CC BY
23
УДК 340:12 Т. З. Tapa^MÍB
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф. кафедри теори та фшософи права
Т. I. 1ванишин
перший заступник начальника спецiалiзованоi державно' податково'' iнспекцii по роботi з великими платниками мiжрегiонального головного управлшня ДФС у Львiвськiй областi
СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТ1: 1СТОРИКО-Ф1ЛОСОФСЬКИЙ ОГЛЯД
© Гарасимгв Т. 3,1ванишин Т. I., 2016
Дослщжено становлення особистост в кторико-фшософському KOHTeKCTi, розгля-нуто еволющю становлення i розвитку сощоприродних та правових детермшант формування людини як особистость Проанал1зовано феномен людини та особистост як об'екта рефлекси фшософсько-правово! та кторико-фшософсько! науково! думки.
Ключовi слова: iндивiд, особистiсть, становлення, процес, кторико-фшософський огляд, свобода, суспiльство.
Т. З. Гарасымив, Т. И. Иванышын
СТАНОВЛЕНИЕ ЛИЧНОСТИ: ИСТОРИКО-ФИЛОСОФСКИЙ ОБЗОР
В статье исследован процесс становления личности в историко-философском контексте, рассмотрена эволюция становления и развития социоприродных и правовых детерминант формирования человека как личности. Проанализированы феномен человека и личности как объекта рефлексии философско-правовой и историко-философской научной мысли.
Ключевые слова: индивид, личность, становление, процесс, историко-философский обзор, свобода, общество.
T. Z. Harasymiv, T. I. Ivanyshyn
FORMETIVE, HISTORICAL AND PHILOSOPHICAL REVIEW
In the article the process of identity formation in historical and philosophical context, the evolution of establishment and development of socio-natural and legal determinant of human beings. Analyzed the phenomenon of individual rights and as an object of reflection philosophical and legal, historical and philosophical science.
Key words: individual, personality, development, process, historical and philosophical overview, liberty and society.
Постановка проблеми. Становлення особистосп - це важлива проблема шдиввда, адже кожен Í3 нас прагне до самореалiзацii для того, щоб випробувати себе, а ввдтак знайти притаманне лише власнш природi мюце в суспшьнш iерархii. Становлення особистосп як одна з фундаментальних проблем буття шдиввда i суспшьства завжди була оргашчно "вплетена" в коло проблем, пов'язаних iз сутшстю будь-яко'' моделi соцiуму. Тому вона не виокремлювалася в теоретичних дослiдженнях. Здiйснювався науковий аналiз переважно головних аспектiв ще''
проблеми (шдиввдуальшсть, самореалiзацiя особистостi, смисло-життевi парадигми тощо), яка висвiтлювалася у чималш кiлькостi праць вiдомих мислителiв i правникiв, якi иею чи шшою мiрою дослiджували рiзнi сторони становлення особистост1
Аналiз досл1дження проблеми. 1стор1я дослiдження проблеми становлення особистостi мае глибоке коршня. Ще Сократ i Платон у фшософських працях розглядали концепту особистосл в iсторико-фiлософському контексту а котру згодом звернули належну увагу К. Поппер, Дж. Бернет, Дж. Локк, Вольтер, Руссо, Гольбах, Ш. Монтеск'е, Ч. Беккарiа. Методолопчною основою дослiдження стали працi як укра'нських, так i зарубiжних вчених, серед яких: Л. М. Баткин, Л. П. Мордвинцева, А. Я. Гуревич, А. Н. Чанышев, В. Е. Пилипенко та ш.
Мета статт - ввдстежити становлення особистосп в iсторико-фiлософському контекстi.
Виклад основного матерiалу. Чи усвiдомлено це повною мiрою, чи нi, але будь-який шдиввд упродовж свое!' життедiяльностi особливо зауважуе на тому, ким вш е у певний момент, що вiн мае зробити, аби досягти вибрано!' життево!' мети. Згодом шдиввд розуше, що формування власних людських якостей - це не тшьки значуща для нього мета, але й ввдповвдний спосiб життя. Ввд того, якi соцiальнi сили суспшьство i сам iндивiд сформують у структурi свое!' особистостi, значною мiрою залежатиме його самореалiзацiя, самоствердження та сощальний статус.
