CC BY
11
Ключевые слова: правосознание, общественное правосознание, профессиональное правосознание, интерсубъективизм, символы, знаки.
COMMUNICATIVE SYMBOLEC NATURE OF PUBLIC LEGAL
CONSCIENCESS Kalinovski J. J., Zhdanenko S. B.
In the article the essence of public legal conscience as interaction systems of signs and symbols is considered. It is asserted that the symbols and the values of public legal conscience are relayed in the society, first of all, through the mass media means. The special role of professional legal conscience carriers is emphasized during the formation of public settings concerning law, justice and freedom.
Keywords: legal conscience, public legal conscience, professional legal conscie nce, intersubjectivism, symbols and signs.
УДК 340.12:349.6
Т.1.Бургарт
СУТН1СТЬ ТА ОБ'еКТИВНА НЕОБХ1ДН1СТЬ ЕКОСОФП
ПРАВА
У статт1 вперше у фтософськт л1тератур1 обхрунтовуеться проблема сутностг та об'ективног необх1дност1 екософП права як галуз1 знання, що розум1еться як пост(мета)некласична парадигма фтософи угармонювання стосунтв м1ж людьми у соц1ум1 та з Природою через еколог1зац1ю правосв1домост1.
Ключовi слова: екософ1я, право, св1дом1сть, гармонгзацгя, екологгзацгя, Iнтерсуб 'ектив1зм, пост(мета)некласичтсть.
Актуальмсть та стан науковоЧ розробки теми. Вступ Укра1ни на шлях розбудови правово! держави вщтод^ як була ухвалена 11 Конститущя 1996 р. [1], визначив початок нового етапу теоретичного обмiрковування проблем, що здавалися вже виршеними на теренах скандинавського досвщу творення такого типу державность Зараз важливо зрозум^и, що це пов'язано не тшьки з посиленням уваги до обгрунтування механiзмiв удосконалення правотворчост^ формування належного рiвня правосвщомост громадян, 1хнього правового виховання, тобто з так званою практичною складовою наслщюв фшософського осмислення феномена права. Виршення цих питань, на нашу думку, вимагае також i нового погляду, а також застосування нового тдходу до визначення фундаментальних засад i сучасного правознавства, i фшософсько! рефлексп права, зокрема. Тому не дивно, що останшми роками з'явилися публшацп, в яких висуваеться нова парадигма фшософсько-правового мислення - екософiя права [2], що, власне, претендуе на таку щентифшащю, як форма пост(мета)некласично!
фшософи права.
Сприятливим тдгрунтям для формування ще! парадигми виявилася диску^я мiж прихильниками рiзних фшософсько-правових парадигм, внаслiдок чого народилися цiкавi знахiдки й пропозицп щодо обгрунтування домшацп тих чи iнших фундаментальних ознак правознавства та засадничих шдвалин законодавства [2-9]. I коли наприкшщ ХХ ст. фшософсько-правова думка тднялася на рiвень iнтерсуб'ективiзму, з позицп якого, на наш погляд, вдалося суттево просунутися вперед шляхом цшюного й методолопчно поглибленого бачення та розумшня ще! проблеми, як раз i пiдiйшов момент кристалiзацil екософп права як фшософи права доби постiндустрiального, iнформацiйного суспiльства. З огляду на зростаюче значення екософп права, як одного з провщних напрямiв сучасно! фшософи права, i визначаеться мета ще! статтi - з'ясувати сутшсть та закономiрнiсть формування екософп права.
Анал1з проблеми. Нарiжним каменем розбiжностей у праворозумiннi, з нашо! точки зору, е складна дiалектика антропного й соцiального у природi права. Вона начебто змушуе дослщника поринути у площину розгляду питання джерел походження права, щоб розiбратися у сутностi його феномену. Але це так на перший погляд.
Вважаемо, що проблема джерел походження права у цьому сенс е, насправд^ другорядною з помiж шших i передусiм стосовно проблеми стввщношення права та державного закону. Саме остання проблема, привертаючи увагу до 1хньо1 неоднозначно: дихотомп, виводить думку на рiвень проникнення у глибини одвiчноl дискусп прихильникiв теорiй природного права та юридичного позитивiзму [8].
