CC BY
27
УДК 34: 316. 624
Т. З. Tapa^MiB
заступник директора 1НПП -декан повно1 вищо1 освiти д-р юрид. наук, проф., професор кафедри теори та фiлософii права
Б. I. Базарник начальник ДП1 у Франювському районi м. Львова ГУ ДФС у Львiвськiй областi
САМОРЕАЛ1ЗАЦ1Я ЯК СОЦ1АЛЬНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТ1
© Гарасимгв Т. З., Базарник Б. I., 2016
Висвгглено поняття самореалвацп особистостi у KOHTeKCTi проблеми формування особистосл, здатно!' до соцiального розвитку. Проаналвовано якостi людини, якi сприяють саморeалiзацu у життi та профeсiйнiй дiяльностi, зокрема розкрито питання, пов'язаш з особливостями социального розвитку особистость Визначено основш пiдходи щодо вивчення феномену саморeалiзацu та подано 1х основш характеристики.
Ключовi слова: особистiсть, самореалвац1я, сощальний розвиток, ц1ль, мета, воля, потeнцiал, дiяльнiсть, реалващя.
Т. З. Гарасымив, Б. И. Базарнык
САМОРЕАЛИЗАЦИЯ КАК СОЦИАЛЬНОЕ РАЗВИТИЕ ЛИЧНОСТИ
Освещено понятие самореализации личности в контексте проблемы формирования личности, способной к социальному развитию. Проанализированы качества человека, которые способствуют самореализации в жизни и профессиональной деятельности, в частности, раскрыты вопросы, связанные с особенностями социального развития личности. Определены основные подходы к изучению феномена самореализации и представлены их основные характеристики.
Ключевые слова: личность, самореализация, социальное развитие, цель, воля, потенциал, деятельность, реализация.
T. Z. Garasymiv, B. I. Bazarnyk
SELF-REALIZATION AS A SOCIAL PERSONALITY DEVELOPMENT
The article deals with the concept of "self-identity" in the context of the formation of personality, capable of Social Development. Analyzes the qualities that contribute to fulfillment in life and professional activities, including issues related to the disclosed features of social identity. The basic approaches to studying the phenomenon of self-made and their main characteristics.
Key words: personality, self-realization, social development, target, aim, will, potential, activities, implementation.
Постановка проблеми. Важливою особливютю самореалiзацii' особистосп як цшеспрямованого процесу е розумшня суперечливосл власного розвитку, розкриття та розв'язання суперечностей як джерела особиспсного становлення. Ввдтак розумшня суперечносл як джерела
розвитку власно' сощально' сугностi приводять особиспсть до розумiння необхiдностi постiйноi самокритичности самонегативностi, формують здатнiсть до систематичного самозаперечення юнуючих форм i способiв самореалiзацii. У процесi самореалiзацii' в особистосл формуеться не лише почуття задоволення вiд досягнення обраних цшей i власного саморозвитку, а й здорове почуття незадоволення, самозаперечуваностi наявного буття, способiв самореалiзацii. Це примушуе людину шукати вищi цiлi, адекватна способи самореалiзацii. Це одне iз джерел та рушiйних сил становлення особистосп. Останне в цьому контекст е для особистостi внутрiшньо необхщним способом творення власного життя.
Мета дослвдження полягае в обгрунтуваннi феномену самореалiзацй як соцiального розвитку сощально зршо' та творчо' здатноi особистосп.
Стан досл1дження. Аналiз i вггчизняних, i зарубiжних наукових джерел показуе, що проблема самореалiзацii особистостi упродовж тривалого iсторичного перiоду е темою жвавих дискусш, а вiдтак дослщжувався багатьма вченими. Особливих результатiв досягнуто у Х1Х ст., коли сформувалися такi галузевi науки, як психолопя, соцiологiя, фiзiологiя, в межах яких i вивчалося це явище. Вивчаючи означене питання, ми зверталися до наукових напрацювань И. Канта, Э. Фромма, В. Франкла, Г. Маркузе, Л. Когана, М. Бахтина, И. Фролова, Л. Хьелла, К. Хорни, Э. Эриксона, К. Роджерса, А. Маслоу, Г. Олпорта, Б. Ананьева та шших, як само-реалiзацiю визначали як один з найважливших чинниюв становлення особистосл.
