CC BY
63
УДК 101:373.66
Володимир ВЛАСОВ
КОНЦЕПЦ1Я СОЦ1АЛЬНО1 ФШОСОФП ОСВ1ТИ ТА ГЕНЕЗА 11 В1ТЧИЗНЯНО1 МОДЕЛ1 В СИСТЕМ1 СУЧАСНО1 ГЛОБАЛ1СТИКИ
Розглянут1 питания теоретико-при-кладног моделг новог ¡нтегративног глобальног парадигми сощально'г фшософп освти в умовах глобал1зацИ Найбшьш виразною ознакою прийдешньог епохи е стргмке наростання процес1в свтовог глобал1зацИ Тому також тдкреслюеть-ся, що будь-яка громадянська гнституцгйна, освгтньо-виховна модель, як г наукове дослгдження, е за визначенням мгжнародними в умовах сучас-ног глобал1зовано'г сустльног системи. Питання, пов'язат з управлгнням освтою I сустльним вихованням в даний час знаходяться в центр1 уваги не лише втчизняног, а й свтовог громадськост1. Водночас ц1 модел11 про-грами не мають бути в1д1рват ат в1д 1ндив1дуально-колективно'г системи моральних г соцгальних ценностей, теоретико-прикладного навчання, анг в1д подальшого застосування набутих щнностей, норм I навичок в повся-кденному житт1, науц чи на виробництв1, у сфер1 ус1х сощальних 1нсти-тутгв. Сощальна фыософ1я освти I виховання е, у цьому випадку, з одного боку, частиною сощально-фшософсько'г I педагог1чно'г науки, а з Iншого - надае можлив1сть зрозумти приховану сутнгсть певних вир1шальних тенденцт в соц1ум1, освт1, вихованн11 держав1 в глобальному контекст1 свтових сустльних трансформацт, сучасног економгки I полтики.
Ключовi слова: глобал1защя, фшософ1я, освта, менеджмент, цивш-защя, глобал1зм, постгмпергалгзм, культура, транснацгоналгзацгя, Iнфор-мащя, демократ1я.
У сучаснш концепцп «сощальнот фшософп освгги» дослщжуються перспективи формування штегровано! сощально-гумашстично! системи фшософп, осв^и, менеджменту, суспшьного виховання i формування ш-телектуально! особистосп в контекст розвитку шститутв громадянського суспшьства, демократично! суспшьно орiентованоi освгги i управлшсько! практики у свт в умовах глобалiзацiйних процеав (що е вагомим для розвитку сощуму та осв^и Укра!ни на сучасному !! етат). Аналiзуеться мо-
дернiзацiя соцiального та економiко-полiтичного розвитку i потенцiал ан-трополопчно-психолопчно'1' структури людини в цiннiсно-нормативному вимiрi сучасного глобалiзованого суспiльства свiту, реформацiйнi стратеги в сощум^ освiтi i менеджмент^ 1'хня глобалiзацiя та процеси iнституалiза-цп i перспективи гумашзацп систем освгги, управлiння, виховання.
Концепцiя бере свш початок ще з 1970-80-х рр. у сощально-критич-них дослщженнях П.Фрейре, Г.Маркузе, Ч.Рейча,I.Iллiча, Д.Девi, Р. Пре-бiша, К.Лiча, Р.Лiктмена, Р.Яю^ та iнш. (див., зокрема: Marcuse H. Über den affirmativen Charakter der Kultur; Marcuse H. Versuch über die Befreiung;Marcuse H. Das Ende der Utopie; Marcuse H. Kritik der reinen Toleranz; Freire P. Pedagogy of Freedom: Ethics, Democracy, and Civic Courage (Critical Perspectives); Illich I. Une société sans école: Trad. de l'angl; Illich I. Geuder;Leech K. Youthquake: The Growth of a Counter-Culture; Dewey J. Démocratie et l'éducation; Reich Ch. The Greening of Society).
Використовуються також деяю наробки Ж.Дельоза, Ф.Гваттар^ М.Фуко, Ж.Лакана (зокрема, представление у працях - Deleuze G., Guattari F. L'Anti-Oedipe;Foucault M. Discipline and Panisch: Biath of the Prison, Lacan J. Intervention sur le transfert, Lacan J.Subversion du sujet et dialectique du desire dens L'inconsient freudien).
Методолопчш принципи в дослщженнях даного напряму спираються на критичну теор^ сощальних дослщжень та сформовану на ïï основi со-щальну фшософш глобалютики, зокрема, в концепцiях «сощально'1' дель беративносп», «суспшьно'1' субсидiарностi», лiбертарного комунiтаризму, згiдно яко'1' суб'ект та об'ект е взаeмодiючими факторами в середовищi су-купностi уае суспшьно'1' практики на iнституцiйному рiвнi даного етапу ïï юторичного розвитку [8;9;10;11;12;13;14;15].
Зараз цей мiждисциплiнарний напрям очолюють фiлософи, пол^о-логи, економiсти, культурологи Д.Келлнер, Р.Лштмен, Р.Якоб^ Р.Курц, Д.Купер, А.Яппе, ГБенджамш, М.Хардт, О.Лафонтен, А.Бадью, М.Дебез, Г.Мьерi, С.Жижек, П.Орбан, М.Букчин, П.Кокшотт, А.Котрелл, Р.Данне-ман, Р.Штольц, Е.Логоф, С.Мiллер та iнш. (див.зокрема: Benjamin I. The Oedipal Riddle: Authority, Autonomy and the New Narcissism;Cooper D. Psychiatry and Anti-Psychiatry; Orban P.Sozialisation und Emanzipation des Volkes. Kritik der erzieherischen Erkenntnis;Jacoby R. Social Amnesia:A Critic of Conformist Psychology; Jacoby R. The Politics of Narcissism; Badiou A. CIRCONSTANCES 4. Est-il Le Nom; Jappe A. Die Abenteuer der Ware; Debes M., Miaret G. Traitö des sciences pйdagogiques;Lichtman R. The Production of Desire:The Integration of Psychoanalysis in to Marxist Theory; Bookchin М. Hierarchie und Herrschaft; Kellner D. Critical Theory, Marxism, and Modernity; Kellner D. Marcuse's Challenge to Education; Kurz R. Kollaps der Modernisierung: vom Zusammenbruch des Kasernensozialismus zur Krise
der Weltokonomie; Kockshott P.W.,Kotrell A. Alternativen aus dem Rechner; Dannemann R. Das Prinzip Verdinglichung;Zizek S. The Ticklish Subject; Zizek S. Psychoanalysis and post-marxism; Kellner D. Technological Revolution, Multiple Literacies, and the Restructuring of Education; Kellner D. Critical Theory, Marxism, and Modernity).
