CC BY
21
Марта Базарник
Львiвський нацюнальний аграрний ушверситет, асистент кафедри права та шдприемництва solukmarta@gmail. com
ПРОБЛЕМА ДЕВ1АНТНО1 ОСОБИСТОСТ1: 1СТОРИКО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ ТА СОЦ1АЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛ1З
© Базарник М., 2017
У статт проаналповано проблему девiантноT особистост в кторико-фiлософському та сощально-правовому контекстi. Доведено, що проблема виправлення девiантноl особистостi, яка виявляе, зокрема, злочинну поведшку, нерозривно пов'язана з кторико-фшософським та соцiально-фiлософським аналiзом сутност людини, особистостi, причин девiантноl поведшки, а також змiсту та форми виправлення. 1сторико-фшософський аналп загалом показав, що европейський фшософський досвiд мктить рiзноманiтнi вар1анти тлумачення цих феномешв та процесiв.
Ключовi слова: особистiсть; девiантна поведiнка; iсторико-фiлософський аналп; сощально-правовий аналп; суспiльство.
Марта Базарник
ПРОБЛЕМЫ ДЕВИАНТНОЙ ЛИЧНОСТИ: ИСТОРИКО-ФИЛОСОФСКИЙ И СОЦИАЛЬНО-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ
В статье проанализировано проблему девиантной личности в историко-философском и социально-правовом контексте. Доказано, что проблема исправления девиантной личности, выявляет, в частности, преступное поведение, неразрывно связана с историко-философским и социально-философским анализом сущности человека, личности, причин девиантного поведения, а также содержания и формы исправления. Историко-философский анализ в целом показал, что европейский философский опыт содержит различные варианты толкования этих феноменов и процессов.
Ключевые слова: личность; девиантное поведение; историко-философский анализ; социально-правовой анализ; общество.
Marta Bazarnyk
Lviv National Agrarian University аssistant Professor of Law and Business
PROBLEM DEVIANT PERSONALITY: HISTORY AND PHILOSOPHY SOCIAL AND LEGAL ANALYSIS
Article to parse problem of deviant personality in historical-philosophical, social and legal context. Proved that the problem of correcting deviant personality which finds particular criminal behavior are inextricably linked to historical-philosophical, social and philosophical
analysis of human nature, personality, causes of deviant behavior, as well as the content and form of correction. Historical and philosophical analysis generally showed that European philosophical experience includes various interpretation of these phenomena and processes.
Key words: personality; deviant behavior; historical and philosophical analysis; socio-legal analysis of society.
Постановка проблеми. Погляди представниюв сучасних найпоширешших фшософських напрям1в, переконують у тому, що спостертаеться значний прогрес у вивченш проблем людини, особистостi, демонструеться широке та рiзноманiтне бачення цих проблем i шляхiв ix вирiшення. Водночас багатомаштнють пiдходiв, наявнiсть низки учень про людину, ix претензи на самодостатшсть при вирiшеннi сучасних проблем особистосп не призводять до радикальних позитивних змш в особистiсному суспшьному розвитку.
Особистiсть - це едшсть соцiального та iндивiдуального, суть ii iснування. Вона являе собою цшсну, iндивiдуалiзовану систему соцiально значущих властивостей людини (штерешв, потреб, здiбностей), котрi формуються у процесi становлення конкретно-юторичних видiв дiяльностi вiдповiдно до умов життя суспiльства. Пiд час практично! дiяльностi людини соцiальне та духовне поеднуються, вiдбуваеться самореалiзацiя та самоутвердження особистосп, ii соцiалiзацiя, що водночас е ii iндивiдуалiзацiею, iндивiдуальною формою привласнення нею суспiльних вiдносин. Фiлософiя права дослiджуе специфiчний аспект людських дш та iхнiх рацiональних тдстав i цiлей, саме: дп людей, оскшьки вони визначаються i регулюються правовими нормами. Правила поведшки виступають тут у виглядi правових норм.
