CC BY
50
Актуальт проблеми сучасно! медицини
УДК: 616.441-002-02-092
Чекалта Н.1., Казаков Ю.М., Петров G.G, Трибрат Т.А., Шуть С.В. СУЧАСН1 УЯВЛЕННЯ ПРО АУТО1МУННИЙ ТИРЕО1ДИТ: ЕТ1ОЛОГ1Я ТА ПАТОГЕНЕЗ
ВДНЗУ «Украшська медична стоматологiчна академiя», м. Полтава
Проведет анал{з та систематизащя сучасних наукових даних про аутЫмунний тиреогдит. За-зпачет м{сце ауттмунного тиреогдиту в структур захворювань ендокринног системи, основт чинники його виникнення та прогресування, роль еколог{чних факторов, генетичног детермтова-ност{ ризику розвитку ауттмунного тиреогдиту. Надан сучасн уявлення про 1мунолог1чн1 ме-хатзми, що зумовлюють реамзащю патолог{чного процесу при ауттмунному тиреогдит1, та роль апоптозу. Наведен етюпатогенетичт, морфолог{чт, кл{н1чн1 класиф{кацИ тиреогдит{в.
Ключов1 слова: аутамунний тирео'дит, генетичн1 маркери, запалення, етюлопя, патогенез.
Дана робота е фрагментом НДР «Комплексне дослщження генетично обумовлених особливостей NF-kB опосередкованоТ сигнально''' трансдукцп, що визначае розвиток хрожчного системного запалення у хворих на метабол1чний синдром та цукровий д1абет II типу», 2011-2013 рр., № держреестрацп 0111U001774
Останшм часом в УкраМ в^^чаеться збть-шення числа хворих з рiзними ендокринопа"пя-ми, прирiст яких, за офщшними статистичними даними, з 2005 по 2011 рр. склав 9,85 % [14]. Основне мюце в структурi захворювань ендокринно' системи належить патологи щитоподiбноТ залози (ЩЗ). В Укра'ы цей показ-ник сягнув 46,67 % станом на 01.01.2011 р. [13,14,18]. Превалюють у структурi захворювань ЩЗ вузловий коло'дний зоб, злоякюш новоутво-рення та аутоiмунний тирео'дит (А1Т), який складае 20-30% тирео'дно' патологи в УкраТнi [28]. Поширенють тирео'диту в УкраТнi за останн 10 рокiв зросла на 68%, а в перерахунку на 100 тис. населення — на 82% [14]. Розповсюдже-нють А1Т коливаеться вщ 0,1 до 1,2% у д^ей та 6-11% у жшок, старших за 60 рокiв [9,38]. А1Т у 4-8 разiв часпше спостерiгаеться у ж1нок праце-здатного вку (35-60 рокiв), нiж у чоловшв, i останнiм часом е тенден^я до захворюваностi у бтьш молодших вiкових групах [8,11,28]. За даними Weetman (2005), частота кл^чно вираже-них форм А1Т складае 1%. Субклiнiчний тирео'-дит та циркулюючi антитiла знаходять у 10— 15% практично здорових оаб, що перебувають у стаж еутиреозу [40].
Аутамунний тирео'дит (А1Т) — аутоагресивне захворювання, морфолопчним субстратом якого е лiмфоТдна та плазмоцитарна шфтьта^я тка-нини ЩЗ з поступовим руйнуванням тиреоци^в та фолiкулiв з замiщенням 'х сполучною тканиною пщ впливом iмунних/цитотоксичних компле-ксiв, що призводить до розвитку ппотиреозу [4,26]. Вперше А1Т як самостшну нозологiчну одиницю описав H. Hashimoto у 1912 роц^ назвавши його struma lymphomatosa [32].
