CC BY
15
УДК 340:12
Наталiя Кучеренко
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", магiстр I курсу спещальносп 081 "Право"
Тарас Гарасимiв
Навчально-науковий iнститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософп права, [email protected]
ГЕНЕЗА ОСОБИСТОСТОСТ1 ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ДЕТЕРМ1НАНТ
© Кучеренко Н., Гарасим1в Т., 2017
У статт дослщжено одну iз основних проблем фшософп права, а саме становлення особистост у контекстi поеднання сощального та iндивiдуального в цiй шституцн. Акцентовано увагу на вирiшеннi фундаментальноТ проблеми сусшльноТ науки: становлення особистост через призму фiлософсько-правових детермiнант. Проведено корелящю мiж iндивiдуальними та сощальними чинниками становлення особистостi та формуванням людини як повноцшного члена сусшльства. З'ясовано, що iндивiдуальне та сощальне в особистостi можуть бути зрозумьш як еднiсть та протилежнiсть форми i змiсту.
Ключовi слова: особисткть; соц1альн1 чинники; персоналiзм; постмодернiзм; шдивщ; iндивiдуальнi чинники; фундаментальна проблема; становлення особистост 1ндив1да; детермiнацiя.
Наталья Кучеренко, Тарас Гарасымив
ГЕНЕЗА ОСОБИСТОСТОСТИ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫХ ДЕТЕРМИНАНТ
В статье исследовано одну из основных проблем философии права, а именно становление личности в контексте сочетание социального и индивидуального в данной институции. Акцентируется внимание на решении фундаментальной проблемы общественной науки: становление личности через призму философско-правовых детерминант. Проведено корреляцию между индивидуальными и социальными факторами становления личности и формированием человека как полноценного члена общества. Установлено, что индивидуальное и социальное в личности могут быть поняты как единство и противоположность формы и содержания.
Ключевые слова: личность; социальные факторы; персонализм; постмодернизм; индивид; индивидуальные факторы; фундаментальная проблема; становления личности индивида; детерминация.
Nataliya Kucherenko
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University
Taras Harasymiv
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc.D., Prof
GENESIS OF PERSONALITY IN THE LIGHT OF PHILOSOPHICAL AND LEGAL DETERMINANTS
In the article the one of the main problems of philosophy of law, namely the formation of personality in the context of a combination of social and individual in this institution. The purpose of this article is to focus on solving the fundamental problem of social science: identity formation in the light of philosophical and legal determinants. A correlation between individual and social factors of personality and the formation of man as a full member of society. It is shown that in individual and social identity can be understood as a unity and contrast of form and content.
Key words: identity; social factors; personalism; postmodernism; individual; individual factors; the fundamental problem; of personality of the individual; determination.
Постановка проблеми. Проблема становлення людини як особистосп у фшософсько-правовому аспект е актуальною з огляду на ii недостатню розробленють i в сучаснiй украшськш, i у пострадянськiй юридичнiй наущ. Фiлософсько-правова проблема становлення особистостi як шдивща корелюеться з необхiднiстю дослщження формування особи - повноцiнного члена демократичного, правового та сощального суспшьства.
Аналiз дослiдження проблеми. Науковi спроби описати проблему особистосп робили фшософи рiзних шкiл та напрямкiв. Серед сучасних фiлософських шкiл, якi придшяють значну увагу проблемi особистостi, слщ вiдзначити екзистенцiалiзм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Гайдеггер). Найвщомшими представниками персоналiзму як одного iз провiдних напрямiв сучасно! свiтовоi фiлософii е М. Бердяев, Б. Боун, Р. Флюелшг, Е. Мунье, Е. Брайтмен, Ж. Лакруа, П. Ршер. Проблемi визначення особи як вияву нею свого ставлення до шших людей через певш форми мiжлюдського спiлкування присвятили сво! науковi розвiдки К. Хорш, Г. Салiван, Е. Фромм, яю й заснували фiлософську школу неофрейдизму. Однак пожвавлений штерес вимагае кардинально вщмшно! логiки розумiння здiйсненоi в межах укра!нсько1 фiлософськоi культури пращ щодо засвоення означено! проблеми.
