CC BY
23
velopment of Ukraine]. In Transformations in Contemporary Society: Economic Aspects, 119-213. Opole: The Academy of Management and Administration in Opole, 2017.
Nikitenko, P. G., Kulakov, G. T., and Bondar, O. V. "Metodologi-ya dinamicheskogo prognozirovaniya sotsialno-ekonomicheskogo razvitiya gosudarstva s uchetom posledstviy mirovogo finansovo-ekonomicheskogo krizisa" [The methodology of dynamic forecasting of socio-economic development of the state subject to the effects of the global financial and economic crisis]. Problemy innovat-
sionnogo razvitiya i kreativnaya ekonomicheskaya mysl na rubezhe vekov. Minsk, 2010. 279-285.
Sen, A. "Collective choice and social welfare". Economica. Vol. 40, no. 159 (1973): 214-259.
Shumpeter, Y. A. Teoriia ekonomichnoho rozvytku: doslidzhen-nia prybutkiv, kapitalu, kredytu, vidsotka ta ekonomichnoho tsyklu [The theory of economic development: a study of profits, capital, credit, interest and economic cycle]. Kyiv: Kyievo-Mohylianska aka-demiia, 2011.
УДК 330.342.146
ПРОЕКТ ФОРМУВАННЯ «ДЕРЖАВИ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ»
© 2017 ТОКАРСЬКИЙ Т. Б.
УДК 330.342.146
Токарський Т. Б. Проект формування «держави загального добробуту»
Стаття присвячена феномену творення «держави загального добробуту» (н:мецький стандарт), або «соц/ально/ держави» (в УкраЫ). Даний nidxid розглядае науковий, а не полтичний характер явища. Загальна концепц1я пов'язана з пошуком об(рунтування проекту як ¡деалу сощально! держави. Розкрито ¡сторю започаткування активно/ теоретично/ розробки iде/ «сощально! держави», «со^ального добробуту». Висвтлено тезу, що со^альна держава - це не синотм поняття держави загального добробуту, а його нова як^ть, що дае змогу здшснювати соцiальнi функцПв сучаснихумовах б'шьшрацонально та ефективно. Зроблено висновки щодо доцiльностiта виправданостiвиборумодел'> проектування держави Укра/на на ниншньому етат // розвитку в аспектi досягнення сощально! справедливостi в сустльстви
Ключов'! слова: держава загального добробуту, со^альна держава, проект моделювання, 'деал соцiально¡держави, ктор'т теоретичного про-
ектування.
Вбл.: 20.
Токарський Тарас Богданович - кандидат економiчниx наук, докторант, Нацональний 'шститут стратегiчниx дотджень (вул. Пирогова, 7а,
Ки!в, 01030, Укра/на)
E-mail: tt.adaptaion@gmail.com
УДК 330.342.146
Токарский Т. Б. Проект формирования «государства всеобщего благосостояния»
Статья посвящена феномену образования «государства всеобщего благосостояния» (немецкий стандарт), или «социального государства» (в Украине). Данный подход раскрывает научный, а не политический характер явления. Общая концепция связана с поиском обоснования проекта как идеала социального государства. Раскрыта история активной теоретической разработки идеи «социального государства», «социального благосостояния». Отображено положение, утверждающее, что социальное государство - это не синоним понятия государства всеобщего благосостояния, а его новое качество, что позволяет выполнять социальные функции в современных условиях более рационально и эффективно. Сделаны выводы относительно целесообразности и оправданности выбора модели проектирования государства Украина на нынешнем этапе его развития в аспекте достижения социальной справедливости в обществе. Ключевые слова: государство всеобщего благосостояния, социальное государство, проект моделирования, идеал социального государства, история теоретического проектирования. Библ.: 20.
Токарский Тарас Богданович - кандидат экономических наук, докторант, Национальный институт стратегических исследований (ул. Пи-рогова, 7а, Киев, 01030, Украина) E-mail: tt.adaptaion@gmail.com
UDC 330.342.146 Tokarskyi T. B. The Project of Forming the «Welfare State»
The article is concerned with the phenomenon of establishing the «welfare State» (German Standard), or the «social State» (in Ukraine). The approach used discloses the scientific rather than political nature of the phenomenon. The overall conception is related with the search for substantiation of project as the ideal of a social State. The article discloses the history of active theoretical development of the idea of «social State», «social welfare». The thesis, arguing that the social State is not synonymous with the conception of the welfare State, but rather a new quality of the latter providing for performing social functions in the contemporary terms more efficiently and effectively, has been reflected. Conclusions have been drawn regarding the advisability and justifiability of choice of a project model of the State of Ukraine at the current stage of its development in the aspect of achieving social justice in society.
Keywords: welfare State, social State, modeling project, ideal of a social State, history of theoretical projecting. Bibl.: 20.
Tokarskyi Taras B. - PhD (Economics), Candidate on Doctor Degree, National Institute for Strategic Studies (7a Pyrohova Str., Kyiv, 01030, Ukraine) E-mail: tt.adaptaion@gmail.com
Поняття «сощальна держава» було введене в науковий об^ Л. фон Штайном у 1850 р. У першш половиш XX ст. розпочалося активне теоретич-не розроблення дано! проблеми, цеолопчною основою «сощально! держави» стали погляди англшського економкта Дж. Кейнса, який обгрунтував необхцшсть державного втручання в соцiально-економiчну сферу з метою запобтання економiчним кризам, безробггтю,
для шдвищення добробуту населення через перерозпо-дк доходiв мiж рiзними сощальними прошарками.
Феномен, який в 1тали називають «державою до-помоги», в англосаксонських кра!нах i Шмеччиш - «державою загального добробуту», у Франци - «державою-провидшням», «державою-покровителем», а у нас - «со-щальною державою», найбкьш яскраво виявився шсля Друго! свиово! вшни, коли величезну роль у полiтицi
почали вГддгравати питання сощального забезпечення. Так, вГдповГдно до п. 1 ст. 20 Конституци Нiмеччини «Федеративна Республжа Нiмеччина е демократичною i сощальною федеративною державою» [1, с. 162].
Франщя, згiдно зi ст. 1 Конституци Французько! Республiки, «е неподГльною, свiтською, демократичною й соцiальною Республжою. Вона забезпечуе рiвнiсть перед законом уйм громадянам, незалежно вГд походжен-ня, раси або релиГ!» [1, с. 165].
