CC BY
79
УДК 340.12 + 34.124.4 + 504.03 В. О. Захарова,
здобувачка при кафедр1 фшософи Нацюнальний утверситет «Юридична академ1я Украгни ¡мет Ярослава Мудрого», м. Харюв
ЕКОПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ: ПОНЯТТЯ, СУТН1СТЬ I ЗМ1СТ
У статп визначасться сутшсна i змiстовна специфша феномену екоправового виховання. Аналiзуються характеры ознаки цього напрямку правовиховно! дiяльностi, що дозволяють сформулювати його дефшщю.
Ключовг слова: правове виховання, екоправове виховання, екософiя права.
В останш десятирiччя значно зрiс iнтерес науковщв рiзного фаху до проблем екологп, що стосуються попередження глобально! екокатастрофи, передвюники яко! у виглядi локальних еколопчних негараздiв час вiд часу виникають у рiзних кра!нах, порушуючи життестверджуючий баланс сил в екосоцюсферь Сама екологiя поступово перетворилася з чисто природничо! науки на мiждисциплiнарний комплекс, а коло залучених до еколопчно! проблематики наук значно розширилося, пов'язуючи природничу й гуманiтарну сфери наукового знання.
Мiж тим, маючи перед очима численнi приклади руйшвних наслiдкiв техногенно! дiяльностi, бiльшiсть переачних громадян i досi не в змозi пiдняти власну свiдомiсть до рiвня осягнення реальностi й масштабу глобальних еколопчних виклиюв, як i свое! ролi у справi гармошзацп вiдносин iз природним свiтом. Певна рiч, вiд звичайного члена суспшьства перехiдного типу, iснуючого в умовах щеолопчно! невизначеностi й доволi частих випадюв неприховано! зневаги до загальнолюдських цiнностей, не варто очiкувати швидкого духовного пiднесення, яке передбачало б змшу щншсно! орiентацп правосвiдомостi, пов'язану iз включенням природного середовища до числа об'екпв його правово! вщповщальносп. Цiлком очевидно, що i суспшьна, й iндивiдуальна свiдомiсть потребують концептуального гармошзуючого впливу з боку певно! системи, спроможно! здiйснити екологiзацiю свщомосп в цiлому й забезпечити формування еколопчно! правосвiдомостi, аби цей процес сприяв вщтворенню екологiчних iмперативiв i в наступних поколiнь.
Беручи до уваги безперечну щншсть дослiджень у цариш загально! й сощально! екологп, екологп людини, екософi! й еколопчного права, маемо на метi довести необхщшсть iнтегрування методологiчно значущих компонешив знання, яке вони мiстять, у процеа фiлософсько-правового вивчення перспективностi створення системи екоправового виховання за допомогою методолопчного знаряддя й понятiйного апарату екософп права засобами екософсько-правово! рефлекси. Екософiя права, як доведено С. В. Шефелем, е фiлософсько-правовим ученням, яке в дiатропiчний спосiб рефлектуе суб'ект-об'ектш вiдносини мiж людиною як суб'ектом права i природним св^ом на засадах толерантностi з точки зору з'ясування проблем реалiзащi права людини на безпечне життя i !! вiдповiдальностi щодо захисту прав Природи з метою визначення шляхiв гармошзацп !х взаеминовiдносин та обгрунтування способiв досягнення цiлей екосоцiального гомеостазу, або екосощально! гармонi! [12, с. 65]. Аналiз онтологiчних, гносеологiчних, антрополопчних, аксiологiчних та iнституцiйних пiдстав екософп права, здшснений у працях С. В. Шефеля й Т. I. Бургарт, вщкривае можливостi для наукових розвщок у напрямку переосмислення рiзноманiтних бокiв регуляторного впливу права на процеси життетворчосп особистостi, фундування екоправово! свiдомостi й екоправово! культури, яю не тiльки тiсно взаемопов'язанi, а й прямо залежать вщ ефективносп заходiв екоправового виховання.
