CC BY
23
УДК 340:12
1гор Матвшчук
старший офщер вiддiлу пiдготовки персоналу ЗхРУ Державно! прикордонно! служби Украши,
пiдполковник
МЕТОДОЛОГ1ЧН1 ДОМ1НАНТИ ПРАВОВО1 АНТРОПОЛОГИ
© Матвшчук I., 2017
У статт визначено методолопчш засади формування правово!" антропологи. На основ! аналiзу предметно'1 специфiки фiлософсько-правового знання грунтовно проаналiзовано функцн юридичноУ антропологи. Визначено, що правова антрополопя -це наука про людину як сощальну iстоту в и правових проявах, вим1рах, характеристиках, яка вивчае правовi форми громадського життя людей вiд старовини до сьогодення. З'ясовано, що таю функцн юридичноТ антропологи, як свгтоглядна, мето-дологiчна, вiдображально-iнформацiйна, аксiологiчна та виховна, зб^аються iз функцiями фшософн права, але не тотожнi Тм, оскiльки наповнюються змiстом i спецификою, спричиненою власним предметом i завданнями, зумовленими антропо-центричною зорiентованiстю юридичноТ антропологи. До дискурсивних належать дiагно-стична, прогностична, соцiоконтрольна, трансляцiйна, аксюлопчна функцн, а до прак-тично-прикладних функцiй належать: шституцюналiзацн, гумашзацн, iндивiдуалiзацil.
Ключовi слова: методологiчнi засади; правова атрополопя; особистiсть; людина; право; функцн; система; позитивне право.
Игорь Матвийчук
МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ДОМИНАНТЫ ПРАВОВОЙ АНТРОПОЛОГИИ
В статье определены методологические основы формирования правовой антропологии. На основе анализа предметной специфики философско-правового знания основательно проанализированы фунции юридической антропологии. Виизначено, правовая антропология - это наука о человеке как социальное существо в ее правовых проявлениях, измерениях, характеристиках, которая изучает правовые формы общественной жизни людей от древности до современности. Выяснено, что такие функции юридической антропологии, как мировоззренческая, методологическая, отражающий информационная, аксиологическая и воспитательная, совпадают с функциями философии права, но не тождественны им, поскольку наполняются содержанием и спецификой, вызванной собственным предметом и задачами, обусловленными антропоцентрической ориентированность юридической антропологии. К дискурсивных принадлежат диагностическая, прогностическая, социоконтрольна, трансляционная, аксиологическая функции, а к практически-прикладным функциям относятся: институционализации, гуманизации, индивидуализации.
Ключевые слова: методологические основы; правовая атропологии; личность; человек; право, функции; система; позитивное право.
Igor Matviychuk
senior officer Department training ZhRU State Border Service of Ukraine, Lieutenant colonel
METHODOLOGICAL DOMINANT LEGAL ANTHROPOLOGY
In the article the methodological principles of formation of legal anthropology. The analysis of the specific subject of philosophical and legal knowledge thoroughly analyzed funtsiyi legal anthropology. Vyyznacheno, legal anthropology - the science of man as a social being in its legal forms, dimensions, characteristics that examines the legal forms of social life of people from antiquity to the present. It was found that these features of legal anthropology as philosophical, methodological, reflective and information, axiological and educational coincide with the functions of philosophy of law, but not identical to them as filled with meaning and specificity caused by its own object and purpose resulting from anthropocentric orientation of legal anthropology. By discursive include diagnostic, prognostic, sotsiokontrolna, public address, axiological functions and the practical application functions include: institutionalization, humanization, personalization.
Key words: methodological principles; Legal atropolohiya; personality; man; right; function; system; pozytyv right.
Постановка проблеми. Широта i перюдичнють вживання термша "особиснсть" i похщних вщ нього слiв на побутовому piBHi, з одного боку, i багатозначнють його використання в рiзноманiтних суспшьних науках, - з iншого, об'ективно вимагають чiткiшого визначення поняття "особистють" з позицш соцiальноi фiлософii.
У нагромадженому вггчизняною соцiально-гуманiтарною наукою величезному масивi знань про особистiсть сьогодш по-новому висвiтлюe не лише нагальш проблеми ii розвитку, а й ставить низку нових проблем. Останшми роками iмплiцитно перебудовуеться i сам предмет сощально-фiлософського вивчення особистосп, з'являються нетрадицiйнi концептуальнi схеми ii об'екта. Ус цi змiни вимагають вщ науковцiв "х грунтовного сощально-фшософського осмислення, особливо в контекстi сучасноi техногенноi цивiлiзацii.
Аналiз дослiдження проблеми. Проблема особистосп стала предметом дослщження значноi когорти фiлософiв, що сприяло виникненню низки наукових праць. У ходi дослiдження науково значущими були пращ П. М. Рабшовича, на думку якого, предметом юридичноi антропологи е закономiрностi правового буття людини в об'ективно iснуючiй нормативнiй система У цьому аспектi слiд вщзначити вiдомих фахiвцiв з юридичноi антропологи Н. Рулана, А. I. Ковлера, А. Х. Сащова, як не видшяють чiтко ii функцii, а розглядають науковий i прикладний характер ще" науки. На противагу цьому щкавою е позицiя О. А. Пучкова, який функцii юридико-антрополопчного знання подiляе на двi групи: першу групу становлять дискурсивш функци, тобто тi, якi реалiзуються у науковш сферi; другу - практичш функцii, iхнiй головний напрям - це сощальна сфера, законотворчiсть, юридична практика у широкому сенсi.
