CC BY
461дея Реформацп в украшськш соцiально-полiтичнiй думщ Х1Х ст. на прикладi М.П. Драгоманова
Володимир ВОЛКОВСЬКИЙ © В. Волковський, 2016
«Богословские размышления» №17,2016 / Спецвыпуск «Реформация: восточноевропейские измерения», с. 283-301
Аннотация
Стаття зосереджуеться на дослщженш ¡деТ Реформацп у творчост украТнського пол-¡тичного мислителя та д¡яча XIX стол^тя Михайла Драгоманова. Поряд ¡з темами соц-¡альноТ емансипац¡Т та модерного нац^тво-рення, проблеми в¡дношення релИТ ¡з такими категор¡ями та явищами, як науковий та сусптьний прогрес, наука, держава ¡ сусп-¡льство, складали важливу царину уваги для М. Драгоманова. 1сторт та ¡дея Реформац¡Т, протестантизму були для нього прикладом та джерелом вщповд на сучасн йому теми ¡ дискус¡Т - про рел¡г¡йну толерантнють та ¡н. Його думки вщкривають для нас ¡стор¡ю сприйняття Реформацп в украТнському кон-текст¡ XIX ст..
1дея Реформац¡Т у нього розглядаеться у св¡тл¡ загальноТ проблеми вщносин держа-ви ¡ сусптьства, зв¡дки випливають вщно-сини Церкви ¡ держави, Церкви ¡ сусптьства. Релпя ¡ Церква трактуються як фундамен-тальний складник сусп¡льства та його ¡сторп, як сфера ¡ндивщуальних переконань та ц¡нностей. Iстор¡я релИТ та церкви у Драгоманова розглядаеться через дтлектику п¡дкорення рело зовн¡шньому авторитету держави або клерикально!' оргашзацп та ¡деТ свободи релпйного переконання. Драгоманов виступае за ¡дею рел¡г¡йноТ толерант-ност¡ ¡ проти будь-якого диктату у свтог-лядн¡й сфер¡. Зв¡дси оц¡нюeться ¡сторт та ¡сторична роль Реформац¡Т. Драгоманов вп"ае Р., оск¡льки вона проголосила автоно-м¡ю сфери переконань та цЫностей ¡ при-
Abstract
The article is focused on the idea of the Reformation in the works of Mychajlo Drahomanov, thinker and political activist of XIX century. Social emancipation and modern nation-building, problems of relations between religion and such categories and phenomena like scientific and social progress, science, state and society were an important field for Drahomanov's attention.
The Reformation is considered in light of general problem of state - society relations, where relations between Church and state, Church and society emerge from. Religion and Church are treated as fundamental component of society and its history, as realm of individual beliefs and values. Drahomanov considers the history of religion and church through dialectic between the subjection of religion to external authority of state or clergy and the idea of freedom of religious belief. He advocates for the idea of religious tolerance and against every dictate in area of beliefs. Therefore history and historical role of Reformation are estimated. He invites the Reformation as it proclaimed an autonomy of the sphere of beliefs and values and led to victory of religious tolerance, but stated that the idea of Reformation in itself had not in mind neither tolerance, nor pluralism, but rather fundamentalism, "returning back to ideal original Christianity", and exclusivist fanaticism. The tolerance emerged rather from the logic of ideas, not from mind of authors of Reformation. In the same time he strongly supported protestant (Baptist and Evangelical) movements in Ukraine of his time.
звела до перемоги релiriéHoï толерант-HOCTi, але описуе, що сам задум Реформацп та дiяльнiсть прoтестантiв не мала на думц aнi тoлерaнтнiсть, aнi плюрaлiзм, але радше фундaментaлiзм, «повернення до щеального первiснoгo християнства», i ексклюзивютський фанатизм. Принцип то-лерaнтнoстi постав радше з лопки iдей, ашж з нaмiру самих aвтoрiв Реформацп. В той же час Драгоманов активно пщтриму-вав прoтестaнтськi рухи в Укрaïнi його часу. Думки Драгоманова висвптпюе протестан-тський вимiр укра1'нсько1' нaцioнaльнoï щен-тичнoстi i дос е актуальним поглядом на означен проблеми.
Ключов1 слова: церковно-державш вiднoсини, церкoвнo-суспiльнi вiднoсини, Драгоманов, пoлiтичнa фiлoсoфiя, протестантизм, Рефoрмaцiя, со^альна фтосо-фiя, тoлерaнтнiсть, укра'нська фiлoсoфiя.
Thus, his considerations open the history of the perception of Reformation in Ukrainian context of XIXth century. Drahomanov's view and thoughts show protestant dimension of Ukrainian national identity and history, and present still actual view at the above-mentioned problems.
Keywords: church-state relations, church-society relations, Drahomanov, political philosophy, Protestantism, Reformation, social philosophy, tolerance, Ukrainian philosophy.
П'ятисотлгття з початку Реформацп i питання про подальшi смисл та мету юнування руху/р^в, започаткованих цим потужним iмпульсом — це тальки один бж актуальност таких конференцш. Задаючи питання про особ-ливост реформацiйних процесiв у нацюнальних контекстах (зокрема, нацiй Центрально! та Схщно! ввропи), ми питаемо не тшьки про наявнiсть в Ук-ра!ш загальноевропейських iнтелектуальних та полггичних iсторичних про-цесiв. Ми стаемо перед питанням, чи юнував i як iснував протестантизм у не зовам типовому для нього контекста православно! (а не католицько!) кра!ни. Це проблематизуе питання про нашу укра!нську iдентичнiсть, 1! вщношення iз Реформацiею та протестантизмом. У цьому помггш два прикметнi момен-ти викривлення пам'ятi про нашу щентичнють, а вiдтак i само! щентичноста.
Протягом 300 ротв укратська iдентичнiсть мыслилась як передуем православна — за лопкою доби конфесiалiзаци[1], що постала саме в перюд Реформацп-Контрреформаци, «руський-укра!нський» означало «православ-ний», «католицький, римський, латинський» означало «польський» (або «угорський»), вiдповiдно протестантизм, «штунда», вважалося часто «шмець-ким» або просто уникало нацiонального маркування, при цьому лишаючись «не-нашим», не-«русько-укра!нським». Така «православна» щентичнють кон-струювалась штучно — i можна видiлити кшька стадiй.
Перша — вiд православного братського руху i антикатолицько! боротьби козацтва та «третього стану» русишв-укра!нщв XVI — XVII ст. — ототожнювала «руську вiру» i православне християнство, трактувала будь-яку «унiю» тобто
[1] Йосипенко С. Л. До витотв укратськоХ модерностi: укратська ранньомодерна духовна культура в европейському контекстi. — Ки!'в: Украшський центр духовно'! культури, 2008.
союз i3 «латинянами» як спольщення, а отже втрату нацiональностi русько!, i витiсняла будь-яку католицьку iдентичнiсть за межi поняття «руського». Ця стадiя була закршлена вiйськовими перемогами Хмельницького, створенням козацько! держави, де контекст Речi Посполито! був радикально трансформований — католицизм був витюнений, а протестантизм не мав значного поши-рення. Вже тодi de facto проявилась штучнють таким чином сформовано! то-тожностi «руський = православний» а — половина русько-укра!нських земель перебувала поза козацькою державою (за винятком 1648 — 1667 роыв), велика частка взагал туди не входила, католицизм не суперечив бутносп «русином» (ще до Реформацп Станiслав Орiховський мiг бути «русином» латинсь-кого (!) обряду Римсько! церкви, а «руська вiра» вiзантiйського обряду спок-iйно приймала подданство Папi Римському, не особливо втрачаючи у повсяк-деннiй практицi, нарешта, Киево-Могилянська академiя, виплiд православно! (Контр)Реформацп, одне iз втiлень конфесiалiзацiйного проекту «русько! вiри» спокiйнiсiнько мiркувала цшком на католицький манер Друго! схоластики, а в лекщях професорiв Могилянки знайти маркери !хньо! православ-ностi дуже важко[2]. Нарештi, потужш протестантськi регiони Волинi взагалi опинилися «забутими».