Щоб навести дефшщш поняття "екоправове виховання", спершу потрiбно зрозумiти його сутшсть, охарактеризувати його змiст, основнi ознаки. При цьому доцшьно використовувати метод дiатропiчноi аналоги з процесом правового виховання, що е загальною категор^ щодо останнього. Така можливiсть обумовлюсться специфiкою дiатропiчного способу свiтосприйняття, який акцентуе увагу на категорп рiзноманiтностi, тобто на тих загальних властивостях схожост й вiдмiнностi, що виявляються у великих сукупностях об'ектiв i складних системах, не заперечуючи при цьому 1х загальноi цiлiсностi [4], яка у площиш правового св^огляду стае основою для подолання протиставлення схщно! й захiдноi соцiокультурних традицш як одта з перепон на шляху гармошзацп екосоцiальних вiдносин. Такий тдхщ формуе можливiсть i пщводить фундамент для розгляду реальностi ^зь призму рiзноманiття форм iснування i проявiв життя, включаючи й правовий вимiр, що цiлком узгоджуеться з основоположною позицiею С. В. Сазоншково'1 щодо застосування дiатропiчноi парадигми мислення у правових дослщженнях [10], дозволяючи "впустити" у свiдомiсть iндивiда концепт ушкального правового статусу Природи.
Специфiчно правовим процес виховання роблять основш риси права — вольовий i нормативний характер, формальна визначенiсть та iншi, а специфiчно екологiчним, як на нас, — iманентнiсть еколопчного складника у змiстовному наповненнi феномену права, який на сучасному етат розвитку правово'1 системи сконцентрований у концепт! норм галузi екологiчного права. Отже, право е не лише вихщною базою для цього процесу, а й основним матерiалом, джерелом для нього.
Сутшсна специфша екоправового виховання виявляеться у його мет й екософсько-правовому змiстовному наповненнi вах його стадiй i заходiв. Указане наповнення мае рiзнi аспекти, яю, доповнюючи одне одного в межах екоправово'1 виховно'1 концепцп, забезпечують п онтологiчну, антропологiчну, аксiологiчну i гносеологiчну спроможнiсть, обгрунтовуючи перспективу ефективного впливу на об'ект виховання.
Онтолопчний контекст екософсько'1 рефлексп правовиховного процесу становить осягнення необхщносп його вибудовування на пiдставi розумiння права як одного з основних проявiв людського життя, як ютоти 6юлогшо'1 й бiосоцiальноi через його статус одного iз загальних закошв бiологiчного й бiосоцiального життя людей, для яких правова сфера буття е межею iснування, заданою самим природним унiверсумом.
Певне розумшня iдеi права, яким переймаеться правова онтолопя, вiдiграе визначальну роль при побудовi будь-яко'1 правовиховно'1 концепцii, оскшьки формуе 11 iдеальний вимiр, окреслюючи напрямки реалiзацii iдеологiчного складника виховного процесу. Разом iз тим екософська рефлекая права в Н онтолопчному контекстi розширюе межi й характер розумшня ще! права в соцюкультурному просторi сучасного людства шляхом урахування дш загальних законiв соцiоприродного гомеостазу [13]. Досягнення усвщомлення необхiдностi парадигмальних змiн на такому фундаментальному рiвнi правовох реальностi, яким е щея права, дае всi пiдстави очшувати на вiдповiднi якiснi змiни на шших рiвнях правового буття — у нормах законодавства, зокрема, еколопчного, й у правовщносинах мiж суб'ектами й об'ектами екосоцюсфери.
Теоретичний доробок екософп права в царинi правовоi антропологii через якiсно нову постановку Т. I. Бургарт проблеми дiалектики антропогенного й сощального рiвнiв буття права [2] дозволяе доповнити концепщю екоправового виховання обгрунтуванням природностг походження розумово-вольового потенцiалу людства, який може виступати як джерелом подальшоi руйнацп природного середовища, так i фактором забезпечення балансу вах чинникiв соцюприродного розвитку, що безпосередньо залежить вщ способу iдентифiкацii людиною у правовш реальностi себе, свого соцiуму i природи.
