CC BY
51
В1ктор З1НЧЕНКО
НЕОБ1ХЕВ1ОРИЗМ ЯК СОЦ1АЛЬНО-Ф1ЛОСОФСЬКА МОДЕЛЬ ОСВ1ТИ, «ТЕХНОЛОГИ ПОВЕД1НКИ» I СУСП1ЛЬНОГО УПРАВЛ1ННЯ
У сmаmmi анал1зуються iдеi фтософй освти та виховання жобхевюризму. Необiхевiоризм розгляда-еться як свтоглядна й теоретико-практична модель суспльного управлння. Необiхевюризм формуе техно-кратичний пiдхiд до освти та виховання, методи модифжащ поведтки для здшснення адаптаци особис-тостi до сощально'й системи. Вiдповiдальнiсть осо-бистоат ототожнюетъся технократичним мыслен -ням iз слухнятстю, тдкоренням. Освта й виховання в необiхевiоризмi повинт нести функщю передачi пануючих цшностей, як мають пристосувати особис-ткть до iдеологii' i стандартiв iнститутiв сустльства. Звертаеться увага на те, що в технократичних концепщях освти i виховання iнодi орiентацiя на цш-тсний пiдхiд до вчиншв i явищ тдмыюеться вимогами адаптаци особистостi до кнуючих полтичних, iдеологiчних i моральних норм.
Фiлософiя освгти необiхевiоризму — перш за все в особi його лщера Б. Скшнера — стала методолопчною основою для оформлення технократичних концепцш освгги, управлшня та виховання, моделей суспшьного розвитку, яю зберкають сво! позищ! у розвинених шдусщальних кра!нах, особливо в США. Прихильники технократичного тдходу до питань освгти та виховання, як й шших напрямiв у фтософй освгти, фшософп виховання, пщ-креслюють наявнють глибоко! морально! кризи сучасно! цившзацп. К прояв вони вбачають у вщсутноси дисциплiни, у байдужостi людей до загального соцiального блага. Вину за падшня цих якостей вони багато в чому перекла-дають на авторiв, якi завоювали популярнють концепцiй виховання, в осно-вi яких знаходяться установка на самореаизащю особистостi, на задоволен-ня 11 рiзнобiчних потреб (екзистенцiалiзм, позитивiзм та ш.). Цi концепцп позбавленi, на !х думку, наукового пiдходу до розумшня поведiнки.
Але технократичний пщхщ до освiти i виховання по^зному сприймаеть-ся теоретиками i практиками. В академiчних колах, включаючи спещалюпв у галузi фшософп освiти, фшософп виховання, технократичнi iдеi' значною мiрою втратили популярнiсть i зазнають досить рiзкоi' критики. Що ж стосуеть-
ся безпосередньо процесу виховання, то все ще широко застосовуються пове-дiнковi норми i техшка «пщкршлення», сформульованi необiхевiоризмом.
Справа в тому, що методи модифжацп поведшки дуже зручнi для форму-вання людей iз заздалегiдь заданими здiбностями, моральними якостями, з настроями, готовими вiрно служити правлячiй елiтi. Цей фактор особливо актуальний для сусшльств посттоталiтарного «переходного типу», у розвитку яких постшно iснуe небезпека трансформацп у репресивну олiгархiчно-кла-нову систему з шюзорними, декларативними «правами людини» i нерозви-неною громадянською самосвщомютю. Крiм того, цi методи використовують-ся консервативними соцiальними iнститутами для контролю за шакомисля-чими, для пристосування iхньоi поведiнки до вимог того чи шшого типу сусшльства та полiтичноi системи. Якщо з'являеться розлад мiж особистю-тю i соцiальним середовищем, то вони (консерватори iз числа прихильникiв необiхевiоризму) прагнуть приховати його iстинну сутнiсть i стверджують, що все зводиться до поведiнковоi проблеми, яку можна виршити шляхом новоi процедури «пщкршлення» — пише американський експерт з питань виховання К. Боуерс, розкриваючи сощальний змют використання iдей необiхевiо-ризму у виховнiй практицi. Погоджуючись з думкою Боуерса, професор 1ллшойського унiверситету У. Файнберг вiдмiчаe, що вплив щей бiхевiориз-му на систему освгги, виховання пояснюеться не тшьки iх iстиннiстю, науко-вютю. Вiн «обумовлений тим, що бiхевiоризм створюе загальнi, штернащо-нальнi норми i процедури, якi мають суттеве значення для вiдтворення сощ-альних ролей, визначених сучасними корпоращями, кашталютичною державою» [1, 123].