Православна щентичнють вiдiграла чи не виршальну роль у геополгтично-му виборi союзу з Московiею i подальшш участi русько-укра!нських елiт у процес перетворення Московського царства на Росшську iмперiю. Московiя вiдтак, чи то пак Роая, всiляко пiдтримуе православну щентичнють, навгть пiд проводом шмецьких (з народження протестантських!) iмператриць i у «вольтер'янському» вiцi. Саме на кошт Московп слiд покласти знищення гре-ко-католицько! Русi-Укра!'ни на Правобережжi i Волинi у Х1Х столгт, реп-респ проти укра!нського «штундизму» у 1860 — 1900-i роки. Тут ми бачимо подивугщну одностайшсть укра!нських iнтелектуалiв та Росiйсько! iмперi!! Укра!нофiли, дiячi укра!нського нацiетворення Х1Х ст., вiд Максимовича i Костомарова до Антоновича, цшковито пiдтримували цей стереотип щентич-ностi: «укра!нський = православний», «католицький = польський». Але там, де греко-католицька церква збереглася, там таким прихистком «народность» стала саме «католицька» церква схщного («руського») обряду. Ззовш виглядае парадоксом, що «унiя», яку так довго таврували як «зраду» i процес винаро-довлення укра!нцiв, стала оплотом !хнього нацiонального вiдродження. Але парадокс зникае, коли ми усвщомлюемо конструйованiсть «православно!» щентичноста, i уважно замислюемось над тим, що греко-католицька церква i в Х1Х ст. мислила себе як «руська вiра», у категорiях XVII ст., в той час як православна церква в Росп цшком втратила це нацюнально-щентифжуючий змiст, що виокремлював би укра!нщв як спiльноту. Обидвi галузi Ки!всько! церкви XVI ст. були «руськими», так само як i римо-католицизм Станюлава
[2] Симчич Микола. Philosophia rationalis у Киево-Могилянськш академН. Компаративний aHaAi3 могилянських курав логжи ктця XVII — першог половини XVIII ст. — Вшниця, в-во О.Власюк, 2009.
Орiховського[3] чи протестантизм Волинсько! шляхти. Але сила стереотипу щентичносп була така мiцна, що аж дос у народних масах саме православ'я називають «нашою вiрою». Парадоксально, але СРСР так само пщтримував такий стереотип, вважаючи православну щентичнють XVII ст. прогресивною та ближчою до революцiйно! — а не протестантську, хоча б з точки зору юторп захщних iдей це було б лопчшше.
Вiдтак ктор1я протестантизму (та iдеi Реформацп) в УкраШ виглядае розiрваною. Це пщтверджуе i практика протестантських церков пострадянсь-ко! доби. Вони виникають абсолютно поза контекстом передютори Реформацп на теренах Укра!ни, пiд впливом американських церков та рухiв, пере-важно англомовних проповiдникiв. Вони здшснюють свою дiяльнiсть пере-важно росшською мовою i у контекст1 «евразшського» тобто пострадянського простору, розглядаючи Росш, Укра!ну, Бiлорусь, iнколи Молдову i Казахстан як один мiсiонерський регюн. Ця iсторiя опиняеться радше на перетиш юторп розпаду СРСР та захщних деномшацшних розмежувань i проблем, що мае дуже мало точок дотику до власне укра!нсько! юторп Реформацп до 1917 року.
В такому контекст! постать видатного укра!нського мислителя, громадсь-кого дiяча Михайла Петровича Драгоманова стае дуже актуальною i важли-вою, насамперед з огляду на т1 ще!, що вш висловлював. Про його релшйш погляди писали майже всi, хто дослщжував постать М. Драгоманова — це один iз важливих фокуав його думки — вiд С. Ефремова, Д. Донцова, Д. Заславсь-кого, Д. Чижевського i I. Лисяка-Рудницького до М. Лука, Л. Депенчук та шших. Л. Филипович особливо зосереджувалась на його поглядах на релшю, А. Круглашов також видшяв «протестантський проект» М. Драгоманова. Тож ми виокремимо власне погляди Драгоманова на Реформацш та протестантизм, як предмет стат. Натомють спробуемо реконструювати власну лопку мислення Драгоманова з цього приводу, виходячи iз його власних iдей i прин-ципiв. Саме тому для початку варто викласти основний фундамент його по-глядiв на релшю, звiдки логiчно випливае оцiнка Драгомановим Реформацп та протестантизму взагалi у свгтовш юторп i зокрема в Укра!ш.
Для початку про нього...
Михайло Петрович Драгоманов (1841 — 1895) народився на Полтавщиш, м. Гадяч, у сiм'! укра!нського дворянина з козацько! старшини, iз декабристсь-ким минулим i потужним штелектуальним бекГраундом. Завдяки освiтi у ро-динi та в гiмназlí Драгоманов зм^ уникнути «зачарування нiгiлiзмом та реал-iзмом», типового сюжету ворожнеч! «батькiв i дiтей», а вщтак i прим1тивно! ворожнечi проти рел!гп[4], хоча i сформував св1тогляд, близький до iдей Про-свiтництва з вщвертим антиклерикалiзмом («ми, студенти^ були... ате!сти»)[5].
[3] Див. Литвинов Володимир. Статслав OpixoecbKuü. 1сторико-фыософськш портрет. — Ки1в.: Академперюдика, 2014.
[4] Драгоманов М. П. Лтературно-публщистичт твори, т. 1 i3 2 т. Ки1в: 1нститут лiтера-
тури НАН Укршни, 1973. - С. 40.
Але його набагато бiльш хвилювали справи правово!" емансипаци' кршаив, розвиток освiти для нижчих верств сусптьства, просвгтницька дiяльнiсть серед них — вш стопъ бiля виток руху органiзацiï шил на Кшвщиш на початку 1860-х роив. Репреси' проти украïнофiлiв i шил показали йому необхщнють бшьш широко!" постановки руху i проблеми, i вш активно починае сшвпра-цювати з украïнофiлами та росшськими лiберальними виданнями.
Пiд час вщрядження до ввропи Драгоманов дослiджуе стан европейських думок i вщкривае для себе ситуащя у слов'янських провшщях Нiмеччини i Австро-Угорщини, починае активно публжуватись у галицьких виданнях. Його дiяльнiсть пов'язана i3 формування кшвського товариства украïнофiлiв «Громада» на чолi з В. Антоновичем i з галицьким «народовським» (украшо-фiльським) рухом.
У 1876 роцi вiн був змушений вшхати з Росiйськоï iмперiï в емiграцiю, де створюе часопис «Громада», який став його основним рупором, але вш не обмежувався ним — пiд рiзними псевдошмами i iменами Драгоманов постiйно дописуе у Галичиш («Друг», «Народ», «Правда»), у Роси' («Современник», «Вестник Европы» та ш.). можна сказати, що концепщя громадiвства, сфор-мульована ним у «Передньому словi до "Громади"» 1878 р., надалi iснуе без значних змш.
Вага поглядiв М. Драгоманова полягае ще в тому, що вш був практичним дiячем, який дуже потужно вплинув на полггичне життя i органiзацiю ук-раïнцiв у Галичинi, де його вплив шсшрував постання «радикалiв»-соцiалiстiв на чолi iз М. Павликом та I. Франком, що зрештою вилилось у першу украь нську модерну пол™чну партiю (1890 року). У сво'1'х «Австро-руських споми-нах» (1889 — 1890 рр.) Драгоманов описуе сво'1' подорожi по всiм украшським областям Габсбурзько!" iмперiï, у спробi створити спiльний комунiкативний простiр украшських iнтелектуалiв. У певнiй мiрi можна сказати, що йому це вдалося — саме вш, поряд iз Антоновичем, став тим, хто витворив единий проспр дискурсу украïнофiлiв обох iмперiй, i тим самим став у витоках украь нсько!" модерно!" наци", визначаючи il iдеологiчне обличчя та споаб дискурсу.
Два афоризми характеризують весь його доробок i дiяльнiсть. «Засiб здо-бути ращю у майбутньому — це у певну годину вмгги бути поза модою» (мш переклад «Le moyen d'avoir raison dans l'avenir est, a certaines heures, de savoir se resigner a etre démodé»). [Авт., с. 72][6], i «Я завше прожив так, що мене по меншш мiрi з двох боив лаяли, й навiть таке сам собi правило виробив, що як що-небудь напишу таке, що i лають тiльки з одного боку, то вважаю за дшо невдачне» [Архiв Михайла Драгоманова. — Т.1. — Варшава, 1937. — С.320][7]. Щ сентенцй' iдеально характеризують ситуащю мислителя у його добу — вш проголошував послiдовну громадську працю та проект «громадiвства» тод^ коли полiтика зводилась до агентам або до культурницько!" аполiтичностi.
и Ibid. - С. 43.
i6i Ibid. - С. 72.
[7] Apxie Михайла Драгоманова. Т.1. Листуваня Кшвськог староЧ громади з М. Драгомано-вим. — Варшава: Пращ Украшського наукового шституту, Том XXXVII. — 1938. — С. 320.