Вони прагнуть розширити юнукта уявлення теорп i практики осв^и i сощально'1 фшософп, менеджменту про здобутки i проблеми процеав гло-балiзащi, iнституалiзащi громадянського суспшьства, 1'хньо'1 ролi для сус-пiльного буття та соцiального тзнання в контекстi соцiального просв^ни-цтва та аналiзу явищ освiти, виховання, навчання. Соцiальна фiлософiя, фiлософiя осв^и, глобалiстика i менеджмент розглядаються в «сощальтй фтософИ oceimu» як базис св^оглядних основ шституцшно-громадян-ського процесу; осв^нш процес постае у цьому контекстi як об'ект управ-лiнського i соцiально-фiлософського аналiзу. В цш концепцп здшснюеть-ся аналiз соцiальних, свiтоглядних та управлiнських аспекпв в моделях i методологи сучасно'1 фшософп освiти i менеджменту осв^ньо-виховних процесiв. Вiдзначаеться, що серед юнуючих умов i передумов устшно-го формування i функцiонування систем осв^и i соцiального виховання та ефективних моделей багаторiвневого менеджменту необхiдним е на-явнiсть розвинутого громадянського суспшьства. Громадянське суспшь-ство вiдрiзняеться вщ суспiльства загалом тим, що залучае громадян до самоуправлшня, колективних дш в суспiльнiй, iдейно-цiннiснiй та пол^и-ко-правовiй сферах для формування i вираження сво'1'х iнтересiв, iдей, об-мiну iнформацiею, досягнення стльно'1 мети, висування вимог до держави i вщповщальносп офiцiйних осiб [3, 21]. Воно постае посередником мiж приватною сферою життя людей та державою i об'еднуе величезне розма-1ття формальних i неформальних органiзацiй лише внаслщок розвитку ос-в^ньо-виховно'1 сфери i цiлеспрямованого суспiльно-цiннiсного просв^-ництва. Становлення такого суспiльства повязане з вщповщним етапом розвитку соцiуму, людства, держави та певно'1 системи осв^и i виховання.
Саме тому дослщники, якi належать до дано'1 св^оглядно'1 школи, ана-лiзують основнi тенденцп розвитку дослiджень iнституалiзацii громадянського суспшьства, осв^и i виховання в контекст глобально'1 гумаштари-зацп св^оглядних засад, цiнностей i моделей менеджменту та форм^вшв самоуправлiння. Система яюсно'1 освiти, ефективного суспiльного виховання рiзних рiвнiв обов'язково мае передбачати водночас й ефективну систему сощального управлшня, запорукою iснування яко'1, е в свою чергу, розвинене iнституалiзоване громадянське суспiльство, що потребуе i формування не тшьки правово'1 держави як свое'1 передумови, а й цшком ново'1 концепцп навчання, грунтовано'1 на соцiально-фiлософськiй моделi фшософп освiти [4,17]. Разом з тим, тшьки розвинута, стабшьна демократична
система освiти i суспiльного виховання уможливлюе утворення ефектив-них шститутгв громадянського суспiльства, правово! держави, е основою стабшьного демократичного устрою й авторитетно! влади.
У цш концепцп й дослщжуеться соцiально-фiлософський аспект (перш за все - поки що, в основному, захвдних) взаемозв'язку глобального роз-витку i сощально! фшософп осв^и, суспiльного управлiння вихованням i освiтою, концепцiй менеджменту i самоуправлiння, як галузi штегрова-них осв^ньо-фшософських i соцiально-управлiнських знань в контекст! глобалiзацii i розвитку iнститутiв св^ового громадянського суспiльства. Здiйснюеться аналiз i класифiкацiя сощально! сутностi iснуючих шкш i напрямiв соцiально-фiлософських концепцiй осв^и i виховання, управлш-ня i самоуправлiння, розкриваються iдейнi суперечностi та iнтегративнi зв'язки мiж ними в контекст! глобалiзацii та громадянсько! iнституалiзацii.
На жаль, у науковому середовищi Укра!ни, дана дослiдницька школа поки що представлена поки що лише одшею (хоча й концептуальною та штегративною) моделлю [Див.:1]. Маемо над^, що подальшi розвiдки укра!нсько! сощально! та осв^янсько! фшософп бiльш широко долучаться до даного вагомого св^ового наукового напрямку.
Чи можлива 1стина i реалiзацiя проекту Просвiтництва сьогодш, зокре-ма i у сферах фшософп та осв^и? 1ншими словами, чи здатний суб'ект промовляти ^ головне, дiяти у наш час «кшця метанаративiв» з позицп 1стини, яка не була б лише дискурсивним ефектом? Наприклад, сучасний сощальний фiлософ Ален Бадью вважае, що так, що i робить його один iз найбiльших фiлософiв сучасносп.А. Бадью е автором, який подав гранич-не формулювання тако! сощально-фшософсько! та осв^ньо-просв^ниць-ко! критики. Вш заслуговуе на особливу увагу перш за все тому, що його «пост-марксизм» не мае шчого спшьного з модним деконструктивютським вiдкиданням позiрного марксистського «есенщалiзму»; навпаки, його унь кальнiсть як раз i полягае у радикальнш вiдмовi вiд деконструктивютсько! докси як ново! форми псевдо-думки, як сучасно! версп софiзмy
Уся теоретична сощальна та фiлософсько-освiтянська споруда Бадью, як на це вказуе назва його головно! пращ, грунтуеться на розривi мiж Бут-тям та Подiею (L'etre et l'evenement). «Буття» позначае позитивний он-толопчний порядок, доступний Знанню, нескiнченну множину наявно-го в нашому досввд, що може бути категоризована щодо роду та виду з огляду на сво! якостi. З самого споду, як i годиться, знаходиться чиста множина, все ще не структурована символiчно множина досвiду, те, що дано; ця множина не е множиною Одиниць, оскiльки лiчба все ще не вщ-булася. Те, що Бадью називае «ситуацгею», е будь-якою специфiчною по-слщовною множиною (наприклад суспiльство, освiта, наука, мистецтво): ситуащя структурована, i саме !! структура дозволяе нам «порахувати»
11 як «Однину» [7,24-25]. Тут, однак, з'являються першi трiщини в онто-логiчнiй спорудi Буття: аби ми мали змогу «порахувати» 11 як «Однину», повинно спрацювати подвоення (reduplicatio) ситуацп, i це подвоення передуе символiзацп (символiчному вписуванню), тобто, аби ситуащю можна було «порахувати як Однину», 11 структура повинна завжди вже включати метаструктуру, яка визначае 11 як Однину (позначена структура ситуацп повинна бути подвоеною у символiчнiй мережi позначниюв). Коли ситуацiя таким чином «порахована як Однина», iдентифiкована 11 символiчною структурою, ми маемо «стан ситуацп» (Бадью використо-вуе тут двозначшсть термiну «state» - «state of things» (стан речей) versus «State» (Держава) у поличному сена; не юнуе «стану суспшьства» без «Держави», в якш структура суспшьства репрезентована/продубльована). Таке символiчне подвоення уже включае мЫмальну дiалектику Порож-нечi та Надлишку: чиста множина Буття все ще не е множиною Однин, оскшьки, як ми щойно побачили, аби бути Одниною, чиста множина мае бути «порахованою як Однина»; з точки зору стану ситуацп передуюча 1й множина може видаватися лише як нiщо, так що шщо е «справжнiм iм'ям Буття як Буття» до його символiзацп. «Порожнеча» була центральною категорiею онтологл починаючи вiд демокрiтового атомiзму: «атоми» е нiчим iншим як конф^уращями Порожнечi. «Надлишок» стввщнос-ний з щею Порожнечею набирае двох форм. З одного боку, кожен стан речей включае принаймш один надлишковий елемент, який, хоча й ч^ко приналежний ситуацп, однак не «врахований» нею, не включений у не! належним чином (наприклад, «не штегрована» чернь у суспшьнш ситуацп): цей елемент наявний, але не представлений (presented, but not represented). З шшого боку, юнуе надлишок ре-презентацп (re-presentation) над наявшстю (presentation): чинник, який уможливлюе перехщ вш ситуацп до 11 стану (наприклад, держава у суспшьств^ освiта у навчанш) е завжди надлишковим по вщношенню до того, що вiн структуруе. На вщ-мiну вiд неможливо1 лiберальноi мрп про державу, поставлену виключ-но на службу громадянському суспiльству, державна влада е за необхщнь стю «надлишковою», тобто вона школи просто i прозоро не репрезентуе суспiльство, а дiе як насильницьке вторгнення в те, що вона репрезентуе.
