CC BY
27
радикальш змiни у полчищ, економiцi, культурi, освiтi, екологи, медициш, але найважливiше -у свщомосп кожно! людини щодо власного здоров'я та здорового способу життя.
Для реатзаци мети, а саме: тдготовка молодо! генераци до майбутньо! повноцшно! життeдiяльностi необхiдно розробити та впровадити у навчальний процес освiтнiх заклащв систему валеологiчних знань, що сприятиме формуванню фiзичного, соцiального, психiчного та духовного здоров' я.
Л1ТЕРАТУРА
1. Постанова Кабшету Мш1стр1в Укра!ни в1д 15 вересня 1999 р. № 1697 "Про затвердження Нацюнально! програми патрютичного виховання населения, формування здорового способу життя, розвитку духовносп та змщнення моральних засад сусшльства".
2. Указ Президента Украни про затвердження Цшьово! комплексно! програми "Ф1зичне виховання — здоров'я нащ!" //Шдомосп Верховно! Ради. — 1998. — № 18. — С. 37.
3. Брехман 1.1. Валеолопя — наука про здоров'я. — М.: "Ф1зкультура 1 спорт", 1990. — С. 206-207.
4. Колбанов В .В.Здоров'я 1 освгга. — С.Пб., 1995. — 178 с.
5. Лебедченко С.Ю. Формування культури здоров'я. майбутнього вчителя в процеа професшно! тдготовки: Дис.... канд. пед. наук. — Волгоград, 2000. — 230 с.
6. Татаршкова Л.Г. Педагопчна валеолопя: генезис. Тенденцп розвитку. — 2-е видання. — С.-Пб., 1997. — 134 с.
Олександр САБ1РОВ
ЗДОРОВ'Я СТУДЕНТА ЯК НАЦЮНАЛЬНА КУЛЬТУРНА ЦШШСТЬ У ОСВ1ТНЬОМУ 6ВРОШТЕГРАЦШНОМУ ПРОСТОР1
У статтi здтснено анализ i узагальнено теоретичш напрацювання з проблеми удосконалення стану здоров'я студентiв i формування принцитв здорового способу життя на основi входження Украши до евроттеграцтного простору.
Здоров'я — одне з найвищих людських цшностей, вщ яко! залежать добро i щастя кожно! людини. Не випадково у традицн всiх народiв iснуe правило при нагодi бажати людинi "мiцного здоров'я". Та о^м цього персонального вимiру воно мае багато соцiальних аспекпв. Здоров'я е необхiдною умовою, що сприяе самовиявленню особистостi, збереженню i зростанню продуктивностi працi, економiки держави, гарантуе благополуччя всього сусшльства [1; 3; 4].
Отже, здоров'я — суспшьне багатство, один з фундаментальних показниюв добробуту народу [6]. Однак, його не можна спрощувати до суто фiзiологiчних показникiв, адже, як засвщчують науковцi, це комплексне i багатогранне поняття. Доктор педагогiчних наук В. Оржеховська, наголошуе: "Свiтова наука передбачае цшсний погляд на здоров'я як на феномен, що штегруе принаймш чотири сфери здоров'я: фiзичну, псих1чну (розумову), соцiальну (суспiльну) та духовну. Усi цi складовi невщ'емш одна вiд одно!, тiсно взаемопов'язаш, дiють одночасно, а !х штегрований вплив визначае стан здоров'я людини" [10].
У рамки фiзичного здоров'я входить виразне прагнення людини досягти й зберегти фiзичну досконалiсть i вправнiсть у молодому вiцi. Кожен мае усвщомлювати наскiльки важливо для тривалого i плiдного життя збертати високу загальну фiзичну працездатнiсть, загартовашсть органiзму, дотримання рацiонального режиму дня, виконання вимог особисто! гiгiени, правильного харчування та iн.