Мета статт - визначити методологiчнi засади формування правовоi антропологii та розкрити ii функци на основi аналiзу предметноi специфiки фiлософсько-правового знання.
Виклад основного матерiалу. Тема особи виникае у вггчизнянш соцiальнiй фiлософii в 60-н роки XX ст. Доти вггчизняних фiлософiв цiкавили "великi особистосп та "хня роль в юторп", "культ особи". Чомусь уважалося, що звичайний, перешчний людський iндивiд не мав i не може мати
власно! особистосп. Етнiчне самовизначення iндивiдiв, безпосереднють !хнього життя в етнiчному середовищi вважалися неодмiнною i достатньою умовами !хнього буття. Нiхто не звертав уваги на юнування ще "яко!сь там особистостi людського шдивща" Проте прискорення цивiлiзацiйних процесiв, становлення шдус^ального суспiльства, посилення вимог технiки та технологш до людей все ж таки примусили визнати особистютю кожного трудiвника, кожного людського iндивiда.
Усе це сприяло виникненню низки теоретичних i практичних проблем особистого та суспшьного життя людей. Для осмислення цих проблем використовувалися ус засоби сощологи, психологи, кiбернетики, етики, естетики, фшософп та права. Але наявш на той час догматичнi рамки наукових дослщжень не давали змоги всебiчно i грунтовно вивчати проблематику особи, хоча чимало науковцiв намагалися це робити.
Тепер у науковщв необмежеш будь-якими умовностями можливостi використання найно-вiших досягнень у рiзних наукових сферах. В !хньому арсеналi - випробуванi методики дослiджень.
Перш, шж перейти до аналiзу функцш юридично! антропологи як науки, з'ясуемо етимологiю вихiдного поняття (до реч^ "функщя" з латини &псйо - здшснення, виконання). У науковому об^у це поняття може мати рiзнi значення. У фшософп як функщю прийнято розглядати "зовнiшнiй прояв властивостей якого-небудь об'екта у конкретнiй системi вщносин..." [1, с. 526]. Найчастше це поняття використовуеться для позначення провщних, найважливiших для сощально! системи, визначальних процесiв, якi здiйснюються вшею системою загалом [2, с. 11-12].
Функцн юридично! антропологi!' виражають !! найсуттевiшi риси i спрямованi на здшснення основних завдань, як вона ставить перед собою на певному етат розвитку. Система функцiй зумовлена предметом, цшями i системою завдань науки, як перебувають у дiалектичнiй взаемозалежностi. Саме тому необхiдно уточнити статус, об'ект i предмет юридично! антропологи. Доводиться констатувати, що позицп науковщв у цьому питанш рiзнi. Дехто з них розглядае юридичну антрополопю як окрему науку [3, с. 23], iншi - як самостшний науковий напрям дослiджень у межах фшософп права [4, с. 184-205], ще iншi - як мiждисциплiнарний науковий напрям [5, с. 267-270].
Не вдаючись до дискусп з приводу предмета юридично! антропологи (це потребуе окремого дослщження), зазначимо, що, як вважають провщш фахiвцi, це - наука про людину як сощальну ютоту в !! правових проявах, вимiрах, характеристиках. Вона вивчае правовi форми громадського життя людей вщ старовини до сьогодення [6, с. 1]. Досить приваблива видаеться позищя i тих фахiвцiв з фшософи права, якi вважають, що антрополопя права мае дослщжувати антропологiчнi основи права, поняття "правова людина", права людини як вираження особистiсно! цiнностi права, проблеми статусу шституту прав людини в сучасному суспiльствi, права людини в конкретному сощум^ спiввiдношення особистостi i права [4, с. 23-24], спошб i структуру буття людини як суб'екта права або ж право як спошб людського буття [5, с. 267-270]. Близьку, але бшьш виважену та чггку, позищю займае i знаний фахiвець з теорi! й фшософи права П. М. Рабшович, на думку якого, предметом юридично! антропологи е закономiрностi правового буття людини в об'ективно юнуючш нормативнш системi (система соцiальних регуляторiв поведшки, позитивне право). Це отримуе свш зовнiшнiй вияв у можливостi (суб'ективне право) та необхщносп (суб'ективний обов'язок) певно! поведiнки людини [7, с. 30]. Таке тлумачення охоплюе як об'ективне, так i суб'ективне право, долучае юридичну антрополопю до правових наук.
Суттевим е те, що для юридично! антропологи важливе виявлення не взагалi закономiрностей права, а закономiрностей спiввiдношення i взаемозв'язку людини i права, а на !хнш основi -прогнозування основних тенденцш розвитку права як однiе! iз форм буття людини.