Як зазначено в п. 1 ст. 1 Конституци Королiвства 1спанГ!, «Iспанiя конституюеться в правову, соцiальну i демократичну державу, що проголошуе вищими цшно-стями правопорядку свободу, справедливiсть, рiвнiсть, полiтичний плюралiзм» [1, с. 297].
Тему моделi держави загального добробуту ви-вчав Дж. Кейнс, великий внесок у розробку проблеми сощально! держави та держави загального добробуту, а також шститупв зробили зарубiжнi вченi Р. Дарен-дорф, Дж. Ролз, Е. Хармс, Ф. Нойман, Г. фон Хаферкамп, Г.-Г. Хартви, В. Абендрот, К. Ленк, Г. Браун, М. НГхаус, Г. Еренберг, А. Фукс, М. Сшкер. Г. ВГленський, Ч. Лебо, Р. Тимус, А. Еверс, I. Светлик, П. Балдвш, Дж. Барнес, Б. Ваттенберг, К. Еспш-Андерсен та шш1
ДослГдженню полГтичних факторiв формування держави загального добробуту присвятили сво! працi А. Хжс, Дж. Мiсра, Танг Нах Нг. Вплив сощально-еко-номiчного розвитку на полГтичну систему став предметом дослГдження таких вiдомих вчених, як Д. 1стон, X. Лшц, М. Доган, С. Лiпсет та ш.
У вiтчизняних суспкьних науках радянського i по-страдянського перюдш деякi теоретичнi аспекти проблеми сощально! держави розглядають С. Алексеев, К. Га-джиев, Б. Краснов, К. Лукашева, Т. Мацонашвiлi, В. Мь лецький, С. Перегудов, В. Пугачов, Н. Римашевська та ш.
Актуальнiсть проблеми формування передумов i становлення сощально! держави в УкраМ стала предметом дослiдження вГдомих укра!нських вчених В. Бабина, В. Селiванова, О. Скрипнюка та багатьох шших.
Удеяких конституцГях сучасних держав немае чГт-кого закршлення того положення, що держава е сощальною, але про це свГдчить багато !хнГх статей. Тобто i в тому, i в шшому випадках визнаеться со-щальний принцип державного устрою. Виникае лопчне запитання, який саме термiн - «держава загального добробуту» чи «сощальна держава» - вГдбивае змкт дано-го принципу найбГльш повно? Очевидно, варто вГдразу зауважити, що дана дискусГя бГльшою мiрою носить на-уковий характер, нiж полГтичний.
Мета статтi - розiбратися в цш проблемi, довести, що сощальна держава - це не синошм поняття держави загального добробуту, а його нова яюсть, що дае змогу здшснювати сощальш функцГ! в сучасних умовах бГльш рацiонально та ефективно. Проте питання: чим е ниш сощальна держава - идеалом чи реальшстю, ще до-ведеться з'ясувати.
Якщо з рiзних теоретичних аспектiв формування громадянського суспкьства i правово! держави у вГт-чизнянiй лiтературi е багато дослГджень, що заслугову-ють на увагу, то питання держави загального добробуту
та сощально! держави розроблеш явно недостатньо. Наприклад, деяю дослiдження правово! держави не вра-ховують виникнення передумов трансформацГ! правово! держави в соцiальну. КрГм цього, серед дослГдникГв, якГ вивчають проблеми держави загального добробуту г сощально! держави, чимало таких, котрГ е Г! принципови-ми опонентами.
Непопуляршсть серед дослГдникГв проблем, що сто-суються формування держави загального добробуту, сощально! держави, сощально! полГтики, сощального захи-сту населення, сощального партнерства, вочевидь, можна пояснити тим, що на початку реформ першорядне зна-чення надавалося полГтичним Г економГчним питанням. А оскГльки розвиток соцГально! сфери прямо залежить вГд полГтичного клГмату та економГчного забезпечення, то передбачалося, що виршення соцГальних питань вГд-будеться саме собою. Зважаючи на складшсть сощально-економГчно! ситуацГ! в УкраМ, процес формування передумов соцГально! держави е неоднозначним Г саме тому потребуе Грунтовного, всебГчного наукового розгляду.
Будь-яка держава сощальна, тому термГн «сощальна держава» призначений лише шдкреслити здат-нГсть тако! держави здГйснювати сучасну соцГальну политику: пГклуватися про трудове влаштування населен-ня, права людини, створювати системи охорони здоров'я, сощального забезпечення, пГдтримувати малозабезпеченГ прошарки населення, боротися зГ злочиннГстю Г конфлГк-тами тощо, - таке визначення подають автори Полиоло-пчного енциклопедичного словника [2, с. 359].
Повертаючись до поданого визначення соцГально! держави авторами ПолГтолопчного словника, можна зробити висновок, що воно мае деяю протирГччя. Так, наприклад, якщо взяти до уваги тезу авторГв про те, що сощальна держава шклуеться про права людини, то можна дшти висновку, що не «будь-яка держава сощальна», оскГльки вГдомо - не будь-яка держава защкавлена в забезпеченш прав людини, а лише демократична.
Зазначена позищя вчених була б лопчною, якби прикметник «сощальна» у поняттГ «сощальна держава» визначав би державу як сощальний шститут. Проте в да-ному випадку йдеться про шше значення.
ДосГ серед дослГдникГв немае одностайностГ щодо походження понять «сощальна держава» Г «держава загального добробуту». Так, наприклад, В. МГлецький вва-жае, що в науковий оби поняття «сощальна держава» було введено Л. фон Штайном у 1850 р. [3, с. 92]. 1ншГ до-слГдники приписують його авторство Дж. Гелбрейту [4, с. 431-432]. Ще одш припускають, що вперше воно було використано в 1949 р. авторами Конституци ФРН. На думку А. Марвжа, поняття «держава добробуту» було сформульовано для того, щоб шдкреслити його разю-чий контраст Гз шмецьким висловом «вшськова держава», Г вперше використане щодо Велико! БританГ! задля характеристики британського лейбористського уряду 1945-1950 рр. [5, с. 292]. ПолГтика лейбористГв стосовно держави загального добробуту була заснована на почут-тГ обов'язку вдячного уряду щодо ветерашв Г громадян шсля Друго! свГтово! вшни.
