CC BY
12
УДК 340:12
Тарас 1ванишин
заступник начальника управлшня, начальник вщдшу аудиту Львiвського управлiння
oфiсу ВПП ДФС, taras. ivanushun@gmail. com
Ф1ЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦ1Я ДЕВ1АНТНОСТ1 (кiнець XIX - середина XX стол1ття)
© 1ванишин Т., 2017
У статт окреслено основш напрями дослщження дев1антност1 як сощального феномена в фшософсько-правовому контексть Вщстежено еволющю поведшки людини в фшософсько-правовому дискурсь Дослщжено, що дев1антна поведшка з чаав виникнення сусшльства завжди являла собою небезпеку для сощальнот стабильность загрозу для життя людей, сощум1в, уважалася небажаним явищем, i сусп1льство намагалося попереджувати та, по можливостi, блокувати небажан1 форми людськот життeдiяльностi. А методи i засоби попередження девiантнот поведiнки визначалися соцiально-економiчними в1дносинами, суспiльним буттям i сусшльною свiдомiстю, заходами примусу та переконання тощо.
Ключовi слова: девiантнiсть; ф1лософська концепц1я; людина; суспiльство; девiантна поведiнка; вiдхилення.
Тарас Иванишин
ФИЛОСОФСКАЯ КОНЦЕПЦИЯ ДЕВИАНТНОСТИ (конец XIX - середина XX века)
В статье обозначены основные направления исследования агрессивности как социального феномена в философско-правовом контексте. Отслежена эволюцию поведения человека в философско-правовом дискурсе. Доказано, что девиантное поведение со времен возникновения общества всегда представляла опасность для социальной стабильности, угрозу для жизни людей, социумов, считалась нежелательным явлением, и общество пыталось предупреждать и, по возможности, блокировать нежелательные формы человеческой жизнедеятельности. А методы и средства предупреждения девиантного поведения определялись социально-экономическими отношениями, общественным бытием и общественным сознанием, мерами принуждения и убеждения и тому подобное.
Ключевые слова: девиантность; философская концепция; человек; общество; девиантное поведение; отклонения.
TarasIvanyshyn
Deputy Head of Department Head of Lviv audit management WFP DFS
PHILOSOPHICAL CONCEPT OF DEVIANCE (end of XIX - mid XX century)
The article outlines the main areas of research deviance as a social phenomenon in philosophical and legal context. Tracked the evolution of human behavior in the philosophical
and legal discourse. Investigated that deviant behavior from the time of the emergence of a society always represented a danger to social stability, endanger the lives of people, societies, was considered undesirable, and a society trying to prevent and, if possible, block unwanted forms of human life. And the methods and means of prevention of deviant behavior determined by socio-economic relations, social being and social consciousness, measures of coercion and persuasion and so on.
Key words: deviant; philosophical concept; man; society; deviant behavior; deviation.
Постановка проблеми. Сощальш шститути, виршуючи завдання виправлення девiантноl особистосп, послуговуються надбаннями спещальних дисциплш, якими е, зокрема, юриспруденщя, психологiя, соцiологiя, педагогiка, медицина, антрополопя. Цi галузi науки вузькоспецiалiзовано, рiзновекторно та iнколи навiть суперечливо тдходять до тлумачення чинникiв, яю спричиняють девiантну поведiнку особи, до визначення головних ознак девiантноl особистосп, мети та змiсту виправного впливу на не!. Водночас сьогодш ще не повнiстю розроблено фiлософську концепщю виправлення девiантноl особистостi, на основi яко! можна iнтегрально пiдiйти до визначення причин виявлення особиспстю девiантноl поведiнки, загальних значущих ознак тако! особистостi, мети та змiсту виправного впливу i його якiсно ново!, з фшософських позицiй обгрунтовано! форми.
Актуальнють фiлософського дослiдження ще! проблеми обумовлюеться також тим, що саме фшософська концепцiя повинна стати методолопчним базисом для сукупно! дiяльностi широкого спектру вужчих наукових дисциплш у питанш виправлення девiантноl особистостi.