Останнiм часом у вггчизнянш науковiй лiтературi простежуеться розмежування юридично! антропологи й антропологи права (фшософсько-правово! антропологи), котра розглядаеться як роздш фшософи права, що за допомогою методологи, засновано! на фшософсько-антрополопчному та деяких шших концептуальних тдходах, вивчае людину, !! потреби, штереси, специфiчнi юридичнi властивостi як правово! ютоти, з'ясовуе сутнiсть, природу бюсощального iндивiда з метою встановлення зв'язюв мiж розумiнням людиною !! прав i правом як сощальним явищем, розкриваючи у такий спошб закономiрностi, що входять у предмет фшософи права [8].
Дослщження функцш юридично1 антропологiï - актуальне завдання, зумовлене низкою практичних i теоретичних чинниюв. Оскшьки функцiональний аналiз допомагае виявити практичну значущiсть предмета, то можна припустити, що дослщження функцш юридичноï антропологи допоможе зрозумгги ïï практичне значення i визначити статус у системi юридичних наук. Доцшьшсть i своечаснiсть звернення до ^eï проблеми зумовлена i тим, що останшм часом антропологiчнi проблеми права почали штенсивно вивчати вггчизняш науковцi. У сучаснiй фiлософiï права зафшсовано твердження, згiдно iз яким вона виконуе свггоглядну, методологiчну, вщображально-шформацшну, аксiологiчну, виховну функцiï [4, с. 23-24].
Таю функци юридично1' антропологи, як свггоглядна, методологiчна, вщображально-шформацшна, аксiологiчна та виховна, збiгаються iз функцiями фiлософiï права, але не тотожш 1'м, оскiльки наповнюються змютом i специфiкою, спричиненою власним предметом i завданнями, зумовленими антропоцентричною зорieнтованiстю юридично1' антропологiï. Крiм того, запропо-нований пiдхiд не вiдображаe належним чином того, якою наукою постае юридична антропологiя: теоретичною чи практичною? У цьому аспект слiд зазначити, що вiдомi фахiвцi з юридично1' антропологiï Н. Рулан, А. I. Ковлер, А. Х. Сащов не видшяють чггко ïï функцiï, розглядають науковий i прикладний характер ^eï науки [3, с. 404]. Як бачимо, в европейськш науковш думщ акцентують увагу на прикладному характерi юридичноï антропологiï. На противагу цьому щкавою уявляеться позищя О. А. Пучкова, який функцiï юридико-антропологiчного знання подшяе на двi групи: першу групу становлять дискурсивш функци, тобто н, яю реалiзуються у науковш сферц другу - практичнi функци, ï^rn головний напрям - це сощальна сфера, законотворчiсть, юридична практика у широкому сенс [9, с. 25]. Коротко на них зупинимося.
До дискурсивних належать дiагностична, прогностична, сощоконтрольна, трансляцiйна, аксiологiчна функцiï. Дiагностична полягае у виявленнi ступеня вщповщносн текстiв права, правовоï науки, правових положень i правовоï дiяльностi смислам юридико-антрополопчного знання: ступiнь вiдповiдностi бiопсихофiзичним константам людини, ïï сутностi, свободи, моральности створення теоретичноï моделi законодавства, правовоï системи, якi б у загальних обрисах, фундаментальних принципах стверджували мотиващю суб'екнв права на збереження рiзноманiтних актiв i форм життя тощо. Аналiзуючи змiст дiагностичноï функци, О. А. Пучков звертае увагу на те, що ïï використання дасть можливють виявити окремi сигнали порушення онтолопчних пiдвалин людини правовим регулюванням.
На нашу думку, усвщомлення та реалiзацiя практично-прикладного характеру юридичноï антропологiï у найбiльш перспективнiй i оптимальнш формi можлива якраз у виглядi юридико-антропологiчноï експертизи. Вщповщно, дiагностична функцiя е дискурсивно-практичною.
Прогностична функщя антрополого-юридичного знання полягае у проектуванш наслiдкiв, якi можуть настати при реалiзацiï тих чи шших нормативно-правових та iндивiдуально-правових актiв. Роблячи прогноз, юристу-антропологу необхщно вiдповiсти на низку запитань: у чому полягатиме майбутнш стан ^зичний, психiчний, духовний) людини - суб'екта права, якщо вiн потрапляе у сферу правового регулювання цього ршення тощо. Прогностична функщя може виявлятися i в тому, щоб виявляти правовi тенденци в суспiльствi, створювати людинi можливосн вибору вектора поведiнки у межах правового поля. Слщ також зазначити, що, по-перше, проблема прогнозування у правi протягом тривалого часу залишаеться недостатньо дослiдженою, такою, що потребуе грунтовного аналiзу. По-друге, прогнозування можливе лише на основi системно-функцiонального аналiзу та юридико-антропологiчноï експертизи. Вiдтак функщя прогнозування тюно пов'язана iз дiагностичною функцieю.
