CC BY
14
УДК 340.12
С. В. Шефель, доктор фшософських наук, професор;
Т. I. Бургарт, здобувач
ПРЕДМЕТНА СФЕРА ПРАВОВО1 КУЛЬТУРИ СУЧАСНОГО УКРАШСЬКОГО СУСПШЬСТВА
Запропоновано екософсью мiркування з приводу визначення змкту предметно! сфери правово! культури сучасного укра!нського соцуму та перспектив його генези у контекстi завдань розбудови демократично!, сощально!, правово! державностi в Укра'т, зазначених в й Основному Закот.
Ключовi слова: правова культура, екософiя права, екоправова свiдомiсть.
Актуальтсть теми та аналгз и наукового розроблення. Визначення сутност! предметно! сфери правово! культури протягом вае! сввдомо! юторп людства залишаеться дискусшним питаниям. Про це сввдчить розма!ття пвд-ходiв в обгрунтуваинi природи права [1; 3; 10; 13; 15, с. 7-142; 16; 21].
Для юридичних позитивюпв сутнiсним елементом правово! реальносп, яку вони ототожнюють з поняттям правово! культури, визначаючи !! межi, завжди був змют норм чинного законодавства. Тим самим вони сввдомо не-хтують питанням про справжиi, глибиннi джерела правово! культури як зм!с-товного вияву правово! реальностi.
Натомiсть, представники правового об'ективiзму виводили основопо-ложний критерш визначення джерела правово! культури суспшьства з об'ективно! реальностi, або «життя». Тому деяк1 з них, наприклад прихиль-ники так званого юридичного економiзму, брали за такий - пануючий спосiб виробництва (марксизм); шш, так1 як, наприклад, посл1довники так званого политичного об'ективiзму, вбачали коршням правово! культури певний правопорядок як вияв iсиуючих владних ввдносин. Носi!' ж вде! культурно-iсторичного об'ективiзму (наприклад, так звана iсторична школа права на чол1 з Г. Гуго, Ф. Савш'!, Г. Пухтою) доводили, що правова культура виникае спонтанно з надр народного духу.
Але найбшьш послiдовно об'ективiстськi мiркування висловлювали представники так званого юридичного сощолопзму. Вони вважають, що правова культура, як, власне, й самий феномен права, е винятково сощальним явищем. Його вони виводять за меж! держави, розчиняючи у суспшьному простор! Тому специф!ка юридичного сощолопзму полягае у тому, що вш акцентуе зв'язок правово! культури !з сощальним буттям, розумшчи тд ним громадське життя, в яке само й занурена правова культура.
Значення такого тдходу полягае у тому, що вш загострюе увагу на тому незаперечному факт!, що правопорядок включений до !снуючих вщносин 104 © Шефель С. В., Бургарт Т. I., 2010
{ немислимий без !х урахування. Вщповщно до цього правовий об'ектив!зм ставить та розв'язуе питання про те, за яких умов правопорядок може бути справедливим. Однак, абсолютизуючи роль юнуючих сощальних умов як джерела правово! культури, вш фактично вдаеться до ототожнення правопорядку 1 правово! культури з цими умовами. Тому незаперечна думка про те, що суб'ект не може бути самодостатшм у розбудов! правопорядку 1 ви-ходити лише !з самого себе, обертаеться його розчиненням у сусшльних вщносинах та недоощнкою його творчо! активносп. Ось чому, як 1 юридич-ний позитив1зм, правовий об'ектив1зм не здатен дати адекватно! вщповвд на питання про специф1ку предметно! сфери та справжню природу правово! культури.
Сво! вади у цьому сенс мае й правовий суб'ектив1зм, який у спробах обгрунтування права та його феномешв, серед яких чшьне мюце посвдае феномен правово! культури, виходить !з свщомосп суб'екта права. Але, вщкри-ваючи джерело правово! культури у свщомосп суб'екта права, цей споаб осмислення правових феномешв абсолютизуе роль суб'ективност1, внаслщок чого втрачаеться зв'язок вде! права як основи конструювання модуав правового життя з реалиями самого цього життя.
Як засвщчуе зазначене, проблема визначення предметно! сфери правово! культури, що особливо наполегливо дослвджуеться лише останшми десяти-литями [2; 4-9; 11; 12; 14; 16-18; 20], залишаеться одшею з найбшьш дис-кусшних 1 потребуе нових дослвджень.
Нагальна потреба у дослвдженш цього феномену зумовлюеться не тшь-ки його тзнавальною невичерпашстю, а й необхщшстю, спираючись на нове знання про нього, дати раду справ! формування правово! державносп принайми у нашш кра!ш, що е конституцшно визначеною метою.
Тому об'ектом нашого дослщження виступае сама правова реальнють, а предметом - !! змютовне наповнення, зокрема, у вигляд1 правово! культури сучасного укра!нського сощуму. Виходячи з цього, маемо за мету визначення сутносп !! предметно! сфери. Це дозволить, як на нас, розв'язати два голов-них завдання нашого дослвдження, власне: уточнити теоретико-методолопчне шдгрунтя й обгрунтувати модель д!яльност! суб'еклв сучасного сощуму в аспект! формування основоположного стрижня його перебудови - правово! державносл на засадах екосощально! гармон1!.