AHani3 дослiдження проблеми. Проблеми девiантностi, а також теоретичш обгрунтування девiантноl поведшки становили в рiзний час науковий штерес таких зарубiжних учених, як Р. Мертон, I. Гофман, Ф. Танненбаум, Е. Саттерленд, Е. Лемерт, Г. Беккер, Н. Смелзер, Е. Ершсон, Е. Ушсон, Г. Саллiван, А. Маслоу, А. Бандура, Ч. Ломброзо, У. Шелдон, Г. Хард, У. Ирс, П. Уптан, У. Гоув, X. Айзенк, А. Коен.
Мета статт - окреслити основш напрями дослiдження девiантностi як сощального феномена в фiлософсько-правовому контекстi.
Виклад основного матерiалу. Наукове становлення i формулювання поняття "девiантнiсть" тривае з кшця XIX до середини XX столггтя. Французький соцiолог Емiль Дюркгейм (1858-1917) у працях "Про розподш суспшьно! пращ" (1893 р.), "Метод сощолоп!" (1895 р.) та "Самогубство" (1897 р.) висунув та обгрунтував поняття "аномiя", як вiдсутнiсть у колективному житп унормувального прикладу [1, с. 5-6], стан щннюного та нормативного безладу, що характерний для перехщних i кризових станiв суспшьства [2]. Вчений пiдкреслював, що аномiя загалом виникае у процесi розвитку примитивного, але солiдарного та вщносно однорiдного суспiльства. Еволюцiонуючи, таке суспшьство втрачае однорiднiсть, праця людей стае роздшеною, вiдбуваеться урбанiзацiя та iндустрiалiзацiя, що погрiшують загальну моральну штегращю соцiуму. На думку цього вченого, саме аномiя спричиняе негативнi змши цiннiсних орiентацiй у тих громадян, яю починають схилятися до спотворених, антигуманних, девальвованих, штучних цiнностей [1, с. 5-6]. Не використовуючи прямо поняття "девiантнiсть", Е. Дюркгейм для позначення "аномiчних" проявiв, зокрема злочинносп та самогубства, послуговувався поняттями "моральна дисциплша", "норма", "аномалiя", "соцiальна патолопя", "анормальнiсть" [1; 2], при цьому вш наголошував на вiдносностi визнання такими певних видiв поведiнки, яю у рiзних соцiумах можуть визнаватися i нормативними, i "патологiчними" через вщносшсть моральних норм.
Одним iз перших учених, хто безпосередньо ввiв у науковий обiг i широко використовував поняття "девiацiя" та "девiантна поведiнка", був вiдомий американський сощолог Роберт Кiнг Мертон (нар. 1910 р.). Послуговуючись у сво!х публшащях дюркгеймiвським поняттям "аномiя", Мертон вважав, що тд поняттям "девiантна" слщ розглядати поведiнку тако! особистостi, яка у досягненш визначених культурою сощальних цiлей е обмеженою при застосуванш
iнститyцiоналiзованих 3aco6iB [3]. Основш види тако! поведiнки, яка вiдхиляeться вiд суспшьних нормативiв, вш називав - "шноващя", "ритyалiзм", "ретритизм" та "заколот" [3, с. 90-91]. Вш, зокрема, зазначав, що вдаючись до цих форм поведшки, особистють, прагнучи до мети, не мае, irHopye або спотворюе дозволенi та бажанi у соцiумi (iнституцiоналiзованi) засоби i, як правило, скоюе девiантнi, морально засyджyванi вчинки. У контексп цього пiдходy, на думку вченого, безумовно нормативною може вважатися лише комформна поведшка особистосп, надзвичайно рщкюна, а тд "девiантною" (такою, що не вiдповiдае наказам та розпорядженням) слщ розyмiти надзвичайно широкий спектр поведшкових реакцiй - вщ морально засуджувано! до неправово!.