Росшсьы л1в1 i прав! д1яч1 критикували його як укра!нського нацiоналiста, а укра!нськi «нацiонали» (напр., Б. Гршченко) та галицьы штелектуали — у «москвоф1льств1» i ледве не у робот на царську охранку. Змушений покину-ти Укра!ну в 1876 роц1, спочатку вш реалiзовував проект видання журналу «Громада» у Женев^ але п1сля конфлжту !з ки!вською «Громадою», в1н перестав отримувати фiнансування. в1н сшвпрацював !з швейцарськими групами емiгрантiв, активно шдтримував словом галицькi громадянськi рухи. На-рештi, в1н пере!хав працювати у Софш, Болгарiя, де i помер.
Загальна позиц1я Драгоманова щодо релiгi! взагалi випливае !з його пол-гтично! концепцй i може бути в нашому питанш розчленована на три р1вш: питання релш! як тако! i й вщношення до суспiльства i держави, ставлення до р1зних конфесш, його бачення ваги i смислу Реформацп у юторичному про-цесь 1з статей М.П. Драгоманова, що так чи шакше дотикаються нашо! спра-ви, варто видшити статтi, що вш сам же i вид1ляв як важлив^ i як особливо прояснюють його позицй з релiгiйних питань. Це стати на загальш полгтичш та суспiльно-громадськi теми: «Восточная политика Германии и обрусение»
(1872), «Положение и задачи науки древней истории» (1874), «Евреи и поляки в Западном крае» (1875), стати у томах «Громади», особливо «Передне слово до "Громади"» (1878), «Шевченко, укратофыи й сощалЬм» (1879), «Историческая Польша и великорусская демократия» (1882), проект конституцй руху «Вмьна спмка» (1883), «Чудацьк думки про укратську нащональну справу» (1891), «Листи на надднтрянську Украшу» (1893), «Два учителЬ (1894) та ш.. Драгоманов часто торкався питання рол1 релш! i духовенства у сучасному для ньо-го полгтичному i суспшьному житп Росй та Галичини, особливо критикуючи надмiрний, на його думку, «клерикалiзм» галицько! сусп1льно! елiти: «Малороссия в ее словесности» (1870), «Русские в Галиции» I «Литературное движение в Галиции» (1872), «Лтератураросшська, великоруська, укратська i галицька»
(1873), «Десять лет украинской беллетристики» (1875), брошура «Про укршнсь-ких козак1в, татар I турк1в» (1876), стаття «Антракт з ¡стори украшофыьства» (1876), «Что такоеукраинофильство» (1881), «На увагу украгнолюбцям в РосП» (1890). Також це — статп на теми релш!, духовно! влади i церков: «Духовное господство», «Борьба за духовную власть и свободу совести в XVI — XVIIстолетии» (1875), «Вгра i громадсьт справи» (1892) та ш. (жирним кольором видь лено особливо шюстративш). У своему аналiзi я згадуватиму деяы найбшьш шюстративш для викладу, враховуючи ширший контексту усього доробку Драгоманова.
Проголошуючи толерантн\сты \ свободу
Надрукована у 1892 роц1 стаття «В1ра I громадськ1 справи», хоч i була у св1й час мало популярна, але стисло в однш статп виражае суму погляд1в Драгоманова у !хньому питомому порядку. Щ погляди в1н висловлюе також у сво!х програмних творах «Передне слово до "Громади"», полгтичнш програмi «Вiльна спiлка», у сво!х статтях.
Сам Драгоманов каже про свое поколшня, яке виросло пщ впливом щей Просв^ництва та утошчного сощаизму з позитив1змом, i3 властивим анти-клерикаизмом та ате'1змом: «ми, студенти... були... ате!сти»т. Причому сам же вш зауважуе, що завдяки впливовi батька, дружнiм стосункам в родиш у нього не виникло протистояння, типове для ще'1 доби «шгшзму», «батьки i дгги», а завдяки хорошiй гуманiтарнiй освт у ам'"1 та пмнази вш «не знайшов новизни» у «реалгзмг» (позитивiзмi) i не вважав його за щось протилежне «гу-ман1змов1». Наскiльки ж тодi вiн був атеютом, як вш про себе каже?
Говорячи у статп «Шевченко, украшофыи та соц1ал1зм» («Громада», 1879 року) про «громадського чоловша» (homo civilis, вщ Zwov poIitikov, сучасною термiнологiею «полiтична ютота»)[9], Драгоманов веде мову про людину, яка е свщомим громадянином i активним учасником полiтичного життя. Така полггична в широкому значеннi «полггичного» свiдомiсть i дiяльнiсть е необ-х1дними рисами людини цившзовано!, як civilis. Драгоманов розбудовуе саме таку полггичну фшософш, i зауважуе: «Громадський чоловiк, коли почне роз-думуватись про добро й зло, яке е в громад^ то перш усього наткнеться на вiру й церкву», тобто religio та clergy (358)[10]. «Вiра була першою думкою громадсь-кою, яка впорядкувалась; пошвство й церква були першими порядками гро-мадськими, якi заснувались на думщ людськiй»[11], тобто релiгiя була першою щеею та iнституцiею, яка сформувалася в полiтичнiй та штелектуальнш ютори людства. Вона почалась до формування держави i влади, сформувалася остаточно у держав^ «зате мщно, теоретично, i од себе вже зробило теорт й для царства й вояцтва». Релшя, одначе, не е апрюрним злом — хоч i «чшля-лась до всього доброго i злого у громадЬ», суспiльствi[12].
У статтi «Вiра i громадськ справи» 1892 року Драгоманов вщповщае на до-сить звичну i типову позицiю: «противники всяких поступових домагань висту-пають ... з тим, що «поступ вiднiмае у народа вiру в Бога»...»[13]. Це досить ти-пова сентенщя, яку водночас подшяють атеюти та релiгiйнi фундаменталiсти — i тi, й iншi вважають, що «поступ вiднiмае у народа вiру в Бога», науково-тех-шчний та суспшьно-полггичний прогрес обернено пропорцiйний до релшй-ностi i вiри в Бога — тшьки першi надають тому позитивного знаку, а друп негативного. Цi позицй' i досi зберiгаються — ревнивi «хранителi вiри» i «борцi iз мракобюсям» парадоксально збiгаються у цьому. Драгоманов опонуе обом. Вш проголошуе множиннють та вiдмiннiсть рiзних релiгiйних переконань
[8] Драгоманов М. П. Лтературно-публщистичт твори, т. 1 iз 2 т. Ки1в: 1нститут лiтера-тури НАН Укра'1ни, 1973. - С. 43.
[9] Драгоманов М.П. Вибране («...Miü задум зложити очерк кторп цившзацй на Украт»), упор. та авт.. ют.-бюгр. нарису Р. С. Мщук; прими. Р. С. Мщука, В. С. Шандри.. Ки'1в: Либщь, 1991. - С. 358.
[10] Ibid.
[11] Ibid. - С. 358-359.
[12] Ibid. - С. 359.
[13] Драгоманов М. П.. Вибрат пращ : 1стор1я. Публщистика. Полiтологiя. Т. 1, кн.. 2 iз: М. П. Драгоманов. Вибраш прац (в 3 т., 4 кн.), редкол. В.П.Андрущенко та ш.., упорядкув. та прим. В.Ф. Погребеника. - Ки!в: «Знання Укра'ши», 2007. - С. 196.
(«думок про eipy»), при цьому поставив поряд iншi релш!, «Kompi зовам такше думають про ceim та Бога, про душу i тыо, про церковн справи, шж як навча-ють римо-католицьк попи», та агностиыв чи HeBip^4ux, що «до всього силу-ються доходити выьнимрозумом та пробою», тобто розумом i досвщом. Отже, Драгоманов пpинаймнi не стверджуе, що релшя е однозначно хибна, а анти-pелiгiйна позицiя однозначно ютинна.
Драгоманов подiляе засадниче переконання у принциповш пiзнаваностi iстини та прогресистську настанову, що iстоpiя е поступовим штелектуаль-ним, моральним та суспшьно-полггичним розвитком людськостг[14]. Вся юто-piя розвиваеться як поступове i неухильне зростання знання про буття, роз-виток ще! людcькocmi та справедливости збiльшення piвнiв свободи людини. Звюно, що на даному iстоpичному пpомiжку знання i свобода е обмежеш, але вектор прогресу неуникний: «Поки дшдуть люди до правди, не раз помиляться, а все-таки вкшщ дшдуть, i буде то на користь усш»[15]. Тож, помилки е, помил-ки ще будуть, i як показуе Драгоманов, навiть у позитивiзмi та соцiалiзмi е велию проблеми, якi потребують розумного пщходу.