Унауковш лГтературГ прийнято вважати, що по-няття «соцГальна держава» активно розробля-лося в захГдноевропейськГй Г особливо в шмець-кГй соцГально-полГтичнГй лГтературГ. Тому увагу тих, хто вивчае проблеми становлення соцГально! держави, головним чином звернено на дослЬдження шмецьких учених. Досить докладно знайомить з дефшщшми соцГально! держави В. МГлецький [3, с. 93]. Безсумшвний на-уковий Гнтерес мае точка зору Ф. Ноймана, який визна-чае сощальну державу як «державно-правовий устрГй, створений на основГ правових ГнструментГв свободи Г власностГ, що доповнюються трудовим Г економГчним законодавством, метою якого е участь трудових спГлок в управлГннГ економГкою Г самовизначенш свое! про-фесГйно! долЬ> [3, с. 93]. На думку Г. фон Хаферкампа, «соцГальна держава, на вЬдмшу вЬд адмГнГстративно! та лГберально! правово! держави, е державою турботливо-го Гснування, державою сощальних виплат Г соцЬально-го розподГлу» [3, с. 93]. Дуже цЬкавим е й трактування сутностГ Где! соцГально! держави, що «полягае не в тому, щоб узагалГ надавати сощальш виплати, а винятково в тому, щоб зробити це на можливо кращому рЬвнЬ та, що особливо важливо, надавати всГм громадянам доступ до цих сощальних виплат» [3, с. 93].
Г. Браун Г М. НГхаус визначають сучасну демокра-тичну сощальну державу як «централГзовано регульо-ване та упорядковане турботливе Гснування Г життя з шклуванням про всГх громадян в усГх життевих ситуацЬ-ях, яка вЬдкриваеться як первинна суспГльна реальшсть сучасно! демократГ!, що обслуговуеться перетвореною економГчним лГбералГзмом господарською системою вГдповЬдно до соцГально! справедливостГ» [3, с. 94].
ВЬддаючи належне нГмецьким ученим, якЬ здЬйсни-ли значний внесок у розроблення концепцГ! соцГально! держави, зауважу, що держава загального добробуту е об'ектом наукового штересу й американських дослЬдни-кГв. Зважаючи на те, що пращ цих учених школи не роз-глядалися в украшськш полГтологГ!, варто присвятити !м особливу увагу.
Як зазначае А. Янг, бГльшГсть праць, присвячених розгляду питань соцГально! справедливостГ та загального добробуту, полГтизуеться постановкою питання про те, чи повинна держава цГлеспрямовано прагнути до пом'якшення сощального гноблення Г нерГвностГ? Предметом критики, що висловлюеться деякими дослЬдни-ками на адресу бкьшосп цих праць, е надто шдвищена увага до соцГального як до джерела громадського життя (сощального господарювання). Шдкреслюеться, що чи-мало авторГв бачить у громадянах виключно носГ!в пев-них прав або об'ект впливу з боку держави, а не активних учасникЬв публГчного ухвалення рГшень [6, с. 458-459].
АмериканськЬ вченГ передусГм використовують поняття «сощальний добробут». Так, термГн «сощаль-ний добробут» часто плутають не лише Гз соцГологГею, що досить дивно, а й Гз сощальною роботою. СлЬд за-значити, що «сощальний добробут» - досить широке поняття, яке включае й сощальну роботу. Як зазначае Ч. Застроу, «сощальний добробут Г соцГальна робота насамперед пов'язаш мГж собою на рЬвнЬ практично! дЬ-яльностГ» [7, с. 12].
На думку дослЬдникЬв, на вЬдмшу вЬд багатьох ш-ших понять, поняття «сощальний добробут» не мае унГфГкованого визначення. НацГональна асоцГацГя со-щальних працЬвникЬв США усталила таке визначення: сутнЬстю сощального добробуту е певний комплекс ор-ганГзованих дГй добродГйних Г державних установ, що намагаються докласти зусиль, спрямованих на вирГшен-ня соцГальних проблем, наслГдком яких повинно стати полГпшення життя окремих людей, соцГальних груп Г всього суспЬльства в цЬлому [7, с. 6]. У сво!й роботЬ вони використовують професЬоналЬв: психологЬв, патронаж-них сестер, юристГв, викладачГв, ГнженерГв, мГнГстрГв Г соцГальних працГвникГв. Прикладом соцГальних про-грам е програми догляду за дЬтьми, за хворими, допомо-га нацГональним меншинам, ветеранам вГйни, медична та юридична допомога бГдним тощо.
Що стосуеться поняття «соцГальна робота», то його НацГональна асоцГацГя соцГальних працГвникГв США визначила таким чином: «СоцЬальна робота - це професГйна дГяльнГсть, спрямована на допомогу окре-мГй людинГ, групам людей, комунам для розширення або вГдновлення !хнГх можливостей для нормального соцГального функцГонування Г створення сприятливих умов для досягнення сощального добробуту» [7, с. 12].
1нститути сощального добробуту мЬстять програми сощального обслуговування (наприклад, суспЬльна допомога, виховання дЬтей, умовне звЬльнення чи взят-тя на поруки) та оргашзацГ! сервЬсного обслуговування («Планування сЬм'!», «АнонЬмнЬ алкоголЬки», «Департамент медичного Г гумаштарного обслуговування»).
Метою ЬнститутЬв добробуту е запобЬгання нега-тивним соцГальним явищам, пом'якшення або вирГшен-ня соцГальних проблем для забезпечення нормального життя людини, груп Г спГвтовариств. ДГяльнГсть Гнсти-тутЬв соцЬального добробуту у США регламентуеться на полГтичному рГвнГ та Грунтуеться на законах. До складу ЬнститутЬв добробуту входять як приватнЬ, так Г держав-нГ органГзацГ!.
