CC BY
12
УДК 340:12
Олена Козак
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", аспiрант кафедри теори та фшософи права, olena2223@gmail. сот
Тарас Гарасимiв
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософи права, Garasumiv_@ukr.net
ДЕВ1АНТНА ПОВЕД1НКА В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ: Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1 ДЕТЕРМ1НАНТИ
© Козак О., Гарасим1в Т., 2017
У статт грунтовно проаналiзовано фiлософсько-правовi детермiнанти девiантноl поведшки в умовах постмодерну. Пiд час дослщження проведено паралелi мiж природними та суспшьними явищами, а також мiж !"х власними частинами, зокрема зосереджено увагу на тотожностi мiж ними, абстрагуючись вiд певних вщмшностей. Вiдзначено суперечливий характер взаемозв'язку сощальних норм i девiантних форм поведшки, який надае такому системному утворенню, як правопорядок. динамiчного характеру. Доведено, що характер взаемозв'язку суспшьного та шдивщуального свiтогляду залежить вiд чинно"! полггично!" та правово!" системи, вщ характеру сощально!" психолоп!", психолопчно!" та морально"! позицi"! конкретно"! особи. Це дае можливкть суспiльству точнiше визначити складш шляхи до майбутнього, рух до якого буде супроводжуватися найменшими втратами i найб1льшими досягненнями в реалiзацil мети побудови гуманного суспшьства, де б у центрi уваги були штереси людей та панували правопорядок i громадський спокiй.
Ключовi слова: девiантна поведiнка; постмодерн; детермiнанти; проблема; феномен; злочиншсть; суспiльна система; людина; розвиток.
Елена Козак, Тарас Гарасымив
ДЕВИАНТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ В УСЛОВИЯХ ПОСТМОДЕРНА: ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫЕ ДЕТЕРМИНАНТЫ
В статье обстоятельно проанализированы философско-правовые детерминанты девиантного поведения в условиях постмодерна. В процессе исследования проведены параллели между природными и общественными явлениями, а также между их собственными частями, в частности сосредоточено на тождества между ними, абстрагируясь от определенных различий. Отмечено противоречивый характер взаимосвязи социальных норм и девиантных форм поведения, который предоставляет таком системном образованию, как правопорядок. динамического характера. Доказано,
что характер взаимосвязи общественного и индивидуального мировоззрения зависит от действующей политической и правовой системы, от характера социальной психологии, психологической и нравственной позиции конкретного лица. Это дает возможность обществу точно определить сложные пути к будущему, движение к которому будет сопровождаться наименьшими потерями и крупнейшими достижениями в реализации цели построения гуманного общества, где бы в центре внимания были интересы людей и господствовали правопорядок и общественный порядок.
Ключевые слова: девиантное поведение; постмодерн; детерминанты; проблема; феномен; преступность; общественная система; человек; развитие.
Elena Kozak
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Taras Harasymiv
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Sc.D., Prof
DEVIANT BEHAVIOR IN POSTMODERN: THE PHILOSOPHICAL LEGAL DETERMINANTS
The article thoroughly analyzes the philosophical and legal determinants of deviant behavior. In terms of postmodernism. The study conducted parallels between natural and social phenomena and between their own parts, including the focus on identity between them, abstracting from specific differences. Noted controversial relationship of social norms and deviant forms of behavior that gives this education system as the rule of law. dynamic character. Proved that the nature of the relationship of social and individual outlook depends on the current political and legal system, the nature of social psychology, psychological and moral position of the individual. This enables society to better define the complex ways in the future, the movement which is accompanied by minimal losses and major achievements in the implementation of the goal of a humane society, where the focus was people's interests and prevailing law and order and public peace.
Key words: deviant behavior; postmodern; determinants; problem; phenomenon; criminality; social system; man.
Постановка проблеми. Девiантна поведшка, зокрема злочиннють, що належить до найгострших проблем людства, е специфiчною негативною формою життeдiяльностi. Уже не одне тисячолптя фшософи та правоохоронщ, полгтики та лшар^ представники багатьох шших професш ставлять, але не спроможш вичерпно вщповюти, по суп, на традицшне запитання: "Чому людина скоюе злочин? Як боротися 3i злочиннютю взагалi?" Але можна поставити запитання й шакше: "Чи юнувало сустльство, у якому не було б злочинносп в тш чи шшш мiнливiй формi, чи е злочиннють, врешт>решт, своерiдною нормою людсько! цивiлiзацii?"
Комплексний пiдхiд щодо аналiзу феномена злочинностi, девiантноi поведiнки взагалi грунтуеться на системному методi дослщження суспiльних явищ, що пов'язано iз значними евристичними можливостями. Адже, вивчення закономiрностей процесу формування складноорганiзованих систем мае не тшьки велике теоретичне, але й суто практичне значення, бо таким чином стають зрозумшшими закони розвитку сощальних утворень. А це вкрай важливо i для людини, i для суспiльства.
Оргашзащя та закономiрностi розвитку будь-якого феномена, хоч i надiленi певною специфшою, проте мають однаковi, типовi риси. Тому в процес дослiдження можна проводити певш паралелi мiж природними та суспшьними явищами, а також мiж 1хшми частинами, на деякий час зосереджуючись на тотожностi мiж ними, абстрагуючись вiд певних вщмшностей. Коли йдеться про аналiз причин девiацiй, то, на нашу думку, це, перш за все, мае розглядатися у контексп фшософи, адже спошб розвитку знання шляхом послщовного розчленування i синтезу, цiннiсть якого збшьшуе будь-яка дiалектична фiлософiя духу, дютав би яскраве вiдображення у прагматизмi науки, що розвиваеться, а таю вщповщносп стали б корисними для найширшого рацiоналiзування.
