CC BY
19
УДК 34:316.624 Т. З. Tapa^MiB
Навчально-науковий шституту права та психологii Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., проф. кафедри теорй та фiлософii' права
ПРАВОВА АНТРОПОЛОГ1Я ОСОБИСТОСТ1: ДИЛЕМА 1НДИВ1ДУАЛЬНОГО ТА СОЦ1АЛЬНОГО
© Гарасимгв Т. З., 2014
Розглядаеться одна i3 основних проблем фшософи права, а саме - дилема шдивщуального та соцiального у правовш антропологи особистостi. Акцентовано увагу на вирiшеннi фундаментально! ироблеми сустльно! науки: антропологи особистостi через иравову призму шдивщуальних та соцiальних детермшант. Проведено кореляцiю м1ж iндивiдуальними та сощальними чинниками становлення особистостi та формуванням людини як иовноцiнного члена сусшльства.
Ключовi слова: особистiсть, фшософсько-правова проблема, самореалiзацiя, соц1альн1 чинники, шдивщ, шдивщуальш чинники, фундаментальна проблема, становлення особистост шдивща, детермiнацiя.
Т. З. Гарасымив
ПРАВОВАЯ АНТРОПОЛОГИЯ ЛИЧНОСТИ: ДИЛЕММА ИНДИВИДУАЛЬНОГО И СОЦИАЛЬНОГО
Расматривается одна из основных проблем философии права, а именно - дилемма индивидуального и социального в становлении личности. Акцентировано внимание на решении фундаментальной проблемы общественной науки: антропологии личности через правовую призму индивидуальных и социальных детерминант. Проведена корреляция между индивидуальными и социальными факторами становления личности и формированием человека как полноценного члена общества.
Ключевые слова: личность, философско-правовая проблема, самореализация, социальные факторы, индивид, индивидуальные факторы, фундаментальная проблема, становления личности индивида, детерминация.
T. Harasymiv
LEGAL ANTHROPOLOGY OF PERSONALITY: DILEMMAS OF INDIVIDUAL AND SOCIAL
This article is devoted to one of the main problems of the philosophy of law, namely personal and social dilemma in the formation of personality. The purpose of this article is to focus on solving the fundamental problems of social science: anthropology formation through the low prism of individual and social determinants. The author carried out the correlation between individual and social factors of identity formation and the formation of man as a full member of society.
Key words: personality, philosophical and legal problem, self, social factors, individual, individual factors, the fundamental problem of personality individual determination.
Постановка проблеми. Фшософсько-правова проблема антропологи особистосп як шдиввда через призму дилеми шдиввдуального та сощального, корелюеться з необхвдшстю дослвдження формування особи - повнощнного члена демократичного, правового та сощального суспшьства.
Аналiз останнiх дослщжень. Проблема дилеми шдиввдуального та сощального в антропологи людини як особистосп у фшософсько-правовому аспекп е актуальною, з огляду на и недостатню розроблешсть як в сучаснш украшськш, так 1 пострадянськш юридичнш наущ.
Виклад основного матерiалу. Як засадниче в розвитку цтсно!' особистосп, суперечшсть сощального та шдиввдуального конкретизуеться завдяки шшим суперечностям, як розкривають не тшьки новий його р1вень, площину в особистосп, а й вимагають ввдповвдного розгортання явища самореал1заци особистосп. Наступною е д1алектична суперечшсть опредметнення 1 розпредметнення.
