CC BY
18Нарцис Гумшський 1 Православна бвангельська Апокалшсична Церква: забута украшська Реформащя
Роман СКАКУН © Р. Скакун, 2016
«Богословские размышления» №17, 2016 /Спецвыпуск «Реформация: восточноевропейские измерения», с. 99-110
Аннотация
У статт1 вперше на документально основ! висвплено життевий шлях i вчення Нарциса-1лл1 ГумЫського (1893-1943), «пророка»-зас-новника Православно! СвангельськоТ Апо-калтсичноТ Церкви (т. зв. «апокалтсисти»), що дотепер юнуе у ВЫницьш областг Ця теч!я, що виникла як есхатолопчний рух за евангельську реформу КатолицькоТ церкви, являе собою типологнно близьку до деяких форм протестантизму вераю «пом!ркова-ноТ» реформаци. Вона збер!гае розбудова-ний богослужбовий ритуал, богородичний культ, культ ¡кон тощо, при одночасшй де-мократизаци внутршнього устрою церкви, наголос на ключовому значенн! Свангел!я й на радикально перебудов! життя на еван-гельських засадах.
Ключов1 слова: Нарцис-1лля Гум!нський, Под!лля, апокал!псисти, реформац!йний рух, сектантство.
Abstract
Narcissus-Elias Guminski and a Forgotten Attempt at Catholic Church Reform in Ukraine. The article, based on previously unknown documents from the former KGB archives, discusses the life and teaching of Narcissus (Elias) Guminski (1893-1943), a Catholic monk turned prophet, who became the founder of the Orthodox Evangelical Apocalyptic Church (so-called "Apocalypsists") still existing in Ukrainian Podolia. This religious group, which emerged in the mid-1920s as an eschatological reform movement among the Polish Roman Catholics, soon engaged large masses of Ukrainian Orthodox peasantry and evolved into a peculiar version of "moderate" Reformation which is typologically similar to Lutheranism. It combines the preservation of a well-developed liturgical ritualism, the cult of Virgin Mary and holy images etc. with a democratization of church order and a sola Scriptura approach to faith and life ethics. After initial attempts to exploit Guminski's movement as a kind of "renovationist schism" in the Catholic Church in the USSR, the Soviet regime soon proceeded to severe repressions against the Apocalypsists that took a heavy toll on the followers of the prophet, who himself died in GULAG.
Keywords: Narcissus (Elias) Guminski, Podolia, Apocalypsists, reform movement, sectarianism.
Поширення на Укра1т релiгiйних течiй протестантського типу було тюно пов'язане з процесами модершзацп, розкладу традицiйного сiльського суспiльства з його натуральною економжою, його свiтоглядом та звичаями, елементом яких були й православт релшйт практики. Цi процеси були за-пущенi ще реформами 1860-х роыв, а черговим потужним поштовхом для них стали глибоы свiтогляднi потрясiння, викликанi революцieю i сощально-культурними перетвореннями, якi проводив бшьшовицький режим. Вщпов-щно, шсляреволюцшт 20-тi роки були перiодом величезного релЫйного бро-дiння. В цей час мали мiсце масовi чудеса й паломництва до них (згадаймо Калинiвське чудо, Йосафатову долину, сотш оновлень iкон, об'явлень Христа та Богородищ), швидко ширилися протестантськi конфесп (баптисти, еван-гельськi християни, п'ятдесятники, адвентисти), а також рiзноманiтнi пара-православнi течи (йоанiти, шокентпвщ, корнпвщ, михайлiвцi тощо). Подеку-ди на Грунт! захщного протестантизму, особливо п'ятдесятництва, навколо рiзного роду харизматичних персонажiв в Украi'нi формувалися новi релшйш течи, поки що дуже мало дослщжеш (тут можна згадати, наприклад, Леонтiя Мельника i п'ятдесятникiв-сiонiстiв). Нарешта, в цей же перiод на Подали, де оте релiгiйне бродшня набрало найбiльшого масштабу, вiдбулося формуван-ня цiлком нового й досить масового реформацшного руху, який типолопчно близький до деяких протестантських конфесш, як-от лютеранство, але гене-тично не пов'язаний iз зах1дним протестантизмом. Мова йде про так званих апокалшсистав, або Православну евангельську апокалшсичну церкву, — течiю, що зародилася навколо колишнього католицького монаха Нарциса Гумшсь-кого як рух за реформування Католицько! церкви.