Аналiз дослщження проблеми. У дослщженш девiантноl поведшки в умовах постмодерну важливими е пращ Д. Фарршгтона, Д. Веста, Ф. Патаю, Р. Мертона, Г. Беккера, Е. Лемерта, I. Гоффмана, Р. Дженкшса, Дж. Нюсена, Л. Робшса, У. Шелдона, В. Кудрявцева, В. Пирожкова, Л. Вассермана, I. Горьково!, С. Ромщино!, С. Кулакова, В. Плахова, С. Белiчевоl, Ю. Васильковой Л. Зюбiна, В. Степанова, А. Александрова, А. Личко, В. Корольова, I. Невського, Г. Сафшо! та ш. Методолопчною основою дослщження стали пращ вчених серед яких: П. Пилипенко, П. Рабшович, Ю. Римаренко, С. Сливка, О. Скакун, В. Тацш, Т. Гарасимiв. Та, незважаючи на чималий обсяг наукових публшацш, присвячених вивченню людсько! поведшки та рiзноманiтних 11 проявiв, зокрема й девiантноl поведiнки, все ще недостатньо висвiтлено, на нашу думку, проблеми детермшацп, iснування та сутносп девiантноl поведiнки в умовах постмодерну.
Мета - висвгглити специфiку фшософсько-правових детермiнант девiантноl поведiнки людини в умовах постмодерну.
Виклад основного матерiалу. Спочатку звернiмося до тако1 ушверсально1 властивостi розвитку складноорганiзованих утворень, як !х спрямованiсть. Вона - результат взаемозумовленосп необоротностi та оборотности Як вiдомо, необоротнiсть будь-якого процесу розвитку не абсолютна, бо мае межу, що визначаеться здатнютю до змши сво1х напрямiв, зокрема у соцiумi - вiд суспiльно корисних до злочинних.
Такою закономiрнiстю пояснюються перiодичнi коливання морального та аморального, правомiрного та злочинного, тривалють i глибина яких визначаеться певними умовами юнування суспiльних систем (часом, обстановкою, сощальними кризами та конфлштами, характером диференщацп тощо). Не випадковий феномен атавiзму, дегенераци, коли протягом рiзних промiжкiв часу спостертаеться втрата цивiлiзованостi як окремими людьми, так i суспiльством загалом. Перш за все, йдеться про падшня моралi (воно пов'язане iз розбалансуванням фiзичного, психiчного та психологiчного здоров'я), пщвищення рiвня правового нiгiлiзму, агресивносп. Що стосуеться нашого часу, то вимальовуеться досить неприваблива картина: "розпад Я" - на такий результат працюе нова етика, спрямована на вседозволенють i гедонютичну втiху - зусилля бшьше не в модц усе, що заборонено i пщлягае суворiй дисциплiнi, знецiнено на користь культу бажання та його негайного задоволення; усе вщбуваеться так, шби йдеться про те, щоб повшстю виправдати дiагноз Нiцше про сучасну тенденцiю плекати "слабкiсть волi", сприяти анархп iмпульсiв або тенденцiй..." [1, с. 210].
Сощальна практика свщчить, що рух назад може бути результатом дисгармони, яка виникае мiж iндивiдуальним i колективним, i, знову ж таки, грунтуеться на бшьш загальному, унiверсальному зв'язку - мiж хаосом та порядком, у нашому випадку - мiж дезорганiзацiею суспшьства i правопорядком [2, с. 76]. Проблема правопорядку може i повинна розглядатися у контексп бiльш загально1 теоретично1 системи, згiдно з певними фшософськими уявленнями, що утворюють основу науково1 картини свiту. Це зумовлено не лише зв'язком понять "порядок" i "правопорядок", а й тим, що анатз проблеми правопорядку передбачае вивчення особливостей сощальних норм ^ вщповщно, вщхилень вiд них. Поняття ж "норма" i "вiдхилення" -загальнонауков^ а тому для !х розкриття потрiбнi знання не тшьки сумiжного характеру, а й ушверсальних уявлень про довкiлля.
Крiм того, слщ звернути увагу на суперечливий характер взаемозв'язку соцiальних норм i девiантних форм поведiнки, а тому - на динамiчний характер такого системного утворення, як правопорядок. Тобто поставлена нами проблема необхщносп змши парадигми, стилю мислення у кримшолопчнш наущ грунтуеться й на фшософських уявленнях про взаемозв'язок руху та розвитку з еднiстю i структурою складноорганiзованих систем.
Хаос i порядок, втiлюючись у взаемозумовленiсть регресу i прогресу, визначають загальнi риси шдивщуальних i колективних утворень. Регрес - це не абсолютне знищення того, що було побудовано, виникло у процес еволюцп, а це начебто рух на запаснi позицп, коли вiдбуваеться якiсне перетворення тих його ланок, якi тiею чи шшою мiрою втратили необхiдну енерпю для подальшого iснування. Це може бути i подолання правового шгшзму або створення особливо! форми пристосування особи до ново! системи оточення. Регрес е межею мiж якюно рiзними ступенями розвитку, це й певна форма "зриву", показник "кризи", зокрема й правового характеру, на шляху руху вперед. Формою регресу може бути суспшьне гальмування, викликане, зокрема, своерщним кримшолопчним законом, коли етично орiентована поведiнка пiдпорядковуеться двом фундаментально рiзним, непримиренно протилежним максимумам: вона вщображае або "етику переконань", або "етику вiдповiдальностi" [3, с. 47].