1снуе численна кiлькiсть класифiкацiй аутон мунних тиреопатiй, що зумовлено 'х етюлопч-ною, iмунопатологiчною та ключною гетероген-нiстю [4,16,21,26]. Згiдно з МКХ-10, вщокремлю-ють наступнi клшко-морфолопчы варiанти хро-нiчних тиреоТдитiв: гiпертрофiчний тирео'дит (зоб Хашимото) (Е06.3), атрофiчний тирео'дит або первинна мiкседема, фiброзно-iнвазивний тирео'дит (зоб Рiделя) (Е06.5), пюляпологовий тирео'дит (Е06.9).
Морфологiчно видiляють наступи варiанти:
класичний А1Т (зоб Хашимото), хрошчний лiм-фоматозний тирео'дит (значна лiмфоТдна шфь льтрацiя), хронiчний лiмфоматозний струмiт (лн мфо'дна iнфiльтрацiя на ™i зобнозмiненоТ тире-оТдноТ тканини). Також е розподт на дифузну, вогнищеву, перитуморальну та ювенiльну форму. Зоб Хашимото зус^чаеться найбтьш часто i складае майже 90% випадюв [5,28].
Перш за все визначимо мюце А1Т в сучаснш класифiкацiТ аутоiмунних хвороб. Класифiкацiя аутамунних захворювань досi е складною та дискутабельною. Ряд авторiв подiляе аутамунш хвороби в залежностi вiд аутоантигена, мехашз-мiв аутоiмунiзацiТ та ступеню доведеност IT у ви-никненн захворювання [1,2,9,29,38]. Аутоiмуннi захворювання також подтяють на первиннi, тобто т^ у патогенезi яких аутоiмунiзацiя е голо-вним фактором, та захворювання зi вторинними аутоiмунними порушеннями. Проте основною класифка^ею слiд вважати подт аутоiмунних захворювань на органоспецифiчнi та органонес-пецифiчнi [10,12,21]. За Ширинським В.С. (1997р.), А1Т належить до класу А - первинш ор-ганоспецифiчнi аутоiмуннi хвороби.
У розвитку AlT, як i кожного аутамунного захворювання, провiдну роль в^грае сполучення трьох основних груп факторiв: базисних, шщш-ючих та сприяючих [4,20]. Серед базисних, що створюють передумови для виникнення захво-рювання, - генетичн особливосп, стать, гормо-нальний фон, патологiя тимуса, первинш iмуно-дефiцити. lнiцiюючi, - це антигени, що реагують перехресно, модифковаш та комплексы антигени, суперантигени та дисбаланс субпопуляцш Т-лiмфоцитiв, тощо. Фактори, що сприяють розвитку аутамунних процесiв - дисфунк^я iмунноТ системи з ослабленням супресорних механiзмiв, порушення аутоiдентифiкацiТ [20,28,38].
То що ж зумовлюе розвиток AIT, як чинники е провiдними у його формуваны? Визначення i впорядкування уявлень про патогенетичн ланки патолопчного процесу е важливим для побудови ефективних лкувальних схем. Численнi дослн дження останнiх рокiв довели, що виникнення AIT е, перш за все, результатом сполучення генетично' схильност та несприятливих факторiв оточуючого середовища [6,7,27,33].
В1СНПК ВДНЗУ «Украгнська медична сгпомагпологгчна академ1я»
Дослщження у популяцГГ розподту алелiв i генотишв полiморфних MapKepiB Ala(-9) Val гена SOD2 i C(-262) T гена CAT довели переважну бтьшють генотипу Val/Val у хворих на А1Т, що пiдтвeрджуe наявнють генетичноГ детермшова-ностi ризику розвитку AIT i3 наявнiстю полiмор-фного маркера Ala(-9) Val гена SOD2 [19]. За результатами сучасних дослщжень, на хромосомах 2 (2q33), 6 (6p21), 8 (8q24), 12 (12q22) та 13 (13q32) виявлeнi локуси, асоцiйованi з AlT, важ-ливу роль у розвитку AIT також в^фграе полн морфiзм гeнiв iнгiбiторiв активацп T-лiмфоцитiв CTLA-4 та PTPN22 [1,36,37,38,40].