Досi про особу й дiяльнiсть Нарциса Гумшського в науковiй лiтературi не було хоч трохи достовiрноl шформацп,[1] та й самi сучаснi апокалiпсисти до-недавна не знали навiть, коли й де загинув засновник 1х церкви. Далi буде зроблена спроба заповнити цю прогалину, спираючись насамперед на дос-тупнi вщнедавна архiвно-слiдчi справи Гумiнського,[2] — адже, треба зауважи-ти, матерiали репресивних оргашв становлять ключове джерело для дослщ-ження релiгiйного життя радянсько! епохи, особливо в його «нелегальних» формах.
Нарцис Гумiнський, що згодом стане вщомий як 1лля-святитель, наро-дився у 1893 р. в Бердичевi в родиш мiщан-полякiв. По заюнченш 6-го класу гiмназil вiн вступив до римо-католицько1 семiнарil в Житомир^ а проте не довчився i з початком свiтовоl вiйни був призваний в армiю, де служив сань таром. Невдовзi вiн був контужений i звiльнений зi служби, якийсь час лiку-
[1] З-помiж дотеперiшнiх публiкацiй про апокалiпсистiв можна вщзначити цiкаву статтю А. Гайосшскаса «Выполняющие Апокалипсис» (http://risu.org.ua/ru/index/exclusive/ kaleidoscope/361).
[2] Життеписнi данi про Гумiнського подаш за матерiялами архiвно-слiдчих справ з 1925— 1926, 1927-1928 та 1935-1936 р.: Галузевий державний артв СБУ (далк ГДА СБУ), ф. 6, спр. 36345, 75095; Державний архiв Житомирсько1 областi (далi: ДАЖО), ф. Р-5013, оп. 2, спр. 23269. Точш посилання подаються тшьки у випадку прямих цитат.
вався вiд наслiдкiв контузп в психiатричнiй лiкарнi. Мабуть, ще з армГ1, де панувала лiворадикальна пропаганда, вiн винiс революцiйнi щеали справед-ливостi, рiвностi й визволення пригноблених. З його власних ^в, вш брав якусь участь у боротьбi за встановлення радянсько! влади на Бердичiвщинi, згодом працював в окружному земельному вщдш й навт був кандидатом у члени КП(б)У. Однак десь у 1920—1921 рр. у його свщомосп стався перелом: вш став зачитуватися релiгiйною лггературою, а насамперед апокалштични-ми вiзiями з Об'явлення Йоана Богослова, покинув партш i врештi в 1921 р. вступив у кармелггський монастир у Бердичев^ постригшись у монахи пщ iм'ям Iллi.
У монастирi вiн пробув близько двох роыв, поступово розчаровуючись як у монастирських порядках, так i в Католицькш церквi загалом. Як вiн сам пише у сво!х посланнях, вш переконався, що монахи та ксьондзи перекручу-ють науку Святого Письма, п'ють, чинять перелюб та iншi неподобнi дiла, а головне — зумисне приховують вiд людей вчення Йоана Богослова, в якому папство й Ватикан викриваються як безбожний Вавилон. Нарешта, не подо-балася Гумiнському й ворожiсть католицького духовенства до «робггничо-се-лянсько! влади», яку вш — з огляду на и гасла рiвностi й справедливости а та-кож на 11 боротьбу з церковним iстеблiшментом, — вважав за знаряддя в руках Божих. Зрештою, Гумiнський десь у 1924 р. чи то сам покинув монастир, чи то був звщгшя вигнаний. Як можна судити, на той час у нього вже сфор-мувалося переконання у сво!й божественнш мiсif: вш починае проголошува-ти себе пророком Божим, покликаним боротися проти «антихриста», тобто папства й безбожництва, та зреформувати Католицьку церкву на евангельсь-ких засадах. В цьому переконував його й мютичний досвщ, який вiн мав: вiн бачив видшня, чув божественнi голоси тощо.
У 1924 р., пiшовши з монастиря, Гумшський, який на той час уже склав чимало власних молитов i власну лiтургiю, заходився спершу серед родичiв та знайомих, а згодом по костелах, з амвошв, викривати польських ксьондзiв як «служителiв не Христа, а золотого тельця, тобто буржуаз11'».[3] На початку 1925 р. вш перебрався з Бердичева в мютечко Погребище (тепер це Вшниць-ка область), де в каплищ на мiсцевому польському цвиш^ став проповщу-вати свою «реформовану вiру», пропагуючи евангельськi чесноти справедливой й любовi до ближнього та провщаючи скорий кшець свiту й покарання безбожникам.
Вiн гостро критикував духовенство та Ватикан, розвшчував непомильнiсть папи й закликав католиыв слухатися не ксьондзiв та епискошв, а самого тiльки Gвангелiя. Саме на духовенство вш покладав провину за занепад зви-ча!в та розгул безбожництва, результатом яких стала недавня свггова та гро-мадянська вiйна.