Полишаючи осторонь полемiку щодо проблеми джерел походження права, тримаемося власно! екософсько! позицп', яка успадковуе основоположний висновок Цицерона з приводу того, що держава, а разом з нею й державний закон, виникають лише на певному етат розвитку людського сустльства, якому право притаманне iманентно. Цiлком погоджуючись з велетнем антично! фшософи, маемо тлумачити його ви^в як передумову для екософського визначення права, як феномена антропного за зм^том й сощального за формою свого юнування та державного закону як форми права, що з необхщшстю виникла внаслщок шститущонально1 диференщацп соцiуму у виглядi державность
Це означае, що право е фундаментальною властивктю людини як бюсощально1 iстоти, користуючись якою на пiдставi здатностi рацiонально пiзнавати, освоювати й перетворювати як природний, так i власний сощальний свiт, вона забезпечуе у рiзноманiтних формах свое юнування. У цьому сенсi, з екософсько! точки зору, право е ще й потребою людини як особливо1 природно1 iстоти, приречено1 внутрiшньою лопкою свого iснування (логiкою утвердження себе як живо! бюсощально! iстоти) використовувати його.
Таким чином, право, як ми визначили, е iманентною властив^тю кожно1 людини, даною ш вiд народження, що перш за все виявляеться як ïï потреба.
Виходячи з розумшня того, що природно кожна людина е ушкальною ютотою, статус якоï позначении дiалектикою притаманних ш рис характеру [10, c.235], екософiя права обгрунтовуе iдею творення людьми своеï громади як вiдносин, що е свщомо узгодженою моделлю ïхнього ств^нування мiж собою. Ця модель можлива за умов вироблення и дотримання ними певних принцитв чи правил (норм), на пiдставi яких грунтуються ïхнi взаемини. Передусiм це принцип рiвноправ'я, якии е основоположним щодо вчинення ними дш, спрямованих на утримання власного життя. Стосовно забезпечення сво1'х шших життевих потреб, вторинних вщповщно до згадано1' вище основоположно1' потреби, люди, як члени громади, дшшли домовленостi щодо реалiзацiï сво1'х прав на це, спираючись також на екософськ мiркування. Це означало, що вони враховували природну диференщащю мiж собою, виходячи зi статевих, вшових особливостеи, але, перш за все, виходячи зi специфiки сво1'х здiбностеи та здатностi до самореалiзацiï. А це передбачало побудову вщносин на основi протилежних рiвноправ'ю принцитв чи норм, зокрема, таких як iерархiя, тдпорядкування, пiдкорення, взаемодопомога, вщповщальне ставлення до виконання обов'язкiв тощо.
Такии екософськии пiдхiд до побудови взаемин варто було б назвати партнерським, що засновувався на ращональному гумашзмь
Можливо, такии правопорядок характеризував тои стан людства, якии визначаеться як доба перв^нообщинного ладу. Вш грунтувався на багатовiковому досвiдi людства, коли виршальне значення мала виключна згуртовашсть членiв громади перед загрозою природних небезпек. Це и була свщомо досягнута громадська гармонiя перв^них людеи, що не вiдчували себе ще панами Природи, а тшьки ïï складовою часткою [11, с.20-21].
Тому розбудова взаемин у громадi на зазначених засадах взагалi виходила з еколопчного уявлення первiсноï людини про ïï цшковиту пiдпорядкованiсть Природi як одвiчно нездоланному чиннику ïï життя та ^нування ïï сощуму (про це свiдчили мiфологiчно-релiгiинi уявлення людини того часу). Природа уявлялася колискою первiсноï людини та ïï громади, а дiя ïï стихшних сил - карою за прорахунки та помилки, виправити яю, на думку стародавшх, давала можливiсть ритуальна мапя, що спонукала до дотримання звичаевих норм [11, с.24].
Таким чином, право як властивють и потреба людини та ïï сощуму в цю добу чинилося за звичаем, а сама правосвщомкть мала яскраво виражении екофшьнии характер. Можна припустити, що така правосвщомкть продукувала первюну форму екософiï права як вияв архаïчного типу фiлософсько-правовоï рефлексп. Це означало, що за доби домшування мiфологiчного типу свiтогляду така рефлек^я ефективно
виконувала функщю засобу гармошзацп вщносин мiж людьми у соцiумi та його з Природою.