Характерною особлив1стю процес1в опредметнення 1 розпредметнення е те, що вони уособлюють безмежт можливосп розгортання людсько!' сутносп. Однак шдиввд не можне освогги все багатство суспшьних ввдносин через окремшшсть власного буття. Кр1м того, сощальне за сво'м зм1стом суперечливе, нер1внозначне взагал1. Стосовно окремого шдиввда та ця теза тим бшьш доречна, оскшьки кожна особиспсть - шдиввдуальшсть, ушкальний свгг. Для не!' сощальне тим бшьше нер1внозначне 1 нер1вном1рне. З уше!' його сукупносп шдиввду необхвдно те, що найбшьше ввдповвдае р1вню його розвитку, шгересам та щнностям його особистосп, сощальнш и спрямованосп. Лише тод1 шдиввд отримуе потенцшний шанс для справжньо!' самореал1заци. "Ввдмшносп м1ж шдиввдами повинт бути не надто велию, щоб сторони могли розумгги одна одну, але 1 не надто незначними, щоб вони могли викликати захоплення перед тим, чим волод1е шший, 1 бажання сприйняти 1 привнести це в себе" [1, с. 31]. Тому шдиввд здшснюе виб1р, чи то стосовно окремо!' ди, чи то в плат вибору цшей, сенсу життя. Здшснюючи виб1р, особиспсть реал1зуе найважлившу рису свое!' шдиввдуальносп - виб1рков1сть, яка виступае центральним особиспсним елементом свободи людини. У виб1рковосп, свобод1 особистосп 1 виршуеться вказана вище суперечшсть сощального та шдиввдуального. Анал1з свободи, отже, е важливою ланкою у розкритп сутносп самореал1заци.
Важливою особлив1стю самореашзаци особистосп як цшеспрямованого процесу е розумшня суперечливосп власного розвитку, розкриття та виршення суперечностей як джерела особиспсного становлення. Г.С. Батщев писав, що ".. .розумшня суперечносп як джерела розвитку власно!' сощально!' сутносп приводить особиспсть до розумшня необхвдносп постшно1 самокритичности самоне-гативносп, формують здатшсть до систематичного самозаперечення гснуючих форм 1 способов самореашзаци" [2, с. 45]. Отже, у процеш самореашзаци в особистосп формуеться не лише почуття задоволення ввд досягнення поставлених цшей 1 власного саморозгортання, а й здорове почуття незадоволення, самозаперечуваносп наявного буття, способов самореашзаци. Це змушуе людину до пошуку вищих щлей, адекватшших способов самореашзаци, що е одним 1з джерел та рушшних сил становлення особистосп. Останне у цьому контексп виступае для особистосп як внут-ршньонеобхвдний спошб бути суб'ектом себе, творити власне життя.
З одного боку, процес самореал1заци особистосп можна розглядати за його ступенем, р1внем, шгенсившстю. В основу цього покладено природне прагнення людини до незвичного, нового. Одна реал1зована мета породжуе шшу, досягнення яко!' створюе грунт для пошуку наступно!'. В м1ру такого пвднесення цшей до практично!' самореал1заци залучаються все нов1 прошарки особиспсно! структури, включаючи 1 й базов1 елементи. Ось чому на певному етат свого розвитку як процесу самореал1зацм здшснюеться на меж1 можливостей особистосп 1 виступае показником и сили вол1 [3, с.143-144]. У цьому контексп самореал1защю особистосп можна визначити як процес максимального, найглибшого опредметнення сутшсних сил особистосп у практичнш дмльносп, коли з щею метою адекватно враховаш можливосп людини. Якщо ж цш не ввдповвдають потенщалу особистосп, то така д1яльшсть переважно виявляеться не пов'язаною з1 справжньою самореал1защею особистосп.
Воля, як ввдомо, мае бути у будь-якш життедмльносп людини. Навпъ т1е1, що не претендуе на статус самореал1заци, оскшьки, наприклад, потреби, шгереси, цш людини тощо набувають
дмльшшого стану (матер1ал1зуються) лише завдяки певним й вольовим зусиллям. Воля е скр1зь, де е людська дмльшсть. Але воля особливо присутня там, де така дмльшсть тдпорядковуеться максимальному опредметненню усього потенщалу особистосп. Адже, як писав I. Кант: "...дмльшсть роздум1в та освгглюваних розумом уявлень - утомливий стан, в який душа не в змоз1 прийти без опору 1 з якого природт нахили людського тта незабаром знову повертають 11 в пасивний стан, коли чуттев1 подразнення визначають усю 11 дiяльнiсть 1 управляють нею" [4, с. 251]. Само-реалiзацiя ж за своею сутшстю збуджуе душу. Вона напружуе ус1 наш1 таланти, загострюе в1дчуття життя та самов1дчуття. I тут воля ввдшрае надзвичайну роль. Вона характеризуе самореал1защю особистост1 як процес, спрямований на досягнення належного, а "належшсть виникае з мого единого м1сця в бут", - писав М. Бахтш [5, с. 113]. Це едине мое м1сце детермшуе лише мое бачення свггу, до нього я прикладаю м1рку самого себе, свш масштаб, свою ун1кальн1сть, свою сам1сть. Здорове незадоволення собою викликае потребу в самовдосконаленн1, а реально це можливо здшснити завдяки найбшьшому напруженню вол1. Отже, самореал1зац1ю особистост1 можна визначити як процес максимально можливого для конкретно! особистосп опредметнення 11 потенц1алу завдяки найвищому напруженню вол1 особистост1.
