CC BY
22
УДК 340:12
Б. Гарасиммв
Навчально-науковий шститут права та психологii Нацiонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
студент
ГЕНЕЗА ОСОБИСТОСТ1: ФУНДАМЕНТАЛЬНА ПРОБЛЕМА БУТТЯ 1НДИВ1ДА
© Гарасимгв Б., 2016
Проаналiзовано генезу особистосл на 0CH0Bi концептов середньовiчноí захвдно-европейсько!' фшософсько!' доктрини. Аргументовано доведено, що генеза особистостi виступае фундаментальною проблемою буття шдивща. З'ясовано, що у середньовiччя особистiсть розумiли як набiр певних якостей, якi бшьшою чи меншою м1рою характеризують типове в нiй, причому так, що кожна з якостей мае самостшне значення i не випливае з внутршньо!' сутностi особистостi.
Ключовi слова: людина, шдивщ, особистiсть, iндивiдуальнiсть, буття, генеза, самодостатнкть, знання, поведшка.
Б. Гарасымив
ГЕНЕЗА ЛИЧНОСТИ: ФУНДАМЕНТАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ БЫТИЯ ИНДИВИДА
В статье осуществлен анализ генезиса личности на основе концептов средневековой западноевропейской философской доктрины. Аргументировано доказано, что генезис личности выступает фундаментальной проблемой бытия индивида. Установлено, что в средневековье личность понимали как набор определенных качеств, которые в большей или меньшей степени характеризуют типичное в ней, причем таким образом, что каждое из качеств имеет самостоятельное значение и не вытекает из внутренней сущности личности.
Ключевые слова: человек, индивид, личность, индивидуальность, бытие, генезис, самодостаточность, знания, поведение.
B. Harasymiv
GENESIS OF PERSONALITY: FUNDAMENTAL PROBLEM
BEING INDIVIDUAL
The article analyzes the genesis of personality based on concepts of medieval Western philosophical doctrine. Argued proved that the genesis of personality serves the fundamental problem of being individual. It was found that in the Middle Ages identity is understood as a set of specific qualities that are more or less characterize typical in it and so that each of the properties has independent significance and is not derived from the inner nature of the individual.
Key words: person, individual, personality, individuality, life, genesis, self-sufficiency, knowledge and behavior.
Постановка проблеми. Становлення особистосл як одна з фундаментальних проблем буття шдиввда i суспшьства завжди було оргашчно "вплетене" в коло проблем, пов'язаних iз сутнiстю будь-яко1 моделi сощуму. Тому вона не виокремлювалася в теоретичних дослвдженнях. Науковий аналiз охоплював переважно головнi аспекти цiei проблеми (шдиввдуальшсть, самореалiзацiя особистостi, смисложиттевi парадигми тощо), що висвiтлювалася у численних працях ввдомих мислителiв i правниюв, якi иею чи iншою мiрою дослiджували рiзнi сторони становлення особистосп.
На нашу думку, становлення особистосп - це водночас i важлива проблема самого шдиввда, адже кожен iз нас прагне самореалiзацii для того, щоб випробувати себе, а ввдтак знайти притаманне лише власнш природi мiсце в суспiльнiй iерархii. Чи усвiдомлено це сповна, чи т, але будь-який iндивiд у процесi своеi життед1яльносл звертае особливу увагу на те, хто вш е у певний момент, що мае зробити, аби досягти поставленоi життевоi мети. Рано чи тзно iндивiд приходить до розумiння, що формування власних людських якостей - це не тшьки значуща для нього мета, але й ввдповвдний спошб життя.
