CC BY
13/П I • • • • • u
Специф1ка д1яльност1 рел1пиних меншин в УкраШ у 1920-х рр. на приклад1 Волино-Житомирського рег1ону
Юл1я НОВАК-ГОЛУБвВА ©Ю. В. Новак-Голубева, 2016
«Богословские размышления» №17,2016 / Спецвыпуск «Реформация: восточноевропейские измерения», с. 111-116
Аннотация
У статт1 окреслено територтльш меж1 репону «Волинь-Житомирщина» у 1920-х рр., з'ясовано географ^ поширення рел1г-¡йних меншин. Автором простежено релпй-ну дтльнють рел¡г¡йних меншин на теренах ВолиньЖитомирщини впродовж 1920-х рр., |'х вщносини з органами влади в умовах бтьшовицького режиму, визначен¡ основн¡ причини зростання к¡лькост¡ íхн¡х громад. Також анал¡зуeться позиц¡я Синодально'' (Обновленсько') церкви щодо сектантсько-го руху в УкраТш впродовж 1920-х рр. У дос-л¡дженн¡ визначений рел¡г¡йний напрям «червонодраконщики» та специф¡ку його дтльностк
Ключов1 слова: Волинь-Житомирщина, сектанти, релИйш меншини, червонодраконщики.
Abstract
The territorial boundaries of Volyn and Zhy-tomyr region in the 1920s are delineated in this article. Was elucidated geographical spreading of religious minorities. The author traced the specifics of religious minorities in Ukraine on the example of Volyn and Zhytomyr region in the 1920s, its relations with the authorities in terms of the Bilshovyk regime. There were identified the basic causes of the increasing number of their communities. Furthermore, were analyzed the position of the the Synodal Church (The Renovative) regarding sectarian movement in Ukraine during the 1920s. In the scientific research are defined religious trend «Chervonodrakonschyky (Red dragons)» and the specifics of its activities.
Keywords: Volyn-Zhytomyr region, sectarians, religious minorities, «Chervonodrakonschyky (Red Dragons)».
Державно-церковш вщносини в УСРР упродовж 1920-х рр. висвгглеш у вггчизняних працях науковщв, зокрема В. Пащенка, А. Зшченка, О. 1гна-туш^ А. Киридон, С. Жилюка. Вони, реаизувавши низку студш тогочасно! дер-жавно-партшно! релшйно! полггики, мiжцерковних вщносин, репресш 1920 — 1930-х рр. тощо, побiжно торкалися й проблематики нащональних меншин. Проте менш висвггленими й дос залишаються питання дiяльностi громад рель гшних меншин Волино-Житомирського репону, частина з яких не щентифжо-вана за конфесшною приналежнютю.
Iсторiя поширення та дiяльнiсть релiгiйних меншин, зокрема й у радянськш Укра'1ш, у 1920-х рр. вщображена у книзi А. Белова «Секти, сектантство, сектанти» (1978 р.). Автор описуе таы секти як евангельсьы християни-баптисти,
адвентисти Сьомого дня, християни вiри евангельсько! (п'ятидесятники), Свiдки вгови, методисти, духобори, молокани, iстино-православнi християни та ш. Цi секти у першу чергу виникли як протест селян проти кршацтва, експлуатацп, сощально! нерiвностi, «як пошук ютинно! вiри, котра б могла змшити життя трудового люду»[1].
Пiд визначенням «Волинь-Житомирщина» ми розумiемо три округи у 1920-х рр.: Волинський, Коростенський та Бердичiвський. У 1925 р. Волинсь-ка губернiя лiквiдовуеться у зв'язку з введенням в Укрш'ш триступенево! сис-теми управлiння. Постановою Верховного управлiння Центрального вико-навчого комтту (ВУЦВК) вiд 3 червня 1925 р. на и територп утворено три округи — Волинський, Шепетавський та Коростенський.