Щоб змшити iснуючий стан речей, прихильники необiхевiоризму вважа-ють необх1дним створити систему виховання, пщконтрольну iнтересам сучас-ного сусптьства, соцiального i культурного розвитку, реалiзацli завдань науко-во-технiчноi революцп. «Суспiльство — пише С. Клемент, — завжди пiдкрес-лювало залежнють свого благополуччя вiд життевоi та ефективноi системи виховання. Школа повинна призупинити деградащю суспiльного життя i пробудити в людей почуття взаемноi довiри i спiвробiтництва» [2, 76]. Але для цього система виховання повинна спиратися на науку, на широке коло знань про людину, використовувати сучаснi методи дослiдження 1Й штереав, потреб, здiбностей, факторiв, детермiнуючих и поведiнку. Крiм того, впровадження наукових методiв у сферу виховання повинно мати чггку спрямованiсть, цiн-нюну установку. Прихильники необiхевiоризму, навпаки, намагаються звшь-нити процес виховання вщ цiннiсних пiдходiв, пiдкоривши його «ращональ-ному мисленню». Це спонукае iх орiентуватися на теорiю Б. Сюннера, голов-ним компонентом якоi е мехашзм контролю i самоконтролю, нацшений не на всебiчний розвиток особистосп, а на виховання соцiально слухняних людей.
Небезпечним результатом практичного вттлення даних щей може стати не лише формування сощально толерантноi особи, а й «одномiрного» некритичного шдивща, який iдентифiкуе свое мислення i поведiнку з iснуючим полi-тико-економiчним режимом.
Звернувши увагу на наявнiсть негативних наслщыв науково-техшчно1 революци, з якими зусщчаеться людина в сучасному свiтi, у тому чиои, на рiзнi форми пщкорення особистостi, и свободи, Скшнер бачить джерело цього зла в самш людинi, буцiмто сильнiй та iррацiональнiй за своею натурою. Виявом и крайнього iндивiдуалiзму, за Скiннером, е те, що вона не цiкавиться нi ближнiми, ш дальнiми, вiдмовляеться вiд усiх завоювань люд-ства i не думае про майбутне. Але вона одержима одшею щеею — начебто вона мае свободу i гiднiсть. Звщси переконанiсть Ск1ннера, що вирiшення уах важ-ких сучасних проблем слщ шукати не в сферi виробництва або сощальних вод-носин, а в сферi поведiнки. Основнi проблеми, з якими зусщчаеться свiт сьо-годнi, можуть бути вирiшенi тшьки за умови покращення людсько1 поведшки. Для цього, на його думку, необхщно створити спещальну науку про поведшку, яку вiн називае «технолопею поведiнки». В и рамках вш намага-еться розробити такий пщхщ до людини, який дасть змогу програмувати поведшку та управляти суспшьним життям, що приведе до створення «ефек-тивно1 цившзацп», де люди нарешт будуть щасливими.
Два положення «технологи поведшки» вщграли першочергову роль в якостi методологiчних передумов технократичних концепцш виховання: розумiння Скшнером людськоi' природи i його теорiя пiдкрiплення. Для створення науки про поведшку, заявив Скшнер, необидно вщмовитися вщ донаукового погляду на природу людини, характерного для сучасноi' фшораль-ноi' Америки: по той бж свободи та гiдностi.