На наш погляд, у рамках псих1чного вимiру iснуе той значний резерв, у рамках якого можна посилювати виховний вплив освггньо-виховних закладiв на молодь шляхом рацюнальшшого i повнiшого використання тих новпшх досягнень наук, яю вивчають дiяльнiсть мозку та шших важливих для психiки систем оргашзму людини. Про !х роль у фундаментально-науковш пiдтримцi педагогiки i психологи вказують не лише науковцi США
[2], але й Укра!ни [5].
Останшм часом вiтчизнянi та зарубiжнi науковцi наголошують на важливостi емоцшного iнтелекту людини. Вiн потрiбний !й для iндивiдуального успiху. Але в рамках психiчно-соцiального вимiру вищого значення набувае не показник ментально-аналпичних здiбностей
Щ (коефiцieнт iнтелекту) дано! особи, а саме так званий "емоцшний iнтелект EQ", який включае у себе комплекс багатьох життево i соцiально-важливих рис i спроможностей [9].
Тому обсяг традицшних вимог до осв^шх систем може розширитися завдяки включеностi завдань, спрямованих на розвиток емоцшного iнтелекту молодi як найповшшого iнтегрального показника И шдивщуально-сощального розвитку, готовностi до усшшно1 життедiяльностi в сучасних вiдкритих i демократичних суспшьствах, врештi — формування ново! цившзацшноси, необхщно1 в ХХ1 ст. для збереження i розвитку всього людства.
Духовний (душевний) аспект комплексу "здоров'я людини" — прiоритетнiсть загально цивiлiзацiйних цiнностей; наявнiсть позитивного щеалу вiдповiдно до нацiональних та духовних традицiй, працелюбнiсть, доброчиннiсть, вiдчуття прекрасного в житп, природi, мистецтвi.
У цьому визначенш особливо важливу роль ми вщводимо слову "нацюнальний", оскшьки останнiм часом значно посилився деструктивно-виховний вплив на нашу молодь контрольованих медiа-магнатами США i Роси засобiв шформацп, вплив, скерований на запозичення аксiом "суспiльства необмеженого споживання" i "вшьного ринку". Та необмежений американський iндивiдуалiзм i жорстка росiйська "азшщина" не повиннi витiсняти зi свщомост учнiв i студентiв споконвiчнi украшсью цiнностi — толерантнiсть, усвiдомлення злочинносп iндивiдуального збагачення за рахунок шших навiть у разi його "законностГ' шляхом використанням свiдомо створених "народними обранцями" суперечностей i прогалин у законодавсга, повну рiвнiсть чоловiчоl i жшочо1 статi, розумне самообмеження в сво1х запитах, повага не до накопичених речей, а до високого рiвня фахово1 компетентностi тощо.
Вказаш риси притаманнi не США чи Роси, а найбiльш цивiлiзованим державам европи — Дани, 1рланди, Норвеги, Фшлянди, Швецп та iн. Вони вже вiдкинули заокеанськi спокусливi взiрцi i виховують свою молодь у повазi до всього оточення, в усвщомленш того, що вершиною усшху людини е не грандiозний рахунок у цюрiхському чи iншому банку, а варта загально1 поваги i захоплення професiйна майстернiсть, скерована на забезпечення якостi i безпеки життя — власного, рiдних i всього сощуму.
Розвиток Укра1ни у новому тисячолiттi неможливий без iдей, характерних для европейсько1 штеграци, без орiентацil на побудову демократичного, вiдкритого громадянського суспiльства. Надiйнiсть вiтчизняного прогресу змушуе нас змiнювати всi аспекти життедiяльностi громадян, змiнювати !х свiтогляд, свщомють, ставлення до процесiв i явищ реальностi. Iнновацiйнi процеси в суспшьств^ економiцi, життевому устро1 потребують вщновлених соцiальних прiоритетiв само1 особистостi [8, 11]. Це комплексне i складне завдання, адже в багатьох живе щеолопчна спадщина недавнього минулого, яка суперечить втшенню прогресивних норм i створюе ментальнi, полiтичнi i культурно-осв^ш перешкоди.