Такого поняття як «релiгiйна меншина» в украшському законодавствi немае. Проте цей термш означений та використовуеться у мiжнародних документах, якi визнае й Украша. Зокрема, у «Деклараци про права оаб, якi належать до нацюнальних або етнiчних, релiгiйних та мовних меншин», оф-iцiйного документа Генеральное' Асамбле! ООН 18 грудня 1992 р. На нашу думку, найбшьш влучно для украшського контексту дае визначення М.Ю. Бабш, що релiгiйна меншина — це конфесшна спiльнота, яка «за чисельшстю рiвнем поширення, впливу в релЫйному середовищi територiально не посiдае дом-iнуючого становища, а вiросповiдна та культова практика мае свою самодос-татшсть та самобутнiсть»[2]. На ВолиньЖитомирщиш у 1920-х рр. найбiльш чисельною та офiцiйно зареестрованою була православна церква, яка теж ви-рiзнялася строкатiстю: Украшський екзархат Росшсько! православно! церкви (РПЦ), Украшська Синодальна церква (обновленщ), Украшська автоке-фальна православна церква (УАПЦ, автокефалiсти, липывщ), Соборно-епис-копська церква[3]. До релшйних меншин насамперед можна вiднести сектантсьы громади. У Коростенському, Волинському та Бердичiвському округах радянськими функцюнерами було зафiксовано дiяльнiсть з десятка рiзних сект, зокрема сюди ними було вщнесено баптистiв, евангельських хри-стиян, адвентистiв сьомого дня, християн ввангельсько! вiри (трясунiв), хлистiв (мироносщв), молокан, мальованцiв та iн.
У дослщженш громад релiгiйних меншин досить важко розмежувати !х конфесiйну приналежнють, оскiльки радянська влада однаково вщносила до сектантства всi громади протестантського походження (адвентистiв, п'ятиде-сятникiв, баптиспв) i рiзнi релiгiйнi угрупування, яы залишались поза офщ-iйною статистикою (молокан, христовiрiв, духоборiв, мальованцiв, корнпвщв тощо). Слiд зазначити той факт, що попри прагнення бшьшовицько! влади чггко простежити дiяльнiсть релiгiйних громад у 1920-х рр., вона так i не змогла
[1] Белов А. Секти, сектантство, сектанти / А. Белов. — 1978. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.e-reading.club/book.php?book=1019732
[2] Бабш М.Ю. Правовий статус дшльносл релтйних меншин // Релтйна панорама. Спецвипуск 2006 р. - К., 2006. - С. 15.
[3] Киридон А. М. Час випробувань: держава, церква, суспшьство в радянськш Укра'М 1917—1930-х рр. / А. М. Киридон. — Тернопшь : Пщручники 1 пошбники, 2005. — 384 с.
Специфика д1яльност1 релИйних меншин в Укра'У у 1920-х pp.
iдентифiкувaти сектантськi громади та виокремити !х з шших громад. Так, зокрема у звгах Ходоркiвського та Дзюнькiвського рaйлiквiдкомiв Бердичь вского округу зазначалось, що офiцiйних сектантських громад в райош немае, проте проaнaлiзувaвши aрхiвнi мaтерiaли, виявляемо незaреестровaнi мало-чисельнi громади мальованщв та духоборiв[4].
Поширення протестантизму й сектантства на початку 1920-х рр. деяы дос-лiдники пояснюють тим, що Росiйськa православна церква, втративши дер-жавну пiдтримку, виявилась не здатною сaмостiйно боротись з ним, оскшь-ки колишнi мехашзми мююнерсько! дiяльностi вже не працювали.
Вiдомо, що Росiйськa православна церква першою зазнала удару радянсь-ко! антирелшйно! машини. Не без допомоги влади вона була розколота на кшька течш, що, безумовно, суттево ослабило 11. З iншого боку, православних приваблювали не лише ще! любовi та ненасилля, але i специфiчнa оргашза-цiя протестантських та сектантських громад. У цей важкий час !хш осередки багатьма сприймалися як своерiднi острiвцi колективiзму, еднання, середови-ще вияву суто людських вiдносин i почуттiв, оскiльки сектанти нерщко орган-iзовувaли рiзномaнiтнi благодшш акци, безкоштовнi обiди тощо. 1ншим фактором поширення сектантства варто вважати дезштегращю православ'я, що зумовило послаблення його мiсiонерськоl роботи, оскшьки основнi зусилля його клiру спрямовувалися на змiцнення власних iнституцiй[5].