К. Поппер, з уваги на думку Дж. Бернета, вiдомого англiйського дослiдника антично!' фшософи, справедливо наголошуе, що саме Сократ створив концепщю особистостi (чи "душГ', якщо надавати перевагу цьому слову) [1, с. 14], яка в подальшш юторй европейсько!' фшософсько!' думки наполегливо пробивала собi шлях, ставши в наш час домшантною темою гуматтарного знання. Вчення Сократа про самодостатшсть доброчесно!' людини повнiстю суперечить теорii Платона про недосконалють природи iндивiда. Згiдно з ученням Сократа, людина як самодетермiноване явище, здатна до постшного розвитку за допомогою, насамперед, власних потенцш. Однак така самодостатшсть е проблемою, найперше, етично-ращональною, проблемою добра. Прикметно, що для виршення питань етики Сократ звертався до логши, яка з останньою начебто не пов'язана. Але такий погляд дуже поверхневий. Порушуючи проблему походження та юнування, наприклад, мужносп, справедливостi чи прекрасного (загальних понять), мислитель стверджував, що !'х можна уявляти лише у зв'язку з найвищим благом - знанням. "С лише одне благо - знання i одне лише зло - невшластво", - передавав думку Сократа Дюген Лаертський [2, с. 113]. Якщо ж це так, тодi доброчестсть шдиввда знаходиться у прямш залежностi вiд розумiння ним того, що таке мужшсть, бо це робить людей мужшми. А загалом знання того, що е добро i зло, робить людей доброчесними.
Отже, мае юнувати потяг до найвищого знання (загального поняття, яке корелюеться з поняттям добра), а це вже е сутшстю самодостатнього шдиввда. Вш сам для себе е потребою, знаряддям i метою. Ввдтак формуеться знаменита сокраивська вимога "спасшня душi", очищення, пвднесення свое! особистостi, единим критерiем яко!' е потяг до всезагального, до найвищого блага завдяки постшному вдосконаленню розуму. Звiдси - i його глибока шана до дельфiйського приошв'я "пiзнай себе", бо воно фактично означало для Сократа "тзнай, як мало ти знаеш", "пiзнай свою обмежешсть". Цi 1 нинi глибою думки е достатньою базою усввдомлення того, наск1льки глибоко сягнуло розумшня Сократа щодо становлення особистостi. Базовою умовою було, зви-чайно, самотзнання. Доброчесний iндивiд мае систематично самозаглиблюватись, спшкуючись з iншими, порiвнюючи з ними себе, i таким чином, постшно виявляти в собi новi сили i бажання !'х реалiзувати. Сам Сократ практикував таке самозаглиблення не раз.
У платотвському дiалозi "Бенкен" Алкiвiад розповiдае, що одного разу пвд час облоги Потвде!' Сократ замислившись простояв, не зрушивши з мюця, добу [2, с. 114]. Отож треба зауважувати на сво'х недолiках i пам'ятати, що вони школи не зникнуть. Отже, рiч не в тому, щоб зробити з себе вдеально позитивну людину, а в тому, щоб учасно розтзнавати себе i ввдповвдно д1яти. "Роби, що хочеш - все одно розкаешся", - проголошував Сократ [3, с. 224], ввдстоюючи iдею безперервностi самопiзнання i вiчного супутника особистостi - стану невдоволення, неможливосп
самозаспокоення. Дюген Лаертський передав й шшу думку фшософа, сформовану словами -"шчого понад мiру".
Становлення особистосп iндивiда - процес, адекватний не взагалi потенцмм iндивiда у конкретний момент. Це означае, що шдиввд може нарощувати сво'' сутнiснi сили або безввд-повiдально 1х розтринькувати, тодi процес 'х розкриття буде глибший i повнiший, або ж навпаки. У "Менот" Сократ стверджував, що навiть раба можна навчити чисто!' математики. Давньогрець-кий мислитель по-шшому, нiж Платон, розумiв справедливють, обгрунтовуючи автономiю етики i вперто шноруючи проблеми природи. Вiн навпъ не допускае думки про природну обрашсть людей i вважае, що вш здатнi до самовдосконалення. Важливо, щоб людина навчилася цьому - мистецтву пробудження власно'' самодостатностi. А це можливо лише одним способом, що за його описом нагадуе допомогу породили (маевтика). Тим, хто прагне навчатися, можна допомогти позбутися забоботв, тобто навчити 'х самокритики, i того, що iстину важко осягти [1, с. 149].
