CC BY
17
УДК 340:12
Т. Tapa^MiB
Навчально-науковий шститут права i психологii Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
д-р юрид. наук, проф., заступник директора - декан повноi вищоi освiти, проф. кафедри теорй та фiлософii права
Т. 1ванишин
Мiжрегiональне головне управлiння ДФС у Львiвськiй областi, перший заступник начальника спецiалiзованоi державноi податковоi шспекци по роботi з великими платниками
СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТ1 У Ф1ЛОСОФ11 КЛАСИЧНОГО РАЦ1ОНАЛ1ЗМУ
© Гарасимгв Т., 1ванишин Т., 2016
Дослщжено проблему становлення особистост у фшософй класичного ращона-лiзму. З'ясовано, що у процеа активно! практично! дiяльностi людська особисткть формуеться i проявляв себе у сво'й пращ як суб'ективне буття i як таке усв1домлено творить свое ставлення до природи i до шших людей, налагоджуе певш зв'язки та суспiльнi вщносини, вщповщае за сво!' дй. Натомiсть у ироцеа об'ективно!' практики людини вiдбуваеться "гумашзащя", олюднення природи - перетворення й дiяльнiстю людей i пристосування до !'хшх потреб, а також процес прилаштування м1жлюдських вщносин до нових потреб, вироблених практикою.
Ключовi слова: людина, особистiсть, рацтналвм, становлення, Абсолют, щнносп, буття, дiяльнiсть, сусшльство.
Т. Гарасымив, Т. Иванишин
СТАНОВЛЕНИЕ ЛИЧНОСТИ В ФИЛОСОФИИ КЛАССИЧЕСКОГО РАЦИОНАЛИЗМА
Исследована проблема становления личности в философии классического рационализма. Установлено, что в процессе активной практической деятельности человеческая личность формируется и проявляет себя в своей работе как субъективное бытие и как такое осознанно творит свое отношение к природе и к другим людям, налаживает определенные связи и общественные отношения, отвечает за свои действия. Зато в процессе объективной практики человека происходит "гуманизация", очеловечивание природы - превращение ее деятельностью людей и приспособление к их потребностям, а также процесс приспособления человеческих отношений к новым потребностям, выработанным практикой.
Ключевые слова: человек, личность, рационализм, становления, Абсолют, ценности, бытие, деятельность, общество.
T. Harasymiv, T. Ivanyshyn
FORMATIVE CLASSICAL RATIONALISM IN PHILOSOPHY
In the article the problem of personality in the philosophy of classical rationalism. It was found that in the active practice of human personality is formed and manifested in his work as
a subjective being as such i consciously creates its relation to nature and to other people, establishing certain communications and public relations, responsible for their action. But in the process of objective human practice is "humanization" humanization of nature - the transformation of human activity and adapt to their needs, and Customization process of interpersonal relations to new needs generated by practice.
Key words: people, personality, rationalism, becoming, the Absolute, the values of life, work and society.
Постановка проблеми. Становлення особистостГ - саме та проблема, котра прекрасно шюструе едтсть людсько! цившзацй на вшх й етапах, бо саме вона якщо не репрезентуе, то, у всякому випадку, перебувае поряд i3 проблемою, яка, безумовно, е обличчям будь-яко! Гсторично! епохи i пов'язуе всi кторичш перюди в одне цше. Це - певний вдеал окремо! людини в суспшьстш, принцип включеносл шдиввда в систему суспшьних вiдносин. Цей вдеал завжди передбачае необхвдшсть знайти модель, за якой кожна окрема людина була б найкористшою суспшьству, i навпаки. Очевидно, становлення особистостi, понятшно вiдображене лише в наш час, завжди було актуальною проблемою. А ось й форми, моделi детермшувалися моделлю суспшьно! системи того чи шшого iсторичного перiоду.
Якщо пвд таким кутом зору пiдiйти до розглядуваного нами питання, то можемо ввднайти кардинальну особливiсть проблеми, яка не тшьки з'еднала iсторiю формування особистостi, але й роз'еднала. Ii змiст - у взаемодii зовнiшньоi детермiнацii та самодетермiнацii у життедмльностт iндивiда, в iндивiдуальностi особистостi, в наявносп або вiдсутностi суспшьного та особисткжого конституювання iндивiдуальностi, у самодостатностГ окремого члена суспшьно! системи.
