CC BY
12
УДК 340:12
Наталiя Мартинюк
помiчник суддi Франкiвського суду м. Львова
ПРОБЛЕМА ДЕВ1АЦ1Й У ПРАВОВ1Й СИСТЕМ1 СОЦЮКУЛЬТУРНИХ ЗМ1Н
© Мартинюк Н., 2017
У статт на основi грунтовного аналiзу наукових праць висвiтлено проблему девiацiй у правов1й системi соцюкультурних змiн. З'ясовано, що феномен девiантностi амбiвалентний за своею природою i може означати як негативнi, так i позитивнi соцiальнi змiни. У науковш лiтературi вiдхилення подiляють на первинш та вториннi. Тi з них, що з погляду сусшльства е незначними, вважаються первинними, а суб'екти, котрi 1х учиняють, не квашфжуються як девiанти, бо не порушують соц1альних норм. Вторинними е т вiдхилення, що порушують сощальш норми, а 1х суб'екти е девiантами. Девiант - це такий тип особистосл, який, порушивши сощальш норми, не завжди може i хоче продовжувати жити, як i ран1ше, в1дпов1дно до соцiальних вимог.
Залежно вiд пашвноТ культури квал1ф1кац1я вщхиленоТ поведiнки може рiзко змiнюватися: те, що в одн1й культурi вважаеться нормою, в 1нш1й е вщхиленням. Оцiнки вiдхилень змiнюються в чаа, маючи iсторичний характер. Вщповщно до закону перетворення кiлькiсних змш у як1сн1 вiдбуваеться звикання, психолопчна адаптацiя населення до них. З посиленою штенсившстю змiнюються оц1нки в перюд iндустрiалiзацil, насамперед у мктах. Отже, вiдхилена поведiнка дуже вщносна i не може бути абсолютно единих критернв для "й" визначення.
Ключовi слова: людина; девiацiя; правова система; девiантна поведiнка; деструкцiя; сощокультурш змши; суспiльство; закон.
Наталья Мартынюк
ПРОБЛЕМА ДЕВИАЦИЙ В ПРАВОВОЙ СИСТЕМЕ СОЦИОКУЛЬТУРНЫХ ПЕРЕМЕН
В статье на основе обстоятельного анализа научных работ освещена проблема девиаций в правовой системе социокультурных изменений. Выяснено, что феномен девиантности амбивалентный по своей природе и может означать как негативные, так и позитивные социальные изменения. В научной литературе отклонения делятся на первичные и вторичные. Те из них, с точки зрения общества незначительны, считаются первичными, а субъекты, которые их совершают, не удовлетворяют как девианты, потому что не нарушают социальных норм. Вторичными есть те отклонения, нарушающие социальные нормы, а их субъекты являются девианты. Девиант - это такой тип личности, который, нарушив социальные нормы, не всегда может и хочет продолжать жить, как и раньше, в соответствии с социальными требованиями.
В зависимости от господствующей культуры квалификация отклоненной поведения может резко меняться: то, что в одной культуре считается нормой, в другой является отклонением. Оценки отклонений изменяются во времени, имея исторический характер. Согласно закону преобразования количественных изменений в качественные
происходит привыкание, психологическая адаптация населения к ним. С усиленной интенсивностью меняются оценки в период индустриализации, прежде всего в городах. Итак, отклонена поведение весьма относительна и не может быть абсолютно единых критериев для ее определения.
Ключевые слова: человек; девиация; правовая система; девиантное поведение; деструкция; социокультурные изменения; общество; закон.
Natalia Martynyuk
judge's assistant Frankivsk court Lviv
PROBLEM DEVIATIONS IN THE LEGAL SYSTEM SOCIO-CULTURAL CHANGES
On the basis of a thorough analysis of scientific papers highlighted the problem of deviations in the legal system of social and cultural change. It was found that the phenomenon of deviance ambivalent nature and can mean both negative and positive social change. In the scientific literature rejection divided into primary and secondary. Those terms that society is negligible, considered primary, and subjects who commits them, do not qualify as devianta because they do not violate social norms. Secondary deviation are those that violate social norms and their subjects are devianta. Devianta - is the type of person who, violating social norms are not always able and willing to continue to live as before, according to the social requirements.
Depending on the dominant culture declined qualification behavior can vary dramatically: the fact that one culture is considered normal, the other is a deviation. Estimates of deviation change over time, with historical. According to the law converting quantitative to qualitative changes is addictive, psychological adaptation of the population to them. With enhanced intensity change in the estimates in the period of industrialization, especially in the cities. Thus, the relative behavior is rejected and can not be completely uniform criteria for its determination.
Key words: man; deviation; Legal System; deviant behavior; destruction; socio-cultural changes; society; law.
Постановка проблеми. Кардинальш суспшьш перетворення i динамша сощальних процешв зумовлюють активш зрушення в сустльному свггоглядг Однак найбшьш помггш змши вщбуваються в шдивщуальному cвiтоглядi особистосп. "Оскшьки загальне юнуе в шдивщуальному, то ... роль iндивiдуальних властивостей зростае в мiру того, як ми маемо справу з бюлопчними, психолопчними, cуcпiльними, культурними утвореннями. У цих сферах стае дуже важливим збереження не тшьки загальних, але й шдивщуальних суттевих властивостей" [1, с. 133— 134]. Доcлiдження iерархil впливiв на оcобиcтicть i специфшу 1хшх виявiв поciдае важливе мюце в пошуку багатьох cуcпiльних наук. Для суспшьно-науково! думки Украши ця проблематика мае особливе значення тому, що на сучасному етапi наше сустльство перебувае на шляху реформацп та розбудови нових cоцiальних вщносин.
