CC BY
9
ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВАЯ КОНЦЕПЦИЯ «ИМПЕРИИ ПРАВА» РОНАЛДА ДВОРКИНА
Коваленко А. В.
Рассмотрены основные положения концепции интерпретивизма Роналда Двор-кина как «третьего пути» между правовым позитивизмом и философией естественного права.
Ключевые слова: Роналд Дворкин, правовой позитивизм, естественное право, интерпретивизм, право как честность.
LEGAL-PHILOSOPHICAL CONCEPTION OF RONALD DWORKIN'S «LAW'S EMPIRE»
Kovalenko Х. V.
The article concerns main points of R. Dvorkin's interpretivism as a «third way» between legal positivism and the natural law doctrine.
Keywords: Ronald Dvorkin, legal positivism, natural law, interpretivism, law as integrity.
УДК 340.12
Т. I. Бургарт, здобувачка ДЕЯК1 ОСОБЛИВОСТ1 ЕКОСОФСЬКО1 РЕФЛЕКСП ПРАВА
З'ясовано деяк принциповi особливостi екософськоIрефлексп права. Визначено и специфк як некласичний пiдхiд до тзнання граничних тдстав екологiчного права через розумтня характеру взаемодп носпврiзних титв правосвiдомостi з природним довкшлям.
Ключовi слова, тзнання, екософськарефлекая права, еколог1чна правосвiдомiсть.
Актуальтсть теми I анал1з и наукового розроблення. Екокатастрофiч-т поди у Карибському регюш та на узбережж Япони, що вщбулися останшм часом, а також ймовiрнiсть негативних наслщюв вщ застосування нанотехно-логш [1, с. 123], на жаль, яскраво засвщчують, яку загрозу для юнування i самого людства, i бюсфери нашо! планети мае техногенна стратепя розвитку сучасно! цивМзацп [2-6]. Тому ще з бшьшою гостротою вiдчуваеться потреба у змшенш парадигми мислення, передумм 11 полiтико-економiчного
© Бургарт Т. I., 2011
195
менеджменту, а разом з тим i значного загалу прихильниюв «шдкорення» Природи, з екофобно! на екофшьну [7; 8]. Цьому мае сприяти засвоення еко-правових iмперативiв як прюритетних складниюв цього процесу [9]. Це озна-чае, що ключовими у розбудовi постiндустрiального, екоправового сустльства не тiльки в нашiй краЛш, а i в глобально-планетарному масштабi постають проблеми 1х пiзнання, засвоення, реалiзацiI.
Тому метою статтi е з'ясування сутност екософсько! рефлексп права як тзнавально-методолопчно! основи гармошзацп взаемин людства i Природи, що мае бути вкоршеною у модель розбудови глобального постiндустрiально-го суспiльства як екофшьно-правового соцiуму, в якому ключовi антрополо-гiчнi ознаки людини як правово! особистостi [10; 11] мають бути реалiзованi у контекстi дотримання нею статусу впливового суб'екта гармошзуючого регулювання процесу соцюприродно! коеволюцп.
Реалiзацiю нашого задуму покладаемо у контекст висновюв основопо-ложних для нас праць фахiвцiв з гносеологп права, зокрема, О. Бандури [12], Ю. Калиновського [13], А. Козловського [14], В. Кравця [15], С. Максимова [11], С. Шефеля [16], яю вщдзеркалюють некласичнi пiдходи до процесу шзнання права. Зазначенi дослiдники запропонували методологiчний до-роговказ щодо вивчення пропоновано1 проблематики, але визначення И специфiки вимагае ще й усвщомлення зростаючо1 ролi осмислення гранич-них тдстав саме екологiчного права для виршення правотворчих i право-застосовних завдань у гармошзацп коеволюцiйних стосунюв мiж людиною та И сощумом з Природою на тлi поглиблення глобально1 екокризи, що й зумовлюе нагальну потребу стосовно поглиблення наукового розроблення зазначено1 теми.