Аналiз дослiдження проблеми. Окремi антропологiчнi проблеми права через призму генези особистостi дослiджували В. А. Бачинш, О. Г. Даншьян, А. П. Заець, О. I. Ковлер, М. I. Козюбра, С. Л. Мамут, Л. В. Кондратюк, О. М. Литвинов, М. I. Панов, Л. В. Петрова, Ю. I. Римаренко, В. А. Трофименко, В. О. Чефранов, В. М. Шаповал та ипш. Особливу наукову щншсть для нас мали пращ К. Поппера, А. Н. Чанишева, А. Я. Гуревича, Л. П. Мордвинцева, Л. М. Баткша, Д. Лаертського та шших. Попри доволi глибокий науковий аналiз рiзних аспекпв антропологii права, недостатньо висвiтленою залишаеться проблема генези особистостi як фундаментальноi проблеми буття iндивiда, 11 сутшсть та мiсце в системi свггоглядно-методологiчних засад фiлософii права.
Метою статт е дослiдження проблеми генези особистосл у фшософсько-правовому пiзнаннi та практичному перетворенш правово!' дiйсностi, розкрип й сутностi як фундаментально!' проблеми буття шдиввда.
Виклад основного матерiалу. Самореалiзацiя, самоствердження та соцiальний статус шдиввда, насамперед, залежать ввд того, як соцiальнi сили вiн сформуе у структурi своеi особистостi. К. Поппер, посилаючись на Дж. Бернета, вiдомого англiйського дослiдника античноi фшософй, справедливо наголошуе, що саме Сократ створив концепщю особистостi (чи "душГ', якщо вiддавати перевагу цьому слову) [1, с. 14], яка в подальшш юторй европей^^ фшософсько!' думки настшно пробивала собi шлях, ставши в наш час домшантною темою гуматтарного знання. Вчення Сократа про самодостатшсть доброчесноi людини повнiстю суперечить теорii Платона про недосконалiсть природи шдиввда.
Згвдно з ученням Сократа, людина як самодетермiноване явище здатна до постшного розвитку за рахунок, насамперед, власних потенцiй. Однак така самодостатшсть е питанням, передушм, етично-ращональним, проблемою добра. Прикметно, що для розв'язання питань етики Сократ звертався до логши, яка з останньою начебто не пов'язана нмк. Але такий погляд дуже поверхневий. Ставлячи проблему походження та юнування, наприклад, мужносп, справедливостi чи прекрасного (загальних понять), мислитель стверджував, що 1'х можна уявляти лише у зв'язку з найвищим благом - знанням. "С лише одне благо - знання i одне лише зло - невиластво", -передавав думку Сократа Дюген Лаертський [2, с. 113]. Якщо ж це так, тодi доброчестсть шдиввда прямо залежить ввд розумшня ним того, що таке мужшсть, бо це робить людей мужшми. А загалом знання того, що е добро i зло, робить людей доброчесними. Отже, мае юнувати потяг до найвищого знання (загального поняття, яке корелюеться з поняттям добра), а це вже е суттю самодостатнього шдиввда. Вш сам для себе е потребою, знаряддям i метою. Зввдси - знаменита сокраивська вимога "спасшня душГ', очищення, пiднесення своеi особистосп, единим критерiем яко!' е потяг до
всезагального, до найвищого блага завдяки постшному вдосконаленню розуму. Звiдси - i його глибока шана до дельфшського прислiв'я "пiзнай себе", бо воно фактично означало для Сократа "тзнай, як мало ти знаеш", "тзнай свою обмеженiсть". Цi й сьогодт глибокi думки е достатньою пвдвалиною для усвiдомлення того, наскшьки глибоко осяг Сократ процес становлення особистосл. Базовою умовою було, звичайно, самотзнання. Доброчесний iндивiд повинен систематично самозаглиблюватись, спшкуючись з iншими, порiвнюючи з ними себе ^ завдяки цьому, постшно виявляти в собi новi сили i бажання 1х реалiзувати. Сам Сократ практикував таке самозаглиблення не раз.