За оcтаннi два тиcячолiття людсько! цившзацп сфера знань, орiентованих на дослщження девiантологiчних проблем, розвивалася завдяки зусиллям як християнських, так i свггських миcлителiв - фiлоcофiв, соцюлопв, пcихологiв, правникiв, пиcьменникiв. У результат 1хньо1 плщно! аналогично! дiяльноcтi сформувалася масштабна сфера шзнавально! шформаци, в якш надзвичайно важливе мicце вщведено поняттям "девiацiя", "дериващя" та "дисфункщя".
Аналiз дослiдження проблеми. Девiантнicть, а також теоретичш обгрунтування девiантноl поведшки вивчали Р. Мертон, I. Гофман, Ф. Танненбаум, Е. Саттерленд, Е. Лемерт, Г. Беккер, Н. Смелзер, Е. Ершсон, Е. Ушсон, Г. Саллiван, А. Маслоу, А. Бандура, Ч. Ломброзо, У. Шелдон,
Г. Хаpд, У. nip^ П. Уиган, У. Гоув, X. Айзенк, А. Коен. Методолопчне пiдrpyнтя моногpафiï - це ^ащ yкpаïнськиx i заpyбiжниx yчениx, сеpед якиx С. Алексеев, В. ^ищук, О. Гpищyк, М. Гypенко-Вайцман, С. Гyсаpев, А. Каpась, М. Кельман, Д. Кеpiмов, В. Козлов, А. Козловський, М. Козюбpа, М. Костицький, В. Кyдpявцев, А. Кpижанiвський, В. Лисий, В. Лемак, Л. Луць, В. Mакаpчyк, С. Максимов, М. Миюевич, О. Mypашин, В. Hавpоцький, В. Оpтинський, О. Петpишин, П. Пилипенко, П. Рабшович, Ю. Римаpенко, С. Сливка, Т. Гаpасимiв, О. Скакун, В. Тацш, В. Титов, А. ^rap^ra, Р. Халфiна, В. Шакун, I. Шутак та iн.
Mетa ^a^i - висвiтлити, на основi грунтовного аналiзy наyковиx пpаць, пpоблемy девiацiй у пpавовiй системi соцiокyльтypниx змш.
Bиклaд основного мaтерiaлу. У контекст нашого дослiдження для нас, насампеpед, науковий iнтеpес становить поняття "девiащя" тобто здатнiсть малиx i великиx систем, живиx оpганiзмiв та pозyмниx сyб'ектiв вiдxилятися вiд напеpед заданиx тpаектоpiй pозвиткy, що було усвщомлено як всезагальна фоpма ще в часи античности Зокpема, Епiкyp сфоpмyлював цю пpоблемy як онтологiчно-космологiчнy фоpмyлy вчення пpо атоми, що вiдxиляються. Вiн тpактyвав девiантнy поведiнкy атомiв, здатниx до довiльниx вiдxилень вщ свох^ тpаектоpiй як головну онтолопчну засаду iснyвання свободи. Дещо шзшше, вже у Новий час, евpопейська наукова думка впpитyл наблизилася до pозyмiння свободи як надзвичайно важливо1' умови pозвиткy цивiлiзацiï та кyльтypи. Отже, пpотягнyвся логiчний ланцюжок неоднозначниx, але цiлком явниx залежностей мiж девiантнiстю, аноpмативнiстю, свободою та кyльтypою. Як наслiдок, в евpопейськiй кyльтypнiй свiдомостi девiацiя набула статусу своеpiдноï yнiвеpсалiï, що xаpактеpизyе живi, pyxомi та змiннi системи.
Оскiльки девiацiя - це всезагальна фоpма iснyвання суб'екпв i систем, то вона пошиpюеться i на соцiальнi макpосистеми, що визначають свiтовий поступ. 1накше кажучи, можливi досить iстотнi девiацiï навпъ масштабниx систем, здатнi набувати геосощального xаpактеpy та тоpкатися iнтеpесiв усього людства.
Водночас необxiдно пам'ятати, що феномен девiантностi амбiвалентний за своею ^^одою i може означати i негативш, i позитивнi соцiальнi змши. Зо^ема, амеpиканський соцiолог Н. Смелзеp pоздiлив yсi девiацiï на дестpyктивнi та констpyктивнi. До пеpшиx, названиx ним iлегальними, вiн вiднiс поведiнковi акцiï з явними ознаками дестpyктивностi, iммоpалiзмy та кpимiнальностi. В цьому ж контексп вiн згадуе еpесi, а також тi пpояви авангаpдизмy, котpi негативно впливають на сощальне здоpов'я всього сyспiльного макpооpганiзмy. До констpyктивниx або легальниx девiацiй, що мають понадноpмативний xаpактеp, Смелзеp вщносить iнновацiйнi iнiцiативи, пpояви самовiдданостi, подвижництва, святосп, що пiдтpимyють вiдносини солiдаpностi мiж окpемими гpомадянами та змщнюють соцiальнy систему.
