CC BY
24
УДК 340:12
Христина Габаковська
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри теори та фшософи права,
Тарас Гарасимiв
Навчально-науковий iнститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософи права, [email protected]
ПРОБЛЕМА БУТТЯ ЛЮДИНИ: ЦИВ1Л1ЗАЦ1ЙНО-ПРАВОВИЙ П1ДХ1Д
© ГабаковськаХ., Гарасим1в Т., 2017 •
У статт на основi цивьшзацшного пщходу грунтовно проаналiзовано питання буття людини. Запропонований пщхщ вир1шення проблеми щшсносл буття людини дае можливiсть багатоплановосл цього питання: питання смислу i цiнностi людського буття, унiкальностi людськоТ природи та сутностi внутрiшнього свггу та визначення в ньому. Визначено суттевi аспекти цiлiсностi особистостi, здшснено аналiз та уточнено поняття цьшсност буття людини у психолого-антропологiчному та фшософсько-правовому контекстах. Доведено, що науковець мае виходити з природи та сутносп особистост як певнот системи знань, що потребуе своет штерпретацп в план1 самооргашзацп щодо вимог, закономiрностей розвитку людського буття та цивьшзацп зокрема.
Ключовi слова: буття; шдивщ; людина; особистiсть; iндивiдуальнiсть; розум; свггогляд; цивьшзацшний пiдхiд.
Кристина Габаковская, Тарас Гарасымив
ПРОБЛЕМА БЫТИЯ ЧЕЛОВЕКА: ЦИВИЛИЗАЦИОННО-ПРАВОВОЙ ПОДХОД
В статье на основе цивилизационного подхода основательно проанализированы вопросы бытия человека. Предложенный подход к решению проблемы целостности бытия человека дает возможность многоплановости данного вопроса: вопрос смысла и ценности человеческого бытия, уникальности человеческой природы и сущности внутреннего мира и определения в нем. Выделены существенные аспекты целостности личности, осуществлен анализ и уточнено понятие целостности бытия человека в психолого-антропологическом и философско-правовом контексте. Доказано, что ученый должен исходить из природы и сущности личности как определенной системы знаний, требует своей интерпретации в плане самоорганизации в отношении требований, закономерностей развития человеческого бытия и цивилизации в частности.
Ключевые слова: бытие; индивид; человек; личность; индивидуальность; ум; мировоззрение; цивилизационный подход.
Christina Habakovs'ka
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Taras Harasymiv
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc.D., Prof
PROBLEM HUMAN EXISTENCE: CIVILIZATION-LEGAL APPROACH
On the basis of civilized approach thoroughly analyzed the question of human existence. The approach to solve the problem of being human integrity enables the enigma of this issue: the question of meaning and value of human existence, uniqueness and essence of human nature and definition of inner peace in it. Vyznacheno relevant aspects of the integrity of the individual, analyzed and clarified the concept of integrity of human existence in the psychological, anthropological and philosophical and legal contexts. Proved that the scientist has come from nature and essence of the individual as a certain system of knowledge that needs its interpretation in terms of the requirements of self-organization, patterns of human life and civilization in particular.
Key words: life; individual; man; personality; individuality; mind; outlook; civilizational approach.
Постановка проблеми. З'ясування особливостей сшввщношення цившзацп та особистосп мають для сощально-фшософського дослщження гуманггарно! проблематики утвердження людини у свт принципове значення, оскшьки вщкривають новий напрям глобального осмислення сучасно! епохи. Вони визначають горизонти того повороту в методологи наукових дослщжень функцiонування сощуму, вiд якого залежить майбутне як окремо! людини, так i суспшьства загалом. Практика особистого та суспшьного життя людей переконала багатьох науковщв у неефективностi формацiйного пiдходу до реалш сьогодення i змусила шукати iншi шляхи осягнення соцiально-iсторичного процесу, врахування в ньому ролi культури, як могутнього фактора його розвитку. А це можливо завдяки цившзацшному пiдходовi до аналiзу процесiв сощально-юторичного буття людини.
Аналiз дослiдження проблеми. Проблема особистосп зосереджена здебiльшого у психологи, в цариш фшософсько! антропологи, культурологи, правi таких дослiджень замало, хоч е безлiч рiзноманiтних концепнв щодо означеного питання. Звернення до буття особистосп на основi цившзацшного пiдходу е надзвичайно актуальним у просторi фшософи та права.
Мета науково! розвiдки - визначити на основi цивiлiзацiйного пiдходу визначальнi аспекти буття людини.
Виклад основного матерiалу. Витоки фiлософського пiзнання особистостi знаходимо у фшософи Давньо! 1нди, де людину розумiли як частину свггово! душi, а людське життя - як перманентний понк перероджень. У раннш античнiй фiлософi! людину розглядали як частину Космосу, тобто як мшрокосм. Платон виокремлював у людськш душi три начала - розумне, афективне, жадаюче. 1нший представник класично! антично! фiлософi! - Аристотель - розглядав
людину як полгшчну icTOTy. Середньовiчнi фшософи Августин Блаженний i Тома Аквшський, наголошували на божеcтвеннiй cyтноcтi людини, при цьому перший вiдcтоював протилежнють дyшi й тiла, а другий наголошував на ïхнiй eдноcтi.