Досягнення поставлено! мети дослщження та вир1шення пов'язаних 1з цим завдань передбачаеться здшснити за допомогою комплексу чинник1в екософсько-правово! рефлекс!! як одного з методолопчних вияв!в сучасно! пост(мета)некласично! парадигми фшософи !нтерсуб'ектив!зму. Йдеться про використання того методолопчного знаряддя, яке розроблялося в межах еко-софсько! школи сучасно! комушкативно! фшософи, зокрема в працях Р. Ат-ф!лда, О. В. Афанасьево!, С. I. Григор'ева, Г. Йонаса, Г. Кюлевшда, З. Г. Ла-
шно!, К. М. Maep-A6ixa, Т. В. Ряжсько!, О. I. Субетто, Ф.-Е. Шварцкопфа, К. I. Шилша та iнших !! представник1в. Цей пщхщ, на нашу думку, може дати бажаш щодо дослщження наслщки, якщо його творчо екстраполювати в контекст концепцп екософп права як фшософського вчення про гармошзацш вiдносин мгж людьми як правовими особистостями та !х соцiумом i Природою за допомогою толерантного правового дискурсу. У цьому сенсi пропонована стаття мае змiстовно розвинути концепцш екософи права i дати на цш тд-ставi дещо нове у розумшш предметно! сфери правово! культури.
AHmi3 проблеми. Насправд маемо ниш в Укра!ш «хворе» суспшьство, приречене на «вщмирання» шляхом його примусово! трансформацi! внасл!док незворотно! динамiки реальних соцiальних атракторiв, чiльне мюце серед яких належить саме праву. Тому найзначущою на сьогоднi е потреба у пара-дигмальнiй змш стратегi! розвитку нашого соцiуму, враховуючи що серед iнтеграцiйних можливостей глобалiзацiйного процесу, якими може творчо скористатися наша кра!на, е чудовий досвщ розбудови громадянського сус-пiльства та правово! державносл у кра!нах Скандинавп.
У цьому сенсi йдеться про свщомий перехiд у глобалiзацiйному про-цесi вщ акценту на «негативнш поляризацп» до акценту на так званш «по-зитивнiй поляризаци» (термш П. О. Сорокина) соцiокультурних суб'еклв [19, с. 206, 221]. У контексл його дiалектичного розумiння владним iнститутам суверенних держав, спираючись на волю повноважних оргашв свiтового ствтовариства (ООН), закрiплену у змiстi норм мгжнародного права, треба системно-суцiльно «зняти» шляхом органiчного синтезу кращих досягнень правово! культури як складово! соцюкультурно! практики народiв свiту ю-нуючу техногенну цивiлiзацiю, котра, як «антитеза», у свш час «зняла» по-передню екогармонiйну цивiлiзацiю первiснообщинного ладу (чи «тезу» -«дитинство» людства). Мета цiе! глобально! соцiально! процедури - повер-нутися до екосощально! гармонi!, але на новому рiвнi розвитку суспiльства, коли воно як «сустльство суцiльних знань» (ноосфера, чи сфера панування екологiчного розуму) стане лею фазою розвитку шформацшного сошуму постiндустрiально! епохи, коли виявить себе як «сузiр'я» гармонiйно! взаемо-ди взаемодоповнюючих соцiокультур пол!полярного, але единого у цшснос-тi свого правового простору людського свiту.
Це означае свщомий переход державних i недержавних шституцш до стратегi! створення найбшьш сприятливих умов для всебiчного гармошзую-чого розвитку особистостi, яка тдкорятиметься гаслу про те, що в цьому й полягае мета юнування !! суспiльства. 1накше кажучи, така стратегiя повинна передбачати можливiсть свщомого «прирощування» носiями певних типiв ментальносл кращих якостей протилежних !м за менталтетом суб'ектiв iнших соцiокультур. Також iсторично вiдомi локальнi приклади тако! синкретичнос-тi. Зокрема, сучасна японська та китайська ментальнiсть - це наслщок взаемо-
проникнення р!знорвдних субкультур - тубшьно! (в!дпов!дно синто!стсько! та даосько!) та тих, що «накладалися» на цей «первюний культурний шар»: буддшсько!', конфущансько! та наить, хоча й в обмеженому обсяз!, християн-сько!. Тому соцюпсихокосм сучасних репрезентанпв синоцентричного свпу дае щкаве поеднання «розкутого» (для творчосп) «дитинства» (даосизм, синто!зм), «м'яко!» жшочо! лапдносп (буддизму), ршучосп, см!ливост!, певною м!рою авантюрносп захщно! ментальносп та конфущансько! вр!вно-важеносп ! стриманосп.
Чи не у цш специфщ людського чинника синоцентричного свпу кри-еться диво його сощального динам!зму на тл почитання духовно! традици? Чи не цей тип соц!окультурно! !нтеграц!!, сп!вв!днесений !з досягненнями скандинавського сегмента европейсько! правово! культури, е максимально наближеним до вз!рцевого типу модел! оч!куваних зм!н? Але х!ба не можли-в! !нш! вар!анти трансформац!! нашого сусп!льства? Здаеться, все це можливо, перспективно.
Визначаючи структурну посл!довн!сть нашо! розв!дки, спод!ваемося на розумшня принципового спiввiдношения м!ж двома генеральними аспектами природи права: антропним ! сощальним у сенс! застосування екософсько! методолог!! дослщження цього феномену, що виходить !з первюно! шдпо-рядкованосп сощуму людищ як творшня своему джерелу, яке, у свою чергу, набувае наслщшв в!д зворотного впливу сощуму на його творця. I в цьому сенс! знаходимо необх!дн! п!дстави як у класичн!й, так ! некласичн!й парадигмах фшософп права та вщповщно !х основних напрямах: юридичному позитив!зм! та особливо - у комун!кативн!й ф!лософ!!.