AHanÍ3 дослiдження проблеми. Аналiз i вггчизняних, i зарубiжних наукових джерел показуе, що проблема особистосп упродовж тривалого юторичного перiоду е темою жвавих дискусш, а вiдтак ii дослщжували багато вчених. Особливих результанв досягнуто у Х1Х ст., коли сформувалися таю галузевi науки, як психолопя, соцiологiя, фiзiологiя, в межах яких i вивчалося це явище. Вивчаючи означене питання, ми зверталися до наукових напрацювань Канта I., Фромма Е., Франкла В., Маркузе Г., Когана Л., Бахтша М., Фролова И., Х'елла Л., Хорш К., Ершсона Е., Роджерса К., Маслоу А., Олпорта Г., Ананьева Б. та шших, як самореалiзацiю визначали як один з найважливших чинникiв становлення особистостi.
Мета статп - проаналiзувати проблему девiантноi особистосп в юторико-фшософському та соцiально-правовому контексн.
Виклад основного матерiалу. Вiдомим дослщником концепту особистостi у зарубiжнiй наущ вважаеться Абрахам Гарольд Маслоу (Abraham Harold Maslow). Вш розглядав особиснсть як активного творця власного життя. Одна з важливих й актуальних у нашому контекстi концепцiй теори Маслоу стосуеться становлення особистостi. Учений вважав, що до людини, як живо! ютоти, школи не можна застосувати статичноi константи, бо вона перебувае у постшному процесi саморозвитку, становлення особистосп, володiючи при цьому значною свободою [1]. Важливим моментом теори Маслоу е розумшня особистосп як цшсно1 та нероздшьно1 на складовi сутностi, що можливо з'ясувати лише дослщжуючи мотивацiю. Дослiдник, зокрема, розглядав особиснсть як ютоту, яка постшно чогось хоче [1]. У зв'язку з цим вш видшяв такi види особистiсних потреб: фiзiологiчнi, безпеки i захисту, приналежностi до сощуму, самоповаги, самоактуалiзацii, самовдосконалення. Маслоу, як i Фромм та Бандура, допускав, що щ потреби е вродженими, при цьому вш наголошував, що вони утворюють чггку iерархiчну систему: "вищi" потреби -самовдосконалення, самоповаги, приналежносн до соцiуму автоматично актуалiзуються при задовiльненнi потреб "нижчого" рiвня - бiологiчних, самозахисту тощо [2].
У контекстi цiеi теорii Маслоу тлумачив поняття людсько! свободи i вважав, що найбшьшу свободу мае людина, яка задовольнила власш потреби, насамперед, "нижчi". Стосовно особиснсно1 вiдповiдальностi, то вчений вважав, що юнуе единий вид вщповщальносн - вiдповiдальнiсть людини перед собою за власний життевий вибiр [2].
Екзистенцiалiзм - потужна суб'eктивно-iдеалiстична фiлософська течш, яка набула особливо сильного розвитку у Захщнш Gвропi, представляли Ж.-П. Сартр, Г. Марсель та А. Камю [3; 4; 5; 6; 7].
Екзистенщалюти загалом подшяли буття особистост на так зване "справжне" i "несправжне". "Несправжне" буття - це сощальне iснування людини, в якому вона регулюе свою поведшку вiдповiдно до певних суспiльних нормативiв, i, як вважали екзистенцiалiсти, фактично не керуе свош життям, втрачае свою шдивщуальнють [3; 4; 7]. При цьому фшософи наголошували, що вiдчуття "справжнього" буття приходить до людини тд час сильних емоцшно-афективних станiв (страху, тривоги тощо) i проявляеться як гостре почуття самотносп, плину iснування, власно! унiкальностi. На думку прихильниюв екзистенцiалiзму, людина лише за умов усвщомлення цього стае особистютю, здатною самостiйно керувати власною долею.
Слiд вiдзначити, що прихильники цього напряму в фшософи не дослщжували структуру особистосп, вважаючи И нетзнаваною, а лише окремо висвгглювали деякi И якостi (переважно вольов^, вважаючи !х потужним iнструментом творшня справжнього буття. На основi цього Ж.-П. Сартр переконував, що особистють не е продуктом спадкових i сощальних чинникiв. Вiн, зокрема стверджував, що людина не е чимось шшим, як тим, чим вона сама себе робить [3], що юнуе лише одна ютинна реальнють - суб'ективна. Оскшьки, за його теорiею, усi люди живуть в абсурдному свт, то перед ними сто!ть завдання ставати особистостями i наповнювати життя сенсом, але кожна особистють сама вщповщальна за свш життевий вибiр, i це вщповщальнють насамперед перед собою [8].
