CC BY
40
УДК 340:12 Т. Гарасиммв
Навчально-науковий шститут права i психологii Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
д-р юрид. наук, проф., заступник директора - декан повноi вищоi освiти, проф. кафедри теорй та фiлософii права
А. Вологша
Навчально-науковий iнститут права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка", студентка II курсу магiстратури
КОНЦЕПЦ1Я ЛЮДСЬКО1 ОСОБИСТОСТ1 У Ф1ЛОСОФСЬКО-
ПРАВОВИХ ШКОЛАХ
© Гарасим1в Т., Вологта А., 2016
Запропоновано концепщю людсько'1 особистоси, побудовану на основних щеях пров1дних фшософсько-правих шкiл. Розглядаеться поняття "персоналiзм" та характеристики його значення у сучаснш фшософн. Досл1джено кторичш основи та розвиток щей иерсоналвму, а також ироаналвовано провщш персоналктичш напрями з урахуванням особливостей фшософських концеицш 1'хшх основних представникiв. Дослщжено методи i найважлившп категорн, як використовуе екзистенцiалiзм у витлумаченнi проблеми людини та специфiки й' кнування. Ироаналвовано науково-ф1лософськ1 досл1дження проблеми феноменологи у розвитку концецн особистость
Ключовi слова: людина, особистiсть, персоналiзм, екзистенцiалiзм, трансцен-денщя, суб'ект, духовнкть, феноменологiя, антропологiя.
Т. Гарасымив, А. Вологина
КОНЦЕПЦИЯ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ЛИЧНОСТИ В ФИЛОСОФСКО-
ПРАВОВЫХ ШКОЛАХ
Предложена концепция человеческой личности, построенная на основных идеях ведущих философско-правовых школ. Рассматривается понятие "персонализм" и характеристики его значения в современной философии. Исследованы исторические основы и развитие идей персонализма, а также проанализированы ведущие персоналистические направления с учетом особенностей философских концепций их основных представителей. Исследованы методы и важнейшие категории, которые использует экзистенциализм в толковании проблемы человека и специфики ее существования. Проанализированы научно-философские исследования проблемы феноменологии в развитии концеции личности.
Ключевые слова: человек, личность, персонализм, экзистенциализм, трансцен-денция, субъект, духовность, феноменология, антропология.
T. Harasymiv, A. Volohina
CONCEPT HUMAN PERSONALITY IN THE PHILOSOPHICAL
AND LAW SCHOOL
In the article the concept of human personality built on the basic ideas of the leading right-wing philosophical schools. We consider the notion of "personalism" and the characteristics of its importance in contemporary philosophy. Researched historical basis and development of ideas of personalism and personalistic analyzes the major trends taking into account the characteristics of their basic philosophical concepts of representatives. The methods and the most important categories which uses existentialism in the interpretation of the rights and specificity of its existence. The analysis of scientific and philosophical study on the development of phenomenology concept personality.
Key words: people, person, personalism, existentialism, transcendence, subject, spirituality, phenomenology, anthropology.
Постановка проблеми. Людська особиспсть (не таемнича, iзольована ввд шших особислсть персонал^™, а сощальна, пов'язана вшма сво!ми коренями з колективом) е в цьому дiалектичному процеш "ототожнення" активною стороною, единим дмльним суб'ектом, творцем ydx змш i процешв. Вона - единий суб'ект гётори, що дiе незалежно навпъ ввд того, що в деяких ситуацмх продукти li власних рук, взаемини i сощальш механiзми вирiзняються, починають жити немовби власним життям, оволодiвають нею самою, що, своею чергою, призводить до ввдчуження свiдомостi, до приписування людським творам власно! особливо! активностi й незалежного юнування. У прагненнi до подолання явищ вiдчуження, у дiалектицi пристосування суб'ективного свiту до того, що людина знаходить готовим, полягае основа потягу до емансипацй.