Такою, отже, е структура Буття. Втм, час вщ часу у цшком випад-ковий, не передбачуваний споаб, поза засягом Знання Буття, вщбуваеться Подгя, яка належить до цшком вщмшного вимiру - а саме, не-Буття.
Можна ч^ко зрозумiти рiзницю, яка вщдшяе «1стину» Бадью вiд де-конструктивютського поняття «множинностг гстин» (або, радше, «ефек-тгв гстини»); для Бадью ютина е випадковою, залежачи вщ конкретно'].' суспшьно-юторично'1 ситуацп, чиею ютиною вона е. Однак, у кожнш кон-кретнiй та випадковiй суспшьно-юторичнш ситуацп iснуе тiльки одна 1с-
тина, яка, проявившись один раз, функцiонуe як мiрило себе та фальшиво-ст того поля, проти якого вона повстае. Одне з головних тверджень Бадью полягае в тому, що чиста множинтсть позбавлена пдносп як належний об'ект думки. Суб'екта визначае його вщдашсть Поди: прослщковуючи Подiю, суб'ект настирливо вщшуковуе в ситуацп ïï слiди [15,132]. Отже, «суб'ект» для Бадью е скшченною та випадковою з'явою: 1стина не лише не «суб'ективна», в сена пщпорядкованосп примхам суб'екта, але й сам суб'ект «служить 1стиш», котра перевершуе його; оскiльки вш нiколи не е вповнi адекватним нескшченному порядку 1стини, суб'ект завжди змуше-ний дiяти в межах скшченно'1 множини ситуацп, в якш вiн розрiзняе знаки 1стини.
Тут недвозначно i радикально опонуеться постмодерним анти-плато-нiвським випадам, чия базова догма проголошуе, що ера, коли все ще було можливо обгрунтувати будь-який (розумовий, осв^нш, суспiльний, поль тичний тощо) рух безпосереднiм зверненням до певно'1 вiчноï метафiзичноï або трансцендентно'1 iстини, давно закiнчилась. Оскшьки, мовляв, досвiд нашого столiття переконливо довiв, що таке звернення до метафiзичного a priori веде до катастрофiчних «тоталiтарних» суспiльних наслiдкiв, нам залишаеться лише визнати, що ми живемо у новш ерi, позбавленш метафь зичних певностей, ерi випадковостей та припущень, та у «суспшьсга ри-зику», яке трактуе знання, думку, науку, пол^ику як фронезис (phronesis), як царину стратепчних суджень та дiалогу, а не застосування фундамен-тальних когнiтивних прозрiнь [6]. На противагу такiй постмодернiй дока, Бадью намагаеться обгрунтувати повернення до пол^ики (ушверсально'1'!) 1стини в умовах сучасно'1 глобально'1 випадковостi.
Таким чином вш вважае, що це реабштувало б в сьогоднiшнiх умовах множинносп та випадковостi не лише саму фшософп, освiтнiй i просв^-ницький проект, а й справдi метафiзичний вимiр: нескiнченна 1стина, як осв^а й просвiтництво фшософп (перш за все - сощально'1 та осв^янсько'1') е «вiчною» та мета-вiдносною стосовно темпорального процесу Буття; це спалах 1ншого Вимiру, який переступае меж позитивностi Буття. Кожна Iстина-Подiя приводить до своервдного «Воскресiння», тобто, завдяки вщ-даностi ш та робот! любовi заради не'1, ми входимо в шший вимiр, який не-можливо звести до звичайного служшня des biens (благополуччю - безпере-шкодному плину справ у цариш Буття [6,670]) - вимiр Безсмертя, Життя не обтяженого смертю. Все ж, залишаеться проблема, як стало можливим те, що перший i дос найдоречшший опис операцп ввдданосп 1стиш-Поди сто-сувався 1стини-Поди, яка була просто видимютю, а не справжньою 1стиною.
Критичне мислення неможливо вщдшити вiд творчого. Як тшьки-но ми починаемо аналiзувати проблему, ми одразу будуемо гшотези, шукаемо альтернативш способи розв'язання та ш. А все це е актами творчосп.
Отже, точнiше буде називати той тип мислення, про який йдеться, критич-ним творчим мисленням.
Ще бiльш об'ективною, ефективною i практичною е критична тео-рiя навчання та освiти [11;12], яка заснована на прiоритетах лопчного, проблемного, критичного мислення, пошуку нестандартних вщповщей та дослщницько! дiяльностi тих, хто навчаеться, яю сприяють розвитку твор-чостi, самостiйностi, професiоналiзму i вiдповiдальностi - особистiсних якостей, таких необхщних у сучасних соцiокультурних умовах. У критич-нiй соцiальнiй фшософп осв^и, теорп знання засвоюються цшеспрямо-вано i систематично, коли вони викладаються цiлiсно (вiд цiлого до ча-стин). I «цшсносп», яю ми вивчаемо, пов'язанi з шшими цiлiсностями, так само, як i 1'х частини (елементи) пов'язанi мiж собою. Дане положення дозволяе зрозум^и, що ми не зможемо свщомо осягнути глибоких знань в якшсь галузi, поки не дiзнаемося, як вона пов'язана з якоюсь шшою об-ластю знань, як вони разом з шшими галузями знань сприяють нашому розвитку i вдосконалення. Дидактична теорiя стверджуе, що люди можуть отримати достатш знання, не захоплюючись ними i не цшуючи 1'х. Отже, така освiта суттево не змiнюе цiнностей учнiв. Зпдно критичнiй теорп, люди отримують необхщш i справжнi знання тодi, коли вони '1'х щкавлять, захоплюють, i коли цi знання цiнуються ними. Вс iншi знання поверховi й неютотш. Така освiта, яка заснована на критичнш теорп, змiнюе щнносп, мотивацiю учнiв i перетворюе 1'х у вiчних учнiв, якi постшно займаються самоосвiтою i самовдосконаленням, в розумних i освiчених людей, здат-них бути успiшними i ефективними в сучасному свiтi.
Роль критичного мислення i вiдповiдного йому типу осв^и полягае у тому, щоб протистояти вiрi, яка не тддаеться поясненню. Цей вид мислення проявляеться у двох напрямках: 1) орiентацiя на пошук правди; 2) розумшня рiзноманiтностi. Вiра в абсолютизм i в ще!, що не тддаються поясненню, е негативними показниками критичного мислення. Критичне мислення також включае у себе ощнку самого розумового процесу - тереби розмiрковувань, що привели нас до висновюв, або тих чинникiв, як ми врахували пiд час прийняття рiшення.
Пiдкреслимо, що критична фiлософiя i критичне мислення означають не вульгарну негатившсть суджень або критику, а зважений розгляд рiзно-маштних пiдходiв до проблеми, щоб приймати обгрунтоваш судження та рiшення щодо не! Критично мисляча людина шчого не сприймае на вiру. Отже, вона мае здiбнiсть i устремлшня оцiнювати рiзнi твердження та ро-бити об'ективнi судження на основi добре обгрунтованих доказiв. Мета критичного мислення полягае у встановленш об'ективно! iстини.
Значний науковий iнтерес при вивченш проблем глобалiзацii мають системш дослiдження з iнтегрованого концептологiчного сощально-фшо-
софського й управлiнського досвiду комплексного iнституцiйного рефор-мування суспiльства, систем менеджменту, форм осв^и в контекст свгго-вих глобалiзацiйних процесiв, результати яких викладенi в iнтегративних концептолопчних дослiдженнях украшського вченого - В.В. Зшченка в дослiдженнях з сощально'1 фшософп освiти i сощально! фшософп менеджменту в шституцшному вимiрi глобального розвитку.