Виклад основних положень. Процес самореалiзацй особистостi можна розглядати щодо його ступеня, рiвня, iнтенсивностi. В основi цього - природне прагнення людини до незвичного, нового. Одна реалiзована цшь породжуе шшу, досягнення яко' створюе грунт для пошуку наступно'. В мiру такого наближення цшей до практично!' самореалiзацii залучаються дедалi новi прошарки особиспсно' структури, зокрема й базовi елементи. Ось чому на певному етат свого розвитку як процесу самореалiзацiя здiйснюеться на межi можливостей особистосл i е показником й сили волi [1, с. 143, 144]. У цьому контексп самореалiзацiю особистостi можна визначити як процес максимального, найглибшого опредметнення сутнiсних сил особистосл у практичнiй дiяльностi, коли з щею метою адекватно враховано можливосл людини. Якщо ж цш не вiдповiдають потенцiалу особистостi, то така дмльшсть зазвичай виявляеться не пов'язаною зi справжньою самореалiзацiею особистосл.
Воля, як вiдомо, мае супроводжувати будь-яку життедiяльнiсть людини. Навiть ту, що не претендуе на статус самореалiзацii, оскшьки, наприклад, потреби, штереси, цiлi людини тощо набувають дмльшшого стану (матерiалiзуються) лише завдяки певним й вольовим зусиллям. Воля е с^зь, де е людська дмльшсть. Але воля особливо присутня там, де така дмльшсть пiдпорядковуеться максимальному опредметненню всього потенщалу особистостi. Адже, як зауважував I. Кант, "дмльшсть роздумiв та освiтлюваних розумом уявлень - утомливий стан, в який душа не в змозi прийти без опору i з якого природт нахили людського тша незабаром знову повертають й в пасивний стан, коли чуттевi подразнення визначають всю й дiяльнiсть i управляють нею" [2, с. 251]. Самореалiзацiя ж за своею сутнiстю збуджуе душу. Вона напружуе вш нашi таланти, загострюе вiдчуття життя та самоввдчуття. I тут воля виконуе надзвичайну роль. Вона характеризуе самореалiзацiю особистост як процес, спрямований на досягнення належного, а "належшсть виникае з мого единого мюця в бут", - зазначав М. Бахтш [3, с. 113]. Це едине мое мюце детермшуе лише мш погляд на свiт, до нього я прикладаю мiрку самого себе, свш масштаб, свою унiкальнiсть, свою самють. Здорове незадоволення собою викликае потребу в самовдосконаленнi, а реально це можливо здшснити завдяки найбшьшому напруженню волi. Отже, самореалiзацiю особистосп можна визначити як процес максимально можливого для конкретно!' особистосп опредметнення й потенцiалу завдяки найвищому напруженню волi особистостi.
З iншого боку, про повноту самореалiзацii можна мовити в контексл розширення поля, сфер й присутностi. У цьому розумшш вказане явище принципово можливе у всiх сферах людсько'
життед1яльносп. Тут виникае питання, наскшьки збтаеться життя шдиввда з його особистими нам1рами, пвдпорядкованими певнш специфщ пращ й умовам, що з нею пов'язаш.
Обидва аспекти самореал1заци особистосл як найповшшого опредметнення 11 сутшсних сил певною м1рою ввдображають яюсну та кшьюсну сторони складного процесу. У м1ру поглиблення та розширення сощального простору самореал1зацй особистосп набувае особливого значення проблема упорядкованосп, пропорцшносл, оптим1зацй сфер шдиввдуального самовираження. Схоже застереження виникало завжди, починаючи з моменту, коли самореал1зацм актуал1зувалася суспшьною та шдиввдуальною проблемою, але особливого звучання набуло тепер, у пору ушверсального пришвидшення вс1х сфер суспшьного та шдиввдуального життя. Практика показуе, що збшьшення кшькосл суспшьних зв'язюв особистосл (потенцшних передумов самореал1зацИ) може вважатися благом до певно! меж1, за якою виникае небезпека поверхневого розкриття сутшсних сил особистосп. Це - вар1ант людини, яка все знае, усе вм1е робити, але в жодному з цих вияв1в людсько! потенци не сягае належно! глибини - профес1онал1зму. Прагнення до кшьюсно! повноти обертаеться втратою якосл, справжньо! щни шдиввдуальносп. Кр1м того, таке розширення сфер самореал1заци не гарантуе ввд 1х протиставлення одна однш. Адже багатограншсть 1 навпъ всеохопшсть ще не сввдчать про спрямовашсть самореал1зацИ' та 11 суспшьну значущють. З шшого боку, 1 надм1рне поглиблення самореал1зацИ', пов'язане з певним обмеженням сфер розвитку особистосп, також призводить до втрати, але вже багатогранносп, багатства самоздшснення. Це вар1ант "одновим1рно! людини", яку, як ввдомо, охарактеризував Г. Маркузе [4], але принципи його пвдходу до критики сучасно! йому людини кашталютичного суспшьства можуть бути застосован1 за шших умов. Виршити цю суперечшсть можна, вийшовши на вищий стутнь самореал1зацй особистосп, пов'язаний з цшсним розвитком особистосл взагал та 11 самореал1зацИ' зокрема.