1нший вiдомий представник сощолопчно! науки Заходу, 1рвшг Гоффман (1922-1982), розвиваючи мертонiвське бачення, наголошував, що вш члени соцiyмy можуть розглядатися як бшьшою чи меншою мiрою девiантнi, оскiльки нiхто повною мiрою не вщповщае yсiм нормативам прийнятно! поведшки, а за певних обставин кожна людина обов'язково виявляе суспшьно засуджуваш якостi.
Альфред Адлер (1870-1937), який представляв психодинамiчнy концепцiю особистостi, дискутував iз Фрейдом, вважаючи, що сутнють цього феномена можна зрозyмiти, якщо обов'язково врахувати значний вплив на нього сощальних факторiв. На вщмшу вiд Фрейда, цей учений розглядав внутршнш конфлiкт як ненормальне явище. Особистiсть (це поняття, Адлер, як i Фрейд, застосовував поряд iз поняттям "людина") вiн тлумачив як гармоншну органiзацiю, яка самоузгоджуеться. Вш наполягав на неможливостi iзольованого, вщокремленого розгляду складових особистостi, намагався показати li у виглядi неподшьно!, але вщносно стало!, нединамiчноl системи [4].
Як бачимо, в адлерiвськiй теори е елементи дiалектичного анатзу розглядуваного феномена -вiн стверджував, що й окремо взяте бюлопчне чи сощальне не е однозначними детермшантами формування особистостi, вони лише забезпечують первинну основу для ii розвитку, а також той спонукальний вплив, на який шдивщуум реагуе, використовуючи власну творчу силу [4]. Специфшу щеально! моделi поведiнки конкретно! людини, як уважав Адлер, можна зрозумгги, лише проаналiзyвавши особистiсно значимi для не! цiлi, що виступають своерщним iндикатором, за яким можна встановити, вплив яко! з детермшант (бiологiчного чи соцiального) був для конкретно! особистосп вагомiшим [462]. Водночас Адлер, як i Фрейд, був схильний розглядати особистють доросло! людини як малодинамiчнy систему, яка, виробивши власний "стиль життя", залишаеться практично незмшною.
Погляди Ерiка Ерiксона (Erik Епк8оп) на роль соцiального при формуванш особистостi тотожнi з позищями Адлера. Цей дослiдник, зокрема, наполягав на тому, що особистють може бути зрозумша лише у результат узгоджено! взаемоди бiологiчних, поведiнкових, емтричних i соцiальних чинникiв [5]. Вш наголошував на важливостi впливу на не! культурних чинникiв, соцiальних щнностей, а бiологiчнi задатки розглядав як передумови особистюного росту. При цьому Ершсон вважав, що особистiсть володiе свободою, яка обмежена сyспiльною вщповщальнютю, тобто не погоджувався з надбаннями шмецько! класично! фiлософi!. З шшого боку, концепцiя Eрiксона мае яскравiшi ознаки дiалектичного аналiзy, нiж адлерiвська. Вiн, зокрема, розyмiв особистiсть як динамiчнy систему, яка долае внутршш бар'ери, пов'язанi з iснyванням нижчих бюлопчно детермiнованих потягiв, yнаслiдок чого вщбуваеться !! особистiсний рiст та вдосконалення [5].
1нший вiдомий представник захщно! науки Карл Густав Юнг (Саг1 Gustav Jung) створив власну аналггичну теорiю особистостi (дyшi), яка фрагментарно нагадуе психоаналiз Фрейда. Згщно з твердженням Юнга душа складаеться з таких елеменпв, як "Его", особистюного несвщомого та колективного несвщомого. "Его" охоплюе свiдомiсть, завдяки якш зберiгаеться цiлiснiсть особистостi [6]. В особистюному несвiдомомy перебувають забyтi або витюнеш спогади, якi можуть дуже впливати на поведшку людини (так зваш "комплекси"). Оригiнальним моментом теори особистосп Юнга було положення про об'ективне юнування глибшого "шару" особистосп -колективного несвщомого, яке вмщуе латентш слiди пам'ятi людства, а також людиноподiбних предкiв. Структури, яю складають цю компоненту особистостi, Юнг назвав "архетипами" [7]. За
своeю сутнютю вони являли собою спадковi комплекси, якi e пiдrpyнтям фоpмyвання iдеальноï моделi дiяльностi y свщомосп людини, напpиклад, аpxетипи "Шаxpай", "Смеpть", "Мати", "Дитина", "Геpо", власне, учений pозглядав як латентнi iдеальнi моделi дiяльностi та поведiнки, тобто Юнг вважав бiологiчнi (вpодженi) фактоpи винятково важливими у детеpмiнацiï всix видiв дiяльностi та поведiнки, зокpема девiантниx, асоцiальниx [7].
