CC BY
12
УДК 340:12
Т. Гарасиммв
Навчально-науковий шститут права i психологii Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
д-р юрид. наук, проф., заступник директора - декан повноi вищоi освiти 1НПП, проф. кафедри теорй та фiлософii права
Н. Мартинюк помiчник суддi Франювського суду м. Львова
КОНЦЕПЦ1Я ОСОБИСТ1СНОГО СТАНОВЛЕНИЯ 1НДИВ1ДА У Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДАХ НОВОГО ЧАСУ
© Гарасим1в Т., Мартинюк Н., 2016
Ппроаналiзовано концепщю особисткного становлення шдивща у фшософських-правових поглядах Нового часу. Доведено, що реалiзацiя сутност шдивща залежить вщ внутршньо! настанови на буття чи володшня, тому вона може бути продуктивною чи непродуктивною. Грунтовно проанаизовано вчення про свободу, оcкiльки воно у Новий час виступае основним базисом створення нового образу людини у фшософсько-правовому проcторi.
Ключовi слова: iндивiд, людина, становлення, свобода, воля, поведшка, дiяль-нicть, розвиток, ктина.
Т. Гарасымив, Н. Мартынюк
КОНЦЕПЦИЯ ЛИЧНОСТНОГО СТАНОВЛЕНИЯ ИНДИВИДА В ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫХ ВЗГЛЯДАХ НОВОГО ВРЕМЕНИ
Проанализирована концепция личностного становления индивида в философских правовых взглядах Нового времени. Доказано, что реализация сущности индивида зависит от внутренней установки на бытие или владение, поэтому она может быть продуктивной или непродуктивной. Основательно проанализировано учение о свободе, поскольку оно в Новое время выступает основным базисом создания нового образа человека в философско-правовом пространстве.
Ключевые слова: индивид, человек, становление, свобода, воля, поведение, деятельность, развитие, истина.
T. Harasymiv, N. Martyniuk
CONCEPT PERSONAL DEVELOPMENT OF INDIVIDUALS IN THE PHILOSOPHICAL AND LEGAL VIEWS OF MODERN TIMES
The article analyzes the concept of the personal development of the individual in philosophical and legal views of modern times. It is proved that the realization of the essence of the individual is depending on internal guidelines on the existence or ownership, so it can be
productive or unproductive. Thoroughly analyzed the doctrine of freedom as it is in the New
Time is the main basis of creating a new image of man in the philosophical and legal space.
Key words: individual, man, formation, freedom, liberty, behavior, activity,
development, true.
Постановка проблеми. Задля обгрунтування вде1 Bce6i4Horo розвитку особистосп фшософ1я Ввдродження повертаеться до питания про природну HepiBHicTb i людську piBHicTb шдивщв. У Ti часи, особливо на початковому, чптко вираженому гуманiстичному етапi, було дуже популярним уявлення про несхожПсть i нерiвнiсть природних "насiнин". Воно добре пояснювало нерiвнiсть здiбностей, задаткiв, взагал iндивiдуальних вiдмiнностей мiж людьми. Однак це була вже не та вдея Платона про вмПст благородних металiв у органiзмi людського шдиввда, що визначала подш суспшьства на ввдповвдш касти. В iталiйських гуматстПв люди одночасно рiвнi мiж собою тПею мiрою, якою вони володпють саме людським, тому що людська природа, за висловом М. Фiчiно, завжди рПвна собП [1, с. 56].
Аналiз дослiдження проблеми. Методологiчною основою дослiдження стали працi й украшських, i зарубiжних вчених, серед яких: Л. М. Баткiн, Л. П. Мордвинцева, А. Я. Гуревич, А. Н. Чанишев, В. Е. Пилипенко, В. С. ЛПсовий та ш. Аиалiзуючи концепцii особислсного становлення шдиввда у фшософських-правових поглядах Нового часу, ми використали пращ ввдомих фшософПв Шко делла Мiрандоли, Н. Маюавелл^ В. Гумбольдта, Е. Фромма, Г. Сковороди та ш. Однак комплексний аналiз концепцii людини у фшософських працях Нового часу так i не було зреалiзовано, що зумовлюе актуальнiсть пропонованого дослiдження.
Мета стати - проаналiзувати концепцiю особислсного становлення iндивiда у фшософських-правових поглядах Нового часу.