Розпад iмперil i не сформовашсть в Украш власного вагомого мюця у свiтовiй економiцi разом з кшькома iншими негативними факторами призвели до глибоко1 сощально1 кризи i занепаду економiки в 1990-х роках. В цих умовах в Украш поглибилися проблеми, пов'язанi з забезпеченням високо1 якостi i природное' тривалостi життя громадян.
Ще одна проблема Украши — вiдсутнiсть глибоко1 модершзаци освiтньоl системи. Ця потреба разом з намiрами iнтегруватися в европейський осв^нш простiр поставили перед вищою школою завдання полiпшити професшну пiдготовку майбутнiх фахiвцiв.
Метою статт1 е подальше удосконалення стану здоров'я студешгв i формування принципiв здорового способу життя на основi входження Укра1ни до евроiнтеграцiйного простору. У цш працi поставлено завдання здшснити аналiз i узагальнення теоретичних напрацювань з проблеми, яка вивчаеться.
На наш погляд, В. Оржеховська мае ращю, коли стверджуе: "Духовне здоров'я можна визначити як здатнють особистосп регулювати свое життя й свою дiяльнiсть згiдно з гуманiстичними щеалами, виробленими людством у процесi юторичного розвитку. Саме духовне здоров'я е визначальним у ставленш людини до себе, шших, до суспшьства i прiоритетним в iерархil аспектiв здоров'я.
Духовне здоров'я особистосп — це прагнення до iстини, добра, здатнють дiяти iз любовi до ближнього, це причетнiсть до живо1 i неживо1 природи. Воно е головним джерелом життево1
сили та енерги. Його характеризують як здатнють людини ствчувати, спiвпереживати, допомагати шшим, бажання полiпшити навколишне життя й активно сприяти цьому; чеснють i правдивiсть; самовдосконалення особистостi як частини вдосконалення свiту; вiдповiдальне ставлення до самого себе й свого життя" [10].
На наш погляд, немае шяко! додатково! потреби доводити — все це типово народно-укра!нсью засади поведiнки та шдивщуальш риси, якi мають надто мало спшьного з американським его!змом i росiйським (азiйським) "державним патрiотизмом". Натомють, вони цiлковито узгоджуються з цившьними кодексами i засадами народного буття Дани, 1рланди, Норвеги та шших найбiльш культурних европейських держав, як пропонують нам дiяти спiльно з ними, а не кошювати заокеансью застарiлi економiчнi i полiтичнi взiрцi, не поспiшати приеднуватися до контрольовано! Росiею СНД, яку !! керiвники мрiють перетворити в оновлений варiант Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк.
е вс пiдстави вважати, що патрютична чи споживацька екзальтованiсть (росiяни вщдають перевагу слову "пасiонарнiсть") — не найкраща риса людини для збереження високого рiвня !! iндивiдуального i суспiльного здоров'я. Дуже шкiдливою для здоров'я е споживацька екзальтовашсть, нестримне бажання набувати все бшьше речей та шших матерiальних доказiв свое! переваги над сусщами, над "ол^архами" чи "У1Р-персонами". европейцi вважають неможливою i недоцiльною подiбну мету, американщ ж переконанi у протилежному. У статп ми не вказуемо того, як далеко зайшло руйнування здоров'я в громадян США мало не третина яких мають 2-3-4 пуди зайво! ваги потребують постiйного шклування психологiв, терапевтiв, фахiвцiв iнших медичних спещальностей.
Ненабагато краща патрiотична екзальтовашсть, адже вона неминуче провокуе страх перед проголошеними урядом "ворогами", спричинюе високий рiвень суспiльного насильства i приниження абсолютно! бiльшостi громадян, вщтак, породжуе стреси i бажання '"лквщувати" проблеми шляхом пияцтва та шших руйшвних для здоров'я дiй.