У розматт визначень предметно! сфери правово! культури, запропо-нованих дослвдниками, вщдзеркалюеться дещо, под!бне граф!чному зо-браженню множинносп Мандельброта: грандюзне сплетшня в!зеруншв. Усе це пов'язано з тим, що природа права е феноменом багатовим!рним ! нелшшним, под!бно Всесвгту, чи!м ввддзеркаленням та ввдображенням вона е. Згадаемо ф!лософську формулу Античност!, що дала розум!ння права як ушверсально! властивосп макрокосму. Але це м!фолопчне уяв-лення, як з'ясувалося, лише дало потужний поштовх широкому фшософ-ському дискурсу з приводу визначення сутност! права, висунувши на перший план дихотомш антропного ! сощального. Тому, рахуючись !з за-значеним, у ц!й розв!дц! ми не ставимо завдання ретельного з!ставлення обох цих початк!в феномену права. Але спочатку почнемо !з з'ясування особливостей позитивютського шдходу до визначення сутносп природи правово! культури.
Найб!льш в!домою теч!ею ф!лософ!! права, що обстоювала соц!олог!за-торський п!дх!д до розум!ння природи права, який абсолютизував значення !! соц!ально! площини, е юридичний позитив!зм. Його витоки можна в!днайти
ще у творах Арютотеля, але особливо у представнишв еллшстично! школи стощизму - Зенона, Сенеки, Марка Аврелш тощо.
У них людина являе собою суспiльне ество, яке у згорнутому виглядi «мютить» весь сощум з усiма можливими станами. Тут маемо акцентувати увагу на те, що ввддзеркалюе унiкальнiсть i разом з тим ушверсальшсть людини: вона е не просто бюютотою, а бiосоцiальною iстотою. Ïï природа е штегральною. Вона мае два протилежних, але взаемопов'язаних аспекти -жорстко детермшований, iерархiчно впорядкований та спонтанний. При цьому випадковi моменти обумовлеш низкою потенцiйних можливостей, а жорстка детермшащя програмуеться соцiокодом, що визначае розвиток i функщонування соцiальноï системи. У цьому сенсi особливий штерес ста-новлять соцiальнi мотиви дiяльностi людини, пов'язанi з мотиващею щодо iнновацiй, губристичними мотивацiями (цшеспрямоване намагання досягти панування в суспiльствi тощо), якi вивчали представники юридичного по-зитивiзму.
З мотивами людськоï дiяльностi пов'язанi ритми людського юнування, без яких неможливе iснування сощальних механiзмiв, що регулюють розвиток суспшьства. Маемо на увазi й ту важливу обставину, що нинi людина живе у соцiумi «мегаризику», котрий породжений ïï ж дiяльнiстю. Не треба забувати, що сощальний свгг людини е врештьрешт об'ективно обумовленою «часткою» Всесвiту, котру вона розглядае як об'ект свое)! експансiï.
Юридичний позитивiзм класичного типу вiдстоюе гасло про право людини бути паном Природи, виходячи iз загальноутилiтаристського розу-мiння людськоï природи. Убачаючи людину вершиною природноï еволюцiï, позитивiсти рефлексували ïï право як виключну ïï здатшсть до панування, яку вона мала завдячуючи розвинутому розуму та осмисленому волевияв-ленню.
Але для юридичних позитивiстiв, як1 ставили сощальну природу людини вище за бюлопчну, дискусiйним виявилося питання про нездоланшсть егоï'стичноï сутностi людини як чинника, що незворотньо псуе сощальш сто-сунки. Такi стосунки для них були лихом «вшни вах проти всiх». Його подо-лання вони бачили в упорядкуваннi стосуншв мiж суб'ектами права шляхом обмеження егоïзму соцiально програмованим змiстом норми закону. У цьому, власне, й полягав сенс першо].' системно].' концепцп юридичного позитивiзму класичного новоевропейського типу - теорп «наказiв» Дж. Остша (початок Х1Х ст.). Ïï сощолопзаторську сутнiсть посилила модернiзована концепцiя «основноï' норми» Г. Кельзена, яка намагалася обгрунтувати необхiднiсть «чистого правознавства» як неопозитивютського праворозумiння шляхом iгнорування идеального вимiру буття права.
Вади цього шдходу намагався приховати своею постмодершстською редукцiею юридичного позитивiзму Х. Харт. Утiм його формула «визнання»
як чинника сусп!льно! правово! психолог!!, що мала впливати на процедури правотворчост! ! правозастосування, все ж не усувала св!тоглядних обмеже-ностей юридичного позитив!зму. I у нього пашвною серед функцш права виявлялася функщя державного примусу, яка була об'ективно !манентна со-ц!етальн!й природ! класово розшарованого соц!уму, який не може !снувати поза межами д!! принципу «панування-п!дкорення».
Тим самим юридичний позитив!зм в ус!х сво!х форматах: класичному ! некласичному, нео- ! постмодерному залишився теор!ею правово! реальности що !снуе у вигляд! конкретно-!сторичного зм!сту норм закону, комплекс яких й обумовлюе сощетальний характер правовщносин. Вш, дбаючи про сталий правопорядок, вважав, що вш за будь-яких обставин е справедливим, бо зав-жди спираеться на державний закон. Моральне ж його тдгрунтя позитивюпв не щкавило, що й доа е приводом критики стосовно них.