Соцiоконтрольна функцiя постае як фактор впливу антрополопчного знання на правову науку, правотворчють, правозастосування. Мета такого впливу полягае у пщпорядкуванш щеям i цiнностям юридичноï антропологи свщомосп вчених, полiтикiв, законодавцiв, шших учасниюв правотворчого i правозастосовного процесу для забезпечення сощального порядку, заснованого на i^ï поваги до особистосп, визнання ïï рiзнобiчних iнтересiв. За допомогою соцiоконтрольноï функцiï необхiдно впливати на наукове обгрунтування, вибiр i використання санкцш у правi та юридичнш практицi; суспiльну думку з приводу тих чи шших правових ршень, юридичну
доктрину, дiяльнiсть сощальних iнститутiв (правозастосування, правотворчосн). Соцiоконтрольна функцiя грунтуеться на щеях правового плюралiзму, правово1' акультурацiï, яю на початку третього тисячолiття характеризують свiтовi правовi процеси.
Трансляцiйна функщя антрополопчного знання виявляеться у переощнщ понять, концепцiй, теорiй юридично1', сощально1', культурно!' антропологiï та iнших наук у правознавсга шляхом використання формалiзованих засобiв антропологiï у розв'язаннi окремих наукових завдань; шкорпо-рацiï формальних засобiв (понять, парадигм) соцiальноï, культурно^ юридичноï антропологiï в правознавствi з метою нового ракурсу дослщження. До того ж транслящя може здшснюватися не лише вщ соцiальноï, культурно^ юридичноï антропологiï в право, а й навпаки [10, с. 3-6].
I, нарешн, останньою дискурсивною функщею постае аксiологiчна, про яку йшлося рашше.
Водночас, слiд вказати i на щннють самого юридико-антропологiчного знання. Оскшьки модусом, критерieм iстинностi в юридичнш антропологiï постае людина, ïï сутнюш властивостi, форми правового буття, постiльки юридико-антропологiчне знання е i буде щнним i потрiбним не лише науковцям, але й перешчним громадянам, яю прагнуть захистити своï права i свободи, знайти оптимальш правовi форми буття.
До практично-прикладних функцш належать: iнституцiоналiзацiï, гуманiзацiï, шдивщу-алiзацiï. Iнституцiоналiзацiю слiд розумiти як офщшне формально-правове закрiплення в юридичних нормах основних щей, що становлять серцевину соцiальноï i юридичноï антропологи. Процес iнституцiоналiзацiï може проходити як у латентнш формi, так i у вщкритш, коли антропологiчна спрямованють закону чи норми явно простежуеться. Вщрадним е те, що цей процес в Украш фактично вже розпочався iз прийняттям Конституцiï, нових Кримшального та Цивiльного кодексiв. Переважно це стосуеться правовоï науки, процешв правотворчостi, а напрями й темпи цього процесу на практищ, на жаль, не задовольняють бшьшу частину населення через широке i грубе порушення прав i свобод.
Близьким до iнституцiоналiзацiï е процес гумашзаци позитивного права. Гумашзащя, як i гумашзм досить багатогранне явище, але у найзагальшшому виглядi вона постае як поширення системи фшософських, сощально-полггичних, моральних, правових та iнших щей, принцитв, спрямованих на всебiчний розвиток людини, на захист ïï гщносн, свобод i прав, на створення умов для вшьного розвитку людськоï особистостi, рiвностi прав, взаeморозумiння, сшвробггництва i миру мiж народами, та процес олюднення, утвердження дiйсноï свободи i гщносн людини в ушх сферах суспiльства. Практично функцiя гумашзаци передбачае правове регулювання на основi антропоцентричноï свiдомостi, гуманне використання засобiв правового впливу тощо.
Функцiя iндивiдуалiзацiï полягае у постiйному коригуваннi вибору засобiв, прийомiв правового впливу залежно вщ особистостi, iндивiдуальних вiдмiнностей людей, ï^ правового статусу, особливостей психолопчного, фiзичного, морального розвитку, умов життя. Найбiльшою мiрою вона виявляеться в шститун юридичноï вiдповiдальностi та покаранш.
Отже, практично-прикладнi функцiï юридичноï антропологи - iнституцiоналiзацiï, гума-нiзацiï, iндивiдуалiзацiï тiсно пов'язанi мiж собою та взаемоддать iз дискурсивними функцiями. Юридична антрополопя порiвняно з фiлософieю права е бшьш практичною, прикладною наукою, здатною безпосередньо впливати на правовщносини, правовi норми, правосвiдомiсть, тобто на вс складовi правовоï системи.
Характерною рисою сучасного соцiально-гуманiтарного пiзнання е його багатопредметнють, що щоразу зумовлюе необхщнють методологiчно чiткого розмежування як об'екта, так i предмета дослщження. Для соцiально-фiлософськоï концепци особистостi це мае велике значення, бо така концепщя виступае для багатьох шших наук певною методолопчною базою. Адже особистють у своему розвитку е об'ектом дослщження цiлоï низки наукових дисциплш - сощологи, психологи, антропологи, политологи, етики, естетики, етнографи, правознавства. При цьому в межах одного i того ж об'екта дослщження, виокремленого самою людською практикою, вирiзняeться чимало предмета вивчення, що розглядаються представниками окремих дисциплш у зв'язку з цшями i завданнями ïхньоï науки i до того ж власними, специфiчними методами [11, с. 3-6].