Ставлення Синодально! церкви, яку i в та часи, i нинi школи скорочено на-зивають обновленцями, до сектантства на початку 1920-х рр. було вкрай не-гативним. Водночас до деяких протестантських конфесш, зокрема баптиспв, впродовж деякого часу залишалося невизначеним. Щоб окреслити тодiшню релшйну ситуaцiю в Укра!ш, доклaднiше зупинимося на тогочасних взаемо-вiдносинaх деяких протестантських конфесш iз православними. Акцентуемо, що окремi протестaнтськi оргашзаци, насамперед баптисти, спочатку обнов-ленцiв сприймали як сво!х союзникiв у боротьбi проти Росшсько! православно! церкви. Вони сподiвaлись, що реформування православ'я, яке вони про-пагували, усуне окремi вiросповiднi та iдеологiчнi розбiжностi мiж ними, нaвiть зможе сприяти конструктивному дiaлогу з об'еднавчих питань. Цей !хнш пiдхiд до баптиспв випливав iз того, що частина штел^енцп ще в доре-волюцшш часи критично ставилася до Росшсько! православно! церкви як ланки царського самодержавного режиму й нерщко вщкрито висловлювала свое лояльне ставлення до сектантства. З огляду на це, 1923 р. баптисти звертались до обновленщв iз пропозицiею розпочати пошук шляхiв щодо
[4] Переписка з райвиконкомом про обл1к служитед1в релтйних культ1в. — Арх1вне в1дд1лення Бердич1всько'! м1сько'! ради. — Ф. 407. — Оп. 1. — Спр. 207. — арк. 56, 59, 70.
[5] Новак Ю. В. Вщношення православних церков до «сектантства» на Волиш-Жито-мирщиш у 1920-х рр. // Науковий зб1рник Тернопшьського педагог1чного ун1верситету 1мен1 В. Гнатюка. — Укра'!нське православ'я у контекст1 в1тчизняно'! 1сторИ та сусп1льних трансформацш (пам'ят1 митрополит1в Василя (Липк1вського) та 1оана (Боднарчука): Ма-тер1али Всеукрашсько! науково-практично! конференцЦ (27 — 28 листопада 2014 р., м. Тернопшь) / За заг. ред. д. ют. н. Е. Бистрицько! (гол. ред.), д. ют. н. I. Зуляка, д. ф1лос. н. О. Сагана, д. фшос. Н. Л. Филипович. — Тернопшь-Ки'!в, 2014. — С. 155-159.
об'еднання, але отримали ршучу вiдмову. Хоча водночас серед обновленсь-кого духовенства були особи, зокрема священик iз Харкова Володимир Шаповалов, котрi намагались порозумiтися з протестантами. Вони школи зап-рошували !х на сво! з'!зди та вщвщували зiбрання протестантiв[6].
Ставлення обновленщв до протестантiв змiнилось пiсля 1923 р., тобто шсля першого обновленського собору. Зазначимо, що на ньому не пщшма-лося питання про дiяльнiсть сектантiв. Але пiзнiше його Священним Синодом були розюлаш циркуляри, де епарх1альним управлiнням пропонувалося подати до Мююнерсько! Ради при Синодi вiдомостi про секти, зокрема характер !хньо! пропаганди. Зрештою, у сiчнi 1925 р. розширений пленум Священного Синоду та з'!зд обновленщв, який вщбувся 1926 р., однозначно висло-вилася за розгортання боротьби проти сектантства. Вже у квггш 1926 р. пленум Священного Синоду обновленщв переоргашзував свою Мiсiонерську Раду, що вже безпосередньо займалась скликанням Мiсiонерського Всесоюзного з'!зду обновленцiв. Зрештою на ньому були виголошеш доповiдi анти-сектантського змiсту митрополита О. Введенського «О сущности сектантства», професора В. Белолжова «О типах современного сектантства», а також протоiерея А. Ендека «О практических мерах борьбы с сектантством». Ос-новш !хш тези лягли в основу розробки резолюцп з'!зду щодо боротьби iз сек-тантством[7].