Зазначаючи, насамперед, що найбшьш виразною ознакою прийдешньоï епохи е стрiмке наростання процесiв св^ово'1' глобалiзащï, В.В. Зiнченко водночас стверджуе, що поки не досягнуто глибокого розумшня сутнос-тi явища «глобалiзащя», повного усвiдомлення позитивних i негативних його рис [4,3]. Зближуючи до деяко'1' мiри поняття ттеграцп, яка для В.В. Зшченка процес як економiчний, так i пол^ичний, i глобалiзащï, що, на його думку, е зростаючою взаемозалежнiстю населення Земл^ процес яко! об'еднуе не лише економшу, а й культуру, шформацшну сферу, технологи та управлiння, вш зазначив, що «глобалiзацiя призводить до нового щка-вого явища, яке можна визначити як в1ртуальне звуження свгговоУ цивь л1зацн» [5,4].
При цьому в наущ та освт вiдбуваеться глобалiзацiя досл^ни^^! i навчально! дiяльностi за рахунок формування нових дослщницьких мереж i систем дистанцшного навчання, що дозволяе окремим ученим чи нау-ковим колективам ставати членами глобального дослщницького простору [5,4-5].В цих умовах, на думку В.В.Зшченка, людина повинна бути актив-ним агентом громадянсько-шституцшного, управлiнського, виховного i навчального процесу пошуку й накопичення соцiальних i фахових наро-бок, суспшьно-моральних цiнностей та власного знання.
Базуючись на цьому, В.В. Зшченко зазначив, що: 1) моделi менеджменту, сощально'1 фшософп виховання та осв^и, втiлення програми суспшь-ного розвитку i навчання покликанш навчити людей провадити самостшне i оригшальне дослiдження себе, соцiуму та системи знань; 2) шститути освiти i виховання, у свою чергу покликаш створити вщповщним чином структурованими штегративне громадянське, цiлiсне, освiтньо-виховне i наукове середовище при пiдкресленнi того, що будь-яка громадянська Ыститущйна, освтньо-виховна модель, як i наукове досл1дження е за визначенням мiжнародними в умовах сучасног глобалiзованоï сустльног системи; 3) держава мае вщповщати за шституцшне формування громадянського суспшьства, шдивщуально-суспшьний розвиток i навчально-ви-ховну тдготовку.
Тому автор прагнув концептуалiзувати, теоретично обгрунтувати i про-аналiзувати сучасш теоретико-прикладнi моделi новог «ттегративног гло-бальног парадигми сощально'г фыософи менеджменту, сустльного виховання й освти» [5,8-13].
Оцiнюючи основнi тенденци глобалiзацii соцiуму, В.В. Зiнченко вка-зуе, що глобалiзацiя розгортаеться на мшро- i макроекономiчному рiвнях. Головною особливютю глобалiзацii на мiкроекономiчному рiвнi, на його думку, е загальна стратепчна орiентацiя компанiй на ринки збуту у всьому свiтi, джерела постачання i розмiщення виробництва у рiзних крашах.
На макрорiвнi вщображаються наслiдки цих процесiв при скороченш чи усуненнi обмеження на шляху мiжнародноi торгiвлi, iноземних швести-цш, фiнансових операцiй [5,16-17].
У цшому глобалiзацiя, за оцiнкою даного дослщника, «являе собою об'ективне невiдворотне явище сучасностi, яке можна уповiльнити засо-бами економiчноi полiтики (що i вiдбуваеться у рядi випадкiв), але не можна зупинити або «вщмшити», оскшьки це iмперативна вимога сучасного суспшьства та науково-техшчного прогресу» [5,18].
В iсторичному аспектi В.В. Зшченко видiляе три типи глобалiзацiх: 1) фiнансова глобалiзацiя античних чаав, коли Олександр Македонський сконцентрував пщ своею владою практично все золото та срiбло (приблиз-но 8840 т). Шсля його смертi щ скарби розiйшлися по античному свггу, ви-кликавши першу у свт iнфляцiю в крашах Середземномор'я, що вчений називае фтансовим глобалiзмом. При цьому згаданий тип глобалiзацii мав локальний характер; 2) колошальна глобалiзацiя як наслiдок геогра-фiчних вщкритпв з наявнiстю взаемозалежностi - пол^ично!, слабшою вiд сильнiшого, периферii вщ центру, колонii вiд метрополii; 3) структурна глобалiзацiя - середина XIX ст. - 80^ роки ХХ ст.; 4) послщовна форма глобалiзацii, яка спостерiгаеться нинi i розвиваеться в умовах единого рин-кового характеру св^ового господарства, що являе собою важливу ознаку постiндустрiальноi цившзацп.
Разом iз тим, В.В.Зiнченко надае ще одну трансформовану перiодиза-щю глобалiзацii: внутр1шньодержавну/м1кро- (в рамках iмперii), м1ж-державну/ мезо - (колонп-метрополп), м1жрег1ональну/макрор1вень (промислово розвинутi держави-регiони) i вищу «макро з макро» - мега-р1вень [4,19-22].
Сучасна глобалiзацiя, за його оцiнкою, визначаеться економiчною взае-мозалежнiстю - посиленням вщкритосп нацiональних ринкiв, поглиблен-ням мiжнародного подiлу працi i кооперацii пращ; шформацшною глобалi-зацiею; взаемозалежнiстю, що пов'язана з проблемами загальнопланетарноi безпеки - еколопя, ядерна енергетика, ядерна зброя i т. iн. [5,22]
Ощнка процесiв глобалiзацii в юторичному аспектi дозволила В.В. Зiн-ченку на основi синтезно-порiвняльного аналiзу виокремити низку вщмш-ностей сучасноi глобалiзацii порiвняно з тим, що вщбулося в минулому:
1. на початку XX ст. велика частина св^ не брала учасп в глобальнш економiцi;
2. у Х1Х ст. глобалiзацiя була викликана скороченням транспортних витрат. Зараз вона зумовлена зниженнями вартост засобiв зв'язку, зменшивши необхiднiсть фiзичних контактiв мiж виробниками i споживачами;
3. хоча чистий оборот св^ового катталу може бути меншим, нiж у минулому, валовi мiжнароднi фiнансовi потоки стали набагато бшь-шими. При цьому, на думку В.В. Зшченка, насправдi глобальною економта е лише для катталу;
4. науково-техшчна револющя i становлення «iнформацiйного суспшьства»;
5. глобалiзацiя супроводжуеться регiоналiзацiею економiчноi дiяльностi.
Свiт у цiлому, зпдно з даним поглядом, швидше рухаеться до своерщ-ного «новогорегюналгзму», коли один з «нових репошв» набувае трансна-цiонального характеру, поширюючи свш вплив на всю планету.
Разом iз тим, окрiм певних реалш глобалiзацii, у свiтi ствюнують не менш реальнi тенденци реriоналiзащi, дисощаци i навiть асощалiзащi [5,29-31].
Тобто фактично йдеться щодо явища деглобал1заци, яка мае, за ощн-кою В.В.Зшченка, низку ключових напрямiв:
• Виробництво для внутргшнього ринку знову повинно стати головною складовою економiчного життя.
• Принцип делегування повноважень на нижчий ргвень виконавчог влади повинен бути утверджений в економiчному житп завдяки ор-гашзаци виробництва товарiв на рiвнi мюцевих громад i на загаль-нонацiональному рiвнi.
• Торгова полтика повинна бути спрямована на захист мюцево! еко-номiки вiд руйнування пiд тиском продукцii ТНК. Зауважимо, що фактично щ три пункти спрямоваш на iзоляцiю кра!ни вщ глобалi-зованого свiту.
• Промислова полтика повинна використовуватися для пожвавлення i посилення промислового виробництва.