Екософiею права в рамках антрополопчних дослiджень природи права
сформовано також екоправовий виховний щеал, яким виступае правова людина як еколопчно орiентована особистiсть, що усвiдомлюе себе суб'ектом правовщносин в екосферi й дiе конструктивно виходячи з розумшня необхiдностi пiдтримки всiх життевих сил бюсфери шляхом використання екологiчного права як гармошзуючого ïx засобу. На думку екософiв, формування та^ особистост не може бути не пов'язано з еколопзащею правосвiдомостi громадян, духовним ïx оновленням на засадах набуття знань про гармонiзацiю екосоцiальниx стосунюв в екосферi в цiлому i правовiдносин, зокрема, де вирiшальна роль выводиться чиннику визнання людиною свое вгдповгдальностг щодо всгх проявгв життя. У цьому сена людина, що виховуеться як еколопчно правова особистють, здатна усвщомити й перебрати на себе вщповщальнють i за свое життя, i за майбутне сощуму та природи.
Аксюлопчний вимiр екософсько-правово'1' рефлекси становить пiдгрунтя для переосмислення змюту й характеру цiннiсного наповнення процесiв правотворчостi, правореалiзацiï й державного управлшня, якi потребують певного вихщного етапу й фундаментально'1' основи, а також вщповщного стабiлiзуючого фону. Ус цi ролi мае бути покладено саме на систему виховання оновлено'1' (що в нашому розумiннi е тотожним еколопзованш) правосвiдомостi i правово'1' культури громадян. Складнiсть цього завдання пояснюеться необxiднiстю не тiльки звшьнення ïx вiд стереотипiв, якi десятирiччями продукувались у ïx свiдомостi утил^арним типом свiтогляду й господарювання, зумовлюючи вiдповiднi обмеження у праворозумiннi, а й потребою вщтворення тих етико-еколопчних та екоправових iмперативiв, що стол^ями iснували як елементи досвiду багатьох поколшь людства у його ставленш до довкiлля, а також урахуванням здобутюв державо- i правотворення краш Скандинавп як прикладу успiшноï побудови еколопчно'1' правово'1' держави на засадах сощального й соцiоприродного партнерства.
До формулювання дефшщп екоправового виховання доцшьно наближатися паралельно з визначенням його характерних ознак. У цiлому ж екоправове виховання втшюе такi визначальш характеристики правовиховного процесу, як цшеспрямовашсть, систематичнiсть, органiзованiсть, дiяльнiсний характер, базування на нормах i принципах права, використання специфiчниx правовиховних форм i засобiв та iн. У межах екоправовиховно! концепцп бiльшiсть iз них набувае певного забарвлення, вщдзеркалюючи екофшьний характер впливу на правосвiдомiсть шдивща.
Однiею з таких ознак екоправового виховання е його цшеспрямовашсть. Категорiя мети е визначальною для вах напрямюв виховання, адже вона становить собою кшцевий результат дiяльностi людини, що у формi iдеального уявлення юнуе у ïï свiдомостi, бажання досягти якого зумовлено вибором засобiв ïï досягнення.
Фактично проблема визначення мети виховання виникла приблизно тодi ж, коли й мiркування про образ само! людини, поряд з думкою, якою е людина. Практично одразу ж виникло запитання: якою вона мае бути? Наприклад, добi античносп ми завдячуемо не тшьки розвитком фшософп, й започаткуванням вельми щнного напрямку розвитку виховноЛ системи, спрямованоЛ на досягнення виховного щеалу стародавшх грекiв — калокагатй (вщ старо-грецького "прекрасний i гарний", "красивий i добрий"). Одним з перших питаннями виховання переймався Демокрт На його переконання, виховання мае за мету навчити людину "гарно мислити", "гарно говорити" й "гарно поводитись". При цьому визначальну роль у виховному процеа вш вiдводить природ^ а саме наслiдуванню природним законам у життедiяльностi людей. Йому належить твердження: хоча вихователь формуе i змшюе людину, все ж його помисли скеровуе природа, бо людина е ïï часткою - мшрокосмом [1, с. 337].
В античнш фшософп щея виховання була представлена як процес осмисленого, тривалого й цшеспрямованого творення людини, вибудови фiзичниx i духовних параметрiв ïï екзистенцп за найвищими взiрцями моральних i фiзичниx чеснот [9].
