CC BY
21
Володимир РЯБЧЕНКО
ПРО МОРАЛЬ, ЗАКОН, СПРАВ ЕДЛИВЮТЬ...
Людство съогодм в багатьох ситуацшх демонструе свою неспроможтстъ локалгзувати / врегулювати прояви безмежно! свободы, яка трансформуеться у свавшя не вгроломно / вгдкрито, а завуапьовано, коли не можна винного схопити за руки / знайти можливоат притягнути його до вгдповгдальностг у правовому простор!. Саме такт завуальованш експанси чужо'г свободи сприяютъ знания людини, якими об'ективу-еться соцгальна дшсшсть. Знания — це справдг не лише j сила, а й сощальна зброя, яка багато в чому вжала з етичног системы регуляторгв /' залишаеться значною мгрою невловною для традицшного права, накладаючи на нього у цьому сена ознаки архшчностг, тобто нев1дпоелдноат сучасним вимогам справедливого врегулювання суспыъних елдносин, яш опосередковуються / завуальовуються знаниями.
Сьогодш громадяни Укра1ни досить часто апелюють до моршп, права, справедливое!!, що е симптомом браку останшх у нашому сусшльстш, яке за визнанням рядових громадян та за публ1чним визначенням ютеблпыменту вважаеться сощально хворим. Як це не прикро уевщомлювати, але наш суспшьний оргашзм вражений системною хворобою, основним осередком рецидиву яко! е ¡нетитут влади, що мае ва ознаки ¡мунодеф1циту, тобто нездатност! до самостшного одужання без допомоги зовшшшх чиннийв. Для того, щоб л1кування украгнського сощуму було адекватним \ результатив-ним, потр1бно спиратись на вщповщне даагностування, яке б ркзноб1чно характеризувало системне захворювання суспшьного орган¡зму. Власне висв1т-ленню певних аспект! в ще! проблеми у площинах морал^ права, справедли-вост! присвячена дана публжащя.
Осильки ротацшш оновлення в украшському шетитуп влади не забезпе-чують його оздоровления, а, в1дповщно, й одужання нашого суспшьства, спо-стер1гаемо ознаки замкнутого м1жротацшного кола кругово! поруки владних суб'ек-пв. А в такому замкнутому кеш, доки воно юнуватиме, може 61 гати невловним \ незнищуваним дуже багато суспшьного зла у вигляда сощальних пороыв, у тому чист й корупц1я серед предегавниыв влади, нещадна в1йна якш у нас проголошуеться повсякденно \ повсякчасно. Справедливо вважаеться, що саме ця сощальна хвороба найбшьше загрожуе нашому державному устрою 1, мов короз1я, нищ1вно роз'щае його нос1йш конструкцп та вузли.
Як вщомо, в суспшьному середовишд замкнул кола такого штибу не роз1рвеш доти, доки ¡снуватимуть передумови для Тхнього утворення. Тому, якщо е бажання л!квщувати яысь негативш сощальш явища, треба усунути причини, що гх породжують. I тут важливо не помилятись ¡з ддагнозом не лише сощально! хвороби, а й того, що и породжуе та сприяе прогресуванню. Цей аспект проблеми вказуе на наявний причинно-наслщковий зв'язок з1 значущими у життевих ви\прах вигодами \ преференщями, яы громадянин, не маючи 1х за межами влади, отримуе автоматично, потрапляючиупструктури, тазниженням, повним чи частковим уникненням вщповщальносп за користування цими вигодами 1 пшьгами у пор!внянш з тим, як би це здшснювалось у своему суспшьста на загальних пщставах, без прикритгя владою.
Влада, апрюр!, розширюе свободу людини в сощальному простор! 1 в першу чергу у тому, який закршлюеться за нею ¡ерарх1чно. Вщповщно, чим бшыпим простором свободи суб'ект влади волод1е у своему сощум1, чим менше вш пщзвгтний, пщконтрольний \ залежний вщ тих людей, яы знаходятъся у його пщпорядкуванш, тим бшыш можливост! з'являються у нього для свавшля щодо сво!х пщпеглих. Спираючись на щ постулати, можна зробити лопчний висновок, що в незбалансованш вщповщальшстю систем! влади, яка створюе необмежеш спокуси для зловживань нею и чинними суб'ектами, доброчинн[сть влади тримаеться на чеснотах \ морал1 особистосп кожного зокрема ц суб'екта \ залежитъ вщ непохитносп його життевих принцишв у цьому сенс!, яы дуже тяжко вщстоювати \ утримувати в умовах тотального цишзму й обвалу морал!, що породжуе такий розбалансований механ1зм влади у сощум1 чи окремому сощальному середовищ1, чи то пщприемство, заклад, оргашзащя, район, чи репон, де розповсюджуеться його вплив.