Виклад основного матерiалу. Дуже важливим кроком до створення нового образу людини виявилося вчення про свободу Шко делла Мiрандоли, одного з найвидатшших представниюв ггалшського Вiдродження. Свободу вш розглядае як центральний елемент, iманентну умову достошства людини. У I486 р. вш опублiкував 900 тез, з якими мав намПр виступити на диспуп в Рим1 Цей диспут повинен був ввдкритися промовою автора тез, яку поим назвуть "Промовою про гвдшсть людини". У нш ггалшський мислитель в концентрованш формП проголошуе принцип свободи людини.
Отже, протилежшстю свободи людини е ввдповвдальшсть перед собою i свптом за своi вчинки. Свобода передбачае вибПр не лише цшей, потреб, шгерешв, але й способПв i шляхПв щодо !'х досягнення. Це означае, що кожен шдиввд мае змогу пвднятися до рПвня власного бачення щнностей життя, адже це "найвище i чарПвне щастя людини, якш дано володпти тим, чим забажае, i бути тим, ким захоче" [2, с. 508].
Особливе мкце у фшософськш думщ Ввдродження займае Ншколо Маюавелл1 Будучи майже сучасником М. ФПчшо i Шко делла МПрандоли, цей ггалшський державний д1яч i, за висловом Б. Рассела, "генш полiтичноi фшософПТ' [3, с. 424], створив учення, яке буквально шокувало Свропу. Теор1я Н. МаюавеллП про людину не тпльки не суперечить загальнш спрямованосп епохи Ввдродження на пошуки шдиввдуальносп, але i е ii прямим продовженням. Це видно, насамперед, Пз його розумшня природи шдиввда. Державець - головний учасник боротьби за здобуття чи посилення влади, який мае дмти лише за обставинами так, як вважае за потрПбне. I в цьому плат вш повинен переступати межП власно!' природи або фортуни, стати творцем самого себе. Оскпльки лише впльна щодо себе особислсть, не визначена готовими парадигмами поведшки, не обмежена власною частковПстю i малПстю, здатна кинути виклик долп "Тшьки т способи захисту добрп грунтовш i надшш, як залежать ввд тебе самого i ввд твоеi доблестП' [4, с.73]. Останню ж Н. МаюавеллП розглядае як ушверсальшсть у поведшщ шдиввда, котрий, самореалПзуючись, виходить, не стпльки керуеться установленими правилами, скпльки сам створюе правила своею здатшстю дмти ввдповвдно до обставин, i щоразу по-шшому та зненацька.
Мкце i роль видатного фшософа XVIII ст., засновника шмецько' класично' фшософй I. Канта в теоретичному обгрунтувант поставлених вище проблем особливi. Важко сказати, чи знав I. Кант твори Н. Маюавелл^ враховуючи особливосл його життя у вiддаленому прусському мютечку Кенiгсбергу. Однак I. Кант, всебiчно обiзнана людина свого часу i глибокий мислитель, точно визначив головну проблему ввдносин "iндивiд - суспшьство", породжену логiкою суспшьного прогресу i так безжалiсно зображену його ггалшським попередником. Саме I. Кант одним iз перших у новш iсторii фшософй зрозумiв важливiсть дослвдження феномену свободи волi як фундаментально!' умови вшьно' життедмльносп особистостi, й становлення. Хоч вся його фшософська система, на перший погляд, зосереджена на гносеолопчних питаннях, найбшьшим науковим зацiкавленням I. Канта була особислсть, яка володiе свободою волi.
Людина суперечлива як й сутнiсть та юнування. За сутнiстю вона - цшсна iстота, котра вiдображена в шдиввдуальносп. "Людина може одночасно приводити в дто одну силу; або, вiрнiше, все ество одночасно налаштовуеться тшьки на одну дмльшсть. Тому людинi, як видно, притаманна однобiчнiсть, оскшьки й енергiя слабне, як тшьки вона спрямовуе й на кшька предметiв. Однак вона звшьняеться вiд цiеi однобiчностi, якщо прагне об'еднати окремi, часто поодинщ застосовуванi сили, i в кожен першд свого життя поеднуе в одночасному акл вже майже згаслу юкру з тiею, котра лише готуеться яскраво спалахнути, i потребуе надати багатомаштносп не предметам, на як вона впливае, а силам, завдяки яким вона впливае на них. Ьтинна цшь людини - найвище i найбшьш пропорцiйне формування й сил в едине цше" [5, с. 30-31].