У контексл проблеми, що ми й розглядаемо, середньовiчна захiдноевропейська фшософська думка зштовхнулася, насамперед, 1з необхiднiстю теоретично виршити головну проблему людсько'' життедiяльностi, що й порушено в греко-римськiй античности Йдеться про детермь нованiсть поведшки iндивiда й у зв'язку з цим про модель побудови його взаемостосунюв 1з суспшьством. Варiант Платона, перероблений Плотшом i представлений як неоплатотзм, передбачав безперервний процес еманацй та створення унiверсуму на чолi з Сдиним. Фактично у середньовiчних умовах це було новою шгерпретащею прiоритету суспшьно'' справедливостi Платона, визначально'' ролi держави пiд час формування загальних та iндивiдуальних щнностей. З ш-шого боку, тзня античнiсть (епiкуреiзм, сто'цизм, скептицизм), продовжуючи традицiю сокра-тiвського рефлексуючого шдиввда, гостро порушила проблему шдиввдуального буття, духовного самозаглиблення i свободи вол1 Зростання суб'ективностi вiдбувалося упродовж усiеi пiзньоi античностi i стало важливим показником поглиблення особиспсно'' свiдомостi того часу.
Саме так розглядае цю проблему Августин (354-430 рр.), найбшьший авторитет середньо-вiчного християнського захвдноевропейського свiту до Фоми Аквiнського. "Коли я шукаю Тебе, Боже мш, я шукаю щасливого життя. Буду шукати Тебе, щоб жила душа моя" [4, с. 175]. Щастя в тому, щоб постшно тклуватися про спасiння власно'' душi, а сутшстю цього е пошуки Бога. У такому разi шдиввд не ввдхиляеться ввд свого призначення - любити Бога, бути в лот Бога i своею життед1яльшстю реалiзовувати замисел Божий - творити благо. Мiж тим, людський свiт переповнений злом, але в цьому винна сама людина, ii' свобвдна воля. Вона постшно вабить шдиввда до того, що той порушуе божественний закон i чинить гргх. Це ввдбуваеться тому, що, згiдно з учен-ням Августина, е два суспшьства людей: "держава Божа" i "держава земна". Як зазначав Августин, двi держави створенi двома родами любовк земна любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, а небесна - любов'ю до Бога, доведеною до презирства до себе [5, с. 28]. У "державi Божш" стосунки мiж людьми грунтуються на любов^ а в "державi земнiй", де вiдображаеться свобвдна воля людини, панують "похоть владарювання" i насильство. У цiй державi домiнують людськi закони, "а коли людина живе за людиною, а не за Богом, вона подiбна дияволу" [5, с. 7]. Зввдси i рецепт зв1льнення вiд парадоксу свобвдно'' волi - зв1льнитися ввд не'' само'', оскшьки вона породжуе свгг грiха i несправедливостi. Це означае звшьнитися вiд власно'' шдиввдуальносп, бо саме вона органiчно пов'язана зi свободою волi iндивiда змктом життедiяльностi останнього. Отож набути типового, стандартного, того, що не вiдрiзняе одного ввд шших, - саме це ми i спостерiгаемо, вивчаючи особливосл середньовiчного захiдноевропейського iндивiда.
Особиспсть у середнi вiки - це не якась завершена сощоприродна система, сутшст сили яко'' внутрiшньо взаемопов'язаш i створюють певну гармонiю, цшстсть. Тому вона не е шдиввдуальшстю, яку сусп]льство шануе саме за ii неповтортсть, унiкальнiсть. Навпаки, суспшьну вартiсть в особистостi отримуе те, що е типовим, стандартним, що дае змогу сощуму без особливих зусиль порiвняти й з шшими, вивести ii масштаб, поставити в ранжир, залучити до сп]лкування та колективно'' дii. Визнання середньовiчними мислителями того, що "неподшьне, iндивiдуальне невиразне" виявляе принциповий пiдхiд тiеi епохи на зверхшсть, насамперед, стереотипного, надшдиввдуального. Тому особистiсть цього часу розумiеться як набiр певних якостей, що бшьшою
чи меншою мiрою характеризують типове в нш. Причому таким чином, що кожна з якостей мае самостшне значення i не грунтуеться на внутршнш сутностi особистостi. "Образ людини -"посудини", що наповнюеться рiзним зовнiшнiм стосовно до його сутносл змiстом, якнайкраще розкривае вiдсутнiсть в ту епоху уявлень про моральну неповторшсть шдиввдуально!' та суверенно!' особистосп" [6, с. 236]. Цей зовшшнш змiст (вплив) виражаеться через особисп соцiальнi якостi iндивiда, якi корелюють (детермшують) його поведiнку. Вiдтак окремий вчинок середньовiчноi особистостi основуеться на окремш його якостi. Як бачимо, про самодетермшовашсть, само-достатнiсть сокраивського iндивiда середньовiчна фшософм навiть не мовить, хоча мету обирае навпъ формально дуже близьку - спасшня дут, становлення особистостi.