На сучасному еташ цивш1зац1йного розвитку людства виршальну роль у житп людини вщграють знания, з яких, мов ¡з ниток, тчеться п бутгя. Знания суттево збшьшують обсяг свободи людини, розширюють и можливост1 в експансп навколишнього свггу, у тому числ1 сощального простору. Соц1альна д1йсшсть об'ективуеться знаниями людини суб'ективно \ визначальну роль в сучасних умовах все бшьше вццграютъ юридичш та суспшьно-пол1тичш знания. Саме через правовий просир, який вибудовуеться не рядовими громадянами, а суб'ектами влади, яы володшть у людському сощум! правом законодавчо! шпцативи, можуть лептим1зуватись шляхи, способи задоволення штерес1в як загальнонародних, так \ вузько корпоративних або зовс1м приватних.
Сформована вжами цивш!зацшного розвитку людства сакральна повага до закошв як засадничих шдвалин цивш!зованого, а не варварського, влаштування житгя у сощум1 мае як св1тлий, так I темний б1к, що, на жаль, пщтвердила наша нов!тня ¡стор!я. Як виявилось, у незбалансованш вщповщальшстю перед власним народом систем! влади дуже зручно \ вигщно замасковувати сво! неблаговидн1 \ недоброчинн1 дИ у камуфляж закошв, спекулюючи при цьому на 1х святост! \ верховенств! права. Це дозволяе суб'ектам влади чи тим, хто на них мае вплив, легал1зувати у правовому простор! задоволення будь-яко! свое! забаганки, яка може йти врозр1з ¡з мораллю 1 сощальною справеддивютю. I от вже за таких умов узаконеного
лицем1рства в сощум!, належати до аморально! системи I дотримуватись норм морал! надзвичайно сутужно 1 навггь небезпечно для того, хто нею керуеться як особистою, своею внутршшьою конститущею.
Прошюструемо сказане вище простеньким прикладом, що мае допомогти з'ясувати роль закошв, яких на сучасному еташ нашого суспшьного розвитку чомусь усе бшьше бракуе, ашж вистачае, у праведному влаштуванш житгя в людських сощумах, особливо у нашому, украшському, оскшьки вщ стану суспшьного порядку в ньому ми безпосередньо I найбшьше залежш.
Спочатку уяв1мо просту украшську жшку-селянку, статечного в1ку, яка за свое довге житгя, починаючи з дитячих роив вщ епохи царизму I до наших дшв, побачила на сво! оч1 й пережила особисто дуже багато, I пор1вняемо и ¡з сучасним нашим пол1тиком-парламентар1ем, теж довгожителем, але в тому сенс!, що йому весь новпшй перюд ¡стори Украши випала честь бути причетним до розбудови правового простору нашо! молодо! незалежно! держави.
Наша статечна бабуся-селянка у своему житп могла побачити дуже багато, але малоймов1рно, що вона бачила I тримала хоча б один раз у сво!х руках якусь ¡з радянських конституцш чи то нашу украшську без поправок. Про яись шин закони непрямо! дп года й говорити, щоб вони колись Г! щкавили. Якщо нав1ть 1 доводилось !й щось ¡з правових докуменпв все ж таки тримати у сво!х руках, то все одно шчого з гхнього змгсту, коли б трапилась нагода Г! запитати, вона нам би не вщтворила. Аце свщчить про правовий шгшзм, тобто повну вщсутшсть у нашо! украшсько! бабуа правових знань. Але ж ми ва, [ полынки у тому числ1, достеменно знаемо, що переважна бшышсть наших жшочок разом з чоловжами, яю в середньому за статистикою рашше покидають життя, будучи у правовому вщношенш абсолютно безграмотними, живуть у повшй злагод! ¡з законами, що формально мае свщчити про !хню надзвичайно високу правову культуру 1 вихованють.