Аналiз дослiдження проблеми. Особистiсть з персоналiстських позицiй у фшософсько-лiтературi вивчали переважно росшсью дослiдники. Плiдними в аспект визначено! проблеми виявились пращ I. Вдовiноi, О. Гагаева, С. Козлова, Ю. Мелих та ш. Важливими для нашого дослiдження стали роботи украшських науковцiв В. 1лына, О. Марченка, В. Кудiни, В. Рибалки та ш. Проте недостатньо дослвдженими виявились персоналiстськi концепцii особистосл у вiтчизнянiй фiлософськiй думцi.
Мета статт - проаналiзувати феномен людини та особистостi як об'екта рефлекси ф]лософсько-правово! науково! думки.
Виклад основного матерiалу. Основоположник сучасного персоналiзму Е. Мунье, який зазнав у молодi роки впливу марксизму, визначив кризову ситуащю, що склалася мiж двома свгговими вiйнами XX ст., як кризу дмльних спроможностей людини, спричинену ii участю у капiталiстичному виробнищш, як наслiдок запровадження буржуазного способу життя i дехристияшзаци широких народних мас. Проте, на ввдмшу ввд марксизму, вiн, по-перше, боровся не за сощальну, а за "внутршню" революцiю - за перетворення цившзацй на особистiсних засадах; по-друге, намагався надати марксистському гумашзму ширшу перспективу, вважаючи, що останнш iгноруе внутршне життя людини, його iндивiдуальне i колективне призначення; по-трете, мав на меп пов'язати працю людини з ii цшсним самовиявом як особистосл.
Душа, духовний свiт особистостi, особиспсне "Я" людини - друга (поряд 1з "залученням") найголовнiша тема французького персоналiзму, звертаючись до яко!, його прихильники наближаються до екзистенцiалiзму (зрозумшо, релiгiйного, головним представником якого е Габрiель Марсель) i феноменологii'. Оскшьки "Я" людини е для Мунье й шших фшософ1в-персоналiстiв "первинною реальнiстю", то вона, на !хню думку, е й передумовою, i дiйснiстю
iсторичноi творчосл. Особистiсть - центр переорiентування об'ективного ушверсуму, писав Е. Мунье, вважаючи, що той, хто досяг рiвня особистсного iснування, е суб'ектом створення власне людсько!' реальностi. Перетворення дшсносп з нелюд^^ на власне людську вiдбуваеться у внутрiшньому свт особистостi; ядром цього свiту людини е свiдомiсть, але не це визначае особиспсть i особистiсну творчють. Пiдкреслюючи незаперечне значення свiдомого вибору особистосп, Е. Мунье водночас твердить, що "свщома поведiнка е лише частиною цiлiсного "Я", а найкращими з наших вчинкiв виявляються саме т в необхiдностi яких ми найменше впевненi"; творчiсть, як переборювання цього "досягаеться за межами сввдомосп i дiяльностi" [2, с. 415, 526].
Почуття людсько!' спiльностi, за Е. Мунье, належить до фундаментальних характеристик особистостi, до 11 первинного досввду. "Первинний досвiд особистостi - це досвщ "iншоi особистостi" [3, с. 479]; "Ти", а в ньому i "Ми" виступають попередниками особистосл або, точнiше, супроводжують "Я" на всьому його життевому шляху. Здобуваючи внутрiшне життя, особистiсть стае спрямованою на свiт i до шших особистостей; йдучи шляхом унiверсалiзацii, вона об'еднуеться з ними, оскшьки "iнший" ("iншi") не тшьки не обмежуе й, а визначае й iснування й пiднесення. "Особистiсть юнуе тшьки у своему напрямi до "шшого", пiзнае себе тшьки через "шшого" i знаходить себе тшьки в "iншому" [3, с. 479].