Зпдно з Ьншою точкою зору сощальний добробут розглядаеться як «ГнституцГональна» модель [7, с. 12]. Ця модель передбачае реалЬзацЬю програм сощального добробуту як природну, узаконену функцЬю сучасного ГндустрГального суспГльства, спрямовану на надання людинЬ можливостЬ самореалЬзуватися. При цьому на отримувачГв соцГального забезпечення не лГ-питься ярлик невдах. КлГенти соцГального забезпечення розглядаються як такГ громадяни, котрГ потребують до-помоги. I скрутне становище, в якому вони опинилися, не е !хньою провиною, а зумовлене об'ективними причинами (наприклад, людина втратила роботу через еко-номГчну кризу). Таким чином, прихильники дано! Где! вважають, що негаразди, якГ виникають у життГ окремо! людини, породжуе суспЬльство. I воно повинно взяти на себе вГдповГдальнГсть за вдосконалення соцГальних ЬнститутЬв, що мають для людини важливе значення. Американський полЬтолог X. ГЬрвец вважае: Держава загального добробуту - шститущональний результат при-йняття суспГльством офГцГйно!, а тому формально! та ясно виражено! вГдповГдальностГ за добробут усГх його
члешв [8, с. 367]. Прихильники неошститущонального пiдходу стверджують, що держава загального добробу-ту i соцiал-демократiя с альтернативою авторитаризму. Уроки Велико! депреси, досвiд держав загального до-бробуту (соцiал-демократГ¿ у Скандинав!! та Голланди, лейбористiв у Великiй БританГ!) стали iмпульсом евро-пейського полiтичного руху за активiзацiю зусиль дер-жави у сферi пiдвищення рiвня життя нужденних.
Витоки iдей соцiального добробуту сягають у да-
леке минуле. Суспкьство завжди шукало шляхiв
виршення проблем, що виникали в людей, котрi не здатнi були самi про себе подбати. До iндустрiально! стади розвитку суспкьства цi проблеми значною мiрою вирiшували сiм'я, церква та суйди. За вси чайв одним iз догматiв iудейсько-християнсько! релт!, що мали велике значення для досягнення сощального добробуту, виступав гумашзм, що визнавав цiннiсть людини як особистосп, допомагав !й при виршенш проблем, задо-воленнi потреб.
1з розвитком феодалiзму в бврош, коли сiм'я вже не могла задовольняти сво! основнi потреби, вйм необ-хiдним И забезпечував феодал.
У середньовiччi через голод, вшни, неврожа!, перю-дичнi епiдемГi та руйнащю феодально! системи збкьши-лася юльюсть людей, котрi не спроможш були себе за-безпечувати i потребували допомоги. Проте традицiйнi шститути, такi як церква i йм'я, вже не могли виршува-ти проблеми громадян, i останнiм не залишалося шчо-го iншого, як жебракувати. Аби допомогти нужденним, в Англ!! у 1300-1800 рр. була прийнята низка закошв про б1дшсть, серед яких найбкьш значущим став бли-заветинський Закон про бцшсть, що набув чинностi у 1601 р. Його фундаментальш принципи стали основою Закошв Колошально! Америки щодо концепцГ! суспкь-но! допомоги. Вцповцно до цього Закону видкялися три категорГ! осiб, котрi отримували допомогу.
1. Здорови Ця група мала виконувати низькоква-лiфiковану роботу. Грошова допомога не надавалася. Тi, хто вцмовлялися вiд роботи, суворо каралися, аж до за-слання або ув'язнення.
2. Безпомiчнi. До ще! групи належали люди, не здатш працювати (люди похилого вiку, слiпi, глухi, мате-рi з маленькими дiтьми, фiзично та розумово в1дстгш). Як правило, вони перебували в одному мкщ. Тим, хто мав можливкть жити окремо (це обходилося дешевше), надавалася допомога у вшл^ продуктiв харчування, одягу та палива.
3. Залежт дти. Дни, котрих батьки не могли утримувати, вцдавалися на навчання. Наприклад, хлоп-чикiв навчали рiзних професш, i вони знаходилися пiд наглядом хазя!на (майстра) до 24 роив. Дiвчатка вико-нували обов'язки служниць i жили у сво!х хазя!в до 21 року або до замiжжя.
близаветинський Закон забороняв надавати допомогу нужденним, котрих могли забезпечити родич1 Закон був прийнятий англшським Парламентом, а виконувати його повинш були мксью або комунальнi округи. На щ заходи витрачалися кошти, отриманi у виглядi пожертв, податкiв, сплачених за землю, будiвлi, використання цер-
ковно! десятини. На допомогу округу м1г розраховувати той, хто мешкав у даному окрузi не менше трьох роив. В1дпов1дно до Закону в 1601 р. було визначено стандарт суспкьно! допомоги, яку надавав уряд Велико! Британп. Вш проiснував упродовж наступних 300 роив.
Бiльшiсть положень близаветинського Закону стала основою полижи соцiального добробуту Коло-нiально! Америки. У багатьох мктах були побудоваш притулки для непрацездатних, сирiт. Мкста мали право надавати допомогу лише тим людям, яю перебували там на законних пiдставах. Слiд зазначити, що умови в при-тулках були жахливЬ Як зазначають кторики, будинки були дуже старi та погано опалюваш, замiсть лiжок ви-користовувалися старi сiнники.
Убвропi та Америщ перiод iз XVII до Х1Х столiть охоплюе iндустрiальну стадш розвитку сусп1ль-ства. Це було пов'язане з вцкриттям нових техно-логiй. На думку багатьох дослцниюв, iндустрiальна ста-дiя розвитку стала можливою завдяки двом головним факторам: протестантськш етицi та 1ш88вг-/шг. Проте-стантська етика наступае на iндивiдуалiзм, проголошу-ючи людину господарем свое! доль заохочуе дiяльнiсть у власних iнтересах. Основною цiннiстю протестант-сько! етики було визнано придбання матерiальних благ. А люди оцiнювалися не за сво!ми особистими якостя-ми, а за тим багатством, яким володки. Якщо ж людина була бцною, значить вона сама у цьому винна.
В^пов^но до теорГ! 1ш88вг-/шг економiка та су-спкьство будуть розвиватися ефективнiше, якщо бiз-нес i промисловiсть отримають максимальну свободу. А державне регулювання економжою може завдати лише шкоди. Протестантська етика i 1ш88вг-/ак виправ-довували жорстку конкуренцш, створення монополiй, погаш умови працi та низький рiвень технiки безпеки, експлуатацiю робiтничого класу шляхом виплати низь-ко! зарплати, використання дитячо! працi, багатогодин-ний робочий день.