Двоiстiсть (парадоксальшсть) простежуеться практично в усьому середньовiчному суспшь-ному органiзмi. Вiдзначимо й на рiвнi Августина. У "СповвдГ' вiн, проголошуючи величнiсть Бога i власну мiзернiсть, убогiсть, усе ж деякою мiрою уникае цього правила, акцентуючи на ролi самопiзнання. "Не блукай зовнi, а ввiйди всередину себе". I ще: "Люди йдуть дивуватися гiрськими висотами, морськими валами, рiчковими просторами, океаном, що охоплюе землю, круговоротом зiрок, - а себе самих залишають осторонь" [4, с. 168]. Цю ж роздвоетсть можна спостертати i в житп середньовiчноi особистостi. З одного боку, усввдомлешсть власно!' оригiнальностi, неповторностi, природна потреба в самореалiзацii, у вдосконаленш власно!' iндивiдуальностi, з iншого - ввдсутшсть cоцiокультурних основ для утвердження оригiнальностi, суспшьна вимога до й знищення. Мабуть, у результатi цього виникае та психолопчна дисгармонм епохи середтх вiкiв, про яку так багато написано. Вона викликала в особистосл емоцiйне занепокоення, страждання ввд духовно!' i сощально!' депресй. Такий стан мiг сягати масштабiв масового психозу i глибоких невротичних явищ [7, с. 199]. Тому шдиввд пе!' епохи змушений був, ввдчуваючи себе унiкальнiстю, старанно приховувати сво!' справжнi погляди, iндивiдуальнi iнтереси та потреби. Це вимагало ввд нього максимальних зусиль, надзвичайного внутршнього зосередження та вслуховування. Становлення особистосп потребувало вияву сили волi iндивiда, граничного напруження його шгелектуального, психiчного життя, багатократного повторення одних i тих самих мислинневих операцш для досягнення найадекватшшо' вiдповiдностi його людських якостей встановленим нормам. Того ж, "хто ввдзначився на цьому багатостраждальному шляху, славили за здшснення ... належного, за вдеальну вiдповiднiсть нормi, за й перевищення, але не за особисту оригшальшсть, не в образi "iндивiдуальностi" [8, с. 13].
Задля обгрунтування вде!' всебiчного розвитку особистосл фiлософiя Вiдродження повер-таеться до питання про природну нерiвнiсть i людську рiвнiсть iндивiдiв. У и часи, особливо на початковому, чггко вираженому гуманiстичному етапi, дуже популярним стае уявлення про несхожкть i нерiвнiсть природних "насiнин". Воно обгрунтовано пояснювало нерiвнiсть здiб-ностей, задатюв, узагалi iндивiдуальних вiдмiнностей мiж людьми. Однак це була вже не та вдея Платона про вмют благородних металiв в органiзмi людського шдиввда, що визначав подш суспшьства на вiдповiднi касти. В ггалшських гуманiстiв люди одночасно рiвнi мiж собою тiею мiрою, якою вони володтоть саме людським, тому що людська природа, за висловом М. Фiчiно, завжди рiвна собi [9, с. 56].
Дуже важливим кроком до створення нового образу людини було вчення про свободу Пшоделла Мiрандоли, одного з найвидатшших представниюв ггалшського Вiдродження. Свободу вiн розглядаеяк центральний елемент, iманентну умову досто'нства людини. 1486 року вiн опублшував 900 тез, з якими мав намiр виступити на диспутi в Римг
Цей диспут повинен був ввдкритися промовою автора тез, яку поим назвуть "Промовою про гвдшсть людини". У нiй iталiйський мислитель у концентрованш формi проголошуе принцип свободи людини.