З 1ншого боку, про повноту самореал1зацй можна говорити в контекст1 розширення поля, сфер 11 присутност1. У цьому розумшш вказане явище принципово можливе в ус1х сферах людсько! життед1яльност1. Тут виникае питання, наскшьки зб1гаеться життя шдиввда з його особистими нам1рами, п1дпорядкованими певн1й специф1ц1 прац1 й умовам, що з нею пов'язаш.
Обидва аспекти самореал1зацй особистост1 як найповшшого опредметнення 11 сутн1сних сил певною м1рою в1дображають як1сну та кшьюсну сторони складного процесу. У м1ру поглиблення та розширення сощального простору самореал1зацй особистост1 набувае особливого значення проблема упорядкованосп, пропорц1йност1, оптим1зацй сфер 1ндив1дуального самовираження. Под1бне застереження виникало завжди, починаючи з моменту, коли самореал1зац1я актуал1-зувалася суспшьною та 1ндив1дуальною проблемою, але особливого звучання набуло тепер, у час ушверсального прискорення ус1х сфер суспшьного та 1ндив1дуального життя. Практика показуе, що розширення суспшьних зв'язк1в особистост1 (потенц1йних передумов самореал1зацй) може вважатися благом до певно! меж1, за якою виникае небезпека поверхового розкриття сутшсних сил особистост1. Це вар1ант людини, яка все знае, все вм1е робити, у всьому розум1еться, але в жодному з цих прояв1в людсько! потенцй не доходить до належно1 глибини, до профес1онал1зму. Прагнення до к1льк1сно! повноти обертаеться втратою якост1, справжньо! ц1ни шдиввдуальносл. Кр1м того, таке розширення сфер самореал1зацй не гарантуе в1д 1х протиставлення одна одн1й. Адже багатограншсть 1 нав1ть всеохопн1сть ще не сввдчать про спрямован1сть самореал1зацй та 11 сусп1льну значущ1сть. З шшого боку, 1 надм1рне поглиблення самореал1зацй, пов'язане з певним обмеженням сфер розвитку особистосп, також призводить до втрати, але вже багатогранносп, багатства самоздшснення. Це вар1ант "одном1рно1 людини", яку, як в1домо, охарактеризував Г. Маркузе [6], але принципи його тдходу до критики сучасно1 йому людини каттал1стичного суспшьства можуть бути застосоваш 1 за 1нших умов. Вир1шення ще1' суперечност1 зд1йснюеться завдяки виходу на вищий стутнь самореал1зацй особистост1, пов'язаний з цшсним розвитком особистосп загалом та й самореал1зацй зокрема.
Специф1ка поняття "цшсна самореал1зац1я особистост1" полягае у тому, що вона, ввдображаючи внутр1шню едн1сть, багатомашття та повноту процесу самореал1зацй' особистосп в 11 життед1яльност1, одночасно ввдображае певний "п1дсумок", ступ1нь цшсного розвитку особистост1 взагал1. Тому цшстсть самореал 1зацй - це 1 в1дображення об'ективно! законом1рност1 процесу самозд1йснення особистост1 загалом, 1 фшсацм р1вня досягнення ще1' мети на кожному етап1 життевого шляху особистост1 [7, с. 53-57].