Також пщтверджена роль гeнiв головного комплексу пстосумюносп у рeалiзацiï мeханiзмiв AIT [36,39,40]. Визначено, що AIT сполучаеться з HLA-B8, HLA-DR3 та HLA-DR5. Вважають, що антиген HLA-DR5 бере участь у мeханiзмi утво-рення зобу, а HLA-DR3 шдукуе хелперну функ-цш T-лiмфоцитiв. Aтрофiчна форма AIT асоцю еться з HLA-DR3. !снують твердження, що абе-рантна штратиреощна eкспрeсiя молекул головного комплексу пстосумюносп II класу е перед-умовою формування аутамунноГ реакцп [ 1,10,11,15,20,28,33,36].
Згщно з даними генеалопчних дослiджeнь, досить часто мають мюце сiмeйнi аутоiмуннi ти-реопатп (у близнюмв, близьких родичiв). Маркером бтьш значного спадкового ризику розвитку AIT е HLA DQwy [1,19].
До етюлопчних факторiв несприятливого зо-внiшнього впливу належить гетерогенна група чинниш. Сюди слiд вiднeсти йодний дефщит, який характерний для багатьох репошв нашоГ кражи, а також застосування йоду у дозах, що перевищують фiзiологiчнi (регулярний прийом амюдарону, застосування прeпаратiв штерфе-рону тощо), еколопчы фактори — техногенне навантаження, забруднення оточуючого середо-вища радюнуклщами, змiни у характeрi харчу-вання, застосування ксeнобiотикiв (лiтiю, та ш.) [10,21,23,24,27,31].
Tакож доведена роль бактерш, вiрусiв, опе-ративних втручань на щитоподiбнiй залозi, що шдукують розвиток аутоiмунного процесу [17,26]. Утворення точкових мутацш, особливо регуля-торних гешв, що може провокуватися тривалим впливом малих доз радюактивного опромшення, спричиняе вiдстрочeну загибель клiтин та прово-куе аутоiмуннi реакцГГ [10,15,33].
Варто зазначити й певний вклад у статистичн дат удосконалення мeтодiв дiагностики патоло-riï ЩЗ та бтьш широке 1х використання серед населення [17,22].
У патогeнeзi AIT видтяють 3 стадп: у афере-нтнiй стадп пiд дiею шщшючих факторiв вщбу-ваеться накопичення макрофапв та дендритних клiтин, що презентують антигени. За наявностi у кровi HLADR3, HLADR5 або HLADQW7, власн антигени розщеплюються до пeптидiв у антиген-презентуючих клiтинах, якi зв'язуються з зазна-ченими молекулами головного комплексу псто-
сумiсностi, доставляються у лiмфатичнi вузли, де вiдбуваеться актива^я T-лiмфоцитiв (посе-редництвом лiганду В7 та рецептору CD28 лiм-фоци^в), що запускае процес перетворення i пролiфeрацiï T-лiмфоцитiв, якi набувають антиген реактивность Це вщбуваеться пщ контролем вище зазначених гeнiв — CTLA-4 та ряду iнших (полiморфiзм яких мае значення щодо рeалiзацiï аутоiмунноï реакци) [4,20,34,39].
Центральна, друга стадiя аутоiмунного процесу, характеризуеться некерованим збтьшен-ням кiлькостi антигенпрезентуючих клiтин i ауто-антитiл у лiмфатичних вузлах, в тканинi щитопо-дiбноï залози. Морфологiчно визначають T-клiтиннi зони, В-клiтиннi фолiкули i плазматичш клiтини, що продукують антитта до антигeнiв ЩЗ [4,35,40].