Iдея про д1яльтсну сутнiсть людини ввдцрае в доктрин становлення особистостi В. Гумбольдта важливу роль. Людина - не просто дмльна ютота. Така й природа зумовлена фундаментальною потребою шдиввда в максимально можливому розкриттi власних потенцш, котрi втшюе, лише дмльно обмiнюючись ними з iншими шдиввдами як рiвними тобi й безумовно цiнними для творення твое'' своервдносп. "Люди повиннi об'еднуватися не для того, щоб втратити певнi риси свое'' своервдносп, а для того, щоб позбавитися всепроникаючо' iзоляцii'; таке об'еднання не повинно перетворювати одну ютоту на iншу, а повинно тби вiдкривати шлях вiд одте' до iншоi; те, чим володiе кожний для себе, йому потрiбно порiвнювати з тим, що вш придбав у iнших, i ввдповвдно до нього змiнитись, але не тдкорюватись йому... Безперервне прагнення осягнути найглибшу своерiднiсть iншого, використати й i, проникаючись найвищою повагою до не'' як до своервдносп вшьно' iстоти, впливати на цю своервдтсть - причому повага навряд чи дасть змогу застосувати який-небудь шший засiб, нiж розкриття самого себе i порiвняння себе з ним шби в нього на очах, - все це е найвищим правилом мистецтва людського спшкування" [5, с. 43-44].
Певною мiрою узгоджуеться з концепщею людини В. Гумбольдта i гуманiстичне вчення засновника класично'' украшсько' фiлософii Г. Сковороди. Дивовижно поеднавши здобутки антично'' фiлософii з християнством, панте'стичне свiторозумiння з елементами просвггництва, укра'нський мислитель зумiв акумулювати 'х у фшософсько-етичну систему, в якш людина, й життя i дiяльнiсть, формування особистостi, призначення та сенс займають центральне мюце. Г. Сковорода мислить як справжнш гумашст i просвiтитель. Вiн вiрить у людську природу та впевнений, що радють серця ввдкрита для вшх i кожного. А тому вона не залежить ввд посади людини, й багатства, мiсця, яке займае людина в суспшьнш iерархii. "Щастя не у знатному чинi, ш в обдаруваннi тша, нi в гарнш краiнi, анi в славному столгт, нi в високих науках, ат у багатому достатку .... Не прив'язав Бог щастя ш до чашв Авраамових, нi до предюв Соломонових, нi до Давидового царювання, ш до наук, ш до становища, нi до природних обдарувань, нi до достатку" [6, с. 333]. Правда, це не означае, на думку мислителя, що щасливою не може бути людина високо' посади чи доброго достатку. Може, але т чин людини, т й достаток, ш сощальне становище тощо не е ютинними причинами та критермми щастя.
У цьому сенсi концепцм особистiсного становлення шдиввда у Е. Фромма стала спробою синтезу кшькох напрямiв: марксизму, фрейдизму, екзистенцiалiзму. Людина, на погляд фшософа, -не тшьки результат бюлопчних компонентiв, але i наслвдок соцiально-економiчних умов й життя. Людська природа - той центр, навколо якого розгортаються вш процеси життедмльносл як суспшьства загалом, так i окремих iндивiдiв. Основа цiеi природи - задоволення людського "Я". "Нам, людям, притаманне глибоко укоршене бажання... реалiзувати сво' здiбностi..." [7, с. 126].
Отже, самореалiзацiя виступае субстанцiйною потребою особистосп, що ввдображаеться в релiгii шдиввда - системi поглядiв i дш, якоi' дотримуеться певна група людей i яка слугуе iндивiдовi схемою орiентацii та об'ектом поклонiння [7, с. 158]. Людська природа - i рушiйна сила дiяльностi шдиввда, i його мета, тому весь життевий шлях iндивiда Е. Фромм подае як процес самоконструювання особистосл iндивiда. Взаемод1я iндивiдуальноi психiчноi сфери iз соцiоекономiчною структурою детермiнуе сощальний характер iндивiда, який накладае визначальний вiдбиток на його поведiнку i е дзеркалом адаптацй iндивiда до суспшьних умов.
Аналiзуючи всi типи суспшьних систем в юторй, Е. Фромм доходить висновку, що жодна з них не надае повноi можливосп адекватного людськш природi самовтшення iндивiда, оскшьки певною мiрою сприяе як володшню, так i буттю - двом базовим рисам людсько!' природи. "Володiння i буття е двома основними способами юнування людини, переважання одного з яких визначае ввдмшносл в шдиввдуальних характерах людей i типах соцiального характеру" [8, с. 45]. А оскшьки це так, "то i володiння, i буття - потенцiйнi можливостi людсько!' природи ..." [8, с. 126].