Все це ми бачили практично на вшх етапах формування та юнування СРСР. Щоправда, його керiвники школи не висловлювали подiбних думок, а намагалися вщвернути увагу громадян шшими пропозицiями, щоб, з одного боку, "зробити життя веселiшим", з шшого — отримати фiзично пiдготовлену робочу силу i майбутнiх во!шв. Тому в СРСР побутував спрощений тдхщ до здоров'я, яке майже повшстю ототожнювалося з фiзичним розвитком.
На жаль, стан фiзкультурно-формуючо! пiдготовки дпей i пiдлiткiв у системi нашо! освiти далекий вiд iдеального. Ц недолiки спостерiгаються i у вищих навчальних закладах, адже сучасному студентському поколшню в зв'язку з шформацшним дисбалансом середовища (екологiчне забруднення, обмеження рухово! активностi, психiчнi перенапруження, характер харчування, алергiзацiя органiзму тощо) не лише полшшити — навiть зберегти здоров'я - дуже нелегко.
Ми погоджуемося з тим, що здоров'я необхщно характеризувати не лише яюсно, а й кшьюсно, оскiльки iснуе поняття про ступiнь здоров'я, який визначаеться шириною адаптацiйних (пристосувальних) здатностей оргашзму [1]. Хоча здоров'я являе собою стан, протилежний хвороб^ воно може бути пов'язане з рiзними перехщними станами i не мати чпких меж. Стан здоров'я не виключае наявност в органiзмi хвороботворного початку, яке ще не проявилося, або суб'ективних коливань у самопочутп людини. У зв'язку з цими характеристиками виникло поняття "практично здорова людина", за якою патолопчш змши, що спостершаються в оргашзм^ не впливають на працездатнють людини i !! самопочуття [6]. Разом з тим, вщсутшсть очевидно-кричущих порушень ще не свщчить про вiдсутнiсть хвороби, оскшьки перенапруження захисно-пристосувальних механiзмiв, не порушуючи здоров'я, може призвести до розвитку хвороби шд впливом на оргашзм надзвичайних i надто тривалих подразниюв.
Загальноприйнятим у мiжнародному обiгу е визначення здоров'я, викладене у преамбулi Статусу Всесвггньо! органiзацi! охорони здоров'я (1948 р.): "Здоров'я — це стан повного фiзичного, духовного i сощального благополуччя, а не лише вщсутшсть хвороб або фiзичних вад". Такий пiдхiд до розумiння здоров'я засвщчуе, що у сучасних людей, особливо молод^ воно е тд загрозою.
Те, що погiршення здоров'я молодi — основного i найпродуктившшого носiя генофонду нацiï — може призвести до демографiчноï катастрофи, не може бути шддане сумнiву. Еколопчна ситуацiя в Украш склалася так, що дослщники з сумом i розпачем свщчать: навряд чи навт 30% населення може бути визнане об'ективно здоровим. Отже, пiд переважну бiльшiсть об'ективно нездорових пiдпадаe i бшьша частина молодi [7].
З об'ективними труднощами завжди необхiдно боротися об'ективними методами. На жаль, осв^ня система Украши наголошуе на загальному, масовому фiзичному вихованнi, яке студентство сприймае як невиправдане i необ'ективне. В результат - фiзичне виховання стае ще одним чинником психолопчного тиску, що аж нiяк не сприяе оздоровчому способу життя. Що ж стосуеться захщного досвщу, то там майже скрiзь проблема фiзичного виховання вирiшена за допомогою особистюного пiдходу до молодi, проектування реального стану здоров'я на комплекс заходiв, що мають бути щодо нього вжшг.
В Украïнi напрацьовано значну законодавчу i нормативну базу щодо шдтримки розвитку фiзичноï культури i спорту — Закони Украши "Про фiзичну культуру i спорт", "Про об'еднання громадян", "Про освгту", "Про професшно-техшчну освiту", iншi закони, тд закони та нормативнi акти, враховуючи посилення негативних тенденцiй у соцiально-економiчнiй сферi, а також те, що фiзична культура i спорт потенцшно можуть стати найбiльш економiчно випдним i ефективним засобом профiлактики захворюваносп населення держави, змiцнення генофонду нацш i народностей украïнського суспiльства, оргашзаци змiстовного дозвiлля i вiдпочинку [7].