Персоналютське спiвтовариство, окреслення якого стало метою "особиспсно! фiлософii", мае грунтуватися на серii своерiдних актiв, яким, як уважае Е. Мунье, нема нмких аналопв у всьому ушверсумк вмiння особистостi вийти за власт межi й пiдпорядковуватися "iншому", зрозумгги його в пошуках взаемно!' згоди, стати на його позищю; спроможшсть взяти на себе частину обов'язюв "iншого", роздшити з ним його труднощi та радощi, бути великодушним, не розраховуючи на взаемнiсть, зберкати незмiнну вiдданiсть "iншому" протягом усього життевого шляху. Е. Мунье в такий спошб формулюе кредо життевого кснування: "... Я iсную иею мiрою, якою я iсную для "шшого", а врештьрешт iснувати - означае любити. Така первинна ютина персоналiзму" [3, с. 479]. Пвд любов'ю вiн розумiе не природне (сексуальне, родинне) ставлення, а ставлення надприродне, нову форму буття: вона даруеться людиш по той бш й ества, вимагаючи вiд неi якнайповнiшоi самореалiзацii в свободi. Акт любов^ вiдповiдно до Е. Мунье, - це незаперечне сввдчення кнування людини: "Я люблю - означае й юную, i життя коштуе того, щоб його прожити" [3, с. 479].
Особиспсть, творчiсть, трансценденщю, мiжособистiсне спшкування та iншi основш поняття персоналiзму Е. Мунье значною мiрою визначае через художню творчкть i мистецтво. Тому свою концепщю митець подае як проповiдник i провiдник iснування, а твiр мистецтва стае моделлю справдi особистiсного самоздшснення людини-творця. На думку Е. Мунье, в акп художньо!' творчостi особиспсть реалiзуе себе як вшьний суб'ект, котрий цшком покладаеться на досягнення мети, творить нову реальшсть, прагнучи з'еднатися з iдеальною сутнiстю вшх речей [4, с. 621-622].
Серед сучасних фшософських шкш, що звертали велику увагу на проблему особистосл, виокремимо екзистенцiалiзм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Хайдеггер). За його критермми, ктотним у визначенш особистостi е iррацiональна самобутнiсть й внутрiшнього свгту, й екзистенцм, тобто унiкальне особисткне ество людини, що втшюе в собi духовну, психоемоцiйну неповторнiсть особистосл [5, с. 72]. Особистiсний характер екзистенцй робить й недосяжною для будь-яких логшо-дискурсивних, рацiонально-об'ективних методiв тзнавального розумiння; через свою загальнiсть науковi методи принципово "несумiснi" з особисткною (неповторно унiкальною) природою екзистенцii. Тому вона як принципово несушрна iз "загальним", речовинно-предметним об'ективним свiтом, з його ращонально-лопчною структурою виступае як те, "що не е".
На перший план екзистенцiалiзм ставить ушкальшсть людського буття, придшяючи велику увагу емоцшному, духовному стану особистостi. Духовшсть визначаеться станом розпачу, провини, ввдповвдальносп. Головною турботою для неi е збереження "Я", адже без цiеi серцевини ктинного iснування людина стае "тшьки шифром" [6, с. 361], ще одним повторенням 'Очного нуля" [6, с. 364].
Феномен особистосл не е спецiальним об'ектом дослiдження феноменологii та ф1лософсько1 антропологи. Як ввдомо, перша з них вивчае складну еднiсть структурних елеменпв сутнiсних взаемозв'язкiв свiдомостi з метою виявлення граничних характеристик, первюних основ тзнання i людського iснування й культури, а друга - сутшсть i природу людини в едносп ii органiчних особливостей, душевно-емоцiйноi сфери, тзнавальних спроможностей i соцiально-культурних навичок [7, с. 241-245].
Зазначимо, що засновник феноменологи Едмунд Гуссерль виршував проблему особистостi через аналiз поняття "Я". Так, вiн визначае трансцендентальне "Я" як суб'ективний полюс штенщональних переживань сввдомосл. Зокрема, на його думку, утворюеться "Я-подiбний" принцип едносп, який щодо рiзних актiв сввдомост зберiгаеться iдентичним. Це "Я" редукуеться до властивостей суб'ективного полюса, що об'еднуе вш акти свiдомостi трансцендентального суб'екта. "Чисте Я" являе собою об'еднувальний пункт [8, с. 71-72]. У такому виглядi воно нагадуе Кантову формулу трансцендентального синтезу: "Я, що супроводжуе вш мо!' уявлення" [9]. Е. Гуссерль, зрозумшо, знову тематизуе це трансцендентальне "Я" з рiзних позицш, роблячи його таким, що пояснюе наявнiсть рiзних про нього суджень. Там, де вш протиставляе в кореляци суб'ективний полюс i предметний полюс, вiн описуе трансцендентальне "Я" також i в його штенщональнш функци: як "увагу", "спрямованiсть на", "зайнятiсть з", "оцшювання". Метафорично Е. Гуссерль характеризуе його як промшь, що спрямовуеться (ШсЬШ^ззйтаЫ), виокремлюючись iз "Я", функцiонуе як "Я-центр" [8, с. 71-72].