Неолггична революцiя призвела до кризи й зрештою до зникнення первiсного суспшьства та пiдготувала умови для виникнення класово-антагонiстичного соцiуму.
З виникненням такого типу суспшьства пов'язана шститущональна генеза. Ключовим 11 елементом постае феномен державность У зв'язку з цим вщбуваеться метаморфоза права, що знаходить свiй вияв у появi феномену державного закону. Вiдомi ранш форми державностi -рабовласницька, феодальна - характеризуются вiдчуженням права можновладцями, яю, власне, ототожнюючись з державницькою iнституцiею, узурпували статус суб'екта права, який у перв^ному соцiумi був притаманний у^м членам громади.
Унаслщок суттево! сощально! та шститущонально! диференщацп у класово-антагонiстичному суспiльствi вiдбулося сощетальне викривлення його правово! сфери. Прос^р дп права був свiдомо звужений його новими единими суб'ектами - можновладцями - до меж комплексу штучно зведених до купи норм державного закону [11, с.6]. Виник новий феномен, пов'язаний з позитивютським його визначенням, коли право почало ототожнюватися з державним законом [8]. У цьому сенс можна говорити про те, що державний закон, який продукуе державна шститущя, уособлена певним можновладцем (абсолютним монархом) або групою можновладщв (олiгархiя, аристократ), це сощетально викривлене право. Саме воно використовуеться як за^б панування людини над людиною (можновладця над тдлеглими, працедавця над трудiвником, чоловша над жшкою, батьюв над дггьми, а також за принципами расово!, етшчно!, релтйно! зверхностi тощо). Саме таке право захищае владу можновладцiв, а держава як штучне утворення захищае таке право як засiб володарювання можновладщв.
Таке сощ(ет)альне утворення приречене на загибель, бо воно не мютить необхщного для свого тривалого ^нування екологiчного пiдгрунтя [11, с.7], заснованого на партнерських взаеминах людей як рiвноправних за своею природою бюсощальних ютот. Класово-антагонiстичне сустльство з його iнституцiйною системою, державним законом як сощетальним правом обмежене в засобах шдтримки свого ^нування й неспроможне запобiгти врештi-решт сво!й загибелi не тому, що не мае необхщного iнтелектуального й духовного ресурсу для розв'язання сво!х сощальних суперечностей, а тому, що у його керiвного кадрового складу, так би мовити, менеджерiального iстеблiшменту, вщсутня воля до еколопзацп свое! свщомост взагалi й правосвiдомостi зокрема та здшснення на цiй пiдставi бажаних реформ з трансформацп свого сощуму в суспiльство соцiального партнерства, гумашстичш iдеали якого були б закршлеш в нормативнiй базi законодавства еколопчно! моделi майбутньо! державностi !хшх народiв.
Тому, виходячи з екософського аналiзу вторичного досвщу людства, вважаемо, що важлившим для розв'язання практичних завдань гармошзацп розвитку людського сощуму, й, зокрема, в сучаснш Укра!ш, е принципове зютавлення понять "правова держава", "правове сустльство", з одного боку, та "сустльство сощального партнерства", що вже е юторичним фактом принаймнi у скандинавському регюш, з iншого.
Пiдгрунтям для такого бачення проблеми стала наявшсть на рiвнi сприйняття як загальнолюдсько! щнност керiвноl домiнанти конституцшно! норми принципу верховенства права [1, ст. 8]. Це вщповщае критерш еколопчно! досконалост правознавства й досягнутого законодавцем рiвня правосвiдомостi [2, с.21; 3-6; 10; 12; 13, с.65-66, 195; 15-17].
Але сама по собi щея правово! державностi не може дати бажаних наслщюв щодо И втшення, якщо вона органiчно не буде пов'язана з двома шшими щеями: демократизацп й розбудови сощально! держави (тобто держави сощального партнерства).