Це, з нашо1 точки зору, слiд зробити з огляду на тi мотиви, яю вже були висловленi у попередшх публiкацiях, що окреслюють вщмшшсть екософсько-го подходу до шзнання права вщ iнших типiв праворозумшня [17; 18].
Анал1з проблеми. Екософська рефлексiя права дае можливiсть побачити специфжу людини в рiзних iсторичних модусах екоправово1 культури крiзь призму II мюця, ролi та призначення у процесi соцiоприродноI коеволюцiI. Виходячи з такого розумiння сутностi дослщницького задуму, ми покладаемо його у контекст осмислення передумм граничних шдстав екологiчного права: онтологiчних, антропологiчних та аксюлопчних.
При цьому виходимо з того, що одним iз основоположних завдань гносе-ологiI права е виявлення онтологiчних засад того чи шшого правового методу i обгрунтування у такий спосiб його реального евристичного потенцiалу [14, c. 7]. Cаме такий пiдхiд, як на нас, дае можливють побачити той новий акцент у розумшш i застосуваннi права, який, долаючи парадигмальш обмеженостi юридичного позитивiзму, правового об'ективiзму та суб'ективiзму, виводить на рiвень проникнення у джерела екософiI права як трансiсторичноI форми правового шзнання.
Виходячи iз зазначеного, доходимо висновку про те, що анатз умов i об-ставин виникнення екософп права та II генези у межах класичного формату фiлософсько-правовоI рефлексiI дае пiдстави вважати, що свггоглядно первю-нi, мiфологiчна i релiгiйна, форми екософського пiдходу до шзнання права засвщчили про його атрибутивну невiд'емнiсть вiд когнiтивного простору фшософських знань як спецiального засобу пiзнавальноI i творчо! дiяльностi людини, спрямованоI на вивчення i засвоення такоI граничноI засади людсько-го буття, якою е його еколопчне пiдгрунтя. Саме у цих форматах екоправовоI рефлексiI була закрiплена фундаментальна ментальна орiентацiя людини щодо необхщносп пiдтримання гармонiйних взаемин зi сво1м природним середови-щем, досягнуте розумшня вiдповiдальностi людини як особистостi та усього людського загалу за збереження природних умов свого життя.
З впевнешстю можна стверджувати, що у той спосiб як право - цМсний феномен виникае тодi, коли усвiдомлюеться необхiднiсть визначеноI форми поведiнки [14, с. 9], так само еколопчне право виникае тод^ коли усвщомлю-еться необхщшсть в1дпов1дно1 форми поведiнки - екофшьно орiентованоI, або екоправовоI, що передбачае реалiзацiю екоправових iмперативiв та настанов здорового глузду, з одного боку, а з другого - адекватних заборон на екофоб-ну поведшку. Так виникае у свщомосп суб'екта права II особлива площина -еколопчна правосвiдомiсть. Вона набувае свое! матерiалiзацiI як сустльна екологiчна правосвiдомiсть шляхом II вщтворення у правотворчостi, наслвдком яко! постае еколопчне законодавство.
Закршлення у нормi закону зазначених iмперативiв i заборон матерiалiзуе 1х через «освячену» законом форму правового буття людини - екоправовi вщносини. Такою е еволющя екологiчного права: вiд фундаментального рiв-ня виникнення у свiдомостi суб'екта права ще! екологiчного права, iдеалу соцiоприродноI коеволюцiI, в межах яко! цей суб'ект постае не тшьки творш-ням Природи - бюютотою, цiлком залежною вiд дп II закошв, а й набувае вщ неI i право на життя, без наявностi якого, власне, такий суб'ект не може вщ-бутися взагал^ тобто не тiльки не може юнувати як бiоiстота, а й як iстота бiосоцiальна, здатна щентифжувати себе правовою людиною, зокрема й пра-вотворчою особистiстю. У цьому вимiрi свого буття суб'ект права постае вже як первюний системоутворюючий елемент сощуму: як джерело моделювання i конструювання своеI «друго!» природи - соцiальноI через створений ним шструментарш соцiального моделювання i конструювання, яким е право-творчiсть. В1д свого онтологiчного початку вона за визначенням е еколопчно орiентованою правотворчiстю, яка виходить з ушверсального екологiчного уявлення первiсноI людини про свою шдпорядковашсть як ютоти (мiкрокос-му) законам Природи (макрокосму), свою еколопчну вкорiненiсть у просторi всезагального буття Природи, що за сутшстю означае визнання нею первин-ностi прав Природи вiдносно сво!х прав як II творiння.