У eфeрeнтнiй стадп ЩЗ iнфiльтруеться T-лiмфоцитами з аутоагресивними властивостями, що i е основою рeалiзацiï подальших морфоло-пчних та патофiзiологiчних змiн. Визначну роль у патогeнeзi AIT вiдiграють цитокши, продукцiя яких значно зростае в ходi iмунопатологiчних рeакцiй. Пiд впливом цитоюшв активуеться про-дукцiя хемоюыв (CCL2, CXCL10), що активують T-лiмфоцити, зумовлюють ступiнь гiпотирeозу. Визначною рисою саме AIT е шфтьтра^я щито-подiбноï залози переважно T-лiмфоцитами суб-популяцiï 1 (Th1), якi продукують фактор некрозу пухлини (TNF-a), штерферон (IФН), iнтeрлeйкiн-2 (IЛ-2) та iншi цитокiни, якi пiдсилюють eкспрeсiю молекул HLA та сприяють деструкцп тиреоци^в шляхом апоптозу. При цьому при AIT фолкуля-рнi клiтини ЩЗ, оточен лiмфоцитами, виявляють всi ознаки апоптозу виражен набагато сильнiшe, жж в тканинi вузлового зоба або в залоз^ не уражeнiй аутамунним процесом [3,10,13,17,34].
Встановлено, що при AIT частка тиреоци^в у стаж апоптозу перевищуе 30%, в той час як при дифузному нетоксичному зобi не перевищуе 1%[1,40]. Aпоптоз клiтин вiдбуваеться за рахунок активацп протезного (каспазного) каскаду посе-редництвом Fas i FasL взаемодп або шляхом зв'язування рeцeпторiв DR-4 i 5 на мембран ти-реоци^в i лiганду ^тинноГ загибeлi TRAIL, екс-прeсiя яких на тиреоцит при аутоiмунному тире-оïдитi значно пщвищена [22,25,30].
У подальшому вщбуваеться актива^я В-лiмфоцитiв, якi трансформуються у плазматичш кл^ини й розпочинають пперпродукцш антитiл (AT) переважно до тиреоглобулшу (Tr) та тирео-|'дно'|' пероксидази (TnO) [9,25].
Вiдомi також й iншi антитiла, що визначають-ся при AIT у суттевих титрах: цитотоксичн анти-тiла, що шпбують активнiсть пероксидази, не щентичы AT до TnO, антитiла до рeцeпторiв ти-рeотропiну; антитiла до II колощного антигену, Na/J симпортеру, тощо [3,4,29].
Дослщженнями ряду авторiв була доведена присутнiсть у сироватц кровi хворих з AIT ДНК-зв'язуючих антитiл, що проявляють проявляющих ДНКазну активнють. При цьому 1х цитоток-
Актуальт проблеми сучасно!" медицини
сична та катал^ична активнють позитивно коре-люе з вираженiстю iMyHHoro запалення та piBHeM апоптозу тиpeоцитiв [25,40].
Антика к моноклональнi АТ до ТГ визнача-ються практично в ycix хворих на А1Т (89-94%), у 20-24% здорових людей визначаються полн клональнi АТ до ТГ [7,28]. АТ до ТГ не можуть фксувати комплемент, проте можуть брати участь у антиттозалежнш ^тинноопосередко-ванш цитотоксичностi [1,34]. Проте, наявнiсть антитт до ТПО е бiльш спeцифiчним кpитepieм А1Т [14,28].
ТПО е антигенним компонентом тиреощного мiкpосомального антигену i являе собою помipно глкозильований бiлок, що мiстить гем. ТПО вщь грае важливу роль в процес йодування тиреог-лобулiну та синтeзi тиреощних гоpмонiв [1,15]. АТ к ТПО гетерогенн — нараховують бiльшe нiж 180 клонiв. АТ до ТПО, ТГ, що циркулюють в кpовi, спричиняють видiлeння Т^мфоцитами-кiлepами лiмфокiнiв, якi peалiзують цитотоксич-ну дiю, викликають запальний процес, ушкоджу-ють тиреоцити. Як наслщок, дeфiцит тиреощних гоpмонiв призводить до збтьшення продукцп тиpeотpопiну, який шдукуе пpолiфepацiю етте-лiя ЩЗ [5,8,20].