Про себе самого Гумшський говорив як про Божого посланця, пророка 1ллю, що — як колись Йоан Хреститель — покликаний приготувати людей до
[3] ГДА СБУ, ф. 6, спр. 36345, арк. 61.
другого пришестя 1суса Христа й Божого суду. На його проповiдi, що вщзна-чалися великим красно-мовством, почали сходи-тися вiруючi спершу з По-гребища, а вiдтак i з навко-лишнiх сiл. 1х приваблюва-ла, зокрема, слава Гумшсь-кого як чудотворця. По Кшвщит та Подiллю ши-рилися чутки про численш уздоровлення хворих, яы вiн звершував силою мо-литви. Сам Гумiнський вiв окремий зошит, у який записував iмена уздоровле-них його молитвами вiруючих — i на листопад 1925-го там було записано вже понад 150 чоловж.
Число послiдовникiв Гумшського швидко зростало, i на його богослужсння в каплицi в святковi днi збиралося до 3000 чоловж, в недiлi — по илька сотень, а в будш — по 50-100 чоловж,[4] тобто завжди бiльше нiж у мiсцевому костелi чи православнiй церквi. Поза тим Гумшський ще з 1924 р. став оргашзовува-ти громади «евангельських католик1в» по селах Погребищенського та сусщшх районiв. Великi громади були в райцентрах Шуляки Умансько1 округи, Воло-дарка та П'ятигори Бшоцерывсько1 округи. Сам Гумiнський у 1926 р. говорив, що в чотирьох його «парафiях»: Погребищенськш, Шуляцькiй, Володарськш та П'ятигiрськiй, тобто, очевидно, у вщповщних районах, — у нього е до 11 тисяч послщовниыв (хоча це, мабуть, перебшьшення).
Саме в цей час Гумшський, очевидно, потрапляе в поле зору радянських оргашв безпеки. Як вiдомо, шсшрування й пiдживлювання рiзного роду внутршшх конфлiктiв та розколiв у релшйних конфесiях — було одним з го-ловним iнструментiв радянсько1 антирелшйно1 полiтики. Як говорилося в одному з обiжникiв ЦК РКП(б) за 1922 р., «зштовхуючи мiж собою рiзнi на-прямки, течи, секти, церкви, вiрування, радянська влада змагае до того, щоб у взаемнш боротьбi вороги дискредитували й топили один одного».[5]
Внутрiшнi розколи, — насамперед на Грунта ставлення до радянсько1 влади та и полiтики, — були спровокованi i в патрiаршiй православнiй церквi, i в УАПЦ, i в деяких протестантських конфеаях. Так само i в Гумiнському радянська влада попервах вбачала своерiдного католицького «обновленця», якого — на зразок обновленщв у православ'1 — можна було б узяти пщ контроль i використати для ослаблення Римо-католицько1 церкви. Йшлося насам-
[4] ГДА СБУ, ф. 6, спр. 36345, арк. 20, 23-24, 88 зв.
[5] ДАЖО, ф. П-5, оп. 1, спр. 52, арк. 4. Опубл.: С. Жилюк. Червоний терор проти духовенства i вiруючих на Схiднiй Волит: Архiвнi документи i матерiали. — Рiвне 2003. — С. 11.
Нарцис ГумЫський уздоровлюе хворих у Погребищ1 (1925 р.). ГЛдпис на фото: «Илия исцеляет неизлечимо больных именем Бога и Христа Спасителя».
перед про те, щоб вiдiрвaти полякiв-католикiв Украши вiд ворожого «зарубь жного центру», тобто Ватикану, та вщ впливiв Варшави й перевести ïx на по-зицИ лояльностi до радянськоï влади.
Проповщника викликали в губернський вiддiл ДПУ в Киев^ де вiн охоче виклав чекiстам основи свого вчення. У розмовi з чек1стами Гумшський всшя-ко наголошував на своему позитивному ставленш до Радянськоï влади. Цю владу, — заявляв вш, — «ми любимо, шануемо i дивимося на не'1' як на найб-iльшу святиню, як на владу, дану вщ самого Бога, бо у всш святiй Бiблiï нiде нi про яку шшу владу [...] не говориться так добре, як про нашу нишшню Ро-бiтничо-селянську месiанську владу, що несе щастя, правду, свободу, комушзм i мир всьому пригнобленому, голодному i знедоленому пролетарському свгговЬ>.[6] Йому дали вказiвки щодо того, як закршити за собою каплицю в Погребищц вiн також дiстав доручення викривати католицьке духовенство за його антинародну й антирадянську дiяльнiсть, — на все це Гумшський охоче погодився, бо все це робив i рашше.