Лопчно постае питания щодо причин такого феномену в суспшьному житп людей, коли ми кричимо Гвалт на кожному поворота й в!раш нашого сучасного суспшьного розвитку, що для його врегулювання катастроф1чно не вистачае закошв як потр1бних, так 1 не зовЫм бажаних, тобто тих бар'ерш у вигляда паркашв, через яьа неможливо перел!зти, але легко пробити не одну д1ру або зробити пщзаконними актами хв!ртки преференшй обмеженому колу громадян, щоб мати можливють для коротших шлях ¡в природних комушкацш одним незаконним, а другим узаконеним способом. Чим бшыпе закошв, тим бшыпе таких паркашв, яких людина у влаштуванш свого суспшьного життя вщ роду людського не знала. Тим часшпе !й з незвички у здшсненш свогх звичаевих сощальних комушкацш доводиться на щ бар'ери натикатись, а поим шукати у них шпарини чи робити щри, щоб вщновити природш шляхи сполучень. Чим бшьше д!р у таких правових парканах, тим чисельшшою мае бути арм!я контролер!в 1 охоронщв, яш б чатували бшя них 1 чинили вщповщш санкцп стосовно тих, хто прагне у них прол!зти незаконним способом. Адже це класичш 1 загальновщом1 традицшш хиби 1 виьфутаси у розбущда формального правового простору, який мае розб1жносп й суперечить природному праву людського сощуму, коли порушуються принципи справедливости а закони робляться пщ задоволення чшхось корпоративних, а не загальнонародних штереав.
Однак феномен слухняноеп нашоТ бабуа криеться не у правой! й площиш, де поряд з позитивними { конче необхцдаими законами д1ють надуман! й алопчш правов! акти, про яьа вона \ гадки не мае, а в цариш мораль яка для нормальных людей в уел ¡сторичш часи й епохи була \ залишаеться верховним регулятором поведшки, !хнього стилю життя, ставлення до ¡нших людей. Не уевщомлюючи правовых знань, яких не було, а завдяки основоположным природным принципам влаштування 1 гармошзацп людського сшвжиття, тобто природного права, яке не суперечило морал!, а сшвпадало з нею, людина прожила в земних сощумах бшыпу частину свого ¡сторичного часу. Ще задовго до утвердження римського права людство влаштовувалось \ регулювалось моральними нормами 1 природним правом, яй протягом тривалого ¡сторичного пер ¡оду зародження \ становления перших людських цивЬпзащй вдосконалювались, напрацьовувались, акумулювались, пщгримувались, каношзувались, запроваджувались у життя людей в основному ритуально-обрядовими, а шзнппе релшйними шетитущями людських сощум!в. Про це теж ус1 добре знають, у тому числ1 1 грамотш у правовому вщношенш люди, до яких, безумовно, належать \ наш! творщ закошв.
Тепер звернемось до уявного пол¡тика-законотворця, який, апрюр!, мае досконало володгга правовою грамотою, принайми!, знати хоча б и закони, проекта яких самостшно розробляв. Нашш уяв1 вдався один п небагатьох, але, як заевщчуе наше не уявне, а реальне суспшьне життя, на жаль, непоодиноких законодавщв, яьа публ1чно на кожному роз! 1 крощ проголошують верховенство закошв, 1 в той же час постшно к зневажаютъ. А це евщчить про низький р1вень правово! культури { вихованосп на фон1 високого р1вня особисто! правово! грамотносп, що мае сприйматись як обставина, яка обтяжуе справу звинувачення такого законодавця у порушенш ним чинних закон1в. Але, звюно, мова зараз не про те, що мае пом'якшити чи обтяжити вщповщальшеть такого громадянина, який добре знае закони, як 1 той карний злочинець, що вивчив «на зубок» кримшальний кодекс 1 порушуе його з повним знаниям того, яка стаття покарання йога може чекати у тому раз1, коли епшмаютъ на гарячому чи знайдуть поим.
У вс! часи очевидне не потребувало формальних доказ1в \ принцип «не вловлений — не злодш» даяв лише до того моменту, поки не починала на злодоо «гор1ти шапка», тобто, коли ставало зрозумшо, що набуте суб'ектом, здобуте неправедним шляхом. А якщо знаходився чи був визнаним справжнш господар такого нечесного набутку, у попередшх суспшьствах не переймались пошуком 1 лептимащею через формальний правовий проспр доказ1в вчиненого злодайства ¡з тим, бшьше не церемонились з тим чи е необхщш статп або параграфи законних \ пщзаконних акттв, яй б адекватно у процесуальному вщношенш характеризували склад злочину \ до в ньому звинувачуваного, щоб були об'ективними притягнення до вщповщальносп \ визначення м1ри покарання у строгш вщповщност1 принципов! презумпцп невинносп.