Ск1ннер вщкидае будь-яку систему етики, проголошуючи и ненауковою. Свою мету вiн вбачае у тому, щоб за допомогою «б1хевюристсько1 шженерп» сконструювати «керованого шдивща», досить зручного «тотальному суспшь-ству». Ось чому Скiннер вiдмовився вщ прийнятого в етичнiй науцi поняття вiльного вибору iндивiдом вчинкiв, начебто не вщповщних природi людини, запропонувавши на замiну поняття «формованi автоматичш навички». Останнi, на його думку, не тшьки ефективш з точки зору контролю над пове-дшкою особистостi, але i збiльшують шанси на виживання сучасно! цивiлi-зацп. На основi цього Скiннер вводить у свою теорш ще одне поняття — «автоматично правильна поведшка», намагаючись вкласти його в основу рiзних моделей соцiальних д^й, вщповщних штересам суспiльних манiпуля-торiв i контролерiв. «Утопiю Скiннера можна назвати шзшм рецидивом реп-ресивно1 тоталгтарно1 псевдонауки, якби, на жаль, вона не знаходилася у згодi з настроями певних сощальних груп нишшнього американського су-спiльства» [3, 97] — пише американський сощолог Д. Бенсон. Звшьняючи людину вiд морал^ теорiя Скiннера сприяе посиленню морально1 кризи в сучасному iндустрiальному суспшьствь
1де1 Скiннера iмпонують тим представникам науково1 та суспiльноl думки i полiтичноl практики, як1 намагаються !х використати для формування необ-хщних суспiльнiй системi норм поведiнки. Американський фшософ Г. Уiллер оцiнив теорш Скшнера «як важливий вклад у психолопю i соцiальну науку за останш 50 рокiв», вважаючи, що «вона може служити науковим критерь
ем для оцiнки сощального змiстy впpовaдження опеpaнтноï поведiнки y сус-пiльнy ^ахтику» [4, 112]. Одшею iз сфеp сустльно!" пpaктики, де «теxноло-гiя поведшки» знaxодить шиpоке зaстосyвaння, якpaз i е виxовaння. Пpиxильники впpовaдження щей CRm^pa y сфеpy виxовaння бачать в нм важливий фaктоp не тшьки встановлення y сyспiльствi стpогого поpядкy, але i pозвиткy свободи особистост! Цю думку вщстоюе, зо^ема, aмеpикaнський дослiдник пpоблем виxовaння В. Пел^н. Вiн оцiнюe контpоль за поведш-кою людей за допомогою iдей необixевiоpизмy як стpого науковий, ней-тpaльний в моpaльномy вщношенш, i тому досить цiнний, здатний забезпе-чити поpядок i свободу як для сустльства, так i для особистост! На думку Петл^на, за допомогою такого контpолю можна виpiшити вaжливi гума-нiстичнi пpоблеми.
1де1' необixевiоpизмy викоpистовyються як для обфунтування пpинципiв виxовaння, так i для pозpобки методiв ïx в^овадження. I в тому, i в шшому випадку пpиxильники жоpсткого контpолю за поведiнкою людей нaстiльки тюно пов'язaнi з необixевiоpизмом, що в сво'1'x теоpетичниx нaстpояx чiтко дотpимyються його теpмiнологiï. Так, В. Петл^н особливо пiдкpеслюe, що поняття сощального конфолю, введене Скiннеpом, повинно зайняти пpовiд-не мiсце в теоpiï виxовaння, оскiльки тiльки з його допомогою можна вказа-ти людям, як вони повинш себе вести в звичайнш ситуаци". «Загальний поpя-док pечей може змiнювaтися, але сама поведанка, виxовaнa за допомогою сощального контpолю, мае бути за сво'1'м xapaктеpом iмпеpaтивною»[5, 56]. Але тим самим концепщя втовання, що спиpaeться на iдею жоpсткого контpо-лю за поведiнкою, втpaчae будь-яку специфiкy в поpiвняннi з пстолопею та етикою бixевiоpизмy. Це можна пpослiдкyвaти пеpш за все по тому, як визна-чаеться основна мета втовання.