Упм, влада була защкавлена в розколi й ослабленш Католицько'1' церкви, але аж шяк не в ï"ï «реформаци» та вщродженш в якiйсь новiй формь Дискре-дитацiя римо-католицького духовенства та зб!р компромату на нього вияви-лись т1льки по61чними результатами д!яльност1 Гум1нського, а головним стало дуже швидке формування нового, досить масового релшйного руху, прой-нятого мютичними й есxатологiчними настроями. Д!яльнють Гум1нського, що в планах влади мала бути спрямована виключно на поляйв, дедалi бiльше охоплювала також i широи маси православно'1' украшсько'1" людност1. П1д цим оглядом прикметно, що коли на першому еташ Гум1нський писав про себе й сво'1'х посл1довник1в як про «евангельських католикiв», то згодом починае на-зивати ïx «евангельськими католицько-православними християнами», а пiзнiше означення «католицькi» взагал вiдпадае, i вони стають просто «пра-вославними евангельськими xристиянами-апокалiпсистами».
Отже, незважаючи на те, що проти радянського ладу Гум1нський не висту-пав, мiсцева влада не могла довго заплющувати оч1 на актив!защю масово'1' ре-л1г1йност1 й кшькатисячш паломництва до каплицi на погребищенському цвинтарi. Пропов1днику почали ставити р!зномаштш перешкоди: у нього вiдiбрали каплицю, його самого та його послщовнийв стали регулярно зат-римувати за нелегальш збори та пропов1д1. Урешп настав момент, коли, як писали органи безпеки, «шкода вщ д1яльност1 Гум1нського стала очевидна» i «було вирiшено його безшумно вилучити».[7]
20 жовтня 1925 р. Гумшський був заарештований Уманським ДПУ в с.Шуляки, де виступав з проповщями та вщправляв служби, i доставлений в Умань. Його звинуватили в контрреволюцией аптаци' серед людносп, незаконному збор! грошей та шаxрайствi п1д маскою цшительства. Однак уже 23 жовтня «пророк» упк з-п1д арешту й був оголошений у всесоюзний розшук.
м ГДА СБУ, ф. 6, спр. 36345, арк. 50.
и ГДА СБУ, ф. 6, спр. 36345, арк. 128.
Хрещення «Католицько-православноТ евангельськоТ громади» (с. Розкопане, 26.IX.1927).
Упм, Гумiнський i дал вважав себе союзником радянсько1 влади, а свiй арешт — непорозумшням, яке викликане наклепами ксьондзiв та шших не-доброзичливцiв, а тому в лютому 1926 р. особисто з'явився до будинку ДПУ УСРР у Харков^ привiзши з собою чергову заяву про суть «нашого обнов-ленсько-реформаторського руху» i «наше ставлення до Робгтничо-селянсько1 влади». Зрозумшо, що з примiщення ДПУ вш того дня уже не вийшов. Спер-шу органи безпеки спробували зiбрати компрометуючий матерiал, щоб вщкрито судити Гумiнського як шарлатана й пройдисвга, але фактiв ошукан-ства чи обманних зцшень виявити не вдалося. Навпаки, як доповiдало Бер-дичiвське ДПУ, селянство Подiлля було твердо переконане в тому, що Гумь нський — незвичайна людина, i знайшлася маса свщыв, готових пщтвердити свое уздоровлення завдяки молитвам Гумшського. Отож вiд судового проце-су вирiшили вiдмовитися, а натомють Гумiнського як «соцiально шкiдливий елемент, що поширюе забобони серед вщстало1 частини населення», постановили вислати на три роки в конщ^р. Упм, справа к1лька разiв переглядала-ся, i в червнi 1927 р. ув'язнення замшили примусовим лжуванням, направивши Гумшського в московську псиматричну лжарню iм. Кащенка.
Та на цьому пригоди Гумшського не закшчилися. Невдовзi вiн утiк з лжарш, вистрибнувши з другого поверху, i у вереснi 1927 р. повернувся до сво1х послiдовникiв. На зборах сво1х соратникiв у Бердичевi вiн запровадив нову практику хрещення дорослих «за 6вангел!ем» i сам охрестив ильканад-цять чоловiк на рiчцi Гнилоп'ять. Його соратники стали проводити таы самi хрещення по селах, на рiзного роду вщкритих водоймах. Цi заходи, що мали часто-густо масовий характер (хрестилося по 30-40 чоловж), привернули увагу
оргaнiв безпеки, i бердичiвському ДПУ було наказано розшукати й заареш-тувати Гумiнського. 29 листопада 1927 р. вш був схоплений у Погребищi в домi одного з сво!х послiдовникiв i в квггш 1928 р. знову направлений на при-мусове лiкувaння до Москви. Там вш залишався до ачня 1929 р., коли його вщпустили до мaтерi в Бердичiв.