Тод! злод!ю, на якому у його сощальному середовищ! вже «западала шапка», можна було сподцватись лише на пом'якшення ф!зичного покарання, але не морального осуду! тим паче на те, щоб за визначенням сп!вгромадян гор!ння на його голов! злодшсько! шапки трансформувалось у якийсь ореол
всенародно! слави чи взагал! шмб святость Нехтування \ знущання над людською мораллю у попередшх сощумах не терпши \ мовчки не зносили те, що, за оцшкою у людських вилпрах, очевидний суспшьний негщник \ злодш не м1г вважатись таким лише тому, що це не визначаеться за чинними правовими критер1ями, тобто процедурно ще не виписано у законах, яй ще треба написати 1 колись у невизначеному майбутньому затвердити, щоб можна було тай дп пщвести пщ склад злочину за умови, що вони вщбудуться у подальшому за термшом введения в даю цього закону.
Як вщомо, у сучасних правових суспшьствах закон зворотно! сили не мае. Тому все те, що не забороняе закон, людина може робити безкарно, навгть яьоцо це у суспшьних ощнках свогх сшвгромадян суперечить нормам мораш. Для аморальних громадян немае перешкод доти, доки не з'явиться закон, який пщводитиме правову основу пщ те, щоб можна було таю до ¡нкримшувати як протиправш. Але ще й теля цього, оейльки закон не дае так саморегулююче в суспшьсш, як норма мораш, треба епшмати на гарячому чи знайти беззаперечш докази того, що конкретний суб'ект сво!ми вчиненими даями переступив чинний закон у такому-то мющ його виписаного тексту. А для цього в суспшьстш, кр1м тих, хто творить закони, потр!бш суб'екти, яй б санкцюнували притягнення до вщповщальносп, затримували, розелщували, визначали адекватн1 покарання стосовно тих, хто порушуе закони, та здшенювали шип важлив1 функцп, пов'язаш ¡з забезпеченням д1евосп правового простору держави.
У з'ясуванш глибинного смислу проблеми, яко! ми лишень торкаемось у нашому дискурс!, доцшьно звернути увагу на етимолопю украшських сл1в «злочин» 1 «злочинець» чи «злодай» та гхнгх рос!йськомовних вщповщниыв у юриспруденцп — «преступление» ! «преступник», яй мають шше мовне походження. При цьому треба зауважити, що семантично й етимолопчно екв!валентними в рос!йсыай мов! слщ вважати тай слова, як «злодеяние» та «злодей», але вони не використовуються в сучасному формально визнаному юридичному лексикон! 1, швидше, сприймаються в ньому як мовш арха!зми, щось на зразок наших «лиходшетва» та «лиход!я», яй не е ключовими поняттями в офщшнш терм!нологп украшсько! юриспруденцп.
Тому через украшську мову ми сприймаемо за смислом «злочин» однозначно, як антипод зробленого добра, тобто вчинене зло. Звщси ! «злочинець» чи «злодш» мае сприйматись та оцшюватись як суб'ект, що вчинив чи запод1яв зло, а не добро. Таким чином, в украшсьйй мов! через щ ключов! визначення порушнийв закошв, ми не можемо побачити тих розб!жностей, яй насправд! е м1ж мораллю [ формальним правом як регуляторами людських вчинйв, повед!нки, взаемовщносин у соц1ум1.
Бшьше того, якщо дане питания розглядати з позищй неригористично! формально! етики, то можна дшти висновку, що в украшськомовному визначенш «злочин» \ «злочинець» семантично передбачаеться верховенство права, у тому числ1 й над мораллю не шляхом Г! пщмши, а своею всеосяжнютю як суспшьного регулятора. Адже ми знаемо, що в реальному суспшьному житп люди часто чинять зло \ дають зле, але бшышеть таких вчинйв \ дай не пщпадаютъ пщ склад злочину не лише формально виписаного позитивного, а й природного, тобто неписаного, права, яке формуеться у конкретному сощуш.