Видатний ^ед^^н^ фiлософськоï думки Заходу, доктоp фшософи Epix Фpомм (Erich Fromm) був ^ихильником гyманiстичноï теоpiï особистостi. У сво1'х пpацяx вiн наполягав на винятковш важливостi соцiальниx детеpмiнант у pозвитковi цього феномена i вважав, що особистють як така може бути зpозyмiлою лише пpи вpаxyваннi впливу на не1' конкpетноï id^m^i' кyльтypи, яка, на його погляд, вмiщye соцiологiчнi, полiтичнi, економiчнi, pелiгiйнi та антpопологiчнi фактоpи.
Розглядаючи сощально-бюлопчну пpиpодy людини, вiн дiйшов висновку, що особистють (о^ема людина) володie значною свободою, пiд час pеалiзацiï якоï вона зможе подолати залежнють i вiд соцiальниx, i вщ бiологiчниx фактоpiв, що, знову ж таки, неминуче пpизведе до вщчуженосп особистостi вiд пpиpоди та сустльства. У зв'язку з цим Фpомм вважав, що бiльшiсть людей, шдсвщомо pозyмiючи небезпеку вiдчyженостi, з остpаxом ставляться до власноï свободи i, власне, уникають ïï [S]. Вчений також зазначав, що найpозповсюдженiшим у суспшьсга способом "втечi вiд свободи" e повне пiдкоpення особистостi сустльним ноpмам - конфоpмiзм, який, зpештою шкiдливий i не даe pозвиватися iндивiдyальностi.
Аналiзyючи девiантнy спpямованiсть особистосп, Фpомм pозглянyв ïï, зокpема, як наслщок гiпеpтpофованоï свободи вiд сощальних детеpмiнант, що спpичинила iгноpyвання особиспстю факту сyспiльноï вiдповiдальностi та неминуче вщчуження вiд соцiyмy [9]. 1ншими словами, цей учений, з одного боку, був схильний тлумачити свободу як свавшля, а з дpyгого - пояснювати девiантнiсть як наслщок свободи.
Вихщ iз цieï дилеми, який дозволяe збеpегти одночасно шдивщуальнють, автономiю i вiдчyття eдностi з суспшьством, на думку Фpомма, полягаe у так званiй "позитивнiй свобод^', пpи якiй людина вiдчyваe себе частиною свггу i в той же час не залежить вщ нього [10]. Головне для досягнення позитивноï свободи - так звана "спонтанна активнють особистостi". Вчений назвав також ключовi компоненти позитивноï свободи (фоpми спонтанноï активностi) - любов та ^ацю, завдяки яким люди об^днуються, не жеpтвyючи пpи цьому своeю iндивiдyальнiстю.