Пiсля звiльнення Гумiнський знову розвинув бурхливу дiяльнiсть. Як i рашше, вш !здив по громадах, влаштовував мaсовi хрещення й спещальш зустрiчi для вiруючоf молодi, формував оргашзацшну структуру свое! церкви, призначаючи нaйaктивнiших та нaйосвiченiших сво!х послщовниыв дияко-нами, пресвiтерaми або й епископами. У 1929—1930 рр., в перюд «великого перелому», рiзко посилилися й гоншня на релiгiю, i актив aпокaлiпсистiв у багатьох районах був заарештований i висланий, багато вiруючих попало в жорна розкуркулення. Самого ж Гумшського десь у 1929 знову — вчетверте — затримало бердичiвське ДПУ й вш був направлений у ки!вську психiaтричну лiкaрню iм. Шевченка. Однак доволi скоро, вже в 1930 р., його звшьнили й вiн оселився спершу в ПущьВодищ коло Киева, а шзшше — у Ворзелi та Бучi.
У груднi 1931 в с. Пиывщ Гумiнський влаштував з'!зд епископiв та пре-свп^в з низки рaйонiв Бердичiвщини та Уманщини. Вiн настановляв сво!х послщовниыв щодо порядку проведення молiнь та вщправлення обрядiв, закликав !х розбудовувати Церкву й готуватися до неминучих гоншь за вiру. Щодо колгосшв Гумiнський казав, що вступати туди можна й нaвiть бажано, щоб не викривати себе перед владою й не наражатися на репресП, а проте на-казував утримуватися вiд прaцi в недшьш та святковi днi. Щодо служби в армй — iншого ключового питання у вiдносинaх aпокaлiпсистiв з радянською владою — то Гумшський пояснював, що брати в руки зброю ш в якому рaзi не можна, бо «хто взяв меч, вщ меча й загине».[8] Молодi aпокaлiпсисти i тод^ й пiзнiше часто вiдмовлялися вщ призову в aрмiю, йдучи за це пщ суд. На питання, чи слщ вiруючим виконувати розпорядження мюцево! влади, коли вона залучае вiруючих як виконaвцiв до збору податыв чи розкуркулення, Гумшський вщповщав, що завжди краще вщдати свое, нiж забрати чуже.
Радянофшьських мотивiв у риторицi Гумiнського в той час уже не чути. Про радянську владу, яка розпочала гоншня на апокалшсиспв, вiн казав, що це влада, дана вщ Бога як кара гршникам, що безбожники, поряд iз папою, попами та ксьондзами, — порщдя антихриста, але панування !х не триватиме довго, бо вже в 1935 чи 1936 р. настане страшний суд над уам людством, а передовым над безбожниками.
Сам Гумшський тепер уже притримувався консшращ!, жив за фальшивим паспортом, а iз сво!ми послiдовникaми тримав зв'язок здебшьшого через сво!х епископiв, якi вщвщували громади раз на кiлькa мюящв. У перiод ко-лективiзaцif, розкуркулення й голоду, коли чимало активних вiруючих було заарештовано або заслано, чимало померли з голоду або розпорошилися по мютах, багато громад апокалшсиспв перестали юнувати. Певне пожвавлення
[8] ГДА СБУ, ф. 6, спр. 75095, т. 2, арк. 186-187.
настало в кшщ 1933—1934 рр., коли село дещо оговталось вщ голоду, а дехто з репре-сованих повернувся з заслання. Втам, уже в жовтнi 1935 р. по апокалшсистах був завда-ний новий удар: НКВД викрило й заареш-тувало самого Гумiнського та шютнадцять-ох його найближчих соратникiв. Шсля тривалого слiдства в серпнi 1936 р. вщбув-ся суд, на якому Гумшського засудили на 8 роыв таборiв. З цього ув'язнення йому не судилося повернутися. Покарання вш вщбував у Карагандинському табор^ де його востанне бачили його послщовни-ки. 16 жовтня 1942 р., за рж до заынчення строку, Гумiнський був повторно засудже-ний за ст. 58-10 до десяти роыв ув'язнення, — очевидно, за якусь проповщницьку дiяльнiсть серед сшвв'язшв, — а менш як за рж, 14 квiтня 1943 р., помер у стацiонарi Акмолшського вщдшу Карлагу.[9] Тим часом, справа, яку вш розпочав, жила й даль
На 1936 рж, за даними оргашв НКВС, апокалiпсисти були поширеш в 25 районах УРСР.[10] Основний !х ареал знаходився на стику стику чотирьох су-часних областей — це Козятинський, Погребищенський та Орапвський рай-они Вшницько1 областi, Бердичiвський, Ружинський i Попшьнянський райо-ни Житомирсько1 областi, Сквир-ський, Володарський i Тетивський райони Кшвсько1 областi й, нарештi, Монастирищенський район Черкасько1 областi.