Думка Драгоманова виходить вiд наявного факту вщмшносп piзних (анти) релЫйних переконань, яка походить з природи людини. . Вш наголошуе, що «piзниця в думках про вipу» (199) виступала незнищенною, «бо не можна силою примусити людину, щоби не думала». Цiкаво, що релшйш вiдмiнностi, тобто наявнiсть шшо! релш!, пов'язуеться iз актом «думання» людини, тобто pелiгiя не е «бездумнють», «безмисленiсть», «анти-pозумнiсть» чи «анти-мислення», а е теж актом «думання». Понад те, виникнення нових релшйних течiй та щей пов'язане iз ростом письменства i релшйно! фшософп[16] — збiльшення знання це не завжди прогрес ате!зму, але прогрес вiльнодумства, дифеpенцiацiя piзних pелiгiйних переконань.
1дея «щоб ус люди мали однаковi думки про вipу», тобто релшйно! одно-маштносп[17], призвела до великих жорстокостей в юторп. Це i е головна хиба, проти яко! постiйно виступае Драгоманов, який мав живий досвщ «державно! pелiгii», «офiцiйного православ'я», «панiвноi Церкви». Вiн оглядае юто-piю pелiгiй з точки зору зростання pелiгiйноi свободи. Релiгiйна свобода заг-рожуеться з обох боыв — держави, яка накидае релшю державця, i духовенства панiвноi pелiгii, яке репресуе будь-якi незгодш (dissident) переконання. Мiж Сциллою держави (Imperium у класичному шерегу понять) та шститущ-оналiзованоi pелiгiйноi структури (духовенства, чи то пак clergy, Sacerdotium) — тривае драма поступу свободи «думок про вipу», яка стае вщправним пун-
[14] Людськкть у Драгоманова, як i взагалi в тогочаснiй укра1нсько1 мовi, мютить одразу три поняття: людськкть як атрибут людини, людськкть як людство iяк людятсть (гумашзм), тобто е екшвалентом полюемантичноста франц. humanite, та в!^зняеться вщ люднocmi як населення конкретно! територ!!.
[15] Драгоманов М. П.. Вибрат пращ : Icmopiя. Публщистика. Пoлimoлoгiя. Т. 1, кн.. 2 iз: М. П. Драгоманов. Вибран пращ (в 3 т., 4 кн.), редкол. В.П.Андрущенко та ш.., упорядкув. та прим. В.Ф. Погребеника. — Ки!в: «Знання Укра!ни», 2007. — С. 196.
[16] Ibid. - С. 199 - 200.
[17] Ibid. - С. 197.
ктом та щеею-суб'ектом процесу iнтелектуальноï та полiтичноï ютори'. Справа не лише у втручанш держави — Драгоманов ставить питання ширше, у контекст «громади»[18], тобто взагалi пiдходу, що якюь релiгiйнi поняття можуть бути нормативними та обов'язковими для цшого сусптьства. Вщтак задачею Драгоманова е вщокремити «вiру» (religio) i «громадськi справи» (res publicae, до якого належить цiла царина суспiльно-полiтичного життя, i держава, як момент громадських справ, i громадянське суспiльство, та позадержавне сус-пiльне життя), ствердити принципову окремшнють та автономнiсть цих двох царин людського життя.
Драгоманов наголошуе: «всякий примус в справах eipu еpin погана i штдли-ва для громади i для само1'вipu, i...piжнuця в думкахлюдських виходить з само1' природи людей i не тмько не шкодить людям, а служить м до того, щоби дохо-дити до правди та випередити одно другого наукою та добротою [штелектуаль-но та морально]»[19]. Свгтоглядна рiзноманiтнiсть е неусувна, природна i ко-рисна для розвитку людського сусптьства. Дещо актуаизуючи Драгоманова, критика падае i на доктрини «державно!" релт!'», вщ Росшсько!' iмперiï чи iсламiзму, так i на атеютичш диктатури СРСР, Китаю тощо. Релшя, знову ж, не е хибна сама в соб^ а il iснування, як момент рiзноманiтностi, е корисним для суспiльного розвитку людськосп, яка через це прогресуе штелектуально та морально. Розвиток науки кидае виклик та ставить пщ сумнiв старi тези ре-лшйного свiтогляду, але i релiгiя ставить виклик та питання юнуючим фто-софським та науковим парадигмам, сама розвиваеться у боротьбi та рефлекси" над власними свiтоглядними засадами, i проблематизуе фтософсьи проблеми, тим самим стимулюючи загальний розвиток людськост!
Релшя е приватною справою, кожна людина мае свою свободу думки «про все на ceimi, як ïï розум схоче». Сусптьство («громада»), держава, iншi люди можуть «домагатися тыько, щоби нгхто другому не робив лихого, та щоби всякий сповняв стльш громадськ [public], свтськ [secular] обов'язки»[20]. «Кождий може стояти за свою вiру, змагати словом чи письмом перетягати до не1' людей, але се вт повинен робити оабно вiд громадських справ i зборiв, на котрих можна го-ворити тыько про справи стльт для людей усяких думок про вiру...»[21]. Отже, приватнють релшйних переконань не заперечуе прав втьно1" публiчноï про-повщ, поширення сво'1'х переконань «словом чи письмом» — едине, за що стопъ Драгоманов — це поширення не може бути примусовим i змшуватись iз полггачними, загальними для вах обов'язками та функщями. Отже, «вгра сама по œ6i, а громадсьт справи самi по œ6i, кожний може думати про вгру як
[18] Багатозначний термш, фшософська неперекладшсть, про яку див.: Йосипенко С. Л. «Громада» в: бвропейський словник фшософш: лексикон неперекладностей, тд KepiBrnm"-вом Б. Кассен та К. Огова, пер. з фр.. - Ки!в: ДУХ I Л1ТЕРА, 2011: с. 233-240.
[19] Драгоманов М. П.. Вибрат пращ : Iсторiя. Публщистика. Полiтологiя, Т. 1, кн. 2 i3: М. П. Драгоманов. Вибраш пращ (в 3 т., 4 кн.), редкол. В.П.Андрущенко та ш.., упорядкув. та прим. В.Ф. Погребеника. — Ки!в: «Знання Украши», 2007. — С. 201.
[2°i Ibid.
[21i Ibid. — С. 202.
хоче, а в громадських справах люди всяких думок про eipy можуть виступати спмьно»[Щ.
Проте Драгоманов у 1879 р. проголошуе: «Громадському чолов1ков1 через те найпотр1бшше раз на все розпрощатись i3 в1рою, що поки сього не зроб-лено, доти ш вiн, нi громада, яка за ним пще, не забезпечеш, що вiн усе йти-ме наперед у думках сво'1х про всi громадськi порядки, яй святила й святить тепер вiра. Без систематичного рацiоналiзму нема й систематичного вольнодумства в им'!, в громадi, в державi»[23].
Виглядае, що його толерантнiсть до рiзних поглядiв вiдносна, а справжнiй громадянин мае «розпрощатись з вiрою» i стати «рацiоналiстом», про-свiтницького штибу? Вiдповiдь на це — дал^ у його думках про християнство i Реформацiю.
1стор1я свободи за Драгомановим:
Biä християнства до Реформацп i Просв^ництва
Ставлення Драгоманова до християнства е явно неоднозначне. Сам 1сус Христос для нього е позитивним образом, який постраждав саме через засуд-жуваний Драгомановим принцип тотожност держави/громади i вiри. Вщтак 1сус i раннi християни, жертви системи гоншь з обох боюв, i держави, i рель гшних iнституцiй, для Драгоманова е не тшьки позитивним явищем, а i про-вiсниками нового розумiння релш! як простору свободи думки, «що громад1 та начальству нема дыа до того, яко\ хто eipu; аби чоловк сповняв громадськ обов'язки, платив податки, служив у вйську, — того й досить для громадян i для начальства, — а як вш вipуe, то справа, котра належить до його сoвiстi, до його стосун^в просто з Богом, що Бог не може бажати, щоб кого силою приведено до нього, i навть ображаеться тим»[24]. Але Драгоманов критикуе наступш поколшня християн, за те, що вони не втримались були на висот власних же перших домагань та щей, i «попи християнськ забажали, щоби у деpжавi хри-стиянськш заведений був старий жuдiвськuй закон». Тобто християни самi зни-щили свое завоювання розмежування релш! i громадських справ. Але оскшь-ки вщмшносп виникли мiж самими християнами, то переслщування торкались насамперед християн — залежно вщ того, яка сторона здобувала владу. «Нколи поганськ уряд не мучили так християн, як мучили християни одш дру-гих»[25]. Але важливо помгтити, що християнство не виступае апрюр^ за природою своею, репресивною, ретроградною, поневолювальною силою. Жертвами репресш стають самi християни, вiдповiдно для Драгоманова християнство не тшьки однозначно репресуючою i негативною стороною, а i репресо-
[22] Ibid. — С. 203
[23] Драгоманов М.П. Вибране («...Мт задум зложити очерк кторп цившзацйна Украт»), упор. та авт.. ют.-бюгр. нарису Р. С. Мщук; прими. Р. С. Мщука, В. С. Шандри.. — Ки!в: Либщь, 1991. — С. 362.