Влучно мету виховання визначив I. Кант, доводячи, що виховання ставить
завдання зробити людину майстерною, знаючою й моральною: якщо осв^а в першому розумшш тотожна культурi, у другому — цившзаци, а в третьому — моральности, то й виховання мае культивувати, цившзувати й робити людей моральними, причому обидвi першi ще'1 пiдпорядкованi третiй [7, с. 104]. Таке тлумачення вдало тдходить на роль моральних пiдвалин для правового й екоправового виховання, адже грунтуеться на впевненосп, що моральний закон даеться людиш у виглядi апрiорного принципу практичного розуму, реалiзацiя якого залежить вiд не'1' само:!.
Поряд iз загальними для бшьшосп епох моральними орiентирами цiлi виховання багато в чому мають конкретно-юторичний характер, виявляючи специфiкy конкретно! епохи. Це унеможливлюе вичерпне окреслення цшей виховання у змiстовномy сенсi, що зумовлюеться рiзнобарвнiстю цiннiсних орiентирiв, визначених сyспiльством.
На думку О. А. Долгополова, головною метою правового виховання е (а) перехщ набутих правових знань у щншсш настанови, (б) перетворення ïx на внутршне переконання, (в) надання 1'м позитивного емоцшного забарвлення й (г) закрiплення у правових звичках, яю стають мотивом виконання правових норм [6, с. 54]. В. В. Головченко обгрунтовуе iерархiю 3-х цшей, спрямованих на формування комплексу якостей особистосп на правовому рiвнi ïï життедiяльностi, а саме: (а) системи правових знань (найближча мета), (б) правово'1' впевненосп (промiжна мета) i (в) мотивiв i звичок правомiрноï, соцiально активно'1' поведiнки (кiнцева мета) [3].
Такий саме тдхщ можна застосувати й до означення етатв (або стадш) екоправового виховання, якими, вiдповiдно, будуть когштивний, емоцiйний i дiяльнiсний, а також триединого комплексу завдань, що постають перед суб'ектами цього процесу.
Цiлеорiентованiсть людсько'1 дiяльностi значною мiрою детермiнована законами матерiального виробництва та iнших сфер життя суспшьства, до якого належить конкретна особа. З огляду на реалп сьогодення ця залежшсть пом^но yповiльнюе змiстовнi змiни в так званому "телеолопчному блощ" свiдомостi, тим самим пщтверджуючи необхiднiсть кореспондування формування ново'1 системи цiнностей iншим умовам буття сощуму в yсiх його вимiрах — соцiальномy, правовому, економiчномy, полiтичномy тощо. 1ншими словами, подiбно до того, як не можна зробити людину вихованою примусово, неможливо виховати ïï в сучасному свт правовими iлюзiями, самою лише щеолопею. Потрiбнi приклади - як негативш, так i позитивнi, що змушують замислюватися над перспективою життя, знаходити глибоко в собi екофiльнi першооснови, "приречеш" на знайдення, але таю, що мають слабю iмпyльси, не здатш пробитися крiзь нашарування штучних цiнностей, створених цивiлiзацiею надмiрного споживання.
Як мета, екоправове виховання повинно формуванти екоправову виховашсть особистосп, тобто такий стан правосвщомосп, який гармошзуе бiологiчний i соцiальний складники в людськш природi. У самiй же людиш, як ютот бiосоцiальнiй, закладеш передумови для правильного, природного усвщомлення нею свого права на безпечне для життя i здоров'я довкшля - бюлопчш, соцiальнi, iсторичнi, етноментальш та iншi, що становлять глибинну основу й одночасно зайб юнування людства. Ïk акyмyляцiя робить правосвщомють практично "приреченою" до сприйняття екофшьних iмперативiв. Саме тому дуже важливо, щоб методолопчним пiдгрyнтям екологiчноï пол^ики в Украïнi стала концепцiя, спроможна перенести останш у практичну площину, зробити ïx едино прийнятними для сощуму.
Поряд iз загальними для правового виховання ознаками можна вирiзнити низку характеристик, що вщбивають специфшу (свiтогляднy й методологiчнy) екоправового виховання й дозволяють визнати за ним статус перспективного напрямку виховного впливу з урахуванням потреб суспшьства. Головш з них — це методолопчне й щеолопчне обгрунтування концепцiï екоправового виховання положеннями екософп права iз залученням елементiв дiатропiчноï методологiï як парадигми, спроможно'1'
забезпечити бажане св^оглядне оновлення сощуму.