Сощально-фшософський аналiз особистосп також потребуе побудови свого специфiчного предмета вивчення, який був би вщмшним вщ предменв шших наук i застосовувався б у фшософи
шдивщуальносп як ïï власний метод. Такий аналiз може бути плiдним тшьки в тому випадку, коли вш не зводиться до iнтерпретацiï результата шших наук i навггь усieï ïx сукупностi. Його специфiка, на нашу думку, полягае в тому, що у межах сощально1' фшософи зводяться в найбшьш загальнi результати конкретно-юторичних дослiджень iсторичного буття людей в ïxmx особистiсниx та шдивщуальних сферах i то лише такою мiрою, якою вони допомагають зрозумгги власний предмет соцiальноï фiлософiï - тобто закономiрностi функцiонування соцiуму в ту чи шшу iсторичну епоху. Тшьки при цьому iсторiя становлення, формування та розвитку особистосп як предмета культури буде зрозумiла i як закономiрний та неодмiнний стушнь у соцiокультурному процесi розвитку людсько1' цивiлiзацiï, на якому виявляються в свош конкретно-iсторичнiй формi закономiрностi, властивi буттю кожного окремого людського шдивща.
Доводиться констатувати, що людина традицшно не вважалася одним iз об'екпв дослiдження правознавства, як це було та е у випадку фшософп. Це яскраво демонструе поширена ниш система галузей та шститупв позитивного ("юридичного") права - елемеипв правово1' системи та системи права зокрема.
Нинiшня структура галузей та шститупв права може слугувати прикладом вщображення iнтересу правниюв до людини. Зникнення "права особистого статусу" як окремо1' колись галузi правознавства применшуе роль людини в правi загалом. Це також може призвести, а школи i призводить до швелювання ролi та потенщалу права як явища у широкому та вузькому розумшнях, як щодо визнання нових форм правового статусу людини, так i значення людини в правi загалом. Применшенню значення людини в правi може сприяти i низка шдивщуальних теоретичних i практичних чинниюв. Це, серед шшого, i надмiрне захоплення теоретизацiею, абстрагуванням права, шституцшш трансформацiï у напрямах вузько1' спецiалiзованостi, прагматизацiï, полiтичноï щеолопзацп та упередженого заангажування правознавства полггичними iнтересами тощо. Унаслiдок цього людина в правi поступово мае ус шанси перетворитися iз предмета загального шституцшного на предмет iндивiдуального (тобто окремих науковщв) штересу. Успадкованi сучасною украшською юриспруденцiею поняття "людський вимiр права", "людський фактор" фразеологiчно та змютовно демонструють наявнiсть цього аргумента. На перший погляд, вони нейтрально однак насправдi показують другоряднiсть мюця людини в царинi теорiï та практики права, ïï шструментальне, а не фундаментальне значення. Натомють заперечення чи швелювання значення взаемозв'язку людини та права - значить заперечення всiеï людськоï природи права як явища та об'екта наукового штересу [12, с. 126-127].
Ниш у фшософи права як особливш сферi мiждисциплiнарного наукового знання фшософських та юридичних наук, як ï^ "спшьнш територн", формально стае можливим надати людиш статус об'екта, а враховуючи рiзноманiтнi аспекти вiдношення права та людини - статус предмета фшософсько-правового дослщження. Вiдтак на основi досягнень фшософи та правознавства можна сподiватися на евристичний поступ до глибших дослщжень теми "людина в правГ'. Також не слщ забувати i про чинник всебiчно розвинутого "науковця", як, наприклад, у випадку з правником, який втшюе та розвивае в собi й iнтерес до права, i до фшософи. Проявами зрушень на цьому шляху можуть слугувати таю сучасш тенденци в украшськш та свiтовiй правовiй думщ, як "олюднення права", "антропологiзацiя" фшософи права, розвиток правовоï антропологiï (антропологи права), тривалий штерес до прав людини.
Загалом вивчення фiлософiею права уах складових проблеми "людина-право-взаемовщношення" створюе передумови для вивчення права як людського феномена, тобто як права людини. Принагщно зауважимо, що йдеться не про права людини, а про право людини, тобто не лише про людський вимiр права, а про право як загальнолюдський феномен iз людиною в ушх ïï проявах як його фшософського орiентиру чи основи.
Такий безпосереднш взаемозв'язок мiж сутнютю права та екзистенщальною природою людського буття дозволяе припускати, що своею вихщною об'ективною основою право завжди мае людину як сощального суб'екта дiяльностi, адже вона виступае джерелом i ношем права. I це судження, на наш погляд, е такою ж мiрою правильним, як правильною е та гносеолопчна настанова, що мае своею основою "антропний принцип" побудови концепци права, i тим самим,
уже потенцшно претендуе на автентичнiсть опису, пояснення та розумшня природи та сутносп права. Маемо на увазi настанову так званого "природного права". На противагу цьому, жодна методолопчна позищя, що виключае вихiдний принцип дослщження права людину як iманентне праву джерело, пiдмiнюючи його етфеноменами влади, закону, держави, так званих юторичних закономiрностей, якихось трансцендентних основ тощо, не може бути серйозно сприйнята, зрозумшо, за межами позитивютського пщходу до тлумачення природи та сутносп права й суто сщентистського стилю мислення та розумiння права як предмета дослщження. Все це зовшм не означае, що позитивютський пщхщ до права, або, що те ж саме, "позитивне право", своею чергою, не мае права на юнування як певна наукова конструкщя. Це зовсiм не так, тому що "позитивне право" порушуе i розв'язуе те коло проблем, яке постае з його принцитв i предмета. 1нша справа, коли цей предмет i принципи оголошуються едино правильними та автентичними природi права, а iнших, мовляв, й юнувати не повинно [13, с. 4].