В епоху Вщродження з'явилося розyмiння особистосп, що збiгаeтьcя i3 сучасним, тобто акцентування не просто на окремшносп, а на самоцшнш cоцiальнiй шдивщуальносп, cоцiальномy cyб'eктовi, який дie самостшно. Про це cвiдчать, зокрема, етимолопчш доcлiдження, якi демонструють, що саме в цей час поняття "особистють" (personality - англ., personnalité - франц.) наповнилося сучасними значеннями самостшносп, yнiкальноcтi, iндивiдyальноcтi, з чiтко вираженим винятковим сощальним характером. Це було пов'язано з необхщнютю протиставити cередньовiчномy поняттю "людина", яке трактували як результат божественного промислу, продукт вищих сил [1, с. 19]. Саме в епоху Вщродження у сощально-фшософськш думщ зародився дискурс щодо природи i сутносп оcобиcтоcтi. По-рiзномy трактували особистють ггалшсью гyманicти, якi звеличували свободу, розум, активнють, дieвий стиль життя, прагнення до земного щастя i самоствердження.
У новочасну епоху Р. Декарт пов'язував сутнють людини з ïï мисленням, I. Кант тдкреслював моральний характер природи людини, а Г. Гегель вважав ïï духовною ютотою, продуктом свггового розуму. Й. Фiхте головну ознаку людини бачив у ïï дiяльноcтi, а Л. Фейербах розглядав людину як природну ютоту, суть якоï визначаеться любовним ставленням до ближнього. Натомють, на думку К. Маркса, сутнють людини визначаеться сукупнютю cycпiльних вщносин. А. Шопенгауер розyмiе людину як найвищий вияв волi до життя, а Ф. Нщше - як промiжнy cтадiю еволюцiï до Надлюдини. Отже, фшософсью визначення оcобиcтоcтi репрезентують декшька змicтових лiнiй, якi акцентують на розумшш оcобиcтоcтi як ютоти: 1) природноï; 2) миcлячоï (духовно^; 3) дiяльноï; 4) предметноï; 5) cоцiальноï (cycпiльноï) тощо [2, с. 55].
У психолопчнш наyцi особистють розглядають ^зь призму багатьох концепцш, якi називають концепцiями оcобиcтоcтi. Це аналогична пcихологiя (К. Юнг), антипcихiатрiя (Р Лейнг), антропологiчна теорiя (Ч. Ломброзо), б^евюральш теорiï оcобиcтоcтi, гештальт-тератя (Ф. Перлз), гyманicтична пcихологiя (К. Роджерс), гуманютичний пcихоаналiз (Е. Фромм), диспозицшна теорiя оcобиcтоcтi (Г. Оллпорт), шдивщуальна пcихологiя (А. Адлер), католицький екзиcтенцiалiзм (Г. Марсель), конcтитyцiональнi теорп оcобиcтоcтi, концепцiя "людинознавства" (Б. Ананьев), культурно-юторична теорiя (Л. Виготський), логотератя (В. Франкл), маркcиcтcькi теорiï особистосп, мiжоcобиcтicна теорiя пcихiатрiï (Г. Саллiван), неопcихоаналiз (К. Горнi), онтопси-холопя (А. Менегегтi), оргонна пcихотерапiя (В. Райх), персоналютська пcихологiя (В. Штерн), персонолопя (Г. Меррей), рацiональна психолопя (Е. Шпрангер), пcихоаналiз (З. Фрейд), психодрама (Я. Морено), психолопя вщносин (В. М'ясщев), психолопя поведшки (П. Жане), психолопя свщомосп (В. Джемс), п'ятифакторна модель особистосп, рефлекcологiчна теорiя (В. Бехтерев), система дзен-буддизму, сощально-когштивна теорiя (А. Бандура), структурний пcихоаналiз (Ж. Лакан), теорiя дiяльноcтi (А. Леонтьев), теорiя iнтегральноï iндивiдyальноcтi (В. Мерлш), теорiя оcобиcтicних конcтрyкторiв (Дж. Келлi), теорiя первинноï травми (О. Ранк), теорiя поля (К. Левш), теорiя ролей, теорiя cамоактyалiзацiï (А. Маслоу), теорiя cоцiального навчання (Дж. Роттер), теорiя установки (Д. Узнадзе), трансакцшний аналiз (Е. Берн), трансперсональна психолопя (С. Гроф), факторш теорп особистосп, фшософсько-психолопчна концепцiя (С. Рубшштейн), християнський перcоналiзм (Е. Мунье), екзистенщальна пcихологiя оcобиcтоcтi, епiгенетична теорiя (Е. Ерiкcон), еcтетико-фiлоcофcька концепцiя особистосп (М. Бахтш) та iншi [3]. Розглянемо три найвiдомiшi концепцiï особистосп, яю, фактично, слугували фундаментом для виникнення бшьшосп з перерахованих вище концепцiй i навiть cьогоднi е першоджерелом сучасних пcихологiчних визначень особистосп. Йдеться про класичний пcихоаналiз, б^евюризм, екзиcтенцiалiзм та ïхнi iнтерпретацiï.