Зовам шшим чином рефлектувала проблему джерел походження правово! культури европейська природно-правова думка. I! принципова позиц!я полягала у тому, що хоча людина сама по соб!, !зольовано в!д !нших людей не може шнувати як ество сощальне, тим не менш вона, юнуючи поза межами суспшьства, усаминюючись вщ нього, може не тшьки залишатися особист!стю, !стотою духовною, а й, маючи шляхетний св!тоглядний стри-жень, нав!ть перевершувати за р!внем свое! духовно! чистоти себе як осо-биспсть у минулому своему сощальному бутп. Очевидно, такими вважали в ус! часи святих анахорепв, що створювали свш власний позасощумний план буття як джерело духовно! мудрост!, адресовано! тим, хто лишився у сошум^ знесиленому суперечностями, жорстким протистоянням (зокрема, полгшчним). Удалиш вщ недосконалого соцуму, де вадношення м!ж людьми побудоваш за принципом несправедливости у глибиш критично! думки, що визискуе повчання з досв!ду, набутого в соц!ум!, зароджуеться й раф!-нуеться чиста щея права, народжуеться дух справедливость Тому не тшьки до, а й п!сля !снування такого типу соц!уму !дея права можлива як особливий план буття людини, як правова в!ртуальна реальн!сть.
Уперше так! думки з'явилися в добу високо! антично! класики. Пев-ною м!рою основою !х систематизацп стала творчють Платона, який вщ соф!ст!в успадкував принципову методолог!чну формулу рефлекс!! феномену права: «Людина — м!рило усього». I як слышно тдмгтив А. Н. Уайт-хед, уся европейська ф!лософська традиц!я веде початок в!д Платона тому, що саме в!н першим поставив на порядок денний дискурсу основн! питан-ня ф!лософсько! рефлекс!!. Серед них одним !з головних було й визначен-ня природи права.
Св!дченням того, що це саме так, е опора на платон!зм у теоцентричн!й рефлекс!! права. Саме вона утверджувала у форм! правового том!зму, а пот!м й правового неотом!зму вдею божественного творшня як джерела буття люд-
ського соцуму, котрий не може юнувати шакше, шж керуватися божими законами. Тому «Град Божий», остваний ще Августином Блаженним та Томою Аквшським, для вiрян е правовим идеалом 1х бажаного соцуму.
Зрозумiло, що й донинi християнська мораль вважаеться ментальним шаром фундаменту справедливого суспшьства, бо саме на нш грунтуеться самий феномен права як специфiчний споаб людського буття. Саме це й стало свиотлядною основою природно-правового типу осмислення соцiальноï природи права у пантеютичному його вимiрi. Значущiсть такого пiдходу утверджували Й. В. Гете, А. С. Пушкш, В. С. Соловйов тощо. Такий пiдхiд фундувала й уся трансцендентальна шмецька фiлософiя на чолi з I. Кантом, вперше чiтко визначивши критерiï iснування правового сустльства. Ïï трима-ються представники сучасного неоканпанства та неогегельянства, фiлософiï життя та рiзних екзистенцiйно-феноменологiчних шк1л.
Таким чином, моральн пiдстави права як вияв його дiйсноï соцiальноï природи е нарiжним каменем не тшьки класичноï', а й сучасноï некласичноï' фiлософiï права, що вважають домiнуючим початком людини як творця сощуму не ïï егоïзм, а ïï кооперативну природу, ïï принципову здатшсть до гуманiстичноï соцiальноï' комушкацп, якiй iманентним е феномен права.
У подальшому аналiзi означеноï проблеми не обштися без з'ясування питання про антисощетальний потенцiал природи права. У цьому сена слщ зазначити, що сама процедура встановлення правил взаемостосуншв, по-ведiнки людей шбито засвiдчуе сутнiсть якiсних змiн в 1х розвитку. Чи не в цьому полягае акт свщомого волевиявлення членiв соцiуму, якi з огляду на це поставали суб'ектами права? Йдеться про усвщомлення ними свого права як особливоï' життевоï властивостi. До цього iсторичного моменту людство залишалося, як й iншi живi iстоти, природним стадом, поведшку i еволюцш якого визначали бюлопчш iнстинкти. У цей час людство неусввдомлено пiдкорялося закону природного вщбору. Згiдно з ним унiверсальним правилом було виживання i панування генетично мщшших iстот, якi, користую-чись ним, дбали про подовження свого родоводу.
Поклало край цьому стану юнування людей утвердження нового типу ввдносин м1ж ними - правових, яш, вочевидь, стали першим виявом сощаль-ностi. Це означало, що ввдбулися суттевi змiни у свiдомостi людей, генерую-чою складовою якоï постала правосвшомють. Серцевиною ïï була вперше осмислена шея права. Таким чином, новий формат людського буття - сощальний - змютовно продукувався його щеальним початком - правовим ви-мiром. Це й була сфера звичаевого права. Саме вона вщдзеркалювала новий характер ставлення людини до Природи та ïï складовоï - людськоï спiльноти, суспiльства. Його сутшсть полягала у свiдомому визначенш вiдмiнних вiд iнстинктивних дiй правил поведшки, спрямованих на забезпечення тiеï ж самоï' природноï мети буття людей - збереження 1х життя. I тшьки тисячолгт-
тя потому еволющя людського соцуму зазнала як1сно нового стрибка - мюце первкнообщинного ладу заступило сощально розшароване суспшьство. Зро-зум!ло, що цей стрибок був п!дготовлений зм!нами у розвитку продуктивних сил, матер!альних засад !снування людства, нездатн!стю арха!чно! структури виробничих в!дносин забезпечувати задоволення зростаючих матер!альних потреб чисельно зростаючого населення.