Засновник сучасноi фiлософськоi антропологii, Макс Шелер, на вiдмiну вiд свого першого вдейного вчителя Е. Гуссерля, поставив у центр свое!' теоретично!' системи поняття особистостг Протягом усього свого життя вш вивчав людину в и рiзноманiтних феноменологiчних проявах i неодноразово намагався сформулювати остаточне визначення особистостг Найвдалiшою дефiнiцiею М. Шелера в цьому планi видаеться така: "Особистксть - конкретна i сутшсна еднiсть, що конструюе акти рiзноманiтноi природи, що сама по собi (тобто... не для нас) передуе будь-яким сутшсним вiдмiнностям актiв (зокрема, розбiжностi мiж зовнiшнiм i внутршшм сприйняттям, зовнiшнiм i внутрiшнiм бажанням, ввдчуттям, любов'ю, ненавистю тощо). Буття особистостi "слугуе пiдставою всiх акттв, за своею суттю рiзноманiтних" [9, с. 393-394].
Згдно з фшософською антропологiею М. Шелера, особистiсть завжди шдиввдуальна. Кожна людина тiею мiрою, якою вона е особистiстю, являе собою одиничне, едине в своему родi буття й цштсть. "1ндиввдуальне тут протиставляеться загальному, а не спшьному. Не можна говорити про загальну особистiсть: кантiвська "свiдомiсть взагалГ' - безглуздя. Особистiсть автономна двояко: з одного боку, кнуе автономм особистiсного розумiння добра i зла, з шшого - автономм особислсного волiння того, що дане як добро й зло. Особислсть також пов'язана з тшом, але зовсiм вiд нього не залежить; скорше, одна з умов iснування особистосп - панування над тшом. Нарешт^ особистiсть нiколи не частина, а завжди корелят певного "свгту"; отже, кожнш особистостi вiдповiдае свiй свгт (мiкрокосм), а кожному свiту - особислсть.
Особистiсть - динамiчна духовна едтсть, що нмк не можна повшстю охопити в наукових категорГях. Вона не припускае об'ективiзацii, як и припускають психiчнi процеси, що не тотожш з духовним "Я". Найглибше ядро людського духу не можна розглядати як субстанщю. Субстанщ-альне тлумачення духовностi М. Шелер ввдхиляе, бо воно зводить людину до речг Особистiсть не е чимось готовим, завершеним, вона завжди - чинний початок, що не тдпорядковуеться причинним закономiрностям; навпаки, свобода - це буття людсько!' суб'ективностг Особислсть не "е", вона "стае". Проте це становлення все ж не е абсолютним. Неправильно було б твердити про повне розчинення духовно!' структури в iррацiональному потощ становлення. Поточне буття особистосл збершае зв'язок iз царством загальнозначущих цiнностей. Людина тдпорядкована цьому царству цiнностей, i вона лише настшьки справдi е людиною, наскшьки втшюе надособистiснi сенси та цшносп. Але особистiсть подшяеться на одиничну та сукупну. Сутнiстю и е те, що все и духовне буття г дмння споконвГчно е як iндивiдуальною реальнiстю (окрема особислсть), так Г розчленованою реальшстю якогось ствтовариства [10, с. 128].
Висновки. Сощальна фшософм, акумулюючи пiдходи згаданих нами наук, вивчае особистiсть, по-перше, як суб'ект космоприродно!' еволюци людства, по-друге - як суб'ект вторичного процесу i, по-трете - як суб'ект сощокультурно' творчостi.