Важливим моментом у поглядах Фpомма на особистiсть e його теза ^о наявнiсть у цьому феноменовi pядy екзистенцiальниx потpеб (потpеба встановлення соцiальниx зв'язкiв, подолання тваpинноï пpиpоди i твоpчостi, вщчуття себе частинкою свiтy, iдентичностi (ушкальносп), потpеба у системi поглядiв, вщданосп), повне задоволення яких також даe змогу досягати позитивноï свободи [9]. Реальне соцiокyльтypне сеpедовище, як уважав фшософ, допyскаe певний стyпiнь ïx задоволення, який сyттeво впливаe на фоpмyвання типу особистостi. На цш пiдставi вчений видiляв п'ять таких титв: pецептивний, експлуатуючий, накопичувальний, pинковий i пpодyктивний. Пpодyктивнy - активну i твоpчy оpieнтацiю особистостi вчений називав щеальною, вiн уважав, що можливою для кожного шдивща вона стане лише за умов докоpiнниx сощальних pефоpм [9]. Вiн також зазначав, що незадоволення потpеб може стати дpyгою пpичиною фоpмyвання слабкодyxоï, егоïстичноï або дестpyктивноï, тобто девiантноï особистостi.
Каpен Хоpнi (Karen Horney) - пpедставниця соцiокyльтypного напpямy заxiдноï пеpсонологiï, пiдкpеслювала важливiсть кyльтypниx i сощальних впливiв на особистiсть i, зо^ема, дискутувала з Фpейдом ^о pоль фiзичноï анатомп у детеpмiнацiï статевих pозбiжностей мiж особистостями чоловтв i жiнок [11]. Аналiзyючи ^облему девiантноï поведiнки, Хоpнi наголошувала, що в^шальним фактоpом у pозвитковi особистосп e сощальш вщносини мiж дитиною i батьками, як повиннi вдовольняти двi головнi потpеби дитини - потpебy у задоволеннi та безпещ. Невдоволення ïx, на думку Каpен Хоpнi, пpизводить до pозвиткy "базальноï воpожостi" та "базальноï тpивоги", що змyшye особистiсть застосовувати pяд захисних поведшкових стpатегiй, деякi з яких ^изводять до девiантноï, асоцiальноï спpямованостi особистостi [11].
Диспозицiональний напpямок заxiдноï фiлософiï пpедставляe Гоpдон Вiлаpд Олпоpт (Gordon Willard Allport). Цей учений уважав, що поведшка людини детеpмiнована здебiльшого ситуативно i, як фшософи-екзистенщалюти, наголошував, що пiзнання особистостi надзвичайно обмежене.
Водночас Олпорт, на думку науковщв, дефшував особистють як динамiчну органiзацiю психофiзiологiчних систем iндивiдуума, що визначають характерну для нього поведшку та мислення [12]. Вш вважав, що у дослщженш механiзму формування iдеальноi моделi дiяльностi у свiдомостi людини важливо видiлити найбiльш валiдну одиницю аналiзу - рису особистостi, яку визначав як схильнють вести себе певним чином у широкому дiапазонi ситуацш. Власне, риса особистостi, за Олпортом, е певною внутрiшньою стереотипною моделлю поведiнки, яка у схожих ситуащях примушуе людину дiяти схожим чином, при цьому особистють не е пасивною, а, як вважав учений, перебувае в активному пошуку таких ситуацш, у яких могли б реалiзуватися ii риси. Особистють, на думку вченого, володiе певною свободою, обмеженою сощальною вiдповiдальнiстю.
Сучаснi науковщ зазначають, що, аналiзуючи проблему девiантноi поведiнки, Олпорт говорив, що вона е типовим прикладом поведшки шдивща з недорозвинутими рисами, яю вщповщають за самоаналiз, самоконтроль, гармонiйнi сощальш вiдносини, для нього також характерними е тривожнють, iррацiональнiсть i вщсутнють почуття гумору.
Теорiя Олпорта охоплюе важливi аксiологiчнi моменти. Учений був переконаний, що особистють не лише реагуе певним чином на навколишш стимули, але мае чггко визначену сощальну спрямованють (стратегiчну мету розвитку), яка може бути зрозумша у контексп особистiсних цiнностей - теоретичних, економiч-них, естетичних, соцiальних, полiтичних i релiгiйних. При цьому наведенi цшносп е, на думку Олпорта, своерщним вектором розвитку особистостi - потягу до зиску, розкриття iстини, прагнення гармони, влади, любовi тощо.