Дотpимyючись тези Скiннеpa, що сучасне сyспiльство повинно CT^ara-ся на <фащональне мислення», пpиxильники теxнокpaтичниx концепцiй оpi-ентуються на виxовaння людини, iдеaл якого вщповщав би вимогам iндyстpi-ального сyспiльствa. Шляxом впливу на piзнi шapи псиxiки людини вони пpaгнyть виxовaти не цiльнy особистiсть, а сщентично оpieнтовaнy, теxнiч-но освiченy людину, якiй судилося залишитися шфантильною в питaнняx загально!" кyльтypи i моpaлi. Незважаючи на високий piвень пpофесiйноï спе-цiaлiзaцiï, така людина не здатна до самостин^ pоздyмiв над соцiaльними i моpaльними пpоблемaми, вона легко пiддaeться тиску з боку сощального сеpедовищa. Ïï емоци", почуття сyвоpо пiдпоpядковyються диктату pозyмy i викоpистовyються як зaсiб штенсифжаци' виpобничоï дiяльностi, пiдвищен-ня piвня його стpого теxнiчного мислення.
^мильники теxнокpaтичноï оpieнтaцiï дотpимyються точки зоpy, що сiм'я, сеpеднi та вищi нaвчaльнi заклади не повиннi вносити яюсь сyттeвi змiни в систему втовання, що склалася. Цим шститутам вони вiдводять лише фyнкцiю пеpедaчi пaнyючиx цiнностей, здiйснення соцiaлiзaцiï особистост! з метою штелектуально i моpaльно виxовaти гpомaдян, здaтниx плiдно фун-кцiонyвaти в сyспiльствi, вiдповiдaючи уявленням теxнокpaтiв пpо «xоpошо-
го громадянина». Це повинен бути громадянин, «процвгтаючий i пщтримую-чий систему, приймаючий права i обов'язки демократичного суспшьства, патрiот свое!" общини, штату, держави, свгту»[6, 234]. 1з цього випливае, що усi iнститути, здшснюючи виховання, повиннi пристосувати особистiсть до норм i стандарпв суспiльства, виховувати il в дус iдеï сощального блага, слу-жшня соцiуму. Таку орiентацiю вони протиставляють «самореалiзацiï» особис-тостi, вбачаючи в цьому одну з головних причин морально!" деградаци' шдивща i суспшьства, прояву его'1'зму та байдужосп до штересш iнших людей й суспшьства в цiлому.
Змiна моральних цшностей у XX—XXI ст. вiдбуваеться у напрямку пом'як-шення нормативно!" бази суспшьства. Людина поступово звiльняеться вщ багатьох соцiальних зобов'язань, якi були покладеш на не!" протягом бага-тьох вiкiв. Та й фшософи закликають сучасне суспiльство до лояльност щодо людини. Зокрема, Р. Рорт зазначае, що ми повиннi позбавитися поняття унь версальних моральних обов'язюв i звернутися до iнтересiв людини [7, 296].
Але свобода дш людини в постшдусщальному суспiльствi зовам не знь мае з не!" вiдповiдальностi перед суспiльством. Почуття вщповщальносп утри-мують людину вiд небажаних намiрiв. Але цi почуття виникають тiльки за умови ди' «принципу справедливой як чесностi».
«Принцип справедливосп як чесносп» був запропонований Дж. Роулзом. Вш у сво'1'х творах дослщив складний спектр факторiв, яй забезпечують меха-нiзм соцiальноï рiвноваги в суспiльствi. На думку Дж. Роулза, у сучасному постiндустрiальному суспiльствi «принцип справедливостi як чесностi» реа-лiзуеться на двох рiвнях — етичному та полггичному [8, 93]. На кожному iз цих рiвнiв певним чином захищаеться гiднiсть людини. Але, якщо на першому рiвнi захищаеться гiднiсть людини як особистосп, то на другому — гщнють люди-ни як громадянина.
Але, вiдстоюючи нормативнiсть замють «абсолютно! свободи» поведiнки особистостi, прихильники технократично! орiентацiï зовсiм не мають на мет! виховати у людини свщоме вщношення до норм i принцишв моралi, яке включае розумшня об'ективно!" основи цих норм i принцишв, ix морального i сощального змюту, а також здатнютю до ix самостiйноï оцiнки. А для цього у людини повинно бути виховане вмшня розрiзняти суще i потрiбне, пошуку шляxiв пщтвердження тих норм поведiнки, як1 сприяють встановлен-ню гуманних вiдносин мiж людьми.