Реалiзацiя сутностi iндивiда узалежнена ввд внутршньо!' настанови на буття чи володшня, тому вона може бути продуктивною чи непродуктивною. Так, у разi орiентацй на володiння становлення особистост iндивiда набувае фальшивих, шюзорних форм, бо в цьому випадку людина спрямовуе сво! зусилля на здобуття певно!' речi. Це культивуе в нш (людинi) соцiальнi якосл, що викривлюють 11 внутрiшню природу. Оскшьки ж речове задоволення потреб передбачае взаемодто з шшими людьми, то людина як така для конкретного шдиввда стае засобом. "Заметь того, щоб реалiзувати свое, шдиввдуальне буття, вiн робить себе залежним ввд того, кому пвдкоряеться або кого вш поневолюе" [8, с. 452]. Е. Фромм гостро критикуе "ринкову людину", яка доводить себе до стану повно! адаптивностi, аби лише не втратити попит на себе з боку суспшьства, окремих людей, сощальних шституцш. Функцiонування ввдповвдно до логiки "мегамашини", часткою яко!' е шдиввд -ось головна умова ефективного втшення його людсько! природи [7, с. 171]. Тому форми самореалiзацii "ринковоТ' особистостi - гранично ввдчужет. Людина вiдчужена ввд самоi себе, замiсть втшення вшх фiзичних i духовних якостей вона реалiзуе просте вiдчуження 1х усiх через почуття володiння.
Кардинальнi суспшьш перетворення та динамiка соцiальних процесiв зумовлюють активнi зрушення у суспшьному свiтоглядi. Та найпомiтнiшi змiни ввдбуваються в iндивiдуальному свiтоглядi особистостi. "Оскшьки загальне юнуе в iндивiдуальному, то... роль шдиввдуальних властивостей зростае в мiру того, як ми маемо справу з бюлопчними, психолопчними, суспшьними, культурними утвореннями. У цих сферах дуже важливо зберегти не тшьки загальнi, але й iндивiдуальнi суттевi властивостi" [9, с. 133-134]. Дослвдження iерархii впливiв на особистiсть i специфiку iхнiх виявiв займае важливе мюце в пошуку багатьох суспшьних наук. Для суспшьно-науковоi думки Украши ця проблематика мае особливе значення, бо тепер наше суспшьство прямуе шляхом реформацй та розбудови нових сощальних ввдносин.
Як ввдомо, на рiзних вiкових етапах та за рiзних життевих ситуацiй таю фактори, як засоби масовоi шформацй, спглкування з ровесниками, спiвпрацiвниками тощо, справляють рiзнi й часто-густо протилежш впливи на формування особистостг Ii становлення - закономiрний i цепком природний результат життедiяльностi, що е своервдним дзеркалом об'ективних тенденцш та суперечностей i визначае прюритети iснування. Активною детермiнантою особистостi на цьому рiвнi е соцiальне життя тiею мiрою, якою воно звернене до конкретноi особистостi, сприймаеться нею, впливае на неi та взаемодiе з нею. Особистiсть доволi чутливо реагуе на змiни в цьому житп, наслiдком чого е змша власних iндивiдуальних характеристик - морально-етичних потреб та здiбностей, а iнодi навiть змiна цiннiсних орiентацiй. "Почуття виступае первинною, вихвдною i водночас власною формою буття щнностей", - зазначае Л. В. Максимов [10, с. 63].
Дослвджуючи сощальну поведшку через призму свiтоглядних домiнант, доцшьно звернути увагу на концепцiю особистосп, що запропонували А. Ф. Лазурський та В. I. Мясiщев, яку умовно називають концепцiею вiдносин. Про й суть В. I. Мясщев, зокрема, пише: "Багатоманiтнiсть вiдносин, що визначають багатобiчнiсть та багатство особистосл як найскладнiший синтетичний продукт юторй розвитку, вимагае виокремлення в структурi особистостi домiнуючих вiдносин, якi характеризують й спрямованiсть... Кажучи про спрямованосп чи домiнуючi вiдносини, потрiбно
враховувати: а) взаемини людини з шшими людьми; б) ставлення до себе; в) ввдношення до предметiв зовшшнього свiту" [11, с. 36].
