CC BY
20
ТЕОР1Я ТА Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 340:12
Богдан Базарник
суддя Нетшинського мюького суду Хмельницько! областi [email protected]
КОНЦЕПТ ОСОБИСТОСТ1: ПОР1ВНЯЛЬНИЙ АНАЛ1З Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ШК1Л
© Базарник Б., 2017
У статт здiйснено порiвняльний аналп концепту особистостi основних фiлософсько-правових шкiл. Основоположник сучасного персоналiзму Е. Мунье вважав, що "Я" людини е "первинною реальшстю", i вона, на його думку, е й передумовою, i дшсшстю кторичнот творчостi. Особистiсть - центр переорiентування об'ективного ушверсуму, хто досяг р1вня особистiсного iснування, е суб'ектом створення власне людськот реальность Екзистенцiалiзм висувае унiкальнiсть людського буття, придшяючи велику увагу емоцiйному, духовному стану особистость Духовнiсть визначаеться станом розпачу, провини, вщповщальность
Феномен особистост не е спецiальним об'ектом дослщження феноменологи та фшософськот антропологи. Як вщомо, перша з них вивчае складну еднiсть структурних елементiв сутшсних взаемозв'язкiв свiдомостi з метою виявлення граничних характеристик, первкних основ тзнання i людського iснування й культури, а друга - сутшсть i природу людини в едност Тт органiчних особливостей, душевно-емоцшнот сфери, шзнавальних спроможностей i соцiально-культурних навичок.
Ключовi слова: аналiз; суб'ект; особисткть; антропологiя; персоналiзм; екзистен-цiалiзм; феноменолопя; трансценденцiя; духовнiсть.
Богдан Базарник
КОНЦЕПТ ЛИЧНОСТИ: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫХ ШКОЛ
В статье осуществлен сравнительный анализ концепта личности основных философско-правовых школ. Основоположник современного персонализма Э. Мунье считал, что "Я" человека является "первичной реальностью", и она, по его мнению, является и предпосылкой, и действительностью исторического творчества. Личность -центр переориентация объективного универсума, кто достиг уровня личностного существования, является субъектом создания собственно человеческой реальности. Экзистенциализм выдвигает уникальность человеческого бытия, уделяя большое внимание эмоциональном, духовном состояния личности. Духовность определяется состоянием отчаяния, вины, ответственности.
Феномен личности не является специальным объектом исследования феноменологии и философской антропологии. Как известно, первая из них изучает
сложное единство структурных элементов сущностных взаимосвязей сознания с целью выявления предельных характеристик, первобытных основ познания и человеческого существования и культуры, а вторая - сущность и природу человека в единстве органических особенностей, душевно-эмоциональной сферы, познавательных возможностей и социально-культурных навыков.
Ключевые слова: анализ; субъект; личность; антропология; персонализм; экзистенциализм; феноменология; трансценденция; духовность.
Bohdan Bazarnyk
City Court Judge of Netishyn Khmelnitsky region
CONCEPT OF PERSONALITY: COMPARATIVE ANALYSIS PHILOSOPHICAL AND LEGAL SCHOOLS
This article provides a comparative analysis of the concept of individual fundamental philosophical and legal schools. The founder of modern personalism of E. Mounier believed that the "I" man is the "primary reality", and it is, in his opinion, there is a premise and reality of historical works. Personality - center reorientation objective universumu who reached the level of personal existence, is the subject of creating their own human reality. Existentialism highlights the uniqueness of human life, paying great attention to the emotional and spiritual state of the individual. Spirituality is defined as despair, guilt, responsibility.
The phenomenon of personality is not a special object of study of phenomenology and philosophical anthropology. As you know, the first of which examines the complex structural elements essential unity of consciousness relationships in order to identify the boundary characteristics, the original foundations of knowledge and of human existence and culture, and the second - nature and human nature in the unity of its organic features, spiritual and emotional sphere, cognitive building and socio-cultural skills.
Key words: аnalysis; subject; personality; anthropology; personalism; existentialism; phenomenology; transcendence; spirituality.