Яскравим представником бiхевiорального напрямку захiдноi персонолопчно! думки е Беррес Фредерiк Скшнер (Burrhus Frederic Skinner). Важливо вщзначити, що вчений уважав усi теори, що аналiзують гносеологiчнi, аксiологiчнi та структурш аспекти особистостi, непотрiбними для розумшня цього феномена; на думку вченого, ними можна знехтувати на користь дослщження впливу довкшля на поведшку людини.
Скшнер заперечував важливють внутршшх когнiтивних детермiнант поведiнки особистосп. Це зумовлено тим, що вчений розумiв такий феномен як оргашзм, що володiе набутим набором складних, але незалежних реакцш [13]. Вчений також доходив висновку, що поведшка людини безпосередньо зумовлена можливютю шдкршлення ii з навколишнього середовища. На основi цього Скiннер видiляв i позитивнi види пiдкрiплення поведiнки (устх, нагорода), i негативнi, так зваш "аверсивш" (пов'язанi з неприемними вщчуттями та болем) стимули. Учений вважав, що контроль поведшки, який грунтуеться на жорсткому покаранш, найчастiше викликае негативш соцiальнi ефекти (тривогу, страх, асощальш вчинки) через тимчасовiсть свое! ди.
Нам важливо вiдзначити, що, анатзуючи девiантну, злочинну поведiнку, зокрема, проблему виправлення правопорушниюв, Скiннер пропонував замють жорсткого (аверсивного) контролю над засудженими застосовувати у виправнш практищ позитивне пiдкрiплення соцiально-бажаноi поведiнки.
Своею чергою, засновник сощально-когнггивного напрямку захщно! персонологii, доктор фiлософii Альберт Бандура (Albert Ва^ига) доводив, що особистють необхщно розумiти, виходячи iз розумшня безперервно! взаемодii мiж трьома факторами: поведшковими, когнiтивними i середовищними [14]. З огляду на це фшософ був переконаний у наявносп глибокого дiалектичного зв'язку мiж особистiстю i середовищем, в якому формуеться 1хня взаемообумовлена природа, i тому вш дискутував iз бiхевiористами, котрi пояснювали особистюну активнiсть лише зовнiшнiми чинниками i фактично не розглядали ii внутршшх детермiнант. Називаючи "взаемний детермшзм" трьох чинникiв (вiдкритоi поведiнки, особистюних характеристик та впливу оточення) головним принципом анатзу особистостi, учений тдкреслював, що особистiсть одночасно е продуктом i творцем суспiльного оточення та себе само^' [14]. Вчений, не зупиняючись детально на аналiзi структури особистостi, наголошував на динамiзмi та складносп цiеi органiзацii. Дослiджуючи гносеолопчш аспекти особистостi, процес формування iдеальноi моделi дiяльностi та вектори розвитку особистосп, вш уважав, що на них суттево впливае можливiсть сприймання ("перцепщГ') навколишнього середовища ("соцiальноi перцепщГ'), тобто можливють чуттевого пiзнання тих моделей дiяльностi, якi оточують особистють упродовж онтогенезу.
На ocHOBi цього Бандура стверджував, що явище злочинносп, як i будь-яко1 iншоï соцiальноï та девiантнoï поведшки е, як правило, продуктом сприйнятих та засвоених ocoбиcтicтю у дитинсга вiдпoвiдних моделей пoведiнки [15].
З Альбертом А. Бандурою щлком справедливо погоджувався шший представник сощально-когнггивного напряму - Джулiан Бернард Роттер (Julian Bernard Rotter), який у контексп аналiзу ocoбиcтocтi акцентував на сощальних i когнггивних факторах. Цей учений вважав, що для прогнозування поведшки людини вкрай необхщно враховувати, по-перше, ступень задоволення потреб особистосп, а саме: у визнанш, захисп та залежнocтi, дoмiнуваннi, незалежнocтi, любов^ фiзичнoму кoмфoртi, а по-друге, суб'ективну щншсть кoжнoï з цих потреб для кoнкретнoï людини. На нашу думку, тут простежуеться певна аналопя з тезою гшотези Е. Фромма про екзистенщальш потреби ocoбиcтocтi.