Слщ вiдзначити, що, як вважали екзистенщалюти, першочерговою потребою для особистосп виступае розвиток безмежно! шдивщуально1 свободи, тд якою цi фiлософи, розумши звичайне свавiлля. Причому вони вказували на те, що ця потреба актуалiзуеться тсля позбавлення вiд тягаря суспiльних зобов'зань та обмежень, причому необхщнють сощально1 вiдповiдальностi людини може у низщ випадкiв iгноруватися [4; 5; 6]. 1ншими словами, численш моменти екзистенщально1 фшософи XX столггтя можуть, на нашу думку, бути розщнеш як такi, що виправдовують ^ навiть, можуть потенцiювати девiантну поведiнку. Це, загалом, стосуеться i напряму "фiлософiя життя".
Згодом поняття "девiантнiсть" набувае надзвичайно широкого та багатозначного застосування у гумаштарнш наущ. Однак, поряд iз таким тлумаченням, що наводиться у довщкових виданнях [9], у багатьох публшащях, котрi з'явилися протягом XX столiття, простежувалася стала тенденщя щодо звуженого аналiзу найбiльш суспiльно небезпечних проявiв девiантностi, одним iз яких е злочинна поведшка. Саме цей, найбiльше суспшьно шкiдливий рiзновид девiантноl поведiнки, як правило, розглядаеться у кримшологи, соцюлогп, психологil досить звужено. Науковцi тдходять до вивчення цього феномену, послуговуючись специфiчним методологiчним апаратом, грунтуючись на сво1х завданнях та можливостях. Вщповщно до цього проблема впливу на девiантну особистiсть, И виправлення, як правило, ставиться сьогодш не на загальнонауковому рiвнi, а на локальному, певною мiрою вiдособленому. 1ншими словами, дош не запропоновано цiлiсноl, фшософсько1 концепцil виправлення девiантноl особистостi, що дало б можливють iнтегрально визначати причини виникнення тако1 поведiнки, а також загальш ознаки особистостi, яка И виявляе.
Отже, на пiдставi викладеного вище, можемо стверджувати, що незаперечною заслугою фшософи раншх перiодiв е привнесення до розумшня причин девiантностi (вiдхилення вiд слiдування моральним нормативам) саме ендогенних чинниюв людсько1 природи, що е невiддiльними вщ не1. При цьому фiлософи загалом наголошували на тому, що особа, яка виявляе таку поведшку, втрачае головш ознаки людини, а тим паче, особистосп, якими е моральнють та розумовють i тому не мае права на свободу i повинна бути позбавлена И та вилучена з суспшьства, яке знову ж таки покликане культивувати моральнють та доброчеснють.
Розвиток людини - це И самореалiзацiя у процеш дiяльностi. Але самореалiзацiя пов'язана з безлiччю варiантiв поведiнки, зокрема й суспшьно небезпечних. Наприклад, правила пдно1 поведшки потрiбнi для уникнення конфлшив i сприяння спiвробiтництву через усунення деяких джерел невпевненосп [10, с. 61]. Правила (норми) поведшки допомагають людиш краще орiентуватися серед моральних i правових цiнностей свого сощального середовища, насамперед у
ситуацп, коли людина, вiдчуваючи "жахливий тиск на себе щоденно зростаючо! шформаци" [11, с. 24], iнодi здатна неадекватно сприймати життeвi труднощi.
Отже, свобода вибору поведшки i корекщя тако! свободи суспiльним середовищем - це оргашчне поеднання об'ективного i суб'ективного факторiв реалiзацi! свободи волг Знання у поеднанш з вихованням - рушшний iнтелектуально-вольовий iнструментарiй, за допомогою якого людина орiентуеться у рiзних життевих ситуацiях.
Для осмислення сталосп та мiнливостi соцiальних норм треба враховувати основу взаемозалежносн !хшх властивостей, а саме: спадкоемнiсть рис оргашзацп субстрату руху - як прогресивного, так i регресивного. Передача певного типу оргашзацп е проявом сталосп руху i розвитку. Вщбуваеться "передача структури" за ланцюгом причинно-наслщкового зв'язку, яка е нескiнченною. Проявiв таких структурних особливостей соцiуму багато. Це, наприклад, юнування колективного несвщомого (архетипу), який вiдкрив К. Юнг, яке являе собою загальний для вшх поколшь психiчний образ найбшьш еволюцiйно виправданих форм поведiнки; вони втшюються в дiйснiсть, опредметнюються у процес суспшьно! практики.