Постановка проблеми. Людська особистють (не таемнича, iзольована вщ шших особистють персоналюив, а сощальна, пов'язана вшма сво!ми коренями з колективом) е в цьому дiалектичному процес "ототожнення" активною стороною, единим дiяльним суб'ектом, творцем ушх змш i процешв. Вона - единий суб'ект ютори, що дiе незалежно навггь вщ того, що в деяких ситуащях продукти И власних рук, взаемини i сощальш мехашзми вирiзняються, починають жити немовби власним життям, оволодiвають нею самою, що, своею чергою, призводить до вщчуження свщомосп, до приписування людським творам власно! особливо! активносп i незалежного юнування. У прагненш до подолання явищ вщчуження, у дiалектицi пристосування суб'ективного свггу до того, що людина знаходить готовим, полягае основа потягу до емансипацп.
Анал1з дослщження проблеми. Особистють з персоналютських поглядiв у фшософськш лiтературi вивчали переважно росшсью дослщники. Плiдними в аспект визначено! проблеми виявились пращ I. Вдовшо!, О. Гагаева, С Козлова, Ю. Мелих та ш. Важливим для нашого дослiдження виявились роботи укра!нських науковцiв В. 1ль!на, О. Марченка, В. Кудiни, В. Рибалки та ш. Проте недостатньо дослщженими е персоналiстськi концепци особистосп у вiтчизнянiй фiлософськiй думцi.
Мета статт - здiйснити порiвняльний аналiз концепту особистостi у вченнях основних фшософсько-правових шкiл.
Виклад основного матерiалу. Основоположник сучасного персоналiзму Е. Мунье, який зазнав у молодi роки впливу марксизму, визначив кризову ситуащю, що склалася мiж двома свiтовими вiйнами XX ст. як кризу дiяльних спроможностей людини, викликану И участю у кашталютичному виробництвi, як наслiдок запровадження буржуазного способу життя i дехристияшзацп широких народних мас. Проте, на вщмшу вщ марксизму, вiн, по-перше, боровся не за сощальну, а за "внутршню" революцiю - за перетворення цившзацп на особистiсних засадах; по-друге, намагався надати марксистському гумашзму ширшу перспективу, вважаючи, що останнiй ^норуе внутрiшне життя людини, його шдивщуальне i колективне призначення; по-трете, мав на мет пов'язати працю людини з и цiлiсним самовиявом як особистостi.
Душа, духовний свiт особистост^ особистiсне "Я" людини - друга (поряд ¡з "залученням") найголовнiша тема французького персоналiзму, звертаючись до яко! його прихильники наближаються до екзистенцiалiзму (зрозумiло, релiгiйного, головним представником якого е Габрiель Марсель) i феноменологи. Оскшьки "Я" людини е для Мунье й шших фшософ1в-персоналюив "первинною реальнiстю", то вона, на !хню думку, е й передумовою, i дiйснiстю юторично! творчостi. Особистють - центр переорiентування об'ективного ушверсуму, писав Е. Мунье, вважав, що той, хто досяг рiвня особистюного iснування, е суб'ектом створення власне людсько! реальностi. Перетворення дiйсностi з нелюдсько! у власне людську вщбуваеться у внутрiшньому свiтi особистостi; ядром цього свггу людини е свщомють, але не це визначае особистють i особистiсну творчiсть. Пiдкреслюючи незаперечне значення свщомого вибору особистостi, Е. Мунье водночас твердить, що "свщома поведшка е лише частиною цшсного "Я", а найкращими з наших вчинюв виявляються саме тi, в необхщносп яких ми найменше впевнеш"; творчiсть, як переборювання цього "досягаеться за межами свiдомостi i дiяльностi" [2, с. 415, 526].
Почуття людсько! спiльностi, за Е. Мунье, належить до фундаментальних характеристик особистосп, до И первинного досвiду. "Первинний досвiд особистостi - це досвщ "шшо! особистостi"" [3, с. 479]; "Ти", а в ньому i "Ми" виступають попередниками особистостi або, точшше, супроводжують "Я" на всьому його життевому шляху. Отримуючи внутршне життя, особистiсть стае спрямованою на свгг i до iнших особистостей; йдучи шляхом унiверсалiзацil, вона об'еднуеться з ними, оскшьки "шший" ("шшГ') не тiльки не обмежуе и, а визначае И iснування й пiднесення. "Особистiсть iснуе тiльки у своему напрямi до "iншого", тзнае себе тiльки через "iншого" i знаходить себе тiльки в "шшому" [3, с. 479].