Слщ зазначити, що piвeнь антитт до антиге-нiв щитоподiбноï залози у кpовi мае значення ттьки пiд час дiагностування аутоiмунного тире-ощиту i не використовуеться з метою оцшки розвитку i прогресування захворювання, тобто як прогностичний тест [2,5,14].
Патофiзiологiчнi процеси, що вщбуваються за умов А|Т, призводять до мeтаболiчних, морфо-логiчних, функцюнальних змiн в piзних органах i системах [15,28]. Таким чином, е важливим i пе-рспективним подальше поглиблене вивчення етюпатогенетичних мeханiзмiв А1Т з метою знайдення оптимальних ефективних мeтодiв ко-рекцп цього захворювання.
Л^ература
1. Абатуров А.Е. Хронический аутоиммунный тиреоидит у детей / А.Е. Абатуров, Л.Л. Петренко, О.Н. Герасименко [и др.] // IVta-народний ендокринолопчний журнал. - 2009. - Т. 16, № 1. - С 34-38.
2. Балаболкин М.И. Фундаментальная и клиническая эндокринология: учеб. пособие / М.И.Балаболкин, Е.И.Клебанова. - М. : Изд-во Медицина, 2007. - 816 с.
3. Болотская Л.А. Клинико-иммунологическая характеристика больных аутоиммунным тиреоидитом / Л.А. Болотская, Т.П. Маркова // Иммунология. - 2002. - Т. 23, №3. - С. 175-177.
4. Власенко М.В. Аутоиммунный тиреоидит у подростков / М.В. Власенко // В кн.: 100 избранных лекций по эндокринологии / Под ред. Ю.И. Караченцев, А.В. Казакова, Н.А. Кравчуна, И.М. Ильиной. - Харьков, 2009. - С.372-378.
5. Волкова А.Р. Аутоиммунный тиреоидит: клинические черты / А.Р. Волкова, С.В. Дора // Вестн.Санкт-Петербургской гос. мед. академии им. И.И. Мечникова. - 2002. - № 1-2 (3). - С. 167-169.
6. Герасимов Г. А. Йодный дефицит в странах восточной Европы и центральной Азии - состояние проблемы в 2003 году / Г. А. Герасимов // Клиническая тиреиодология. - 2003. - Т. 1, № 3. -С. 32-39.
7. Герасимов Г.А. Мифы отечественной тиреоидологии и аутоиммунный тиреоидит / Г.А. Герасимов, Г.А. Мельниченко, В.В. Фадеев // Consilium medicum. - 2001. - Т. 3, №11. - С. 525-530.
8. Гусова З.Р. Клинико-иммунологические особенности больных аутоиммунным тиреоидитом. и эндемическим зобом / З.Р. Гусова, Л.П. Сизякина // Аллергология и иммунология. - 2002. -Т.З, №2. - С.305-308.
9. Дедов И.И. Аутоиммунные заболевания щитовидной железы: состояние проблемы: Обзор / И.И. Дедов, Е.А. Трошина, С.С. Антонова [и др.] // Пробл.эндокринологии. - 2002. - Т. 48, № 2.
- С. 6-13.
10. Кандрор В.И. Молекулярно-генетические аспекты тиреоидной патологии / В.И. Кандрор // Проблемы эндокринологии. - 2001.
- Т. 47, № 5. - С. 3-10.
11. Кеттайл В.М. Патофизиология эндокринной системы / В.М.Кеттайл, Р.А.Арки : Пер. с англ. - сПб.-М. : Невский дiа-лект; Изд-во БИНОМ, 2001. - 336 с.
12. Ковалева Н.И. Аутоиммунный тиреоидит. Современные методы диагностики и лечения / Н.И. Ковалева, Н.А.Корнеева // Лекарственный вестник. - 2006. - Т 3, №7 (23). - С. 27-29.
13. Козлов В.А. Механизмы потери иммунологической толерантности к собственным антигенам щитовидной железы при хроническом аутоиммунном тиреоидите: роль регуляторных клеток T-клеток : обзор / В.А. Козлов // Иммунология. - 2010. - Т. 31, № 5. - С. 255-261.