Трактування сощального добробуту, сформульо-ваного протестантською етикою, полягае в найбкьш негуманних декларацiях теорГ! соцiального дарвiнiзму, що Грунтуеться на теорГ! еволюцГ! Ч. Дарвша. Як вiдо-мо, Ч. Дарвш вважав, що перехiд вц нижчих форм життя до вищих вiдбуваеться шляхом природного выбору. Г. Спенсер екстраполював цю теорш на людство. Вiн вважав, що боротьба, знищення та природний в^д^р -невц'емш елементи розвитку людського суспкьства. Ця теорiя антигуманна, осккьки проголошуе, що ба-гатий виживае, бо вш сильнiший, а слабкий заслуговуе на загибель, тому надавати йому допомогу - це хибний шлях. Ця теорш дуже затримала розвиток нових, бкьш гуманних програм соцiального добробуту.
1нститут сощального добробуту на початку XX ст. став бкьш професюнальним. Якщо рашше сощальш послуги надавалися старанними, але погано навченими добровольцями зi середни i вищих прошаркiв сусп1ль-ства, то тепер щ функцГ! стали виконувати професюна-ли. Саме в цей час при ушверситетах вцкривалися пер-шi школи соцiально! роботи та сощального добробуту.
Змши в системЬ соцЬального добробуту спричинила
Велика економГчна депресГя 30-х рокГв минулого
столГття. Якщо до кризи прГоритет ГндивГдуалГзму вважався непорушним Г кожна людина визнавалася господарем свое! долГ, то з настанням Велико! депресГ! цей мЬф було зруйновано. Виникнення 15 мЬльйошв безро-бГтних продемонструвало, що економГка, яка знаходить-ся поза контролем людини, спричиняе руйнацГю, злиднГ та бГднГсть. ОкрГм того, приватнГ агентства соцГального забезпечення, що до цього часу видЬляли значний вЬдсо-ток грошових засобГв для допомоги бГдним, вичерпали сво! ресурси. Отже, цю функцГю повинен був узяти на себе Федеральний уряд США.
На початку 1930-х рокЬв були розроблеш тимчасо-вГ соцГальнГ програми, вГдповГдно до яких штатам вида-валися дотацГ! для вирЬшення фЬнансових проблем. До-свГд, отриманий за часГв кризи, пГдтвердив необхГднГсть постГйно! державно! участГ в подоланнГ проблем безро-бЬття, наданнЬ допомоги людям похилого вЬку, хворим Г залежним дГтям.
До початку кризи у США практично не було державно! соцГально! полГтики, зокрема нацГонально! системи соцГального страхування, допомоги по без-робГттю, бГдностГ тощо. Практично була вГдсутня без-коштовна охорона здоров'я, а безкоштовна освГта була досить обмеженою. Державна полГтика перерозподГлу доходГв на користь бГдних Г найбГднГших прошаркГв та застосування рЬзних видЬв сощально! допомоги виникла в 1930-х роках, що пов'язано, насамперед, Ьз Великою економГчною депресГею Г Новим курсом Ф. Рузвельта. ОсновнГ реформи «Нового курсу», запропонованого Ф. Рузвельтом, були проведен в першЬ сто днЬв його президентства, протягом яких Конгрес прийняв низку зако-нГв, що охоплювали всГ сфери соцГально-економГчного та полГтичного життя США. ДеякГ Гсторики вважають, що чимало положень ново! програми було прийнято стихГйно, пГд тиском масового руху протесту. Але це не зовсЬм так. Ще в 1928 р., коли Ф. Рузвельт став губернатором вЬд демократично! партГ! в штатЬ Нью-Йорк, вш визначив свою майбутню полГтику як «вГдповГдальнГсть держави за долю сво!х громадян».
На думку дослЬдникЬв, важливою передумовою формування держави загального добробуту став розви-ток полГтекономГчних дослГджень (А. СмГт, Д. РГкардо, К. Маркс та Гн.), якГ сформулювали думку про те, що в становищГ робГтничого класу прихована реальна загро-за сощальнш Г полЬтичнЬй стабЬльностГ. Щоб полЬпшити становище робГтникГв Г знизити !хню полГтичну актив-нГсть, була заснована нова соцГальна полГтика - прийня-тГ першГ програми соцГального страхування, спрямованГ на збереження громадського порядку та мирне вирЬшен-ня класових конфлГктГв. Проте в цей перГод соцГальна полГтика мала вибГрковий характер, передбачаючи процедуру виявлення та перевЬрки осЬб, якЬ потребували допомоги. Уже у 20-тЬ роки XX ст. була визнана Ьдея загального сощального обслуговування, що мала охопити всГх членГв суспГльства. Це було пов'язано зГ змГною струк-тури наймано! робочо! сили, у загальному обсязГ яко! збЬльшився вЬдсоток висококвалЬфЬкованих робЬтникЬв Г фахЬвцЬв, представникЬв вЬльних професЬй, а також Ьз
тим, що, як засвгдчили вгдомг поди, пгд час економгчно! кризи вразливими е не лише бГднГ, а й середнГ прошарки населення. Так, наприклад, в АнглГ! пГд час Друго! свГто-во! вГйни державна допомога надавалася рГвною мГрою всьому населенню.
Отже, соцГальнГ послуги стали сприйматися як елемент громадянського статусу в межах держави, а програми допомоги нужденним перетворилися на уш-версальнЬ сощальш програми, що поширювалися на всЬх членГв суспГльства.
ПолЬтичною метою держави загального добробуту стало формування Ьдеалу сощально! солЬдарностЬ. Щоб досягти цГе! мети, необхГдно було створити широкий се-реднГй клас (вГн мав об'еднати якнайбГльше соцГальних груп з рГзними економГчними Гнтересами), домогтися дезорганГзацГ! робГтничого класу, нейтралГзацГ! його по-лЬтично! активность та, що особливо важливо, створити соцГальну базу пГдтримки соцГал-демократичних Гдей.
ОрЬентацЬя на ушверсальний характер надання сощальних послуг Г пЬдвищення вимог до якостЬ послуг, що ранЬше надавалися лише найбЬдш-шим, спричинили зростання обсягу витрат на сощальш програми.
У 60-х - 70-х роках минулого столЬття виникло нове розумГння ролГ держави як суб'екта соцГально! по-лГтики. «ТрадицГйна Гдея забезпечення державою всГм мшмально необхЬдного рЬвня життя звЬльнила шлях но-вЬй Где! про вЬдповЬдальнЬсть держави за досягнення для всГх оптимального рЬвня життя» [9, с. 24].