Персоналiстське ствтовариство, окреслення якого стало метою "особистюно! фiлософil", мае грунтуватися на сери своерщних актiв, яким, як уважае Е. Мунье, нема шяких аналопв у всьому унiверсумi: вмiння особистосп вийти за власнi межi i пiдпорядковуватися "iншому", зрозумiти його в пошуках взаемно! згоди, стати на його точку зору; спроможнють взяти на себе частину обов'язюв "шшого", подiлити з ним його труднощi та радощi, бути великодушним, не розраховуючи на взаемнють, зберiгати незмшну вiдданiсть "iншому" протягом усього життевого шляху. Е. Мунье в такий спошб формулюе кредо життевого юнування: "... Я iсную тiею мiрою, якою я iсную для "шшого", а врештьрешт iснувати - означае любити. Така первинна ютина персоналiзму" [3, с. 479]. Пiд любов'ю вш розумiе не природне (сексуальне, родинне) ставлення, а ставлення надприродне, нову форму буття: вона даруеться людиш по той бш И ества, вимагаючи вщ не! якнайповишо^' самореалiзацi! в свободi. Акт любов^ вiдповiдно до Е. Мунье, - це незаперечне свщчення iснування людини: "Я люблю - означае й юную, i життя коштуе того, щоб його прожити" [3, с. 479].
Особистють, творчють, трансценденцiя, мiжособистiсне спiлкування та iншi основнi поняття персоналiзму Е. Мунье великою мiрою визначае через художню творчiсть i мистецтво. Тому свою концепцiю митець подае як проповщник i провщник iснування, а твiр мистецтва стае моделлю справдi особистiсного самоздiйснення людини-творця. На думку Е. Мунье, в акп художньо! творчостi особистiсть реалiзуе себе як вiльний суб'ект, котрий цшком покладаеться на досягнення мети, творить нову реальнють, прагнучи з'еднатися з щеальною сутнiстю всiх речей [4, с. 621-622].
Серед сучасних фшософських шкiл, що значну увагу придшили проблемi особистостi, слiд вщзначити екзистенцiалiзм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Гайдеггер). За його критерiями, ютотним у визначеннi особистостi е iррацiональна самобутнiсть !! внутрiшнього
свггу, И екзистенцiя, тобто унiкальне особистюне ество людини, що втiлюe в собi духовну, психоемоцiйну неповторнiсть особистосп [5, с. 72]. Особистiсний характер екзистенци робить И недосяжною для будь-яких лопко-дискурсивних, рацiонально-об'ективних методiв тзнавального розумiння; через свою загальнiсть науковi методи принципово "несумюш" з особиспсною (неповторно унiкальною) природою екзистенци. Тому вона, як принципово несумiрна зi "загальним", речовинно-предметним об'ективним свiтом, з його рацюнально-лопчною структурою, виступае тим, "що не е".
На перший план екзистенцiалiзм висувае унiкальнiсть людського буття, придiляючи велику увагу емоцшному, духовному стану особистостi. Духовнiсть визначаеться станом розпачу, провини, вщповщальносп. Головною турботою для не! виступае збереження "Я", адже без ще! серцевини ютинного iснування людина стае "тшьки шифром" [6, с. 361], ще одним повторенням 'Очного нуля" [6, с. 364].
Феномен особистосп не е спещальним об'ектом дослiдження феноменологи та фшософсько! антропологи. Як вщомо, перша з них вивчае складну еднють структурних елементiв сутнiсних взаемозв'язюв свiдомостi з метою виявлення граничних характеристик, первiсних основ пiзнання i людського iснування й культури, а друга - сутнють i природу людини в едносп !! оргашчних особливостей, душевно-емоцшно! сфери, пiзнавальних спроможностей i соцiально-культурних навичок [7, с. 241-245].