На нашу думку, нова концепщя всiеï фiзкультурно-оздоровчоï роботи у державi мае орiентуватися на формування здорового способу життя громадян ново].' Украши. Для цього необхщно, щоб змют та сутнiсть концепцiï забезпечували: рекреацшно-оздоровчий i профiлактичний ефект; демократичну систему управлшня; активну та диференцiйовану пропаганду серед студентсько1' молодi фiзичноï культури i спорту; взаеморозумшня мiж викладачами i студентами; контроль за процесом навчання, а не його наслщками.
Тшьки за умов правильно налагодженого режиму, працi й вiдпочинку, тдвищення рухово1' активностi студентсько1' молодi до рiвня, який вiдповiдае гiгiенiчним нормам, систематичного загартування органiзму, достатнього щодобового перебування на свiжому повiтрi, боротьби з негативними звичками (курiння, вживання алкоголю, перещання) пiд час навчання у вищих навчальних закладах не тшьки не виникае негативних змш у сташ здоров'я студентiв, а й сприяе неухильному його змщненню.
Висновок. Таким чином, уявлення про здоров'я людини, здоровий спошб життя, ix деякi характеристики логiчно пiдводять до того, що досягнення високого рiвня у сферi вищоï осв^и мають на метi забезпечити виховання в ошб, якi навчаються у вищих навчальних закладах, навчити самостшно оволодiвати знаннями та застосовувати набуп цiнностi в дiяльностi майбутнix фаxiвцiв. Надалi ми покажемо результати наших спроб застосувати сформоваш вище загальнотеоретичш пiдxоди до вирiшення проблем здорового способу життя студентсько].' молодi рiзниx спецiальностей Кременецького обласного гуманiтарно-педагогiчного шституту iм. Тараса Шевченка.
Л1ТЕРАТУРА
1. Амосов М.М. Роздуми про здоров'я . — К.: Здоров'я , 1990. — 166 с.
2. Блейк С., Пейп С., Чошанов М.А. Использование достижений нейропсихологии в педагогике США // Педагогика. — 2004. — №5. — С. 85-90.
3. Брехман И.И. Валеология — наука о здоровье. — М.: ФиС, 1990. — 206 с.
4. Валеолопя. — К.: т-во "Знання Украши". — 1996. — 336 с.
5. Донець З.Ф. Культурознавчий зм1ст вичизняно1 освгги як зас1б формування менталитету людини ХХ1 столгття // Р1дна школа. — №1. — 2003. — С. 6-8.
6. 1васьшв Б.К., ерусалимець К.Г., Олшник 1.О. Оздоровче ф1зичне тренування. — Терноп1ль: ТНПУ 1м. В.Гнатюка, 1998. — С. 5-8.
7. Книга вчителя ф1зично1 культури: Дов1дково-методичне видання. — Харшв: ТОРС1НГ ПЛЮС, 2005. — С. 81-88.
8. Крайня Н.В. Ф1зична культура як зааб п!двищення рухово1 активност1 студент1в // Слобожанський науково-спортивний в1сник. — Харк1в, 2006 — С. 61-62.
9. Носенко Е.Л., Коврига Н.В. Емоцшний штелект: концептуалiзацiя феномену, основш функци:
[Монографiя]. — К.: Вища шк., 2003. — 126 с.
10. Оржеховська В. Педагопка здорового способу життя // Шлях освгги. — 2006. — №4. — С. 29-32.
11. Панчук А.П. Шдготовка фахiвцiв ф1зично! культури у контекстi громадянського виховання //
Слобожанський науково-спортивний вiсник. — Харшв, 2006 — С. 106-108.