Звiдси випливае, що сучасною особистiстю е психiчно здорова людина, яка досягла дорослого вшу, мае яскраво виражену шдиввдуальшсть i яка завдяки бiологiчно успадкованш природнiй активностi та специфiчним сощокультурним умовам формування в онтогенезi вийшла в своему духовному розвитку на рiвень суб'екта суспшьних вiдносин, сощально' та культурно!' творчостi.
1. Сощальна фглософгя : короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та 1н]. - Кигв ; Харк1в : Рубикон, 1997. - 398 с. 2. Mounier E. Traide du caractere / E. Mounier // Oeuvres. - V. 2. - 741 p. 3. Мунье Э. Манифест персонализма / Эммануэль Мунье. - М., 1999. - 559 с. 4. Вдовина И. С. Новая философская энциклопедия / И. С. Вдовина, Э. Мунье ; [в 4 т.]. -М., 2001. - Т. 2. - C. 621-622. 5. Малышев Б. Т. Человеческая личность и её проявление / Б. Т. Малышев. - М., 1964. - 75 с. 6. Кьеркегор С. Болезнь к смерти / Сэрэн Кьеркегор // Этическая мысль. - М., 1990. - C. 361-370. 7. Новая философская энциклопедия : справочное издание / Институт философии РАН ; Национальный общественно-научный фонд ; [в 4 т.] ; [науч. ред. М. С. Ковалева и др.]. - М. : Мысль, 2001. - Т. 4. - C. 241-245. 8. Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля /Петер Прехтль. - Томск, 1999. - C. 71-72. 9. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант; [пер. Н. О. Лосского с вариантами пер. на рус. и европ. яз.]; Рос. акад. наук, Ин-т философии. - СПб., 1993. - 654 с. 9. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und die materiale Ucertethik Gessammel - te werke / M. Scheler. - Bern, 1954. - B. II. - S. 393-394. 10. Бохенский Ю. М. Современная европейская философия / Ю. М. Бохенский. - М., 2000. - 256 с.
REFERENCES
1. Sotsial'na filosofiya : korotkyy entsyklopedychnyy slovnyk [Social Philosophy: short encyclopaedic dictionary]. By the Society. ed. V. P. Andrushchenko, M. I. Horlatch etc.]. Kyiv; Kharkov: Rubicon,1997. 398 p. 2. Mounier E. Traide du caractere [Traide du caractere].Ocuvres.Vol. 2.741 p. 3. Mun'eE. Manifest personalizma [Manifest personalism]. Moscow, 1999. 559 p. 4. Vdovina I. S. Novaya filosofskaya entsiklopediya [New Encyclopedia of Philosophy]. 4t. Moscow, 2001. Vol. 2. pp. 621-622. 5. Malyshev B. T. Chelovecheskaya lichnost' i ee proyavlenie [Human personality and its manifestation]. Moskow, 1964. 75 p. 6. K'erkegor S. Bolezn' k smerti [Sickness Unto Death]. Ethical Thought. Moscow, 1990. pp. 361-370. 7. Novaya filosofskaya entsiklopediya : spravochnoe izdanie [New Encyclopedia of Philosophy: reference book]. Institute of Philosophy, Russian Academy of Sciences; National public and Science Foundation;In the 4 ton; Scientific. Ed. Mikhail Kovalev and dr. Moskva: Thought 2001. T. 4. pp. 241-245. 8. Prekhtl' P. Vvedenie v fenomenologiyu Gusserlya [Critique of Pure Reason]. (Trans. Lossky with options first. in Russian. and Europe. Lang; ros. Acad. Sciences, Institute of Philosophy). SPb., 1993. 654 p. 9. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und dic materiale Ucertethik Gessammel -te werke [Der Formalismus in der Ethik und dic materiale Ucertethik Gessammel - te werke]. Bern, 1954. B.II. pp. 393-394. 10. Bokhenskiy Yu. M. Sovremennaya evropeyskaya filosofiya [Modern European Philosophy]. Moscow, 2000. 256 p.