Специфша поняття "цшсна саморeалiзацiя особистосп" полягае в тому, що вона, ввдображаючи внутршню еднiсть, багатоманiття та повноту процесу самореалiзацii особистостi в 11 життедiяльностi, одночасно вiдображае певний "пвдсумок", стутнь цшсного розвитку особистостi взагалi. Тому цшстсть самореалiзацii - це i ввдображення об'ективно1 закономiрностi процесу самоздiйснення особистосп загалом, i фiксацiя рiвня досягнення ще1 мети на кожному етат життевого шляху особистостi [5, с. 53-57].
Цшсна самореалiзацiя мiстить ввдображення шдиввдуальносп особистостi, хоч i мае сощальний змют. Тому у процеш становлення необхiдно бачити, з одного боку, безперервну iндивiдуалiзацiю особистостi як форму цього процесу, з шшого - дедалi бшьше еднання з сощумом як джерелом 11 змюту. Безумовно, для достатньо розвинутог особистосп цiлi життя розглядаються крiзь призму суспшьних iнтересiв, iдеалiв, а самi цiлi суспшьства виявляються зрозумшими i близькими тодi, коли людина бачить у них реальну основу для досягнення сво1х особистих цшей. I це нормально, адже "кожна мисляча людина шукае свою вiдповiдь на питання про сенс людського життя як свого життя i тшьки поим - родового" [6, с. 87]. Досввд суспшьного розвитку останшх десятилпъ демонструе цю думку на прикладi краш iз розвинутою демократичною системою, де шститути громадянського суспшьства грунтуються на прiоритетi приватного штересу громадянина, стають необхiдною умовою вшьно1 самореалiзацii особистостi. Украшська ж ютор1я також не раз демонструвала важливють висновку, зробленого в першiй третин XX столiття видатним патрiотом нашого народу В. Липинським про те, що стосунки держави та громадянина будуть справедливими лише тодi, коли держава поважатиме i захищатиме громадянина, а той шануватиме державу.
Чимало послвдовниюв рiзних теоретичних напрям]в розглядають соцiалiзацiю як процес, що складаеться з послiдовностi фаз особистiсного розвитку. Кожна стадм, по сутi, е закршленням чи придбанням певних титв поведшкових, емоцiйних реакцiй, що надалi впливають на ступiнь успiшного функщонування iндивiдуума в суспiльствi. Час проходження стадй часто збiгаеться з вшовим перiодом розвитку та мае певн межi. Так, у психоаналiтичному напрямi моделями соцiально устшно1 особистостi можуть бути гештальний характер у теорй З. Фрейда, вiдповiдно до яко1 особистiсть вiдмовляеться вiд пасивностi, властиво1 ранньому дитинству, свiдомо працюе, виявляе у ввдносинах iз iншими тепло i турботу та, насамперед, обирае актившшу роль пiд час
виршення власних життевих проблем [7]. Значно впливають на формування певного типу характеру конфлштш ситуаци та ïx вирiшення у дитинствi.