• Заходи (введення яких посттно в1дкладаеться), спрямованг на ско-рочення розриву м1ж доходами I перерозподш землг (включаючи проведення земельно! реформи в мютах) призведуть до створення живого внутршнього ринку.
• Необх1дно перестати сприймати економ1чне зростання як фетиш, зосереджуючи зусилля на тдвищення якосп життя, збшьшення сощально! рiвностi.
• Необх1дно заохочувати розвиток I поширення еколог1чно чистих технологт.
• nompi6HO зашнчити з практикою, коли cmpamesiHHi eKonoMinni ршення ухвалюються технократами або вщдаються на сваволю ринково' стихи.
• Структури громадського суспшьства повинш уважно стежити за Ыями держави i приватних корпорацт з iнституцiалiзацiею цього процесу.
• Змшана економша повинна грунтуватися на рiзних фермах влас-ност - мунщипально", сустльно", кооперативно', приватно' i державно!' з виключенням з не! ТНК.
• Цeнmралiзoванi структури, як джть на глобальну рiвнi - МВФ i СБ слid замтитирегюнальними iнcmumуmамu, заснованими не на ще'1 вшьно' торгiвлi i необмеженого перемiщення катталу, а на принципах коопераци i спiвпрацi, якi виходять за меж логiки капiталiзму.
Фактично В.В. Зшченко цими ключовими напрямами запропонував систему перебудови св^ово' економiки, дотримуючись деякою мiрою по-глядiв альтер-глобалютв. У цiлому, на думку В.В. Зшченка, глобалiзацiя - це яюсно нове явище на нинiшньому етап розвитку людства, яке пов'я-зане, з одного боку, з колосальним накопиченням катталу окремими ком-пашями та кранами з переростанням катталу в транснацюнальний при його домшувант над економiками багатьох кра'н та 'х полiтичними мож-ливостями, а з шшого, створення свiтовою матерiальною культурою нових технологiй, продуктiв споживання i послуг стае глобально затребуваним [4,38].
Фiнансовий капiтал з його дикими спекуляцiями, вiдокремленими вiд реальносп матерiальноi працi, цей стандартний bete noire (предмет нена-вистг) мшьйошв знедолених, прославляеться апологетами нолiберальноi глобалiзацii як зародок майбутнього, найбiльш динамiчний та номадичний аспект капiталiзму. Оргашзацшш форми сучасного капiталiзму - децен-тралiзацiя прийняття рiшень, радикальна мобшьтсть та гнучкiсть, взае-модiя численних агентсв - сприймаються як таю, що вказують на прий-дешне панування множини. Виглядае на те, немов усе вже дано тут, в «постмодерному» капiталiзмi, або, висловлюючись «гегельянщиною», для переходу вщ В-собi до Для-себе - потрiбний лише акт суто формального перетворення, схожий на той, який Гегель розвинув стосовно боротьби мiж Просв^ництвом та Вiрою, де вш описуе, як «мовчазне, невпинне ткання Духу» проникае в ус шляхетнi частини i незабаром отримуе повний контроль над уама життевоважливими моментами та членами несвщомого iдола, якщо iнфекцiя проникла в ус органи духовного життя.
Тут наявна навт модна паралель з новим когштивютським поняття людсько' психши: схожим способом деякi дослiдники дiяльностi мозку на-вчають нас, що в мозку не юнуе яко'сь центрально' особистостi, що нашi
рiшення виникають як результат взаемодп мiрiад локальних агентiв, що наше психiчне життя е «автопоетичним» процесом, без будь-якого накинутого централiзуючого чинника (модель, яка, мiж шшим, явно базуеться на паралелi з сучасним «децентралiзованим» капiталiзмом)[14,241]. Отже нове суспшьство множини, що управляе сама собою, буде чимось на зразок сучасного когштивютського поняття його як мiрiад взаемодiючих агентiв, позбавлених центрально! особистосп, яка приймае всi ршення.
Однак у цьому випадку не враховуеться те, що катталютичний не-стримний розвиток та революцiонування сво!х власних матерiальних умов, його необмежено! спiралi продуктивностi е, в кшщ кiнцiв, нiчим iншим як вщчайдушною втечею, аби уникнути власно! виснажливо! вну-тршньо! суперечностi. Ця внутршня перешкода/антагонiзм як «умова неможливостi» повного розгортання продуктивних сил е водночас його «умовою можливосп»: якщо ми знищимо цю перешкоду, внутршню су-перечнiсть капiталiзму, ми отримаемо не повшстю вивiльнений стимул до продуктивносп, яку нарештi звiльнили вiд !! обмежень, а навпаки, втратимо саму продуктившсть, яку, як видавалося, спричиняв i одночас-но нищив капiталiзм. - якщо ми усунемо перешкоду, змарнуеться сам потенщал, якому ця перешкода не дозволяла вповш здшснитися. Це е капiталiстичною внутрiшньою трансгреаею в найчистiшiй формi, строго щеолопчною фантазiею про можливiсть зберегти наростання продук-тивностi, спричинено! капiталiзмом, водночас позбуваючись «перешкод» та антагонiзмiв, якi були - як демонструе сумний досвщ «реально юнуючого капiталiзму» - едино можливою структурою ефективного матерiального iснування для сустльства перманентно! самозростаючо! продуктивностi.
Оскiльки серед низки явищ суспшьного розвитку найважлившою, на нашу думку, складовою глобальних процеав е освiта, то В.В. Зшченко детально розкрив св^овий досвiд якiсного розвитку ттегративног системи освiти i тдготовки науково-до^дних кадрiв. Зокрема для Укра!ни вш виокремив найсугтевiшi проблеми, що вимагають загальнодержавного тдходу до !! розвитку:
• Визначення стратег!! i прюритетв у пiдготовцi фахiвцiв вiдповiдно до глобальних, соцiально-економiчних, демографiчних та шших процесiв;
• Розвиток збагачення нацюнально! освiти в контекстi загальноевро-пейських, св^ових освiтнiх процесiв;
• Впровадження нових, шновацшних, прогресивних форм оргашза-цп навчально-виховного процесу з урахуванням нов^шх шформа-цiйних та шших технологий;
• Напрацювання досвiду оргашзацп пiдготовки фахiвцiв за рiзними програмами дистанцшно!, заочно! та iнших форм осв^и;
• Удосконалення методичного, оргашзацшно-техшчного забезпечен-ня навчального процесу;
• Змша парадигми пiдготовки сучасних педагогiв, викладачiв вщ-повiдно до завдань та основних особливостей розвитку освГти;
• Впровадження нових форм пщвищення квалГфГкаци сучасних керГв-ниюв, спецiалiстiв народного господарства тощо.
• Загалом, за його ощнкою, для Украши стратегiчно в планi розвитку освгги постають два головних питання:
• Максимальне розширення доступу до освГти, зокрема вищо!.
• Вдосконалення навчального процесу у вщповщносп як Гз вГтчизня-ним, так i прогресивним зарубГжним досвщом.
У щлому В.В. Зшченко на основГ аналГзу свГтового досвщу дшшов вис-новку, що «стратегия тдготовки науково-дослщних кадрГв у сферГ вищо! освГти е одшею з ключових у галузГ сощального управлшня i фшософп суспшьного розвитку. Бо вГд того що саме ми розумГемо пГд наукою або яка з парадигм освгти е домшантною на певному юторичному етапi, в значнiй мгрг залежить споаб оргашзаци i функцiонування спшьного в сучасному i майбутньому» [5,134-135].