Розвиваючи теоpiю загально1' pодовоï сyтностi людини як особистосп, pання пpавосвiдомiсть матеpiалiстiв (Л. Фейеpбаx, К. Mаpкс, Л. Лассаль) уявляла о^ему особистiсть як сyспiльнy ютоту, що мае iндивiдyальнy сyспiльнy ^^осв^дом^ть: "Якщо людина за пpиpодою своею сустльна iстота, то вона, очевидно, тшьки у сyспiльствi може pозвивати свою iстиннy пpиpодy, але ^о силу ïï пpиpоди тpеба судити не за силою окpемиx iндивiдyyмiв, а за силою всього сусшльства" [2, c. i46]. Лассаль спочатку ствеpджyвав, що особистiсть е чимось единим, незмшним, що не повтоpюеться в iншиx, е "вузлом особливостей", являе собою одиничне в pядi iншиx такиx же одиниць у ïxнiй загальнiй сутносп. Але пiзнiше, пiсля змiни ним поглядiв, мiсця для особистостi залишалося все менше та менше в його теоpетичниx pозмipковyванняx.
Усе ^иватне, своеpiдне, особливе почало визнаватися випадковими сyпеpечностями загальному pозyмномy закону, джеpелом сyспiльного занепокоення та недосконалостi, а звщси -пpавосвiдомiсть едина, сустльна, невидима, або навггь визнавалася таким дpyгоpядним iнститyтом соцiально-пpавовоï пpоцесyальностi, що, за зауваженням В. О. Чефpанова, не згадувалася за pадянськиx чашв у спецiальниx пyблiкацiяx в академiчниx виданняx з пpавовиx i сyспiльниx дисциплш [i, c. 9S]. У XIX ст. певною мipою ^одовжив pозвиток pацiональний напpямок до
особистосп, який уявляв И у всш рiзноманiтностi духовних i творчих виявiв. Зокрема, В. С. Соловйов, розкриваючи роль особистюно!, шдивщуально! правосвiдомостi, писав, що кожна людина мае можливють для удосконалення, вияву позитивно! нескшченносп, здатностi все розумiти сво!м розумом i все обiймати серцем, входити в еднють з усiм. "Ця подвiйна нескiнченнiсть - сили подання та сили прагнення... е неодмшною належнiстю кожно! особи. У цьому, власне, складаеться безумовне значення, пристшнють та цшнють людсько! особистостi, юнування !! невiд'емних прав. У цьому аспект можна сказати, що сустльство е доповненою або збiльшеною особистютю, а особистiсть - стислим або зосередженим суспшьством" [3, с. 283-286]. Особистюна правосвiдомiсть при цьому розумшась як едина сутнiсть, не як загальна субстанщя, розчинена у правосвщомосп багатьох фiзичних осiб, а прикута до себе та водночас вщокремлена вщ iнших, надiлена розумом та волею. Колись попереджав про небезпеку заперечення автономи особистюно! правосвiдомостi вщомий юрист П. I. Новгородцев: "Якщо мiж цiею спiльнiстю ошб та умовами !х суспiльного i полiтичного iснування стае можливим повне й гармоншне злиття, то не дивно, що за такого розумшня особистосп iндивiдуалiзм легко переходить у соцiалiзм i державний абсолютизм" [4, с. 283-286]. Таким чином, за зазначених обставин особистюна правосвщомють перетворюеться у так звану сощалютичну та державно-правову свщомють або законосвiдомiсть.
М. Бердяев, розкриваючи онтолопчш основи тоталитаризму, дiйшов висновку, що саме претензп часткового та окремого на загальнють породжують активну iдейно-свiтоглядну базу тоталггарно! правосвiдомостi, об'ективною ознакою яко! е всепоглинаючi правовi структури свiдомого нормативного володарювання, що набувають суперечливих форм. Широкий змют колишньо! укра!нсько! сощалютично! тоталiтарно! правосвiдомостi презентувала технолопчно-шструментальна механiзацiя соцiальних вiдносин, технiзацiя стилю мислення, "мехатзащя" людини, особливий спошб керування масовими первинними суб'ектами правосвщомосп, при якому втрачалася правова духовнють i релiгiйнiсть. 1м на змшу пропонувалася особлива форма правосвiдомостi - радянська сощалютична утопiя. Панiвна правова щея соцiалiстично! правосвiдомостi прагнула змшити всi реально iснуючi буттевi та сощальт ситуацi!, надаючи !м рис утошчносп або мiфу [5, с. 175-176].
Властива сощалютичнш тоталiтарнiй правосвщомосп (тоталiтарнiй законосвiдомостi) праворефлексивна "зрiвняйлiвка", що вкоренилася в результат узагальнення засобiв виробництва та узаконення соцiалiстично! власносп, серйозно гальмувала розвиток особистiсно! шдивщуальносп, перешкоджала правовому самоствердженню особистостi. Праця на сустльство, державу за мiзерну платню перетворювалася у добровшьно-примусове заняття, яке не могло задовольнити природне бажання кожно! людини полiпшити свое економiчне становище.