Кожна ютина, як будь-яке "окреме", являе собою суперечливу еднють "загального" i "одиничного". Саме одиничне - найдинамiчнiша частина ютини, бо його змiни найшвидше вiдображають змiни об'ектiв пiзнання. Але мiж загальним i одиничним (особливим) в ютиш вiдтворюеться суперечливий взаемозв'язок необхщносн та випадковостi, коли накопичення змш в одиничному (при досягненш певно! мiри) перетворюе загальне, а ютина значною мiрою поновлюеться.
Дотримання, перегляд попередшх iстин або вiдмова вщ них нiколи не бувае абсолютною. Саме на цьому основана спадкоемнють людсько! культури, культура ж "складае велику частку того, що робить нас людьми" [12, с. 170]. У суспшьнш свщомосн завжди залишаються тi чи iншi форми людсько! поведшки як загальнолюдсью цiнностi.
Культура являе собою i обов'язковий, вихщний елемент ранньо! профiлактики передзлочинно! та злочинно! поведiнки. Саме ця !! особливiсть, на думку бiльшостi фiлософiв, утiлюеться в культурних традицiях, що проявляеться у моральних правилах сшвжиття. Культурш традицп розглядаються як мехашзм акумуляци та передачi соцiально-iсторичного позитивного життевого досвiду людей [13, с. 151-152], що активно впливають на вс сфери суспшьно! та шдивщуально! життедiяльностi, у тому числi на правослухнянють. Вони виникають i розвиваються у результат освоення свiту, виступаючи одночасно як елементи складного мехашзму регулювання сощального життя. Традицiя е такою шформацшною характеристикою культури, яка однаково виражае вш сфери суспшьного життя з акцентуванням саме на !хню кориснiсть. У традицiях загалом вiдбиваеться соцiально стереотипiзований позитивний, зокрема i правовий, досвiд.
Характерними особливостями оргашзацп будь-яких складнооргашзованих систем е й штегращя i диференцiацiя, яю одночасно передбачають i заперечують одна одну. Диференщащя системи, як правило, е показником прогресивно! спрямованостi процесу розвитку. Але до певного моменту - до того, як вона починае загрожувати цшсносп само! системи. Тодi продовження прогресивного розвитку вщбуваеться вже на основi iнтеграцi! сформованих (внаслщок попередньо! диференцiацi!) частин. Вщповщно, регрес у цей час буде проявлятися у дезштеграцп частин системи, у розпадi зв'язкiв мiж ними. Зменшуеться й кiлькiсть самих частин, порушуеться система розподiлу !хнiх функцш
Проблема виправлення девiантно! особистостi, яка виявляе, зокрема, злочинну поведшку, нерозривно пов'язана з юторико-фшософським та сощально-фшософським аналiзом сутностi людини, особистостi, причин девiантно! поведiнки, а також змюту та форми виправлення. 1сторико-фшософський аналiз загалом показав, що европейський фшософський досвiд мiстить рiзноманiтнi варiанти тлумачення цих феноменiв та процешв.