Аналiз дослiдження проблеми. Особливо вагомий внесок в обгрунтування поняття "особистiсть" зробили представники класично! фiлософii В. С. Соловйов, Л. Г. Шестов, М. О. Бердяев, С. Л. Франк i Л. П. Карсавш. I хоча вони були насамперед релГгшними мислителями, однак у й'хшх поглядах, поряд з вдеями неотомiзму, суперечливо поеднувалися концептуальнi пiдходи екзистенцiалiзму, персоналiзму i навiть феноменологii.
Мета статп - дослщити проблему становлення особистосл у фiлософii класичного рацiоналiзму.
Виклад основного матерiалу. Одне з центральних мГсць у фiлософськiй системi В. С. Соловйова займае положення про те, що "людська особистiсть... е можливГсть для здiйснення необмежено! дмльносп, або особлива форма нескiнченного змюту" [1, с. 282]. Проте через всю його творчкть проходить боротьба двох пiдходiв до пояснення реальности Перший 1з них грунтуеться на традицшному уявленнi про реальний свгт як породження Бога-Абсолюта i про людину як елемент свгту, пвдпорядкований Богу. У другому головним виступае уявлення про людську особистiсть як ктинний Абсолют i едине джерело всiеi реальностi. При цьому, на думку В. С. Соловйова, потрiбно мислити не людину в свт, а свгг - в людиш, у людськiй особистостi, витлумаченiй в ii абсолютному метафiзичному вимГрГ. Причому пвд "особиспстю" розумтоть не "отвлеченное начало" (дух, субстанщю, суб'ект), як це трактуе класична фшософм, а всю повноту реальности, охоплену в мГстично-штуйтивному, "внутршньому" (тобто безпосередньому) досвда [2, с. 201-216].
Вiдтак мкце дуалiзму матерiального i духовного, який ввдкинув В. С. Соловйов, зайняло дуалктичне протиставлення божественного i земного змкту людсько! особистостГ Причому i божественна, i земна складовi постають як духовно-матерiальнi цшсностг що ввдрГзняються одна ввд одно! тшьки тим, що одна досконала, а шша - m [2, с. 201-216].
На думку I. I. Свламтева, причина тiеi невдачi, що ii назвав В. С. Соловйов у боротьбГ з "отвлеченными началами" класичноi фшософй, полягае в тому, що, правильно визначивши напрям пошуку джерела буття - "внутршнш досввд" особистостГ вш у самому цьому досввд насамперед апрiорно видшив "значущГ' та "незначущГ' елементи. До другой категорй потрапило все те, що традицшно вважалося нектотним навгть для аналГзу суб'ективного свгту особистостГ, - емоцй та
почуття, подiбнi на почуття туги, страху, турботи тощо. Унаслiдок такого ввдбору та усунення "незначущих" елементiв "внутршнш досвiд" опинився цшком пiд владою тих складових людського духу, що й були ввдповвдальш за панування "отвлеченных начал", - "чистого" мислення та "об'ективного" почуттевого сприйняття. Не дивно, що внаслвдок цього у соловйовськш "конкретнiй" основi було надто мало ввдмшностей вiд усiх "отвлеченных начал" класично'' фiлософii [3, с. 307].
Саме на цю ключову помилку В. С. Соловйова звернув увагу Лев Шестов. Вiн також здшснив скрупульозний аналiз зазначених "незначущих" елеменпв внутрiшнього свiту особистостi, що звичайно залишалися за межами фшософського розгляду. З'ясувалося, що цi елементи ввдкрають головну роль у структурi особистостi, що саме в них, а не в "чистому" мисленш та "об'ективному" почуттевому сприйняттi, прихована вся повнота буття особистостi, саме в них ввдкриваеться неповторний, унiкальний змiст особистосп як конкретно'' першопричини. У цих елементах -почуттях страху, жаху, туги, турботи та шших - ввдкриваеться конкретний Абсолют, що у Л. Шестова постав як царство Абсурду [4, с. 70-71].
М. О. Бердяев, як i В. С. Соловйов, убачав безпосереднш взаемозв'язок проблеми пошуку конкретного начала з проблемою буття, проблемою опису того, що ютинно юнуе. Особислсть в й iндивiдуальних станах - це i е сенс та адекватний змют буття; зввдси неминуче випливае, що буття не припускае жодного узагальнення, не пвддаеться "абстрагуванню". "Царство iснуючого е царство шдиввдуального, в ньому немае загального, немае абстрагування. I це розкриваеться в суб'екл, в екзистенцiальному суб'екл, а не в об'ектi" [5, с. 23].