Метою статт е постановка фундаментально! фiлософсько-правовоi проблеми становлення людини як особистосп.
Виклад основного матерiалу. Аналiтика сучасно^' науковоi думки свiдчить, що найпоширешшими та найвпливовiшими у розв'язаннi проблем особистосп е вчення фiлософiв -представниюв таких напрямiв i шкш, як персоналiзм, марксизм, екзистенцiалiзм, неофрейдизм, сучасна релiгiйна фiлософiя, а також постмодершзм (явище в сучаснiй науковш думцi, що певною мiрою стосуеться вшх напрямiв фiлософii).
Найвiдомiшими представниками персоналiзму як одного iз провщних напрямiв сучасноi свiтовоi фiлософii е М. Бердяев, Б. Боун, Р. Флюелшг, Е. Брайтмен, Е. Мунье, Ж. Лакруа, П. Ршер.
1х поеднуе розумiння особистостi як первинно! онтолопчно! реальностi та вищо! духовно! щнносп, буття яко! зумовлене верховною особою - Богом [1, с. 278].
Загалом персоналiзм обгрунтовуе концепщю розумiння реальностi як сукупностi окремих духовних iснувань ("персон"), пов'язаних через нерацiоналiзовану комунiкацiю в гармонiйну цшснють. Ця гармонiя е творiнням Верховно! Персони (Бога), функщя якого полягае у поеднанш окремих персон [1, с. 272]. Зпдно з позищями представникiв персоналiзму, особистiсть-персона е онтолопчним поняттям i виявляе себе як фундаментальний принцип буття, в якому вольова активнють поеднуеться з неперервнютю юнування, що й надае особистюному iснуванню "персонального" реалiзування. Саме тому рацюнально-дискурсивне мислення нездатне осягнути повноту "персонального" в свт. Таке осягнення можливе лише в плюралютично-множиннш шзнавальнш орiентацi!, на яку не здатний абстрактний моносуб'ект традицшно! фiлософi!, який керуеться принципом збтання судження та дшсносп. Аналiтично-об'ективiстська наукова методологiя традицшно розглядае людину як частину природи чи сусшльства (бюлопчна iстота або атом сощального буття), тому ця методолопя не може осягнути людину як самодостатню цшснють, персону, "духовне творiння". В основi персони лежить властивють самочинно набувати певного стану (свобода вол^, що е наслщком самопокладання, а не впливу середовища. Тому позитивiзм заперечуе можливiсть прогресу сусшльства самого по соб^ оскшьки воно не здатне на будь-яю самостiйнi дi!, а тому безплщне, таке, що лише вiдтворюе вже юнуюче. Тiльки iндивiд е реальною персоною, яка здшснюе новi ди.
Головною характеристикою особистостi е !! свобода: особистiсть, на думку М. Бердяева, не просто володiе свободою, вона й е сама свобода. А тому фшософ вщкидае т визначення людини, якi !й надавала традицшна фiлософiя. Вiн не сприймае за характеристику людського буття поняття субстанцп, хоча у бiльш раннш перiод свое! дiяльностi, пiд впливом вгтчизняного неолейбнiцiанства, був схильний бачити в людиш духовну субстанцiю - монаду. Вщ 30-х рокiв ХХ ст., вш вiдмовляеться вiд мислення в таких традицшних категорiях, як субстанщя i, навiть, буття. Особистють, як твердить М. Бердяев, не субстанщя, а творчий акт, вона - спротив, бунт, боротьба, "перемога над "тягарем свiту", свободи над рабством" [2, с. 7].