А. Токвiль вбачав гостру небезпеку в такш зрiвняйлiвцi, що формувала сувору монархiзацiю сощалютично! правосвщомосп, котра мала риси принципово нового деспотичного щейно-свггоглядного феномена, але !! деспотичнiсть не була тотожна деспотизму правосвщомосп середтх вЫв, бо деспотизм радянсько! правосвiдомостi був набагато витончетшим i цинiчнiшим. А. Токвшь вбачав загрозу у реальнш зрiвняйлiвцi та усередненнi всiх людей, !хтх якостей та перспектив, що призводить до зрiвняйлiвки правових свщомостей, виникнення едино!, штучно утворено! щеолопчно! правосвiдомостi як механiчно! сукупностi узагальнених правових свщомостей нескшченно! кiлькостi духовно спустошених первинних суб'ектiв правосвiдомостi, подiбних i рiвних, якi прямують до того, щоб мати дрiбнi та посередт досягнення, здатнi зiгрiти !х душу. Над цими суб'ектами правосвщомосп перебувае велика загрозлива влада: "З кожним днем вона створюе менш користшим та бiльш рiдкiснiшим здшснення !х власно! волi, розмiщуючи !! у все бiльш та бшьш обмеженi рамки, вiдбираючи у громадянина саму можливють розпоряджатися самим собою. Взявши в такий спошб у сво! руки кожного громадянина та переробивши його по-своему, верховна влада розповсюджуе свш вплив на все сустльство. Вона охоплюе його мережею закотв i дрiбних правил, складних, конкретних i одноманiтних, ^зь якi найоригiнальнiшi уми i найсильнiшi характери не можуть пробитися, щоб пщнятися над натовпом, перестати бути усередненою людиною. Такий вид нового рабства може поеднуватися з деякими зовтшшми формами волi та легалiзуватися навггь пiд виглядом народного суверештету" [6, с. 6-7].
Дшсно, у сощалютичнш деpжавi xибно ^о^естт плановi пpинципи в економiцi поеднувалися ¡з жоpстоким пануванням пpавосвiдомостi (законосвщомосп) паpтiйно-бюpокpатичного апаpатy. Пpава людини, свобода особистосп, спpиятливi матеpiальнi умови, можливють твоpчого i дyxовного pозвиткy - кpитеpiï, що дозволяють ощнити деpжавy з огляду на "людський вимip", були забyтi. Пpавова свщомють (законосвiдомiсть) тоталiтаpноï деpжави забезпечувала непоpyшнiсть соцiалiстичного ладу, жоpстко контpолювала та обмежувала сощальну активнiсть гpомадян, що вpештi-pешт пpизвело до yтвоpення значно1' кшькосп yсеpеднениx piзновидiв гpyповиx пpавосвiдомостей, гpадyйованиx за piвнем та обсягом споживання залежно вщ займано1' посади, сощального поxодження, нацiональноï пpиналежностi, паpтiйностi тощо. Пpичомy iдейно-свiтоглядна аpxiтектонiка сощалютично1' пpавосвiдомостi iдеолого-пpопагандистськи живилася масовою pитоpикою пpо загальну piвнiсть, веpxовенство закону, змщнення соцiалiстичноï законностi та пpавопоpядкy, суто iдеологiчного пiдвищення циклу сощально1' активностi, пpавового всеобучу, масово1' пpавовоï кyльтypи, але пpи цьому вщбувалося штучне нiвелювання пpава та закону.
У такий спосГб вiдбyвалося становлення непpиpодниx девiацiй у масовiй ^авовш свщомосп пеpвинниx сyб'ектiв пpавосвiдомостi (фiзичниx осГб) чеpез iдеологiчне викpивлення тpадицiйно усталеного, ментально стpyктypованого ïx ^авового свпогляду з боку владниx втоpинниx сyб'ектiв пpавосвiдомостi (юpидичниx осГб). Девiацiï тpадицiйноï, ментально стpyктypованоï пpавосвiдомостi стали дичиною загального кpизового циклу сощально1' активностi соцiалiстичноï пpавосвiдомостi, або девiантноï пpавосвiдомостi, яку за нашою теpмiнологiею iдентифiкyемо законосвiдомiстю, що мае ^отлежи до пpавосвiдомостi цикли соцiальноï активности
Отже, девiантна пpавосвiдомiсть - це piзновид гpадицiйноï позитивно!' пpавосвiдомостi, або ^^осв^дом^ть у вузькому значеннi слова, еволюцшно зоpiентована здатнiсть сyб'ектiв ^ава iдейно викоpистовyвати у пpавовиx вiдносинаx гетеpогенно-пpавовi (неодноpiднi) обpази, зв'язки пpедметiв пpавового pегyлювання, що pеально юнують як у пpавокyльтypномy полг так i поза ним та не вiдокpемленi вщ бyдь-якиx безпосеpеднix юpидично-пpавовиx контакта м1ж пpавовими суб'ектами (суб'ектами пpавосвiдомостi). Цг обpази (зв'язки) е умовами (сеpедовищем) засобГв, заxодiв та оpiентиpiв фоpмyвання нестiйкоï як пpавомipноï, так i непpавомipноï (законодавчо-гетepогенноï, не законодавчо-гомогенно1) поведшки суб'ектГв пpава (пpавосвiдомостi, пpавовiдносин). ^авосвь домють же у ш^окому значенш слова - це ¡ст^ично зоpiентована на ментальному piвнi пpавозасвоення здатнють суб'ектГв пpава щеолопчно викоpистовyвати у пpавовиx вiдносинаx гoмогенно-пpавовi (одноpiдно-пpавовi) обpази, зв'язки (досвщш та pеальнi) пpедметiв пpавового pегyлювання, яю юнували та iснyють у пpавокyльтypномy полГ та законодавчо вiдокpемленi вщ будь-якиx безпосеpеднix юpидично-пpавовиx контакпв мГж пpавовими суб'ектами (суб'ектами пpавосвiдомостi). Цг обpази (зв'язки) pозглядаемо як атpибyтивнi умови (сеpедовище) засобГв, заxодiв i ментально-iдеологiчниx оpiентиpiв фоpмyвання стiйкоï, iстоpичноï, пpавомipноï (законодавчо-гомогенно1), конкpетноï поведшки суб'екпв пpава (пpавосвiдомостi, пpавовiдносин) [7, c. 13].