У цьому сени шзнання джерельних першопочатюв феномена права по-чинаеться з шзнання !х еколоочно! сутносп, що виявляються глибинним ментальним тдгрунтям для виникнення гуманiзму як докоршно! iмператив-но! ознаки людини як свщомого творця соцiуму та побудови життя на основi визначення у взаеминах з оточуючим природним середовищем i собi под!6-ними як прюритетних - екоправових iмперативiв, що становлять свгтоглядно-парадигмальний фундамент екоправово! ментальностi.
Саме такий пiдхiд до тзнання граничних пщстав права детермiнуеться логiкою життетворчостi, яка iманентно притаманна розвитку Природи, що породжуе людину як iстоту з вкорiненим шстинктом самозбереження, який по сутi, визначае и висхiдну приреченiсть до налагодження стосунюв не тшь-ки iз собi подiбними iстотами, сутнiсть яко! вдало позначаеться термiном «толерантшсть», а й з умм природним сшльносвггом (термiн К. М. Маер-Абiха [4, с. 8]). А це передбачае, як слушно зауважила В. Захарова, усвщом-лення вiдповiдальностi за Природу i перед нею не тшьки за те, що нами створено, а й через те, що сама вона створена не нами i подальшi поколшня мають рiвне з нами право юнувати в такому середовищi, що веде i до вщпо-вiдальностi задля збереження життя у природному спшьносвт [19, с. 56]. Це означае лише те, що з необхщшстю, щдкореною об'ективним законам соцю-природно! еволюци, правова людина, як i в цiлому людство, яке слщ уважати поеднанням правових особистостей, котрi репрезентують рiзнi, але взаемо-доповнюкге типи екоправово! культури [20], шзнання граничних шдстав екологiчного права передбачае усвщомлення закономiрностi переходу вiд первюних форм його рефлексil - мiфологiчних та релiгiйних - до сучасних, штегральних форм тако! рефлексil, як! Грунтуються на застосуваннi наукових метсдав, зокрема дiатропiки [21]. У цьому сени сучасне екоправове шзнання, як i його «колиска» (джерело) та результат у вигляд! екологiчноl правосвщо-мост!, не можуть вже не засновуватися на жив!й метаформальнiй лопщ (пра-во)творчост! життя [22].
1х формування та впровадження е об'ективною потребою людства та умовою його самозбереження, тому що поширення протягом останшх трьох стол1ть парадигми юридичного позитив!зму в св!домост! пол!тико- економiч-ного проводу техногенного соц!уму створило ментальне п!дгрунтя тiеl стра-тегп розбудови цивiлiзацil, постулати яко! суперечать як здоровому глузду, так i об'ективним законам соц!оприродно! коеволюцil.
«Зняти» цю форму екокризового iснування людства можливо, як гадаемо, шляхом розроблення i втiлення в думц! та практищ некласичного, тобто су-часного, типу екософп права, власне, екософського тдходу до пiзнання i ре-алiзацil права, який синтезував краще, що вш зм!г запозичити з концепцш рацiоналiзму та iррацiоналiзму, як! сформувалися в парадштш iнтерсу-б'ективiзму, передусiм йдеться про концепти, обгрунтоваш у працях вже згаданих фшософ!в права, а також досл!дник!в проблем еколопчного права
та етики, зокрема, В. Андрейцева, Р. Атфiлда, В. Бредiхiно!, Н. Вершило, А. Гора, В. Гьосле, К. 1кеди, Г. Йонаса, Б. Каллшэтта, В. Кобилянського, С. Кравченко, М. Костицького, В. Лозо, М. Мойсеева, О. Роя, Т. Ряжсько!, А. Субетто, Л. Уайт.