Серед людей немае безгршших, кожен п нас протягом житгя, усвщомлено чи ш, чинить зло, яке не пщлягае кримшальнш вщповщальност!, але заслуговуе на моральний осуд. Власне, цим 1 визнаеться, що в житгевих проявах людина бувае лише добра, яке може претендувата на абсолютне визнання 1 схвалення, або тшьки зла у своему крайньому вираженш, що потребуе лише правових санкцш.
]Шж цими межами, коли те, що вчинюе людина у загально визнаних суспшьних вим!рах конкретного сощуму сприймаеться без заперечень як добро або без сумшв!в як зло, що потребуе правових санкщй, переважають дп та життев! прояви, яй так категорично й однозначно не можутъ ощнюватись сощальним оточенням. У суспшьному житп людей часто трапляетъся, що один 1 той самий вчинок людини хтось ¡з и оточення сприймае як добрий, а комусь вш може здатись злим. Але можуть бути й тай, що вбачатимуть у такому вчинку як добре, так 1 зле. При цьому хтось може сприймати 1 вбачати бшыпе добра, а комусь у ньому може здатись бшыпе зла.
Ми добре розушемо, що все це зле \ зло як в штеншях, так 1 в людей, що стають гхшм життевим проявом у сощальному середовипц, покликане зводити нашвець мораль як внутршнш регулятив, коли людина адекватно оцшюе можпив! прояви зла у свогхд!ях \ попереджуе гх або як зовшшш суспшьш санкци через несприйняття, осуд, заперечення таких дш, а можливо, нав1ть \ соц!альне вщгоргнення ¡ндивща, що 1х вчинив. I лише коли зло сягае свое! крайньо! меж!, тобто стае суспшьно небезпечним, загрожуе бутгю людини, тода воно пщлягае правовим санкщям. Звщси випливае лопчний висновок, що право повинне мати верховенство над мораллю. Це пщтверджуеться \ семантикою украТнських сл1в «злочин» та «злочинець», яы юридично визначають заподаяне зло у його крайньому прояв^ що н1велюе добро.
Але насправдК в житп ми часто спостертаемо, коли право не охоплюе, а пщм1няе мораль у звуженому обсяз1, що \ породжуе в сучасних суспшьствах тотальне нехтування мораллю \ зокрема, зневажливе ставлення до «золотого правила» як прадавнього \ провщного морального ¡мперативу людства, що вив1в його з печер \ пров1в через дек1лькатисячол1ть цившзацшного розвитку, доки не розпочалась бурхлива формалпащя природного права, яка шляхом рецептурного розписування в законах поведанки \ можливих д1й людини, поступово, але все бшыпе \ бшьше зам1щуе яйсш, оцшш показники вчинйв людини йльйсними, структурованими критер1ями, яй, апрюр1, не можуть ншоли бути всеосяжними \ передбачати заздалегщь, що може вчинити людина озброена сучасними знаниями 1 тим паче тими знаниями, яй ще мають з'явитись у майбутньому. Адже найвидатшш! штелектуали людства, серед яких Сократ, Платон, Аристотель ще до народження 1сусаХриста, а попм Августин Блаженний та Фома Аквшський, яй, кожен по-своему, осмислювали I робили свш внесок у розробку концепщй божественного, природного I позитивного права, а шзшше Кант \ Гегель, котр1 доклали свт розум до концептуального формування абстрактного права, не могли передбачити, що в епоху знань для того, щоб неймов1рно збагатитись одним, азбщшти шшим, не треба проводити багатор!чних вшн \ тривалих завой овницьких поход ¡в для загарбання швсвпу адостатньо використати грамотно вибудуван1 «кидковЬ> схеми, задопомогою
яких в сучасних фшансових системах знеособлене знаковими вираженнями багатство дуже швидко в межах чинного правового простору перекочувало з одних рук в шип та набуло в них, як \ в попередш близью та далеьа епохи, натурального вигляду й адекватно! сво!м роз\прам могутносп.