Вивчаючи людину, маемо завжди pозpiзняти, з одного боку, псиxологiчний аспект ïï поведшки, а з шшого - бpати до уваги зовшшш фоpми ïï ^ояву. Хаpактеp псиxiчниx пеpеживань визначае xаpактеp вчинюв. Тому, аналГзуючи сощальш явища пщ кутом зоpy поведшки особистосп, ваpто завжди вpаxовyвати даш аналГзу тиx псиxiчниx пеpеживань, якими су^оводжуються т чи шшГ поведшковГ акти. Такий аналГз дае ключ до pозyмiння вчинюв людини, ¡з сукупносп якиx i складаеться ïï поведшка, зокpема й девГантна [S, c. 52].
У науковш лiтеpатypi вiдxилення подшяються на пеpвиннi та втоpиннi. Т з ниx, що з погляду сусшльства е незначними, вважаються пеpвинними, а суб'екти, котpi ïx учиняють, не квалГфГкуються як девГанти, бо не поpyшyють соцiальниx ноpм. До того ж самГ вони вважають щ вчинки дpiбними поpyшеннями. Цг вiдxилення не викликають, зазвичай, соцiальниx конфлГкпв макpо-, мезоpiвнiв, але можуть бути пpиводом для коpоткочасниx конфлГкпв мiкpоpiвня. Але саме щ вiдxилення, якщо вони набувають масового та стшкого xаpактеpy, засвщчують виникнення сyпеpечностей у сощальному бутп.
Втоpинними е тГ вiдxилення, що поpyшyють сощальш ноpми, а ïx суб'екти е девГантами. ДевГант - це такий тип особистосп, який, поpyшивши сощальш ноpми, не завжди може i xоче
продовжувати жити, як i рашше, вщповщно до соцiальних вимог. По-перше, девiант через певнi обставини розривае сощальш зв'язки та вiдносини зi своею референтною групою, а можливо, й iзолюеться вщ не!. Вiн може бути позбавлений роботи, навггь родини (чи родина вщсторонюеться вiд нього); кардинально змшюються зв'язки з близьким оточенням, знайомими. В очах багатьох людей вш стае потенцшним ношем соцiального конфлiкту.
Конфлiкт цей може вщбуватися з рiзних причин i з багатьма людьми (рiдними, друзями, адмшютращею, представниками органiв правопорядку тощо). Повторш вiдхилення закрiплюють за особою ярлик девiанта iнодi на все життя - вщбуваеться так звана стигматизащя (таврування). Сам девiант теж може вважати себе таким, а може й бути проти такого визначення. Нерщко сощальне середовище бувае надмiрно пщозршим i недовiрливим до людей, яю порушили норми. Вторинш вiдхилення з бiльшим вiдсотком ймовiрностi можуть стати причинами та умовами сощальних конфлiктiв.
Залежно вiд пашвно! культури квалiфiкацiя вiдхилено! поведiнки може рiзко змiнюватися: те, що в однш культурi вважаеться нормою, в шшш е вiдхиленням. Оцiнки вщхилень змiнюються в часi, маючи юторичний характер. Вiдповiдно до закону перетворення кшькюних змiн у якiснi вщбуваеться звикання, психологiчна адаптацiя населення до них. З посиленою штенсивнютю змшюються оцшки в перiод iндустрiалiзацi!, насамперед у мютах.
Отже, вiдхилена поведшка дуже вiдносна i не може бути абсолютно единих критерив для !! визначення.
1снуе ще один подш вiдхилень - на культурно схвалеш i культурно засудженi (iнодi замють слова "культурно" вживають термiн "сощально") . В американськiй соцiологi! використовують поняття "iнституцiоналiзованi вiдхилення вiд правил" [9, с. 313-317].
Як вважають сучасш науковцi, тепер у фшософи, правi, соцiологi! та соцiальнiй психологи нема единого чггко визначеного тдходу до вивчення усiх аспектiв девiантно! поведiнки. Так, концепцiя соцiалiзацi!, сформульована представниками Чиказько! школи (А. Коен та ш.), заснована на твердженш, що девiантна поведiнка вiдтворюеться деякими людьми у процес засвоення культури вщповщних соцiальних груп, де переважають i вважаються нормальними цiнностi, що привертають до девiацi! (вiдхилення). 1ндивщууми, соцiалiзацiя яких вiдбуваеться, в основному, у такому сере-довищi, стають носiями норм поведiнки, що вщхиляеться. Вiдповiдно до теорi! аномi! (фр. аnоmiе -вiдсутнiсть закону, оргашзаци), якщо iндивiди мають загальнi цш, але узаконенi засоби для досягнення цих цiлей доступнi не вшм однаковою мiрою чи зовсiм недоступш для деяких соцiальних груп, то в суспшьсга слiд очiкувати високого рiвня поведiнки, що вiдхиляеться вщ норми.
Термiн "аномiя" введено у науковий об^ Е. Дюркгеймом, який розглядав аномда як постiйний i нормальний стан капiталiстичного суспiльства. Оскшьки це суспiльство заохочуе однаковi для вшх цiлi та цiнностi шдивщуального успiху, то бiльшiсть людей, позбавлених багатства, влади, високого престижу, неминуче вступають у конфлшт iз сощальними нормами чи розцiнюють свое життя як таке, що не склалося. Водночас аномiя, породжуючи систематичш вщхилення вiд соцiальних норм, е пщгрунтям прискорення таких змiн у суспшьсга, якi у перспективi можуть дозволити звести ниш чинш види аноми до певного мiнiмуму.