14. Кравченко В.1. Динамка захворюваност на патолопю щитопо-дiбноï залози в УкраТш / В.1. Кравченко, С.В. Постол // Мiжнаро-дний ендокринолопчний журнал. - 2011. - №3(35). - С. 26-31.
15. Левина Л.И. Аутоиммунное поражение миокарда у молодых женщин с диффузным нетоксическим зобом и аутоиммунным тиреоидитом / Л.И. Левина, Н.В. Капитонова // Тез. конференции «Эндокринная патология и сердечно-сосудистая система -проблемы, задачи, пути решения». - СПб., 2007. - С. 34.
16. Лукавецький О.В. Автснмунний тиреоТдит (патогенез, патомор-фоз, дiагностика, консервативне та хiрургичне лкування) : ав-тореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. мед. наук : спец. 14.01.13 <^рурпя» Автореф... д-р мед. наук 14.01.03 / Лукавецький О.В. - Львiв, 2001. - 35 с.
17. Мирсалимов Ф.М. Изменения в иммунном статусе у лиц с различными заболеваниями щитовидной железы / Ф.М. Мирсалимов, Ф.Х. Саидова, М.Н. Багирова // Аллергология и иммунология. - 2003. - Т.4, № 6. - С.127.
18. Митник З.М. Стан ендокринолопчноТ служби УкраТни в 2007 р. та перспективи розвитку медичноТ допомоги хворим з ендо-кринною патолопею / З.М. Митник // Статистично-аналiтичний довщник МОЗ УкраТни та Укра'шського науково-практичного центру ендокринноТ хiрургiï, трансплантацп ендокринних орга-шв i тканин. - К., 2008. - 49 с.
19. Мкртумян А. М. Ассоциация полиморфных маркеров ALA(-9)VaL гена SOD2 и C(-262)T гена CAT с аутоиммунным тиреои-дитом и гипотиреозом / А. М. Мкртумян, С. Зербалиева, В. В. Носиков [и др.] // Клиническая и экспериментальная тиреоидо-логия. - 2008. - № 1. - С. 53-59.
20. Олшник В.А. Хрошчний лiмфоцитарний тиро'щит (тиреоТдит Хашимото): сучасний стан проблеми / В.А. Олшник // Ендокри-нолопя. - 2006. - № 1. - С. 71-79.
21. Петунина Н.А. Клиника, диагностика и лечение аутоиммунного тиреоидита / Н.А. Петунина // Пробл.эндокринологии. - 2002. -Т. 48, №6. - С. 16-21.
22. Потемкина Е.Е. Иммуноферментный анализ (ИФА) в лабораторной диагностике иммунообусловленный патологии человека / Е.Е.Потемкина, Л.М.Манукян, Т.Ю.Иванец [и др.] // Иммунология. - 1998. - №2. - С. 41-43.
23. Рахманин Ю.А. Современные научные проблемы совершенствования методологии оценки риска здоровью населения / Ю.А. Рахманин, С.М. Новиков, С.И. Иванов // Гигиена и санитария. -2005. - № 2. - С. 7-10.
24. Савина Л.В. Роль экологических факторов в формировании заболеваемости аутоиммунным тиреоидитом / Л.В. Савина, С.Л. Белоножкин, Г.В. Кадыгроб [и др.] // Пробл. эндокринол. - 1999.
- № 5. - С. 26-29.
25. Сучков С.В. Молекулярные основы патогенности ДНК-связывающих аутоантител / С.В. Сучков, Т.Е. Наумова, Е.Б. Третьяк [и др.] // Иммунология. 2004. - № 2. - С. 115-119.
26. Хворостинка В.М. Клтчна ендокринолопя / В.М. Хворостинка.
- К. : Медицина, 2009. - 544 с.
27. Цыб А.Ф. Медицинские последствия аварии на Чернобыльской АЭС / А.Ф. Цыб // Мед. радиология. - 1998. - №1. - С. 18-19.
