CC BY
32
4. Мицкан Б. М. Здоровий спос1б життя в контекст! ноосферного мислення та фактори, яш впливають на ставлення до шдивщуального здоров'я // Вiсник Прикарпатського ушверситету. Фiзична культура. — 2004. — Вип. 1. — С. 5-13.
5. Остафiйчук Я. Ф. Шляхи валеолопзацп медично! освiти // Украшський медичний альманах. — 2004. — № 1. — С. 48-51.
6. Психология здоровья: Учебник для вузов / Под ред. Г. С. Никифорова. — СПб.: Питер, 2003. — 607 с.
7. Сараев А. Д. Валеологическая культура — основа здорового образа жизни // Вестник физиотерапии и курортологии. — 2004. — № 2. — С. 11-14.
ЛЫя БАРАНОВСЬКА, 1рина ТИМЧУК
ОСОБИСПСТЬ ГУМАШСТИЧНО СПРЯМОВАНОГО ФАХ1ВЦЯ-ЕКОЛОГА: АНАЛ1З КОМПОНЕНТ1В СТРУКТУРИ
У статтi проведено анализ складових характеристики гуматстично спрямованого спещалкта з екологН. Розглядаеться проблема психологiчноi пiдготовки студента до екологiчноi дiяльностi, анал1зуються основт риси гуманiстично спрямовано'1' особистостi та компонентiв и структури.
Сьогодш людство, яке живе в умовах сощальних, пол1тичних та еколопчних кризових ситуацш, повинно докласти зусиль для збереження життя на земл^ що неминуче передбачатиме закшчення ери техногенно! цившзаци. Виникае необхiднiсть грунтовного дослщження проблем еколопчного виховання та революцiйних перетворень у розвитку науки, яю полягатимуть у змш И спрямування з техногенно-економiчного на гумашстично-екологiчне. Автор моделi стiйкого екологiчно безпечного розвитку М. Дробноход вважае, що ефектившсть науково-технiчного прогресу доречно оцiнювати з гумашстично-еколопчних позицiй, потреб коеволюци людини iз природою [1, 15]. Це, вщповщно, зумовлюе потребу виховання в кожно! людини широкого екологiчного св^огляду/
Окремi аспекти проблеми гумашзаци осв^и, процесу пiдготовки фахiвцiв ново! генераци висвiтлюються в наукових працях М. Дробнохода, О. Гдансько!, В. Дзюби, В. Зинкевiчус, I. Юреево!, М. Клепар, А. Листопад, С. Романово!, Н. Сушик, М. Ткаченко та ш. Питанням еколопчно! свiдомостi як центрального структурного компонента гуматстично зорiентованого фахiвця природоохоронно! сфери, розвитку культури, мислення присвятили роботи А. Льовочкша, С. Дерябо, В. Ясвiн, В. Крисаченко, В. Скребець, С. Лубянська та ш.
Метою статт е спроба охарактеризувати гуматстично спрямованого фахiвця з екологп через аналiз И складових: екоцентричного типу свiдомостi, еколопчно! вiдповiдальностi, екологiчних цiнностей, екодевiантноl поведшки, екологiчноl культури, екологiчного мислення i за допомогою цих механiзмiв обгрунтувати сутнiсть «гуманiстичного кодексу особистостi».
У процеш проведення дослiдження нами дано визначення поняття «гуманiстично спрямована особистють майбутнього еколога». Це особистiсть, що живе в гармони з людьми й природою, котра до людей i природи ставиться як до найвищо! цшносп, 1и властивий сформований екоцентричний тип екологiчноl свiдомостi. Така особистють мае право на розвиток сво!х здiбностей, на щастя i свободу.