Представники французько! школи персоналiзму пiд впливом М. Бердяева поширюють низку принципових положень, розвинутих екзистенцiалiзмом. Зусилля спрямовуються на штимнють персони, яка б замшила "зовшшш" характеристики власностi на "внутршш". Саме iнтимнiсть мала захистити цшснють людини вiд тоталiтаризму, нав'язування зовшшшх обставин силою, але водночас не дати замкнутися "у собГ', вщгородитися вiд iнших персон. "1нтимнють" формуе новий тип особистостi, який в^^зняеться вiд того, що сформувався в умовах формально-юридичного об'еднання живих органiзмiв та рацiонально-механiчного подiлу в державнш системi [1, с. 279].
Серед сучасних фiлософських шкiл, як придiляють значну увагу проблемi особистосп, слiд вiдзначити екзистенцiалiзм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Гайдеггер). Представники цього напряму вважають, що сутнюним визначенням особистосп е iррацiональна самобутнiсть !! внутрiшнього свiту, !! екзистенцiя [1, с. 272]. Екзистенщя - ушкальне особистiсне ество людини, що втшюе духовну, психоемоцiйну неповторнiсть особи. Особистюний характер екзистенцi! робить !! недосяжною для будь-яких лопко-дискурсивних, рацiонально-об'ективних методiв пiзнавального осягнення: через свою загальнють вони е принципово "несумiсними" з особистюною (неповторно-унiкальною) природою екзистенцi!. Тому остання як принципово несумюна iз "загальним", речово-предметним об'ективним свiтом з його ращонально-лопчною структурою, тлумачиться як те, "що не е" (тобто сукупнiсть можливостей, майбутне тощо, на що переважно й орiентована "екзистенщя" як на предмет сво!х бажань, задумiв, планiв, проектiв), як небуття, нiщо.
Сучасний неофрейдизм (К. Хорш, Г. Салiван, Е. Фромм) наголошуе на визначеннi особи як вияву нею свого ставлення до шших людей через певш форми мiжлюдського спiлкування, уникаючи психологiзаторсько! традицi! (З. Фрейд), пояснюе особистють, виходячи з внутршшх процешв i водночас психолопзуючи соцiальне буття особи [1, с. 272]. Особливу увагу привертае вчення Е. Фромма, котрий використав певш аспекти психолопчного вчення З. Фрейда про людину, особистють, що дало йому змогу шднести розгляд останшх до сощально-фшософського рiвня.
Е. Фромм po3yMÎe людське буття як становлення людини, вдосконалення ïï духу [3, с. 11]. Будь-яка розмова про мораль, щннюш оpiентащï, совють та обов'язок може формуватися на грунп фiлософського осягнення людини. Мiж iншим, слабкiсть багатьох етичних систем полягае у тому, що вони ^норують фiлософськy антpопологiю, залишають без уваги загальш роздуми про людську природу та намагаються протиставити особистосп наперед визначеш святинi, котpi бущмто й дозволяють конструювати людину. У цьому випадку фшософська антpопологiя втрачае свою первиннють, стае фрагментом етичних роздушв. Саме так оцiнюе П. Гуревич позицiю Е. Фромма у ставленш до спiввiдношення психоаналiзy та етико-сyспiльноï думки [4].
Пишучи про людину, Е. Фромм тдкреслюе: "Людина - не чистий аркуш паперу, на якому культура може писати свш текст; вона - ютота, яка заряджена енеpгiею та структурована певним чином, iстота, котра, адаптуючись, реагуе специфiчним i певним чином на зовшшш умови. Якщо б людина адаптувалася до зовшшшх умов, гнучко змiнюючи свою природу, подiбно до тварини, то була б здатною до життя ильки за певних умов, до яких вона розвинула спещальну адаптацiю, вона досягла б глухого кута соцiалiзацiï, що е долею будь-якого тваринного виду, тобто зупинки ютори. Якщо б, з шшого боку, людина могла адаптуватися до ушх вимог не роблячи спротив тим, що противш ïï природ^ вона школи б не мала бyдь-якоï ютори взагат" [5, с. 26].