Пiсля арешту Гумшського його послщовникам довелося пережити ще одну хвилю репресш у 1937—1938 рр., хоча цим разом причиною арешпв була iнодi не так «сектантська» дiяльнiсть, як просто приналежнють до то! чи шшо1 ка-тегорil «неблагонадiйних». Зокрема, чимало послщовниыв Гумiнського з-помiж полякiв були репресоваш, в тому числi й розстршяш, за справам фiктивних «польських повстанських органiзацiй». На Киlвщинi репресп про-ти апокалiпсистiв мали мюце i в 1939—1940 рр.
В перюд нiмецькоl окупацП Апокалiпсична церква вщродила свою дiяльнiсть: пiд керiвництвом епископа Семена Цегельнюка вiдбулося два з'1зди вцiлiлих на той час епискошв та пресвiтерiв, церква поповнилася но-вими членами, проводилися масовi хрещення. Пiсля вiдновлення радянсько1 влади апокалшсисти спробували зарееструватися й дiяти легально: в 1946 р. !х представники 1здили в цiй справi до Вiнницi, де заявляли про свш цiлко-
[9] Данi з листа Комитету правово1 статистики i спецiальних облiкiв Генерально1 прокура-тури Республiки Казахстан в!д 16 травня 2014 р. 110] ГДА СБУ, ф. 13, спр. 139, с. 2.
Нарцис Гумшський пюля арештт у 1925 \ 1935 рр.
витий послух радянським законам, але без-результатно.[11] Станом на 1948 рж уповно-важений у справах релшйних культiв фiксувaв по Вшницькш облaстi 37 груп апокалшсиспв загальною чисельнiстю 1090 чоловiк (29 груп i 841 чоловiк у Погре-бищенському р-нi, 7 груп i 234 чоловiкa у Плисивському, 1 група i 15 чоловж в Ора-тiвському).[12] Дaлi щ цифри тiльки зроста-ють — очевидно, не тшьки в результат ви-явлення нових груп та отримання доклад-шшо! шформацп, а й унаслщок зростання самого апокалшсичного руху: на 1951 рiк уповноважений фжсував 37 груп з 3000 члешв, на 1 сiчня 1953 — 23 групи з 4000 тисячами члешв.[13] До 1949 р. апокалшси-сти проводили свою дiяльнiсть досить вшьно — наприклад, щороку на Воздви-ження влаштовували масов^ по кiлькaсот чоловiк, богослуження коло «свято! кри-ницi» мiж селами Пaвлiвкa й Дзюнькiв. Втiм, у 1949 р. почався новий виток репресш — спершу на Житомирщиш, а дам, в 1953 р., на Кшвщиш та Вiнниччинi. Загалом за цi п'ять рок1в репресо-вано близько трьох десяткiв найактившших вiруючих, у тому числi епискошв та пресвiтерiв.
Станом на 1958 р. в обласп все ще було на обл^ 26 груп апокалшсиспв iз загальною кiлькiстю 1350 члешв.[14] В перiод хрущовсько! ате!стично! кампанй уповноважений у справах кулкпв рапортував про швидке зменшення !х чи-сельностi: вже в 1959 р. вш фiксувaв !х усього 12 груп (160 чол.), а в 1964-му — 15 груп (152 чол.).[15] У 1982 р. уповноважений зняв з облжу останш групи апо-кaлiпсистiв як таы, що саморозпалися. Однак щ цифри, ясна рiч, не надто до-стовiрнi з огляду на особливосп радянсько! бюрократично! звiтностi про ре-лiгiйне життя, коли чиновникам вигщно було применшувати або замовчува-ти масштаби релiгiйностi, особливо нелегально!. В кожному раз^ Апокaлiп-сична Церква юнуе дотепер. Ще в останш роки юнування СРСР апокалшси-сти почали дiяти вiдкрито. На 1992 рж вони мали двi зaреестровaнi громади, а сьогоднi у Вшницькш обласп дiе п'ять зареестрованих громад (одна в По-
[11] Див.: Державний apxiB Вiнницькоl обласп (далi: ДАВiО), ф. 2700, оп. 19, спр. 31, арк. 8-10.
[12] ДАВЮ, ф. П-136, оп. 13, спр. 175, арк. 12.
[13] Центральний державний архiв громадських об'еднань (далi: ЦДАГО), ф. 1, оп. 24, спр. 2741, арк. 125.
[14i ЦДАГО, ф. 1, оп. 24, спр. 5028, арк. 45-50.
[15] ЦДАГО, ф. 1, оп. 24, спр. 5205, арк. 69; спр. 6007, арк. 126.
Богослужбове облачения й mrni предмети, скон(^сковаж у апокалтсислв (1935 р.).