Така позицiя Обновленсько! церкви щодо сектантства була зумовлена не-обхiднiстю вiдчуження вiд нього на офщшному рiвнi, оскiльки iерархи Рос-шсько! православно! церкви, або як !х тодi дуже часто називали тихонiвцi, називали цю конфесш сектантською. В умовах конкуренцiйно! боротьби православних течш антисектантська позицiя обновленсько! церкви була цiлком зрозумiлою.
Ще однiею очевидною причиною протистояння Обновленсько! церкви та сектантських оргашзацш була боротьба за вербовку нових члешв. Так для прикладу, згщно вщомосп Житомирського (Волинського) окружного комгге-ту КП(б)У зазначалось що прирiст сектантства цшком проходить з православного середовища. Зазвичай з лона православ'я колишш прибiчники переходили до баптиспв, евангельських християн та до мютичного християнства, примiром корнпвщини. I, як вiдмiчають мiсцевi органи радянсько! влади, «ворожiсть д православно! церкви — спшьна риса всiх сект»[8].
Наголошуемо, що тогочаснi партiйне керiвництво вважало сектантiв, й у тому чиои протестантiв, «антирадянським елементом», оскшьки !хня релiг-
16> Там само. — С. 157.
[7] Новак Ю. В. В1дношення православних церков до «сектантства» на Волиш-Жито-мирщиш у 1920-х рр. // Науковий зб1рник Терноп1льського педагог1чного ун1верситету 1меш В. Гнатюка. — Укра!нське православ'я у контекст1 в1тчизняно'! 1сторИ та суспшьних трансформац1й (пам'ят1 митрополит1в Василя (Липшвського) та 1оана (Боднарчука): Ма-тер1али Всеукра!'нсько!' науково-практично! конференцЦ (27 — 28 листопада 2014 р., м. Тер-нопшь) / За заг. ред. д. ют. н. Е. Бистрицько! (гол. ред.), д. ют. н. I. Зуляка, д. фшос. н. О. Сагана, д. фшос. Н. Л. Филипович. — Тернопшь-Кшв, 2014. — С. 155-159.
[81 Там само. — С. 158.
Специфика д1яльносп релИйних меншин в Укра'У у 1920-х pp.
iйнa дiяльнiсть дiйсно мала таке яскраво виражене спрямування. Так, згщно доповiдно! записки секретаря Потпвського районного пaртiйного комггету Шерстова за 1927 р. до Волинського окружного вщщлу ДПУ, молокани «провели активну роботу проти культурних та полггичних зaходiв партл й радвла-ди по селах, зокрема проти сшьськогосподарського податку, землеустрою та ш.»[9]. У ньому також акцентувалося, що по всiх районах Волинського округу, де поширювалося сектантство, члени !хшх громад вщмовлялися платити сiльськогосподaрський податок, страховки. Бшьше того, вони не виконува-ли жодних директив радянських оргaнiв.
У Волино-Житомирському регiонi була поширена доволi специфiчнa й характерна лише для ще! теорп релiгiйнa течiя «червонодраконщики». З aрхiв-них мaтерiaлiв дiзнaемося, що цей напрям виник як протест радянськш влaдi й об'еднував в собi кiлькa конфесш. Зокрема чи не нaйбiльше тут вщгравали громади молокан, як1 активно поширювали iнформaцiю, що В. Ленш е голов-ним «Червоним Драконом», а в 1930 р. у нього «мае вирости хвют»[10]. Шсля чого, на !хне переконання, радянськш влади повинен настати кшець. Тверд-ження про СРСР як «Червоного Дракона» активно поширювалося пiд час перепису населення 1927 р. Саме тодi бшьшють сектaнтiв категорично вщмов-лялася давати про себе будь-яы вiдомостi, мотивуючи це тим, що цей пере-пис е «клеймом червоних дракошв». Для них абсолютно неприпустимим було добровольно погоджуватися на цей перепис. Водночас вони спиралися на авторитет Святого Письма, де, за !хшми твердженнями, було сказано про те, що настане такий час, коли влада «прийде в руки нечистих» i буде перепис «люд-ностi»[11].