У cтрyктyрi оcобиcтоcтi, яку запропонував З. Фрейд, як у всьому фшософському свпогляд^ що грунтуеться на принципах пcихоаналiзy, провiдне мicце займае несвщомий, конфлiктний внyтрiшнiй cвiт оcобиcтоcтi. Представники непсихолопчних напрямiв здiйcнювали спроби вщшти вiд фрейдiвcького бiологiзаторcького трактування особистосп. Вщштовхуючись вiд cоцiально-
культурно! зумовленосп духовного свггу особистостi, вони наголошували на обмеженiй ролi сексуального потягу, що е домiнантним у класичному психоаналiзi. Зокрема, К. Юнг не подшяв поглядiв З. Фрейда щодо розумiння сутностi природи несвщомого, вважаючи, що iнстинкти мають символiчну, а не бiологiчну природу. Критикуючи Фрейда за натуралiзм у розумшш природи людини, К. Хорнi тдкреслюе значення культурних i соцiальних чинниюв у становленнi людини. Однак вона залишаеться на позицi! психоаналiзу щодо ролi несвiдомих прагнень, якi визначають людську поведiнку. На !! думку, "навколишне середовище залишаеться тiльки фоном, на якому розпруеться напружена психiчна драма емоцiй, що протиддать" [4, с. 114].
Е. Фромм переглянув положення й висновки класичного психоаналiзу i сформулював власну концепцiю "гуманного психоаналiзу". Фiлософ пiдкреслював суперечливу сутнють людини, iманентну !! буттю. Людина належить природi як бiологiчна ютота i водночас пiдноситься над нею як розумна i духовна ютота. Отже, ус iнтерпретацi! неопсихоанaлiзу, за якими людина вважаеться бiологiчною ютотою, соцiальне розглядають як зовнiшне щодо само! людини. Головними витоками шдивщуального розвитку особистосп, згiдно з психоаналiзом 1 неопсихоаналiзом, е внутрiшнi сили [5, с. 29-30].
Представники екзистенцiалiзму, або "фшософп iснування" (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А. Камю) основну увагу зосереджували на дослщженш шдивщуального людського буття. Коло проблем, яю окреслили екзистенщалюти, засвiдчуе прагнення збагнути внутршнш свiт людини, "закинуто! у свгг". Вона веде справжне 1 несправжне юнування, котре характеризують свобода й вщповщальнють, вибiр i тривога, страх втрати сенсу життя тощо. М. Гайдеггер через справжне i несправжне юнування як два ступеш особистюного буття будуе свое розумiння особистосп, надiлено! вiдчуттям власно! неповторностi, шдивщуальносп та усвь домлення власно! скшченносп. Тенденцiя звiльнення особистостi вiд будь-яких загальнозначущих суспiльних норм, що притаманна екзистенцiалiзмовi, найяскравiше виражена в антропологи Ж.-П. Сартра, де проблема особистосп постае як проблема вибору, визначення мюця окремо! людини в суспшьнш системi [6, с. 32-33]. Отже, в екзистенцiалiзмi особистiсть розумiють через !! внутрiшнiй свiт, але, на вщмшу вiд психоаналiзу, тут провщну роль вiдiграе свiдомiсть, завдяки якш людина приймае рiшення i робить вибiр.
У класичному бiгевiоризмi людину розглядали через !! зовнiшню поведшку, яку штерпре-тували як сукупнють реакцiй та стимулiв на дда зовнiшнього середовища (iдеться, насамперед, про пщхщ Д. Ватсона). Однак штеракцшний напрям у психологi!, що склався на грунт бiгевiоризму, значно пов'язаний 1з проблемами особистостi й сощальних контактiв iндивiда [6, с. 34]. Теорiя символiчного iнтеракцiонiзму розглядае особиспсть як сукупнiсть !! соцiальних ролей, звщси -друга назва ще! теорi! - "теорiя ролей". Згщно з поглядами !! представникiв (Дж. Мщ, Г. Блумер, Е. Гоффман, М. Кун та шш^, людина у своему житп, у спшкуванш з iншими людьми, у дiяльностi нiколи не залишаеться "просто людиною", а завжди виконуе ту чи шшу роль, е носiем певних сощальних функцш i суспiльних нормативiв. З позицiй цiе! теорi! виконання ролi мае велике значення для розвитку особистосп людини. Формування психши, психiчно! дiяльностi, соцiальних потреб вщбуваеться не iнакше, як у процес реалiзацi! певних суспiльних рольових функцш [7, с. 104-111]. Отже, в штеракщонютському напрямi особистiсть мае сощальний вимiр завдяки виконанню рольових функцш, як зумовленi зовнiшнiми, а не внутршшми чинниками.