Зокрема, Е. Дюркгейм уважав, що умови сощального здоров'я i соцiальних хвороб не повинш визначатися абстрактно та абсолютно, тому що будь-який соцюлопчно значимий факт може бути вщнесений до патологи тшьки стосовно даного, конкретного суспшьства. Скажiмо, нормальне для дикуна не завжди нормальне для цившзовано! людини, i навпаки [10, с. 106].
Е. Лемберт, Г. Бекер, Е. Гофман - автори концепцп стигматизацп ("таврування"), стверджують, що девiацiя е наслщком негативно! соцiально! реакцп, зокрема "наклеювання" на iндивiдуума ярлика "девiант". Основну увагу вони переключають iз об'ективних характеристик девiантно! поведшки на соцiальну реакцiю iнших людей.
Коли йдеться про з'ясування критерив визначення "девiантностi", то слiд мати на уваз^ що iсторично склалися два основнi пiдходи. Перший - пов'язаний з прагненням до досягнення деякого абсолютного визначення. Вш стосуеться уявлень про юнування визначених форм поведшки, що розглядаються як девiантнi поза залежнютю вiд контексту, у якому вони спостертаються. Однак,
пошук подiбниx зpазкiв поведшки - досить складна с^ава. Hапpиклад, такий типово девГантний акт, як убивство людини, у певному сустльста може цшком узгоджуватися з кyльтypними пpиписами. Антpопологiчнi дослщження есюмоив початку XX ст. показують, що убивство дней, erap^ людей i xвоpиx може бути (в yмоваx постшного та шсфого дефщиту pесypсiв виживання) сощально ^ийнятною пpактикою. Не pятyе становище pозмежyвання понять девГантносп як такоï (девГант-ностГ, тpактованоï як поpyшення загальнопpийнятниx ноpм) i вщ злочину як поpyшення закону.
Звеpнення до дpyгого - pелятивiстського - пiдxодy до визначення девГантносп багато в чому с^ияло дослщженню статево-pольовоï соцiалiзацiï в piзниx кyльтypаx та iстоpичним дослщженням стеpеотипiв сексyальноï поведшки, що висунули важливГ питання пpо юнування чи вщсутнють yнiвеpсальниx пpавил людськоï поведшки, щодо якж дiï чи вчинки можуть визначатися як девГантнг
Навпъ коpотке ознайомлення зГ змютом i меxанiзмом вiдxиленоï поведшки дае змогу зpобити деяю узагальнення щодо впливу конфлГкту на сощальш змши. По-пеpше, конфлГкт i девГантна поведшка - небажаш точки соцiальноï напpyги, що викликають чимало тypбот i занепокоень. По-дpyге, неpiдко вони мають сшльш коpенi поxодження. ДевГантна поведшка може пpовокyвати конфлГкти, i саме вона досить часто е пpичиною соцiальноï напpyги, кpизовиx i конфл^нж ситуацш.
Власне кажучи, вся сощальна iстоpiя людства - це безупинний ^оцес самовиxовання i самооpганiзацiï шдивща та сусшльства, pозвиткy та змши piзниx тишв i фоpм pегyлювання людськиx взаемин, ïx yпоpядкyвання та ноpмyвання [11, c. 21]. Зазвичай, суспшьство ствоpюе шститути сощального конфолю за поведшкою людей з метою гаpантyвання суспшьного ладу та спокою. Сощальний контpоль - це величезна кшьюсть методГв i засобГв впливу: звички, моpальнi пpинципи, тpадицiï, зв^а^ загальнопpийнятнi пpавила, pозпоpядження, ноpми та моменти ^имусу. Узагальнюючим поняттям стае "сощальна ноpма". Вона - невщ'емний елемент суспшьного yпpавлiння, один ¡з важливиx засобГв оpiентацiï шдивща чи соцiальноï гpyпи в досить заплyтаниx особистiсниx, гpyповиx, соцiальниx зв'язкаx i вiдносинаx, найважливша умова контpолю за ïx поведшкою [12, c. 4S9-493].
Можна цшком аpГyментовано ствеpджyвати, що вся iстоpiя людства - це ¡ст^Гя спpоб, як не ^ипиняються, змшювати сощальш ноpми. Становлення та pозвиток людства вщбувалося чеpез пpотибоpство двоx тенденцш: пpагнення увГковГчнити сощальш шститути чеpез стабшьнють, yпоpядкованiсть, панування сфоpмованиx ноpм сшвжиття, з одного боку, i ^агнення пеpеглянyти, пеpеpобити, вдосконалити пашвш ноpми - з шшого. Цю антагонютичну тенденщю докладно ^остежила Л. Мамут, здшснюючи поpiвняльний аналГз pозвиткy етатизму та анаpxiзмy [13]. Люди, як поpyшyють сощальш ноpми, на погляд бшьшосп, е воpогами, баламутами, дисидентами, у ^ащому випадку - диваками.
Однак ¡з часом тд впливом глибинниx соцiально-полiтичниx, економiчниx, науково-теxнiчниx, екологiчниx та iншиx фактоpiв змшюеться сощальна стpyктypа сусшльства, наpоджyються новГ iдеï, з'являються новГ моpальнi щнносп та сощальш оpiентиpи. Вщповщно мшяються i сощальш ноpми. Частина "дисиденпв" стае засновниками нового суспшьного yстpою та новиx ютин.