Цшавою е оцiнка В.В. Зшченком розмежування понять «ттернацю-налiзацiя» i «глобалiзацiя» щодо вищо! школи. Першу вш розглядае як вгльний академiчний о6мгн викладачами i студентами мгж вузами ргзних краш, створення единих спещальних навчальних програм, а другу - як ушверсалГзащю навчального планування, що здшснюеться за рахунок по-питу певного типу фахГвцГв на глобальних ринках пращ. При цьому ш-тернащоналГзащя в галузГ вищо! освГти веде до штеграци окремих вузГв i освГтнГх систем, а глобалГзащя - до ххньох конкуренци. Разом Гз тим, В.В. Зшченко прогнозуе, що «реакщя освГти на глобалГзащю полягатиме в змь цненш штегральнох особистостГ за збереження й розвитку ïï особливостей i конкурентоспроможностГ, а також в орГентаци на сучасну економГку. НовГ квалГфГкаци i технологи за збереження традицГйних i створення сучасних нащональних особливостей [5,139-140].
Автор також зазначив, що культурна глобалГзащя вищо! освГти е нерГв-номГрним, суперечливим i складним явищем, що веде до яюсно нового ут-ворення - «космополГтичного» ушверситету, побудованого на культурних цГнностях захщного свГту. При цьому для Украши, яка, за ощнкою В.В. Зшченка, не вписуеться у модель захщноевропейсько! цившзаци, культурна глобалГзащя вищо! школи матиме, ймовГрно, такГ наслщки:
популяризацГя глобальних мультикультурних цГнностей;
посилення свГтового домГнування евроатлантично! культури;
поява зарубГжних провайдерГв на територи нащональних держав;
втрата нащональнох культури та щентичносп [5,144].
Торкаючись процесу iHcmumy^oHavi3awï фтософп oceimu В.В. Зш-
ченко, оцiнюючи сучасний стан сощально'1 фшософп, зазначив, що «ми маемо справу не з визначеною наукою чи сферою д1яльност1, а з бшьш-менш визначеною сукуптстю понять, яка зм1нюе свою позицт у фшософп i культур1, що утворюе по сутг нову стил1стику в фшософському осмисленш сощального буття» [5,146].
На основi аналiзу пiдходiв втизняних i зарубiжних дослщниюв фшо-софських проблем осв^и. В.В. Зшченко розробив класифшащю цих тд-ходiв, згiдно з якими фiлософiя освiти - це:
• Сфера фшософського знання, що використовуе фшософсью тдхо-ди та ще'1 для аналiзу ролi та основних закономiрностей розвитку освiти;
• Матриця вщтворення суспiльства (соцiальностi, сощально!' структури, систем сощально"1 взаемодп, соцiально успадкованих кодiв поведiнки i т. ш.;
• Фiлософська метафiзика як значно ширша галузь фшософського знання порiвняно з сощальною фiлософiею i фiлософською антропологiею;
• Позитивютське розумiння ролi фшософп осв^и як прикладного знання [5,148-149]. При цьому, на його думку, якщо «сощальшсть, вт1лена в сощальних зв'язках i структурах, то сощальна фшосо-ф1я виявляе соцiально-iсторичнi визначення людського буття i философия освгги в ïï рамках виявляе один i3 модул1в i ме\ан1зм1в в1дтворення буття» [5,152-153].
Бшьше того, В.В. Зшченко вважае, що при посиленш тенденцп до проблемного, а не суперечливого розвитку сощально-гумаштарного знання, мiждисциплiнарний характер дослiджень у галузi осв^и, зумовлений ба-гатоаспектнiстю та багатоплановютю освiтнього процесу, призведе до ста-новлення nouidu^unurnapHoï meopiï oceimu - ед'юкологп [5,153-154], а передумовами суспшьнознавчо1 теорп осв^и вже сьогоднi е:
- розширення поля гуманiтарних проблем, яю поступово вiдтiсняють традицiйну сщентистську орiентацiю педагогiки, психологи та шших наук про освiту;
- бурхливий розвиток фшософп осв^и як метамови i загально1 методо-лопчно"1 основи в сферi освiти;
- тенденщя до доповнення методiв кiлькiсного аналiзу, а також експе-риментально-лабораторних метсдав методами якiсного аналiзу, нормативу, синтезом наукового пояснення i розумшня;
- наявнють единого об'екта, единого поля проблем i завдань дослщжен-ня таiн. [5,154-155]
ОскГльки фГлософГя освГти нерозривно пов'язана з усвщомленням i розумшням мГсця людини у свт, то тенденцп розвитку сучасного лю-динознавства вГдбуваються на змГнГ педагопки, як науки в цГлому, звщки В.В.ЗГнченко виокремив цГ загальносвГтовГ тенденцп таким чином:
• Поява нового мислення, усвiдомлення новог ролi i мшця людини в свiтi, коли головним багатством будь-якох краши е людина, а го-ловним засобом зростання могутносп добробуту е пщвищення рГвня утворення населення, розвиток творчих здГбностей окремоï людини;
• 1нтенсивний розвиток наук про людину при змшах наших уявлень щодо ресурсних, прихованих, потенцшних можливостей людини i, вщповщно, про цш, змГст i засоби виховання й освГти людини;
• Змша сощально-полтично 'г ситуацп у свrni, пов'язаноï з розвитком комушкацш i процесГв свiтовоï штеграцп;
• Змша со^ально-полтичних умов життя людини при переходГ на якюно новий рГвень життя, пов'язаний з вивГльненням людини вщ важ^ фiзичноï працГ й водночас замщенням процесу комушкацп «людина-людина» на рГвень «людина-технГка» (телевГзор, комп'ю-тер, телефон);
• Змша фенотипу людини, пов'язана з акселеращею i вщповщною змшою сексуальних норм;
• Терпимше вiдношення (толерантшсть) до прояву неординарностi думок, у поведiнцi i зовншньому виглядi окремих людей при плюра-стичному ухваленш рГзних точок зору в сферГ полГтики, щеологп, релГгл, норм патологи в психГатрп, поведГнкових реакцш, зовшш-нього вигляду та ш.;
• Лавиноподiбне наростання тформаци i змша засобiв комушкацп, внаслщок чого сьогоденний час визначаеться як час шформацшно-го буму, шформацшного вибуху, коли ГнформацГя старГе, не встига-ючи дГйти до свого споживача;
• Необхiднiсть посттно доучуватися, перенавчатися, змтювати свое життя, коли сьогодш окремш людиш доводиться кГлька разГв змГнювати спецГалГзацГю i навГть професГю впродовж свого життя;
• Зростання освтнього рiвня населення i освтнього цензу як в ро-звинутих крашах, так i крашах, що розвиваються [5,169-175].
Цю тезу дослщника можливо пщтвердити даними ООН, згщно з яки-ми, якщо рГвень письменносп дорослого населення (15 рокГв i бГльше) у 1997 рощ в свт становив 78 %, то у 2007 рощ вш зрю до 83,9 %, а наприклад у крашах Африки, що розташоваш нижче пустелГ Сахари, вщповщно 58,5 i 62,9 % [2,2].
У цiлому В.В. Зiнченко пiд фiлософiею освти розумiе «галузь науково-го знання, яка займаеться розробкою метапедагогiчних проблем виховання в контекст фiлософського осмислення i розумшня сутностi, природи i сенсу людського юнування» [5,178], а в основу ново1 фшософп освiти ХХ1 ст., на його думку, може бути покладена щея синергетико-комушкатив-но-дiалогiчноï освгги, що поеднуе три поняття - самооргашзащя, дiалог, комунiкацiя [5, 232].
Водночас, вщбуваеться трансформацiя фшософп осв^и у фыософт управлтня знаннями, яка е новим вимiром, iнструментом створення теоретичного i прагматичного ^мату для перетворення суспшьства в су-спшьство знання, а проблемне поле фшософп i менеджменту осв^и ро-звиваеться у межах сучасних умовах дослщження в галузi глобалiстики, геопол^ики i геоекономiки.