гребищенському i чотири в Оратiвському райош) i три незареестрованi, а та-кож е кiльканадцять мiсцевостей, де залишилося вiд одного до п'яти вiрую-чих. П'ять громад мають свого священнослужителя (загалом е три епископи i три священики), у трьох громадах е власнi примщення для богослуження.[16]
Православна евангельська апокалшсична церква — цiкавий приклад «по-мiркованоi», компромюно! реформаци, яка зберегла чимало аспектiв като-лицько! та православно! обрядовостi й церковно! оргашзацп. З одного боку, Гумiнський непримиренно виступав проти папства, церковно! ерархл та духовенства, а з шшого — зберiг у сво!й церквi ерархiчнi ступенi епископа, пре-свiтера та диякона, причому допускаються й жшки-диякониси, якi нарiвнi з дияконами беруть участь у богослуженнях. Щоправда, в апокалiпсистiв цер-ковш посади мають бiльш демократичний характер — священнослужш^ принципово не беруть плати за вщправлення та!нств й виконують свое слу-жiння паралельно iз свiтською роботою. Крiм того, згщно з настановами Гумшського, священнослужителi не повиннi вивищувати себе над простими вiруючими, називаючи себе «найсвяташими», «владиками», «отцями», «батюшками» i т. п., тому що всi вiруючi — брати й сестри одне одному.
Гумiнський наголошував на потребi повернутися до евангельських засад, виступав проти пусто! обрядовоста, — але не вiдмовився вщ ритуалiзованих лiтургiй та молебнiв, тексти яких сам написав на основi католицьких та пра-вославних зразыв.[17] Вiн в основному зберiг ташства Католицько! та Православно! церков з тою рiзницею, що об'еднав миропомазання та елеопомазан-ня в одно i — подiбно до деяких протестантських течiй — додав нове ташство умивання нiг.
Як своерщний компромiс мiж католицьким i протестантським пiдходом до хрещення, апокалшсисти хрестять вiруючих спершу в дитинств^ а тодi — повторно в свщомому вiцi, межею якого вважаеться 12 роыв. Мало того, Гумь нський доводив потребу регулярного, щорiчного, поновлення хрещення (тут на нього справила вплив давня католицька практика так званого «поновлен-ня хрещальних обшв»). Хрещення апокалiпсисти розумтть насамперед як акт очищення вщ грiхiв та освячення, а вщповщно, воно повинно повторю-ватися, якщо людина через учинеш вже шсля хрещення смертнi грiхи духовно вмерла й знову потребуе вщродження. Зрештою, навiть i тим, хто перебу-вае в благодатi Святого Духа, — вважають апокалшсисти, — корисно понов-ляти хрещення для бшьшого освячення i ствердження у вiрi. Символом духовного вiдродження в результата хрещення е довга бша одежа, яку вдяга-ють охрещеш на богослуження згiдно iз словами Одкровення (Од. 3:5) i за яку в народi !х називали «бiлоризцями» або «бiлосорочниками».
[16] Даш за ст.: А. Гайосинскас. Выполняющие Апокалипсис (http://risu.org.ua/ru/index/ exclusive/kaleidoscope/361).
[17] Деяш зразки богослужбових текстiв апокалiпсистiв див. на штернет-сайп Православно! евангельсько1 апокалiпсичноi церкви пiд назвою «Ковчег Христовий» (http://kovcheg-hrystovyi.in.ua), де представлена також iнформацiя про саму церкву, и iсторiю, 11 сучасних епискошв та пресвiтерiв.