I коли в сучасних людських сощумах, де проголошено верховенство права, трапляються тай випадки, тод1 й можна побачити не вдавану, а щиру запитально негативну реакцго ошуканих громадян стосовно сушрност! морал! та чинного права. Мовляв, як так може бути, коли тебе в такий нпроломний споаб, за визначенням неписаних норм морам, пограбували \ навгть вщомо хто, атоб! кажутъ, розводячи руками, що треба заспоко!тись \ змиритися з цим, осйльки все зроблено в межах чинного правового простору. Саме такими випадками висвшпоеться очевидна вузьйсть, обмеженють чинного права щодо суспшьно! мораль Таким чином, коли людський шдивщ за крайшм визначенням морал! е злочинцем, а у виписаному правовому простор! виправдовуеться тим, що вш не переступив жодного дшчого закону, а тому не пщлягае притягненню до вщпов¡дальности цим пщтверджуеться, що сучаснш юриспруденци, не лише украшсьйй, семантично вщповщними е росШськомовш визначення «преступление» та «преступник».
Доки немае закону, який би забороняв злочинш да за моральною ощнкою, шчого переступати, тобто порушувати, а це означав апрюр!, що не може бути 1 злочину та того, хто його вчинив, тобто злочинця. Грамотш фахов1 юриста под!бний висновок можуть заперечити, апелюючи до судового прецеденту I можливостей у такий спос1б притягнути до вщповщальност! ¡стинного злочинця за аналопею до вже даочих закошв. Не занурюючись у полемшу, що неминуча в межах ще! гостро! проблеми, яко! ми торкаемось, погодимось з такою можливютю чинного права, але лишень частково. I не тому, що пошук аналопв у д1ючому законодавств1 для притягнення до юридично! вщповщальност! залежить вщ суб'ективно! вол1 конкретного судд!, його особистюно! моральност!, справеддивост1, мужност1, спрямованост! його шщативи у б1к надм!рного покарання чи необГрунтованого виправдання, помилування та ш. Проблема коршиться значно глибше 1 пов'язана не лише з вщсутшстю закошв, якими не охоплеш т1 чи ¡нш1 суспшьн1 вщносини та не визначен! можлив! злочинш ди громадян у !хн!х життевих проявах, для санкц!онування яких треба запобцати до судових прецедент1в.
Дана проблема проглядаеться \ в д1ючих законах. Реальне сучасне життя унаочнюе Г! не лише для професшних юрисив як носив правових знань, а й для широкого загалу громадян, яких у правовому вщношенш можна вважати безграмотними чи малограмотними. Але це не заважае останшм власним розумом без юридично! освгги пщн!матись до бачення того, що чинний правовий простер нав!ть у сталих суспшьствах, яй еволюцюнують, а не перебувають у переходному трансформац!йному стан! радикально! модерн!защ!, дозволяе багатьом громадянам уникати юридичних санкцш за неправом!рн! ! нав!ть злочинш ди, якщо останн!, опосередкован! сво!м суспшьним проявом, не мають безпосереднього персошфшованого взаемозв'язку м!жтим, хто спричинив злочин! тим, хто постраждав, коли склад
злочину неможливо пщтвердита прямими та опосередкованими беззапереч-ними доказами \ свщченнями.
У повсякденному жита ми стаемо свщками того, що в сучасному людському свт, не липе у нашому суспшьств!, неухильно пщлягае юридичним санкщям, иритягненню до вщповщальноеп той, хто вчинив незначну крадажку, не силатив иодатки нав1ть у незначних сумах, вчинив др1бне хулпанство. А на тл1 цього люди, иричетш до управлшня сощальними системами, приймаютъ хибш або навмисне вигщш для когось у персональному чи корпоративному сенс! рппення, законодавщ впроваджують у життя несправедлив! закони, в результат чого виникають гумаштарш катастрофи, страждають ф1зично, морально, матер1ально мшьйони людей, нав1ть не поодиноко, а ¡нколи масово гинуть. I за все це чинно вибудуваний правовий проепр не передбачае аш санкшй, аш адекватно! вщповщальноеп.
Загально визнано в людськихсощумах, що право е м1рою свободи людини до тих меж, доки та не починае здшснювати експанаю, тобто утискати свободу шшо! людини. I коли людина, потерпаючи вщ свавшля ¡нших не знаходить I не бачить, як цьому протщцяти у чинному правовому пол1, вона змушена або тершти 1 зносити знущання, або протистояти I вщповщати на насилля в такий же спос!б. Традищйне, можна сказати, де в чому архшчне, право, налаштоване на врегулювання 1 розведення по «кутках» та справедливе санкц1онування винно! сторони у безпосередньо контактних конфлжтах I суспшьних суперечках. Але не все так однозначно, коли сторона, яка здшснюе експанаю свободи ¡нших людей, чинить свавшля щодо них, мае в1ртуальний образ.