Когнггивний напрям фiлocoфcькoï думки Заходу представляе Джордж Александер Келлi (George Alexander Kelly). Вш побудував власну теорда ocoбиcтocтi на принципi конструктивного альтернативiзму. Важливим гнocеoлoгiчним аспектом теoрiï Келлi е виcвiтлення ocoбиcтocтi як постшного дocлiдника cвiту [16]. На думку вченого, люди дотримуються рiзних, альтернативних пoглядiв про cвiт. Вiн також надавав великого значення тому, як саме люди усвщомлюють та штерпретують власний життевий дocвiд. У процес онтогенезу людина нагромаджуе унiкальний життевий дocвiд, який зокрема, акумулюеться з вщносно сталих iдеальних моделей дiяльнocтi у рiзних cитуацiях, а також власних знань про довкшля та його властивосп. Як cкладoвi особистосп учений видшяв так званi "конструкти" - iндивiдуальнo-cпецифiчнi пoнятiйнi системи або модели cталi способи, якi людина використовуе для осмислення явищ [16]. Водночас, як зауважили науковщ, Келлi не дав чiткoгo визначення поняття "особиспсть", вважаючи, що це абстракщя дiяльнocтi людини, а ïï формування пов'язане з наступною генералiзацiею цiеï абcтракцiï в уciх аспектах ïï зв'язку з шшими людьми [13]. На ocнoвi аналiзу основних положень теори Келлi, можна зробити висновок, що вш вважав ocoбиcтicть ушкальною oрганiзoванoю системою кoнcтруктiв, яка е динамiчнoю i здатною до гнучкoï змiни складових при невдачах або пoявi нових фактiв у процес пiзнання.
Висновки. Сучаcнi реалiï переконують, що сьогодш не oбiйтиcя без фшософсько-правового пiдхoду до oцiнки кримiнальнo-девiантних дiй правoпoрушникiв, oрганiзoваних злочинних i терористичних угруповань. Такий пiдхiд дае змогу встановити продуктивний дiалoг мiж представниками рiзних наукових диcциплiн з метою комплексного виршення актуальних для сучасного cвiту проблем. Особливу допомогу може надати фiлocoфiя права, котра вже давно не виглядае абстрактно-умоглядною дисциплшою; вона активно контактуе з шшими галузями наукового знання, завдяки чому збагачуе свою понятшну мову i тзнавальний шструментарш. Це стосуеться i такого нового для фшософп права поняття, як "девiантнicть", охоплюючи його рiзнoвиди ("девiацiя", "девiантна поведшка" тощо).
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Эмиль Дюркгейм. -Москва, 1991. - С. 75-84. 2. Дюркгейм Е. Самогубство : соц1олог1чне досл1дження / Емыь Дюркгейм ; [пер. з фран.]. - Киг'в: Основи, 1998. - 519 с. 3. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура (фрагменты) / Роберт Юнг Мертон. - Кшв : Вид-во тституту сощологИ, 1996. - 112 с. 4. Адлер А. Воспитание детей: взаимодействие полов / Альфред Адлер ; [пер. с англ.]. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 441 с. 5. Эриксон Э. Детство и общество / Эрик Эриксон ; [пер. с англ.]. - Санкт Петербург: Летний сад, 2000. - 415 с. 6. Юнг К. Г. Бог и бессознательное / Карл Густав Юнг. - Москва: АСТ: Олимп,1998. - 477 с. 7. Юнг К. Г. Дух и жизнь / Карл Густав Юнг ; [пер. с нем.]. - Москва: Практика, 1996. - 551 с. 8. Фромм Э. Бегство от свободы / Эрих Фромм. -Москва: Прогресс, 1990. - 328 с. 9. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Эрих Фромм. - М., 1994. - С. 8-11. 10. Фромм Э. Человеческая ситуация / Эрих Фромм ; [пер. с англ.]. -Москва: Мысль, 1995. - 238 с. 11. Хорни К. Наши внутренние конфликты /Карен Хорни. - Москва:
Апрель-Пресс : ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. - 555 с. 12. Райгородский Д. Я. Теории личности в западной европейской и американской психологии / Д. Я. Райгородский. - Самара: Барах, 1996. - 478 с. 13. Проблема человека в современной философии. - Москва: Наука, 1969. - 432 с. 14. Бандура А. Теория социального научения / Альберт Бандура. - Санкт Петербург: Евразия, 2000. - 320 с. 15. Бандура А. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений / А. Бандура, Р. Уолтерс. - Москва: Апрель-Пресс : ЭКСМО-ПРЕСС, 2000. - 512 с. 16. Келли Дж. А. Теория личности : психология личных конструктов / Джордж Александер Келли ; [пер. с англ.]. -Санкт Петербург: Речь, 2000. - 241 с.