Вщомо, що "позитивне право", предметом якого е реально чинш закони, способи функцюнування, правила та прийоми реатзаци, !х класифiкацiю та систематизащю в принципi "знiмае" проблему пошуюв вихiдних основ права за межами реальности що не зовшм або ж зовсiм не очевидна, бо И не можна вимiряти кшькюними показниками, не можна вщчути, але вона емпiрично не верифшована. Саме це здiйснюе "природне право" з його штенщею до пошуюв абсолютних основ, до формування iдеалiв, iз постiйним звертанням до людсько! природи з И непомiтними для науки, але цшком предметними для фшософського i психологiчного знання сутностями - свободою вол^ автономнiстю особистосп, щеею обов'язку, вiдповiдальнiстю, справедливiстю. Ми переконаш в тому, що право в ютинному значеннi слова виникае не там, де хтось виконуе чужу волю, а там, де людина дiе вщповщно до свое! розумно! волi, як особистiсть, "сама в собi закон", але жодною мiрою не як соцiальний шдивщ - ретранслятор системи зовнiшнiх, стосовно И свiдомостi та розуму, правових норм. I тому право юнуе насамперед не "поза" людиною, а "всередиш" не!, як корелят iмперативного характеру, штенцюнально зорiентований у напрямку певних iдеалiв у системi вщносин iнтерсуб'ективного порядку, описаних у поняттях "закон", "правопорядок", "правовиконання" тощо. Однак право як субстанцшне утворення спшьно органiзованого буття людей настiльки ж щеальне, як i практично емтричне, i тому воно iснуе як реальна людська практика такою самою мiрою, як i iдея права з !! необхiднiстю не ильки в науковому, а й у фшософсько-психолопчному обгрунтуванш.
"Позитивне право", а якщо називати речi сво!ми iменами - позитивiстська настанова, позитивiстська точка зору стосовно феномена права, який об'ективно мае бути присутшм у житп сусшльства, насправдi е не бшьше нгж пiзнавальною дослщницькою позищею й, отже, це лише гносеолопчна категорiя. Тому уявлення про право та концепщю права, що грунтуються лише на позитивiстськiй гносеологiчнiй настанов^ недостатнi для надання !м онтолопчного статусу, тому що власне немае шякого "позитивного права" або "природного права", а е лише рiзнi шзнавальш настанови щодо одного явища права, або, що те саме, - рiзнi способи його (права) штелектуального вщбиття.
Сучасна концепцiя права настшьки ж потребуе пошукiв, обгрунтування та розумiння сво!х вихiдних основ, виявлення свое! природи, джерел i сутносп, наскшьки й вивчення реально юнуючих законiв, способiв !хнього функцюнування, принцитв i правил !хнього осягнення, !хньо! систематизацi! та класифiкацi!, тобто вивчення, сказали б ми, прагматики права, !! лшгвютики, семантики, семютики. А це i е комплекс проблем права, щодо яких фшософствувати особливо не потрiбно. Тут необхщний сцiентистський пiдхiд i весь арсенал наукового знання, аж до статистико-математичного аналiзу та соцiологiчного моделювання. Тому вважаемо, що правовий позитивiзм ("позитивне право") як гносеолопчна настанова сьогодш не протисто!ть як комплекс метафiзичних концептуальних iдей про природу та сутнють права "природному праву". У цих пщходах принципово рiзнi ракурси дослiдження. Врештi-решт, на нашу думку, "позитивне право" виступае частиною загально! теорп права, !!, так би мовити, прагматикою з ушм комплексом проблем правознавства та праводiяльностi, тодi як "природне право" е власне фшософською пропедевтикою загально! теорп права - !! фiлософiею, iз властивими тiльки !й предметом i методологiею дослiдження. I якщо людину як сощальний суб'ект культуротворчо! практики, де право постае як одна iз сощальних засад буття, ми розушемо як тотальне та абсолютне ^ тут ми повнютю
вщхиляемо трансцендентш джерела права) джерело права, то це означае, що й вщповад на багато фундаментальних питань правово1' теори варто шукати в комплекс тих проблем, яю традицшно вважаються фiлософськими i виступають предметом такого роздшу фiлософського знання, як фiлософiя людини, або фiлософська антрополопя. Сучасний вiтчизняний дослiдник фiлософiï права С. Максимов стверджуе, що фшософська антрополопя - фундамент сучасно1' морально!' та правово1' фiлософiï [14, с. 193]. З огляду на висловлеш нами умовиводи, iз цим твердженням важко не погодитися.