Держава загального добробуту в науковГй лГтера-турЬ останнГх рокЬв розглядаеться як одна з двох клю-чових (поряд Ьз виборчим правом) шституцюнальних субстанцГй сучасних демократГй. ДемократизацГя еко-номГчно!, розподГльно! та освГтньо! сфер, за тверджен-ням захГдних дослГдникГв, передбачала полГпшення ре-зультатГв полГтичного процесу «шляхом сприяння рацГ-ональним якостям, почуттю матерГально! безпеки, сво-бодЬ вЬд тривог Г страхЬв, бЬльшЬй упевненостЬ громадян, якГ користуються правом участГ в економГчних справах не тЬльки завдяки власнЬй полЬтичнЬй дЬяльностЬ, а та-кож Г через державну полГтику в соцГальнГй Г економГч-нЬй сферах» [10, с. 226]. Проте, як зауважуе Д. Хелд, «на пГдставГ свГдчень у жодному випадку не можна зробити висновку, що розширення участГ в громадському життГ саме по собГ викличе новий ренесанс у людському роз-витку» або ж «що воно спричиняе послГдовнГ та бажанГ полЬтичш результата» [10, с. 226].
У проекцГ! вчених метою створення держави загального добробуту було забезпечення вЬдповЬдних умов для робЬтникЬв, котрЬ стали б для них стимулом для сприйняття суспГльного та економГчного устрою, а також прийнятних умов повсякденного життя. На думку К. Оффе й У. К. Пройсса, сутшстю держави за-гального добробуту е не революцГйне перетворення соцГального та економГчного порядку Г не формування громадян, здатних до автономного розгляду загального блага, а вЬдтворення надшних робЬтникЬв. «Шде держава загального добробуту не створювалася для формування повноправних громадян шляхом полГпшення !хнГх здГб-
ностеи щодо в1дпов1дальних 1 зважених суджень при од-ночасному виход1 за меж1 !хни безпосереднк сощаль-них 1 економ1чних 1нтерес1в» [10, с. 229-230].
Упродовж останн1х десяти роив створено багато аналггичних схем, що дають змогу класиф1кувати сучас-ш держави загального добробуту. Перша спроба кла-сифжаци держав загального добробуту була розпочата Г. Вкенським 1 Ч. Лебо [11], яю описали «шституцю-нальну» И «залишкову» модел1 В1дпов1дно до 1хньо1 точки зору в «шституцюнальнш» модел1 перерозподк добробуту розглядаеться як звичаИна функц1я, при-таманна держав1 загального добробуту. «Залишкова» модель передбачае перерозподк доход1в як спойб по-долання негативних насладив ринкових в1дносин, що в1дбиваються на сш'!. Таким чином, у даному випадку перерозподк доход1в виступае як надзвичайний зах1д.
В1домиИ американський учений Р. Т1тмус [12] роз-робив концепщю, в1дпов1дно до яко! «держава загального добробуту» являе собою модель шдустр1альних досягнень, що розглядае перерозподк добробуту як до-повнення (або «служницю») ринково! економ1ки. Зпдно з потр1йною схемою Р. Тимуса, задоволення людських потреб зд1йснюеться через сш'ю, державу та ринкову економ1ку. Приватн1 добровкьш оргашзаци розгляда-ються як четвертий елемент системи добробуту.
А. Еверс та I. Светлик [13] характеризують сучасн1 держави загального добробуту як плюралштичш устро!, що включають державу, ринок, сш'ю та добровкьш сектори.
Через те, що наявш типологи держави загального добробуту е досить складними й заплутаними, були докладен1 зусилля, щоб визначити !хню сут-н1сть емшричним шляхом. Так, Г. Есп1н-Андерсен [14], провшши складний емп1ричний анал1з, розробив схему, що диференц1юе види держави загального добробуту на шдстав змш у системах стратифкаци, р1вня розширення соц1альних прав 1 суспкьно-приватно! оргашзаци сощ-ального забезпечення. В1дпов1дно до його схеми Сполуче-н1 Штати Америки, Канада й Австрал1я виступають прикладом л1берально'1 держави загального добробуту, що обмежуе уншерсальш сощальш права, протиставляе клас отримувачш сощально! допомоги й шших громадян 1 на-дае переваги приватному сектору як суб'екту добробуту.
У корпоратистськш держав1 загального добробуту (Франц1я, Н1меччина, 1тал1я) соц1альн1 права виступають нев1д'емною складовою визначених статуйв. Така модель, що п1дтримуе наявш класов1 в1дм1нност1, характеризуеться принципом субсид1арност1 та припус-кае державне втручання лише в тих випадках, коли с1м'я або шш1 традиц1йн1 шститути неспроможн1 подбати про сво!х члешв. Р1вень соц1ального забезпечення залежить в1д стажу роботи, р1вня заробино! плати тощо. Особливо важлива для держави робота, наприклад держслужба, нередко винагороджуеться певними пкьгами, найчасть ше з пенсшного та медичного забезпечення. I, нарешт1, Г. Есп1н-Андерсен видкяе соц1ально-демократичну державу загального добробуту (Швец1я, Дан1я, Норвег1я), що передбачае розширення сощальних прав 1 прагне до лщв1даци сощально! нер1вност1. Дана модель держави
загального добробуту Грунтуеться на суспкьному за-безпеченн1 добробуту.
Як зауважують Б. Джон та шш1, Австрал1я в наведены класифжаци в1днесена до л1берально! у груш, водночас бкьш лог1чно буде и класифку-вати як лейбористський режим, що уособлюе неослаб-не протир1ччя м1ж л1берал1змом 1 колектив1змом [15, с. 68]. Анал1зуючи Швецш як державу загального добробуту, Г. Еспш-Андерсен наголошуе на и особливостях, що в1др1зняють 'й в1д 1нших моделей держави загального добробуту. По-перше, шведська модель спрямована на «продуктивну» превентивну соц1альну пол1тику; подруге, на допомогу по безробитю витрачаеться невеликий в1дсоток соц1альних витрат, однак, разом 1з тим, значн1 засоби витрачаються на оргашзащю зайнятост1, переквал1ф1кац1ю, стимулювання мобкьност1 робочо! сили, проф1лактику хвороб 1 нещасних випадк1в, а також допомогу родинам. «Це е держава добробуту, - пише Г. Есп1н-Андерсен, - що створюеться з метою зведення до мшмуму тягаря соц1ально! нужденност1 та п1двищен-ня до максимуму зайнятост1 та залежить в1д виконання цих ц1лей. Ф1лософ1я полягае в тому, що витрачеш на щ ц1л1 засоби створюють б1льш значш заощадження в 1н-ших сферах» [16, с. 72]. Класифкащю держав загального добробуту, розроблену Г. Еспш-Андерсеном, доповнив Н. Пнсбург. На його думку, кнуе ще один тип - Британ-ська л1берально-колектив1стська держава загального добробуту, що являе собою поеднання сощалктичного та л1берального тишв.