Сучаснi психологiчнi концепци визначення особистостi грунтуються на внутршньому свiтi людини з урахуванням впливу зовшшшх чинникiв. Зокрема, С. Рубшштейн визначае особистiсть як сукупнiсть внутршшх умов, детермiнованих зовнiшнiми впливами [8, с. 127].
Отже, зазначеш фшософсью системи й психологiчнi концепцi! вiдрiзняються тим, що перебiльшують роль бюлопчного, психiчного або соцiального в природi особистостi, а значить -недоощнюють iншi аспекти, а тим бшьше - !хню органiчну еднiсть, яка мае першочергове значення для цшсного розумiння особистостi.
Сучаснi фiлософсько-психологiчнi дослщження природи людини виявили обмеженiсть бюсощального !! трактування. Специфiку природи людини можна окреслити принаймш трьома ознаками.
По-перше, у тривалш суперечцi про сшввщношення бiологiчного й соцiального нiбито забули про третш чинник - психiчний. Адже природа людини визначаеться не лише задатками (бюлопчним) i сощальним середовищем i вихованням (соцiальним), але й внутршшм "Я", тобто психiчним. Пiд "психiчним" розумiють внутрiшнiй духовний свiт людини - його свiдомi i несвiдомi процеси, волю, переживання, пам'ять, характер, темперамент тощо.
По-друге, вивчення людини з погляду едносп природного i соцiального дае змогу зрозумгги 11 як частину ушверсуму, а отже - дае тдстави деяким сучасним ученим розглядати людину як космiчну iстоту. Такий статус людини зумовлений антропним принципом, згщно з яким природа, ушверсум мають таке спiввiдношення свiтових констант, за якого стае принципово можливим виникнення людського життя.
По-трете, бiологiчне в людиш вiдрiзняеться вiд природно-бiологiчного, хоч i не е чимось надприродним. Бюлопчне е соцiалiзоване й окультурене, таке, що змiнило свою суть у процес еволюци. Антропогенез формуе нову ютоту - людину, яка, виокремившись iз природи, мiстить притаманш !й ознаки, якi не вичерпуються природним. Людина мае нову якють, суть яко! наука до кшця ще не збагнула. Природу людини можна пояснити через культуру, у якш бюлопчне i соцiальне перебувають у знятому (соцiалiзованому, окультуреному) виглядг Реалiзуючись через бiологiчне й сощальне, людське знаходить вияв, з одного боку, у психолопчному, моральному, естетичному, релейному, полiтичному, а з шшого - в iндивiдуальному й суспшьному, груповому й колективному, особистому й загальному. 1снуе безлiч прикладiв, коли людське може збертатися навiть за умов тривало! iзоляцil вiд суспшьства i бути втраченим за умов якнайтюшших контактiв з ним. Отже, природу людського як культурного вчення ще належить розгадати, описати, вщтворити.
Багатовимiрнiсть поняття "людина" окреслюеться термшами "особистiсть", "iндивiд" та "iндивiдуальнiсть". Серед радянських фiлософiв дискуси з приводу сшввщношення цих категорiй почалися з 60-х роюв минулого столiття. Зокрема, Б. Ананьев одним iз перших розглядав структуру людини як шдивща, особистосп й iндивiдуальностi. Пишучи про людину як шдивща, учений мае на увазi 11 природнi особливосп, анатомо-фiзичну основу особистостi [10]. Такий пщхщ подiляють й iншi науковщ, вважаючи, що в поняттi "шдивщ" концентруються передусiм бiологiчнi властивостi, а сощальш описуе поняття "особистiсть".
1ншо! думки дотримуеться О. Леонтьев. На його переконання, поняття "шдивщ" виражае певну цшюнють, особливосп конкретного суб'екта, що виникають на раншх етапах розвитку життя. 1ндивщ, зазначае учений, - це, насамперед, генотипне утворення, його формування тривае i в онтогенезi (протягом життя). У мiру розвитку шдивща дедалi виразнiшим стае вщокремлення природних i набутих особливостей. 1ншими словами, iндивiди iндивiдуалiзуються.
Изшше, у 80-х роках минулого столггтя, радянськi фiлософи погодилися на тому, що здавна й до наших дшв категорда "iндивiд" в ушх гуманiтарних науках використовують для означення окремо взято! людини, тобто як "одиничного представника людського роду" [9, с. 470]. Саме в такому значенш термш вживають у фшософських працях останшх рокiв. Зокрема, учеш вважають, що поняття "iндивiд" означае окремшнють iснування людського, що поеднуе природне, бюлопчне, психолопчне i сощальне, тобто вщтворюе в однiй особi всi людськi якостi [3, с. 61]. У пщручнику з фшософи поняття "iндивiд" визначено як "сощальний атом, окрема людина, окремий представник людського роду i член якоюь соцiальноl спiльноти" [11, с. 472].