Одним iз складникiв гуматстично спрямовано! особистостi майбутнього еколога е еколопчна свiдомiсть. I! змiст трактуеться через використання сутностi поняття «свщомють». Вiдомий дослiдник цього феномена О. Сшркш зазначае, що «свiдомiсть» це вища, властива лише людинi й пов'язана з мовою функцiя мозку, яка полягае: в узагальненому i цiлеспрямованому вiдображеннi дiйсностi; у попереднш уявнiй побудовi дiй i передбаченш lхнiх результатiв; у розумному регулювант й самоконтролi поведiнки людини» [2, 126]. Функщями свiдомостi е: тзнавальна — вщображення свiту у свщомосп людини е суспiльно-iсторичним процесом, у якому кожний акт шзнання «накладаеться» на iнформацiю минулого досвщу, на вже наявнi уявлення про дану рiч, явище, хоча й неповш й не зовсiм точт; конструктивна — свiдомiсть е випереджаючим вщображенням i цiлеспрямованим перетворенням дшсноси, в результатi чого людина творчо створюе новi речi, яких немае у природному свт; регулятивна, яка «вплетена» у взаемодда людини iз зовнiшнiм свiтом,
виступае у двох формах — спонукальних мотивiв i виконавчо1 регуляци суспiльного життя, тобто приведення дш людини у вiдповiднiсть до 11 потреб [2, 127].
Структурними компонентами свщомосп, на думку С. Максименка, е: знання про навколишню дшснють, природу, суспiльство; виокремлення людиною себе у предметному свiтi як суб'екта тзнання, розрiзнення суб'екта «Я» та об'екта «не Я», протиставлення себе як особистосп iншому об'ективному свгговц цiлеспрямованiсть, планування власно! дiяльностi та поведiнки, передбачення 11 результату ставлення особистостi до об'ективно! дшсносп, до iнших людей, до само! себе.
Рiвень розвитку i виявлення свiдомостi в кожно! людини е iндивiдуальним. Вiн зумовлюеться рiвнем розвитку 11 знань та наукового свпогляду, iдейних i моральних переконань, ставленням до iнших людей i до само! себе, до форм суспшьного життя [3, 17-18]. Завдяки свщомосп людина пристосовуеться до навколишнього свпу. Свiдомiсть людини виявляеться в 11 дiяльностi [4, 94-96]. У понятп «свщомють» фiксуються два суттевi моменти: ставлення i знання. Людина це свщома ютота, бо вона мае здатнють зi знанням ставитися до свггу, до свое1 дiяльностi з його перетворенням вiдповiдно до власних потреб [2, 124-125]. РГвнями суспшьно! свщомосп е суспшьт психолопя та щеолопя, а основними формами — економГчна, полпична, правова, етична, естетична, наукова, релтйна, фiлософська, iсторична, еколопчна свщомють.
Кожна з форм суспшьно1 свщомосп по-своему вiдображае ту чи шшу грань, особливють певно1 сфери суспшьного буття. Наприклад, економiчна свщомють е вiдображенням таких процесiв життедiяльностi суспiльства, як виробництво, обмш, споживання продукпв людсько1 працi [2, 140]. Полпична свщомють — це вщображення та iдеальне функцiонування вщносин щодо влади, способГв, методiв 11 завоювання, утримання Г використання.
Термiном «еколопчна свщомють» традицшно позначають сукупнють уявлень про взаемозв'язки в системГ «людина — природа» Г в самш природу юнуючого ставлення до природи, а також вщповщних стратегш Г технологш взаемодп з нею [5, 8]. Еколопчна свщомють, на думку А. Льовочкшо1, — це вищий рГвень психГчного вщображеннч природного, штучного, сощального середовища та свого внутршнього свпу; рефлексГя мюця та ролГ людини в еколопчному свт, а також саморегулящя цього вщображення. Як зазначае дослщниця, для еколопчно1 свщомосп властивГ вс ознаки свщомо1 дГяльносп людини з пею особливютю, що вона шщшована еколопчним змютом [6, 79].
Формування еколопчно1 свщомосп, на думку А. Кмець, вщбуватиметься за умови розумного поеднання двох шляхГв: безпосереднього вщображення у свщомосп нишшньо1 еколопчно1 ситуаци та формування еколопчно1 свщомосп шляхом цшеспрямованого впливу з боку суспшьства [7, 98]. ВирГзняють декшька напрямГв цшеспрямованого формування еколопчно1 свщомосп: науковий — базуеться на формуванш в особистосп системи еколопчних знань, теоретичних, практичних, конструктивно-творчих знань в галузГ екологп, психологи, педагопки, фшософп. У психолого-педагопчному напрямГ важливим засобом формування еколопчно1 свщомосп е вивчення студентами курсу «Еколопчна психолопя та педагопка». Полпичний напрям мае сприяти формуванню особистосп, яка на рГвш державного керГвника, фермера, господаря пщприемства здатна боротись за закони, умови життя, яю б вщповщали гщносп людини.