Але, кр!м цих об'ективних чинник1в суспшьного розвитку, що призвели до кризи первюного соцуму, юнував не менш важливий суб'ективний чинник, пов'язаний !з жагою родоплем!нно! верх!вки утвердити нову форму владарю-вання - державну, яка продукувалася щеею привласнення нею права на ви-значення свого прив!лейованого становища в сусп!льств!. Саме !дея держав-носп як обгрунтування необхвдносп здшснення вол! пануючого прошарку соцуму заклала пвдвалини нормативносп сощально розшарованого суспшь-ства. Вона з необхвдшстю змшила шдхвд до розумшня природи права ! вщпо-ввдно до не! статусу людини. Джерелом ! суб'ектом права почала визнаватися держава в особ! повноважних представнишв сощально пануючого прошарку населення. Керманич такого типу державност!, чи то цар, чи то плем!нний вождь тощо, нащлявся статусом послания, представника божественних сил, якому й належала вся повнота прав ! влади в сусп!льств!. Усе п!длегле йому населення визнавалося об'ектом права, правового впливу, мехашзм ди якого окреслювався вже зазвичай у писаному законодавств!, його нормах. З цього часу бере початок традиц!я, успадкована позитив!стами, дор!внювати право законодавчш норм! (I. Бентам, Г. Кельзен).
У час становлення сощально розшарованого суспшьства, формування перв!сно! державност! представниками пануючо! у ньому верх!вки св!домо зд!йснювалася п!дм!на поняття права у його перв!сному сенс! поняттям зм!с-ту норми закону, що утверджуе !! владш повноваження як единих носив ще! та суб'екта права. Отже, лише обмежене коло пануючих у сошум^ а саме представник!в правлячо! династ!!, набувало вс!е! повноти прав, ус! !нш! члени сусп!льства, !х п!длегл! отримували лише обов'язки ! певну обмаль прав.
У сустльсга з такою щеолопею фактично вщновлювався природний стан «в!йни вс!х проти вс!х». Перв!сний соц!ум, що керувався нормами зви-чаевого права, пор!вняно з попередн!м станом тваринного !снування людей як б!о!стот, без сумн!ву, виступав як !сторично перша, доцив!л!зац!йна форма правового суспшьства. Цю форму людського буття можна умовно вважати «антитезою» щодо «тези» як природно! форми «в!йни вс!х проти вс!х». А вшповшно до первюного суспшьства з його звичаевим правом сощально розшароване сустльство е сощетальним, тобто «антитезою» «тез!», або «синтезом» того суспшьного процесу, що репрезентуеться соцумом, у якому па-нуюча верх!вка (зокрема, правляча династ!я) створила особливу форму со-ц!альност! - державн!сть, утвердила новий за зм!стом звичай, який в!дпов!дав
лише його розумшню права як повно! свободи тшьки свое! власно! волг Основною нормою такого звичаю став закон одноособового права керманича держави на здшснення будь-яких дш, що щдступно камуфлювалися посилан-ням на його божественне походження.
Якщо мiфологеми звичаевого права урiвнювали вах людей перед силою неввдворотно! д^' природно! стихiï i кодували ïx поведiнку в аспектi тако1 взаемодiï, яка б сприяла головнш метi - пiдтриманню, збереженню життя, то норми «державного права» - закону мiфологiзували особу правителя як божественного «батька» свого народу, якому тшьки й могла належа-ти вся повнота прав i визначення статусу та долi своïx шдлеглих. Таким чином, якщо у первюному суспiльствi роль соцiоутворюючого чинника ви-конував принцип правового рiвноправ'я, на якому грунтувалася система звичаевого права як договору мiж рiвноправними членами громади, то у сощально розшарованому, соцiетальному суспiльствi ця шея, цей принцип були свшомо вироджеш його керманичами в iдею «обдарування» ними людей правами, а головним чином обов'язками, виконання яких мало на меп змщнення держави, державноï влади, що обгрунтовувалася як захисниця ïx життя вiд зазixань зовнiшнix ворожих сил. Такий шдхш руйнував попередне уявлення про пдшсть i правосуб'ектнiсть людини, заважав зрозумгги по-xiднiсть будь-яко1' державностi i влади вш людського права (Цицерон), ре-презентованого громадською думкою (передуам щодо забезпечення пдно-го життя). Вш насаджував у суспiльствi патерналютську псиxологiю. 1шло-ся про свшоме блокування розвитку творчого потенцiалу людей, руйнуван-ня цiлiсностi 1'х свшомосп i деформацiю правосвiдомостi, перетворення 1'х на слухняних виконавцiв волi правителя чи правлячо1' верxiвки держави.
Сощ(ет)альною практикою у такому суспiльствi було повне, або суттеве, обмеження правосуб'ектносп людей. Значною мiрою це намагалися здшсни-ти, використовуючи авторитет церковно1' органiзацiï.