Поняття особистосп, за О. Леонтьевим, як i поняття шдивща, виражае цшснють, але особливу. Особистютю не народжуються, особистютю стають. Отже, особистють - це цiлiснiсть, зумовлена сощальними чинниками. У фiлософському словнику особистють тлумачать як "суб'екта суспшьних вщносин, носiя свiдомостi та системи суспшьно значущих якостей" [9, с. 470]. Синтезуючи двi основнi концепцil особистосп - як функцюнальну (рольову) характеристику людини i як И сутнюну характеристику, А. Спiркiн визначае особистють як шдивщуального носiя суспiльних вщносин i функцiй, суб'ект пiзнання та перетворення свггу, прав i обов'язюв, етичних, естетичних та всiх шших соцiальних норм. У наведених та у багатьох шших визначеннях особистосп акцентуеться на сощально значущих рисах та якостях шдивща. Також особистють визначаеться як ютота цшсна, що об'еднуе сощальш та природш якосп.
Проблему шдивщуальносп радянсью науковцi, як i сучаснi укра!нськi, також розумiли i розумiють неоднаково. Однi автори вважали шдивщуальнють властивiстю особистостi. Зокрема, М. В. Дьомш зазначае: "Особистiсть - це така ютота, у якш загальнi соцiальнi властивостi знаходять шдивщуально-неповторне вираження, тому особистiсть - це завжди iндивiдуальнiсть" [12, с. 53]. Iншi ученi категорiю "iндивiдуальнiсть" пов'язують суто з категорiею "iндивiд", а не "особиспсть". Вiдповiдно до такого тдходу, iндивiдуальнiсть е складовою цшюно! природи iндивiда як окремо! людини, яка розвивае i змiцнюе свою особливють, а категорiя "особистiсть" мютить усi вияви людського, усi характерш ознаки, притаманнi людинi як представниковi людського роду.
Найвдалiшим видаеться поеднання обох пiдходiв, що простежуеться у працях Б. Ананьева i К. Платонова. На думку Б. Ананьева, шдивщуальнють - це не лише сукупнють шдивщуально-психолопчних особливостей, але й еднють та взаемозв'язок властивостей людини як особистосп й суб'екта дiяльностi, у структурi яко! функцюнують !! iндивiдуальнi властивостi. Iндивiдуальнiсть учений розумiе як вищу ланку в iерархiчнiй трiадi "iндивiд - особистють - шдивщуальнють" [13, с. 173-178]. К. Платонов проблему шдивщуальносп розглядае як систему особливостей людини як шдивща, як оргашзму i як особистосп. На його думку, включаються таю рiвнi: сомато-морфологiчно! шдивщуальносп, що проявляеться на фотографа; бiохiмiчно! iндивiдуальностi, що проявляеться у несумюносп тканин i алергiях; фiзiологiчно! шдивщуальносп, що передаеться через шдивщуальнють нервiзму, а це спшьне для людини й безхребетних тварин; процесуально! психiчно! iндивiдуальностi - суб'ективного, яка е вищою для людини лише в момент народження; змютовно! психiчно! шдивщуальносп, притаманно! людинi як особистостi, як продукту !! взаемодi! зi свггом; соцiально-психологiчно! iндивiдуальностi, що е продуктом спшкування зi старшим поколiнням i визначае iндивiдуальнiсть творчостi особистостi [13, с. 60-61].
Виршення проблеми шдивщуальносп у трактуванш Б. Ананьева i К. Платонова - ще один шлях розв'язання окреслено! ранiше дилеми сшввщношення природного та соцiального. У такому контекст всi прояви шдивщуальносп певною мiрою спираються на природну основу, але вони формуються та удосконалюються пщ час суспшьно! практики. 1ндивщуальнють, як зазначае укра!нський психолог П. Горностай, е розв'язанням протирiччя мiж бiологiчним i соцiальним у людиш. Якщо iндивiда розглядати як осередок бюлопчних начал, розвиток яких описано поняттям дозрiвання (тобто розвиток внутршшх потенцiй), то особистiсть е сощальною сутнiстю, i !! розвиток описано поняттям формування (тобто змша пщ впливом зовнiшнiх чинникiв). Зняття протирiччя, синтез бiологiчного i сощального зумовлюють саморозвиток людини [14, с. 325-330].
Ус люди унiкальнi та неповторш, але, водночас, у багатьох е чимало соцiально спiльного, на основi якого розробляють типологi! особистосп. Причому типологп особистостi, що !х формулюють у межах рiзних наук, ютотно рiзняться мiж собою.
1дея типологi! найяскравiше представлена класичним ученням про типи темпераменту. Пiзнiше вона охопила характеролопю та проникла у персонолопю - вчення про особистють. Класичш психологiчнi типологi! особистостi належать Лазурському, Юнгу, Кречмерову, Фрейду, Айзенку. Радянсью психологи вважали, що класичш психолопчш типологi! е радше принципами класифшацп, нiж типологi!, i е методами добору дiагнозу особистостi, i використовували iнший пiдхiд до типологп особистосп. Зокрема, радянсью психологи виокремлювали типи особистосп на основi суспшьно! цшносп потреб, притаманних людинi, мотивiв, що !х виражають, та характерних форм самовираження та самоутвердження (тип творця, тип споживача i тип руйшвника); залежно вщ способiв оргашзацп особистiстю життя в цiннiсно-часовому аспект (стихiйно-буденний, функцiонально-дiючий, споглядальний та споглядально-перетворювальний типи) тощо.