28. Черенько М.П. Погляди на сучасний стан тиреощних захворювань, принципи Тх дiагностики та лкування / М.П. Черенько // Вюн. наук. дослщж. - 2001. - № 4. - С. 10-11.
29. Amino N. Postpartum autoimmune thyroid syndrome: a model of aggravation of autoimmune disease / N. Amino, H. Tada, Y. Hidaka // Thyroid. 1999. - V. 9. - № 7. - P. 705.
30. Andrikoula M. The role of Fas-mediated apoptosis in thyroid disease / M. Andrikoula, A. Tsatsoulis // Eur. J. Endocrinol. - 2001. -V. 144. - P. 561-568.
31. Ghilardi G. Hypothyroid myopathy as a complication of interferon alpha therapy for chronic hepatitis C virus infection / G G.hilardi, J.J.Gonvers A. So // Brit. J. Rheumatol. - 1998. - V. 37, № 12. - P. 1349-1351.
32. Hashimoto H. Zur Kenntnis der lymphomatosen Veranderung der Schilddruse (Struma lymphomatosa) / H. Hashimoto // Areh. Klin. Chir. 1912. - V.. 97. - P. 219-248.
В1СНПК ВДНЗУ «Украгнсъка медична стоматологгчна академ1я»
33. Huber G. Prospective study of the spontaneous cause of subclinical hypothyroidism: prognostic value of thyrotropin, thyroid reserve, and thyroid antibodies / G. Huber, J. J. Stabb, C. Meier // J. 38. Endocrinol. - № 3. - Р. 110-115.
34. Mazziotti G. Type-1 response in metabolism / Mazziotti G. // J. Endocrinol. - 2002. - V. 87. - P. 3221-3226.
35. Levine J.S. The role of apoptosis in autoimmunity: immunogen, 39. antigen, and accelerant / J.S. Levine, J.S. Koh // Semin. Nephrol. -1999. - V. 19 (1). - P. 34-47. 40.
36. Mazziotti G. Peripheral CD4+ and CD8+ T cells from patients with Hashimoto's thyroiditis / G. Mazziotti, F. Sorvillo, C. Naclerio [et al.] // Eur. J. of Endocrinol. - 2003. - V. 148, № 4. - P. 383-388.
37. Peeters R. P. Genetic variation in thyroid hormone pathway genes; polymorphisms in the TSH receptor and the iodothyronine
Реферат
СОВРЕМЕННЫЕ ПРЕДСТАВЛЕНИЯ ОБ АУТОИММУННОМ ТИРЕОИДИТЕ: ЭТИОЛОГИЯ И ПАТОГЕНЕЗ (ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ)
Чекалина Н.И., Казаков Ю.Н., Петров Е.Е, Трибрат Т.А., Шуть С.В.
Ключевые слова: аутоиммунный тиреоидит, генетические маркеры, воспаление, этиология, патогенез.
Проведен анализ и систематизация современных научных данных об аутоиммунном тиреоидите. Отмечено место аутоиммунного тиреоидита в структуре заболеваний эндокринной системы, основные факторы, определяющие его возникновение и прогрессирование, роль экологических факторов, генетической детерминированности риска развития аутоиммунного тиреоидита. Описаны современные представления об иммунологических механизмах, обусловливающих реализацию патологического процесса при аутоиммунном тиреоидите и роль апоптоза. Представлены этиопатогенетические, морфологические, клинические классификации тиреоидитов.
Summary
MODERN CONCEPTIONS ON AUTOIMMUNE THYROIDITIS: ETIOLOGY AND PATHOGENESIS Key words: autoimmune thyroiditis, inflammation, genetic markers, etiology, pathogenesis.