Виникнення, становлення й утвердження сощально розшарованого суспiльства, державно1' влади, сощетально1' системи в цiлому, що визнача-лося iсторичним кроком уперед на шляху розвитку людства, виявило як елементи спадковосп, так i зречення того, що йому було притаманним у попередш часи. 1деться, з одного боку, про так суттевi речi, як зречення у сощетальному суспiльствi докорiнниx принципiв людського шнування i утвердження життя - рiвноправ'я людей, 1'х права на пдне життя, справед-ливiсть тощо. З другого боку, встановлеш заметь цих принципiв звичаевого права, iншi - принципи «державного» права, а точшше, соцiетального закону, утвердили панування однiеï людини, одного прошарку сощуму над iншими, перевтiлили суспшьний договiр рiвноправниx на «суспiльний до-говiр» у виглядi державного закону, норма якого шдкорювала соцiум влащ правителя чи пануючого прошарку виходячи з 1'х iнтересiв, а не з штереав
ус1х представнишв соцуму. Це означало приховування справжньо! «вшни вс1х проти вс1х», бо створена система норм, утверджуючи принципи нер1вноправ'я, несправедливосп 1 гноблення, продукувала загострення по-роджених сощетальною системою, !! владними шститутами, структурами антагошзм1в: м1ж сощальними прошарками, етшчними групами, релтйни-ми конфес1ями тощо, тобто м1ж людьми. 1стор1я людства засвшчила ката-строф1чш для нього наслшки юнування тако! системи, яка не тшьки про-дукуе вороже ставлення м1ж людьми, але, проголошуючи гасло панування людини над Природою, зштовхнула !х на шлях руйшвного вичерпання !! ресурс1в, утверджуючи принципи техногешзацп светового сощуму.
Отже, протягом юнування антагошстичного суспшьства сощетальна система сприймалася як норма тому, що !! основна вада - екофобшсть - ви-значалася 1манентною властив1стю природи само! людини, але не наслщком перевт1лення !! соц1ально! д1яльност1 на екокатастроф1чну.
Глобальна екокриза, гостр1 м1жетн1чн1, м1жконфес1йн1, м1жнародш в1й-ськов1 конфл1кти, що мають м1сце 1 сьогодн1, - це наслвдок законом1рного руху соц1етального суспшьства до його загибелг Виняткова масштабшсть цього процесу ставить на порядок денний питання про виживання людства. Ввдпо-в1дь на нього може бути такою: треба системно «зняти» сощетальну систему !! «антитезою» - новим вим1ром буття людського сшвтовариства. Одним 1з ключових чинник1в цього процесу е утвердження людини як правово! осо-бистост1, тобто утвердження такого !! соц1ального статусу, який робить !! висх1дним, генеральним правосуб'ектом. Вир1шальну роль у цьому повинна вщграти 1дея права, яка обгрунтовуе застосування примату права щодо закону 1 держави, принцишв р1вноправ'я, первинност1 статусу людини як суб'екта права 1 сощально! (право)творчост1.
Саме таким чином, як тдкреслюють К. О. Апель, Ю. Габермас, О. Гьо-фе, Л. Фуллер, Дж. Ф1нн1с та деяк1 1нш1 правознавщ, мае д1яти сучасний за-конодавець, 1 увесь полггичний 1стебл1шмент та менеджмент, 1 кожен грома-дянин для того, щоб вт1лити у життя конституц1йну норму про розбудову правово!, демократично!, сощально! державносп, яка стала реальшстю у Скандинавських кра!нах, як1 першими утвердили цю вдею у фактичну соц1-альну практику 1 правове життя.
Ддйсно, реакщею на жахи соц1альних катастроф та виродження права у 1мморальний закон (у кра!нах, де панував тоталитаризм) стало формування ф1лософсько-правових теч1й у £врош та Америц1, представники яких запро-понували так званий постмодерний тип рефлексп права. Це дозволило !м зовс1м 1ншим чином, шж позитив1сти чи об'ектив1сти, подивитися на проблему природи правово! культури.
Фактично постмодерна рефлекс1я права, запропонована, зокрема, Р. Рорт1 та його послвдовниками [22], виявилася критично спрямованою
не т!льки на всю сучасну цив!л!зац!ю з !! правопорядком, а й на саме розум!н-ня того, чим е право. Його вони проголошували суб'ективною властивютю людини, конкретний прояв творчост! яко! виявляе насправд! !! !ндив!дуаль-н!сть, в!дм!нн!сть в!д !нших. Така рефлекс!я права абсолютизувала правов! стосунки, правову комушкацш як суб'ективний вим!р природи соцуму, яку не т!льки важко регламентувати, а нав!ть й не сл!д цього робити, бо це безна-дшна р!ч, якщо вона не грунтуеться на споввдуванш суб'ектами права единих моральних ц!нностей. Тому майбутне людства !! нос!! вбачали у необх!дност! грунтувати його на правопорядку, який би мав ментальну основу у виглад усталених загальнолюдських моральних норм чи !мператив!в.