Е. Фромм надавав великого значення пpоблемi людсь^' дестpyктивностi. З позицiï всебiчно обrpyнтованоï антpопологiчноï концепцiï вiн критикував вщому тезу: агресивна поведiнка людини мае фшогенетичш коpенi, вона запрограмована в людиш, пов'язана iз вродженим шстинктом. Така начебто природа людини, тут шчого не поробиш. На думку ж Е. Фромма, виникнення людсь^' деструктивносп стосуеться швидше ютори, шж пеpедiстоpiï. "У тiм-то й справа, - писав вш, - що людина в^^зняеться вiд тварини саме тим, що вона вбивця" [6, с. 8].
Величезну методолопчну щннють мае pозпiзнання Е. Фроммом "доброякюноГ' та "злоякюноГ' агpесивностi. Перша почасти належить свiтовi людських шстинкпв, друга коpiниться в людському характера в людських пристрастях, якими керують спонукання зовшм не пpиpодноï, а екзистенцiйноï якостi [6, с. 10]. Детальшше про це йтиметься у наступних роздшах дослiдження.
Е. Фромм вважав, що життя позначене особливою динамшою: людина, особистють повинна зростати, проявити себе, прожити свое життя. Якщо ця тенденщя стримуеться, то енерпя, спрямована на життя, розпадаеться та перетворюеться на руйшвну. 1накше кажучи, прагнення до життя та потяг до руйнування пов'язаш зворотною залежнютю: що сильнiше виявляеться прагнення до життя, то повшше pеалiзyеться життя, то слабшi pyйнiвнi сили [6, с. 11].
Отже, погляди представниюв сучасних найпошиpенiших фiлософських напpямiв, переконують у тому, що спостертаеться значний прогрес у вивченнi проблем людини, особистосп, демонструеться широке та piзноманiтне бачення цих проблем i шляхiв ï^ виpiшення. Водночас багатомаштнють пiдходiв, наявнiсть низки учень про людину, ï^ пpетензiï на самодостатнють при виpiшеннi сучасних проблем особистосп не призводять до радикальних позитивних змш в особистюному сyспiльномy розвитку.
Особистють - це еднiсть сощального та шдивщуального, суть ïï юнування [1, с. 273]. Вона являе собою щлюну, iндивiдyалiзованy систему сощально значущих властивостей людини (iнтеpесiв, потреб, здiбностей), котpi формуються у процеш становлення конкpетно-iстоpичних видiв дiяльностi вщповщно до умов життя сyспiльства. Щц час пpактичноï дiяльностi людини сощальне та духовне поеднуються, вiдбyваеться самоpеалiзацiя та самоутвердження особистостi, ïï соцiалiзацiя, що водночас е ïï iндивiдyалiзацiею, iндивiдyальною формою привласнення нею суспшьних вiдносин. Розвиток особистостi, розкриття ïï шдивщуальносп - це розвиток загальносуспшьного в iндивiдyальномy i через нього зростання багатства та розмаггтя ïï духовного свгту, розвиток iнiцiативи i творчих здiбностей. Особистiсть pеалiзyе себе лише поруч з iншою особистютю у пpоцесi спiльноï дiяльностi. Глибина та масштаб ïï, мipа самоpеалiзацiï людини, а також те, наскшьки збiгаються ïï iнтеpеси з штересами iнших особистостей i сyспiльства, визначають piвень розвитку особистостi. Отже, iндивiдyалiзацiя перетворюеться на фактор yсебiчного розвитку особистосп. Суспшьство може сприяти цьому, але саме воно здатне розвиватися лише за умови наявносп реальних можливостей, свободи вибору, коли особистють е
одночасно й законодавцем, i виконавцем, i творцем сусшльства. Вщсутнють таких умов неминуче призводить до стагнацiï сусшльства, однобiчного розвитку певного рiзновиду людсько1 дiяльностi (бюрократизацiя, мiлiтаризацiя, професiйний кретишзм тощо), що загрожуе людинi втратою можливостi бути особистiстю.