Навряд чи слщ сумшватися в тому, що усунення перешкод, як заважають розбудовi Украши як правово! держави, можливе лише за умови послщовного приведення до вщповщносп з принципами верховенства права, iмперативiв демократизацil та сощально! державностi всiеl законодавчо!, нормативно! бази. У зв'язку з цим практичного значення набувае потреба суцшьно! еколопчно-правово! експертизи чинного законодавства й усього масиву тдзаконних ак^в, яка спиралася б на потужний екософський потенщал правознавства, що оновлюеться. Здшсненню И повинна передувати чiтка визначешсть з приводу критерilв методологiчноl бази, на якш мае грунтуватися така шновацшна дiяльнiсть. Серцевиною цiеl бази мае бути саме екософiя права. Вона розумiеться як органiчний складник пост(мета)некласично! фiлософil права, в межах яко! осмислюються сутнiсна природа феномена права, джерела й закономiрностi його виникнення та мехашзм формування у прямих i зворотних зв'язках з iншими сферами буття людини як бюсощально! iстоти й особистостi в поеднанш фундаментальних категорiй екологiчностi та гумашзму на пiдставi комплексного застосування таких методолопчних правових складникiв, якими е онтолопя, антропологiя, гносеологiя, аксюлопя й iнституцiоналiзм. Усвiдомлення цього спонукае до поглиблення фшософсько-правово! рефлексil, предметом яко! залишаються умови, за яких домагання рiзних членiв суспiльства можна узгодити мiж собою вiдповiдно до загальних закошв Природи [4, с.4].
Розв'язуючи питання стосовно з'ясування методолопчних засад права й сутнос^ екософських тдстав реформування правознавства, варто окреслити сукупшсть найбiльш фундаментальних категорiй, що створюють його концептуальний каркас, а також з' ясувати
стввщношення !х щодо застосування екософсько1 парадигми мислення як невщ'емно1 частки природно-правового типу свiторозумiння. Тим паче, що у фшософи права в такий спо^б це питання ще не ставилося, не акцентувалася увага до такого саме шдходу, хоча, як вбачаеться, вш надае можливост бiльш поглибленого вивчення сутност права й обгрунтування шляхiв реформування законодавства взагаль
Екософiя права, що тлумачиться як фiлософiя (методологiя) гармошзаци алгоритму вiдносин мiж суб'ектами права в соцiумi та !х разом з Природою через посередництво права шляхом еколопзаци правосвщомост^ якраз i мае об'ектом свого (тобто екософсько-правового) дослщження усi галузi права, але насамперед еколопчне право. Специфiка такого методолопчного вимiру вивчення права мае на мет аксiологiзацiю усього законодавства та особливо еколопчного законодавства, що зумовлено визнанням можливост й потреби осягнення онтолопчних засад сучасного штегрального правознавства взагалi й екологiчного права, зокрема, в оргашчному поеднаннi двох фундаментальних плашв !х буття - вiртуальноl й предметно1 реальностi.
Право(знавство) в цшому й екологiчне, зокрема, з одного боку, е явищами щеальними, тобто такими, що виникають внаслщок вiртуального конструювання свiдомою людиною як суб'ектом права певного уявлення - ще1 права, у тому чи^ такого И прояву, яким е щеал еколопчного права, що вщдзеркалюе один з найважливших аспек^в процесу формування цтсно1 у своему розмапт правосвiдомостi.
Але iдеальним планом онтологiчне пiдгрунтя правознавства (екологiчного права зокрема) не обмежуеться. Тому слщ тдкреслити, що праву iманентно притаманна еколопчшсть, бо воно життево вкоршене в самiй природi людинi вщ И народження як бiоiстотi (чому вщповщае антропний аспект у природi права), а потiм уже i як особистостi, яка набувае сощально-громадянського статусу (чому вiдповiдае аспект сощальний). З урахуванням сучасного iнтерсуб'ективного розумшня сутностi права як взаемодil носив його ще1, що грунтуеться на вимозi 1хнього взаемовизнання як рiвноцiнних суб'ектiв, виводиться принципова формула сшввщнесення образа права образу людини [7, с.206], яка керуеться гумашстичним правилом не заподiяти будь-якими сво1ми дiями шкоди тому чи iншому суб'екту права, вщ якого вона очшуе його вiдповiдного додержання. Тому людина, вже як правова особис^сть, постае самодостатшм феноменом у цiлiсностi власних прав, свобод та обов'язюв. Серед них фундаментального значення набувае основний принцип еколопчно1 правосвщомосп людини як правово1 особистостi, яка передбачае усвiдомлення й дотримання свое1 вiдповiдальностi за збереження й вщтворення Природи як колиски та годувальнищ людства. Людина такого типу е единою у свт ^тотою, яка мае природну здатшсть до самозбереження через самообмеження творчо1 дiяльностi, що дозволяе свiдомо убезпечити И вiд трансформацil у сваволю чи деструкщю шляхом
формалiзацiï цiннiсних настанов права в ceHci норми закону (екологiчного законодавства). З цього приводу Конститущя Украïни чггко вказуе на природженiсть, невщ'емшсть прав людини: на життя, на пдшсть, вiльний розвиток своеï особистостi [1, ст. 23, 27, 28] тощо, як свiдомо гарантуються, захищаються нормами чинного законодавства.