Визначаючи мiсце обгрунтовуваного нами щдходу до пiзнання i реалiза-цп права, бачимо його сшввщношення до !х концептiв як вщношення частко-вого до загального, специфiчного до цiлого. У свош основi наш пiдхiд вихо-дить з енюлопчного знання про унiверсальнi закономiрностi енерго-шфор-мацiйного обмiну у Природi [23-25], екстраполюючи !х у площину вивчення спiввiдношенням антропного i сощального як взаемодоповнюючих чинниюв соцюприродно! коеволюцп. Але якщо сенс зазначених конценпв полягае у з'ясуваннi законiв взаемодп людини та li соцiуму з Природою через шзнання вмх граничних пщстав буття людини з метою обгрунтування шляхiв до-сягнення соцюприродно! гармони, то специфiка екософсько! рефлексп права пов'язана iз визначенням можливостей людини як творця i суб'екта права, носiя правосвiдомостi впливати на цей процес у правовий спошб шляхом генерування екоправових щей, моделювання змюту норм вщповщного 1м парадигмального характеру та конструювання на такому законодавчому фун-даменп свого життя як бюсощально!, правово! iстоти, котра е единою iстотою, обтяженою вiдповiдальнiстю за збереження не тшьки свого роду, а й уме! бюсфери як власного природного середовища. Тому запропонований нами шдхщ мае цiлком доцiльну мету, що чiтко визначае и свггоглядно-методоло-гiчну вiдмiннiсть у сферi як правознавства, так i екософського i фшософсько-правового знання: вона функционально зорiентована на збереження, шдтри-мання та розвиток людства, його життя шляхом утвердження у соцiумi iмпе-ративiв екоправово1 культури. Це зумовлюе необхiднiсть створення адекватно1 цiй мет системи виховання, яка б виступала надiйною умовою формування екологiчноl право свщомосп творцiв екологiчно! державностi, зокрема в Укра-!ш, тобто мала вщповщну гносеологiчну основу. Il осередком мае бути та лоока шзнання, що здатна забезпечити перетворюючий оргашчний синтез умх правових культур з метою творчого засвоення !х репрезентантами всього, що притаманно екопотенцiалу людства, сприяючи позбавленню ними екофоб-них вщхилень.
У цьому сенсi маемо обгрунтувати, що з'ясування сутностi екософського шдходу до шзнання права i розумшня його ролi у процес досягнення балансу всiх чинниюв соцюприродно! коеволюцп визначаеться через аналiз специ-фiки його екстраполяцп у площиш не тiльки онтологiчних, а й антрополопч-них i аксюлопчних пiдстав екологiчного права. Це означае, що, комплексно дослщжуючи !х у притаманний дiатропiцi спосiб iнтегративного аналiзу, набувае неаби якого значення розумшня необхвдносп принципово1 змiни пара-дигмального наповнення фундаментального рiвня правово! реальносп, тобто
утвердження як провщно1 у соцюкультурнш сферi rieï ще1 права, яка б визна-чала прiоритетнiсть шдпорядкованост дiй людства всезагальному закону соцюприродно! коеволюци, що виходить з визнання первинностi i верховенства прав Природи над правами людини, а також конструктивно! ролi людства у досягненш гармонiйного балансу соцiоприродного сил, детермiнуючи на-далi вiдповiдну парадигмальну трансформацiю на похвдних рiвнях правово! реальностi: у змiстi норм законодавства та правовщносинах.
Зрозумiла у такий спосiб специфiка свiдомостi суб'екта права, здобутком якого стане ця парадигма мислення, дозволить йому з' ясувати, що закон При-роди, який обумовлюе ïï еволюцiю, виявляеться як феномен забезпечення життя однieï ïï форми шшою без цiлковитого вичерпування першою потенщ-алу другоï або ïï знищення.