This paper is devoted to the analysis and systematization of the latest scientific data on the problem of etiology and pathogenesis of autoimmune thyroiditis. Much attention is paid to the role of autoimmune thyroiditis in the structure of endocrine diseases, to the major factors defining its occurrence and progression, to the influence of environmental factors, genetic risk determinacy for the development of autoimmune thyroiditis. Modern conceptions on immunological mechanisms triggering pathological process in autoimmune thyroiditis, and the role of apoptosis was described as well. The paper presents etiopathogenetic, morphological, clinical classifications of thyroiditises.
deiodinases / R. P. Peeters, W. M. van der Deure, T. J. Visser // Eur. J. Endocrinol. - 2006. - V. 155, № 5. - P. 655-662. Stuck B.J. Association of two Fas gene polymorphisms with Hashimoto's thyroiditis and Graves' disease / B. J. Stuck, M. A. Pani, F. Besrour [et al.] // Eur. J. Endocrinol. - 2003. - V. 149, № 5. - P. 393-396.
Takami H. E. Hashimoto's thyroiditis / H. E. Takami, R. Miyabe, K. Kameyama // World J. Surg. - 2008. - V. 32, № 5. - P. 688-692. Watanabe M. Independent involvement of CD8+CD25+ cells and thyroid autoatnibodies in disease severity of Hashimoto's disease / M. Watanabe, N. Yamamoto, H. Maruoka // Thyroid. - 2002. - V. 12, № 9. - P. 801-808.
УДК 618.595 - 092:611- 018.74
Школьник В.В., Зайцева М.М., Андреева А.О.
ШСУЛШОРЕЗИСТЕНТШСТЬ ТА ПОЛ1МОРФ1ЗМ ГЕН1В У ХВОРИХ НА АРТЕР1АЛЬНУ Г1ПЕРТЕНЗ1Ю
Харшсыкий нацюналыний медичний уыверситет
Серед чинникгв ризику, впливаючих на розвиток та прогноз артер{альног гтертензй видшяють: дисл{тдемп, абдомтальне ожиртня, порушення метабол{зму глюкози та розвиток тсултори-стентност{. Характер артер{альног гтертензй зумовлен обосливостями стилю життя тдив{-дуума, впливом чинникгв зовтшнього середовища та генетичними змтами. На сьогодтшнш день роль генетичних мутацш не до ктця з'ясована, а результати досл{джень суперечлив{ i мають р{зт вiдокремлення в рiзних популящях. Тому актуальним е вивчення впливу на патогенез та клiнiчнi прояви артерiальноí гтертензй та iнсулiнорезистентностi полiморфiзму гетв ACE та PPAG, якг приймають активну учать у регуляцп артерiального тиску, обмту вуглеводiв та лi-пiдiв та е мшенями для антигiпертензивноí терапп. Що надасть можливкть детальнше ощ-нити проблему артерiальноí гтертензй, вiдокремити групи ризику, визначити альтернативт тдходи до вчасноí профшактики та проведення фармакогенетично детермтоване лтування.
Ключов1 слова: артер1алына ппертенз1я, пол1морф1зм ген1в, Ысулшорезистентнюты
Дане дослщження е фрагментом НДР кафедри ВМ №1 та кл1н1чноТ фармакологи Харивсыкого нацюналыного медичного ун1-верситету: «Пол1морф1зм гежв PPARG2 та ACE та його вплив на формування патогенетичних порушены у хворих з артер1алы-ною ппертенз1ею та шсулЫорезистентнютю». Номер держреестрацп (0112U002385).
За даними епщемюлопчних дослщжены в день Укра'Тна займае одне з перших мюцы за рiв-
Укра'Тш поширенюты артерiалыноТ гтертензй (АГ) нем смертност вщ хвороб системи кровооб^у та
у мюыкш та стысыкш популяци становиты 29,3%, мозкових шсулы^в. Низыкий контроль АТ свщ-
та 36,8% вщповщно [1], знаюты про не'Т 80,8% та читы, що лкування АГ е актуалыною проблемою
66,1%, а контролююты артерiалыний тиск (АТ) в Укра'Тш та свт [3].
ттыки 18,7 та 8% вщповщно[2,3] Серед чинниш ризику, впливаючих на розви-
Це призвело до того, що на сыогодшшнш ток та прогноз АГ, видтяюты: дислодеми, абдом^