Цшком доречно вважати, що до головних проблем фшософп права в ïï фшософсько-антрополопчному аспект варто зарахувати аналiз правовоï свiдомостi, опис його змюту, його структури й iерарxiï щеальних структур псиxiки як правових настанов, що детермшують екзистенцiальний вибiр людини у сферi пра-вовоï поведiнки, а також виникнення та опис таких особистюних аксiологiчниx функцiй моральноï природи, як свобода, обов'язок, вщповщальнють, добро та зло, тобто тих особистюних феномешв, яю лежать в основi iдеï права, а також в основi розумiння становлення homo juridicus як правовоï особистостi.
Людина-право - складне, полшроблемне вщношення. Воно потенцшно еластичне i може охоплювати та породжувати чимало запитань та проблем фундаментального значення. Одне iз них -питання про вщображення людини у прав^ ïï уявлення, "образ", яке можна визначити як правове людинорозумiння. Воно мае вiдповiсти на запитання: що таке людина в прав^ i як вона ним розушеться? При цьому пщ "правом" маеться на увазi не лише "юридичне" право чи його лопчна конструкцiя, форма (адже сприйняття права винятково як логiчноï конструкцiï, спричиняе сприйняття людини як фiкцiï, вщтак ïï значення нiвелюеться; натомiсть правова реальнють коригуе мiсце i значення людини як фактично, так i потенцшно). Також маеться на увазi й право як загальносощальне явище, право в його здшсненш. У цьому зв'язку актуальною, видаеться, потреба визначитися з формами правового людинорозумшня. Адже за кожним термiном стосовно людини стопъ певна мисленна форма -поняття, уявлення, ко^ мають як теоретичне, так i практичне значення. Характерним для сучасноï правовоï лiтератури е спорадичне використання термшологп людинорозумiння без визначення змiсту конкретних термiнiв. Йдеться про використання, значення та розрiзнення уживаноï' як в науковш лiтературi, так i в нормативно-правових документах такоï термiнологiï людинорозумшня загалом та в юриспруденцп зокрема, як людина, чоловш, iндивiд (шдивщуум), iндивiдуальнiсть, особа, суб'ект права, особистють, громадянин, персона, нixто, кожен тощо.
Правники запропонували декшька концепцiй вщображення людини. Наприклад, стосовно уявлення про людину в концепци прав людини, згщно з якою права людини мають на мет забезпечити "самовизначальний, значущий, вщповщальний спосiб ведення життя" кожнш людинi. Таке уявлення про людину сформоване на основi п'яти рiвнозначниx елементiв: автономнiсть, значущiсть, вщповщальнють, повага до життя, спосiб (стиль) життя. Отже, людинорозумшня - це усвщомлення людини через призму фшософських концепцш, поглядiв, уявлень. Правове людинорозумшня - це усвщомлення людини через призму фшософських та правових, фшософсько-правових концепцш, доктрин, поглядiв, уявлень. 1ндивщуально (для будь-якоï людини, вченого тощо) правове людинорозумшня - процес усвщомлення сутносп, сенсу та значення людини в прав^ Структурно правове людинорозумшня - це система понять, категорш, концепцш, поглядiв, пiдxодiв, тлумачень, уявлень, щей про людину в прав^ що формують i вщображають змют i форму ïï розумшня. 1нструментально (методологiчно) правове людинорозумiння - один з елемешгв антропологiчного пщходу до права, за допомогою якого розкриваеться змют людськоï природи права як ïï засади.
Отже, можемо констатувати, що наукове дослщження вщношення "людина-право" та, зокрема, правового людинорозумшня повинно здшснюватися на чггких методолопчних засадах. Це дасть можливють максимально результативно, "прозоро" та доцшьно наповнити теоретичну та практичну частини цiеï сфери наукового дослiдження. Як наслщок, такий пiдxiд знизить рiвень еклектичностi та водночас не позбавить синтетичносп та iнтегралiзму [14, с. 117-123].
Висновки. Отже, дослщження правового людинорозумшня мае вщбуватися за схемою: вщ загального до правового людинорозумшня, далi - вiд правового до "системно-галузево-правового" людинорозумiння (а не навпаки). Тому через фундаментальнють характеру такого дослщження на
нього може претендувати фiлософiя права як найбшьш абстрактний та грунтовний cnoci6 дослiдження права. Необхiдно зауважити, що йдеться насамперед про дослщження "образу" не шдивщуально!, кожно! конкретно! людини, а "образу" людини загалом. Утм, не заперечусться i практичний вимiр такого дослiдження.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова ; [5-е изд.]. - М., 1986. - С. 526. 2. Казимирчук В. Н. Цели и функции правовой системы. Правовая система социализма / В. Н. Казимирчук, С. В. Боботов. - Москва, 1987. - Кн. 2. - 526 с. 3. Ковлер А. И. Антропология права: [учебник для вузов] / АнатолШ Иванович Ковлер. - Москва: НОРМА, 2002. - 480 с.