Цшсна самореал1зац1я несе на соб1 в1дбиток 1ндив1дуальност1 особистост1, хоч 1 мае сощальний зм1ст. Тому у процес1 становлення необх1дно бачити, з одного боку, безперервну шдив1дуал1защю особистост1 як форму цього процесу, з шшого, - все бшьше еднання з сощумом як джерелом 11 зм1сту. Безумовно, для достатньо розвинено1 особистост1 ц1л1 життя розглядаються через призму суспшьних шгерес1в, 1деал1в, а сам1 цш суспшьства виявляються зрозумшими 1 близькими тод1, коли людина бачить у них реальну основу для досягнення сво1х особистих ц1лей. I це нормально, адже ".. .кожна мисляча людина шукае свою вщповщь на питання про сенс людського
життя як свого життя 1 тшьки пот1м - родового" [8, с. 87]. Досввд суспшьного розвитку останшх десятилпъ демонструе цю думку на приклад1 краш 1з розвиненою демократичною системою, де шститути громадянського суспшьства грунтуються на прюритет1 приватного штересу громадянина, стають необхвдною умовою вшьно! самореал1зацй особистосл. Укра'нська ж юторм також не раз демонструвала важлив1сть висновку, зробленого в першш третиш XX ст. видатним патрютом нашого народу В. Липинським про те, що стосунки держави та громадянина будуть справедливими лише тод1, коли держава поважатиме 1 захищатиме громадянина, а той - шануватиме державу.
Багато теоретичних напрямюв розглядають сощал1защю як процес, що складаеться з послвдовносл фаз особислсного розвитку. Кожна стадм, по суп, е закршленням чи придбанням певних титв поведшкових, емоцшних реакцш, що надал1 впливають на стутнь устшного функщонування шдиввдуума в суспшьств1. Час проходження стадй часто зб1гаеться з вшовим перюдом розвитку та мае певт меж1. Так, у психоаналггичному напрямку моделями сощально устшно!' особистосл можуть бути генггальний характер у теорй З. Фрейда, ввдповвдно до яко!' особислсть ввдмовляеться ввд пасивносл, властиво!' ранньому дитинству, сввдомо працюе, проявляе у ввдносинах з шшими тепло 1 турботу та насамперед бере на себе актившшу роль пвд час виршення власних життевих проблем [9]. Великий вплив на формування певного типу характеру мають конфлштш ситуаци та 1х вир1шення у дитинстш.
До автор1в психоанал1тичного напрямку, що тдкреслюють важлив1сть культурних 1 сощальних вплив1в на розвиток особистост1, належать також К. Хорт та Е. Фромм [10; 11]. Дослвджуючи взаемини м1ж особислстю 1 11 сощальним оточенням, вони запропонували модел1 сощально зршо! особистост1 й визначили певш стратегИ' й повед1нки. Так, К. Хорт придшяла особливу увагу взаеминам дитини з1 значущими для не! людьми, 1 дшшла висновку про формування трьох основних стратегш оптим1зацй м1жособист1сних в1дносин: "в1д людей" (уникнення оточуючих), "проти людей" (агрес1я до оточуючих) 1 "до людей" (пошук сп1вчуття й оп1ки, що породжуе залежну поведшку). Як правило, ус1 три стратегй' е у поведшщ будь-яко!' людини, однак здоров1й людиш притаманна значна повед1нкова гнучк1сть, вона здатна змшювати стратегй' в1дпов1дно до обставин. У той самий час невротичнш особистосл притаманне використання лише одте! з1 стратег1й незалежно вщ того, результативна вона чи ш.
Своею чергою, Е. Фромм описав типи характер1в, що формуються шд впливом соц1ального оточення 1 залежать ввд ступеня задоволення екзистенц1йних потреб особистосл [10]. Непро-дуктивн1 сощальш типи характеру - рецептивний, експлуатуючий, накопичуючий 1 ринковий. Продуктивний характер - вдеальний тип людсько!' особистосл - незалежний, чесний, спок1йний, люблячий, творчий 1 такий, що здшснюе сощально-корист вчинки.
Згадан1 учен1, послвдовники психоанал1тичного напрямку визначили лише загальш контури усп1шно соц1ал1зовано! особистост1, основну увагу придшяючи впливу ранн1х перюд1в життя на й формування. Детальшшим теоретичним анал1зом в1кових стад1й видшяеться теор1я Е. Ер1ксона [12], за якою життевий цикл складаеться з восьми фаз. Кожна з них мае свое специф1чне еволюцшне завдання - виршення певно!' проблеми сощального розвитку. Способи подолання чи проходження кризи виявляються у характерних для шдиввдуума типах поведшки.