Як засвщчуе iстоpiя, сощальш вг^илення можуть мати i ^о^есивний xаpактеp, оскшьки ламають усе консеpвативне, застаpiле, що не вщповщае новим вимогам i pеалiям життя. Т з ниx, що найпсшше пов'язаш з суспшьними пеpетвоpеннями, поеднаш з виникненням значноï кшькосп конфлГкпв ydx piвнiв i фоpм. ДевГанти викликають як щкавють до себе, ¡ш^ес, так i заздpiсть, стpаx i ненависть [14, c. 531].
Розматсть вдаилень постшно пеpевищyе pозмаïтiсть стал^, панiвниx ноpм, тому що ноpма е типовою, а вiдxилення вщ неï' можуть бути дуже piзноманiтними та шдивщуалГзованими. У кpимiналiстицi, ^и^адни соцiологiï юнуе думка, що вдаилення вщ ноpми завжди е сощальним, тому що сощальною е сама ж^ма [10, c. 94]. Сощальш вдаилення, незважаючи на свою pозмаïтiсть, викликаш спшьними пpичинами. За своï'м складом вони являють собою взаемодда об'ективниx сyпеpечностей суспшьного pозвиткy та суб^ет^н^ фактоpiв (усвщомлення, мотивацiï).
1ндивщуальш вiдxилення можуть бути новатоpськими або консеpвативними, коpисними або шкщливими, випадковими або типовими. Сам учинок може в^ажатися в дiï чи бездГяльностг
Вщхилення, зазвичай, не зводиться до одного вчинку, скорше за все - це послщовна лшя усвiдомленоï поведшки людини, ïï спосiб життя. Сощальне вiдхилення здiйснюeться людиною i спрямоване на той чи шший зовшшнш об'ект, що мае соцiальну значущють [15, с. 30-42]. Як масове явище, соцiальне вiдхилення виступае елементом громадського життя, небажаним сощальним процесом.
Чому виникають соцiальнi вiдхилення i яка ïx основа? Вiдповiдей на щ питання е чимало. Але вони не завжди можуть задовольнити нас.
Учеш в XIX ст. давали переважно бюлопчне пояснення. Зокрема, Ч. Ломброзо доводив, що люди за своïм бюлопчним складом схильш до рiзниx типiв поведiнки, зокрема до злочинноï [16]. Практика серйозно похитнула цю теоретичну концепцiю, але цшком ïï вiдкинути не змогла: з'явилися новi модернiзованi варiанти бюлопчного пояснення, якi грунтувалися на останшх досягненнях науки. Наприклад, американський лшар i психолог Х. Шелдон схильний уважати, що певна будова тша свщчить про xарактернi особистiснi риси.
1снуе i псиxологiчне пояснення появи девiантiв. Певним чином це явище обгрунтував Е. Фромм, розглядаючи вчення К. Лоренца про природу агреси людини [17, с. 200-220]. Багато психолопв пояснюють появу девiантiв, зокрема злочинщв, наявнiстю в них псиxiчниx дефектiв, слабоумства, псиxопатiï, псиxiчноï нестшкосп, емоцiйноï незрiлостi тощо. Однак психолопчний пiдxiд, на нашу думку, не розкривае причин вщхилення. Псиxiчнi дефекти також мають у свош основi соцiальнi коренi. Саме до цього, на наш погляд, i спрямована щея Е. Фромма про деструкщю десоцiалiзацiï людськоï особистостi, коли у вчинку можна виявити поеднання як сощальних, так i психолопчних факторiв. Бiологiчне i псиxологiчне пояснення девiантноï поведiнки пов'язанi головним чином iз аналiзом природи девiантноï особистостi. Сощальш та культурнi фактори, що визначають вщхилення людей, дослщжуе соцiологiя.