До авторiв псиxоаналiтичного напряму, що пiдкреслюють важливють культурних i соцiальниx впливiв на розвиток особистосп, належать також К. Хорт та Е. Фромм [4; 208]. Дослвджуючи взаемини мiж особиспстю та ïï соцiальним оточенням, науковщ запропонували моделi соцiально зр!ло1' особистосл й визначили певнi стратеги ïï поведшки. Так, К. Хорнi особливо зауважувала на взаеминах дитини зi значущими для неï людьми i зробила висновок про формування трьох основних стратегш оптим1заци мiжособистiсниx ввдносин: "ввд людей" (уникнення iншиx), "проти людей" (агрес1я до iншиx) i "до людей" (пошук спiвчуття й отки, що породжуе залежну поведшку). Як правило, усi три стратеги е у поведшщ будь-якоï людини, однак здоровш людинi притаманна значна поведшкова гнучкiсть, вона здатна змшювати стратегiï вiдповiдно до обставин. Водночас невротичнш особистостi притаманне використання лише однiеï зi стратегiй незалежно ввд того, результативна вона чи ш
Своею чергою, Е. Фромм описав типи xарактерiв, що формуються тд впливом соцiального оточення i залежать ввд ступеня задоволення екзистенцiйниx потреб особистосп [17]. Непродуктивнi соцiальнi типи характеру - рецептивний, експлуатуючий, накопичувальний i ринковий. Продуктивний характер - вдеальний тип людськоï' особистостi - незалежний, чесний, спокшний, люблячий, творчий, що здшснюе соцiально кориснi вчинки.
Згадаш ученi, послiдовники псиxоаналiтичного напряму, - визначили лише загальш контури успiшно соцiалiзованоï' особистостi, основну увагу придшяючи впливу раннix перiодiв життя на ïï формування. Детальшшим теоретичним аналiзом вiковиx стадiй видшяеться теор1я Е. Ерiксона [8], за якою життевий цикл складаеться з восьми фаз. Кожна з них мае свое специфiчне еволюцшне завдання - виршення певноï проблеми соцiального розвитку. Способи подолання чи проходження кризи виявляються у характерних для шдиввдуума типах поведшки.
Адекватне виршення кризово]' ситуацiï робить особистiсть бшьш зршою i соцiально пiдготовленою до нового вшового рубежу. Невирiшенi конфлiкти продовжують вимагати свого вирiшення i на наступних стадмх розвитку, тим самим ютотно впливаючи на поведiнку людини. Велику увагу Ершсон придшив саме проблемам формування особистосл на стадмх юностi (12-20 рокiв) i ранньоï зрiлостi (20-25 рокiв), визначаючи цей перюд як найважливiший у житп людини [9].
1нтегрування знань про себе, усього внутршнього досвiду, набутого на попереднix стадмх, в особисту вдентичшсть е важливим моментом розвитку в юности Успiшне знаходження его-iдентичностi сприяе урiвноважуванню базисних потреб шдиввдуума з його можливостями та обдаровашстю. На формування его-вдентичносп значно впливають дитячi роки i сощальш групи, з якими особистiсть себе вдентифшуе. Нездатнiсть досягти его-iдентичностi або криза вдентичносл для молодоï людини може виявлятися в труднощах вибору професи чи освгти, у вiдмовi виконувати iснуючi соцiальнi ролi i часто в неадекватному пошуку свого мюця в суспiльствi. Саме кризою вдентичносп в цьому вiцi Ершсон пояснював деяю види делiквентноï поведшки серед молодо
1нший, оптимiстичнiший пвдхвд до природи людини характерний для гумашстичних теорiй, що розглядають людину як активного творця власного життя, який мае змогу вшьно вибирати i розвивати стиль життя. Так, К. Роджерс стверджував, що сама сутшсть людини постшно рухае ïï в напрямi особистiсного зростання, творчосл i самодостатностi, що вона завжди перебувае у процесi становлення [10]. Цю сутшсть учений визначав як "самють" чи "Я-концепщю", що символiзуе головну частину свiдомого досвiду шдиввда, концепцiю про те, що таке людина. Ïï сутшсть -продукт процесу соцiалiзацiï i формуеться через взаемодто з довкшлям, зокрема, зi значущими iншими. За зразок псиxiчного здоров'я вiн називав "повноцiнно функщонуючих" людей, вiдкритиx для переживань, що цшком довiряють i вшьно рухаються у напрямi самоактуалiзацiï.
Пращ А. Маслоу присвячено дослвдженням психолопчних особливостей людей, якi досягли, як вважав учений, повного особиспсного розквгту i яких вiн називав самоактуалiзованими [11]. Вiн запропонував 15 ключових характеристик для опису самоактуалiзованоï людини i визначив таю умови ïï формування: зосереджешсть особистостi на реалiзацiï власного "Я"; кожен свiй вибiр
робити на користь можливосп власного зростання; ставати бшьш реалктичним, iснувати фiзично вiдповiдно до свое!' власно!' природи; бути чесним i брати ввдповвдальшсть за власнi дй"; прислухатися до себе i давати можливють своему "Я" рiзнобiчно виявлятися; бажати бути максимально гарним; досягати найвищих переживань; ввдкривати в собi сильнi i слабю сторони, бути смшивим пвд час подолання останнiх.