У структурГ еколопчно1 свщомосп видшяють три компоненти: когштивний (психГчне вщображення середовища), емотивний (ставлення до середовища) та конативний (стратеги та технологи взаемодп) [6, 79; 8].
В еколопчнш свщомосп може переважати якийсь Гз цих компоненпв. Залежно вщ особливостей когштивного, емотивного та конативного компоненпв свщомосп виокремлюють три типи еколопчно1 свщомосп: антропоцентричний, бюцентричний та екоцентричний.
Сутнють антропоцентричного типу свщомосп розкриваеться у свпоглядних принципах, визначених С. Дерябо, В. Ясвшим, А. Льовочкшою:
1. Найвищою цшнютю е людина. Все шше в довкшлГ цшне настшьки, наскшьки корисне людинг Довкшля — це власнють людини Г вона може розпоряджатися ним на власний розсуд.
2. Свп мае ГерархГчну будову. Вершину Герархп займае людина, середину — речу створеш людиною, фундамент — об'екти природи, яю, вщповщно, впорядковуються залежно вщ корисносп для людини.
3. Метою взаeмодiï з довколишшм середовищем е використання його для задоволення тих чи шших потреб людини, для отримання нею «корисного продукту». Природа — об'ект дп людини, а не самодостатнш суб'ект.
4. Розвиток довкiлля мае тдпорядковуватися розвитковi людства [5, 7-8].
Учеш свiтогляднi принципи природоцентричного типу свщомост характеризують:
Найвищу цiннiсть мае природа. Людство повинно пiдкоритися природа Вся дiяльнiсть людини оцiнюеться лише з точки зору корисносп для довкшля.
Iерархiчна картина свiту мае такий вигляд: на вершит трамщи — природа, а в ïï основi
— людство, що спрямувало свш потенцiал на службу природа
Метою взаемодiï з природою е збереження ïï недоторканною в усьому розмагтп форм i видiв, у т. ч. тих, яю шкодять як людству загалом, та окремш людинi [6, 84].
У структурi особистостi спецiалiста, котрий обирае фахове майбутне як гармошзащю дiяльностi та довкшля, мае бути наявна властивють — екологiчна вiдповiдальнiсть. Пiд нею розумдать морально-екологiчну якiсть, що полягае передуем в адекватному ставленнi особистосп до природи й узагальнюе вс основнi ознаки таких категорiй, як чуйшсть, бережливiсть гуманнiсть. Екологiчна вщповщальшсть виявляеться в почуттi обов'язку, в таких дiях, вчинках i ставленш особистостi до природи, що вщповщають моральним принципам i правовим нормам. У загальному виглядi екологiчна вщповщальшсть формуеться через чуйнiсть-гуманнiсть-бережливiсть-рацiональнiсть-вiдповiдальнiсть [5, 12-13; 9, 18].
Найбшьш негативним наслщком технократизму XX ст. е перетворення суспшьства з культурно-iсторичного у технолопчне i змiна особистостi — гуманно^ що прагне до високих iдеалiв, у бездуховну, автономну вiд совюп, дiяльнiсть якоï регулюеться технократичним мисленням. Н. Пщулш вiдзначае важливiсть подолання технократичного тдходу у формуваннi моделi майбутнього фахiвця «i справа тут не лише в тому, що забруднюються рши та пов^ря, розум та душ^ вiдбуваються у прямому розумшш атомнi катастрофи: порушуеться кровний взаемозв'язок природи та людини, звужуеться i згрублюеться вся повнота ix взаемодiï. Бездуховна, егоïстична людина вщходить вiд своеï родовоï сутностi, деформуе природу, суспшьство, сама себе» [10, 101].
Подолання технократичного тдходу до довкшля та еколопчна вщповщальшсть може бути сформованою в людини з новим типом еколопчного мислення. Еколопчне мислення - це рiвень знань, культури, виховання, за якого кожен у свош професшнш та непрофесшнш дiяльностi мае за мету створення та органiзацiю найкращих умов психоемоцшного, природного та соцiального середовища для подальшого розвитку людини, збереження та розвитку ïï здоров я [11, 5; 12, 243].