Взаемозалежнють прогресу та регресу в природi та в суспшьсга проявляеться i в iнших формах. У суспшьств прогрес не обмежуеться ускладненням системи. Йдеться не тшьки про тоншу диференцiацiю структур i функцiй, розширення зв'язкiв !з середовищем, але й про прискорення темтв 11 змiн. Цi загальнi властивосп прогресивно! форми розвитку врештi-решт впливають i на характер охорони правопорядку. Вш, як вiдомо, вiдображае i покликаний зберiгати сталiсть суспiльних утворень будь-якого характеру, що е умовою !х iснування, а тому й розвитку. Але суперечнють полягае в тому, що темпи прогресу постшно прискорюються i на певнiй стадп настiльки випереджають i уже сформований правопорядок, i вiдповiднi правовi норми, що постае питання про доцшьнють !х повного чи часткового збереження, бо вони починають гальмувати сощально-правову динамшу, поступово перетворюючись у фактор суспшьного регресу, правово! деградацп. Тобто право не може бути незмшним. "Право е безперервною роботою, при цьому не лише одше! влади, але й усього суспшьства" [4, с. 4]. Ось чому у комплексних заходах боротьби зi злочиннютю слщ закласти i концепщю творчо! кримшально! полiтики.
Прогресивний розвиток забезпечуеться або скороченням, або випаданням його окремих стадiй, втратою деяких властивостей, що збергае пiдвладнiсть частин системи загальнш тенденцп И розвитку. Недорозвиненють або втрата можливостей у сусшльсга компенсуються скороченням соцiальних програм, що реатзуються у набагато меншi промiжки часу, але роль цього процесу велика: вiн сприяе сталостi системи. Такий соцiальний рух стиснутих, згорнутих просторово-часових форм супроводжуеться певною дезоргашзащею, що може викликати вiдповiднi негативш явища.
Треба передбачати й те, що прогрес будь-яко! системи зумовлений цшснютю И руху та розвитку, що забезпечуеться гальмуванням ускладнення тих И частин, функцюнування яких за темпами i рiвнями оргашзацп не вщповщають системi загалом. Це можуть бути елементи дшсносп, рiвень яких змшюе нормативний рiвень розвитку суспшьства, а тому порушуе його сталють, сформованiсть. До таких елементiв належать також девiантнi поведiнка та ди.
Загалом же досконалiсть будь-яко! системи залежить вiд пiдвищення досконалостi !! частин. Що стосуеться протиправно! поведшки, то ця характерна риса складнооргашзованих систем об'ективно зумовлюе можливостi !! виявлення i, коли необхiдно, ранньо! i поточно! профiлактики. Зниження ефективносп темпiв i характеру органiзацiйних заходiв тако! профiлактики певною мiрою примiтивiзуе суспiльство загалом, бо збалансованiсть ушх його компонентiв порушуеться, через що система починае деградувати. Якщо ж не вжити необхщних заходiв, то вона взагат може зруйнуватися.
То ж збереження стабшьносп соцiально! системи залежить вщ такого !! основного компонента, як юторично сформоване спiввiдношення особи та суспшьства. "Особливють людини, яка вчинила злочин, стае об'ектом уважного вивчення багатьох наук кримшального профшю. Очевидно, при несшвпаданш позицi! не! чи iншо! науки необхiдно знайти загальний
методолопчний шдхщ при вирiшеннi проблеми сутносп та поняття особистостi злочинця... Особистють як цiлiсне утворення являе собою сощальну якiсть людини... У той же час людина -продукт подвшно! детермшацп, оскiльки И природа бюсощальна" [5, с. 113]. Треба враховувати, що i самi ще! "живуть зовсiм самостiйною свободою i автономним життям" [6, с. 195].
Отже, передбачаеться, що i потенцшш правопорушники, i тi, хто вже вчинив антисуспшьне (злочинне) дiяння, мають специфiчний бiосоцiопсихологiчний стан, який полягае в готовносп всупереч правовим стандартам свщомо йти проти моральних i правових норм поведiнки, долаючи вс перешкоди. I якщо, на думку вчених (В. I. Вернадського та шших), людський штелект спроможний впливати навггь на перебудову простору й часу свггу, то девiантнi установки особи та вщповщна поведiнка е реальною загрозою сощуму.
Цiлiснiсть процесу розвитку складнооргашзованих систем проявляеться у взаемозумовленосп всiх його атрибута. З мiнливiстю пов'язана структурнiсть розвитку, його специфiчна ритмiчнiсть. Характернi для сощального руху властивостi, тi, що суспшьно небезпечнi, проявляються не тшьки в конкретнiй системi взаемозв'язку, але й у певш промiжки часу, яю чiтко фiксуються у стащях розвитку. При цьому важливо тдкреслити, що саме першi його етапи визначають ус подальшi особливостi; вщповщно, у перiод дитинства виробляеться стшкий напрямок i характер процесу становлення особистосп. Тому вагомий результат розвитку (позитивний чи негативний) забезпечуеться головно завдяки початковим стащям розвитку. Свобода вибору способу взаемоди з довкшлям (поки ще нема складно1 диференщацп та не набуто достатнього сощального досвщу) у той перюд найбшьша.
Саме вихiднi принципи формування суспшьних утворень зумовлюють увесь багатобарвний спектр детермшанпв подальшого розвитку та закршлення окремих людських властивостей, головнi риси яких закладаються саме в дитинсга (до 5 роюв). Тому важко переощнити роль им'1 i дошкшьних закладiв у соцiально-психологiчному вихованнi морали а зрештою, у забезпеченнi основ гуманютично! моралi суспiльного життя загалом.