В основу сучасно! психологiчно! типологi!, витоки яко! знаходимо у творах давньогрецького натурфшософа Гшпократа, iде! якого розвивав нiмецький фшософ I. Кант, а остаточно узагальнив Б. Теплов, покладено особливосп психiчно! дiяльностi людей (темп, швидкiсть, ритм, штенсивнють психiчних процесiв). Отже, за параметрами психши виокремлюють чотири типи особистосп: сангвгшстичний - висока нервово-психiчна активнють, рiзноманiтнiсть i багатство мiмiки, емоцiйна вразливiсть i виразнiсть, мобшьнють тощо; холеричний - надзвичайно висока нервово-психiчна активнiсть i енергiйнiсть дш, рiзкiсть та стрiмкiсть рухiв, висока iмпульсивнiсть, яскраве вираження
емоцшних переживань, певна неврiвноваженiсть, нестриманiсть, запальнють; меланхолтний -стриманiсть та приглушенють моторики, значна емоцiйна реактивнiсть, глибина та стшкють почуттiв i слабке зовшшне !х вираження; флегматичний - низький рiвень активностi поведiнки та стриманють, повiльнiсть дiй, спокiйнiсть мiмiки, мови, постiйнiсть та глибина почутпв i настрою [11, с. 478]. Також поширеною в психологи е тишзащя особистостi залежно вiд характеру поеднання основних властивостей нервово! системи (реактивнють, сензитивнiсть, екстравертивнiсть чи штровертивнють тощо).
Особливу роль у типологи особистостi вiдiграе соцiонiка як наука, що вивчае стшю типи людей, людських колективiв на основi енерго-шформацшного обмiну мiж ними, сощально-психолопчну типологiю особистостi та мiжособистiсних вщносин. Стандартний соцiонiчний пiдхiд передбачае дiагностику шiстнадцяти варiантiв особистостi на основi генетично закрiпленого каркасу мотивiв людини, який несвщомо керуе И дiями на фiзичному, психологiчному, соцiальному та штелектуальному рiвнях. Соцiонiчна типологiя грунтуеться на шiстнадцяти визначених комбiнацiях таких пар психолопчних ознак, як екстравертнють та iнтровертнiсть, рацiональнiсть та iррацiональнiсть, сенсорнiсть та шту!тивнють, логiчнiсть та етичнють. Соцiонiки вважають, що кожна людина вшьна у виявах власно! iндивiдуальностi, як 1/16-1 частки суспшьства.
Виокремлення цившзацшно! моделi особистостi в сучаснш антропософи пов'язане з дедалi вагомiшою роллю цивiлiзацiйного процесу. Причому визначення цившзацшно! моделi особистостi можна розглядати у контексп рiзноманiтних штерпретацш. Перша бере за основу значення цившзацп як технiки, способiв оргашзацп економiки та полiтичного життя. У такому аспект цивiлiзацiйна модель особистосп окреслюе основнi риси сучасно! людини постiндустрiального суспiльства. Крiм того, поняття цивiлiзацiйного процесу, як зазначае росшський учений Б. Марков, мiстить не лише техшчш досягнення, але й оргашзованють, упорядкованiсть душевного життя [15], що надае особистосп таких рис, як стриманють i далекогляднiсть, самоконтроль i самодисциплiна, вiдповiдальнiсть i поряднють.
Друга iнтерпретацiя вiдштовхуеться вiд ширшого розумшня цившзацп як локально-культурного утворення. Американський учений С. Хантшгтон доходить висновку, що культура е загальною темою кожного визначення цившзацш та виокремлюе таю загальш риси цившзацп, як мова, iсторiя, звича!, iнститути, релiгiя, пiдкреслюючи особливу роль останньо! [16, с. 114-147]. У вшх класифiкацiях свiтових цивiлiзацiй завжди виокремлюють Схiд i Захiд, як породженi вiдповiдними мегакультурами. Схiдний i захiдний типи культури визначають двi цивiлiзацiйнi моделi особистостi - захщну i схiдну. Вiдмiнностi цих титв, передусiм, у ментальностi. Вона безпосередньо виражае дух народу, який може бути прихований у привнесених ззовш естетичних формах. Найяскравше ментальнють виявляеться у мiфологil та релiгil, яю е духовно-онтологiчними основами культури. Захщна культура основана на поеднаннi антично! i християнсько! культур, пронизаних спадкоемнютю. Основними цiнностями захiдного буття е особистють та !! практика техшчного перетворення природи та iсторi!. 1дея свободи особистостi випливае iз само! сутносп християнського свiтосприйняття, на якому базуеться захщна культура. У католицькш i православнiй культурi свобода особистосп - це свобода вибору мiж добром i злом, у протестантськш - свобода дi!. Щодо ще! та практики технiчного оволодiння природою як об'ектом, що мае пщпорядковуватися людиш, то у захiднiй культурi людину сприймають як вiнець природи, що дае !й право змшювати природу для задоволення сво!х потреб, яю зростають. 1дея iсторi!, що мае початок, спрямованють i завершення, надае людському розвитковi сенс, вщмежовуе його вiд еволюцiйного процесу природи [17, с. 11]. Отже, особистють захщного типу - це вшьна особа, яка вибирае свш життевий шлях i творить реалi! життя, наповнюе його змютом i пщпорядковуе собi природу.