Слщ зазначити, що засновник феноменологи Едмунд Гуссерль, виршував проблему особистосп через аналiз поняття "Я". Так, вш визначае трансцендентальне "Я" як суб'ективний полюс штенщональних переживань свщомосп. Зокрема, на його думку, утворюеться "Я-образний" принцип едностi, який щодо рiзних актiв свiдомостi збертаеться iдентичним. Це "Я" редукуеться до властивостей суб'ективного полюсу, що об'еднуе вш акти свщомосп трансцендентального суб'екта. "Чисте Я" являе собою пов'язуючий пункт [8, с. 71-72]. У такому виглядi воно нагадуе Кантову формулу трансцендентального синтезу: "Я, що супроводжуе вш мо! уявлення" [9]. Гуссерль, зрозумшо, знову тематизуе це трансцендентальне "Я" з рiзних позицш, роблячи його таким, що пояснюе наявнють рiзних про нього суджень. Там, де вш протиставляе в кореляци суб'ективний полюс i предметний полюс, вш описуе трансцендентальне "Я" також i в його штенщональнш функцп: як "увагу", "спрямованiсть на", "зайнятють з", "оцiнювання". Метафорично Гуссерль характеризуе його, як промшь, що спрямовуеться (ЯюЫи^881;гаЫ), що виходить iз "Я", функцiонуе як "Я-центр" [8, с .71-72].
Засновник сучасно! фшософсько! антропологи, Макс Шелер, на вщмшу вiд свого першого iдейного вчителя Е. Гуссерля, поставив у центр свое! теоретично! системи поняття особистосп. Протягом усього свого життя вш вивчав людину в !! рiзноманiтних феноменолопчних проявах i неодноразово намагався сформулювати остаточне визначення особистосп. Найвдалшою дефшщею М. Шелера в цьому плаш видаеться така: "Особистiсть - конкретна i сутнiсна еднiсть, що конструюе акти рiзноманiтно! природи, що сама по собi (тобто... не для нас) передуе будь-яким сутнюним вщмшностям актiв (зокрема, розбiжностi мiж зовнiшнiм i внутрiшнiм сприйняттям, зовшшшм i внутрiшнiм бажанням, вiдчуттям, любов'ю, ненавистю тощо). Буття особистосп "служить "пщставою" вшх актiв, за своею суттю рiзноманiтних" [9, с. 393-394].
Згщно з фiлософською антропологiею Шелера, особиспсть завжди iндивiдуальна. Кожна людина тею мiрою, якою вона е особиспстю, являе собою одиничне, едине в своему родi буття й щннють. "Iндивiдуальне тут протиставляеться загальному, а не спiльному. Не можна говорити про загальну особистiсть: кашгвська "свiдомiсть взагалi" - безглуздя. Особиспсть автономна двояким чином: з одного боку, юнуе автономiя особистiсного розумшня добра i зла, з шшого - автономiя особистiсного волiння того, що дане як добро й зло. Особиспсть також пов'язана з тшом, але зовшм вщ нього не залежить; скорше, одна з умов юнування особистостi - панування над тшом. Нареши, особистiсть школи не частина, а завжди корелят певного "свггу"; отже, кожнiй особистосп вщповщае свiй свiт (мiкрокосм), а кожному свпу - особистiсть.
Особиспсть - динамiчна духовна еднiсть, що шяким чином не може бути повнютю охоплена в наукових категорiях. Вона не припускае об'ективiзацi!, як !! припускають психiчнi процеси, що не тотожш з духовним "Я". Найглибше ядро людського духу не можна розглядати як субстанщю. Субстанщальне тлумачення духовностi Шелер вiдхиляе, бо воно зводить людину до речг Особиспсть
не е чимось готовим, завершеним, вона завжди - чинний початок, що не пiдпорядковуeться причинним закономiрностям; навпаки, свобода - це буття людсько! суб'ективностi. Особистiсть не "е", вона "стае". Проте це становлення все ж не е абсолютним. Неправильно було б твердити про повне розчинення духовно! структури в iррацiональному потощ становлення. Поточне буття особистосп зберiгае зв'язок i3 царством загальнозначущих цiнностей. Людина пiдпорядкована цьому царству цшностей, i вона лише настшьки справдi е людиною, наскiльки втшюе надособистiснi сенси та цiнностi. Але особистють подiляеться на одиничну та сукупну. Сутнютю !! е те, що все !! духовне буття i дiяння споконвiчно е як шдивщуальною реальнiстю (окрема особистiсть), так i розчленованою реальнiстю якогось ствтовариства [10, с. 128].