Водночас проявленим планом буття е сфера iдеï права, опредмеченоï через людську дiяльнiсть. Це царина правотворчост i правозастосування, де щея права матерiалiзуеться у виглядi правових норм. Це особливий шар буття права, в якому його фундаментальш штенци свiдомо виводяться суб'ектами права зi свого потенцiйного занурення. На жаль, далеко не вс з них защкавлеш в цьому, що детермшуеться противагами ïхнiх корпоративних штере^в, якi iгнорують застосування принцитв рiвноправ'я, демократизацiï, верховенства права та утвердження сощально1" державностi як основи постiндустрiального, iнформацiйного суспiльства соцiального партнерства. На разi е потреба змщнити критичну масу законодавцiв тими, хто е нолями екоправово!" iдеологiï, здатними послщовно керуватися на ментальному рiвнi й у правовiй практицi, передуем у правотворчосп, у законотворчому процес саме органiчним поеднанням принципiв рiвноправ'я i верховенства права та iмперативiв демократизацiï й соцiальноï державностi.
У цьому сенс вимагае аксiологiчного оновлення законодавство, яке врегульовуе процедури формування складу народних депута^в Украши. В^м, доки у Верховнш Радi не утвориться критична маса о^б, як керуються конституцiйно визначеними принципами (що буде засвщчувати факт екологiзацiï 1'хньо1' правосвiдомостi), нi про яку аксiологiзацiю правово!" системи йтися не може. Для таких зрушень потрiбен грунт у виглядi екологiзацiï правосвiдомостi значно1' бiльшостi громадян Украши, бо саме людина, як основне джерело права, визначае його статус як вишо цiнностi. Тому ïï формування е першочерговим завданням правознавцiв, уповноважених державою вдосконалювати правову освiту, розвиваючи еколопчно-правову культуру населення. Це завдання виходить з фундаментального iмперативу про те, що "щнност^ котрi скеровують людськ дiï, треба шукати в самш природi людини й у природному свт в цiлому [4, с.32].
Нашому суспiльству, кожнiй людинi необхщно зрозумiти, яку небезпеку несе ^норування принципiв рiвноправ'я й верховенства права та iмперативiв демократизацiï i сощально1' державностi. Мова йде про ключовий критерш нацiональноï безпеки держави, ïï життездатност [3]. З урахуванням цього поняття стану загрози екологiчноï катастрофи шдсилюеться введенням до нього характеристики екологiчноï правосвiдомостi, iнтенцiйним виявом якоï е усвiдомлення значення дотримання згаданих принцишв та iмперативiв, що продукуються завдяки особливш природнiй здатностi людини до (право)творчосп, яка виявляеться, зокрема, у творенш нею своеï "другоР - соцiальноï природи,
з у^ма И невщ'емними складниками: демократичною правовою системою, сощальною, правовою державшстю тощо.
Висновки. Таким чином, в умовах складное" трансформацп суспiльства в Укра!ш механiзм розумово! дiяльностi И громадян може лише шд системним впливом усiх детермшуючих чинникiв, у тому числi правознавчих, правотворчих та правозастосовних, збагачених парадигмально новим екософсько-правовим змютом, дати нову еколопчно-правову якiсть правосвiдомостi, що стане запорукою суцшьного оновлення усiх сфер життя у нашш кра!ш. У контекст потреб суспiльного розвитку екософiя права здатна виконати функцiю його генералiзацiйного чинника, сприяючи одночасно розвитку людини як творчо! iндивiдуальностi у багатовимiрну гармонiйну особистiсть й перетворення громади на спшьноту гуманiстичних, еколопчно дiючих правосуб'ектiв. Самозбереження !х шляхом свщомого саморегулювання меж власного волевиявлення на пiдставi поваги до права волевиявлення шшого е умовою мiжособистiсноl комушкацп в сенсi мiжсуб'ектноl правово! гармошзацп через здiйснення "позитивно! поляризащ!" (термiн П.О.Сорокiна) суб'ектiв права [18, с.200]. Зумовлешсть тако! взаемодп правосуб'ектв грунтуеться на екософському розумiннi потенцшних переваг сощально! комунiкативностi як прояву людсько! природи над его!стичним (нав^ь конфронтацiйним) началом кожно! iндивiдуальностi, яке вона здатна свщомо приборкати завдяки гумашстичнш опосередкованостi екологiчноl сутностi засад свого буття.