З цього приводу, зокрема, зазначимо, що еколопзащя правосвiдомостi у контекст такого пiдходу в обгрунтуваннi права означае аксюлопчне онов-лення суб'ектом права змюту норми закону на пiдставi застосування до ïï конструювання принципiв первинностi i верховенства права Природи над правом людини, сощоприродно1 справедливости поваги до iнших живих iстот як до себе тощо. Тiльки через таку процедуру суб'ект права може здшснюва-ти власну екзистенцiю як процес адекватного соцюприродного моделювання, що утверджуе його еколоочно сутшсне «Я» як його дшсну гуманiстичну природу. Це вiдкриваe для нього можливють, залишаючись самим собою, самовдосконалюватися, вщтворюючи свою екологiчну сутшсть. Так зрозум^ ла суб'ектом права щея самореалiзацiï е умовою звшьнення його свiдомостi вщ застарiлих i свггоглядно обмежених стереотипiв праворозумiння та утвердження гумашстичних екоправових щнностей як переконань, що спонукають до вщтворення стiйких навичок правомiрноï поведшки у процесi соцюпри-родноï комушкацп, метою якоï виступае дiяльнiсть, спрямована на розбудову екоправового сустльства, що мае прюритетом пiклування про збереження екологiчно безпечного природного довкiлля.
Застосовуючи саме екософсько-правовий спосiб рефлексiï, маемо мож-ливiсть цiлком адекватно осягнути шляхи розв'язання дихотомiï антропогенного (людиноприродного) i загальносоцiального у людськш практицi та особливо у правотворчость Впевнюемося, щоб сталося так, аби втшеш у природi людини еколоочно-гумашстичш ознаки з образу ïï екосощально-го правового iдеалу перетворилися на ïï особист переконання, цiннiснi настанови, аби тим самим, набуваючи статусу структуроутворюючих чин-ниюв системи засобiв утвердження життя, вони стали ще й позавербальни-ми почуттями людей, змшивши у цiй ролi вс негативнi емоцiйнi схеми 1х психiки.
Ось чому сучасну глобальну екокризу та в щлому екологiчнi проблеми людства слщ розглядати як дещо фундаментальне, пов'язане iз самим його способом буття, зокрема з його гносеолопчними основами.
Висновки. Виходячи iз зазначеного, маемо зрозумгш, що ключовим чин-ником бажано! еволюцiï соцiуму, у тому чи^ украïнського загалу, повинна стати правова людина як щтсна особистiсть i творча iндивiдуальнiсть, що мае за докоршне життеве призначення пiзнати та iдентифiкувати себе як берегиню життя всього природного сшльносвпу. Це означае, що ш, як i всьому соцiуму, в правовий спомб слiд дбати про збереження й вщтворення природ-них умов свого повнощнного життя. Формування такоï позицiï не може бути не пов'язано iз гносеологiчним осягненням сутност екологiчного права, а також з еколопзащею правосвiдомостi громадян, 1х духовним оновленням на засадах набуття знань про гармонiзацiю екосоцiальних взаемин у щлому i екоправих вщносин зокрема, де вирiшальна роль выводиться чиннику ви-знання людиною своeï вiдповiдальностi щодо всiх виявiв життя. У цьому сени людина, що виховуеться як екологчно-правова особистiсть та творча iндивiдуальнiсть, як раз i здатна усвщомити i перебрати на себе вщповщаль-нiсть i за свое життя, i за майбутне сощуму та Природи, тобто здатна свщомо скеровувати соцiоприродну коеволюцiю у меж гармонiï. Наслщком так ор^ ентованого духовно-творчого пiднесення людини та ïï сощуму мае стати оптимiзацiя використання природних ресурмв, у першу чергу людських, яю, на жаль, зараз витрачаються на боротьбу людей мiж собою, в тому числi у глобальному контексп забезпечення панування у сферi вичерпування природних ресурмв, що як наслiдок i призвело до катастрофiчного порушення балансу сощоприродних сил, а також на переключения цих сил на ïхню ств-творчiсть, що е умовою виведення кожно1 свщомо1 людини, як i взагал людства, на рiвень свiдомих суб'eктiв гармонiзацiï взаeмодiï елеменпв соцiоприродноï сфери.