Але в технократичних концепщях виховання iнодi орiентацiя на цшню-ний пiдxiд до вчинк1в i явищ пщмшюеться вимогами адаптацй' особистосп до iснуючиx полiтичниx, iдеологiчниx i моральних норм. А для адаптацй' не обов'язковi свiдомi роздуми з приводу характеру цих норм i тих наслщйв, яй вони можуть мати для особистого та суспшьного блага. бдиний аргумент, який може бути використаний як «доказ» необхщносп i доцiльностi адаптацй' особистосп до iснуючиx норм — це страх перед моральною кризою, кореш яко'1', як вже зазначалося, технократи вбачають тiльки в свободi особистосп.
Для здiйснення адаптацй' особистостi до сощально'1' системи вони вважа-ють необхщним виховання у не! певних моральних якостей, i, в першу чергу,
почуття вiдповiдальностi як головно! умови життeстiйкостi сощально! систе-ми. Особливого значення надаеться вiдповiдальностi i дисциплiнi в процесi працi. Вщповщно теоретики технократизму рекомендують привчати молодь в середшх i вищих навчальних закладах до дотримання суворо! дисциплши, виховувати в не! звичку до наполегливо! працi, до вирiшення важких завдань, щоб кожен змiг у майбутньому вщповщати певному мiсцю в суспшьств1.
Без сумнiву вiдомо, що наявнють цих якостей е необхщною будь-якому фахiвцю, де б вш не працював. Сучасний рiвень науково-техшчного про-гресу потребуе вiд пращвника не т1льки високо! кваифжацп, але i розумш-ня того, що найменший в1дступ в1д технологи виробництва, вщ виконання сво!х Функц1й, порушення суспшьно! дисципл1ни i технiки безпеки можуть нанести непоправний збиток суспшьству. Важливо, щоб виховання цих якостей не було формальним, «даниною» вимогам середовища, пiдкрiплюваною страхом покарання. Вони повинн1 бути невщ'емним атрибутом морально! сут-ност1 людини, внутршшм, а отже, в1льним iмперативом и д1й. Прихильники ж необ1хевюристсько! концепци виховання вважають iнакше. Наприклад, визначаючи «вщповщальнють» як добровiльне дотримання шдивщом вимог i норм соцiального середовища, вони, однак, не пов'язують и з рiвнем свщо-мост1 осо6истост1, з и ц1лями, iдеалами, без чого просто неможливо добровть-не, свщоме вщношення людини до сусптьних вимог. По сут1, вiдповiдальнiстъ пор!внюеться технократичним мисленням з слухнян1стю, пщкоренням диктату. Але у цьому випадку воно втрачае моральний змют, бо людина бiльше розраховуе на шстинкт самозбереження, н1ж на розум.
Звичайно, вщповщальшсть особливо важлива в сфер! виробничо! д1яль-ност1, тим паче у перюд науково-техшчно! революци. Може скластися вра-ження, що, звертаючи увагу на цю проблему, прихильники технократично-го пщходу до виховання виражають важливу 1дею про зв'язок виховання з пра-цею, про моральне значення прац1. Але вщношення до прац1 лише тод1 набувае справжнього морального значення, коли людина сумлшно трудиться не тальки заради задоволення власних потреб, а i заради сусп1льства, зара-ди загального блага. Але такою не може бути вщчужена праця.
Демократичш соц1ально-психолог1чн1 умови в суспшьств1 можуть бути створен1 завдяки моральний психологи. На думку Дж. Роулза, моральна пси-холопя — це не психолопя, що започатковуеться в наущ про людську природу, а така моральна психолог1я, яка виводиться з полгтично! концепци спра-ведливост1 як чесност1.
Таким чином, мораль i пол1тика у сучасному пост1ндустр1альному суспть-ств1 переплелися настшьки т1сно, що !х просто неможливо вщрвати одну в1д одно!. Адже в наш час «людина як особиспсть» i «людина як громадянин» визначають два маг1стральн1 напрямки прогресу людського буття:
1) напрямок розвитку «внутр1шнього св1ту» людини — формування нових морально-психолопчних засад буття;
2) напрямок розвитку «зовшшнього св1ту» людини — формування нових сощально-психолопчних засад буття.