Сенсу свого власного буття, а отже, i буття як такого, особислсть набувае передусiм у досвда трагiчних переживань i страждань; саме цей досввд мае першорядне значення, зокрема прюритет щодо досвiду ращонального пiзнання, на основi якого "реконструювалося" внутрiшне буття особистостi в класичнш фiлософii. "Результати пiзнання, - писав М. О. Бердяев в однш iз останнiх сво'х праць, - сприймаються емоцiйно, i сама первинна штущм передусiм емоцiйна... Пристраснiсть, емоцшна напруженiсть визначаються зустрiччю з реальшстю, з першожиттям" [5, с. 23]. Такий самий досввд трапчних переживань, через який людина осягае себе, дае особистосл основу для iррацiонального саморозвитку i тим самим доводить динамiчнiсть, спроможнiсть до розвитку самого буття; саме це дае пвдставу назвати буття життям, або першожиттям (звичайно, не в бюлопчному, а в метафiзичному розумiннi).
Особистiсть, за М. О. Бердяевим, не тшьки абсолютно щнна й незалежна в метафiзичному розумiннi, вона ще й метафiзично первинна. Це означае, що вш форми буття i тзнання мають бути осмисленi тшьки як моменти людського духу, як моменти шдиввдуально'' духовно'' "юторй" особистостi [6, с. 7].
Поняття "особистiсть" - центральне у творчш концепцii С. Л. Франка. К спрямованiсть -забезпечення штерпретацй за допомогою цього поняття суспшьства, культури i навпъ усiеi' структури свiтобудови. Це поняття набувае фундаментального онтолопчного статусу [7, с. 318-348]. На думку С. Л. Франка, особислсть стае такою, що нескшченно розвиваеться в самш сво'й сутностi, i саме цей розвиток е единою абсолютною цштстю, щодо яко'' всi конкретнi, приватш цiнностi та цiлi, що зумовлюють людську дiяльнiсть, набирають вiдносного характеру та стають лише тимчасовими орiентирами руху вперед.
Як i С. Л. Франк, Л. П. Карсавш вважае, що вш подii та моменти емтричного життя людини повинш зберегтися, або, краще сказати, вiчно перебувати у певному всечасовому бут особистосл, щодо якого кожний момент й життя виступае як окремий поодинокий "зрiз".
Хоч е немало явних елеменпв подiбностi концепцiй Л. П. Карсавша i С. Л. Франка, проте юнуе i певна ввдмшшсть мiж ними. Так, на ввдмшу вiд С. Л. Франка, Л. П. Карсавш зовшм не вважае, що всечасова едтсть усiх людських особистостей за обсягом збтаеться з повнотою всеедностi, з Абсолютом. Всечасову едтсть душi ('''' справжня i повна сутнiсть) Л. П. Карсавш уважае недосконалою - досконалють реалiзуеться т]льки в самому Абсолюта Тут позиц]я Л. П. Карсавша наближена до теорй В. С. Соловйова; обидва фшософи майже однаково розумтоть роль всеедино'' людини - Адама Кадмона, що мютить у собi (як вiдносна всееднiсть) вш окремi емпiричнi особистостi й природу, але водночас е недосконалою, оскшьки реалiзуе в собi абсолютну всеедшсть Бога, не з усiею можливою повнотою, а обмежено [3, с. 153].
Л. П. Карсавш значно меншою мГрою причетний до традицй класичного ращоналГзму (з нею В. С. Соловйов так i не змГг порвати), майже в усГх елементах свое! метафГзики особистосл безпосередньо звертаеться до Ф. М. Достоевського та його уявлення про людину. Особливо це помгтно в його штерпретацй ввдносин всеедино! Людини та емшричних особистостей. Як ввдомо, пвд впливом Где! "Велико! 1стоти" О. Конта В. С. Соловйов у тзтх свойх працях прийшов до концепцй, в якш окремГ особистосп втрачали свою самостшшсть i розчинялися у всеединому Людствг Хоча такий ГмперсоналГзм тГею або шшою мГрою характерний для вшх росшських фшософГв початку XX ст. (за винятком Л. Г. Шестова i М. О. Бердяева), Л. П. Карсавш зовсГм шакше, тж В. С. Соловйов, тлумачить ввдношення всеедино! Людини до особистостг буквально ввдтворюючи Грращональну дГалектику Ф. М. Достоевського. "Сдтсть людства, - писав вш, - мае бути здшснена не абстрактно i не в значенш байдужо! едностг Адам Кадмон не Гснуе як окрема людина, ввдмшна ввд шших. Вш у кожному з нас цшком i цшсний в усГх нас ввдразу, хоча для земного буття ще й не зовсГм. Вш не абстрактна едтсть i не множина, а многоедтсть, hen kai polla, i кожна особиспсть виражае його в особливому, неповторному аспект^ хоча вона i в усГх них i вш вони в нш" [8, с. 135].
