CC BY
41
УДК 340:12
Т. Гарасиммв
Навчально-науковий шститут права i психологii Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
д-р юрид. наук, проф., заступник директора - декан повноi вищоi освiти 1НПП, проф. кафедри теорй та фiлософii права
Л. Ватаманюк
Навчально-науковий iнститут права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полiтехнiка",
iнженер кафедри адмiнiстративного та шформацшного права
ФЕНОМЕН ОСОБИСТОСТ1 У Ф1ЛОСОФ11 НЕОТОМ1ЗМУ
© Гарасимгв Т., Ватаманюк Л., 2016
Обгрунтовуеться актуальшсть досл1дження феномену особистостi в фшософи He0T0Mi3My; феномен особистостi визначаеться через категори духовностi, шди-вiдуальностi, автономи, самопiзнання й самооцшки, самодiяльностi, самовдоско-налення, любовi. Доведено, на основi фшософських трактатiв неотомiзму, автономiю особистост щодо створеного свiту, щодо природи й сустльства, а не надприродного буття - Бога. Сутнкть щеТ автономи полягае, власне кажучи, в тому, що "особисткть звернена до Бога", що "вона повинна вщдатися йому щлком".
Ключовi слова: особисткть, субстанцiя, природа, абсолют, буття, сввдомкть, неотомiзм, автоном1я.
Т. Гарасымив, Л. Ватаманюк
ФЕНОМЕН ЛИЧНОСТИ В ФИЛОСОФИИ НЕОТОМИЗМА
Обосновывается актуальность исследования феномена личности в философии неотомизма; феномен личности определяется через категории духовности, индивидуальности, автономии, самопознания и самооценки, самодеятельности, самосовершенствования, любви. Доказано на основе философских трактатов неотомизма автономию личности относительно созданного мира, природы и общества, а не сверхъестественного бытия - Бога. Сущность этой автономии состоит, собственно говоря, в том, что "личность обращена к Богу", что "она должна отдаться ему целиком".
Ключевые слова: личность, субстанция, природа, абсолют, бытие, сознание, неотомизм, автономия.
T. Harasymiv, L. Vatamanyuk
PHENOMENON PERSONALITY IN THE PHILOSOPHY OF NEO-THOMISM
The article substantiates the relevance of the study of the phenomenon of personality in the philosophy of neo Thomism; individual phenomenon determined by the category of spirituality, identity, autonomy, and self-esteem, initiative, self-improvement, love. It is proved
on the basis of philosophical treatises on individual autonomy neo-Thomism created the world, and the nature of society, not a supernatural being - God. The essence of autonomy is, in fact, that "personality turned to God" that "she must surrender to him completely".
Key words: personality, substance, nature, absolute, life, consciousness, neo-Thomism, autonomy.
Постановка проблеми. Проблема людини, особистосл, й формування та розвитку завжди посвдала одне з проввдних мкць в ктори суспшьно!' думки. У pi3Hi епохи фшософи, сощологи, психологи намагалися ввдповюти на запитання: що таке людина, в чому полягае й природа та сутшсть, що таке особистiсть, яка й структура, пiд впливом яких чинниюв вона формуеться, здiйснюе вчинки. Ввдповда були рiзними та неоднозначними. Вони залежали ввд епохи, цившзацшно1 та соцiокультурноi приналежностi авторiв, стилю та способiв мислення тощо.
Зважаючи на пiдвищений iнтерес широкого загалу до релiгiйноi фiлософii, що зумовлено, очевидно, сучасними глобалiзацiйними викликами, виникла необхiднiсть у науковому пошуку та^' фiлософii, яка б могла задовольнити потребу людини та подати ш необхвдш засоби для покращення свого ж юнування. 1з урахуванням таких запита, саме релiгiйна фшософм з ii всеохопним змiстом та обгрунтованими висновками може стати тiею фiлософiею, яка потрiбна соцiуму. Одним iз аргументiв актуальностi неотомiзму як однiеi iз течiй релiгiйноi фiлософii е намагання розглядати будь-яку проблему у контексп фiлософсько-теологiчноi штерпретаци.