Вщ першого дня свого народження i до смерт людина знаходиться пщ неухильним наглядом суспiльства. За К. Марксом, основу суспшьства i су-спшьного буття складають економiчнi або виробничi вiдносини. Але, на думку бшьшосп соцiологiв i фiлософiв XX ст., у суспiльствi протягом тисячо-лiть складалися й шш^ не менш важливi закони i вщносини, якi бездоганно «керують» дiями людей — це моральнi цшносп.
Коли ж прихильники технократичного виховання говорять про необхщ-нiсть розвивати активну дiяльнiсть людини, особливо в сферi виробництва, ïx не обходять iнтереси кожно!" особистостi, величезно!" маси шдивщв i груп, а лише штереси тiеï чи iншоï сощально!' системи в цiлому, потреби сучасно-го iндустрiального суспiльства, якi потребують постiйного пiдвищення про-дуктивност пращ. При цьому виховання не повинно афшувати справжне зна-чення i мету якостей, яй формуються у вихованщв. Бiльше того, воно покли-кане вщщлити мотиви необхщносп пщвищення продуктивност працi людини, як i в цшому il активностi, вщ не!" само!'. I здiйснювати цю мету авторитарнш системi виховання допомагае необixевiористська концепцiя, яка привчае людей «розглядати свою активнiсть як дл, що рекомендованi соцiальною системою в строгих бixевiористськиx поняттях» [8, 101].
Реалiзацiя мети освiти i виховання, яка зводиться необixевiоризмом до маншулювання людьми, потребуе вiдповiдниx методiв, якими постають рiзнi форми тренування, модифжаци' поведiнки, що спираються на факто-ри пiдкрiплення. З цiею метою для процесу виховання розроблеш спещаль-нi методи заохочення i покарання, за допомогою яких в йнцевому результат досягаеться основна мета — формування слухняних людей. Це завдан-ня мають вирiшувати адмшютращя учбових закладiв i викладачi, яю постають головною фiгурою в системi модифiкацiï поведiнки. Той, хто стае вчите-лем, не тiльки мае право, але i зобов'язаний модифжувати поведiнку учнiв. Дiти приходять до школи, не маючи необxiдниx сощальних i шзнавальних навичок для продуктивного функщонування в колi дорослих, вважае система необixевiоризму. У вихованцях учителя прихильники бixевiористськоï системи, бачать тшьки шдивщв, яй пщдаються маншуляци", не зважаючи на ïxнiй внутршнш свiт, ïxнi iндивiдуальнi особливостi. Вони вважають необ-х1дним пояснити внутршнш свiт людини в термiнаx сощального пщкршлення, замшюючи там, де це тшьки можливо, потреби людсько!" рiзного роду санкцiями. Тому у будь-якому розладi мiж особистютю i соцiальним середо-вищем виxователi вбачають лише поведiнкову, а не сощальну проблему, яку, як вони вважають, можна виршити шляхом формування ново!" процедури пiдкрiплення.
Процес виховання, який розвиваеться згiдно з рекомендащями прихиль-никiв необixевiоризму, орiенований на те, щоб у стшах учбових закладiв створити атмосферу без особистюних вiдносин i всi знання норми поведшки спрямувати шляхом, який би цшковито виключав можливiсть для учшв здiйснювати самоконтроль над характером отримуваних знань i модусом свое!" поведднки. Виxователi головним чином працюють над тим, якими ж засо-
бами надати усьому процесу модифжацй' поведiнки науковий характер. I наука при цьому перетворюеться на зброю влади, на засiб руйнування особистос-Ti. Учитель бере на себе роль безликого технократа, який начебто просто спираеться на науку для виявлення того кращого, що закладене в кожному учневь Але ця щейна позищя старанно приховуеться. Учш усвiдомлюють лише зв'язок мiж його настановами як фiгури, що мае бюрократичну владу, i заохоченнями з боку сустльства.