Також для екоправового виховання притаманною е значна увага до категорш "еколопчшсть", "антропшсть" i "сощальшсть" як засобiв висвiтлення специфiки екоправового мислення. Завдяки аналiзy ïx взаемозв'язку i взаемодоповнення можна з'ясувати, чому правосвщомють сучасно'1' людини так потребуе еколопзацп i чому без переосмислення характеру стввщношення згаданих категорiй реформування сyспiльниx вщносин залишатиметься екофобним. Адже для громадянина мало просто знати, а державi просто декларувати, що життя — це найвища щншсть, фундаментальне природне право кожного. У правовш кyльтyрi краш Заходу це положення присутне досить давно [Див.: 5; 8; 11], але проблема технократичного утиску цього права не зникае. Громадянин мае усвщомлювати, а виховш шституцп роз'яснювати, чому право на життя е фундаментальним i прюритетним, — о^м того, що людина е найвищою щншстю, вона е единим створшням, здатним впливати на життя й за межами сощуму, -- завдяки розумовим здiбностям, яю е як джерелом масштабних конфлштв i негараздiв в екосощосфер^ так i засобом полшшення життя, осягнення вщповщальносп за iснyвання природного спшьносв^у.
Оскiльки екологiчнiсть виступае властивiстю i бюсощального буття людини, i буття ïï сощуму (тому що вони мають мюце саме в екосферi), життя, як передумова юнування, у своему розмштп тотожне поняттю "еколопчшсть". Саме в такому ракурс правовий вимiр життя постае визначальним i властивим iманентно природному буттю шдивща.
Екоправова виxованiсть знаходить свiй прояв у комплекс основних особистiсниx характеристик, головною серед яких е визнання права на життя основоположною правовою цттстю, зумовленою здшсненням екософсько'1' рефлексп феномену прав людини загалом i права на безпечне для життя i здоров'я довкшля, зокрема. Це означае, що право на життя й безпечне довкшля слщ розглядати в нерозривному зв'язку з правами, власне, довкшля на безпеку й захист. Розширюючи цим меж правового дискурсу в сощум^ можна змшити антропоцентричний погляд його репрезентантгв на себе як володарiв природи на виважену еколопчну правосвщомють.
Екправова виховашсть пов'язана зi свщомим вибором правомiрного (з точки зору нойя екоправово'1' свiдомостi) способу задоволення сво'1'х потреб, який, у свою чергу, е вщгуком внутршньо'1' потреби в екофшьнш поведiнцi. Це не значить, що носш екоправово'1' культури повинен (як закликають представники радикального еколопзму) утримуватися вщ будь-яко^ дiяльностi, пов'язано'ï iз впливом на природнi об'екти, оскшьки в сучасному свiтi це неможливо зробити без iзоляцiï вiд сощуму; щея ж подальшого розвитку людства в умовах недоторканносп природного середовища може бути сприйнята тшьки як утотя. Мета виховання особистостi з високим рiвнем екоправовоï культури спираеться на певне розумшня самоï людини, ïï природи як суб'екта права й життетворчосп в цшому, що зумовлюе i специфшу типу праворозумшня, який формуе, так би мовити, "образ права" в конкретному сyспiльтвi й через призму якого члени останнього бачать правову реальшсть i, вщповщно, перспективи й характер якюних змш у нiй. Це i е розумшня людини як бiосоцiальноï ютоти, тобто визнання двоïстостi ïï природи, що поеднуе в нш i природне ïï першоджерело, i сощальне як вияв ïï "другоТ' природи.
Аналiз сyтнiсноï i змiстовноï специфiки екоправового виховання дае змогу визначити його як системний процес цшеспрямованого впливу на правосвщомють особистосп сyкyпностi державних i компетентних громадських iнститyцiй з метою активiзацiï глибинних екофiльниx засад ïï правового буття i формування активноï позицiï щодо комплексу прав природи на чолi з правом на життя, а також усталення ïx у стратеги життетворчосп передуам задля розбудови екоправовоï державносп. Саме за умови досягнення мети цього напрямку правовиxовноï роботи вбачаеться за можливе прискорити яюсш зрушення у формyваннi спiльноти особистостей високого рiвня
еколопчно! правосвщомосп, здатних надати стратеги розвитку цившзацп екофiльного спрямування.