У платотвському дiалозi "Бенкент" Алкiвiад розповiдае, що одного разу пвд час облоги Потвде1 Сократ, простояв, замислившись i не зрушивши з мiсця, цшу добу [2, с. 114]. Отже, треба звертати увагу на сво1 недолши i пам'ятати, що вони школи не зникнуть. Справа не в тому, щоб зробити з себе вдеально позитивну людину, а в тому, щоб вчасно тзнавати себе i вiдповiдно дмти. "Роби, що хочеш - все одно розкаешся", - проголошував Сократ [3, с. 224], ввдстоюючи iдею безперервностi самотзнання i вiчного супутника особистостi - стану невдоволення, неможливосп самозаспокоення. Дюген Лаертський передав й iншу думку фшософа, виражену словами - "тчого понад мiру".
Становлення особистостi шдиввда - процес, адекватний не взагалi потенцмм iндивiда у конкретний момент. Це значить, що шдиввд може нарощувати сво1 сутнiснi сили або безввдповвдально 1х розтринькувати, тодi процес 1х розкриття буде глибший i повнiший, або ж навпаки. У "Менот" Сократ стверджував, що навпъ раба можна навчити чисто!' математики. Як бачимо, давньогрецький мислитель по-шшому, тж 11латон, розумiв справедливiсть, ввдстоюючи автономто етики i вперто кторуючи проблеми природи. Вiн навiть не допускае думки про природну обратсть людей i вважае, що всi здатнi до самовдосконалення. Важливо, щоб людина навчилася цьому - мистецтву пробудження власно!' самодостатносп. А це можливо лише одним способом, що, за висловом Сократа, нагадуе допомогу породой (маевтика). Тим, хто прагне навчатися, можна допомогти позбавитися забоботв, тобто навчити !х самокритики i того, що iстину важко осягнути [1, с. 149].
У контексл аналiзованоi проблеми середньовiчна захiдноевропейська фшософська думка зштовхнулася, насамперед, 1з необхiднiстю теоретично виршити головну проблему людсько'' життедмльносп, яку поставила греко-римська античнiсть. Йдеться про детермiнованiсть поведiнки iндивiда i у зв'язку з цим про модель побудови його взаемостосункв 1з суспшьством. Варiант Платона, який переробив Плотш i представив як неоплатотзм, передбачав безперервний процес еманацii та створення ушверсуму на чолi з Сдиним. Фактично у середньовiчних умовах це було новою iнтерпретацiею прюритету сусп1льно'' справедливостi Платона, визначально'' ролi держави у формуваннi загальних та шдиввдуальних цiнностей. З iншого боку, тзня античнiсть (епiкуреiзм, сто'цизм, скептицизм), продовжуючи традицiю сократiвського рефлексуючого шдиввда, загострила проблему шдиввдуального буття, духовного самозаглиблення i свободи волi. Суб'ектившсть зростала упродовж всiеi пiзньоi античносп й стала важливим показником поглиблення особиспсно'' свiдомостi того часу.
Саме так розглядае цю проблему Августин (354-430 рр.), найбшьший авторитет середньовiчного християнського захiдноевропейського свiту до Фоми Аквшського. "Коли я шукаю Тебе, Боже мш, я шукаю щасливого життя. Буду шукати Тебе, щоб жила душа моя" [4, с. 175]. Щастя в тому, щоб постшно тклуватися про спасшня власноi душi, а суттю цього е пошуки Бога. У такому випадку шдиввд не ввдхиляеться вiд свого призначення - любити Бога, бути в лот Бога i своею життедмльтстю реалiзовувати замисел Божий - творити благо. Мiж тим, людський свгг переповнений злом, але в цьому винна сама людина, й свобвдна воля. Вона постiйно зваблюе шдиввда переступати божественний закон i впадати в грiх. Це ввдбуваеться тому, що, згiдно з вченням Августина, е два суспшьства людей: "держава Божа" i "держава земна". "Двi держави, -писав Августин, - створет двома родами любов^ - земна любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, а небесна любов'ю до Бога, доведеною до презирства до самого себе" [5, с. 28]. У "державi Божш" стосунки мiж людьми грунтуються на любовi, а в "державi земнiй", де знаходить
ввдображення свободна воля людини, панують "похоть владарювання" i насильство. У цш державi домiнують людськi закони, "а коли людина живе за людиною, а не за Богом, вона подiбна дияволу" [5, с. 7]. Зввдси i рецепт звшьнення ввд парадоксу свобiдноi волi - звшьнитися вiд неi само!', оскшьки вона породжуе свгг грiха i несправедливости а отже, i вiд власноi iндивiдуальностi, бо саме вона оргатчно пов'язана зi свободою волi шдиввда змiстом життедiяльностi останнього, й набути типового, стандартного, того, що не вiдрiзняе одного ввд шших. Саме це ми i спостерiгаемо, вивчаючи особливосл середньовiчного захiдноевропейського iндивiда.