Аналiз дослвдження проблеми. Провiдними дослiдниками задекларованоi проблематики були Ж. Марiтен, Ю. Бохенський, Е. Жшьсон, Е. Корет, Ю. Боргош, кард. Хеффнер, а також А. Мкюлат'ев, Ю. Комаров на пострадянському простора При цьому, зважаючи на недостатнш науковий рiвень розроблення тематики (як для фшософсько' думки Украши), автор зосереджуе увагу на загальних положеннях ^отом^тино' фшософй щодо феномену особистостi з метою всебiчноi репрезентаци сентенцiй вiдповiдного вчення.
Мета статп - визначити сутнiсть феномену особистосп у вимiрах фшософи неотомiзму.
Виклад основного матерiалу. Аналiз свггово' фшософсько1' спадщини показуе, що пею або iншою мiрою, б1льш або менш глибоко, в тому або шшому аспектi розглядали феномен особистосп томiзм, неотомiзм, марксизм, росiйська класична фшософм, персоналiзм, екзистенцiалiзм, фшософська антропологм i феноменологiя. Як вiдомо, давньогрецька фшософм не лише не оперувала поняттям, а навiть i не знала такого слова, як "особиспсть". За твердженням вщомого iспанського релейного фшософа Хавiера Субiрi, в середньовiччi знадобилися титанiчнi зусилля каппадокшських теологв (св. Васишя, св. Григорш Назiанзина i св. Григорш Нисського), щоб позбавити термiн "iпостась" колишнього значення чистого субстрату, subiectum i субстанцй та наблизити його до того значення, яке в римськш юриспруденцй надавалося термiну "persona" (вшьна людина, суб'ект прав i обов'язив у суспшьствГ), на вiдмiну вiд чисто' "res", "речГ" "... Поняття "особислсть", у всiй його своерiдностi, було введено християнською думкою та одкровенням, до якого була звернута ця думка" [1, с. 323].
Перше iз загальновизнаних визначень особистосл належить римському християнському богослову Северину Боещю (бл. 480-525 рр.), який твердив, що "особислсть е iндивiдуальна субстанция яка мае розумну природу". На думку К. Вальверде, через основоположника томiзму Хому Аквшського це поняття сприйняли всi християнськi фшософи [2, с. 41].
Проте, ввдповщно до поглядiв Боецм, не всяке субтистентне шдиввдуальне сутне являе собою особислсть. За його уявленням, "розумна природа, що, визначае шдиввдуальну субстанцiю як особислсть, - це спроможнiсть до результативного, ствввдносного та абстрагуючого мислення". Зввдси бути особистiстю означае бути суб'ектом, що мае розумну природу. Розвиваючи цю думку, Хома Аквшський додае: "Особиспсть означае найдосконалше в усш природi, тобто те, що самостшно iснуе у своему розумному ествi" [2, с. 42].