[24] Драгоманов М. П.. Вибрат пращ : Iстopiя. Публщистика. Пoлiтoлoгiя, Т. 1, кн.. 2 iз: М. П. Драгоманов. Вибрашпращ (в 3 т., 4 кн.), редкол. В.П.Андрущенко та ш.., упорядкув. та прим. В.Ф. Погребеника. — Ки!в: «Знання Укра!ни», 2007. — С. 198.
ваною. Християнство постае лише як одна з «Bip», яку так само переслщува-но i яка переслщувала, як й шшь
Протягом свое!" твоpчостi Драгоманов неодноразово показуе, що релшй-на вipа часто суперечить поступу i свободь У статтi «Шевченко, украшофыи та сощалзм» 1878 р., Драгоманов, головною щеею i цшнютю якого були модерш ще!" соцiалiзму та лiбеpалiзму, прогресу в наущ, полiтицi та моpалi, критикуе тих, хто у Шевченка вбачае модерш сощалютичш думки, розмежовуючи «соц-iалiзм» i християнське «печалування за бщних, сиpiт i вдовиць»: «соцiалiзм» це не «скарги бiдних на багатих», не моральний заклик «захистити сироту та вдову», «менших i бщних», не аполопя бiднякiв перед багатими i не заступан-ня за них, i тим паче не пророкування Божо'1' кари за суспiльно-економiчне визискування, та погроза морально-теолопчно!" вщповщальнютю за це у ес-хатологiчнiй пеpспективi, не морально-богословський дискурс про амо-pальнiсть експлуатацй' i потреби зважання на бщних — а «справа органЬаци всякойnompi6Hoïгромадi пращ», заснована на модерних щеях розвитку ще!" сус-nubHoemi, науки та промисловосп, свободи та демокраш[26].
Але у 1892 р. Драгоманов пише, що Hi християнство, Hiрелтя загалом не е за природою суперенш ideï moлеранmнoсmi i розмежування релш1' та держави, imeimb полтищ драгомашвського полтичного проекту «радикалiв». Вш поси-лаеться на приклади католицького i протестантського християнського соща-лiзму, яй пщшмали проблему захисту прав i добробуту найбщшших верств на-селення i робггнийв, на приклади ipландського «радикального» Товариства земельного, швейцарсько!' «Робiтницькоï спiлки», та шших iнiцiатив сощал-iстичного змюту, де католики, протестанти та невipуючi однаково спiльно бо-ролися за «радикальш» iдеï[27]. Отже, pелiгiя може бути як «прогресивною» з точки зору зростання свободи шдивща i спшьноти, так i «ретроградною», i Hi прогресившсть, Hi ретроградшсть не е танентними рисами релш1' як тако1', i християнства зокрема.
В контекст тако!" амбiвалентноï pолi християнства i релМ постае погляд Драгоманова на Реформацш.
Реформами - рух до Революцп?
Рефоpмaцiя i протестантизм в цшому малюються у Драгоманова позитив-ними барвами. Але позитившсть Реформацп' для нього визначаеться конкрет-ними трансформащями суспiльних iдей та цiнностей, з точки зору розвитку модерних щей <тберал1зму, демократизму, сощалзму», «про волю й pieHicmb кожно'1 людини в державi, в громадь», про «впорядкування громадського господар-ства, щоб та воля стала дшсною»[28]. У часопис «Отечественные записки»
[25] Ibidem.
[26] Драгоманов М.П. Вибране («...Мш задум зложити очерк iсторп цивтзацп на Украш»), упор. та авт.. ют.-бюгр. нарису Р. С. Мщук; прими. Р. С. Мщука, В. С. Шандри. — КМв: Либщь, 1991. - С. 372 - 374.
[27] Ibid. - С. 202 - 203.
[28] Ibid. - С. 381.
1875 р. Драгоманов публжуе статтю «Борьба за духовную власть и свободу совести вXVI — XVIIстолетии», у якш особливо концентровано викладае сво! погляди на Реформацш у контекст1 сво'1х поглядiв на еволюцш релшйно! свободи.
Реформацiю вш розглядае як покарання Римсько! церкви за зловживання католицького духовенства, його подвшш стандарти, фшансову та правову ек-сплуатацiю iнших станiв. Драгоманов зображае Реформацш як повстання проти середньовiчних щей примату духовно! влади над свггською i нав'язу-вання духовною владою сво!х уподобань, релшйно! одноманiтностi та пану-вання Церкви. Реформащя спричинилась до створення множинност релiгiй в Сврош, до того релшйно гомогенною: «решительный удар церковному господству был нанесен Реформацией. В Реформации самое важное было то, что она разбила религиозное единство Европы, что рядом с католическими государствами появились протестантские и притом разных толков, а кроме того, почти во всех государствах разные части населения стали принадлежать к разным веро-исповеданиям»[29]. Така множиннють породила трапчне протистояння i ката-строфiчнi вшни, але з шшого боку спричинилась до розумшня свободи сум-лшня i унезалежнення приватного простору людини: «Раздробив церковный авторитет, подорвав традиционные учения, Реформация дала толчок разноверию, которое развилось до столь сильных размеров, что победить его не могла ни церковь, ии государство»[30]. Множиннють спричинила незалежнють сумлшня вщ держави i церкви, вiд зовшшшх авторитетiв: «реформация, раз взволновав умы и разрушив прежние религиозные авторитеты, произвела в отдаленных и смелых своих отпрысках порядок идей, которые или представляют решительный выход из системы опеки правительства над верою, или такую формулировку системы преобладания государства над церковью, по которой государство совершенно теряет свой духовный характер и не покровительствует никакому вероисповеданию»[31]. Розказуючи, що «до того революцп поставали бшьше од по-чувань, шж од думки», Драгоманов каже, що Реформащя мала «найбшьше думки», тобто е найбшьш осмисленим i прогресивним революцшним актом (до Просвггництва): «Найбшьше думки було в повстаннях iз-за вiри, проти начальства чужо'1 вiри, та й тут уже одна церковна думка про те, що все од Бога — й чуже начальство, й муки, спиняларуки, як готовi були тднятись проти церковной неволi. Так ми бачили й у часи великоI церковной змши (Реформаци) трохи не до самого ктця XVI ст., коли таки зважились i протестанти, й католики одповкти на питання, чи можна повставати оружно проти царя, що давить Ы вiру? — Можна й слг'д!»[32]
Але Драгоманов свщомий, що Реформащя сама у собi не була повстанням за релЫйну толерантнють у 11 модерному лiберальному дусЬ Драгоманов добре бачить, що Реформащя мае чи не бшьше спшьного iз «системою духовного
[29] Ibid. - С. 158.
[30] Ibid. - С. 92.
[31] Ibid. - С. 160.
[32] Ibid. - С. 380.