Людство сьогодш в багатьох ситуащях демонструе свою неспроможнють локал1зувати \ врегулювати прояви безмежно! свободи, яка трансформуеться у свав1лля не в1роломно \ вщкрито, а завуальовано, коли не можна винного схопити за руки \ знайти можливють притягнути його до вщповщальноеп у правовому простор!. Саме такш завуальованш експансп чужо! свободи сприяють знания людини. Знания — це дшено не лише сила, а й сощальна зброя, яка багато в чому випала з етично! системи регулятор!в \ залишаеться значною м!рою невловною для традицшного права, накладаючи на нього у цьому сенс! ознаки арха!чност1, тобто невщповщносп сучасним вимогам врегулювання суспшьних вщносин, яы опосередковуються \ завуальовуються знаниями.
Усвщомлюючи цей факт, з шшим розумшням сприймаеш той парадокс, що ¡з розбудовою правового простору людства масштаби житгевих прояв1в свавшля сучасно! цившзовано! людини не зменшуються, а зростаютъ, що нею ретельно маскуеться у прямих даях, але девуальовуеться через масштаби !хшх негативних наслщйв, зокрема, злвденне життя бшьшосп громадян нашо! планета. Тому I не можна вважата безпричинними та давними свавшьш акцп протесту знедолених людей, жертвами яких дуже часто в сучасних умовах стають випадков1 невинш ¡нш1 люди. Як спотворений по-сучасному, багато в чому завдяки знаниям, лицем1рством безликий людський св1т утискуе людину, так та без адреси 1 бореться за вщетоювання сво!х нев1дчужуваних громадянських прав, не маючи сподавань вщновита справедлив1сть законним способом.
Л1тература:
1. Дзюба I. Метод — це насамперед розумшня // Вища освиа Украши. — К., 2003. —
№ 4. - С. 5-10.
2. Попович М. Модерн i постмодерн: фшософш i полптска // Дух i Jltiepa. — 2002. —
№ 9-10. - С. 467-490.
3. Орфографгчний словник украшсько! мови: Близько 120 000 сл1в / Уклад.: С. I. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русашвський, О. О. Тараненко. — К.: Вид-во «Дов1ра», 1994. - 864 с.
4. Рассел Б. История западной философии и ее связи с политическими и социальными условиями от античности до наших дней: В трех книгах. Издание 3-е, стереотипное. — М.: Академический проспект, 2000. — 768 с.
5. Рябченко В. I. Технократизм i доля украшського села: Занепад сучасного села як
системна криза укр. сощуму: соц.-фшос. анал1з проблеми. — К.: Знания Украши, 2006. - 76 с.
6. Современный философский словарь / Под общей ред. д. ф. н. профессора В. Е. Кемерова. — 3-е изд. испр. и доп. — М.:, Академический Проект, 2004. — 864 с.
Владимир Рябченко. Про мораль, закон, справедливость...
Человечество сегодня во многих ситуациях демонстрирует свою несостоятельность в локализации и урегулировании проявлений безграничной свободы, которая трансформируется в своеволие не вероломно и открыто, а завуалированно, когда нельзя виноватого схватить за руки и найти возможности привлечь его к ответственности в правовом пространстве. Именно такой завуалированной экспансии чужой свободы способствуют знания, которыми объективируется социальная действительность. Знания — это действительно не только сила, но и социальное оружие, которое во многом выпало из этической системы регуляторов и остаётся в значительной мере неуловимым для традиционного права, налагая на него в этом смысле признаки архаичности, то есть несоответствия современным требованиям справедливого урегулирования общественных отношений, которые обезличиваются и вуалируются знаниями.
Volodymyr Ryabchenko. About Moral, Law, Justice...
Today, humanity demonstrates its disability to localize and regulate the boundless freedom, which is transformed into arbitrariness not in the open, but in the hidden way, when it is impossible to find the guilty person and to bring him/her to trial. Knowledge, which objects the social reality, can promote that veiled expansion of other's freedom. Knowledge is not only a power, but also a social weapon, which come out of ethical regulations system and stay to some extent difficult to catch by traditional law. This makes law archaic or, in other words, inappropriate to the contemporary requirements of faire regulations of social relations, which are veiled by knowledge.