Модифжатори поведшки хочуть охопити сво'1'м контролем якомога ширше коло людей, щоб забезпечити його ефективнють з точки зору гхнього пере-творення в бездумних автоматiв, що приймають як незмшне i необхiдне iснуючий закон i владу. Сутнють контролю зводиться до того, щоб виробити у людини певну психолопчну установку, готовнiсть пщ страхом покарання при-стосовуватися до будь-яких вимог сощально-полггично1" системи, подавити у них бажання самовираження, сформувати конформну поведшку. Таке виховання не просто схоже на сощальний мехашзм, за допомогою якого здшсню-еться в навчальних закладах контроль над знаннями i вщносинами мiж людьми. Маеться на увазi такий потужний контроль, який охоплюе усi сфери життя iндивiдуумiв, через що вщносини мiж людьми стають безособистюни-ми i тому суто мехашчними, корисливими, навiть жорстокими. Об'ективш моральнi норми, правила, виробленi людством, за цих умов повнютю вщчу-жуються вiд особистостi.
Сучасне суспшьство захiдного зразка — це суспшьство, яке постiйно оновлюе свою технолопчну базу. Але технiчнi та науковi вiдкриття, на думку Д. Белла, здшснюються не заради простого людського штересу, а переваж-но для подготовки матерiальноï бази суспiльства до завоювання ним нових сотальних вершин. Саме тому модель сощально'1" реальносп постшдустрь ального суспiльства i сформувалася на засадах поняття «сотальна техноло-пя». Це поняття виникло з метою прогнозування нових форм або нових технологш сотально1" органiзацiï, що дютало назву «соцiальна модернiзацiя» сустльства [9, 13].
Прибiчники iдей необгхевюризму вбачають в них важливий фактор не тль-ки становлення у вах сферах суспiльства, у тому чи^ освiтнiй та виховнiй, але i розвитку свободи особистост! Наприклад, В. Петтерн оцiнюе контроль за поведшкою людей за допомогою щей необiхевiоризму як науковий, нейт-ральний у моральному вiдношеннi, а тому дуже цiнний, здатний забезпечити порядок i свободу як для сустльства, так i для особистост! За допомогою такого контролю начебто можна виршити найважлив^ гуманютичш про-блеми. Вважаеться, що ам'я, середш та вищi навчальнi заклади не повиннi вносити яких-небудь суттевих змiн в iснуючу систему виховання. Цим шсти-тутам вiдводиться функтя передачi панiвних цiнностей, здiйснення сотал! зацй' особистостi з метою штелектуально i морально виховати громадян, яй е здатними плiдно функцiонувати у суспшьствь Для здiйснення адаптацй" особистосп до соцiальноï системи представники необiхевiористськоï фiло-софй' освiти та фшософп' виховання вважають необхщним формування у не!"
певних моральних якостей, i в першу чергу почуття вщповщальносп як голов-но!" умови життестiйкостi соцiальноï системи.
Вщповщно, настiйно рекомендуеться привчати молодь у середшх i вищих навчальних закладах до дотримання суворо!" дисциплши, виховувати у не!" звич-ку до наполегливо'1' працi, до виршення складних завдань, щоб кожен змй у майбутньому бути вiдповiдним тому мюцю, яке вiн буде займати у суспшьста. Однак, визначаючи «вщповщальнють» як добровiльну вiдповiднiсть шдивь да вимогам i нормам сощального середовища, необixевiористи не пов'язують ïï з рiвнем свiдомостi особистостi, il цшями, iдеалами, без чого е просто немислимим добровшьне, свiдоме вiдношення людини до суспшьних вимог.
Звичайно, що прогресивш представники педагогiки, суспiльноï думки, пра-цiвники культури протестують проти розробки технолопчних прийомiв i методiв впливу на людину i впровадження ïx у виховний процес, справедливо розглядаючи у цьому фактор розширення умов i форм маншулювання людиною, ïï поведшкою.