Держави загального добробуту П1вденно! бвропи становили окрему категор1ю - Латинську межу. Дея-к1 досл1дники вважають, що теор1я Г. Есп1н-Андерсена, заснована на класовому перерозподш, е обмеженою, 1 запропонували доповнити наб1р критерив щодо оц1нки держав загального добробуту, враховуючи штереси ж1-нок. Серед наукових праць, присвячених дан1й проблему мабуть, найб1льше заслуговуе на увагу «Праця, ж1нка 1 тендерна р1вшсть: нов1 типологП» А. Оарофа. Анал1з, зд1йснений А. С1арофом, св1дчить, що якщо кра!ни вим1-рюються за трьома такими критер1ями: ор1ентац1я пол1-тики на добробут сш'", доц1льн1сть ж1ночо! прац1 (тобто можлив1сть ж1нок працювати на однакових ш чолов1ками посадах) 1 того, хто з батьк1в отримуе допомогу на д1тей, то 1снуе под1бн1сть ш класиф1кац1ею держав загального добробуту Г. Есп1н-Андерсена 1з додатковим четвертим режимом - кра!ни Латинсько! меж1. За А. Оарофом, це е протестантсью християнсько-демократичн1 держави загального добробуту (Шмеччина), протестантськ1 соц1ал-демократичн1 держави загального добробуту (Швец1я) 1 держави загального добробуту з шзньою актившстю ж1-нок (1спан1я, Япон1я, Швейцарш, Грец1я) [15, с. 68].
Згадаш модел1 заслуговують на найб1льшу увагу, але весь спектр наявних класифжацш ними не вичер-пуеться. Так, чотири типи держави загального добро-буту видкяе Д. 1стр1д1с: 1а188е2-£а1г, 1нституц1ональний, штервенцюшстський 1 владний, що р1зняться ступе-нем контролю ринку з боку держави [17]. Класифжац1я Г. Зерборна (1987 р.) передбачае штервенцюшстську, компенсацшну та ринковоор1ентовану модел1 держави
загального добробуту, критерГями яких виступають вГд-повГднГ рГвнГ соцГально! допомоги, що надаеться, Г по-внота зайнятостЬ [18, с. 234-254]. ДанЬй проблемЬ при-святили сво! дослГдження Дж. Албер, Т. Шривенкатара-мана, С. Лейбфрайд, Л. Гурл Г Д. Такер.
НаявнГ типологГ! досить рГзнГ, однак !х характери-зуе загальна тенденцЬя щодо розподЬлу кра!н на групи з певними ознаками, як вважае Д. 1стрЬдЬс.
АналЬтичш дослЬдження виокремили в ролЬ пер-шорядних три основнЬ припущення щодо сут-ностЬ парадигми держави загального добробу-ту: 1) сощальш права громадянина (Т. Маршалл), якЬ, на думку Г. ЕспЬн-Андерсена, складають сутшсть Где! держави загального добробуту; 2) у державЬ загального добробуту основна вГдповГдальнГсть за соцГальне забез-печення покладена на уряд; 3) добробут фшансуеться в основному через прямГ витрати на соцГальнГ потреби.
Г. ЕспГн-Андерсен запропонував як показник дГ-яльностЬ держави загального добробуту використову-вати декомодифГкацГйний Гндекс, що визначае рГвень пенсЬй по старость, який Ьснуе в шдустрЬально розвину-тих демократГях Г дае змогу людинГ, котра досягла пен-сЬйного вЬку, вийти на ринок пращ. Розраховуючи даний шдекс, Г. Еспш-Андерсен брав до уваги рЬвень доходу, стаж Г вЬдсоток приватного шдивГдуального страхуван-ня при фГнансуваннГ пенсГй.
Компаративний пГдхГд, запропонований Г. ВГлен-ським у його класичному дослГдженнГ «Держава загаль-ного добробуту Г ршшсть», класифЬкуе державу загального добробуту вЬдповЬдно до рЬвнЬв сощальних витрат.
Таким чином, держава загального добробуту як теоретична конструкцЬя може бути застосована до ба-гатьох систем соцГального захисту з рГзними рГвнями доходЬв, урядово! активность та прямих витрат на сощ-альнГ потреби.
Н. ГЬлберт [19, с. 150] вважае, що якби опитати представникГв усГх полЬтичних течгй з приводу того, яка модель держави загального добробуту е найбГльш про-гресивною, вони б, швидше за все, погодилися з тезою, що скандинавська модель найбГльше пГдходить пГд це ви-значення. У даному контекстЬ поняття «прогресивний» означае такий устрЬй держави загального добробуту, при якому основнГ елементи добре розвинутГ та близькГ до популярних типГв держави загального добробуту.
П. Балдвш зауважуе [20, с. 53-72]: «Донедавна в науковГй лГтературГ, присвяченГй державГ загального до-бробуту, модель сощального громадянства розглядалася як остаточна крапка щодо розвитку сощально! полЬти-ки. ВнаслГдок соцГал-демократичного правлГння ШвецГя стала Меккою добробуту, до яко! ГншГ народи постави-лися негативно. Шлях до держави загального добробуту розглядався як проста вулиця з двостороншм рухом, що веде або до моделЬ сощального громадянства, або геть вГд не!». Проте, починаючи з 80-х рокГв минулого столГт-тя, сощальний захист у США став розвиватися за шшим сценарЬем. ПЬд впливом демографЬчного й ЬдеологЬчного факторГв почала швидко змГнюватися фГлософГя соцГ-ального захисту, що сприяло виникненню альтернативного варГанта держави загального добробуту.