Висновки. Отже, пвд час активной практично! дмльносп людська особислсть формуеться i проявляе себе у свойй пращ як суб'ективне буття i як таке усввдомлено творить свое ставлення до природи i до шших людей, налагоджуе певш зв'язки та суспшьш ввдносини, ввдповвдае за свой дй. У процеш об'ективно! практики людини ввдбуваеться "гумашзацм", олюднення природи -перетворення ii дмльшстю людей i пристосування до й'хшх потреб, а також процес прилаштування мГжлюдських ввдносин до нових потреб, вироблених практикою.
Отже, у такому дГалектичному ввдношенш, в оволодшш свгтом через людську практику ввдбуваеться взаемне перетворення, "ототожнення", за словами Георга Лукача, ушх трьох аспектГв людського Гснування: матерй, сощального зв'язку i людсько! особистосп [9, с. 269].
1. Соловьев В. С. Сочинения / В. С. Соловьев ; [в 2 т.]. - М., 1988. - Т. 1. - 832 с. 2. Соловьев В. С. Оправдание добра / В. С. Соловьев. - М.: Республика, 1996. - 479 с. 3. Евлампиев И. И. История русской метафизики в Х1Х-ХХ веках. Русская философия в поисках Абсолюта / И. И. Евлампиев. -СПб., 2000. - Ч. 1. - 415 с. 4. Шестов Л. И. Умозрение и Апокалипсис. Религиозная философия Вл. Соловьева / Л. И. Шестов; Умозрение и Откровение. - Париж, 1964. - С. 70-71. 5. Бердяев Н. А. О назначении человека /Н. А. Бердяев. - М.: Республика, 1993. - 383 с. 6. Бердяев Н. А. Философия свободы / Н. А. Бердяев; Философия свободы. Смысл творчества. - М., 1989. - 608 с. 7. Франк С. Л. Реальность и человек / С. Л. Франк. - М., 1997. - 479 с. 8. Карсавин Л. П. Малые сочинения / Л. П. Карсавин. - СПб., 1994. - 531 с. 9. Социальна фглософгя : короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та 1н]. - Кигв ; Харк1в : Рубикон, 1997. - 398 с.
REFERENCES
1. Solov'ev V. S. Sochineniya [Works]. In 2 vols., Moscow, 1988. T.1. 832 p. 2. Solov'ev V. S. Opravdanie dobra [Justification of the Good]. Moscow: Republic Publ, 1996. 479 p. 3. Evlampiev I. I. Istoriya russkoy metafiziki v KhIKh-KhKh vekakh. Russkaya filosofiya v poiskakh Absolyuta [Russian history of metaphysics in the nineteenth and twentieth centuries. Russian philosophy in search of the Absolute. St. Petersburg Publ, 2000. Part1. 415 p. 4. Shestov L. I. Umozrenie i Apokalipsis. Religioznaya filosofiya Vl. Solov'eva [Speculation and Apocalypse. The religious philosophy of Vl. Solovyov. Speculation and Revelation]. Paris, 1964. pp. 70-71. 5. Berdyaev N. A. O naznachenii cheloveka [On the appointment of the person]. Berdyaev. Moscow: Republic,1993. 383 p. 6. Berdyaev N. A. Filosofiya svobody [Philosophy of Freedom]. Philosophy of Freedom. The meaning of creativity. Moscow, 1989. 608 p. 7. Frank S. L. Real'nost' i chelovek [Reality and people]. Moscow, 1997. 479 p. 8. Karsavin L. P. Malye sochineniya [Small works]. St. Petersburg, 1994. 531 p. 9. Sotsial'na filosofiya : korotkyy entsyklopedychnyy slovnyk [Social Philosophy: short encyclopaedic dictionary]. By the Society. ed. V.P.Andrushchenko, M.I. Horlatch etc.]. Kyiv; Kharkov: Rubicon, 1997. 398p.