4. Фыософ1я права / за заг. ред. О. Г. Датлъяна. - К. : Юртком 1нтер, 2002. -272 с. 5. Фыософ1я права: навчалъний поабник / [О. О. Бандура, С. А. Бублик, М. Л. Затчковсъкий та т.] ; за заг. ред. М. В. Костицъкого, Б. Ф. Чмтя. - К.: Юртком 1нтер, 2000. - 336 с. 6. Нерсесянц В. С. Юридическая антропология как наука и учебная дисциплина / Владик Сумбатович Нерсесянц; [в кн. : Рулан Н. Юридическая антропология]; [пер. с франц.]. - Москва: НОРМА, 1999. - 467 с. 7. Фыософ1я права: проблеми та тдходи: [навчалъний поабник для студент1в спец1алъност1 "Правознавство"] /за заг. ред. П. М. Рабтовича. - Лъв1в: Юрид. фак-т Лъв1всъкого нащоналъного утверситету 1мен11. Франка, 2005. - 290 с. 8. Удовика Л. Г. Проблема статусу сучасног юридичног антрополога / Л. Г. Удовика // Держава i право: зб. наук. працъ. Юр. i полт. науки. - К.: 1н-т держави i права iм. В. М. Корецъкого НАН Украгни, 2004. - Вип. 25. - С. 11-14. 9. Пучков О. А. Антропологическое постижение права / Олег Александрович Пучков. - Екатеринбург: Изд-во Ур. ГЮА, 1999. - 198 с. 10. Гарасuмiв Т. З. Право як форма екзистенщалъного розвитку людини / Т. З. Гарасuмiв // Шдприемництво, господарство i право. - 2009. - № 11 (167). - С. 3-6. 11. Кримсъкий С. Б. Методологiя розумтня чи розумтня методологи? (парадигмалът вuмiрu змт фтософсъкого мислення) / С. Б. Кримсъкий // Цивмзащя на роздорiжжi : пошуки фтософсъко-свiтогляднuх орieнтuрiв. - К., 1998. - С. 3-6. 12. Бiгун В. С. Людина в правi. Правове людuнорозумiння як фтософсъко-правова проблема / В. С. Бiгун //Проблеми фшософи права. - К., 2003. - Т. 1. - С. 120-129. 13. Гребенъков Г. В. Вчення про природу людини як тдгрунтя сучасног правовог антрополог^ / Г. В. Гребенъков // Вiснuк Донецъкого юридичного тституту МВС при ДонНУ. - 2005. - № 1. - С. 3-8. 14. Гарасuмiв Т. З. Фiлософiя права - ттегратор знання про людину в сuстемi права / Т. З. Гарасuмiв //Митна справа. - 2009. - № 6. - Ч. 2. - С. 117-123.
REFERENCES
1. Filosofskii slovar' [Philosophical dictionary]. pod red. I. T. Frolova ; [5-e izd.]. Moskow, 1986. p. 526. 2. Kazimirchuk V. N. Tseli i funktsii pravovoi sistemy. Pravovaya sistema sotsializma [The objectives and functions of the legal system. The legal system of socialism]. V. N. Kazimirchuk,
5. V. Bobotov. Moskow, 1987. Kn. 2. 526 p. 3. Kovler A. I. Antropologiya prava : uchebnik dlya vuzov [Anthropology of law: the textbook for high schools]. Moskow: NORMA Publ, 2002. 480 p. 4. Filosofiya prava [Philosophy of law]. za zah. red. O. H. Danil'yana. Kiev : Yurinkom Inter Publ, 2002. 272 p. 5. Filosofiya prava : navchal'nyy posibnyk [The philosophy of law: a tutorial]. O. O. Bandura, S. A. Bublyk, M. L. Zainchkovs'kyy ta in.; za zah. red. M. V. Kostyts'koho, B. F. Chmilya. Kiev: Yurinkom Inter Publ, 2000. 336 p. 6. Nersesyants V. S. Yuridicheskaya antropologiya kak nauka i uchebnaya distsiplina [Legal anthropology as a science and a subject matter]. v kn. : Rulan N. Yuridicheskaya antropologiya; per. s frants. Moskow : NORMA Publ, 1999. 467 p. 7. Filosofiya prava : problemy ta pidkhody : navchal'nyy posibnyk dlya studentiv spetsial'nosti "Pravoznavstvo" [Filosofiya right: the problem is the pidhodi: The Teaching posibnik for studentiv spetsialnosti "Pravoznavstvo"]. za zah. red. P. M. Rabinovycha. L'viv : Yuryd. fak-t L'vivs'koho natsional'noho universytetu imeni I. Franka Publ, 2005. 290 p. 8. Udovyka L. H. Problema statusu suchasnoyi yurydychnoyi antropolohiyi [The problem of the status of suchasno! yuridichno! antropologi!]. Derzhava i pravo : Zb. nauk. prats'. Yur. i polit. nauky. Kiev : In-t derzhavy i prava im. V. M. Korets'koho NAN Ukrayiny Pybl, 2004. Vol. 25. pp. 11-14. 9.
Дата надходження: 20.12. 2016р.