Отже, Волино-Житомирський регiон у 1920-х рр. був представлений трьома округами: Волинським, Коростенським та Бердичiвським. До релiгiйних меншин цього регюну органи радянсько! влади вiдноси бaптистiв, евангельських християн, адвентиспв Сьомого дня, християн ввангельсько! вiри (трясунiв), хлистiв (мироносцiв), молокан, мальованщв та iн. Зазначимо, що деяы релiгiйнi громади не були щентифжоваш, або ж помилково вщнесеш до iнших конфесiйних спiльнот. Пщ спiльну назву «сектанти» офiцiйнi радянсьы функцiонери вiдносили i протестaнтськi громади, i секти православного по-ходження, i громади мiстичного сектантства. Дiяльнiсть сектантства, зокрема молокан та христовiрiв, бiльшою мiрою була антирадянською: вщмовля-лися брати участь у виборах, платити сшьськогосподарський податок. У Во-линському та Коростенському округах виникае ушкальний релiгiйний напрям «червонодраконщики». Припускаемо, що до цього напряму входили
[9] Держарх1в Житомирсько! обдaстi(дaдi — ДАЖО),, ф. П-85, оп. 1. 1927 г., спр. 440: Переписка по вопросам антирелигиозной пропаганды, работе среди национальных меньшинств и по др. вопросам, арк. 44.
[10] ДАЖО, ф. П-85, оп.1. 1929 г., спр. 609: Докладные записки, информации окружкома партии в ЦК КП(б)У о территориальных формированиях, мобилизации, деятельности религиозных сект и др. вопросам, арк. 10.
[11] Там само. — арк. 10.
кiлькa релiгiйних спiльнот, зокрема молокани й xp^TOBip^ якi вщкрито ви-ступали проти радянсько! влади та не виконували ii директив. Назва «черво-нодраконщики» походить вщ висловлювань прибiчникiв цього напряму, ко^ називали радянську владу «Червоним Драконом».
Список використансч л1тератури
Bielov A. Sekty, sektantstvo, sektanty / A. Bielov. — 1978. — [Elektronnyi resursj. — Rezhym dostupu: http://www.e-reading.club/ book.php?book=1019732 Babii M. IU. Pravovyi status disal'nosti relihi-inyh menshyn // Relihiina panorama. Spetsvypusk 2006 r. - K., 2006. - S. 15. Kyrydon A.M. Chas vyprobuvan': derzhava, tserkva, suspil'stvo v radians'kii Ukraini 1917 - 1930-h rr. / A.M. Kyrydon . Terno-pil' : Pidruchnyky I posibnyky, 2005. — 384 s. Perepyska z raivykonkomom pro oblik sluzhyte-liv relihiinyh kul'tiv. — Arhivne viddilennia Berdychivs'koi mis'koi rady. — F. 407. — Op. 1. - Spr. 207. - Ark. 56, 59, 70. Novak IU. V. Vidnoshennia pravoslavnyh tserk-ov do "sektantstva" na Volyni-Zhytomyrsh-chyni u 1920-h rr. // Naykovyi zbirnyk Ternopil's'koho pedahohichnoho univer-
sytetu imeni V. Hnatiuka. — Ukrains'ke pra-voslavia u konteksti vitchyznianoi istorii ta suspil'nyh transformatsii: Materialy Vseukrains'koi naukovo-praktychnoi kon-ferentsii (27 — 28 lystopada 2014 r., m. Ter-nopil') / Za zah. red. d. ist. n. E. Bystryts'koi (hol. red.), d. ist. n. I. Zyliaka, d. filos. n. O. Sahana, d. filos. n. N. L. Fylypovych. — Ter-nopil'-Kyiv, 2014. - S. 155 - 159.
Derzharhiv Zhytomyrs'koi oblasti (dali -DAZHO), f. P-85, op. 1. 1927 g., spr. 440: Perepiska po voprosam antireligioznoi propagandy, rabote sredi natsional'nyh men'shynstv I po drugim voprosam, ark. 44.
DAZHO, f. P-85, op. 1. 1929 r., spr. 609: Dokladnye zapiski, informatsii okruzhkoma partii v TSK KP(b)U o territorial'nyh formirovaniiah, mobilizatsii, deiatel'nosti religioznyh sekt I dr. Voprosam, ark. 10.