панування» Середнiх вшв, що вона була «реакцiею проти Вщродження» i не секуляризацiею, а антисекулярною щеею[33], та спираеться зовам не на лiбе-ральнi ще! «свободи думки», а на цшком тверде переконання у володшш без-заперечною iстиною, у загибелi опоненпв в пеклi, що породжувало фанатич-ну боротьбу[34]. Це, а також опертя реформаторiв на силу держави проти Римсько! церкви, коли реформатори проголосили, що державець мае право у сво!х володшнях змушувати пщданих визнавати релiгiю державця - мюти-ло у собi «духовне панування не глрше заримське» (87 - 90) i вщдавало Церкву у руку держави, створило «систему, которая порабощала церковь и веру государству. Система опасная, если бы она была проведена последовательно, и более унизительная для человека, чем даже система духовного господства. Она могла привести европейское общество в то состояние, в котором находилась Византийская империя и даже магометанские государства»[35]. Полгтичний бж Реформаци - це повстання свгтських державщв проти папсько! влади, i Драгоманов ll виводить у контекст! середньовiчноl боротьби пап i королiв, яй зреш-тою вiдiграли вирiшальну роль у перемозi або поразцi ще! Реформаци, яка, задумана як Реформа Церкви, реашзувалась як «антипапська церква у кожнш державi пiд владою мюцевого державця», тобто як партикуляристичний, ета-тистський, антипапський проект. 1стор1я iде'i, ттелектуальна ктор1я та кто-р1я полтичного ужитку цк\ iде'i радикально розходяться. Драгоманов наголо-шуе, що внутршня лопка iдей, виголошених реформаторами, лопчно вела до «системи полной свободы совести, полного отсутствия всякого не только духовного господства, но и покровительства государства над церковью»[Ъ6\ Але внут-ршня логка iдей не зб^алась ш з «логлкою» тобто намiрами та щнностями самих речнишв цих iдей, ш з «логлкою» полтичних дквщв, яй використовували щ ще! для свое! полгтики. Лопка ще! перемагае не внаслщок свщомо! волi дiевцiв i речнийв, а через триваи катастрофи, боротьбу iнтересiв та обставин.
Реформащя стала вжом злиття «релшйних» та «полiтичних iнтересiв», коли релшя стае реальним екзистенцiалом державних дiячiв i рушiем полiтич-но! ютори, а державщ з ентузiазмом намагаються впровадити сво! релiгiйнi переконання: cuius regio, eius religio. Дiячi Реформаци, вщ Т. Кромвеля до
[33] Ibid. - С. 89.
[34] «Религиозные преследования вообще проистекают из убеждения, что данная секта и ее последователи обладают полною истиною и что всякое уклонение от ее верований есть ложь, явно опасная для спасения душ. Это убеждение проводит резкую разницу между "сыновьями света", с одной стороны, и "сыновьями тьмы" — с другой, а между такими областями не может быть иных отношений, кроме борьбы насмерть. Без всякого сомнения, уверенность в истинности своих мнений есть необходимая принадлежность глубокого убеждения, без которого и нет нравственной личности,.....разница глубокого убеждения и клерикального фанатизма состоит в том, что убеждения полагают известное мнение истинным, потому что оно есть логический вывод из известных данных, истинным, пока оно не поколеблемо тоже логическими доводами; фанатизм же предполагает свои мнения непреложными и не подлежащими оспору, и в добавок полученными чудесным способом» (Ibid. - С. 125.)
[35] Ibid. - С. 92.
[36] Ibid. - С. 87.
Лютера i Кальвша активно пщтримували, АуГсбурзьке сповiдання i в меншiй мiрi Версальський мирний договiр закрiпили цей принцип. Цей принцип ви-ходив як iз непримиренного фанатизму релшйних переконань, за якими ко-ритися королевьеретику фатально для спасiння душ^ так i з переконання, що державець мае шклуватись про спасшня душ пщданих як про найвище духов-не i моральне благо, що доповнюеться розумшням державця, що iновiрнi пщдаш е бiльше вiруючими, нiж пщданими, а отже, iновiрцi е потенцiйними зрадниками.
Французькi гугеноти були бшьш лояльнi англiйському монарховi, шж французькому королевi, а французький король пщтримав нiмецьких лютеран проти iмператора в той час, коли у Франци тi ж самi лютерани були ворогами короля. Лютерани переслщували кальвшюпв не менш, шж католикiв, обидва переслiдували пресвiтерiан, анабаптиспв чи армiнiан, навiть протес-тантсьи теологи часто ранiше висловлювали щею обов'язку державця пере-слiдувати «хибш вiровизнання», нiж католицькi. Драгоманов зауважуе, що i протестантськi, i католицьй державцi по сутi сповiдували одну i ту ж саму доктрину: державець визначае релшю у сво!х володiннях i повинен насаджу-вати свою конфесш. Важливо — Фшпп II чи Людовiк XIV, виступаючи за «ка-толик1в», насправдi зневажали владу Папи не в меншш мiрi, нiж Генрих VIII або Криспан III у Дани, обмежуючи публiкацiю папських послань i встанов-люючи виключне права короля на дозвш на публiкацiю папських послань або поставлення церковних чишв: «фанатический защитник католицизма вдвойне подрывал средневековую теорию отношений церкви и государства»[37]. Для Драгоманова особливий штерес становить галлканство як «теория церковного устройства и отношения церкви к государству, которая обнимает собою всю жизнь церкви и которой», як вш вважае, «с падением светской власти пап [маеться на увазi захоплення Риму вшськами Гтали у 1870 р.], суждено играть на время первенствующую роль в католической церкви»[38]. Дуже щкава оцшка Драгоманова вщношення «ультрамонтанства» (позици строгого дотримання примату Папи над Церквою i державою) i «галлжанства»: з одного боку, папи, зокрема, Ынокентш XI е «бшьш моральним», шж його суперник Людовж XIV[39], iдеологiчно «ультрамонтанство» або «пашзм» е набагато бшьш послщов-ним i «дивовижно живучим»[40], в той час як галлжашзм та протестанстськi
[37] Ibid. — С. 93.
[38i Ibid. — С. 94.
[39i Ibid. — С. 100.
[40] «Папизм живуч, потому что он последователен, он торжествует, не только над галликанством, и даже и над реформацией, которая казалась сначала более сильною, чем вышла на самом деле, потому что доктрины оказываются непоследовательными, а потому слабейшими нравственно, чем папизм. Папизм может быть поражен наголову только таким началом, которое будет так же последовательно, как он, и в то же время более совершенно, нравственно, чем он; такое начала есть свобода исследования, которая и борется неустанно с папизмом, но ввиду которой» даже некоторая часть «протестантов» готова подать руку папизму». «Как строго последовательная доктрина, папизм стоит твердо на главных началах, делая уступки во второстепенном, переменяя по временам формы своих положений и доводы в пользу их, вступая по известным вопросам в союз с духом и силами
доктрини, що хитаються мiж авторитетами свiтськоi' i папсько! влади, е не-послiдовними, нетривкими i програшними. Сдиною послiдовною щеею, що поражае «папiзм», е щея абсолютно! свободи совiстi i свободи ращоналютич-ного сумнiву, тобто по суп агностицизм або скептицизм на ращоналютичнш основ^ або хоча б щея повно! свободи релiгiйного переконання. Почасти це - «евангелицьк думки», за якими людина, щоби спасти свою душу, мусить слу-хати тыько того, що навчае €вангелiе, i читати €вангелiе просто самому, iро-зумти, як Бог на душу покладае»[41], створювати вшьно абсолютно окремi i са-мостшш релiгiйнi громади тощо. Драгоманов простежуе такi ще! у социнiан, армшан, М^еля Сервета та iнших.
Драгоманов зауважуе, що вщ iдей Реформаци щодо контролю держави над церквою («зовшшнього епископства») страждали i церква, i держава, i насе-лення. Держава, «взявшись охороняти едшсть церковну, мусила воювати iз ча-стиною свогх тдданих». Церква «стремясь сохранить свое единство, т. е. преобладание над разноверцами, не силою нравственной, а помощью внешней силы государства, оскудевала в нравственных силах и должна была поступиться перед правителями своими нравственными правами или, по крайней мере, терпеть вторжения правительства в эти права. А как вдобавок духовенство старалось о сохранении и своих экономических привилегий, то тем более должно было унижаться перед государственною властью. Всеми этими и другими подобными причинами обусловливается большой нравственный упадок церкви, как католической, так и протестантской, к XVIIIвеку и в XVIIIв., когда духовенство показало совершенно жалкое бессилие противодействовать отрицательным фило-софам»[42]. Але з цього «не следует, что эта система отношений не имеет вовсе за собою исторической заслуги. Самая важная сторона в тогдашних отношениях церкви и государства состояла именно в том, что средневековое преобладание духовенства прекратилось, а потому, как мы уже говорили, открыта была возможность секуляризации жизни и развитию государства до такой системы, при которой бы церковная жизнь была вполне разделена от государственной»[43].
Саме криваве протистояння, практично i очевидно, у поеднанш iз еконо-мiчним розвитком та формуванням модерно! науки i полпично! фшософи, призвело до «втоми» державщв вщ релш! i до формування концепци релшй-
времени. Эта последняя сторона обыкновенно только и бывает видна со стороны в деятельности папизма, оттого его силу и видать, главным образом, в духе интриги, между тем как в действительности деятельность папизма представляет комбинацию глубокого, святого убеждения, свободного отношения к побочным идеям, диалектической ловкости и политического искусства, комбинацию поистине изумительную, однако ж не придуманную, а слагающуюся естественно, с естественным разделением ролей между фанатиками, свободными умами, политиками и интриганами»: Ibidem. - С. 105 - 106.