Формування особистосп визначаеться iсторично даною системою сустльних вiдносин, культурою певноï епохи, яку вона поступово опановуе тд час суспiльноï життедiяльностi. В. Нестеренко зазначае, що виршальною умовою шдивщуашзаци людини е "...ïï соцiалiзацiя -залучення людини до соцiального шляхом прийняття в себе й перетворення на свш життевий свiт, вщповщно до можливостей i вимог iндивiдуальних рис, здобутюв соцiального досвiду в найширшому його розумшш" Звичайно, в реальному житп соцiальне та природно-неповторне взаемоддать у людинi з перших дшв ïï життя, а, можливо, ще й ранiше. Але, як засвщчують i науковий аналiз, i практичне життя, iндивiдуальнiсть не дана людиш вщ природи, а задана ш самим способом ïï буття - сощальним. "Саме соцiалiзацiя, здiйснювана через наслщування, навiювання, через дiю всiеï системи виховання та освiти, - саме сощашзащя уможливлюе шдивщуашзащю" [7, с. 242].
Пошук сутнiсних характеристик явища i його понятiйно-категорiальне визначення е, як вщомо, найважливiшою умовою, складовою частиною i метою наукового аналiзу цього явища. Одночасно це - найскладшший компонент у будь-якому науковому дослщженш. Така складнiсть зумовлена, зокрема, багатозначнютю практично всiх сустльних явищ та процесiв. А це вимагае вщ дослiдника певного, кажучи словами В. Соловйова, "отвлеченного начала" в розгортанш теоретичноï моделi об'екта дослщження. Але не тiльки. Саме "отвлеченное начало" мае бути достатшм для грунтовного розгортання теоретичних обгрунтувань. Рацiональнiсть цих думок особливо пщтверджуеться на прикладi самореалiзацiï особистостi. Як пише один iз дослiдникiв вказаного феномена шмецький фiлософ Г. Кох, поняття самореалiзацiï може означати все i шчого. Тому його вживають в одному випадку для позначення цiлiсноï особистосп, в другому - щоб показати лише окремi сторони процесу ïï життедiяльностi, в третьому - з метою виокремлення шдивщуальносп особистосп [8, с. 1283].
Сощальне виступае важливою складовою особистiсного буття людини як невщ'емного чинника суспшьного життя. Це означае, що сощальне юнуе не поза iндивiдами, а мiж ними, в них самих. К. Поппер, критикуючи сощальний радикалiзм, спрямований на повну замiну соцiальноï системи, пише, що "маляр i ri, хто спiвпрацюе з ним, а також ri iнститути, яю забезпечують ïхне життя, ï^ мри та плани про кращий свгг, норми ï^ пристойностi та моралi - все це складовi соцiальноï системи, яку треба змити. Якщо вони справдi мають намiр очистити полотно, то 1'м доведеться знищити заразом себе i своï утошчш плани" [9, с. 189], бо своерщнють новоï картини соцiальноï системи, якою бачать ïï новi автори, е певною мiрою результатом ^ï ж системи, яку вони хочуть перебудувати. Сощальне, що юнуе лише завдяки шдивщуальному як формi свого буття, задае шдивщуальному колу межi сощально окреслених можливостей поведiнки. Воно зумовлюе загальну спрямованють розвитку шдивщв, а також детермiнуе ступiнь, мiру прояву та реалiзацiï iндивiдом багатомаштних здiбностей, потреб, знань, умiнь, навичок тощо, тобто вшх сутнiсних сил особистосп. В цьому полягае його функщя стосовно шдивщуального.