Кожна людина незалежно вiд рiвня И правосвiдомостi - унiкальна особистють, зумовлена специфiчними особливостями вiку, стат^ випадкових впливiв тощо. Соцiум вщкривае безмежний простiр для реалiзацil свободи вибору системи щнностей, форм дiяльностi та поведiнки, залежно вiд цього виробляються критерп оцiнки розвиненостi свщомосп. Вибiр поведiнки - унiверсальна психолопчна категорiя, однаково поширена на суспшьно корисну, нейтральну або суспшьно небезпечну форму, зокрема злочинну.
Коли ж йдеться про суспшьство загалом, то врегульованють складно-оргашзованих систем проявляеться в тому, що в них, на основi штеграцп, об'ективно формуеться централiзацiя - чiтка пiдпорядкованiсть функцш усiх частин единому координацiйному центру - центру управлшня. Жодна система без нього не юнуе. Це стосуеться i соцiуму незалежно вщ його суспiльного спрямування. Розумiння ще1 об'ективно1 властивостi будь-якого системного утворення мае виршальне значення для адекватного, а тому бшьш успiшного управлшня з боку держави вщповщними морально-виховними та правоохоронними процесами. Збочення у бш моральное' анархil та правового шгшзму, заперечення принципу невiдворотностi вщповщальносп за сво! дй (якими б "свободолюбними" аргументами це не супроводжувалося) - це, зрештою, перекреслення соцiальних перспектив, шлях до правово! анарх^.
Звичайно, для позитивно! регуляци людського буття допустимi й такi форми, яю, проявляючись у суспiльних утвореннях, можуть викликати певну негативну реакщю. Йдеться, наприклад, про рiзнi рiвнi правового насилля (як крайньо!, але доцшьно! мiри впливу), пов'язаного з тими чи шшими видами адмiнiстративного стягнення або з кримшальним покаранням. Природно, зловживання насиллям саме по собi недопустиме, бо врешт>решт воно може реально служити вщтворенню злочинностi, а "тдвищена реакцiя на злочини призводить до ще гiрших результатiв, aнiж вiдсутнiсть реакц^ взагалi" [7, с. 15].
Пщ час дослiдження цього проблемного питання яскраво висвгглено суб'ективну сторону суспшьного руху. Зокрема, у бюлопчних системах обмеження свободи вибору у вщносинах органiзмiв iз середовищем (яке е наслщком iснування кореляци та координац^ !х частин) мае
прогресивне значення з позицш так званого "принципу економii". Зпдно з ним енерпя живих систем не розсдаеться, а концентруеться у конкретному напрям^ який прискорюе темпи iхнього розвитку. Щодо людськоi спiльноти, то обмеження свободи вибору, навпъ протиправноi форми поведшки, часто сприймаеться як насильство сощальних iнститутiв над особистiстю. Але така позищя породжуе iншу форму насильства - насильство анархп та правового шгшзму, що руйшвно впливае на вс структури суспiльних утворень i зрештою нiяк не стосуеться сощального та правового прогресу. Дотримання традицш, норм - головний шлях, едино ефективний спошб бути особиснстю, бо кожна людина своею дiяльнiстю "продовжуе себе в iнших людях" [8, c. 252].
Недарма визначш мудрецi, наприклад, Стародавнього Китаю пов'язували добробут, щастя, здоров'я людини i суспiльства iз дотриманням унiверсальноi причини, вихщного закону буття - Дао. Йдеться про те, що дп людей, особливо тих, хто керуе народом, не можуть бути усшшними, якщо вони суперечать об'ективно юнуючим законам буття, не створюють ланку, оргашчно вплетену в унiверсальну гармошю свiту, свiтову спiльноту. Розглядаючи доцшьнють розумних форм насильства, слiд навести декшька глибоких роздумiв одного з вщомих мудрецiв давнини Хань Фея: "Можна, звичайно, надати свободу людинолюбству i милостi, але що тодi буде iз системою законiв? Вона зруйнуеться"; особливо це стосуеться перiодiв якiсних суспiльних перетворень, соцiальних криз: "Управляючи народом у небезпечний час, не можна користуватися великодушною i м'якою полпикою"; взагалi ж: "Дотримання закошв, наявнiсть влади, використання мистецтва управлшня приводить до порядку. Уш три елементи - засiб вщ безладдя в краiнi. Не можна допускати вщсутносн хоча б одного, вс вони - iнструменти в руках правителя" [9, c. 336, 344].
Ось чому виправданому об'ективними умовами i завданнями суспiльного розвитку правомiрному насильству притаманне прогресивне значення з огляду на використання "принципу економп" в суспшьному розвитку, бо сощальна енергiя системи повинна бути сконцентрована на досягненш глобально!' мети - це полшшення умов життя людей i зменшення та нейтралiзацiя злочинних та iнших антигромадських проявiв. Очевидно, саме ця закономiрнiсть, перетворюючись у вщповщну фiлософсько-психологiчну установку, формуе й уявлення про моральну основу людсько! поведiнки. "Воля, - писав О. Бальзак, - може i повинна бути предметом гордосн значно бшьше, н1ж талант. Коли талант - розвинена природна схильнiсть, то тверда воля - це щохвилинне здобуття перемоги над iнстинктами, над потягами, яю воля стримуе й придушуе, над примхами i перешкодами, яю вона перемагае, над усшякими труднощами, якi вона геро1чно переборюе" [10, c. 507].