Деякi сучаснi дослщники обрали для нишшньо"1 глобально1 системи назву «Iмпeрiя» [9] - вибiр цього термшу пов'язаний з прагненням вь докремити його головнi характеристики вщ того, що визначае класичну сутшсть «ÏMnepiani3My». Згщно цьому баченню, транснацiоналiзацiя зни-щила iмперiалiзм i супутнi йому конфлiкти, замшивши його системою, в якш центр знаходиться «нще i с^зь» одночасно. Якщо узагальнити нарис припущень, яю сформулюванi з цього питання, побачимо, що у минулому iмперiалiзм являв собою постшний конфлiкт мiж рiзними iмперiалiстич-ними державами. Зараз зростаюча централiзацiя олiгополiстичного катта-лу призвела до становлення «колективного» iмперiалiзму трiади (США, Свропа i Японiя - щ складовi е плинними i можуть змiнюватися, не змiню-ючи сутностi системи) - постiмперiалiзму. З Щ€1 точки зору, пануючi сек-тори капiталу мають загальнi штереси по управлiнню сво1ми прибутками в новш iмперiалiстичнiй системi. Але об'еднане пол^ичне управлiння цiеï системи протирiчить множинностi держав. Суперечностi всерединi трiади пов'язанi не з вiдмiннiстю штереав пануючих олiгополiстичних капiталiв, але з вщмшшстю iнтересiв, якi представляються державами. Пщсумувати цю суперечнiсть можливо так: економша об'еднуе партнерiв по економiч-нiй системi, полiтика роздiляе держави.
Лише сьогодш, коли «нематерiальна праця» вiдiграе домiнуючу роль, глобальна революцшна змiна стае «об'ективно можливою». Ця нематерi-альна праця подiляеться на двi групи: iнтелектуальна (символiчна) праця (виробництво щей, юэдв, текстiв, програм, цифр: райтери, програмiсти тощо) та афективна праця (тi, хто мае справу з тшесними афектами: вщ лiкарiв до доглядальниць за дтми i стюардес). Сьогоднi нематерiальна праця е «гегемошчною» у тому ж самому сена, в якому Маркс стверджу-вав, що в капiталiзмi ХХ столiття важке промислове виробництво е гегемо-нiчним як специфiчний колiр, що задае свiй вщтшок усiй тотальностi - не
кГлькГсно, а ввдграючи головну, емблематичну структурну роль: «Множина виробляе зовам не товари та послуги; множина також i, що найважливГше, виробляе взаемодГю, зв'язки, форми життя та суспшьш вГдносини» [9,46]. Таким чином виникае нова широка царина «спшьного»: спшьне знання, спшьш форми взаемодп та зв'язкГв i т. д., яких неможливо далГ стримува-ти формою приватноï власностГ Однак це, замГсть становити смертельну загрозу демократа (як нас запевняють консервативш критики культури), дае ушкальний шанс «абсолютнГй демократа». Чому? У нематерГально-му виробництвГ продуктами е не матерГальш об'екти, а самГ суспГльнГ (мь жособистГснГ) вГдносини - коротко мовлячи, нематерГальне виробництво е безпосередньо бюполГтичним, виробництвом суспГльного життя. Ще Маркс наголошував на тому, що матерГальне виробництво е завжди також (вщ)творенням суспГльних вГдносин, в яких воно вщбуваеться; у сучас-ному капГталГзмГ, однак, виробництво суспГльних вГдносин е остаточним завершенням/метою виробництва: «Таю новГ форми працГ ... надають новГ можливостГ для економГчного самоуправлГння, оскГльки механГзми коопераций необхГднГ для виробництва, мГстяться у самш працГ» [9, 37].
Робиться ставка на те, що це безпосередньо сощалГзоване, нематерГальне виробництво не лише робить власниюв дедалГ бшьш зайвими (кому вони потрГбш, якщо виробництво е безпосередньо сощальним, як формально, так i щодо свого змГсту?); виробники також перебирають контроль над управлшням суспшьним простором, оскГльки суспГльнГ вГдносини i полГтика е самим матерГалом ïхньоï працГ: економГчне виробництво безпосередньо стае полГтичним виробництвом, виробництвом самого суспшь-ства. Таким чином вщкриваеться шлях до «абсолютноï демократа», до того, щоб виробники прямо управляли своïми суспшьними вГдносинами, без жодного звернення до демократичного представництва.
ВтГм, така вГзГя викликае цГлу низку конкретних запитань. Чи справдГ можемо ми трактувати цей рух до гегемонiчноï ролГ нематерiальноï працГ як рух вщ виробництва до зв'язкГв, до суспiльноï взаемодП (в АрГстотеле-вих термшах, вГд techne якpoiesis до praxis: як подолання арендтГанського розрГзнення мГж виробництвом та vis аС;^а, або габермасГвського розрГз-нення мГж шструментальним та комунГкативним розумом)? Як така «по-лГтизацГя» виробництва, де виробництво безпосередньо продукуе (новГ) суспГльнГ вГдносини, впливае на саме поняття полГтики? Чи е таке «адмь нГстрування людей» (пГдпорядковане лопщ прибутку) все ще полГтикою, а чи найрадикальшшим жестом деполiтизацiï, вступом у «пост-полГтику»? I, останне, але чи не найважливГше, чи не е демократГя за необхщносп, що випливае з самого цього поняття, не-абсолютною?[14, 258].
ДемократГя е «единою вщповщдю на складш питання сьогодення, единим виходом зГ стану перманентного конфлГкту i вГйни» [9,12]. ДемократГя
не лише вписана в наявнГ антагонГзми як Гманентний telos ïхнього розв'я-зання; бГльш того, сьогодш, з виникненням множини у серцевиш катталГз-му демократГя вперше стае справдГ можливою. До цього часу демократГя стримувалась формою Однини (суверенноï державноï влади); «абсолютна демократГя» («правлшня кожного кожним, демократГя без уточнень, без «якщо» та «але») [9, 24] стае можливою лише тодГ, коли «множина набувае здатносп керувати сама собою» [9,15].
Оцшка неолiберальноï моделГ глобального розвитку фактично привела В.В.Зшченка до винаходу двох закошв, яю в нашому формулюваннГ таю: Закон прискорення модершзацн комушкативних технологий i Закон витснення попиту на традицiйну академiчну освiту попитом на при-кладнi спецiальностi [5, 437-438].
Розглядаючи процеси комерщалГзаци освГти, украшський науковець за-значае, що при цьому спостерГгаеться прояв ринкового тдходу до бюджетного фГнансування освГти, тобто його скорочення, яке посилюе комерщаль защю унГверситетГв, що в кшцевому результатГ може довести суспшьство до iнтелектуальноï деградацн, а внаслщок нинiшньоï неолiберальноï ре-форми глобальноï освГти коли населення отримуватиме навички заметь знань, буде зведена до мЫмуму здатшсть людей до самооргашзацп, тобто стане неможливим громадянське суспшьство [5, 448, 460, 465, 466].
За оцшкою вГтчизняного представника сучасноï науковоï школи штегра-тивноï парадигми глобалГстики i соцiальноï фiлософiï освГти В.В. Зшченка, сьогодш постало питання про юнування людини, культури, цившзацп й тому потрГбно знайти гармошю в суспГльствГ мГж природою i людиною, що означатиме подолання вщчуження, диктату з боку зовшшшх сил, при-гноблення, жорсткого ринково-шдустрГального подГлу працГ й соцiальноï несправедливосп при замГнГ держави, бюрократiï та ГерархП соцГальною й особистГсною автономГею i самоврядуванням людей, ïхньою асощащею, а конкуренцГю i взаемну боротьбу егоютГв - солГдарною взаемодопомогою, добровшьною координацГею ГнтересГв i потреб [4, 613].