Висновки. Отже, коли йдеться не про тактику, а про стратепю боротьби з суспшьно небезпечною девiантною поведшкою, то потрiбно враховувати вш основнi !! аспекти. А це, перш за все, свгтоглядш установки суспшьства i людини, якi завжди обумовлеш певними фiлософськими
уявленнями про довкшля. Характер взаемозв'язку суспшьного й iндивiдуального свiтогляду залежить вщ чинно! полггично! i правово! системи, вщ характеру сощально! психологи, психолопчно! та морально! позицi! конкретно! особи. Це дае можливiсть суспiльству точшше визначити складнi шляхи до майбутнього, рух до якого буде супроводжуватися найменшими втратами й найбiльшими досягненнями в реалiзацi! мети побудови гуманного сустльства, де б у центрi уваги були iнтереси людей та панували правопорядок i громадський спокш.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Маслоу А. Г. Дальние пределы человеческой психики / Абрахам Гарольд Маслоу ; [пер. с англ.]. - Санкт Петербург: Евразия, 1997. - 430 с. 2. Маслоу А. Психология бытия / Абрахам Маслоу. - Москва: Рефл-Бук ; Ваклер, 1997. - 300 с. 3. Сартр Ж.-П. Бытие и ничто : опыт феноменологической онтологии /Жан Поль Сартр ; [пер. с франц.]. - Москва: Республика, 2000. -638 с. 4. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла / Ницше Фридрих ; [пер. с нем.]. - Москва: ЭКСМО-ПРЕСС ; Харюв: Фол1о, 1998. - 1054 с. 5. Ницше Ф. Сочинения / Ницше Фридрих ; [в 2 т.]. -Москва: Мысль. 1997. - Т. 2. - 829 с. 6. Ницше Ф. Сочинения / Фридрих Ницше ; [в 2 т.]. - Москва: Мысль. 1997. - Т. 1. - 829 с. 7. Сартр Ж.-П. Последний шанс /Жан Поль Сартр ; [пер. с франц.]. -Санкт Петербург: Азбука, 2000. - 460 с. 8. Сартр Ж.-П. Дороги свободы : [тетралогия] / Жан Поль Сартр ; [пер. с франц.]. - Харюв: Фолю, 1997. - 367 с. 9. Аберкомби Н. Социологический словарь / Н. Аберкомби, С. Хилл, Б. Тернер ; [пер. с англ.]. - Москва: ОАО Изд-во Экономика, 1999. - 428 с. 10 Хайек Ф. А. Право, законодавство i свобода. М1раж сощальног справедливост1 / Фридрих Август фон Хайек ; [в 3 т.]. - К., 1999. - Т. 2. - С. 61. 11. Швейцер А. Благоговение перед жизнью / Альберт Швейцер ; [пер. с нем.]. - М., 1992. - С. 24. 12. Толстой Л. Н. Полн. собр. соч / Лев Николаевич Толстой ; [в 90 т.]. - Москва, 1928. - Т. 58. - С. 170. 13. Маркарян Э. С. Теория культуры и современная наука / Эдуард Саркисович Маркарян. - Москва, 1983. - С. 151-152.
REFERENCES
1. Maslou A. G. Dal'niepredely chelovecheskoipsikhiki [The farthest limits of the human psyche]. per. s angl. Sankt Peterburg : Evraziya Publ, 1997. 430 p. 2. Maslou A. Psikhologiya bytiya [Psychology being]. Moscov : Refl-Buk ; Vakler, 1997. 300 p. 3. Sartr Zh.-P. Bytie i nichto : opyt fenomenologicheskoi ontologii [per. s frants. Moscva : Respublika Publ, 2000. 638 p. 4. Nitsshe F. Po tu storonu dobra i zla [Beyond Good and Evil]. per. s nem. Moscva : EKSMO PRESS ; Kharkiv : Folio Publ, 1998. 1054 p. 5. Nitsshe F. Sochineniya [Compositions]. Moscva : Mysl' Publ. 1997. Vol. 2. 829 p. 6. Nitsshe F. Sochineniya [Compositions]. v 2 t. Moscva : Mysl' Publ. 1997. Vol. 1. 829 p. 7. Sartr Zh.-P. Poslednii shans [Last chance]. per. s frants. Sankt Peterburg : Azbuka Publ, 2000. 460 p. 8. Sartr Zh.-P. Dorogi svobody : tetralogiya [Freedom Road: tetralogy]. per. s frants. Kharkiv : Folio Publ, 1997. 367 p. 9. Aberkombi N. Sotsiologicheskii slovar' [Sociological dictionary]. N. Aberkombi, S. Khill, B. Terner ; per. s angl. Moscov : OAO Izd-vo Ekonomika Publ, 1999. 428 p. 10 Khaiek F. A. Pravo, zakonodavstvo i svoboda. Mirazh sotsial'noi spravedlivosti [Law, legislation and liberty. Mirage of Social Justice]. v 3 t. Kyiv, 1999. Vol. 2. p. 61. 11. Shveitser A. Blagogoveniepered zhizn'yu [Reverence for Life]. per. s nem. Moscow, 1992. p. 24. 12. Tolstoi L. N. Poln. sobr. soch [Full. cit. cit]. v 90 t. Moscow, 1928. Vol. 58. p. 170. 13. Markaryan E. S. Teoriya kul'tury i sovremennaya nauka [The theory of culture and modern science]. Moscow, 1983. pp. 151-152.
Дата надходження: 3.01.2017р.