З огляду на такий висновок доречно зробити спробу характеристики еколопчно].' культури. Вона е мiрою моральноï зршосп людини й, будучи глибоко закоршеною в шдсвщомосп, зовнi проявляеться як наявнiсть або вщсуттсть здорового глузду в окремого iндивiда чи всього суспiльства [1, 5-17]. Еколопчна культура виявляеться у трьох сферах: когштивнш — вщображае норми i цiнностi професiйноï дiяльностi, стиль мислення i систему еколопчних ставлень; емоцiйнiй
— розвиток духовно-моральних i емоцшних проявiв щодо навколишнього середовища; мотивацiйно-вольовiй сферi — вщображае сощально-моральну позицiю майбутнього еколога у виршент проблем екологН, його гуматстичних якостей та переконань; конативнiй сферi — реалiзацiя екологiчного свiтогляду у професшному, соцiокультурному просторi, обумовленому виборi шлях1в досягнення цiлей екологН [13, 132-133].
Еколопчна культура звернена до двох свтв — природного довкшля i внутршнього свгту людини. Своïми цiлями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природi i на виховання високих гуматстичних смисложиттевих цшностей та орiентирiв у людському життi [14, 212].
1з змiстом термiнiв «екологiчна свiдомiсть», «екологiчне мислення», «екологiчна культура» нерозривно пов'язане поняття «еколопчна цшшсть». Сформованють цих цiнностей вiдображаеться в бажанш захистити природу вiд нерацiональноï людськоï дiяльностi, критичному ставленнi до тих досягнень науки i техшки, яю використовуються для пригнiчення природи та машпулювання людиною, сxильностi до пошуюв шляxiв виходу з екологiчноï кризи, почутп едностi з природою, вiдмовi вiд задоволення прагматичних потреб [15, 107].
На ocHOBi моделi взаемодп людини з природним об'ектом (прагматична-непрагматична), об'ектом чи суб'ектом ставлення особистосп е природа, а також залежно вщ сфери виявлення суб'ектного ставлення особистосп (афективна, шзнавальна, практична, вчинкова) дослщники визначають п'ять типiв суб'ектного ставлення до природи: перцептивно-афективний об'ектно-непрагматичний, кoгнiтивний суб'ектно-непрагматичний, кoгнiтивний суб'ектно-прагматичний, практичний об'ектно-прагматичний та вчинковий суб'ектно-непрагматичний. На ocнoвi аналiзу титв суб'ектного ставлення до природи можна зробити висновок, що екологом iз гуманicтичнo спрямованою екoлoгiчнoю дiяльнicтю може бути фахiвець кoгнiтивнoгo суб'ектно-непрагматичного типу. Це та особиспсть, що прагне отримати щoнайбiльше знань про флору та фауну, бюлопчш, екoлoгiчнi особливосп ïx предcтавникiв й iн. Нашим завданням е не допустити формування особистосп студента об'ектно-прагматичного типу. Цей тип формувала колишня освпа, пронизана шформащею про те, що природа — це, насамперед, «загальнонародна власнють», джерело корисних реcурciв [5, 57-74].
Важливим аспектом гуманiзацiï фаxoвoï освпи майбутнix екoлoгiв е подолання хижацького ставлення до природи та еколопчного невiглаcтва. У процесах i явищах дегуманiзацiï ocвiти закладена реальна небезпека не лише пoдiбниx до Чорнобильсь^ аварiï, а й загроза фiзичнoму icнуванню людей на Землi [16, 12-13].
Важливим компонентом гуманютично cпрямoванoï ocoбиcтocтi еколога е його еконормативна поведшка. В ocнoвi такoï поведшки лежить cукупнicть правил i вимог рацioнальнoï взаемoдiï людини з природним, сощальним та штучним оточенням свого юнування навiть в екoлoгiчнo несприятливих умовах.
Одне iз першочергових завдань суспшьства, освпи — прoфiлактика екoдевiантнoï пoведiнки. Це пoведiнка, в ocнoвi якoï вiдcлiдкoвуютьcя риси, якi шкодять природному або антропогенному середовищу. Екoдевiант — людина з пoведiнкoю, що вщхиляеться вiд здорового екoлoгiчнoгo глузду [17, 48-49].
Одшею з головних причин екoдевiантнoï пoведiнки е психолопя cучаcнoï людини, oрiентoванoï на негайне одержання результатiв i нездатнoï передбачити вщдалеш наcлiдки сво1х дiй [15, 105].