Богдан МИЦКАН
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИЙ МЕТОД ДОСЛ1ДЖЕННЯ У Ф1ЗИЧН1Й КУЛЬТУР1
Висвгтлено особливостг експериментального методу, що використовуеться у ф1зичн1й культурi та характеризуе його головт функцП, розкривае логк проведения експерименту, визначае наукову структуру та його методологiю.
З позици структурного функц1онад1зму метод наукового дослщження може бути визначений як сукуптсть систематизованих тзнавальних операцш, яю диктуються предметом й метою дослщження [1]. З точки зору найбшьшого узагальнення метод наукового тзнання — це спошб вщтворення об'ективно! дшсносп в свщомост людини, система принцитв та правил практично! й теоретично! д1яльност1, яю дають змогу дослщнику вщкривати загальш закони розвитку природи i сусшльства [5]. Вш постае у сукупносп трьох фаз: дослщження, протягом яко! виявляються новi об'ективнi процеси або новi аспекти вiдомих процесiв; доказу (експериментального тдтвердження); пояснення, якщо результати перетворюються на матерiал нових дослщжень (Н. Нижник, О. Машков). В. Кохановський, спираючись на багаторiвневу концепщю методологiчного знання, дiлить всi методи на п'ять основних груп: фшософсью ^алектичний, метафiзичний); загадьнонауковi (системний, структурно-функцюнальний, вiрогiднiсть, моделювання, формалiзацiя); окремi (властивi для конкретно! науки); дисциплiнарнi (застосовують у тiй чи iншiй дисциплш, що входить в яку-небудь галузь науки); мiждисциплiнарнi (застосовують у сферах науки, котрi межують мiж собою). Однак вш методи переважно под^ють на теоретичнi й емпiричнi. До останшх належать спостереження, опис, вимiрювання й експеримент.
Згiдно з висловом китайського фшософа Конфуцiя в наущ е три шляхи, якi ведуть до знання, — шляхи роздумiв, наслщування i досвiду. Експериментальний метод вщноситься до третього шляху, бо суть його — це отримання знання за допомогою спещально оргашзованого досвщу. Науковий експеримент е найскладшшим методом наукового пiзнання, але водночас вш дуже ефективний i переконливий щодо тзнання мшро- та макросвггу. Вважаеться, що фундатором застосування експерименту став Галшео Гадiлей, а його теоретичним апологетом — фiлософ Френсю Бекон [2].
Науковий експеримент — це метод тзнання шляхом науково-практичного перетворення об'екта з метою верифшаци гшотез (спостереження в спецiадьно створюваних i контрольованих умовах, коли об'ект перетворюеться в аспект гiпотези). По суп — це частина дослщження, яка полягае в тому, що дослщник здшснюе певнi манiпулювання змшними об'екта i спостерiгае ефекти, яю виникають завдяки цьому впливу [4]. Пщ час експерименту перед ученим ставиться завдання навчитись управляти об'ективною реальшстю, змушувати ll дiяти в рамках теоретичного опису. Дослщжуване явище повинно бути попередньо препароване й iзольоване, щоб могло служити наближенням до певно! iдеадьно!' ситуацй', узгоджено! з прийнятою концепцiею [6]. 1з вищевикладеного стае зрозумiлим, що експериментальний метод передбачае активне проникнення в природу об' екта, яке дае можливють виявлення причинно-наслiдкових зв'язкiв, глибоке розумшня сутностi дослiджуваних явищ. Однак негативною стороною експерименту е можливють деформаци або навпь втрати об'екта дослщження.
Сьогоднi експериментальний метод широко застосовуеться в практицi наукових дослiджень, спрямованих на розроблення та обгрунтування нових засобiв i методiв фiзичного виховання й спортивного тренування, режимiв фiзичних навантажень (С. ермаков, А. Ровний, Б. Шиян, Т. Круцевич, Л. Серпенко, В. Платонов). Проте не вш дослiдники, передусiм