Представник юпансько! школи неотомiзму Х. Субiрi спробував загострити та актуалiзувати боещевське визначення особистостi з позицiй власно!, надто складно!' фшософсько! концепцii. Згiдно з його пiдходом, людина - жива ютота, котра сприймае реальшсть i надшена особистою сутнiстю, - це "ввдносний абсолют". Я - буття особистостi, буття щодо абсолютно!' реальности Абсолютним буття е тому, що конституйоване у значеннi "мене самого", незалежно ввд будь-яко! шшо! реальностi; вiдносне буття тому, що його сутшсть конституйована багатьма ввдповвдними субстанцiальними елементами. "Така концепцм особистосл, - пише Х. Субiрi, - у багатьох пунктах стикаеться з концепщею Боецм. Проте мiж ними немае формально!' тотожносп. По-перше, тому, що поняття розумностi у них рiзне. По-друге, тому, що уявлення про особисту реальшсть як про формальний бш людсько! сутностi, перетворюе !! у щось бшьше, тж просто суму субстанцiй, якi!! конституюють, хоча вони не можуть бути пропущенi в поняттi особисто! сутностi" [1, с. 3-4]. 1нший сучасний iспанський фшософ Ла!н Ентральго вважае, що така метафiзична теорм людсько! особистостi дае змогу розрiзнити в особистому буттi людини таю конститутивш й дескриптивнi характеристики, як внутршня свiдомiсть буття "самим собою", "власного я"; свобода i, як наслвдок й, вiдповiдальнiсть; бшьш-менш ращональне мислення, вiдповiдно до рiвня його розвитку; чуттево-тшесне життя, сввдоме i несвiдоме, виконавче й творче; ввдкрипсть назустрiч реальностi речей, людей i (у виглядi радикально! довiри) Боговi як основоположнiй реальностi [3, с. 271]. Щоправда, для експлшацй цих ознак потрiбна певна феноменолопчна або дедуктивна процедура. Але правда й те, що вони конституюють особиспсть, й власне специфiчне буття.
На думку ввдомого релiгiйного фшософа Е. Жильсона, поняття "особистiсть" означае "певний клас iндивiдуальних субстанцiй, що вiдрiзняються вiд iнших тим, що вони мають владу над власними актами... Щ субстанцй, що мають владу над сво!ми дмннями, дтоть не пiд впливом iнших субстанцш, а самостiйно, а це означае, що кожна з них е безпосередньою i кшцевою причиною кожного виконаного нею акта" [4, с. 420].
Тому багато неотомкив особливо тдкреслюють автономто людсько! особистостi, й незалежнiсть вiд будь-яких природних зумовленостей. "Особистiсть - це свiт духовно! природи, -пише Маргген, - що надшений свободою вибору i тому являе собою цше, незалежне ввд навколишнього свiту. Анi природа, аш держава не мають доступу до свпу особистостi без й дозволу" [5, с. 17]. Жильсон також пвдкреслюе, що особистiсть, "як розумна субстанцш, е автономним центром дмльносл i джерелом сво!х власних детермшацш... Все, що людина знае, все, чого вона хоче, все, що вона робить, мае свое джерело в акп, завдяки якому вона е те, хто вона е" [4, с. 4-17].
Надаючи автономто, незалежшсть i винятковють людськш особистостi, неотомiсти мають на уваз^ насамперед, незалежнiсть людини як особистосл вiд суспшьства, вiд рiзних чинниюв, що випливають iз рiзноманiтних форм колективного життя, тепершнього i минулого, ввд юторй. Згiдно з Мартеном, ця автономм виявляеться як у стан iснування, так i в стан дii. Незалежнiсть людини випливае iз притаманно! !й "свободи вибору i свободи волi", "що пвдноситься над усякою необхiднiстю, навiть внутршньою, i над усяким детермiнiзмом", як сутносп, надшено! безсмертною душею [5, с. 17].
Проте, ввдповвдно до томютсько! метафiзики, автономм особистостi, охарактеризована вище, е автономiею тшьки щодо природних речей, бо притаманну людськш особистосл незалежшсть актв волi ввд природних причинних зв'язкв томiсти тлумачать як форму певно! залежностi ввд "потойбiчних зв'язкiв", трансцендентних щодо особистосп й потойбiчного свiту. Ми наближаемося тут до натстотшшого компонента томютсько! концепцй людини - теоцентризму. На думку томгётш, особистiсть людини е "метафiзичною таемницею", недосяжною навiть "природному погляду ангелiв". Особистiсть не тшьки незалежна вiд будь-яких причинних зумовленостей (природних, психолопчних, соцiальних), але й така, яку не можна виразити й тзнати. Маргген пише: "... Людська особислсть - це велика метафiзична таемниця", що не тзнаеться природними пiзнавальними органами людей, вона е "протест та!нства" проти позбавленого шдиввдуальносл "свiту рацiоналiзму" [6, с. 34].