Разом Гз тим, тдкреслюючи, що вивченням процесГв глобалiзацiï активно займаються провщш дослГднГ центри свГту, слГд зазначити, що вщ-повГдГ на всГ запитання - попереду [5, 617].
Лггература:
1. Зинченко В.В. Идеологемы бессознательного. Социально-психологическое измерение индивидуальных, политических и экономических девиаций общественного раз-вития//»А1та Mater» (Вестник высшей школы). - №7 2012. - 120 с.- С.6-11; Зинченко В.В. Инструменталистский прагматизм, общественное развитие и неопрагматическая модель социального менеджмента//Актуальные вопросы педагогики, психологии,со-
циологии. - Выпуск 1. - Том 3. - Махачкала: ДГПУ, 2012.- 256 с. - С.8-15; Зинченко В.В.Институциональная социально-педагогическая модель образования как «общественного производства»: «технологии управления» мышлением и модификацией поведения // Управление инновационным образованием: В 3-х ч. Ч.1. - Екатеринбург: Урал. Гос.пед.ун-т, 2011. - 289 с. - С.14-25;_Зинченко В.В. Маркетинг человеческого капитала в новой экономике и демократизация менеджмента // Вопросы структуризации экономики. - 2012. - №2. - С. 62-66; Зинченко В.В. Постиндустриализм и альтернативы глобального развития // Вестник Воронежского государственного университета. - №2 (4) 2010.- 190 с. - С.17-31; Зинченко В.В. Прагматизм, инструментализм психологии и неопрагматистская модель менеджмента // Известия Южного федерального университета. Педагогические науки. - №8. - 2011.- С.133-141; Зинченко
B.В. Системные альтернативы общественного развития и модель институционального делиберативного самоуправления в социально-экономических трансформациях глобальной современности // Актуальные проблемы экономики, права, образования: история и современность. Часть II. - Екатеринбург: Изд-во УИЭУП, 2012. - 446 с. -
C. 209-222; Зинченко В.В. Социальный и человеческий капитал в контексте глобальных общественных трансформаций и демократизации менеджмента // Социальный капитал современного общества. - СПб.: Скифия-Принт, 2012. - 406 с.- С.221-226; Зинченко В.В. Социально-психологическое измерение политических и экономических трансформаций общества // ПОЛИТЭКС.-Санкт-Петербургский государственный университет. - № 2. - 2010. - С. 242-253; Зшченко В.В. Сучасна криза експансп неол1берального 1мпер1ал1зму i перспективи свггово! глобал1зацй // Модел1 управ-лшня в ринковш економщг- Донецьк: ДонНУ 2010. - Вип.13.- 325 с. - С. 224-246; Sintschenko V. Ein beitrag zur rekonstruktion des wissensgesellschaf // Vedecky prnmysl evropskeho kontinentu. - 2011. - Dil 14. Filosofie. Politicke vedy. Historie. Administrativa.
- Р^а: Publishing House «Education and Science» s.r.o., 2011. - 188 s. - S.52-61.
2. Доклад о развитии человека за 2009 год. - М. : Весь мир, 2009. - 217 с.
3. З1нченко В.В.Громадянське сустльство: шляхи, форми та перспективи. - К.:КАР-ПУК, 2007.- 468 с.
4. З1нченко В.В. Менеджмент. Системи управлшня в умовах шституцшно! глобал1зацй.
- К.:Люксар, 2012. - 864 с.
5. З1нченко В.В. Сощальна фшософгя менеджменту i освгти в шституцшному вим1р1 глобального розвитку (штегративна концептолопя). - К.: Люксар, 2011. - 664 с.
6. Badiou A. An Essential Philosophical Theses: «It is Right to Rebel against the Reactionaries» // Positions, 2005. winter 13:3. - P. 669-677.
7. Badiou A. CIRCONSTANCES 4. - Paris:Nouvelles Editions Lignes, 2007.-195 р.
8. Gorz A. Kritik der okonomischen Vernunft. Sinnfragen am Ende der Arbeitsgesellschaft. -Hamburg: Rotbuch Verlag 2004. - 388 s.
9. Hardt M. and Negri A. Multitude: War and Democracy in the Age of Empire. - New York: The Penguin Press, 2006. - 450 р.
10. Lafontaine O. Keine Angst vor der Globalisierung: Wohlstand und Arbeit fur alle.-Berlin/ Bonn: J.H.W. Dietz Verlag, 2009. - 352 s.
11. Kellner D. Critical Theory, Marxism, and Modernity. - Cambridge:University Press, 1989.
- 288 р.
12. Kellner D. Technological Revolution, Multiple Literacies, and the Restructuring of Education. - NY: Routledge,2002.- 240 p.
13. Lichtman R. The Production of Desire:The Integration of Psychoanalysis in to Marxist
Theory.- New York: The Free Press, 2002. - 482 р.
14. Zizek S. Psychoanalysis and post-marxism. The Case of Alain Badiou// The South Atlantic
Quaterly. - Durham, Spring, 2008. - Vol. 97, № 2. - P. 235-261.
15. Zizek S. The Ticklish Subject. - London:Verso, 2000. - 221 р.
Владимир Власов. Концепция социальной философии образования и генезис ее отечественной модели в системе современной глобалистики.
Рассмотрены вопросы теоретико-прикладной модели новой интегра-тивной парадигмы глобалистики и социальной философии образования. Наиболее выразительным признаком грядущей эпохи является стремительное нарастание процессов мировой глобализации. Поэтому также подчеркивается, что любая гражданская институциональная, образовательно-воспитательная модель, как и научное исследование, является по определению международными в условиях современной глобализированной общественной системы. Вопросы, связанные с управлением образованием и общественным воспитанием в настоящее время находятся в центре внимания не только отечественной, но и мировой общественности. Одновременно эти модели и программы не должны быть оторваны ни от индивидуально-коллективной системы моральных и социальных ценностей, теоретико-прикладного обучения, ни от дальнейшего применения приобретенных ценностей, норм и навыков в повседневной жизни, науке или на производстве, в сфере всех социальных институтов. Социальная философия образования и воспитания является, в этом случае, с одной стороны, частью социально-философской и педагогической науки, а с другой - дает возможность понять скрытую сущность определенных решающих тенденций в социуме, образовании, воспитании и государству в глобальном контексте мировых общественных трансформаций, современной экономики и политики.
Ключевые слова: глобализация, философия, образование, менеджмент, цивилизация, глобализм, постимпериализм, культура транснационализация, информация, демократия.
Volodymyr Vlasov. The Concept of social philosophy of education and its model genesis in the modern system of global studies.
The problems of theoretical and applied models of the new integrative paradigm of globalism and social philosophy of education are discovered. The most expressive feature of the coming era is the rapid growth of the global processes of globalization. Therefore author emphasizes that any civilian institutional, educational, educational model, as research is international in the modern glo-
balized social system. The Issues related to educational management and public education are now in the center of attention, not only in our country but also the international community. At the same time, these models and programs should not be cut off from any individual-collective system of moral and social values, theoretical and applied training, not from further use of the acquired values, norms and habits in life, science, manufacturing, in all social institutions. The social philosophy of education and training is, in this case, on the one hand, the part of the socio-philosophical and pedagogical science, and on the other -makes a possibility to understand the hidden nature of certain critical trends in society, education, education and the state in the global context of the world of social transformations, today's economy and politics.
Keywords: globalization, philosophy, education, management, civilization, globalism, postimperializm, Culture transnationalization, information democracy.