Список Mimepamypu: 1. Антология мировой философии. — [В 4-х т. — Т. 1, ч. 1] / ред.-сост. В. В. Соколов. — М. : Мысль, 1969 — 1972. — 576 с. 2. Бургарт Т. I. Дiалектика антропогенного й сощального у вимiрi екософп права / Т. I. Бургарт // Вюн. нац. юрид. акад. Укра!ни. — Серiя: Фiлософiя, фiлософiя права, пол^олопя, сощолопя. — Х. : Право, 2009. — Вип. 2. — С. 122-131. 3. Головченко В. В. Теоретические вопросы эффективности правового воспитания: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01. / В. В. Головченко. — К., 1982. — 19 с. 4. Григорьев С. И. Смена научных картин мира и социология / С. И. Григорьев // СоцИс. — 2000. — № 9. — С. 13—22. 5. Дайнен Д. Дедалi мщшший союз. Курс европейсько! штеграцп: моногр. / Д. Дайнен; перекл. з англ. М. Марченко. — К. : Вид-во "К. I. С.", 2006. — 696 с. 6. Долгополое О. А. Организация правового воспитания в современной России: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11; 12.00.01. / Долгополов Олег Александрович — Рязань, 2004. — 229 с. 7. Кант И. О педагогике. Трактаты и письма / перев. с нем. Н. Вальденберг, Т. Васильева, А. Гулыга.
— М. : Наука, 1980. — 709 с. 8. Лозо В. И. Правовые основы экологической стратегии Европейского Союза (концепция, программное обеспечение, систематизация и комментарий действующего законодательства ЕС) : моногр. / В. И. Лозо — Харьков : Право, 2008. - 368 с. 9. Рабтович О. Р. 1дея виховання та ii теоретичне обгрунтування в античнш фшософп : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. фшос. наук : 09.00.05. / О. Р. Рабшович. — Л., 2009. — 15 с. 10. СазонниковаЕ. В. Диатропическая познавательная модель : понятие, применение в праве и соотношение с системной познавательной моделью / Е. В. Сазонникова // Рос. юрид. журн. — 2011. — № 1. — С. 47-54.
11. Стеценко О. Защита экологических прав в Европейском Союзе / О. Стеценко. [Электрон. ресурс]. — Режим доступа : http://yurpractika.com/article.php7id =10006759.
12. Шефель С. В. Екософiя права як форма дiатропiчноi методологи / С. В. Шефель // Вюн. нац. юрид. акад. Укра!ни. — Серiя : Фiлософiя, фiлософiя права, пол^олопя, сощолопя.
— Х. : Право, 2010. — Вип. 6. — С. 63-70. 13. Шефель С. В. Онтолопчш засади еколопчного права / С. В. Шефель // Пробл. розвитку суспшьства : системний пщхщ : Зб. матер. мiжвуз. наук. конф. (Харюв, 12-13 квгг. 2006 р.) — Х. : НЮАУ, 2006. — С. 18 -22.
ЭКОПРАВОВОЕ ВОСПИТАНИЕ: ПОНЯТИЕ, СУЩНОСТЬ
И СОДЕРЖАНИЕ Захарова В. А.
В статье определяется сущностная и содержательная специфика феномена экоправового воспитания, анализируются характерные признаки этого направления правовоспитательной деятельности, позволяющие сформулировать его дефиницию.
Ключевые слова: правовое воспитание, экоправовое воспитание, экософия права.
THE ECO-LEGAL EDUCATION: DEFINITION, NATURE
AND CONTENT Zakharova V. A.
The article defined the essential and specific content of the phenomenon of eco-legal education. Also analyzes the characteristics of this area of legal education activities, that helps to formulate its definition.
Key words: legal education, eco-legal education, ecosophy of law.
Надтшла до редакцИ 06.02.2013 р.