Висновки. Можна стверджувати, що специфша цивiлiзацiйного пiдходу до аналiзу проблем розвитку особистостi в сощальнш фiлософi! характеризуеться певними вимогами:
По-перше, науковець мае виходити з природи та сутносп особистосп як певно! системи знань, що потребуе свое! штерпретаци в плаш самооргашзацп щодо вимог, закономiрностей
розвитку людського буття та цившзацп зокрема.
По-друге, не нав'язувати вимог цившзацп до особистосп та не тдганяти li пiд штампи, норми, crrai цивiлiзацiйного процесу за правилом: "Якщо дiйснiсть не погоджуеться з теорieю, то тим гiрше для дшсносп". Тут мае дiяти принцип поеднання змш сощально! реальноcтi та активносн людських iндивiдiв. 1накше матимемо справу з рецидивами нав'язування громадянам цшностей шших, чужих культур. А це вщбуваеться всупереч розвитку оcобиcтоcтi та породжуе ii девiантну поведiнку. Людський iндивiд мае навчитися жити в умовах цившзацп, виховуючи в to6í вмiння терпiти i чекати, а також дiяти тодi, коли цього потребують обставини, коли вiдкриваютьcя для цього реальш можливоcтi, а не просто бажання дiяти, викликане свггом вiртуальноl, шюзорно! реальноcтi.
Якщо у формацшному пiдходi при аналiзi проблематики розвитку особистосп останню розглядали як "ансамбль" сощальних властивостей iндивiда, як зведення (редукцда) iндивiдуального до сощального, то в цивiлiзацiйному - особиснсть виступае як cпоciб людського буття. Це - форма дiяльнicного буття людських шдивщв, завдяки якiй все сощальне зводиться до iндивiдуального. Унаслщок такого зведення здiйcнюетьcя людська суб'ективнють i вiдбуваетьcя уособлення людини як шлях ll самотворення.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Гарасим1в Т. З. Природа людини в контекстi цивмзацтного тдходу / Т. З. Гарасим1в // Bíchuk Харювського утверситету внутрштх справ. - Харюв: ХНУВС, 2007. - Вип 37. - С. 18-27. 2. Бекешкина И. Э. Структура личности: методологический анализ /Ирина Эриковна Бекешкина. -Киев: Наукова думка, 1986. - 129 с. 3. Культура. Iдеологiя. Особистiсть: методолого-свтоглядний аналiз / Л. Губернський, В. Андрущенко, М. Михальченко. - К.: Знання Украгни, 2002. - 272 с. 4. Психология личности : словарь-справочник / под ред. П. П. Горностая и Т. М. Титаренко. - Киев: Рута, 2001. - 320 с. 5. Уэллс Г. Крах психоанализа : от Фрейда к Фромму / Гарри Уэллс. - Москва, 1968. - C. 114. 6. Теория личности / под ред. проф. В. Ф. Сержантова. - Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та. - 1982. - C. 29-34. 7. Горностай П. П. Психологiчнi ролi в структурi особистостi /П. П. Горностай //Науковi студИз сощальног та полтичног психологИ'. - К., 2000. -Вип. 2 (5). - С. 104-111. 8. Рейнвальд Н. И. Личность как предмет психологического анализа / Наталия Ивановна Рейнвальд. - Харьков: Издательское объединение "Вища школа" при Харьковском государственном университете. - 1974. - 164 с. 9. Фтософський словник / за ред. В. I. Шинкарука. - Кигв : Головна редакщя радянськог енциклопедИ'. - 1986. - 798 с. 10. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды / Борис Герасимович Ананьев; [в 2 т.]. - Москва: Педагогика, 1980. - Т. 1. - 229 с. 11. Фiлософiя: тдручник /за заг. ред. проф. М. I. Горлача, проф. В. Г. Кременя, проф. В. К. Рибалка. - Харюв: Консум, 2001. - 671 с. 12. Демин М. В. Проблемы теории личности / Михаил Васильевич Демин. - Москва: Изд-во Моск. ун-та, 1977. - 167 с. 13. Платонов К. К. Структура и развитие личности / Константин Константинович Платонов. - М. : Наука, 1986. -256 с. 14. Горностай П. П. Социализация личности и психологические роли : материалы юбилейной конференции "Ананьевские чтения-97" ["Теоретические и прикладные вопросы психологии"]. -СПб., 1997. - Вип. 3. - Ч. 1. - С. 325-334. 15. Марков Б. В. Философская антропология: очерки истории и теории / Борис Васильевич Марков. - СПб.: Лань, 1997. - 384 с. 16. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций или переустройство мирового порядка / С. Хантингтон // Pro et соШга. -1997. - Весна. - С. 114-147. 17. Iсторiя фшософИ Проблема людини та гг межi: [навчальний поабник] /Н. Хамтов, Л. Гармаш, С. Кирилова ; тд ред. Н. Хамтова. - К. : Наукова думка, 2000. -272 с. 18. Гарасимiв Т. З. Природт та сощальт детермтанти формування девiантног поведтки людини: фшософсько-правовий вимiр: монографiя / Тарас ЗеновШович Гарасимiв. - Львiв: Львiвський державний утверситет внутрштх справ, 2012. - 420 с.