Уявлення про здорову, повнощнну людину, соцiально зршу особистiсть - в основi концепци Г. Олпорта [12]. На думку цього вченого, особислсть, яка досягла сощально!' зрiлостi, мае широкi кордони "Я", здатшсть до теплих, щирих соцiальних вiдносин, позитивне уявлення про себе, може контролювати власнi емоцшш стани, здатнiсть до самопiзнання i почуття гумору, мае систему щнностей, що мiстить головну мету чи тему, що i робить життя осмисленим, i, нареши, сприймае шших, об'екти i ситуаци такими, якими вони е насправд^ прагне особисто досягти вагомих i реальних результата.
Продовжуючи гумашстичш традици, В. Франкл порушуе проблему вiдповiдальностi особистостi за свое юнування, наполягаючи на тому, що самоактуалiзацiя сама собою не може бути метою людського життя, бо в цьому разi особиспсть замикаеться на собi i проблемах, що стосуються винятково ïï власного "Я" [13]. Для повнощнно!' особистосл характерне прагнення до вiдкриття сенсу життя, активне ввдстоювання цього сенсу.
1стотно розширити розумiння процесу соцiалiзацiï та накреслити шляхи оцiнки його устшносп можна на основi праць вггчизняних науковцiв, теоретичною основою яких е дмльшсний пiдхiд щодо вивчення особистосл. Так, концепцiю становлення особистосп як iдею про iндивiдуально активну людину, яка створюе умови свого життя, формуе щодо ^ï свое особисте ставлення, запропонували С. Л. Рубшштейн i Б. Г. Ананьев. Умшня особистостi органiзовувати, планувати власне життя (загалом та його окремих етатв) - важливi показники особиспсного розвитку. Умови життя розглядаються як завдання, що вимагають вiд людини певних життевих рiшень. Водночас "ставлення до життя" - складна структура, що охоплюе таю складов^ як свггосприймання, свггогляд i виявляеться в таких аспектах, як дмльшсть та визначення мети. До слова, Б. Г. Ананьев зауважував, що особислсна зршсть пов'язана з "процесом завершення соцiалiзацiï i формування системи ролей". Крш^ем зрiлостi може бути пвдвищення функцiонального рiвня рiзноманiтних механiзмiв дiяльностi [14].
Сучасним продовженням концепци особистосл як суб'екта життедiяльностi е запропонована К. О. Альбухановою-Славською теорiя "життево!' стратегй"', вiдповiдно до яко!' мiрою активностi i ступенем самостiйностi особистосп в оволодiннi культурою, досвiдом, сощальними цiнностями е 1х присвоення як один iз виявiв активностi людини [15]. 1ншу сторону цього процесу становить об'ективацм, тобто самовираження, самореалiзацiя людини як суб'екта життя. Ствввдношення присвоення й об'ективацiï визначае характер життевоï позици, типовий стиль поведшки, життевi вибори i переваги. Загалом учена визначае життеву стратегiю як виршення певних життевих проблем, суперечностей, гх конструктивне подолання.
У межах дмльшсного пiдходу О. Г. Асмолов розглядае актившсть особистостi, якою супроводжуються життевi вибори, оволодiння власною поведшкою, використання захисних механiзмiв, взаемодiю з шшими людьми як продуктивний вияв особистосл [16]. До того ж на ефектившсть дiяльностi, на ïï продуктившсть i успiшнiсть iстотно впливають шструментальш вияви - характер i здiбностi людини.
Розглядаючи соцiальний розвиток особистосп як динамiчний процес, що ввдбуваеться впродовж усього життя, який залежить ввд впливу безлiчi зовшшшх i внутрiшнiх чинникiв, можна говорити, швидше, про мiру соцiальноï зршосп, що вiдповiдае конкретнiй вiковiй грут, нiж про безпосередню вiдповiднiсть особислсних характеристик певнiй психологiчнiй моделi успiшноï соцiалiзацiï. Соцiальна зрiлiсть особистостi виявляеться в умшт людини керувати власною поведшкою, оргашзовувати свiй час i продуктивно його використовувати, у плануванш життевих цшей i своïх дш, тобто характеризуеться процесами самоуправлiння та саморегуляци. Продуктивнiсть життедiяльностi може бути мiрою особистiсного внеску в тзнавально-перетворювальну дiяльнiсть (наприклад, навчання, професшне становлення, взаемод]я з iншими).