[41] Драгоманов М. П.. Выбран прац : Iсторiя. Публщистика. Полiтологiя, Т 1, кн.. 2 iз: М. П. Драгоманов. Вибражпрац (в 3 т., 4 кн.), редкол. В.П.Андрущенко та ш.., упорядкув. та прим. В.Ф. Погребеника. - Ки'!в: Знання Украши, 2007. — С. 200.
[42] Драгоманов М.П. Вибране («...Мш задум зложити очерк кторйцившзацйна Укратi»), упор. та авт.. ют.-бюгр. нарису Р. С. Мщук; прими". Р. С. Мщука, В. С. Шандри. - Ки'!в: Либщь, 1991. - с. 155.
[43] Ibid. - С. 158.
но! толерантностi i свободи переконання. Драгоманов вгае Просвiтництво i Французьку революцiю, оскiльки вони ствердили його ще! щодо свободи сум-лiння та приватностi релiгiйних справ. «Революция 1789 г. своим уничтожением средневековых привилегий Церкви, доктриною уважения к свободе мысли, попыткой разделения области церкви и государства способствовала поднятию нравственного авторитета церкви и была одною из причин той религиозной реакции, которая знаменует начало XIXв.»[44]. В той же час Драгоманов скептично ставиться до французького Просвггаищва, в якому вш вбачае народжен-ня ново! загрози ще! свободи i розмежування релш! та громадських справ: щея панування держави над будь-якою релiгieю i створення «громадянсько! релш!» чи то «релш! Розуму», що було висловлене Вольтером, Гельвещем, Руссо, i спробувано втшити у революцiйнiй Франци. Драгоманов попереджае, що !хня концепцiя така ж, що i у пров1дник1в релшйних воен, так само обме-жують свободу думки i слова, i загрожують «моральним деспотизмом» на кшталт того, що був «у Женев! в часи Кальвiна», т1льки «з тшим забарвленням, деспотизмом з ращоналктичними цыями». Така «рацюналктична реформащя» продовжуе щею Реформацп XVI ст., але вона «захотыа б вирвати з коршням уа вчення, котрими европейськ сустльства жили майже два тисячолття», «проводилась би за думками дуже незначноi меншостЬ i була б джерелом чи не найбшьш страшно! диктатури[45]. Драгоманов передчув трагедш СРСР ХХ ст. i масових гоншь на релiгiю ще у 1875 рощ... Вш уже бачив и у iдеях сучасних йому ро^йських соцiалiстiв «радикалiв», «н1г1л1ст1в» «базаровського типу», що вважали за браком свое! освгги релiгiю т1льки примггивним визискуванням i марновiрством, i вимагали просто винищити «поп1в» i релшю взагалi. «Борьба этой идеи с клерикальной реакцией и колебания государственной власти между системою союза с церковью, системою рационалистической реформации и системою разделения церкви и государства наполняют религиозную историю XIX века»[46]...
Висновок
Погляди Драгоманова на релiгiю i християнство загалом, на Реформацiю зокрема, е дуже важливими для нас з двох причин. По-перше, вони шюстру-ють 1стор1ю релшйно! щентичносп в Укра!ш, викриваючи упередження «православно! щентичносп Укра!ни», показуючи тривкий та глибокий iнтерес д1яч1в украшофшьського дискурсу та становлення модерно! укра!нсько! нацп до протестантизму та РеформацГ!. Зокрема, Драгоманов вважае, що саме протестантизм е найбшьш вщповщною для украшщв формою релш! (у форм1 евангельського баптизму, «штунди»). схож1 iде! висловлювали й шш1 укра!-ноф1ли — Костомаров зауважував, що украшщ 61льш сприймають релiгiю як моральне вчення i ф1лософ1ю життя, н1ж комплекс ритуалiв i догмалв, навiть
[44] Ibidem.
[45] Ibid. - С. 172.
[46] Ibid. - С. 174.
в дусi шетизму, що вiдсилaе нас до протестантизму, Грушевський так само подiляв щею схильност1 до протестантського розумiння релшйносп. По-дру-ге, все це нагадуе тривалу 1стор1ю iдей Реформаци в Укра!н1, показуе, що ще! Реформаци тут становлять свою унiкaльну ! тривалу 1стор1ю, i це ставить питання про доречшсть усталеного з 90-х рок1в вiднесення Укра!ни до «пост-совецько! зони», разом 1з Росiею чи Казахстаном, як1 мають 1ншу перед1сто-р1ю i в1дпов1дно гiпотетично ментaльнiсть.
Погляд Драгоманова на релшйш справи випливае 1з його полгтично-фшо-софських iдей та проекту «громад1вства», в1дпов1дно пол1тичн1 ще! е лог1чно первинними i формотворчими щодо його релiгiйних iдей, саме виходячи 1з корист1 для становлення свободи, людськост1 та «громaдiвствa» Драгоманов ощнюе т1 чи 1нш1 рел1ги. Ядро його бачення вiдношення «в!ри i громадських справ» — це розмежування церкви i держави, свобода сумлшня, релiгiйного переконання, яке е приватною справою, але в той же час цшком може про-повщуватись публ!чно, лише за умов взаемного невтручання у «громaдськi справи». Ця теза залишае в1дкритим питання, наскшьки вiруючa людина може просувати сво! ц1нност1 i погляди на розвиток суспшьства, зaсновaнi на релш!, але враховуючи улюблений приклад «як треба» Драгоманова США, варто припустити, що Драгоманов проти цього не виступав би. Але оскшьки його задача була забезпечити реальну свободу для шших релшй та нерелшй-ного св1тогляду в тогочасному укра!нському i росшському суспiльствaх, де таи репресувалися, то зв1сно, його наголос зсувався у 61к 61льш агресивного антиклерикаизму та нaвiть ате!зму.
Християнство для Драгоманова мае позитивну роль, особливо у ранш в1ки юнування, i не е aпрiорi контрадикторним до сусп1льного прогресу, хоча несе велик1 ризики i загрози. В цьому контекста Реформащя займае центральне мюце для Драгоманова. 1де!, проголошеш та стимульовaнi Реформaцiею — щея автономи релiгiйного переконання, що спираеться на шдивщуальну в1ру i свободу в!ри, в1д клерикaльно-iерaрх1чного примусу, наголос на самостшне вивчення Б1бл11 1 своерщну критичну настанову щодо традицИ спонукало до боротьби р1зних в1ровизнань, 1 зрештою, до множинност1 цих визнань. вторично, Реформац1я м1стила в соб1 загрозу диктатури держави над релшею, але внутр1шня лопка ще!, збройна боротьба р1зних конфесш, економ1чний та промисловий розвиток, становлення модерно! науки 1 пол1тично1 фшософп сформували концепц1ю рел1г1йно1 толерантност1 та свободи в1ровизнання, яку 1 обстоюе Драгоманов. Нарешт1, в1н попереджае про загрозу ново! диктатури — «свгтсько!» або «ращоналютично!» «рел1г1!» держави над шшими рел1-г1ями, що стане ще бшьшим обмеженням свободи, 1 уникнення цього е важ-ливою задачею його часу, а ютор1я ХХ столгття показуе, що побоювання Драгоманова залишаються актуальними 1 в наш час.
Посилання
Архiв Михайла Драгоманова. Т.1. Листуваня Кшвськог староЧ громади з М. Драгомановим. Варшава: Пращ Украшського нау-кового шституту, Том XXXVII, 1938.
Гобсбаум Е. Наци i нацiоналiзм, починаючи з 1780 року: програма, мiфи, реальтсть, пер. та прим. Т. Корпала / Е. Гобсбаум, Т. Корпал. - Кшв: УЦДК, 2010.
Депенчук М. П., Лук М. I. Iсторiософiя та сощальна фiлософiя Михайла Драгоманова. - Кшв: УЦДК, 2009.
Драгоманов М.П. Вибране («...Miü задум зло-жити очерк кторп цившзацп на Ук-рат»), упор. та авт.. ют.-бюгр. нарису Р. С. Мщук; прими-. Р. С. Мщука, В. С. Шандри. - Кшв: «Либщь», 1991.
Драгоманов М. П.. Вибрат пращ : Iсторiя. Публщистика. Полiтологiя, Т. 1, кн.. 2 iз: М. П. Драгоманов. Вибраж прац (в 3 т., 4 кн.), редкол. В.П. Андрущенко та ш.., упорядкув. та прим. В.Ф.Погребеника. - Кшв: «Знання Украши», 2007.