Висновки. Отже, можемо стверджувати, що девiантна поведшка за всix часiв була об'ектом особливоï уваги з боку дослщниюв рiзниx напрямiв: юриспруденцiï, психологи, фшософи, сощологи, педагогiки, а також з боку релшйних i громадських оргашзацш, якi несуть чи не найбшьшу вiдповiдальнiсть за моральне здоров'я як окремого громадянина, так i суспшьства загалом. Власне кажучи, вона спричинила створення держави, правоохоронних оргашв, спецiалiзованиx установ для виправлення та iзоляцiï тих людей, якi створюють певну небезпеку для соцiальноï системи. У сощальнш фiлософiï практично важко знайти мислителя, який би не порушував питання про причини вщхилень окремими шдивщами чи цшими сощальними групами вiд усталених моральних норм, щнностей чи традицiй. Без перебшьшення можна сказати, що уся iсторiя становлення суспiльно-полiтичноï, етичноï думки е спробою знайти найоптимальнiшi шляхи розвитку суспшьства, тобто звшьнитися вiд порушень, якi нерiдко становлять небезпеку для життя та добробуту людей, е вщхиленнями вщ загальноприйнятих цiнностей i стандарта.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Л1совий В. С. Предмет i метод метаф1зики: стаття перша / В. С. Л1совий // Фтософська думка. - 2000. - № 4. - C. 130-141. 2. Фромм Э. Пути из больного общества / Эрих Фромм // Проблема человека в западной философии. - Москва, 1986. - с. 443 - 482. 3. Соловьев В. С. Сочинения / Владимир Сергеевич Соловьев ; [в 2 т.]. - Москва, 1988. - Т. 1. - C. 282. 4. Максимов Л. В. Проблема обоснования морали. Логико-когнитивные аспекты / Леонид Владимирович Максимов. -Москва, 1991. - C. 63. 5. Мясищев В. И. Структура личности и отношение человека к действительности / В. И. Мясищев // Психология личности. - М., 1989. - C. 36. 6. Кант И. Сочинения / Иммануил Кант ; [в 6 т.]. - Москва, 1964. - Т. 2. - C. 201. 7. Франк С. Л. Духовные основы общества: введение в социальную философию / Семен Людвигович Франк. - Париж, 1930. -C. 240. 8. Кучуради И. Экономическое неравенство, права человека, демократия и свободный рынок / И. Кучуради // Вопросы философии. - 1993. - № 6. - C. 116. 9. Психология / за ред. Ю. Л. Трофiмова. -К., 1999. - С. 386-406. 10. Мировоззренческие ориентиры мыслительной культуры. - К., 1993. -С. 165. 11. Лотман Ю. М. О двух моделях коммуникации в системе культуры : избранные статьи /
Юрий Михайлович Лотман ; [в 3 т.]. - Таллинн, 1992. - Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. - С. 76-90. 12. Гегель Г. В. Ф. Работы ранних лет / Георг Вильгельм Фридрих Гегель ; [в 2 т.]. - Москва, 1973. - Т. 2. - С. 65-66. 13. Тугаринов В. П. Личность и общество / Василий Петрович Тугаринов. - Москва: Мысль, 1965. - С. 71. 14. Философский энциклопедический словарь. -Москва: Советская энциклопедия, 1989. - С. 212. 15. Резвицкий И. И. Личность. Индивидуальность. Общество: Проблема индивидуализации и ее социально-философский смысл / Иван Иванович Резвицкий. - М.: Политиздат, 1984. - С. 33-38. 16. Титаренко А. И. Антиидеи. Опыт социально-этического анализа / Александр Иванович Титаренко. - Москва: Политиздат, 1976. - С. 94. 17. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности / Юрген Хабермас // Вопросы философии. - 1989. -№ 2. - С. 38.
REFERENCES
1. Lisovyy V. S. Predmet i metod metafizyky: stattya persha [Subject and method of metaphysics: the first article]. Filosofs'ka dumka. 2000. No 4. pp. 130-141. 2. Fromm E. Puti iz bol'nogo obshchestva [Path of a sick society]. Problema cheloveka v zapadnoi filosofii. Moskow, 1986. pp. 443 - 482. 3. Solov'ev V. S. Sochineniya : v 2 t.[ Works: in 2 volumes]. Moskow, 1988. Vol. 1. p. 282. 4. Maksimov L. V. Problema obosnovaniya morali. Logiko-kognitivnye aspekty [The problem of moral justification. Logical and cognitive aspects ]. Moskow, 1991. p. 63. 5. Myasishchev V. I. Struktura lichnosti i otnoshenie cheloveka k deistvitel'nosti [The structure of the human personality and attitude to reality]. Psikhologiya lichnosti. Moskow, 1989. p. 36. 6. Kant I. Sochineniya: v 61. Moskow, 1964. Vol. 2. p. 201. 7. Frank S. L. Dukhovnye osnovy obshchestva: vvedenie v sotsial'nuyu filosofiyu [Spiritual Foundations of Society: An Introduction to Social Philosophy]. Parizh, 1930. p. 240. 8. Kuchuradi I. Ekonomicheskoe neravenstvo, prava cheloveka, demokratiya i svobodnyi rynok [Economic inequality, human rights, democracy and the free market]. Voprosy filosofii. 1993. No 6. p. 116. 9. Psykholohiya [Psykholohiya]. Kiev, 1999. pp. 386406. 10. Mirovozzrencheskie orientiry myslitel'noi kul'tury [Ideological orientation of mental culture]. Kiev, 1993. p. 165. 11. Lotman Yu. M. O dvukh modelyakh kommunikatsii v sisteme kul'tury : izbrannye stat'i: v 3 t. [Two models of communication in the system of culture: selected articles]. Tallinn, 1992. Vol. 1. Articles on semiotics and cultural typology. pp. 76-90. 12. Gegel' G. V. F. Raboty rannikh let: v 2 t. [The work of early years]. Moskow, 1973. Vol. 2. pp. 65-66. 13. Tugarinov V. P. Lichnost' i obshchestvo [Individual and Society]. Moskow : Mysl' Publ, 1965. p. 71. 14. Filosofskii entsiklopedicheskii slovar' [Philosophical encyclopedic dictionary]. Moskow: Sovetskaya entsiklopediya Publ, 1989. p. 212. 15. Rezvitskii I. I. Lichnost'. Individual'nost'. Obshchestvo : Problema individualizatsii i ee sotsial'no-filosofskii smysl [Personality. Individuality. Society: individualization problem and its socio-philosophical sense ]. Moskow: Politizdat Publ, 1984. pp. 33-38. 16. Titarenko A. I. Antiidei. Opyt sotsial'no-eticheskogo analiza [Antiidei. Experience in social and ethical analysis]. Moskow : Politizdat Publ, 1976. p. 94. 17. Khabermas Yu. Ponyatie individual'nosti [The concept of individuality ]. Voprosy filosofii. 1989. No 2. p. 38.
Дата надходження: 28.12. 2016р.