Адекватне виршення кризово!' ситуацй' робить особист1сть зршшою 1 соц1ально п1дготов-лен1шою до нового вшового рубежу. Невир1шен1 конфлшти продовжують вимагати свого завер-шення 1 у наступних стад1ях розвитку, тим самим ктотно впливаючи на поведшку людини. Велику увагу Ершсон придшив саме проблемам формування особистосл на стад1ях юност1 (12-20 роюв) 1 ранньо!' зр1лост1 (20-25 роюв), в1дзначаючи цей пер1од як найважливший у житт1 людини [12].
1нтегрування знань про себе, усього внутршнього досв1ду, набутого на попередн1х стадмх в особисту 1дентичн1сть, е важливим моментом розвитку в юносл. Устшне знаходження его-1дентичност1 сприяе зр1вноважуванню базисних потреб 1ндив1дуума з його можливостями та обдаровашстю. На формування его-вдентичносл великий вплив мають дитяч1 роки 1 соц1альн1 групи, з якими особислсть себе 1дентиф1куе. Нездатшсть досягти его-1дентичност1 або криза вдентичносл для молодо!' людини може проявлятися у труднощах вибору професй чи освгги, у в1дмов1 приймати юнуюч1 соц1альн1 рол1 1 нер1дко в неадекватному пошуку свого м1сця в суспшьств1. Саме кризою 1дентичност1 у цьому в1щ Ер1ксон пояснював деяю види дел1квентно! повед1нки серед молодо
1нший, оптим1стичн1ший щдхвд до природи людини характерний для гуматстичних теор1й, що розглядають людину як активного творця власного життя, який мае змогу вшьно вибирати 1 розвивати стиль життя. Так, К. Роджерс стверджував, що сама суттсть людини постшно рухае 11 в напрямку особиспсного зростання, творчост11 самодостатност1, що вона завжди перебувае у процес1 становлення
[13]. Цю сутн1сть учений визначав як "сам1сть" чи "Я-концепщю", що символ1зуе головну частину сввдомого досв1ду шдивща, концепц1ю про те, що людина собою являе. 11' зм1ст - продукт процесу сощашзацй 1 формуеться через взаемод1ю з оточенням, зокрема, з1 значущими шшими. Як зразок псих1чного здоров'я вш називав "повноц1нно функц1онуючих" людей, вщкритих для переживань, що ц1лком дов1ряють 1м 1 в1льно рухаються у напрямку самоактуал1зац11.
Уже пращ А. Маслоу присвячет досл1дженням психолопчних особливостей людей, як1 досягли, як вважав учений, повного особист1сного розкв1ту 1 яких в1н називав самоактуал1зованими
[14]. В1н запропонував 15 ключових характеристик для опису самоактуал1зовано1 людини 1 визначив так1 умови 11 формування: зосереджен1сть особистосп на реал1зацй власного "Я"; кожен свш виб1р робити на користь можливост1 власного зростання; ставати реал1стичшшим, 1снувати ф1зично в1дпов1дно до свое! власно! природи; бути чесним 1 брати на себе ввдповвдальшсть за власт дй; прислухатися до себе 1 давати можлив1сть своему "Я" р1зноб1чно виявлятися; бажати бути гарним наст1льки, наск1льки це можливо; досягати найвищих переживань; в1дкривати в соб1 сильн1 1 слабк1 сторони, бути см1ливим п1д час подолання останн1х.
Уявлення про здорову, повноцшну людину, сощально зршу особист1сть покладено в основу концепцй Г. Олпорта [15]. На думку цього вченого, особист1сть, яка досягла сощально! зршосл, мае широк1 кордони "Я", здатн1сть до теплих, щирих сощальних в1дносин, позитивне уявлення про себе, може контролювати власт емоцшт стани, здатн1сть до самотзнання 1 почуття гумору, мае систему щнностей, що м1стить головну мету чи тему, що 1 робить життя осмисленним, 1 нарешт1 сприймае шших людей, об'екти 1 ситуацй такими, якими вони е насправд1, прагне особисто досягти вагомих 1 реальних результата.