Особистсть у середнi вiки - це не якась завершена сощоприродна система, сутнiснi сили яко!' внутрiшньо взаемопов'язан й створюють певну гармонiю, цтснст Тому вона не е тдивадуальнстю, яку суспшьство шануе саме за й неповторнiсть, унiкальнiсть. Навпаки, суспшьно!' вартостi в особистостi набувае те, що е типовим, стандартним, що дае змогу соцуму без особливих зусиль порiвняти й з шшими, вивести й масштаб, поставити в ранжир, залучити до спшкування та колективноi дii. Середньовiчнi мислителi визнавали факт, що неподшьне, iндивiдуальне невиразне, а це виявляе принциповий пвдхвд тiеi епохи на зверхнiсть, насамперед, стереотипного, надшдиввдуального. Тому особистiсть цього часу розумши як набiр певних якостей, що бшьшою чи меншою мiрою характеризують типове в нш, причому так, що кожна з якостей мае самостшне значення i не випливае з внутрiшньоi сутносл особистостi. "Образ людини - "посудини", що наповнюеться рiзним зовнiшнiм стосовно до його сутносп змiстом, якнайкраще розкривае вiдсутнiсть в ту епоху уявлень про моральну неповторнiсть iндивiдуальноi та суверенноi особистостi" [6, с. 236]. I навпъ больше, цей зов^ш^й змiст (вплив) виражаеться через особист ш^альн якостi iндивiда, як корелюють (детермiнують) його поведiнку. Тож окремий вчинок середньовiчноi особистостi випливае з окремоi його якостi. Як бачимо, про самодетермiнованiсть, самодостатнiсть сократвського iндивiда середньовiчна фшософм навiть мови не веде, хоча мету ставить навпъ формально дуже близьку - спасшня душ^ становлення особистостг
Дво'спсть (парадоксальнiсть) простежуеться практично в усьому середньовiчному суспшьному органiзмi. Вiдзначимо й на рiвнi Августина. У "СповвдГ' вiн, проголошуючи величнiсть Бога i власну мiзернiсть, убогiсть, все ж в деяких мюцях вiдступае ввд цього правила, акцентуючи увагу на ролi самопiзнання. "Не блукай зовн, а ввiйди всередину себе". I ще: "Люди йдуть дивуватися грськими висотами, морськими валами, рiчковими просторами, океаном, що охоплюе землю, круговоротом зiрок, - а себе самих залишають осторонь" [4, с. 68]. Цю ж роздвоенiсть можна спостерк,ати i в життi середньовiчноi особистостг З одного боку, усвiдомленiсть власноi оригiнальностi, неповторностi, природна потреба в самореалiзацii, у вдосконаленнi власно!' шдиввдуальносп, з iншого - вiдсутнiсть сощокультурних основ для утвердження оригiнальностi, суспшьна вимога щодо й знищення. Мабуть, звiдси та психологiчна дисгармонш епохи середнх вiкiв, про яку так багато написано. Вона викликала в особистосл емоцiйне занепокоення, страждання ввд духовно!' та соцiальноi депресii. Такий стан м1г досягати масштабiв масового психозу i глибоких невротичних явищ [7, с. 199].