Прогресивний розвиток суспшьства оснований на сталосп, стабшьносп, збереженнi певних традицiй, моральних i правових норм, системи цiнностей. Такий шдхщ вiдповiдае об'ективно iснуючому зв'язку мiж рухом i спокоем: саме вщносний характер спокою зумовлюе постшний рух i розвиток. Це означае, що будь-яю суспiльнi орiентири, цшносп, з одного боку, не можна догматизувати, доводити до абсурду, а з шшого - вщкидати все позитивне, апробоване часом, що здобули попередш поколшня людей.
Розвиток людини - це ii самореалiзацiя у процес дiяльностi. Але самореалiзацiя пов'язана з безлiччю варiантiв поведiнки, зокрема й суспшьно небезпечних. Зокрема, правила пдно! поведiнки потрiбнi для запобтання конфлiктам i сприяння спiвробiтництву через усунення деяких джерел невпевненосп. Правила (норми) поведшки допомагають людиш краще орiентуватися серед моральних i правових цшностей свого соцiального середовища, насамперед у ситуацп, коли людина, вщчуваючи "жахливий тиск на себе щоденно зростаючоi iнформацii" [11, c. 24], iнодi здатна неадекватно сприймати життевi ситуацii.
Отже, свобода вибору поведшки i коректування такоi свободи суспшьним середовищем - це органiчне поеднання об'ективного i суб'ективного факторiв реалiзацii свободи волi. Знання у поеднанш з вихованням - рушiйний штелектуально-вольовий iнструментарiй, за допомогою якого людина орiентуеться у рiзних життевих обставинах.
Для осмислення сталосп та мшливосн соцiальних норм треба враховувати основу взаемозалежносн iхнiх властивостей, а саме: спадкоемнють рис органiзацii субстрату руху як прогресивного, так i регресивного. Передача певного типу оргашзацп - прояв сталосп руху i розвитку. Вщбуваеться "передача структури" за ланцюгом причинно-наслщкового зв'язку, яка е
нескшченною. Прояв1в таких структурних особливостей соцiуму багато. Це, наприклад, юнування колективного несвщомого (архетипу), вiдкритого К. Юнгом, яке являе собою загальний для Bcix поколiнь психiчний образ найбшьш еволюцiйно виправданих форм поведiнки; вони втшюються у дiйснiсть, опредметнюються у суспшьнш практицi.
Соцiальна норма, як i правова, тодi iстинна, коли вона адекватна конкретному об'екту тзнання, що перебувае у певному просторово-часовому континуума Така адекватнiсть зумовлена рухливою природою само! iстини, яка, зокрема, повинна розвиватися синхронно 3i змшами у сyспiльствi, що вiдображаеться. Л. Толстой писав: "1стина в рус - тшьки" [12, с. 201]. Цю аксiомy слiд розвинути: "Треба любити iстинy так, щоб кожну хвилину бути людяним, пiзнавати вищу iстинy, зректися всього того, що рашше вважалося ютиною".
Кожна ютина як щось "окреме" являе собою суперечливу еднють "загального" i "одиничного". Саме одиничне - найбiльш динамiчна частина iстини, бо його змши вочевидь вiдображаються у змiнах об'екпв пiзнання. Але мiж загальним та одиничним (особливим) в ютиш виникае суперечливий взаемозв'язок необхщносп та випадковосп, коли нагромадження змiн в одиничному (при досягненш певно! мiри) перетворюе загальне, а iстина значною мiрою поновлюеться.
Дотримання попереднiх iстин, корегування 1х або вiдмова вiд них школи не бувае абсолютним. Саме на цьому грунтуеться спадкоемнiсть людсько! культури, яка "становить велику частку того, що робить нас людьми" [13, с. 170]. У суспшьнш свщомосп завжди залишаються тi чи iншi форми людсько! поведiнки як загальнолюдсью цiнностi.
Культура i е обов'язковим, вихщним елементом ранньо! профiлактики передзлочинно! та злочинно! поведiнки. Саме ця ïï особливiсть, на думку багатьох науковщв, втiлюеться у культурних традищях, пов'язаних iз моральними правилами ствжиття. Кyльтyрнi традицiï розглядаються як мехашзм акyмyляцiï та передачi соцiально-iсторичного позитивного життевого досвiдy людей, що активно впливають на вс сфери сyспiльноï та iндивiдyальноï життедiяльностi, зокрема й на правослухняшсть. Вони виникають i розвиваються у процес освоення довкшля, будучи одночасно елементом складного мехашзму регулювання соцiального життя. Традицiя - це така шформацшна характеристика культури, яка однаково виражае вс сфери суспшьного життя з акцентуванням саме на 1'хнш корисностi. У традищях загалом вщбиваеться соцiально стереотипiзований позитивний, зокрема i правовий, досвщ.
Характерними особливостями органiзацiï будь-яких складноорганiзованих систем е штегращя та диференцiацiя, як одночасно передбачають i заперечують одна одну. Диференщащя системи, як правило, - показник прогресивно1' спрямованостi розвитку. Але до певного моменту - доти, поки вона не починае загрожувати цшсносп само1' системи. Тодi продовження прогресивного розвитку вiдбyваеться вже на основi iнтеграцiï сформованих (внаслщок попередньо1' диференцiацiï) частин. Вiдповiдно, регрес у цей час буде проявлятися в дезштеграцп частин системи, розпадi зв'язкiв мiж ними. Зменшуеться й кшьюсть самих частин, порушуеться система розподшу ïхнiх фyнкцiй.