Водночас виявлення суб'ективного ставлення особистосл до результата свое!' дмльносп дозволяе визначити стутнь внутрiшньоï узгодженостi, iнтерпретацiю набутого досвiду i очiкувань щодо себе.
Висновки. Становлення особистосп завжди е значним етапом у життедiяльностi шдиввда. Ця значущiсть щоразу стае його особислсною проблемою, як тшьки шдиввд долае межу власного потенцiалу. Через свою суспшьну природу становлення шдиввда стае i сощальною проблемою. Будь-який сощум зацiкавлений в тому, щоб особистiсть кожного його представника максимально входила в його природний порядок. У стабшьш перюди розвитку суспшьства такий механiзм взаемовiдносин "шдиввд - суспшьство" вiдлагоджений i рiвень гостроти становлення особистосл знижуеться. Однак вш неймовiрно зростае тодi, коли змшюеться звичний порядок життя соцiуму i особистостей. З огляду на це надзвичайно посилюеться увага до тих пвдвалин, на яких основуеться процес становлення особистосп. У контекстi цього дослвдження це питання особливо актуальне, адже здшснюеться у межах особислсно центрованого пiдходу.
1. Коган Л. Н. Цель и смысл жизни человека / Лев Наумович Коган. - М.: Мысль, 1984. -С. 143-144. 2/ Кант И. Всеобщая естественная история и теория неба: сочинения / Иммануил Кант; [в 6 т.]. - М.: Мысль, 1963. - Т.1. - С. 251. 3. Бахтин М. М. К философии поступка / М. М. Бахтин // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984-1985. - М., 1986. -С. 113. 4. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Философское исследование учения Фрейда / Герберт Маркузе; [пер. и предисл. А. А. Юдина]; общ. ред. А. А. Жаровского. - К.: Гос. б-ка Украины для юношества: [Port-Royal], 1995. - XXVIII. - 320 с.; Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: исследование идеологии развитого индустриального общества / Герберт Маркузе; [пер. с англ., послесл., примеч. А. А. Юдина]; сост., предисл. В. Ю. Кузнецова.- М.: ACT, 2002. - 526 с. [2]. - (Philosophy). 5. Гарасимгв Т. З. Самореализация особистостг як процес усвгдомленого i цтеспрямованого розкриття суттсних сил / Т. З. Гарасимiв // Вкник Харювського нащонального утверситету iменi В. Н. Каразта. - Х. - 2009. - № 872. - Вип. 2(6). - С. 53-57. - (Серiя: право). 6. Фролов И. Т. О жизни, смерти и бессмертии / И. Т. Фролов // Вопросы философии. - 1983. -№ 1. - С. 87. 7. Хьелл Л. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб.: Питер, 1999. - 606 с. 8. Хорни К. Женская психология / Карен Хорни; [пер. с англ.]. - СПб. : Восточно-европейский ин-т психоанализа, 1993. - 220 с. 9. Эриксон Э. Г. Идентичность: юность и кризис / Эрик Гомбергер Эриксон. - М.: Прогресс, 1996. - 396 с. 10. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека /Карл Рэнсом Роджерс; [пер с англ.].-М.: Прогресс, 1994. - 480 с. 11. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / Абрахам Маслоу; [пер. с англ.]. - М.: Смысл, 1999. - 425 с. 12. Олпорт Г. Становление личности: [избр. тр.] /Гордон Олпорт; [пер. с англ. Л. В. Трубицыной и Д. А. Леонтьева]; под общ. ред. Д. А. Леонтьева. - М.: Смысл, 2002. - 461 с.: ил. 13. Франкл В. Человек в поисках смысла / Виктор Эмиль Франкл. - М.: Прогресс, 1990. - 363 с. 14. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания / Борис Герасимович Ананьев. - М.: Наука, 1977. - 380 с. 15. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / Ксения Александровна Абульханова-Славская. - М.: Мысль, 1991. - 300 с. 16. Асмолов А. Г. Личность как предмет психологического исследования / Александр Григорьевич Асмолов. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. -104 с. 17. Фромм Э. Психоанализ и этика / Эрих Фромм. - М., 1993. - С. 11.