Продовжуючи гумашстичш традицй, В. Франкл порушуе проблему в1дпов1дальност1 особистост1 за свое 1снування, наполягаючи на тому, що самоактуал1зац1я сама по соб1 не може бути метою людського життя, бо в цьому випадку особист1сть замикаеться на сам1й соб1 1 проблемах, що стосуються винятково 11 власного "Я" [16]. Для повнощнно! особистост1 характерне прагнення до ввдкриття сенсу життя, активне ввдстоювання цього сенсу.
1стотно розширити розум1ння процесу соц1ал1зац1! та намггити шляхи оц1нки його устшносл можна на основ1 праць вггчизняних автор1в, теоретичною основою яких е дмльшсний п1дх1д щодо вивчення особистост1. Так, концепц1ю становлення особистост1 як 1дею про 1ндив1дуально активну людину, яка створюе умови свого життя, виробляе до не! свое особисте ставлення, запропонували С. Л. Рубшштейн 1 Б. Г. Ананьев. Умшня особистосп оргашзовувати, планувати власне життя (загалом та його окремих етатв) - важлив1 показники особист1сного розвитку. Умови життя при цьому розглядаються як завдання, що вимагають в1д людини певних життевих р1шень. У той самий час "ставлення до життя" е складною структурою, що включае так1 складов1, як св1тосприйняття, свггогляд 1 виявляеться в таких аспектах, як дмльшсть та визначення мети. До реч1, Б. Г. Ананьев ввдзначав, що особист1сна зршсть пов'язана з "процесом завершення соц1ал1зац1! 1 формуванням системи ролей". При цьому критер1ем зршосп може виступати шдвищення функц1онального р1вня р1зноман1тних механ1зм1в д1яльност1 [17].
Сучасним продовженням концепцй особистост1 як суб'екта життедмльносп стала запропонована К. О. Альбухановою-Славською теорм "життево! стратегй", в1дпов1дно до яко! м1рою активност1 1 ступенем самостшносл особистост1 в оволод1нн1 культурою, досввдом, соц1альними ц1нностями е !х присвоення як один 1з прояв1в активносп людини [18]. 1нший б1к цього процесу становить об'ективацм, тобто самовираження, самореал1зацм людини як суб'екта життя. Сп1вв1дношення присвоення й об' ективац11 визначае характер життево1 позиц11, типовий стиль поведшки, життев1 вибори 1 переваги. Загалом вона визначае життеву стратепю як вир1шення певних життевих проблем, суперечностей, конструктивного виходу з них.
У межах дмльшсного п1дходу О. Г. Асмолов розглядае актившсть особистост1, якою супроводжуються життев1 вибори, оволод1ння власною повед1нкою, використання захисних мехашзм1в, взаемод1ю з шшими людьми як продуктивний прояв особистост1 [19]. До того ж на
ефектившсть дмльносл, на ii продуктивнiсть i успiшнiсть iстотно впливають iнструментальнi прояви - характер i здiбностi людини.
Розглядаючи соцiальний розвиток особистостi як динамiчний процес, що ввдбуваеться протягом усього життя, який залежить ввд впливу безлiчi зовнiшнiх i внутршшх факторiв, можна говорити скорiше про мiру соцiальноi зрiлостi, що вщповщае конкретнiй вiковiй групi, нiж про безпосередню вiдповiднiсть особистiсних характеристик певнш психологiчнiй моделi успiшноi соцiалiзацii. Сощальна зрiлiсть особистостi виявляеться в умшт людини керувати власною поведiнкою, оргашзовувати свiй час i продуктивно його використовувати, у плануваннi життевих цшей i сво'х дш, тобто характеризуеться процесами самоуправлшня та саморегуляци. При цьому продуктившсть життедiяльностi може виступати мiрою особистiсного внеску в тзнавально-перетворювальну дiяльнiсть (наприклад, навчання, професшне становлення, взаемодiю з iншими людьми). Водночас виявлення суб'ективного ставлення особистосл до результата своеi' дiяльностi дае змогу визначити стутнь внутрiшньоi' узгодженосп, iнтерпретацiю надбаного досвiду i очшувань щодо себе.