У цьому питанш погляди неотомкпв i християнських екзистенцiалiстiв (Ясперса, Бердяева, Марселя) збЬаються. Парадоксальнiсть i таемничкть людини виявляються, на думку Муро, в тому, що вона iснуе в тЫ, "створеному духом, спрямована до матери, але тяжiе до Бога, виростае протягом часу, а дихае вiчнiстю, належить еству свиу, але завдяки сво1й волi i спроможносл еднання з Богом переступае межi Всесвiту ... людина дво'ста, i це таемниця, яка не перекреслюе и приватного буття, яке об'еднуе духовно те, що онтологiчно вже поеднане, а обгрунтовуе його" [7, с. 238].
Автономм людини е наслвдком 11, людини, "особистого зв'язку" з Богом, що е й основою. За такого пiдходу автономм особистостi щодо суспiльства е другою стороною пвдпорядкування 11 Боговi. "Людина розумна i вшьна, - твердить Жильсон, - не незважаючи на те, що вона створена Богом, а саме тому. Людська особиспсть автономна саме завдяки тому, що вона залежить ввд Бога" [4, с. 420].
Отже, неотомiзм проголошуе автономто особистоси щодо створеного свиу, щодо природи й суспшьства, а не надприродного буття - Бога. Сутшсть ще! автономii полягае, власне кажучи, в тому, що "особиспсть звернена до Бога", що "вона повинна ввддатися йому цшком". Для Марггена цiннiсть людсько! особистостi, 11 гiднiсть, й закони випливають з устрою речей, "природно освячених, що несуть на собi вiдбиток Отця Бутв i мають у ньому межу свого руху" [6, с. 16].
Трохи вiдрiзняеться вiд неотомiзму сво1ми поглядами на проблему, що з'ясовуеться, православна фшософська думка. Один iз найвидатнiших представникiв сучасного православного богослов'я В. М. Лосський зауважуе, що у "святих отцiв" церкви поняття людини як особистостi немае [8, с. 120-121]. Проте не можна вважати, що поняття "особислсть" отщ схвдного християнства взагалi не вживають. Вони нервдко користуються ним, але як синотмом слова "людина", не бшьше. Так, поняття "особислсть" знаходимо в 1оанна Златоуста. Викладаючи одну з бiблiйних легенд, вш порiвнюе людське життя з морем, а судно, що пливе по ньому, - з людиною, або "особиспстю" [9, с. 51]. Таке святоотщвське вчення про людину зберишюся в росшському православ'1 аж до кшця XIX ст. Поняття "особиспсть" православ'я намагаеться визначити, насамперед, через поняття Бога. I хоча богослов'я водночас нервдко називае особиспсть началом, що "самовизначаеться" та "самоусвiдомлюе", проте зауважуе, що вона не може мати самовизначення i самосввдомостг
Торкаючись "гармоншного" спiввiдношення Бога й людини, традицшне росiйське православ'я, проте, трактуе його в душ ортодоксального християнського методу метафiзичного подвоення свиу - на Бога й людину. При цьому воно надто абсолютизуе роль Бога i зводить людину до його знаряддя. Показовою в цьому розумшт вважаеться праця ввдомого православного богослова Д. Г. Левитського. I хоча вш нервдко називае людину "найдосконалшим" творшням, але на його думку, вона все ж - зашб Бога, "придатне знаряддя сво1х мудрих цшей" [10, с. 48-49]. Зрозумшо, в його пращ не можна знайти й натяку на вдею творчого розвитку особистостг Всi людсью цiнностi трактуються як дарунок Бога. "Кожному, - пiдкреслював богослов, - даеться своя певна мiра природних здiбностей i дарувань". Бог такою мiрою визначае життя людини, твердить Д. Г. Левитський, що вся доля людини залежить ввд нього. Посилаючись на бiблiйнi пророцтва, вш наголошував, що "не проллеться жодна сльоза людська без ввдома Божого, що в плат творчому накреслет всi шляхи людини, обчислет всi долi 11", "визначено кшьюсть людей в кожному народi" [10, с. 43].