Тенденцiя штеграцп проявляеться при входженнi складноорганiзованоï системи у ширшу, нiж вона сама, систему взаемозв'язюв. Вiдбyваеться засвоення властивостей останньо1', що е й умовою, i наслщком прогресу. Що рiзноманiтнiшi якостi взаемодiючих сyспiльних утворень, то багатший спектр об'еднаних дiй i тим змютовшшим i резyльтативнiшим стае процес розвитку, що 1'х об'еднуе. У цьому, зокрема, слщ вбачати об'ективну необхщнють процесу мiжнародного об'еднання зусиль у справi боротьби з оргашзованими формами злочинностi (тероризмом, наркобiзнесом, вiдмиванням грошей тощо).
Але цей процес також внутршньо суперечливий: розширення зв'язкiв системи мае i певну межу, за якою 1'х збшьшення призводить до втрати власно1' специфши. Тобто i мiра iнтеграцiï, i мiра диференцiацiï, таким чином, об'ективно зумовлеш, i ця обставина мае важливе значення не тiльки для розумшня життедiяльностi як такох, але й буття людини i суспшьства. Втрата власно! природи загрожуе будь-якш краïнi формуванням системи цiнностей, яю не вiдповiдають iсторiï ïï створення, а тому об'ективно не потрiбнi i, вщповщно, небезпечнi. Такi ситуаци не змiцнюють, а навiть руйнують перевiренi практикою форми регулювання. Як результат, у суспшьсга складаються
умови невпевненосп, незахищеносн, починаеться громадське бродшня, вiдбуваються непри-миреннi дискусiï навколо гострих проблем, висловлюються протилежнi, неадекватш позицiï тощо. Суспiльство може втратити необхщну для динамiчного розвитку правову i взагалi соцiальну стабiльнiсть. Щоб запобiгти саме такому розвитку подш, потрiбне знання загальних законо-мiрностей розвитку правових систем як специфiчноï форми прояву саморуху складноорганiзованих систем взагал^ що дае реальну можливють керувати цим процесом шляхом створення умов, необхщних i для прогресу, i для нейтралiзацiï, пом'якшення регресивних (кримшогенних) явищ [14, с. 122-126].
Аналiзуючи причини iснування i розвитку злочинносн, слiд звернути увагу ще на одну сторону функцiонування системних, зокрема, сустльних утворень, що також вдаграе важливу роль у дiяльностi та поведiнцi людських спiльнот. Йдеться про цiлiснiсть соцiуму, його внутршню гармонiю, яка зумовлена дiалектичним за своïм характером зв'язком частини i цшого. Одна з найпоширенiших концепцш причин злочинностi, яку розробив Л. Мертон, побудована саме на тому припущенш, що причиною виникнення правопорушень i злочинносн е дисгармошя, "розре-гульованють" суспiльства, або аномiя (термш Е. Дюркгейма). Аномiя як сощально-психолопчне поняття позначае морально-психологiчний стан шдивщуально1' та суспiльноï свiдомостi, що характеризуеться розпадом системи цшностей, зумовленим кризою суспiльства, суперечностями мiж проголошеними цшями i неможливiстю 1'х реалiзацiï для бшьшоси. Вона виражаеться "у вщчуженш людини вiд суспiльства, апатiï, розчаруванш в життi, злочинносн" [15, с. 7].
Щодо конкретних видiв злочинносн, породжених умовами сощально1' дестабiлiзацiï, то, наприклад, до причин i умов, котрi генерують злочини проти власноси, перш за все, належать суперечносп мiж потребами людей i можливостями 1'х задоволення. Вiдзначаеться, що у детермшацп корисливоï злочинностi вирiшальною обставиною е не сам по собi рiвень задоволення матерiальних потреб, а стутнь рiзницi в задоволент рiзними соцiальними групами, тобто майнова нерiвнiсть [16, с. 328]. Обставини загального характеру, що зумовлюють злочиннють у сферi економiчноï дiяльностi, таю: нездатнють держави забезпечити конструктивне реформування економiчних вiдносин i створити сощально орiентовану ринково-господарську систему; необгрунтоване усунення держави вщ публiчно-правового регулювання економiчних вiдносин в умовах формування ринку; низька ефективнють роботи контролюючих оргашв економiчноï дiяльностi; цiлеспрямованi дiï злочинного свггу у цiй сферi тощо [16, с. 349-350]. "Одшею з причин скоення рецидивних злочинiв, як i злочишв загалом, е нестабшьнють у суспiльствi в перiод реформування полггичних та економiчних структур управлшня, загальне послаблення органiзацiï боротьби зi злочиннiстю з боку правоохоронних оргашв, шчим не обумовлений лiбералiзм судових оргашв при винесенш кари небезпечним злочинцям" [16, с. 468].
Ц та iншi форми i прояви суспшьно! дестабiлiзацiï пiдштовхують дослiдникiв до пошуюв виходу з кризи не ильки на основi знань iз якоюь однiеï галузi суспiльствознавства, але й з позицп бiльш загально! - з фiлософського погляду на цю проблему. Йдеться про фшософську концепщю едностi свiту, на основi якоï сформувалися такi науки про закони самооргашзацп складних систем, як загальна теорiя систем, синергетика, юбернетика тощо. Знання про основнi закони юнування складноорганiзованих утворень повиннi служити вихщною теоретичною основою для розумшня i суспiльних процесiв. Зокрема, йдеться про те, що будь-яке якюне перетворення системи, що мае для неï життево важливе значення, перш за все, пов'язане зi специфiчними перебудовами органiзацiï -суперечливоï едносн структури i функцiï. Саме структурно-функцюнальна вiдповiднiсть зумовлюе стабiльнiсть систем. Це означае, що коли в суспiльствi вщбуваються якiснi змiни, що завжди в певнi перiоди часу набувають кризового характеру, то з метою запобтання або нейтралiзацiï всiх форм суспiльноï дезадаптацiï потрiбно одночасно створювати новi форми органiзацiï, такi структури сустльних вщносин (в економiчнiй, сощальнш, духовнiй сферах), якi б вщповщали характеру функцiонування основних тенденцiй розвитку сощуму. Окрiм того, здебiльшого, створення таких структур вщбуваеться тодi, коли суперечносп досягають апогею i нерщко сприймаються як реальна загроза юнуванню суспiльства.