Драгоманов М. П. Лтературно-публщис-тичж твори, т. 1 iз 2 т. - Кив: 1нститут лиератури НАН Украши, 1973.
Драгоманов М. П. Собрание политических сочинений М.П. Драгоманова, Т. 1. iз 2-х томiв. Paris, SOCIETE NOUVELLE DE LIBRAIRIE ET D'EDITION, 1905.
История Руссов или Малой России, сочинение Георгия Конисского, архиепископа Белорусского (Репринтное издание 1846 года). - Кив: «Жовтень», 1991 г..
Йосипенко С. Л. «Громада» в: бвропейський словник фыософш: лексикон непереклад-ностей, пщ кеpiвництвом Б. Кассен та К. Огова, пер. з фр. - Кшв: ДУХ I Л1ТЕ-РА, 2011: с. 233-240.
Йосипенко С. Л. До витотв украгнськог мо-дерностк укратська ранньомодерна духовна культура в европейському кон-текстi. - Кшв: Украшський центр духовно! культури, 2008.
Костомapiв М. I. Книги битiя Украгнського Народу. - Львiв—Киïв: «Новi шляхи», 1921.
Костомаров Н. И. Двъ русстя народности в: Костомаров Н. И. Собрате сочиненш Н.И. Костомарова: историчестя моно-графш и изслъдоватя. Кн. 1, Т.1. - Санкт-Петербург: Тип. М.М.Стасюлевича, 1903: с. 31-65.
Круглашов Анатолш. «Ставлення Михайла Драгоманова до християнськог церкви в Укран та його протестантський проект. »
Украта модерна Число 4-5 (2000), accessed 1 травня 2016 р., http://chtyvo.org.ua/ authors/Kruhlashov_ Anatolii/Stavlennia_ Mykhaila_Drahomanova_do_ khrystyianskoi _Tserkvy/
Лисяк-Рудницький I. Icmopu4Hi есе, пер. з англ. М. Бадж, Я. Грицака та iH., т. 1 i3 2 т. — Кшв: Основи, 1994.
Литвинов Володимир. Стажслав Opixoecb-кий. 1сторико-фыософський портрет. — Кшв.: Академперюдика, 2014.
Манан П. 1нтелектуальна icтopiя лiбеpалiзму, пер.з фр. С. Йосипенка. — Кшв: Дух i лиера, 2005.
Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина Х1Хвека). — Санкт-Петербург: «Алетейя», 2000.
Симчич Микола. Philosophia rationalis у Кие-во-Могилянськш академп. Компаратив-ний аналiз могилянських кур^в логжи ктця XVII — першог половини XVIII ст. — Вшниця, в-во О. Власюк, 2009.
Филипович Л. О. «Проблеми релтЧу науковт спадщиж Михайла Драгоманова» Наукoвi записки. Том 1, Фiлocoфiя та релтезнав-ство (1996) (Нацюнальний ушверситет «Киево-Могилянська академiя»). Кив: Видавничий дiм «КМ Академ1я», 1996 : С. 102-107.
Notes and bibliography
Les Archives de Michel Drahomanov. Volume I. Correspondance avec les membres de l'association "Stara Hromada" de Kiev. Warszawa: Travaux de l'Institut scientifique ukrainien, Volume XXXVII, 1938.
Hobsbaum E. Naciyi i nacionalizm, pochyn-ayuchy z 1780 roku [Nations and Nationalism Since 1780: programme, myth, reality]. Kyiv, UCDK, 2010, 288 p.
Depenchuk M. P., Louk M. I. Istoriosofiïa ta social'na filosofiïa Mykhaila Drahomanova [The Historiosophy and social philosophy of Mykhaylo Drahomanov]. Kyiv: Ukrainian Center of Spiritual Culture (UCDK), 2009
Drahomanov M.P. Vybrane ("Mil zadum zlozhyty ocherk istoirii cyvilizaciji na Ukrajini") [Selected (My idea to create an essay of the development of civilization on Ukraine)]. Kyiv: "Lybid'", 1990, 286 p.
Drahomanov M.P Vybranipraci: Istoriya. Pub-licystyka. Politologiya. Volume 1, book 2 of: Drahomanov M.P Vybrani praci (in 3 vol.,
4 books.), ed. V.P.Andrushchenko et al.., combined and noted by V.F.Pohrebenyk. Kyiv: Znannia Ukraïny, 2007.
Drahomanov M.P Literaturno-publicystychni tvory [Literary and publicistic works], vol. 1 of 2 vol. Kyiv: Institute of literature of NAS of Ukraine, 1973.
Drahomanov M.P. Sobranie politicheskikh soch-inenii M.P. Dragomanova [Collected Political Works of M.P. Drahomanov, ed B. Kis-tiakovsky]. Paris, SOCIETE NOUVELLE DE LIBRAIRIE ET D'EDITION, Vol. 1, 1905, 375 p.
Istoriya russov ili Maloi Rossii, sochinenie Georgiya Konisskogo [The History of the Rus' or Little Russia, writing of Georgiy Konisskiy]. .Kyiv: "Zhovten'", 1991, 320 p.
Yosypenko S. L. Do vytokiv ukrayins'koyi mod-ernosti; ukrayins'ka rann'omoderna dukhovna kultura v europeys'komu kontek-sti [Toward the origins of the Ukrainian modernity; Ukrainian Early-Modern spiritual culture in the European context]. Kyiv, UCDK, 2008.
Yosypenko S. L. Hromada [City, community, association], in: Euporejs'kyj slovnykfllosoflj: lexykon neperekladnostej [The European Vocabulary of philosophies: the lexicon of Untranslatables]. Kyiv: "Dukh I Litera [Spirit and Letter]", 2011, pp. 233 - 240.
Kostomariv M. Knygy bytija Ukrai'ns'kogo Narodu [The Books of Being of Ukrainiam People]. Lviv — Kyiv: «Novi shljahy», 1921. — 25 p.
Kostomarov N.I. Dve russkiya narodnosti [Two russian peoples], in: Kostomarov N. I. Sobranie sochineniy N.I.Kostomarova: istoricheskiya monografii i izsledovaniya [Collected works of Kostomarov: historical monographies and researches]. St Petersburg.: M.M.Stasyulevich's publishing house, 1903, book. 1, vol.1, pp. 31 — 65.
Kruglashov Anatoliy. " Stavlennia Mykhayla Drahomanova do khrystyyanskoyi cerkvy v Ukrayini ta yoho protestanckyi proekt." [Mykhaylo Drahomanov's Attitude toward Christian Church in Ukraine and his Protestant Project] Ukrajina modernd [Modern Ukraine] № 4-5 (2000), accessed May 1, 2016, http://chtyvo.org.ua/authors/ Kruhlashov_Anatolii/Stavlennia _Mykhaila _Drahomanova_do_khrystyianskoi_ Tserkvy/
Lysjak-Rudnyc'kyj I. Istorychni ese [Historical essays]. Kyiv: «Osnovy», 1994, vol. 1, 504 p.
Lytvynov Volodymyr. Stanislav Orikhovs'kyi. Istoryko-filosofs'kyi portret-[Stanislaw Orzechowski. A historico-philosophical portrait]. Kyiv.: Akademperiodyka, 2014.
Manent P. Intelektual'na istorija liberalizmu [The Intellectual history of liberalism ]. Kyiv. «Dukh i litera», 2005, 216 pp..
Miller A.I. « Ukrainskiy vopros» vpolitike vlastey i russkom obshchestvennom mnenii (vtoraya polovina XIX veka) [The "Ukrainian Question' in the politics of authorities and Russian public opinion]. St Petersburg: «Aleteia», 2000, 260 pp.
Symchych Mykola. Philosophia rationalis u Kyjevo-Mohyl'ans'kij akademiji. Kompar-atyvnyj analiz mohyl'ans'kyx kursiv lohiky kinc'a XVII — perpoji polovyny XVIII st. [Philosophia rationalis at Kyiv Mohyla Academy. Comparative Analysis of Mo-hilean Courses of Logic at the End of 17th — the First Half of the 18th Centuries.]. — Vinnyc'a: Vlas'uk, 2009.
Fylypovych L.O. "Problemy religiï u naukovii spadshchyni Mykhaila Drahomanova" [The Problems of religion in scientific heritage of Mykhaylo Drahomanov] Naukovi zapysky. Volume I. Philosophy and Religious Studies (1996) (National University of "KyivMohy-la Academy"). Kyiv: Publishing house "КМ Academy," 1996 : С. 102—107.