Пщ прoфiлактикoю екoнoрмативнoï поведшки розумдать науково oбrрунтoванi i вчасно здшснеш дiï, cпрямoванi на запобтання можливих обставин, якi сприяють прояву екoдевiантнoï пoведiнки; збереження i тдтримку нормального рiвня життя i здоров'я людини; розкриття внутрiшньoгo пoтенцiалу. У профшактичнш рoбoтi визначають такi тдходи: iнфoрмацiйний (iнфoрмування мoлoдi через ЗМ1, через систему cпецiальнo oрганiзoванoгo навчання про наcлiдки екoдевiантниx дiй); сощально-профшактичний (виявляються, усуваються i нейтралiзуютьcя причини та умови, що викликають рiзнi негативш явища, через систему coцiальнo-екoнoмiчниx, oрганiзацiйниx, правових i виховних заxoдiв, якi проводяться державою, cуcпiльcтвoм, конкретною установою); педагопчний — здiйcнення педагогами iндивiдуальнoï прoфiлактичнoï роботи та роботи у масових формах: кoнференцiï, фестивале виставки, телепередачi [18, 242-243].
Важливим елементом прoфеciйнoï характеристики майбутнього еколога-гуманюта е сформованiсть у нього принципу еколопчноТ етики [19, 345].
Для дoкoрiннoï змiни екoлoгiчнoгo навчання i виховання cтудентiв, на думку В. Баранюка, бракуе системность Пщ нею розумдать основну, необхщну i достатню, лопчну й пocлiдoвну пiдгoтoвку студента до екoлoгiчнoï дiяльнocтi. Досягнення цшей екoлoгiчнoгo виховання неможливе без залучення пcиxoлoгiчнoï, теоретично^ метoдичнoï та практичнoï пiдгoтoвки з кожного iз цих напрямiв.
Пcиxoлoгiчна пiдгoтoвка студента до екoлoгiчнoï дiяльнocтi включае допомогу йому в усвщомленш ocoбиcтoï i загальнoï cуcпiльнoï значущocтi екoлoгiчнoï дiяльнocтi; впевненють у неoбxiднocтi екoлoгiчнoгo самовиховання та еколопчного виховання шших людей; формуванш екoлoгiчнoï cвiдoмocтi, екoлoгiзацiï дiяльнocтi, еколопзацп знань. Цi етапи тicнo пов'язаш мiж собою. Людина, яка мае лише знання, але у свош практичнiй дiяльнocтi вiдcтупае вiд вимог еколопзацп, безумовно, не мае екoлoгiчнoï культури, i, навпаки, не може здшснювати практичну дiяльнicть без оволодшня визначеними знаннями. Екoлoгiзацiя cвiдoмocтi, мютить у coбi як cукупнicть знань, так i можливють цiлеcпрямoванoï дiяльнocтi [20, 120-122].
Терпимicть е обов'язковою яюстю ocoбиcтocтi гуманicтичнo спрямованого еколога. Це моральна яюсть, що характеризуе ставлення з повагою до штереив, переконань, вiрувань, звичок iншиx людей [21, 337]. Вона грунтуеться на вмшш приймати людину такою, якою вона е, на визнанш ïï права бути самою собою, мати cвoï власш звички, погляди, переконання, вести таке життя, яке вона вважае за пoтрiбне, якщо воно не е сощально небезпечним [22, 87].
Основною складовою гуманнocтi, на нашу думку, е повага до особистосп, любов до неу сшвчуття. Проявляти повагу до особистосп iншoï людини означае уважно до reï ставитись, виявляти дoвiру, cправедливicть, дoбрoзичливicть, ввiчливicть. З повагою неcумicнi насильство, порушення прав i свобод, жoрcтoкicть, приниження. Доброта — це дружне ставлення до людей i базуеться вона на гуманiзмi i любoвi до них [22, 88]. Доброзичливють, чемшсть, тактoвнicть — риси гуманнoï людини. 1нтегрованою гуманicтичнoю влаcтивicтю е виховашсть — умiння триматися в товарисга, чемнicть, ввiчливicть.