REFERENCES
1. Harasymiv T. Z. Pryroda lyudyny v konteksti tsyvilizatsiynoho pidkhodu [Human nature in the context of civilized approach]. Journal of Kharkov University of Internal Affairs. Kharkov: HNUVS Publ,
2007. Vol 37. Pp. 18-27. 2. Bekeshkina I. E. Struktura lichnosti: metodologicheskii analiz [Personality structure: methodological analysis]. Kiev : Naukova dumka Publ, 1986. 129 p. 3. Kul'tura. Ideolohiya. Osobystist' : metodoloho-svitohlyadnyy analiz [Culture. Ideology. Personality: methodological and ideological analysis]. L. Huberns'kyy, V. Andrushchenko, M. Mykhal'chenko. Kiev: Znannya Ukrayiny Publ, 2002. 272 p. 4. Psikhologiya lichnosti : slovar'-spravochnik [Psychology of personality: dictionary-Directory]. pod red. P. P. Gornostaya i T. M. Titarenko. Kiev : Ruta Publ, 2001. 320 p. 5. Uells G. Krakh psikhoanaliza : ot Freida k Frommu [The collapse of psychoanalysis from Freud to Fromm]. Moskov, 1968. P. 114. 6. Teoriya lichnosti [The theory of personality]. pod red. prof. V. F. Serzhantova. Leningrad : Izd-vo Leningrad. un-ta Publ. 1982. pp. 29-34. 7. Hornostay P. P. Psykholohichni roli v strukturi osobystosti [The psychological role in the structure of the individual]. Scientific studies of social and political psychology. Kiev, 2000. Vol. 2 (5). pp. 104-111. 8. Reinval'd N. I. Lichnost' kak predmet psikhologicheskogo analiza [Personality as a subject of psychological analysis]. Khar'kov : Izdatel'skoe ob"edinenie "Vishcha shkola" pri Khar'kovskom gosudarstvennom universitete Publ. 1974. 164 p. 9. Filosofs'kyy slovnyk [Philosophical Dictionary]. za red. V. I. Shynkaruka. Kiev : Holovna redaktsiya radyans'koyi entsyklopediyi Publ. 1986. 798 p. 10. Anan'ev B. G. Izbrannye psikhologicheskie trudy [Selected psychological works]. v 2 t. Moskov: Pedagogika Publ, 1980. Vol. 1. 229 p. 11. Filosofiya : pidruchnyk [Philosophy: Textbook]. za zah. red. prof. M. I. Horlacha, prof. V. H. Kremenya, prof. V. K. Rybalka. Kharkiv : "Konsum" Publ, 2001. 671 p. 12. Demin M. V. Problemy teorii lichnosti [Problems of the theory of personality]. Moskov: Izd-vo Mosk. un-ta Publ, 1977. 167 p. 13. Platonov K. K. Struktura i razvitie [The structure and development of personality]. Moskov: "Nauka"Publ, 1986. 256 p. 14. Gornostai P. P. Sotsializatsiya lichnosti i psikhologicheskie roli : materialy yubileinoi konferentsii "Anan'evskie chteniya-97" [Socialization of personality and psychological role: materials Jubilee Conference "Anan'evskij read 97"]. "Teoreticheskie i prikladnye voprosy psikhologii". SPb Publ, 1997. Vup. 3. Ch. 1. pp. 325-334. 15. Markov B. V. Filosofskaya antropologiya: ocherki istorii i teorii [Philosophical Anthropology: Essays on History and Theory]. SPb. : Izdatel'stvo "Lan'" Publ, 1997. 384 p. 16. Khantington S. Stolknovenie tsivilizatsii ili pereustroistvo miro-vogo poryadka [The clash of civilizations or a reorganization of the world order]. Pro et contra. 1997. Vesna. pp. 114-147. 17. Istoriya filosofiyi. Problema lyudyny ta yiyi mezhi : navchal'nyy posibnyk [The history of philosophy. The problem of man and its limits: a tutorial]. N. Khamitov, L. Harmash, S. Kyrylova ; pid red. N. Khamitova. Kiev: Naukova dumka Publ, 2000. 272 p. 18. Harasymiv T.Z. Pryrodni ta sotsial'ni determinanty formuvannya deviantnoyi povedinky lyudyny: filosofs'ko-pravovyy vymir: monohrafiya [Natural and social determinants of formation of deviant human behavior, philosophical and legal aspects: monograph] L'viv: L'vivs'kyy derzhavnyy universytet vnutrishnikh sprav Publ, 2012. 420 p.
Дата надходження: 16.12. 2016р.