Екософiя права, як особлива галузь й спосiб фшософсько! рефлексil права, е И некласичною формою, що утворюе необхщне методолопчне пiдгрунтя для парадигмального оновлення правово! науки. Це пов'язано з наявнiстю у екософil права потужних шзнавально-виховних можливостей, орiентованих на розвиток людини (громадянина Украши зокрема) як екоправово! особистостi, що е практично необмеженими, бо вона синтезуе все краще, що е у фшософсько-правовому досвад людства.
Л1ТЕРАТУРА
1. Конституц1я Украши: Прийнята п'ятою сес1ею Верховно! Ради Украши 28 червня 1996 р. - К.: Юршком, 1996. - 80 с.
2. Шефель С.В. Екософ1я права / С.В.Шефель // Науков1 записки Харк1вського ун-ту Пов1тряних Сил. Соц1альна ф1лософ1я, психолог1я. - 2008. - Вип. 1(30). - С.18-24.
3. Андрейцев В.1. Право еколопчно! безпеки / Андрейцев В.1. — К.: Знання-Прес, 2002. - 332 с.
4. Бандура О.О. Сдшсть цшностей та 1стини у прав1: Монограф1я / Бандура О.О. - К.: НАВСУ, 2000. - 200 с.
5. Йонас Г. Принцип вщповщальносп. У пошуках етики для технолопчно! цивш1зацп / Йонас Г.; [пер. з шм.]. - К.: Л1бра, 2001. - 400 с.
6. Калиновський Ю.Ю. Правосв1дом1сть украшського сустльства: генеза та сучасшсть: Монограф1я / Калиновський Ю.Ю. - Х.: Право, 2008. - 288 с.
7. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: Монография / Максимов С.И. - Х.: Право, 2002. - 328 с.
8. Legal Positivism (reference collection) / Edited by Mario Jori, University of Cagliari. - N.Y.: University Press, 1992. - 481 p.
9. Роstmodernism and Law / Edited by Dennis Patterson, The State University of New Jersey. - Dartmouth: Publishing Company Limited, 1994. — 443 p.
10. Андреев Э.М. Социально-философские основания концепции формирования экоцелостной личности (в контексте идейного наследия П.А.Сорокина) / Э.М.Андреев, А.В.Миронов, С.В.Шефель // Социально-гуманитарные знания. - 2003. - №1. - С.229-241.
11. Лапина З.Г. Экологическое воспитание - творческая индивидуальность будущего / Лапина З.Г., Чжоу Хун, Шилин К.И. - М.: ГУП Изд-во "Нефть и газ" РГУ нефти и газа им. И.М.Губкина, 2002. - 256 с.
12. Гор А. Земля у рiвновазi: Эколопя i людський дух / Гор А.; [пер. с англ.] -К.: 1нтелсфера, 2001. - 393 с.
13. Маер-Аб1х К.М. Повстання на захист природи. Вщ довкшля до спшьносв^у / Маeр-Абiх К.М.; [пер. з шм. А.Срмоленко]. - К.: Лiбра, 2004. - 196 с.
14. Олейников Ю.В. Экологическая компонента мировоззренческих трансформаций / Ю.В.Олейников // Формирование новой парадигмы обществоведения: IV Кондратьевские чтения 10.05.1996 г. «Краеугольные камни новой парадигмы обществоведения. Традиции и перспективы российской научной мысли»: материалы. - М., 1996. - С.217-219.
15. Субетто А.И. Экокультура как форма неклассического социоприродного гомеостаза на базе общественного интеллекта / А.И.Субетто // Экологическая культура в научных, философских и богословских интерпретациях: IX Междунар. конгресс. С.-Петербург, 17-19.10.1996 г.: материалы. - СПб., 1996. - С.112-116.