До гуманicтичнoгo кодексу належать також: гщшсть — сукупшсть уявлень про cамoцiннicть особи, ïï сощальну рiвнicть з iншими людьми, за допомогою яких визначають конкретну мiру cуcпiльнoï цiннocтi людини; совють — почуття й уcвiдoмлення людиною вщповщальносп за свою пoведiнку, власш вчинки перед самим собою, людьми, суспшьством (ця риса допомагае людиш контролювати виконання cвoïx oбoв'язкiв перед суспшьством i самим собою, що суспшьством визнаеться як показник досконалосп та самодостатносп; благородство — здатнють жертвувати особистими iнтереcами на користь шших, дiяти чесно, вiдкритo, смшиво, не принижуватися заради ocoбиcтoï корисп; вiдпoвiдальнicть — покладене на когось чи взяте кимсь зобов'язання прийняти на себе вину за мoжливi наcлiдки ïx [2, 102; 22, 86; 24; 31].
Складoвi гумашстичного кодексу можуть слугувати критерiальними показниками сформованосп ocoбиcтocтi гуманicтичнo спрямованого фаxiвця з екoлoгiï.
Усе, зазначене вище дае тдстави вважати, що особиспсть гуманicтичнo спрямованого фаxiвця з екологп може бути охарактеризована з позици cфoрмoванocтi в неï екоцентричного типу свщомосп, еколопчного мислення, розвиненосп навичок екoнoрмативнoï пoведiнки.
Л1ТЕРАТУРА
1. Дробноход М. Прюритети стшкого еколопчно безпечного розвитку // Освгга i управлшня. — 2003. — № 3. — С. 5-17.
2. Людина i свп / Л. В. Губерський, А. О. Приятельчук та ш; Гол. ред. Л. В. Губерський. — 2-е вид., випр. i доп. — К.: Знання, 2001. — 349 с.
3. Максименко С. Д. Загальна психолопя: Навч. пос1бник. — Вид. 2-е, перероб. та доп. — К.: Центр навч. лп-ри, 2004. — 272 с.
4. Загальна психолопя: Щдручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огородшйчук та ш. — К.: Либщь, 2005. — 464 с.
5. Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — 480 с.
6. Льовочкша А. М. Основи еколопчно1 психологи: Навч. поабник. — К.: МАУП, 2004. — 136 с.
7. Кмець А. Еколопчна свщомють майбутшх учител1в: проблеми, змют, типолопя // Вища освгга Украши. — 2001. — № 2. — С. 96-100.
8. 1ваненко С. Еколопчна культура в контексп нацюнального виховання // Освгга i управлшня. — 1999. — № 4. — С. 108-114.
9. Рябчук Т., 1вченко Н. Виховання еколопчно свщомо1 особистосп // Директор школи. — 2006. — № 9. — С. 17-20.
10. Пищулин Н. П. Формировать, воспитывать духовность учащихся // Педагогика толерантности. —
2002. — № 3. — С. 92-101.
11. Романенко М., Браташч Б. Формування еколопчно-ноосферно1 свщомосп як основа забезпечення цшсносп природничо-науково1 освгга // 1мщж сучасного педагога. — 2005. — № 3-4. — С. 3-5.
12. Костюкова К. В. Еколопчне мислення як показник зршосп особистосп // Актуальш проблеми еколопчно1 психологи. Зб1рник наукових праць 1нституту психолог11 1м. Г.С. Костюка АПН Украши / За ред. С. Д. Максименка. — К.-7. — Вип. 5. — Ч. 1. — С. 241245.
13. Бобылева Л. О воспитании экологической культуры // Высшее образование в России. — № 5. —
2003. — С. 132-135.
14. Крисаченко В. С., Хилько М. I. Еколопя. Культура. Полтгака. — К.: Знання Украши, — 2001. — С. 210-280.
15. Максименко О. О. Формування екологiчних цiнностей — необхвдна складова екологiчного виховання // Актуальш проблеми психологи / За ред. С. Д. Максименка. — Т. 7. — Вип. 2. — К.: Мшешум, — 2004. — С. 103-109.
16. Гумаштаризащя та гумашзащя. Хрестомапя // Ред. ол. О. 1.Журко, Л. М. Малшич, Т. М. Морозова, М. М.Мельник, В. Л. Спiвачук. — Хмельницький: Подiлля, 1997.
17. Скребець В. О. Еколопчна психолопя: Навч. поабник. — К.: МАУП, 1998. — 144 с.
18. Лубянська С. П. Профшактика екодев1антно1 поведiнки молодi //Актуальнi проблеми психологи / За ред. С. Д. Максименка. — Т. 7. — Вип. 1. — К. — 2003. — С. 240-244.