Зрозум!ло, що такий п!дх!д дещо переб!льшено оптим!стично ставився до можливост! формування глобального правового простору в сучасному св!т!, виходячи тшьки з очшуваного морального еднання його суб'екпв, спшьнота яких для них виступала цшсним об'ектом - простором правово! культури, що, власне, й вбачаеться за предметну сферу вае! правово! реальность
Екстраполюючи постмодерн! концепцп праворозумшня на реальшсть укра!нського соцуму, розум!емо, насшльки важким буде його шлях до кон-ституцшно визначено! мети розбудови демократично!, сощально!, правово! державносп. Ускладнення на цьому шляху пов'язаш з наявшстю тако! важко! «хвороби» нашого сусп!льства, як ушкоджен!сть св!домост! значно! частини громадян Укра!ни «в!русами» правового н!г!л!зму, правово! !ндиферентност!, правового патернал!зму та !нших викривлень !х правосв!домост!, як! виявля-ються у невмотивованосп до набуття знань стосовно норм чинного законо-давства, знев!р! у значення власно! рол! як суб'екта правотворчосп та розбудови правово! державносп, у здатшсть шнуючих правових шститупв ефективно вир!шувати питання розбудови правово! державност!, а юридичних кадр!в - конструктивно обслуговувати процес розбудови правово! державнос-п, знев!р! у здатшсть юнуючо! полпично! системи забезпечувати рух до конституцшно визначено! мети розвитку нашого соцуму ! можливють результативного захисту конституцшного процесу та власних правових штереав, гарантованих Основним Законом держави, знев!р! у перспективи будь-яких позитивних зрушень у д!яльност! правоохоронних орган!в та зд!йсненн! пра-восуддя та у можлив!сть докор!нного подолання злочинност! в будь-яких !! проявах тощо.
Тому, визначаючи специфшу предметно! сфери правово! культури сучас-ного укра!нського соцуму, мусимо зазначити, що вона виявляеться у наяв-ност! так званого «нульового» циклу становлення в!дносно !нерц!! виходу з простору радянсько! правово! культури й в!дпов!дно входу в прост!р розбудо-ви правово! державносп без ознак такого важливого ресурсу руху в цьому напрямку, яким завжди мае бути конструктивний «мехашзм» конституцшно визначеного правозастосування. Це означае, що концептуально визначена
предметна сфера правово! культури з такими проввдними Г! компонентами, як довершена концепщя и формування, що грунтуеться на конституцшно визна-ченш правовш шеологп та всш сукупносп суб'екпв правово! системи, що мають вплювати !! в життя, е нараз1 в1ртуальним вим1ром правово! реальнос-т1 сучасного укра!нського соцуму, який чекае на те, щоб бути виведеним 1з свого шеального занурення. Цьому в1ртуальному вим1ру предметно! сфери правово! культури укра!нського суспшьства протисто!ть розбурхана, некеро-вана стих1я парадигмально суперечливо! правово! психологи укра!нських громадян, що загрожуе взагал здшсненню заангажованих Конститущею за-вдань. Тому адекватною характеристикою такого зм1сту предметно! сфери правово! культури сучасного укра!нського соцуму може бути !! визначення як стану правового колапсу.
Вихвд 1з цього катастроф1чного стану, безсумшвно, е - це суцшьна еко-лог1зац1я правосв1домост1 укра!нських громадян, передуам тих з них, хто волею народу функцюнально причетний до виконання сво!х обов'язк1в як державних посадовщв та законодавц1в. Сенс ще! сусп1льно важливо! проце-дури полягае в !х наверненн1 до свщомого дотримання зобов'язань перед загалом громадян Укра!ни, виходячи з почуття еколопчного просякнутого сумл1ння, коли вищим критер1ем !х вчинк1в постае вимога збереження всього генофонду соц1уму, поставленого зараз на межу вже не стшьки сощального, ск1льки б1олог1чного виживання. Тому боротьба з бщшстю, що як гасло про-понувалася останн1ми роками провщними пол1тиками 1 керманичами держа-ви, зазвичай у процес1 президентських або парламентських передвиборних перегон1в, ниш несе у соб1 не стшьки сощ(ет)альне, ск1льки еколог1чне на-вантаження. У нш переможцем мае стати увесь укра!нський загал, а не лише якась його корпоративно оформлена частка. А зв1дси, актуал1зуеться едине гасло: ш екофобним зам1рам у сфер1 правово! культури!
Висновки. Пшсумовуючи викладене, зазначимо, що нин1 питання постае так: чи п1де людство шляхом досягнення екосоц1ально! гармон1!, вдею яко! за тисячол1ття 1снування людства вистраждали його ген1!, чи, самозахоплене парадигмою техногенно! цив1л1зац1!, втягне себе у вир екокатастрофи? Упев-нюемося, що, рятуючись в1д не!, людство не мае шшо! реально! альтернативи, н1ж брати на озброення шею сво!х ген1!в, перетворюючись на свшому творчу силу, яка будуе еколопчне сусп1льство заради утвердження гармон1! життя людини, !! соц1уму та Природи. Екософ1я у цьому сенс1 якраз 1 виступае 1нте-груючим стрижнем системи сучасного конструктивного сощально-гумаштарного знання, здатним надати життестверджуючого 1мпульсу системно-св1домим заходам творц1в майбутнього екогармоншного соц1уму. Завдяки цьому вона дае можлив1сть науковцю, правознавцю чи фшософу переосмислити ф1лософ1ю права, трансформуючи його парадигму на екософсько-правову. Зм1ст очшувано! трансформац1!, зокрема, полягае у па-
радигмальнш змш уявлень про змют предметно! сфери правово! культури, яка, у свою чергу, зумовлюе зм!ну характеру (право)творчост! на екоф!льний, що забезпечуе зняття екофобного зам!ру утил!тарно-прагматично! форми творчосп, яка заперечуе коеволюцш Природи, людини, сусшльства та !! гармошзацш у форму екоцшсного модуля творчосп ^ життя.
Л1ТЕРАТУРА
1. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. - М. : Мысль, 1999.
2. Береза С. В. Правова культура: поняття та загальна характеристика / С. В. Береза // Держава ! право : Юрид. ! поли. науки. - К., 2005. - Вип. 28. - С. 89-94.
3. Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования / Г. Берман. - М. : Изд-во МГУ, 1998. - 624 с.
4. Бурмистров В. А. Место и роль правовой культуры в становлении правового государства / В. А. Бурмистров. - Симферополь : Таврида, 1996. - 188 с.
5. Данильян О. Г. Деяю причини, що впливають на формування правово! культури в переходному суспшьстт / О. Г. Данильян // Проблеми законносл : республж. м!жшд. наук. зб. / вщп. ред. В. Я. Тацш. - Х., 2004. - Вип. 68. - С. 145-153.
6. Данильян О. Г. Деяю проблеми формування правово! культури в переходному суспшьстт / О. Г. Данильян // Державне буд!вництво та мгсцеве самоврядування : зб. наук. пр. - Х., 2004. - Вип. 7. - С. 14-25.
7. Дем!чева В. В. Правова культура та правосвщомють: взаемозв'язок та взае-мовплив / В. В. Дем!чева // Держава ! право : Юрид. ! поли. науки. - 2005. - Вип. 28. - С. 119-125.
8. Дьомша О. С. Проблеми формування правово! культури в Украш в умовах трансформаци полпичного режиму / О. С. Дьомша // Держава ! право : Юрид. ! поли. науки. - 2006. - Вип. 31. - С. 39-44.
9. йанчук М. Проблема правово! культури та правового виховання в укра!нсько-му суспшьств! / М. йанчук // Актуал. проблеми внутр. полижи. - 2004. - № 3. -С. 140-149.
10. Калликотт Б. Азиатская традиция и перспективы экологической этики: пропедевтика / Бэрд Калликотт // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности : [антология / пер. с англ. и фр., сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаева; ввод. ст. Ю. А. Шрейдера] : статьи. - М. : Прогресс, 1990. - С. 308-327.
11. Кл!мова Г. П. Поняття ! структура правово! культури / Г. П. Кл!мова // Еко-ном!чне, полиико-правове ! духовне життя в Украш та розвиток особистосп : мате-р!али наук. конф. (м. Харюв, 12-13 кви. 2001 р.) : стат. - Х. : Нац. юрид. акад. Украши, 2003. - С. 48-50.
12. Кормич А. I. Роль правово! культури в процеа формування правово! держа-ви ! громадянського суспшьства / А. I. Кормич // Актуальш проблеми полижи. - Оде-са : Юрид. л-ра, 2003. - Вип. 16. - С. 387-392.
13. Кравець В. М. Типи праворозумшня як методолог!! основних фшософсько-правових дискурсш : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 / Нац. акад. внутр. справ Укра!ни ; В. М. Кравець. - К., 2003. - 16 с.
14. Легуша С. М. Стан та перспективи формування правово! свщомоси та правово! культури громадян в перюд державотворення в Укра!ш / С. М. Легуша // Держава ! право : Юрид. ! поли. науки. - 2001. - Вип. 12. - С. 42-47.
15. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления / С. И. Максимов. - Харьков : Право, 2002. - 328 с.
16. Правова культура i громадянське суспшьство в Украш: стан i перспективи розвитку : матерiали мiжнар. наук. конф. (м. Харюв, 12 жовт. 2007 р.) / АПрНУ, НД1 держ. буд. та мгсц. самовряд., Нац. юрид. акад. Украши ш. Ярослава Мудрого ; редкол.: Ю. П. Битяк, I. В. Яковюк, Г. В. Чапала. - Х. : Право, 2007. - 216 с.
17. Семитко А. П. Развитие правовой культуры как правовой прогресс / А. П. Семитко. - Екатеринбург, 1996. - 217 с.
18. Скуралвський А. Правова культура в контекста особливостей розвитку сощального буття украшського суспшьства та национального характеру украшцш / А. Скуралвський // Вюн. Укр. акад. держ. управлшня. - 2002. - № 1. - С. 255-261.
19. Сорокин П. А. Главные тенденции нашего времени / П. А. Сорокин ; [пер. с англ., сост. и предисл. Т. С. Васильевой]. - М. : Наука, 1997. - 351 с.
20. Тодыка Ю. Н. Конституционные основы формирования правовой культуры : монография / Ю. Н. Тодыка. - Харьков : РАЙДЕР, 2001. - 160 с.
21. Четвернин В. А. Современные концепции естественного права / В. А. Чет-вернин ; отв. ред. В. А. Туманов. - М. : Наука, 1988. - 144 с.
22. Роstmodemism and Law : (reference collection) / [Edited by Dennis Patterson, The State University of New Jersey]. - Dartmouth : Publishing Company Limited, 1994. - 443 p.
ПРЕДМЕТНАЯ СФЕРА ПРАВОВОЙ КУЛЬТУРЫ СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА
Шефель С. В., Бургарт Т. И.
Предложены экософские представления по поводу определения содержания предметной сферы правовой культуры современного украинского социума и перспективы его генезиса в контексте задач формирования демократического, социального, правового государства в Украине, сформулированных в ее Основном Законе.
Ключевые слова: правовая культура, экософия права, экоправовое сознание.
THE SUBJECT SPHERE OF LEGAL CULTURE OF THE MODERN UKRAINIAN SOCIETY
Shefel S. V., Burgart T. I.
Ecosophic reflections as for the content of the subject sphere of legal culture of the modern society and perspectives of its genesis in the context of the development tasks of democratic social, lawful statehood in Ukraine, pointed by its Constitution, have been considered.
Key words: legal culture, ecosophy of the law, ecolawful consciousness.