Висновки. Тому шдиввд те! епохи змушений був, вiдчуваючи себе унiкальнiстю, старанно приховувати сво!' справжнi погляди, iндивiдуальнi штереси i потреби. Це вимагало ввд нього максимальних зусиль, надзвичайного внутршнього зосередження та вслуховування. Становлення особистосп потребувало вияву сили волi шдиввда, граничного напруження його штелектуального, психiчного життя, багаторазового повторення тих самих мисленневих операцш для досягнення найадекватнiшоi вiдповiдностi його людських якостей встановленим нормам. Того ж, "хто ввдзначився на цьому багатостраждальному шляху, славили за здшснення ... належного, за вдеальну вiдповiднiсть нормi, за й перевищення, але не за особисту оригiнальнiсть, не в образi "шдиввдуальносп" [8, с. 13].
1. Поппер К. В1дкрите сустльство та його вороги / Карл Поппер. - К. : Основи, 1994. - Т. 1. -444 с. 2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. - М. : Мысль, 1979. - 629 с. 3. Чанъшев А. Н. Курс лекций по древней философии /
Арсений Николаевич Чанышев. - М. : Высшая школа, 1984. - 512 с. 4. Августин А. Исповедь / Аврелий Августин // Антология мировой философии : метод. сб. филос. текстов. - К. : УМК ВО, 1991. - Т. 1. - Ч. 1. - 291 с. 5. Августин А. О граде божьем : творения блаженного Августина епископа Иппонийского / Аврелий Августин. - Киев, 1882. - Книга XIV. - 496 с. 6. Гуревич А. Я. Проблемы средневековой народной культуры / Арон Яковлевич Гуревич. - М. : Искусство, 1991. -359 с. 7. Мордвинцева Л. П. Индивидуальность в эпоху средневековья : Опицинус де Канистрис / Л. П. Мордвинцева, А. Я. Гуревич // Общественные и гуманитарные науки: реф. журнал. - 1994. -№ 4. - Сер. 3. Философия. - С. 191-200. 8. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности /Леонид Михайлович Баткин. - М. : Наука, 1989. - 302 с.
REFERENCES
1. Popper K. Vidkryte suspil'stvo ta yoho vorohy [The Open Society and its vorohy]. Kyyiv: Fundamentals,1994. T.1. 444 p. 2. Diogen Laertskiy. O zhizni, ucheniyakh i izrecheniyakh znamenitykh filosofov [On the life, teachings and sayings of famous philosophers]. Moscow: Thought, 1979. 629 p. 3. Chanyshev A. N. Kurs lektsiy po drevney filosofii [Lectures on ancient philosophy]. Moscow: Higher School, 1984. 512 p. 4. Avgustin A. Ispoved' [Confessions]. The Anthology of world philosophy: methodical collection of philosophical texts. Kyyiv: UMK VO, 1991. T. 1. Part 1. 291 p. 5. Avgustin A. O grade bozh'em: tvoreniya blazhennogo Avgustina episkopa Ipponiyskogo [The City of God: the creation of St. Augustine Ipponiyskogo bishop]. Kyiv, 1882. Book XIV. 496 p. 6. Gurevich A. Ya. Problemy srednevekovoy narodnoy kul'tury [Problems of medieval folk culture]. Moscow: Art, 1991. 359 p. 7. Mordvintseva L. P. Individual 'nost' v epokhu srednevekov 'ya : Opitsinus de Kanistris [Individuality in the Middle Ages: Opitsinus de Kanistris]. Ref. Journal. Social Sciences and Humanities, 1994. Vol. 4. Ser. 3. Philosophy. pp. 194-200. 8. Batkin L. M. Ital'yanskoe Vozrozhdenie v poiskakh individual'nosti [The Italian Renaissance in the search for identity]. Moscow: Nauka, 1989. 302 p.