Висновки. Отже, людина як "шдивщуальна суспшьна ютота" вибiрково ставиться до зовнiшнього впливу. Ця вибiрковiсть, певний спосiб ставлення до зовшшнього i е концентрованим втшенням того неповторного, одиничного в особистосп, яке перетворюе сощальш можливосп, поданi ззовнi. Вибiрковiсть зумовлена, по-перше, iндивiдуальними межами буття людини i залежним вщ цього освоенням сустльних вщносин та, по-друге, формою освоення особистютю цих вiдносин, якi виражеш вiдповiдними рисами iндивiдуальностi. Отже, шдивщуальне та соцiальне в особистостi можуть бути зрозумш як еднiсть та протилежнють форми i змiсту. Вони е сторонами основноï суперечливостi особистосп на рiвнi iндивiдуальностi: мiж сощальним змютом особистостi та iндивiдуальною формою освоення та реалiзацiï цього змюту. Як справедливо пiдкреслюе Г. Дшгенський, аналiз притаманного сучаснiй людинi сшввщношення соцiальностi та
шдивщуальносн зм^ би слугувати ключем для розумшня ii суб'ективного свiту [10, c. 39]. На нашу думку, такий шдхщ мае свое цшковите виправдання i в аналiзi процесу становлення особистосп.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Социальна фтософ1я: короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та т] ; [Текст]. - Кигв ; Харюв: Руб1кон, 1997. - С. 272-279. 2. Бердяев Н. А. О назначении человека / Николай Александрович Бердяев. - М. : Республика, 1993. - 383 с. 3. Фромм Э. Психоанализ и этика / Эрих Фромм. - М., 1993. - С. 11. 4. Гуревич П. Величие и ограниченность самого Фромма / Павел Гуревич. - Режим доступу: http://www.infoliolib.info/psih/ fromm/fromm01.html. 5. Фромм Э. Человек для себя. Иметь или быть? / Эрих Фромм. - Минск, 1997. - С. 26. 6. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Эрих Фромм. - М., 1994. -С. 8-11. 7. Нестеренко В. Г. Вступ до фшософп: онтологiя людини / Владислав Григорович Нестеренко. - К., 1995. - С. 242. 8. Koch H. Karl Marx und die "Selbstverwirklichunq des individuums" // Einheit. - Berlin, 1973. - № 11. - S. 1283. 9. Поппер К. Вiдкрите сустльство та його вороги / Карл Поппер. - К. : Основи, 1994. - Т. 1. - С. 189. 10. Дилигенский Г. Г. В защиту человеческой индивидуальности /Г. Г. Дилигенский //Вопросы философии. - 1990. - № 3. - С. 39.
REFERENCES
1. Sotsial'na filosofiya : korotkyy entsyklopedychnyy slovnyk [Social Philosophy: Short Encyclopedic Dictionary].za zah. red. V. P. Andrushchenka, M. I. Horlacha ta in. Kiev ; Kharkiv : Rubikon Publ, 1997. pp. 272 -279. 2. Berdyaev N. A. O naznachenii cheloveka [Oh man appointment]. Moskow : Respublika, 1993. 383 p. 3. Fromm E. Psikhoanaliz i etika [Psychoanalysis and Ethics]. Moskow, 1993. p. 11. 4. Gurevich P. Velichie i ogranichennost' samogo Fromma [Greatness and limitations of Fromm]. Availableat: http://www.infoliolib.info/psih/fromm/fromm01.html. 5. Fromm E. Chelovek dlya sebya. Imet' ili byt'? [Man for himself. To Have or to Be?]. Minsk, 1997. p. 26. 6. Fromm E. Anatomiya chelovecheskoi destruktivnosti [Anatomy of the human destructiveness]. Moskow, 1994. pp. 8-11. 7. Nesterenko V. H. Vstup do filosofiyi : ontolohiya lyudyny [Introduction to Philosophy: human ontology]. Kiev, 1995. p. 242. 8. Koch H. Karl Marx und die "Selbstverwirklichunq des individuums" [Karl Marx und die "Selbstverwirklichunq des individuums"]. Einheit. Berlin, 1973. No 11. p. 1283. 9. Popper K. Vidkryte suspil'stvo ta yoho vorohy [The Open Society and Its Enemies]. Kiev : Osnovy Publ, 1994. Vol. 1. p. 189.
Дата надходження: 20.12. 2016р.