Висновки. Отож свобода людини мае своею протилежшстю ввдповвдальшсть перед собою i свiтом за сво! вчинки. Свобода передбачае вибiр не лише цглей, потреб, iнтересiв, але й способiв
щодо ix досягнення. Це означае, що кожен шдиввд мае можливють сягнути рiвня власного погляду на щнносп життя, адже це "найвище i чарiвне щастя людини, якiй дано володгги тим, чим забажае, i бути тим, ким захоче" [10, с. 508].
1. Поппер К. В1дкрите сустльство та його вороги / Карл Поппер. - К. : Основи, 1994. - Т.1. -С. 189. 2. Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения (социологический анализ) / В. Е. Пилипенко. - К., 1993. - С. 7. 3. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. - М. : Мысль, 1979. - С. 113. 4. Чанъшев А. Н. Курс лекций по древней философии / Арсений Николаевич Чанъшев. - М.: Высшая школа, 1984. - С. 224. 5. Августин А. Исповедь / Аврелий Августин // Антология мировой философии: методический сборник философских текстов. - К. : УМК ВО, 1991. - Т.1. - Ч. 1. - С. 168, 175. 6. Августин А. О граде божьем: творения блаженного Августина епископа Иппонийского / Аврелий Августин. - К., 1882. - Книга XIV. - Глава IV, XXVIII. - С. 7, 28. 7. Гуревич А. Я. Проблемы средневековой народной культуры / Арон Яковлевич Гуревич. - М. : Искусство, 1991. - С. 236. 8. Мордвинцева Л. П. Индивидуальность в эпоху средневековья: Опицинус де Канистрис / Л. П. Мордвинцева, А. Я. Гуревич // Реф. журнал. Общественные и гуманитарные науки, 1994. - № 4. - сер. 3. Философия. - С. 199. 9. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности / Леонид Михайлович Баткин. - М. : Наука, 1989. - С. 13. 10. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мышления /Леонид Михайлович Баткин. - М. : Наука, 1978. - С. 56.
REFERENCES
1.Popper K. Vidkryte suspil'stvo ta yoho vorohy [Vidkrytesuspil'stvotayohovorohyJ. Kiev: Osnovy Publ,1994.T. 1. p. 189. 2. Pilipenko V. E. Sotsial'naya regulyatsiya trudovogopovedeniya (sotsiologiches-kii analiz) [Sotsial'nayaregulyatsiyatrudovogopovedeniya (sotsiologicheskii analiz)J. J. Kiev,1993. p. 7. 3. Diogen Laertskii. O zhizni, ucheniyakh i izrecheniyakh znamenitykh filosofov [Ozhizni,ucheniyakhiiz-recheniyakhznamenitykh filosofovJ. Moscow: Mysl' Publ, 1979. p. 113. 4. Chanyshev A. N. Kurs lektsiipo drevnei filosofii [Kurs lektsii po drevnei filosofiiJ. Moscow: Vysshaya shkola Publ, 1984. p. 224. 5. Avgustin A. Ispoved' [Ispoved'J/ Antologiya mirovoi filosofii: metodicheskii sbornik filosofskikh tekstov. Kiev UMK VO Publ,1991. T. 1. Ch. 1. p. 168, 175. 6. Avgustin A. O grade bozh'em: tvoreniya blazhennogo Avgustina episkopa Ipponiiskogo [Ogradebozh'em:tvoreniyablazhennogoAvgustinaepiskopaIpponiiskogoJ. Kiev, 1882. Kniga XIV. Glava IV, XXVIII. p. 7, 28. 7. Gurevich A. Ya. Problemy srednevekovoi narodnoi kul'tury [Ya.Problemysrednevekovoinarodnoikul'turyJ. Moscow: Iskusstvo Publ,1991. p. 236. 8. Mordvin-tseva L. P. Individual'nost' v epokhu srednevekov'ya: Opitsinus de Kanistris [Individual'nost' vepokhusrednevekov'ya:OpitsinusdeKanistrisJ. Ref. zhurnal. Obshchestvennye i gumanitarnye nauki,1994. № 4. ser. 3. Filosofiya. p. 199. 9. Batkin L. M. Ital'yanskoe Vozrozhdenie v poiskakh individual'nosti [Ital'yanskoeVozrozhdenievpoiskakhindividual'nostiJ. Moscow: Nauka Publ,1989. p. 13. 10. Batkin L. M. Ital'yanskie gumanisty: stil' zhizni, stil' myshleniya [Ital'yanskiegumanisty:stil'zhizni,stil'myshleniyaJ. Moscow: Nauka Publ, 1978. p. 56.