Висновки. Аналiз трьох груп вiдносин та ix впливу на формування свiтоглядноi детермiнацii соцiальноi поведiнки засвiдчуе, що структуру взаемодii становлять три тюно пов'язанi один з одним аспекти: 1) особиспсть як суб'ект взаемоди у конкретному виявi соцiальноi дмльносл; 2) суспшьство як сукупнiсть шдивдав, що взаемодiють, з iндивiдуальними свггоглядними системами i соцiально-псиxологiчними процесами; 3) система суспшьних вiдносин, регулятивiв, сукупшсть правил i норм. Аналiз окремих елеменлв цiеi трiади можливий лише за умови подальшого синтезу результата кожного з них та розгляду як цшсного утворення, яким i е свггогляд особистостi. Як ввдомо, свiтогляд - рiзнокомпонентне, багаторiвневе та функщональне утворення, що забезпечуе цшсшсть сприйняття дiйсностi, адекватнiсть реагування та змютове наповнення дiяльностi. Тому доцшьно розглянути соцiальну поведiнку особистостi через таю взаемопов'язаш свiтогляднi утворення, як справедливють та свобода, що ввдображаються в усix сферах структури свггогляду особистостi.
1. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты : стиль жизни, стиль мышления / Л. М. Баткин. -М.: Наука, 1978. - 200 с. 2. Пико делла Мирандола. Речь о достоинстве человека / Пико делла Мирандола // История эстетики ; [в 5 т.]. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1962. - Т. 1. -С. 506-514. 3. Рассел Б. ¡сторгя захгдног фтософи / Б. Рассел. - К.: Основи, 1995. - 759 с.
4. Макиавелли Н. Государь / Н. Макиавелли ; [пер. с итал.]. - М.: Планета, 1990. - 79 с.
5. Гумбольдт В. Идеи к опыту, определяющему границы деятельности государства / В. Гумбольдт // Язык и философия культуры. - М.: Прогресс, 1985. - 452 с. 6. Сковорода Г. С. Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни : повне згбрання творгв / Г. С. Сковорода ; [в 2 т]. - К. : Наукова думка, 1972. - Т. 1. - 532 с. 7. Фромм Э. Иметь или быть? / Э. Фромм. - М.: Прогресс, 1986. - 238 с. 8. Фромм Э. Пути из больного общества / Э. Фромм // Проблема человека в западной философии. - М., 1986. - С. 443-483. 9. Лгсовий В. С. Предмет i метод метафизики: стаття перша / В. С. Люовий // Фтософська думка. - 2000. - № 4. - C. 118-153. 10. Максимов Л. В. Проблема обоснования морали. Логико-когнитивные аспекты / Л. В. Максимов. - М., 1991. - 137 с. 11. Мясищев В. И. Структура личности и отношение человека к действительности / В. И. Мясищев //Психология личности. - М., 1989. - C. 38-38.
REFERENCES
1. Batkin L. M. Ital'yanskie gumanisty : stil' zhizni, stil' myshleniya [Ytalyanskye humanystbi, life style, thinking style]. Moscow: Science Publ, 1978. 200 p. 2. Piko della Mirandola. Rech' o dostoinstve cheloveka [Speech of human dignity]. History эstetyky; In 5 t. Moscow: Publishing House of Acad. Arts USSR Publ, 1962. T. 1. pp. 506-514. 3. Rassel B. Istoriya zakhidnoyi filosofiyi [History of Western Philosophy]. Kyiv: Fundamentals Publ, 1995. 759p. 4. Makiavelli N. Gosudar' [Emperor]. (Lane. c Ital.). Moscow: Planeta, 1990. 79 p. 5. Gumbol'dt V. Idei k opytu, opredelyayushchemu granitsy deyatel'nosti gosudarstva [Ideas for Experience, opredelyayuschemu state boundaries activities]. Language and culture philosophy. Moscow: Progress, 1985. 452 p. 6. Skovoroda G. S. Razgovor pyati putnikov o istinnom shchastii v zhizni : povne zibrannya tvoriv [Conversation at a truly five putnykov schastyy in life: the complete works]. In 2 t. Kyiv: Naukova Dumka, 1972. Vol. 1. 532 p. 7. Fromm E. Imet' ili byt'? [To Have or to Be?]. Moscow: Progress, 1986. 238 p. 8. Fromm E. Puti iz bol'nogo obshchestva [Path of a sick society]. The problem of man in Western philosophy. Moscow, 1986. pp. 443-483. 9. Lisovyy V. S. Predmet i metod metafizyky: stattya persh [Subject i metafiziki method: statte Persha]. Filosofska Dumka. 2000. Vol. 4. pp. 118-153. 10. Maksimov L. V. Problema obosnovaniya morali. Logiko-kognitivnye aspekty [The problem of moral justification. Logical and cognitive aspects]. Moscow, 1991. 137p. 11. Myasishchev V. I. Struktura lichnosti i otnoshenie cheloveka k deystvitel'nosti [The structure of the human personality and attitude to reality]. Psychology of Personality. Moscow, 1989. pp. 38-38.