ВИСНОВКИ
Сощальна держава, як справедливо зазначають дослiдники, повинна забезпечувати рух у напрямi досяг-нення в суспiльствi соцiальноï справедливостi; надання кожному роботи або шшого джерела засобiв кнування; збереження миру та злагоди в суспкьствц формування сприятливого для людини життевого середовища. ■
Л1ТЕРАТУРА
1. Конституции зарубежных государств. М.: БЕК, 1997. 586 с.
2. Политология. Энциклопедический словарь/под ред. Ю. И. Аверьянова. М.: Изд-во Московского коммерческого университета, 1993. 431 с.
3. Милецкий В. П. Российская модернизация. Предпосылки и перспективы модернизации социального государства. СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1997. 123 с.
4. Мельников В. П. Политология. Минск: Вышэйшая школа, 1996. С. 431-432.
5. Хойруп Т. Модели жизни. СПб.: Всемирное слово, 1998. 303 с.
6. Янг А. М. Политическая теория: общие проблемы // В кн.: Политическая наука. Новые направления. М., 1999. С. 458-459.
7. Zastrow Ch. Introduction to Social Welfare institutions. Social problems, services and current issues. The Dorsey Press, 1982. 586 p.
8. Уайтхед Л. Сравнительная политология: исследования по демократизации // В кн.: Политическая наука. Новые направления. М., 1999. С. 367.
9. Эволюция теории и практики «государства благосостояния» в 80-е годы: сб. обзоров. М.: ИНИОН, 1991. 190 с.
10. Оффе К., Пройсс У. К. Демократические институты и моральные ресурсы // В кн.: Современная политическая теория/пер. с англ. М.: NOTA BENE, 2001. 478 c.
11. Wilensky H., Lebeaux Ch. Industrial Society and Social Welfare. New York, 1958. 397 p.
12. Titmuss R. Social Policy/Ed. Brian Abel-Smith and Kay Titmuss. London, 1973. 160 p.
13. Evers A., Svetlik I. New Welfare Mixes in Care for the Elderly (Eurosocial reports). Vienna, 1991. 141 p.
14. Espin-Andersen G. The Three Worlds of Welfare Capitalism. Princeton: Princeton University Press, 1990. 260 p.
15. Дкон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна сощальна полоша. Мiжнароднi оргаызацп й майбутнс сощального добро-буту/пер. з англ. Кив: Основи, 1999. 346 с.
16. Создавая социальную демократию. Сто лет социал-демократической рабочей партии Швеции/пер. с англ. М.: Весь мир, 2001. 592 с.
17. Istridis D. S. Social Policy: Institutional Context of Social Development and Human Services. Brooks/Cole Publishing Company, 1994. 211 p.
18. Therborn G. Welfare State and Capitalism Markets. Acta Socialogica. 1987. No. 30. P. 234-254.
19. Gilbert N. Welfare Justice: Restoring Social Equity. Yale University Press, 1997. 216 p.
20. Baldwin P. Beveridge in the Longue Durée. International Social Security Review. 1992. Vol. 45, Issue 1-2. P. 53-72.
REFERENCES
Baldwin, P. "Beveridge in the Longue Duree". International Social Security Review. Vol. 45, no. 1-2 (1992): 53-72.
Dikon, B., Khals, M., and Stabs, P. Hlobalna sotsialna polityka. Mizhnarodni orhanizatsii i maibutnie sotsialnoho dobrobutu [Global social policy. International organizations and the future of social welfare]. Kyiv: Osnovy, 1999.
Evolyutsiya teorii i praktiki «gosudarstva blagosostoyaniya» v 80-e gody [Evolution of the theory and practice of the "welfare state" in the 80-ies]. Moscow: INION, 1991.
Evers, A., and Svetlik, I. New Welfare Mixes in Care for the Elderly (Eurosocial reports) Vienna, 1991.
Espin-Andersen, G. The Three Worlds of Welfare Capitalism. Princeton: Princeton University Press, 1990.
Gilbert, N. Welfare Justice: Restoring Social Equity. Yale University Press, 1997.
Istridis, D. S. Social Policy: Institutional Context of Social Development and Human Services. Brooks Cole Publishing Company, 1994.
Khoyrup, T. Modeli zhizni [Models of life]. St. Petersburg: Vsemirnoye slovo, 1998.
Konstitutsii zarubezhnykh gosudarstv [The Constitution of foreign States]. Moscow: BEK, 1997.
Melnikov, V. P. Politologiya [Political science]. Minsk: Vyshey-shaya shkola, 1996.
Miletskiy, V. P. Rossiyskaya modernizatsiya. Predposylki i pers-pektivy modernizatsiisotsialnogo gosudarstva [Russian modernization. Preconditions and prospects of modernization of the welfare
state]. St. Petersburg: Izd-vo Sankt-Peterburgskogo universiteta, 1997.
Offe, K., and Proyss, U. K. "Demokraticheskiye instituty i mo-ralnyye resursy" [Democratic institutions and moral resources]. In Sovremennayapoliticheskaya teoriya. Moscow: NOTA BENE, 2001.
Politologiya. Entsiklopedicheskiy slovar [Political science. Encyclopedic dictionary]. Moscow: Izd-vo Moskovskogo kommer-cheskogo universiteta, 1993.
Sozdavaya sotsialnuyu demokratiyu. Sto let sotsial-demokra-ticheskoy rabochey partii Shvetsii [Creating social democracy. One hundred years of social-democratic labour party of Sweden]. Moscow: Ves mir, 2001.
Titmuss, R. Social Policy. London, 1973.
Therborn, G. "Welfare State and Capitalism Markets". Acta Socialogica, no. 30 (1987): 234-254.
Uaytkhed, L. "Sravnitelnaya politologiya: issledovaniya po demokratizatsii" [Comparative politics: democratization studies]. In Politicheskaya nauka. Novyye napravleniya: 367. Moscow, 1999.
Wilensky, H., and Lebeaux, Ch. Industrial Society and Social Welfare. New York, 1958.
Yang, A. M. "Politicheskaya teoriya: obshchiye problemy" [Political theory: common problems]. In Politicheskaya nauka. Novyye napravleniya, 458-459. Moscow, 1999.
Zastrow, Ch. Introduction to Social Welfare institutions. Social problems, services and current issues. The Dorsey Press, 1982.
EE
CL
o
LU
I—
<c m =r
o
<
o
u