Соцiалiзацiя людини творчо!" вiдбуваеться як на професшному рiвнi, так i на рiвнi загальних комунiкативниx зв'язкiв. Адже, за визначенням Д. Белла, постшдус^альне суспшьство — це «суспiльство, яке засноване на «^i мiж людьми, в яюй на фонi машинно!" технологи' зростае технолопя штелектуаль-на» [10, 157]. Все-таки не треба вважати, що розкриваючи маншулятивну спрямованють технократичних концепцш виховання, тим самим взагалi заперечуеться значення факторiв соцiального пщкршлення (заохочення i покарання вчинив людей) як одного з елеменпв впливу виховних шститу-пв на поведшку особистосп. Але позитивне значення сощального пщкршлення, по-перше, е пов'язаним з пею метою, якш воно повинно бути пщпо-рядковане — iз прагненням до морального зростання особистосп i суспшьства. Мету дiяльностi повиннi чiтко усвiдомлювати як виховател^ так i виxованцi. По-друге, ефективнють соцiального пiдкрiплення залежить вiд ступеня довь ри i поваги особистосп до виховних шститупв суспiльства i конкретних людей, яким суспшьство довiрило здшснювати виховний процес.
Людина в дитяч^ а пiзнiше в юнацьй роки на своему особистому досвь дд перевiряе бiльшiсть соцiальниx норм, яю 1и пропонуе суспiльство. Вона не може миритися з тими нормами, яю обмежують il право на свободу особис-того життя. У майбутньому демократичному суспДльствД повинш бути знай-денi 6Дльш прогресивш форми стосунюв мДж людиною i суспшьством.
Людина у XXI столгт повинна не слДпо пДдкорятися загальним правилам поведiнки, а брати активну участь у процеа соцiальноï творчосп.
^iTepaTypa:
1. Feinberg W. Behavioral theory and education. — Boston, 1994. — P. 123.
2. Handbook of education technology. — London, 1999. — P. 76.
3. Scoot L. International of norms. - N-Y, 2001. - P. 97.
4. Skinner B. History and Human behavioral. N-Y, 1995. - P. 112.
5. Skinner B. Science and Human Behavior. — Harvard, 1990. — P. 56.
6. Wheeler H. Beyond the Punitive Society. San Francisco, 2003. — P. 234.
7. Свиоглядно-методолопчш шновацп в захщноевропейськш фшософп. — К.: Украшський центр духовно! культури, 2001. — С. 296.
8. Роулз Дж. Полгшчний лiбералiзм. — К.: Основи, 2000.— С. 93, 101.
9. Матвieнко В. Сощальш технологи. — К.: Украшсьы протле!, 2001. — С. 13.
10. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: Пер. с англ. — М.: Academia, 1999. — С. 157.
Виктор Зинченко. Необихевиоризм как социально-философская модель образования, «технологии поведения» и общественного управления
В статье анализируются идеи философии образования и воспитания необихевиоризма. Необихевиоризм рассматривается как мировоззренческая и теоретико-практическая модель общественного управления. Необихевиоризм формирует технократический подход к образованию и воспитанию, методы модификации поведения для осуществления адаптации личности к социальной системе. Ответственность личности отождествляется технократическим мышлением с послушанием, подчинением. Образование и воспитание в необихевиоризме должны нести функцию передачи господствующих ценностей, которые должны приспособить личность к идеологии и стандартам институтов общества. Обращается внимание на то, что в технократических концепциях образования и воспитания иногда ориентация на ценностный подход к поступкам и явлениям подменятся требованиями адаптации личности к существующим политическим, идеологическим и моральным нормам.
Vfctor Zinchenko. Neo-behaviourism As a Social and Philosophical Model of Education, «Technology of Behaviour» and Public Management
The neo-behavioural ideas of philosophy of education and upbringing are analyzed in the paper. Neo-behaviourism is considered as an outlook and theoretical and practical pattern of social management. Neo-behaviourism forms the technocratic approach to education and upbringing, methods of modification of behaviour for realization of personality's adaptation to the social system. A technocratic thought identifies a personality's responsibility with conformity and submission. According to neo-behaviourism, education and upbringing carry the function of transmission the main values by means of which a personality adjusts to the ideology and standards of societal institutes. The author underlines that sometimes the technocratic conception of education and upbringing replaces the orientation on the valued approach to the acts and phenomena by the requirements of personality's adaptation to the existing political, ideological, and moral norms.