16. Шварцкопф Ф.-Э. Метаморфоза данного: На пути к созданию экологии сознания / Шварцкопф Ф.-Э.; [пер. с англ. Н.Леняшин]. - М.: Идея-Пресс, 2000. -232 c.
17. Яновский Р.Г. Экологичная парадигма обществоведения / Р.Г.Яновский // Формирование новой парадигмы обществоведения: IV Кондратьевские чтения 10.05.1996 г. «Краеугольные камни новой парадигмы обществоведения. Традиции и перспективы российской научной мысли»: материалы. - М., 1996. - С.28-31.
18. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени / Сорокин П.А.; [пер. с англ. и послесл. Т.С.Васильевa]. - М.: Наука, 1997. - 351 с.
СУЩНОСТЬ И ОБЪЕКТИВНАЯ НЕОБХОДИМОСТЬ ЭКОСОФИИ ПРАВА
Бургарт T.I.
В статье впервые в философской литературе обосновывается проблема сущности и объективной необходимости экософии права, как отрасли знания, определяемой в качестве пост(мета)неклассической парадигмы философии гармонизации отношений между людьми в социуме и их с Природой посредством экологизации правосознания.
Ключевые слова: экософия, право, сознание, гармонизация, экологизация, интерсубъективизм, пост(мета)неклассичность.
THE MAIN POINT AND THE OBJECTIVE NECESSITY OF THE ECOSOPHY
OF LAW
Burgart T.I.
In the article, for the first time in the philosophical literature, the problem of the main point and of the objective necessity of the main point and of the ecosophy of law as branch of knowledge, determined in the capacity of the post(meta)nonclassical paradigm of the
philosophy of harmonization of relations between people in the society and between people and nature by means of the ecologization of the legal conscience has been substantiated.
Key words: ecosophy, law, conscience, harmanonization, ecologization, intersubjectivism, post(meta)nonclassicalness.
УДК 340.12
канд. юр. н., В.А.Трофименко
ДЕВ1АНТНА ПОВЕД1НКА ЯК ОСНОВА ЮРИДИЧНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1
Публ1кац1ю присвячено фшософсько-правовому обхрунтуванню феномену дев1аци, який розглядаеться автором як базис виникнення юридичног вгдповгдальностг. Автором показано, що внутршнт стан людини впливае на формування гг поведшки шляхом ор1ентацгг на правову чи неправову. Наголошуеться, що з 'ясування причин девгантног поведгнки е одним з моментгв, який як на практицг, так I у науц може допомогти не ттьки б1льш ефективно використовувати науков1 надбання у практичнт д1яльност1, а й перевести гх у б1к наукового обхрунтування профтактичного аспекту юридичног вгдповгдальностг.
Ключовi слова: юридична вгдповгдальнгсть, дев1ац1я, гедонгстична форма дев1аци, песимгстична форма дев1аци, суб'ективне ставлення, морально-правов1 цгнностг.
Постановка проблеми. Порушення громадянином правових норм краши мае тд собою певну онтолопчну причину. Пошук таких причин протиправно! поведшки мае важливе значення як для правово! науки, так i у правозастосовчш дiяльностi. Так, у рiзних галузях права питання про юридичну вщповщальшсть е одним з ключових, наприклад, вчення про вщповщальшсть у кримшальному правь Не дослщивши причини виникнення протиправно! поведшки, дуже важко науково опрацьовувати таю моменти, як спiврозмiрнiсть вщповщальност за скоений злочин, види вщповщальност тощо. Правозастосовча дiяльнiсть ставить сво! завдання - слщчий, прокурор, суддя повинш враховувати психолопчне ставлення громадянина до злочину, з'ясовувати причини злочинно! поведшки, як бшьшою мiрою криються у свщомост людини. Також таке знання може допомогти створити комплекс профшактичних заходiв, спрямованих на шдвищення поваги до права i законодавства.
Ступшь досл1дженост1 теми. Тематика юридично! вщповщальност доволi широко розроблена в таких науках, як теорiя держави i права, кримшальне право, адмшктративне право, трудове право. Однак ус галузевi правовi науки бшьш конкретно звертають увагу
81