Висновки. Сощальна фiлософiя, акумулюючи пiдходи згаданих нами наук, вивчае особистють, по-перше, як суб'ект космоприродно! еволюцп людства, по-друге - як суб'ект юторичного процесу i, по-трете - як суб'ект сощокультурно! творчостi.
Звiдси випливае, що сучасною особистiстю е психiчно здорова людина, яка досягла дорослого вшу, мае яскраво виражену шдивщуальнють i яка завдяки бюлопчно успадкованiй природнш активностi та специфiчним соцiокультурним умовам формування в онтогенезi вийшла в своему духовному розвитку на рiвень суб'екта суспшьних вiдносин, соцiально! та культурно! творчосп.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Сощальна фшософ1я : короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та т]. - Кигв ; Харюв: Руб1кон, 1997. - 398 с. 2. Mounier E. Traide du caractere / E. Mounier // Oeuvres. - V. 2. - 741 p. 3. Мунье Э. Манифест персонализма / Эммануэль Мунье. - М., 1999. - 559 с. 4. Вдовина И. С. Новая философская энциклопедия / И. С. Вдовина, Э. Мунье ; [в 4 т.]. -М., 2001. - Т.2. - C. 621-622. 5. Малышев Б. Т. Человеческая личность и её проявление / Б. Т. Малышев. - М., 1964. - 75 с. 6. Кьеркегор С. Болезнь к смерти / Сэрэн Кьеркегор //Этическая мысль. - М., 1990. - C. 361 - 370. 7. Новая философская энциклопедия : справочное издание / Институт философии РАН ; Национальный общественно-научный фонд ; [в 4 т.] ; [науч. ред. М. С. Ковалева и др.]. - М.: Мысль, 2001. - Т. 4. - C. 241-245. 8. Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля /Петер Прехтль. - Томск, 1999. - C. 71-72. 9. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант;[пер. Н. О. Лосского с вариантами пер. на рус. и европ. яз.]; Рос. акад. наук, Ин-т философи. - СПб., 1993. - 654 с. 9. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und die materiale Ucertethik Gessammel - te werke / M. Scheler. - Bern, 1954. - B. II. - S. 393-394. 10. Бохенский Ю. М. Современная европейская философия /Ю. М. Бохенский. - Москва, 2000. - 256 с.
REFERENCES
1. Sotsial'na filosofiya : korotkyy entsyklopedychnyy slovnyk [Social Philosophy: short encyclopaedic dictionary]. By the Society. ed. V. P. Andrushchenko, M. I. Horlatch etc.]. Kyiv; Kharkov: Rubicon, 1997. 398 p. 2. Mounier E. Traide du caractere [Traide du caractere].Ocuvres. V. 2. 741 p. 3. Mun'e E. Manifest personalizma [Manifest personalism]. Moscow, 1999. 559 p. 4. Vdovina I. S. Novaya filosofskaya entsiklopediya [New Encyclopedia of Philosophy]. 4t. Moscow, 2001. V.2 .pp. 621-622. 5. Malyshev B. T. Chelovecheskaya lichnost' i ee proyavlenie [Human personality and its manifestation]. Moskow, 1964. 75 p. 6. K'erkegor S. Bolezn' k smerti [Sickness Unto Death]. Ethical Thought.Moscow, 1990. pp. 361-370. 7. Novaya filosofskaya entsiklopediya : spravochnoe izdanie [New Encyclopedia of Philosophy: reference book]. Institute of Philosophy, Russian Academy of Sciences; National public and Science Foundation;In the 4 ton;Scientific. Ed. Mikhail Kovalev and dr.Moskva: Thought 2001.T.4. pp. 241-245. 8. Prekhtl' P. Vvedenie v fenomenologiyu Gusserlya [Critique of Pure Reason].(Trans.Lossky with options first. in Russian. and Europe. Lang; ros. Acad. Sciences, Institute of Philosophy). SPb., 1993. 654 p. 9. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und dic materiale Ucertethik Gessammel - te werke [Der Formalismus in der Ethik und dic materiale Ucertethik Gessammel - te werke]. Bern,1954. B.II. pp. 393-394. 10. Bokhenskiy Yu. M. Sovremennaya evropeyskayafilosofiya [Modern European Philosophy]. Moscow, 2000. 256 p.
Дата надходження: 3.10.2016р.