19. Панченко В. I. Еколопчна етика як основний духовний принцип в щдготовщ сучасних спещалюп // Актуальш проблеми психологи / За ред. С. Д. Максименка. — К.: Мшетум, — 2003. — Т. 7. — Вип. 1. — С. 339-347.
20. Баранюк В. Н. Системный подход к экологическому воспитанию школьников // Материалы междунар. конференции «Экопедагогика: состояние, проблемы, перспективы». — Минск, 1995. — С. 120-122.
21. Словарь по этике / Под ред. И. С. Кона. — М., 1981.
22. Медведева Г. П. Этика социальной работы: Учеб. пособие для студентов высших учебных заведений. - М.: ВЛАДОС, 1999. — 208 с.
23. Киричок В. А. Гуманне ставлення до дитини: Методичний поабник для вчителiв. — К.: 1нститут проблем виховання, 2004. — 56 с.
24. Азбука нравственности. Сборник / Сост. А. И. Алексеева. — К.: Молодь, 1978. — 256 с.
25. Степаненко В. Ф. Етика в проблемних i аналтичних задачах: Навч. поабник. — К.: Лбра, 1998. — 265 с.
Андрш МАЛЬЦЕВ
МЕТОДИЧНИЙ СУПРОВ1Д П1ДГОТОВКИ КУРСАНТ1В ДО ЗАПОБ1ГАННЯ I ПОДОЛАННЯ ДЕВ1АНТНО1 ПОВЕД1НКИ
ПЕРСОНАЛУ
У cmammi охарактеризовано CKnaöoei методичного супроводу тдготовки KypcaHmie до запоб^ання та подолання девiантноi поведiнки персоналу як одного з важливих шляхiв тдвищення ефективностi ^ei пiдготовки. Розкрито необхiднiсть оволодтня викладачами методикою пiдготовки курсантiв до превентивно'1' педагогiчноi дiяльностi, що передбачала б використання активних методiв навчання та проектування превентивних навчальних завдань i ситуацт.
Проблема тдготовки майбуттх офiцерiв до запобтання i подолання девiантноl поведшки персоналу е одним з прюритетних напрямiв теорп i практики професшно! тдготовки керiвникiв вшх рiвнiв. Важливими для виршення ще! проблеми е роботи В.А. Барантка, Т.Ю. Ваврик, Т.В. Воецько!, В.М. Герасимова, О.М. Овчара й im У них визначено понятшно-термшолопчний апарат девiантноl поведiнки, розкрито !! соцiальну та психолого-педагогiчну природу, охарактеризовано поняття про профшактику та перевиховання як педагогiчнi процеси. Однак питання пiдготовки майбутнiх офiцерiв-прикордонникiв до превентивно! дiяльностi залишаеться на сьогоднi недостатньо розробленим.
Вивчення лiтератури з превентивно! педагопки (P.I. Благута, М.В. Касярум, Г.А. Корчова, E.I. Петухов, М.А. Попов, М.М. Ф^ла, О.В. Шарапова, Л.Ф. Щербина, I. А. Хозраткулова й im) i питань навчання та виховання курсаш!в вшськових навчальних закладiв (О.В. Барабанщиков, В.I. Вдовюк, П.М. Городов, М.А. Лямзш, В.В. Ягупов), а також щодо тдготовки майбуттх офiцерiв-прикордонникiв (Д.В. Iщенко, В.О. Балашов, А.В. Гатмов, I.О. Грязнов, О.В. Дщенко, А.В. Катковський, Д.М. Коцеруба) дозволило з'ясувати, що важливим шляхом тдвищення ефективносп педагопчно! тдготовки курсанпв до запобiгання девiантноl поведшки персоналу можна розглядати методичний супровщ !х пiдготовки до превентивно! педагогiчноl дiяльностi.
З огляду на це метою статт е визначення складових методичного супроводу пiдготовки курсантiв до запобтання та подолання девiантноl поведшки персоналу як одного з важливих шляхiв тдвищення ефективносп ц1е! тдготовки.
В сучасних умовах дуже низькою е ефективтсть традицшно! методики навчання курсанпв превентивнiй педагогiчнiй дiяльностi. Piвень знань з проблеми девiантноl поведшки у майбуттх офiцерiв буде значно вищим, якщо при !х шдготовщ до роботи з девiантним