Попри свiй наголос на поверненш до Gвaнгелiя, Гумiнський гостро кри-тикував так званих штундиспв (тобто евангельських християн i баптиспв), називав !х «лжехристиянами» i «предтечами безбожництва» за те, що вони не мають лггурп! та евхаристи, не шанують Дiви Мaрif, вщкидають святi iкони та хресне знамення. Вш, зокрема, заперечував характерне для протестантгв трактування iкон як iдолiв i доводив, що коли йдеться про жони iз зображен-ням Христа, то ними можна й треба прикрашати храми та домiвки, перед ними можна молитися Господу й славити Господа. Також Гумшський допускав i жони святих, хоч i зaстерiгaв проти поклонiння !м. Як пояснював вiн в одному з послань, «свят жони — це те саме 6вангел!е, тiльки книга написана буквами, а свят iкони не буквами написаш, а фарбою, i зображають тих святих оаб i рiзнi подif святого способу життя, про яы написано в Словi Бо-жому [...]. Не завжди е змога читати святе 6вангел!е, та й не вс грaмотнi, не вс вмiють читати, i для таких особливо свят iкони цшком зaмiняють святе Gвaнгелiе».[18]
Релiгiйнa практика апокалшсиспв зберiгaе певну спaдкоемнiсть з като-лицькою, на якiй був вихований сам Гумiнський. Скaжiмо, у сво!х посланнях Гумiнський обстоював культ Дiви Мaрif, великого значення надавав молшга на вервицi («розaрif»), пропагував характерно католицьке привгтання «Слава 1сусу Христу». Для причастя використовуються облатки, а Тшо Христове в ковчезi виставляеться на престолi «для поклоншня». Гумiнський також установив першу п'ятницю кожного мюяця як «святу п'ятницю» в пам'ять про Страст Христовi, — в цей день правлять особливу лгтургш, додержують посту, жертвують грошi на потреби церкви (можливо, за зразок тут стала като-лицька практика присвячувати першi п'ятницi молитвам до Серця 1сусового з обов'язковим приступленням до причастя). Треба також вщзначити, що деяы аспекти культу aпокaлiпсистiв перегукуються з народними релiгiйними практиками, яы широко фiксувaлися в перiод масових «чудес» початку 1920-х рр.: Гумшський регулярно влаштовував так звaнi «братсьы обiди» пiсля богослужень, запровадив культ свято! кринищ коло с. Пaвлiвкa Погреби-щенського району, вода з яко!, на переконання aпокaлiпсистiв, мае чудодшш влaстивостi.
Ключовий момент евангельського вщродження, яке прагнув започаткувати Гумшський, — це, зрозумшо ж, перехщ вiд ритуaлiзовaного християнства до штерюризащ! й практично! реaлiзaцif евангельських принцишв, тобто добро-чесного життя згщно з Gвaнгелiем. Саме Gвaнгелiе — основа вiри:
«Кожний брат i кожна сестра повиннi завжди й усюди мати при собi Святе 6вaнгелiе. Хай де ти будеш: чи в тюрм^ чи в дороз^ чи на ярмарку — i хай що ти робитимеш, нехай буде 6вaнгелiе в тво!й руцi, i в душ^ i в умi. З великою побожшстю, святiстю i блaгоговiнням завжди вправляйтеся в чи-тaннi святого 6вaнгелiя», — писав Гумiнський в одному з сво!х послань.[19]
[18] Послания великого пророка Господня Илии Крестителя, послання 9: 3, 10 (Архив автора).
[19] Послания великого пророка Господня Илии Крестителя, послання 6: 37 (Архiв автора).
Вiруючий не повинен лаятися, обманювати, чинити перелюб, кривдити ближнього. Апокалшсисти не вживають iжi, яка в Бiблii визначена як нечиста (свинини i т.п.), не п'ють алкогольних напо!в, не палять, уникають свгтських розваг. Також вiруючим заборонено займатися политикою i — згiдно iз заповщдю «не убий» — брати в руки зброю, так що в радянський час чима-ло апокалшсистав були засудженi за вщмову вiд вiйськовоi служби.
Сьогоднi Православна евангельська апокалшсична церква, як i багато iнших релiгiйних течiй, що виникли в кiнцi Х1Х — в перших десятилгттях ХХст. на простонародному Грунта, навколо тих чи шших харизматичних дiячiв або «пророыв», перебувае в кризi. Кiлькiсть вiруючих-апокалiпсистiв, що прийняли доросле хрещення, скоротилася до семи десятыв, переважно лгтнього вiку (а якщо врахувати наближених до церкви, яы приходять на бо-гослуження, але не прийняли дорослого хрещення, то коло послщовниыв Нарциса Гумшського може охоплювати десь до двох сотень чоловж). Такого роду релшйш рухи, пiсля зникнення тих соцiальних та культурних чинниыв, якi зумовили !х появу й поширення, i пiсля вигасання того iмпульсу релшй-ного ентузiазму, який був заданий дiяльнiстю харизматичного лщера, iснують далi насамперед силою власно! демографiчноi динамiки.
Вирiшальне значення в демографiчному занепадi мали не так сталшсьы репресп (адже на 1953 р. рух був iще досить чисельний), як шзшший хру-щовсько-брежневський перiод, коли через свою порiвняну малочисельнiсть, органiзацiйну слабкiсть i адмшютративний тиск Апокалiпсична церква не змогла конкурувати з радянською системою в плат соцiалiзацii молодi. До-датково попршила ситуацiю демографiчна криза подшьського села й масовий вiдплив молодi в мiста — явища, яы тiльки посилилися через економiчнi не-гаразди рокiв незалежностi. Отож сьогодш перспективи цiеi по-своему унi-кально! релiгiйноi спiльноти досить невтiшнi, i це мае стати додатковим стимулом для и вивчення, зокрема й методами етнографП та усно! iсторii.