Висновки. Становлення особистосп завжди е значним етапом у життедяльносп шдивща. Ця значущiсть щоразу стае його особистiсною проблемою, як тшьки шдивщ долае межу власного потенщалу. Через свою суспшьну природу антрополопя шдивща стае i сощальною проблемою. Будь-який соцiум зац1кавлений в тому, щоб особистiсть кожного його представника максимально вписувалася в його природний порядок. У стабiльнi перюди розвитку суспшьства такий механiзм взаемовщносин "шдивщ -суспшьство" вщлагоджений i гострота становлення особистостi спадае. Однак вона неймовiрно зростае тодi, коли змшюеться звичний порядок життя сощуму i особистостей. З огляду на це, дуже посилюеться увага до тих шдвалин, якi лежать в основi процесу антропологii' особистостi.
1. Гумбольдт В. Идеи к опыту, определяющему границы деятельности государства / В. Гумбольдт // Язык и философия культуры. - М. : Прогресс, 1985. - С. 31. 2. Батищев Г. С. Категория противоречия и её мировоззренческая функция / Г. С. Батищев // Диалектическое противоречие. - М., 1979. - С. 45. 3. Коган Л. Н. Цель и смысл жизни человека / Л. Н. Коган. -М.: Мысль, 1984. - С. 143-144. 4. Кант И. Всеобщая естественная история и теория неба : сочинения / Иммануил Кант ; [в 6 т.]. - М. : Мысль, 1963. - Т.1. - С. 251. 5. Бахтин М. М. К философии поступка / М. М. Бахтин // Философия и социология науки и техники : Ежегодник, 1984-1985. - М., 1986. - С. 113. 6. Див. : Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Философское исследование учения Фрейда /Герберт Маркузе; [пер. и предисл. А. А. Юдина]; под общ. ред. А. А. Жаровского. - К. : Гос. б-ка Украины для юношества : [Port-Royal], 1995. - XXVIII. - 320 с. ; Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек : исследование идеологии развитого индустриального общества / Герберт Маркузе ; [пер. с англ., послесл., примеч. А. А. Юдина] ; сост. предисл. - В. Ю. Кузнецова. - М. : ACT, 2002. - 526 с. [2]. -(Philosophy). 7. Гарасимгв Т. З. Самореализация особистостг як процес усвгдомленого i цтеспрямованого розкриття суттсних сил / Т. З. Гарасимiв // Вкник Харювського нащонального утверситету iменi В. Н. Каразта. -Харюв, 2009. - № 872, Вип. 2(6). - С. 53-57. - (Серiя: право). 8. Фролов И. Т. О жизни, смерти и бессмертии /И. Т. Фролов //Вопросы философии. - 1983. - № 1. - С. 87. 9. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб. : Питер, 1999. - 606 с. 10. Фромм Э. Психоанализ и этика / Э. Фромм. - М., 1993. - С. 11. 11. Хорни К. Женская психология /Карен Хорни ; [пер. с англ.]. - СПб.: Восточно-европейский ин-т психоанализа, 1993. - 220 с. 12. Эриксон Э. Г. Идентичность : юность и кризис / Э. Г. Эриксон. - М. : Прогресс, 1996. - 396 с. 13. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К. Р. Роджерс ; [пер с англ.]. - М. : Прогресс, 1994. - 480 с. 14. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / Абрахам Маслоу; [пер. с англ.]. - М. : Смысл, 1999. - 425 с.
15. Див. : Олпорт Г. Становление личности : [избр. тр.] / Гордон Олпорт ; [пер. с англ. Л. В. Трубицыной и Д. А. Леонтьева] ; под общ. ред. Д. А. Леонтьева. - М. : Смысл, 2002. - 461 с.
16. Франкл В. Человек в поисках смысла / В. Э. Франкл. - М. : Прогресс, 1990. - 363 с. 17. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания / Б. Г. Ананьев. - М. : Наука, 1977. - 380 с. 18. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни /К. А. Абульханова-Славская. - М. : Мысль, 1991. - 300 с. 19. Асмолов А. Г. Личность как предмет психологического исследования / А. Г. Асмолов. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1984. -104 с.