Слово "конфлiкт" означае зггкнення, сутичку сторiн (людей, соцiальних груп). Тобто конфлiкт - це завжди протидiя i як будь-яка протидiя, вона за змiстом i силою вщтворюе зовнiшнiй
вплив - що сильшша дiя, то сильшша протидiя. Ця особливiсть тдтверджуе суперечливу природу конфлiктy i як еднють об'ективного та суб'ективного, бо не завжди людина може уникнути конфлiктноï ситyацiï, що нав'язана з боку шших людей, сyспiльства загалом.
1снуе й така форма конфлшту, як конфлiкт особи з самою собою. Тут деструкщя, у найактившшш формi, йде вiд людини в зовшшне середовище, змiнюючи, певною мiрою, навiть руйнуючи його.
Найгострiший сощальний конфлiкт - це злочин. "Завдання кримiнального суду в тому, щоб установити, чи був насправдi кримшальний конфлiкт, який став основою для судового розгляду i, чи винний у конфлшл тдсудний. Якщо це так, то належить, за шших необхщних умов, виршити питання про покарання винноï особи. Таким чином, у кримшальному сyдочинствi конфлiкт найчаспше супроводжуеться "силовим" рiшенням - застосуванням заходiв державного примусу" [17, с. 187].
Профшактика будь-якого, загалом незначного, конфлшту бiльшою чи меншою мiрою може стати першим, дiйсно ефективним кроком ранньоï профiлактики передзлочинноï або злочинноï поведiнки. При цьому доцшьна не формальна, а реально чинна концепщя попередження кримiнальних конфлiктiв у стадп ïх зародження. "Попередження конфлшту, звичайно, набагато розyмнiше i корисшше з yсiх точок зору, порiвняно з дуже непростими i дорогими заходами щодо припинення або виршення конфлшту, який уже почався... Велике значення у профшактичнш дiяльностi належить змш цiннiсних орiентацiй населення у напрямi пiдвищення поваги до людини, змщнення довiри до неï, боротьби з насиллям, нетерпимютю до чужих поглядiв" [18, с. 200-201].
Важливо наголосити, що стан конфлштносп, детермшований як об'ективними, так i суб'ективними факторами, завжди е результатом ïхньоï взаемоди, складного комплексу причин. Серед них перше мюце посiдають моральш та правовi цiнностi, що сповщують сторони конфлiктy. Конфлiкт кримiнального характеру може виникнути й при вщсутносп реальноï протилежностi цiлей (наприклад, при злочиннш недбалостi одного з його учасниюв). Отже, твердження, що "конфлшт виникае при зiткненнi несyмiсних дш" [19, с. 718-719], не завжди прийнятне.
Висновки. Отже, можемо стверджувати, що коли йдеться не про тактику, а про стратепю боротьби з суспшьно небезпечною девiантною поведшкою, то потрiбно враховувати всi основш ïï аспекти. А це, перш за все, свггоглядш установки суспшьства i людини, яю завжди зумовлеш певними фiлософськими уявленнями про довкшля. Характер взаемозв'язку сyспiльного та шдивщуального свiтоглядy залежить вiд чинноï полiтичноï та правовоï системи, вiд характеру соцiальноï психологiï, психологiчноï та моральноï позицiï конкретноï особи. Це дае можливють сyспiльствy точнiше визначити складш шляхи до майбутнього, рух до якого буде супроводжуватися найменшими втратами i найбшьшими досягненнями в реалiзацiï мети побудови гуманного суспшьства, де б у центрi уваги були штереси людей та панували правопорядок i громадський спокш.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Рюс Ж. Поступ сучасних ¡дей. Панорама нов1тньог науки /Жаклт Рюс. - К. : Основи, 1998. -669 с. 2. Костенко А. Н. Криминальный произвол (социология воли и сознания преступника) / Александр Николаевич Костенко. - К.: Наукова думка, 1990. - 148 с. 3. Вебер М. Политика как признание и профессия / Макс Вебер ; [избранные сочинения]. - Москва: Прогресс, 1990. - 808 с. 4. Иеринг Р. Борьба за право /Рудольф Иеринг. - Москва, 1991. - 64 с. 5. Бурлаков В. Н. Личность преступника /Владимир Николаевич Бурлаков //Криминология. - СПб., 1999. - 304 с. 6. Шестов Л. И. Сочинения / Лев Исаакович Шестов ; [в 2 т.]. - Москва, 1993. - Т. 2. - 668 с. 7. Шур Эдвин М. Наше преступное общество. Социальные и правовые источники преступности в Америке / Шур Эдвин М. - Москва, 1977. - 467 с. 8. Ильенков Э. В. Что же такое личность? / Э. В. Ильенков // С чего начинается личность. - Москва, 1979. - С. 252. 9. Таранов П. С. 120 философов / П. С. Таранов. - Симферополь, 1997. - Т. 1. - 704 с. 10. Бальзак О. Собрание сочинений / Оноре Де Бальзак ; [в 15 т.]. - М. : Художественная литература, 1951. - Т. 4. - 564 с. 11. Швейцер А.