Висновки. Отже, особиспсть, з позицш православ'я, - це "внутршня людина". Богом дана "духовна природа" людини, "образ божий" у людиш. "Зовшшня людина", як Богом дана фiзична природа, може змшюватися або заохочувати вияв особистостi чи заважати йому. А й сутшсть така, що не змшюеться i не пiзнаеться, оскгльки непiзнаванний сам Бог. Натомють неотомiзм проголошуе автономто особистостi щодо створеного свiту, щодо природи й суспшьства, а не надприродного буття - Бога. Сутшсть ще1' автономи полягае, власне кажучи, в тому, що "особиспсть звернена до Бога", що "вона повинна ввддатися йому цшком". Саме завдяки "всебiчному" пвдходу ^з ураху-ванням фшософсько-теолопчних положень) досягнутi результати ввдповвдно до неотомiстичноi
фшософи можуть сприяти адекватному виршенню сучасних життевих виклиюв, i у суспшьно-сощальному, i у релейному контекста
1. Zubiri X. El problema del hombre / X. Zubiri. - Fudice 120, 1959. - 404 p. 2. Вальверде К. Философская антропология / Карлос Вальверде. - М., 2000. - 412 с. 3. Lain Entralgo P. Teoria y realidad del otro, II / Lain Entralgo P. - Madrid, 1968. - 453 p. 4. Gilson E. Le Thomisme / E. Gilson. -Paris, 1948. - 530p. 5. Maritain G. Humanisme Integral / G. Maritain. - Paris, 1936. - 129p. 6. Maritain G. Principes d'unapolitique humaniste / G. Maritain. - Paris, 1945. - 428 p. 7. Mouroux J. Le sens chretien ole I'homme / J. Mouroux. - Paris, 1952. - 375 p. 8. Комаров Ю. С. Общество и личность в православной философии / Юрий Степанович Комаров. - Казань, 1991. - 186 с. 9. Златоуст Иоанн. Творения / Иоанн Златоуст. - [2-е изд.]. - СПб., 1896. - Т. 2. - 979 с. 10. Левитский Д. Г. Премудрость и благость Божия в судьбах мира и человека /Д. Г. Левитский. - М., 1858. - 68 с.
REFERENCES
1. Zubiri X. El problema del hombre [El problema del hombre]. Fudice 120, 1959. 404 p. 2. Val'verde K. Filosofskaya antropologiya [Fylosofskaya anthropology]. Moskow, 2000. 412 p. 3. Lain Entralgo P. Teoria y realidad del otro, II [Teoria y realidad del otro, II]. Madrid, 1968. 453 p. 4. Gilson E. Le Thomisme [Le Thomisme]. Paris, 1948. 530 p. 5. Maritain G. Humanisme Integral [Humanisme Integral]. Paris, 1936.129 p. 6. Maritain G. Principes d'una politique humaniste [Principes d'una politique humaniste]. Paris, 1945. 428 p. 7. Mouroux J. Le sens chretien ole [Le sens chretien ole]. Paris, 1952.375 p. 8. Komarov Yu. S. Obshchestvo i lichnost' vpravoslavnoy filosofii [Society and Personality in the Orthodox philosophy]. Kazan, 1991.186 p. 9. Zlatoust Ioann. Tvoreniya [Creation]. St.Petersburg, 1896. T. 2. 979p. 10. Levitskiy D. G. Premudrost' i blagost' Bozhiya v sud'bakh mira i chelovека [The wisdom and goodness of God in the destiny of the world and man]. Moscow, 1858. 68 p.