REFERENCES
1. Dyurkgeim E. O razdelenii obshchestvennogo truda. Metod sotsiologii [On the division of social labor. sociology method]. Moscow, 1991. pp. 75-84. 2. Dyurkheym E. Samohubstvo: sotsiolohichne doslidzhennya [Suicide: case study]. per. z fran. Kyiv: Osnovy Publ, 1998. 519 p. 3. Merton R. Sotsial'naya teoriya i sotsial'naya struktura (fragmenty) [Social Theory and Social Structure (fragments)]. Kyiv: Vid-vo institutu sotsiologii, 1996. 112 p. 4. Adler A. Vospitanie detei: vzaimodeistvie polov [Children: the interaction of the sexes]. per. s angl.Rostov-na-Donu : Feniks Publ, 1998. 441 p. 5. Erikson E. Detstvo i obshchestvo [Childhood and Society]. per. s angl. Sankt Peterburg : Letnii sad Publ, 2000. 415 p. 6. Yung K. G. Bog i bessoznatel'noe [God and the unconscious]. Moscow : AST : Olimp Publ,1998. 477 p. 7. Yung K. G. Dukh i zhizn' [Spirit and Life]. per. s nem. Moscow : Praktika, 1996. 551 p. 8. Fromm E. Begstvo ot svobody [Escape from Freedom]. Moscow: Progress Publ, 1990. 328 p. 9. Fromm E. Anatomiya chelovecheskoi destruktivnosti [Anatomy of the human destructiveness]. Moscow, 1994. pp. 8-11. 10. Fromm E. Chelovecheskaya situatsiya [The human situation]. per. s angl. Moscow: Mysl' Publ, 1995. 238 p. 11. Khorni K. Nashi vnutrennie konflikty [Our internal conflicts]. Moscow: Aprel'-Press : EKSMO PRESS Publ, 2000. 555 p. 12. Raigorodskii D. Ya. Teorii lichnosti v zapadnoi evropeiskoi i amerikanskoi psikhologii [Theories of Personality in Western European and American psychology]. Samara : Barakh Publ, 1996. 478 p. 13. Problema cheloveka v sovremennoi filosofii [The problem of man in modern philosophy]. Moscow : Nauka Publ, 1969. 432 p. 14. Bandura A. Teoriya sotsial'nogo naucheniya [Social learning theory] Sankt Peterburg : Evraziya Publ, 2000. 320 p. 15. Bandura A. Podrostkovaya agressiya: izuchenie vliyaniya vospitaniya i semeinykh otnoshenii [Teenage aggression: study of the influence of education and family relations]. Moscow : Aprel'-Press : EKSMO PRESS Publ, 2000. 512 p. 16. Kelli Dzh. A. Teoriya lichnosti : psikhologiya lichnykh konstruktov [The theory of personality: The Psychology of Personal Constructs]. per. s angl. Sankt Peterburg : Rech' Publ, 2000. 241 p.
Дата надходження: 13.12.2016р.