Благоговение перед жизнью / Альберт Швейцер ; [пер. с нем.]. - Москва, 1992. - 567 с. 12. Толстой Л. Н. Полн. собр. соч / Лев Николаевич Толстой ; [в 90 т.]. - Москва, 1928. - Т. 47. - С. 201. 13. Толстой Л. Н. Полн. собр. соч / Лев Николаевич Толстой ; [в 90 т.]. - Москва, 1928. - Т. 58. -С. 170. 14. Нттт А. В. Дев1антна повед1нка як предмет фыософсько-правового анал1зу /
A. В. Нттт // Проблеми фшософИ права. - 2004. - Том II. - С. 122-126. 15. Пол1карпов В. С. ЛекцИ' з ¡сторп св1товог культури / Вталт Семенович Пол1карпов. - К.: Знання, 2000. - 359 с. 16. Криминология: [учебник для юридических вузов] / под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова, проф., академика С. В. Степашина. - СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России, 1999. - 556 с. 17. Кудрявцев В. Н. Судебное рассмотрение дел /
B. Н. Кудрявцев // Конфликты в современной России. Проблемы анализа и регулирования. - Москва, 1999. - С. 187. 18. Кудрявцев В. Н. Юридические способы предупреждения конфликтов / В. Н. Кудрявцев // Конфликты в современной России. Проблемы анализа и регулирования. - Москва, 1999. - С. 200-201. 19. Дойч М. Разрешение конфликта (конструктивные и деструктивные процессы) /М. Дойч //Политология. - Москва, 1999. - С. 718-719.
REFERENCES
1. Ryus Zh. Postup suchasnykh idey. Panorama novitn'oyi nauky [The progress of modern ideas. Panorama of modern science]. Kiev: Osnovy Publ, 1998. 669 p. 2. Kostenko A. N. Kriminal'nyi proizvol (sotsiologiya voli i soznaniya prestupnika) [The criminal arbitrariness (sociology will and criminal consciousness)]. Kiev: Naukova dumka Publ, 1990. 148 p. 3. Veber M. Politika kak priznanie i professiya: izbrannye sochineniya [Politics as a profession and recognition]. Moskow: Progress Publ, 1990. 808 p. 4. Iering R. Bor'ba za pravo [Fight for the right]. Moskow: Progress Publ, 1991. 64 p. 5. Burlakov V. N. Lichnost' prestupnika [Identity of the perpetrator]. Kriminologiya. SPb. Publ, 1999. 304 p. 6. Shestov L. I. Sochineniya: v 2 t. [Compositions]. Moskow: Progress Publ, 1993. Vol. 2. 668 p. 7. Shur Edvin M. Nashe prestupnoe obshchestvo. Sotsial'nye i pravovye istochniki prestupnosti v Amerike [Our criminal society. Social and legal sources of crime in America]. Moskow, 1977. 467 p. 8. Il'enkov E. V. Chto zhe takoe lichnost'? [What is identity?]. S chego nachinaetsya lichnost'. Moskow, 1979. p. 252. 9. Taranov P. S. 120 filosofov [120 philosophers]. Simferopol', 1997. Vol. 1. 704 p. 10. Bal'zak O. Sobranie sochinenii: v 15 t. [Collected works]. Moskow : Khudozhestvennaya literatura Publ, 1951. Vol. 4. 564 p. 11. Shveitser A. Blagogovenie pered zhizn'yu [Reverence for Life]. per. s nem. Moskow, 1992. 567 p. 12. Tolstoi L. N. Poln. sobr. soch: v 90 t. [Full composition of writings]. Moskow, 1928. Vol. 47. p. 201. 13. Tolstoi L. N. Poln. sobr. soch: v 90 t. [Full composition of writings]. Moskow, 1928. Vol. 58. p. 170. 14. Nikitin A. V. Deviantna povedinka yak predmet filosofs'ko-pravovoho analizu [Deviant behavior as a subject of philosophical and legal analysis]. Problemy filosofiyi prava. 2004. Vol. II. pp. 122-126. 15. Polikarpov V. S. Lektsiyi z istoriyi svitovoyi kul'tury [Lectures on the History of World Culture]. Kiev: Znannya Publ, 2000. 359 p. 16. Kriminologiya : uchebnik dlya yuridicheskikh vuzov. [Criminology: textbook for law schools]. pod red. prof. V. N. Burlakova, prof., akademika V. P. Sal'nikova, prof., akademika S. V. Stepashina. SPb. : Sankt-Peterburgskii universitet MVD Rossii Publ, 1999. 556 p. 17. Kudryavtsev V. N. Sudebnoe rassmotrenie del [The judicial review cases]. Konflikty v sovremennoi Rossii. Problemy analiza i regulirovaniya. Moskow, 1999. p. 187. 18. Kudryavtsev V. N. Yuridicheskie sposoby preduprezhdeniya konfliktov [Legal methods of conflict prevention]. Konflikty v sovremennoi Rossii. Problemy analiza i regulirovaniya. Moskow, 1999. pp. 200201. 19. Doich M. Razreshenie konflikta (konstruktivnye i destruktivnye protsessy) [Resolution of the conflict (constructive and destructive processes)]. Politologiya. Moskow, 1999. pp. 718-719.
Дата надходження: 20.12. 2016р.