Тому, на нашу думку, екософська рефлекия права як раз i мае той гностичний потенщал, що сприятиме свщомим зусиллям людства стосов-но подолання екофобних тенденцш в його розвитку та утвердження еколоочно безпечного способу людського буття. Це можливо, якщо, по-перше, будуть змiненi характер (право)творчостi, ïï парадигма, що передбачае змшу зв'язки: життя => (право)творчють на яюсно нову: (право)творчiсть => життя, сшввщношення яких обумовлено розумiнням його як полiви-мiрноï тотожностi; по-друге, буде знятий екофобний замiр утилгтарно-прагматичноï форми (право)творчостi, що заперечуе коеволюцiю Природи i людини та ïï сощуму, ïï гармошзащю у форму щлюного модуля (еколо-очно-правово1) творчостi ^ життя.
Л1ТЕРАТУРА
1. Феномен сощоприродних систем. Свиоглядно-методолопчт нариси : монография /
1н-т фшософи iм. Г. С. Сковороди НАН Украïии. - К. : Вид. ПАРАПАН, 2009. -
284 с.
2. Арендт Г. Становище людини / Г. Арендт. - Львш : Лггопис, 1999. - 254 с.
3. Гщенс, Е. Нестримний свгт як глобатзащя перетворюе наше життя / Е. Гвденс. -К. : Альтерпрес, 2004. - 100 с.
4. Маер-Абiх К. М. Повстання на захист природи. Вщ довкiлля до спiльно свиу / К. М. Мавр-Абiх : пер. з шм. А. Ермоленко. - К. : Лiбра, 2004. - 196 с.
5. Перга Т. 1ндекс еколопчно! усталеностi - фактор оцшки конкурентноздатностi держав в умовах глоб^зацй / Т. Перга // Дослщження свггово! полiтики : зб. наук. праць. - К. : 1н-т свгт економ. i мiждержав. вiдносин НАН Укра!ни, 2005. -Вип. 31. - С. 23-31.
6. Френч Г. Виклики еколопчно! глобалiзацil / Г. Френч // Стан свиу - 2000 : Допо-вщь 1н-ту Всесвгт спостереження про прогрес сталого суспшьства. - К. : 1нтелс-фера, 2000. - С. 203-223.
7. Шефель С. В. Екософш права / С. В. Шефель // Наук. зап. Харк. ун-ту Повир. Сил. Сощальна фiлософiя, психологш. - Х. : ХУПС, 2008. - Вип. 1 (30). - С. 18-24.
8. Шефель С. В. Сотворение человека будущего : экософские основания / С. В. Шефель, К. И. Шилин. - М. : ГУП Изд-во «Нефть и газ» РГУ нефти и газа им. И. М. Губкина, 2003. - 328 с.
9. Гардашук Т. В. Концептуальш параметри еколопзму / Т. В. Гардашук. - К. : Вид. ПАРАПАН, 2005. - 200 с.
10. Трофименко В. А. Розум i воля як антрополопчш основи права: монографiя / В. А. Трофименко. - Х. : ФО-П Лисяк Л., 2006. - 130 с.
11. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления : монография / С. И. Максимов. - Х. : Право, 2002. - 328 с.
12. Бандура О. О. Правознавство у системi наукового знання : аксюлопчно- гносео-лопчний шдхвд / О. О. Бандура. - К. : КНУВСУ, 2010. - 272 с.
13. Калиновський Ю. Ю. Правосвщомють укра!нського суспшьства: генеза та сучас-шсть : монографiя / Ю. Ю. Калиновський. - Х. : Право, 2008. - 288 с.
14. Козловський А. А. Право як шзнання : вступ до гносеологй права / А. А. Козлов-ський. - Чернгвщ : Рута, 1999. - 295 с.
15. Кравець В. М. Типи праворозумшня як методологи основних фшософсько-право-вих дискурсгв : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12. 00. 12 / В. М. Кравець. -К., 2003. - 16 с.
16. Шефель С. В. Екософ1я права / С. В. Шефель // Наук. зап. Харк. ун-ту Повпр. Сил. -Х. : ХУПС, 2008. - Вип. 1 (30). - С. 18-24. - (Соц. фшософш, психолопя).
17. Бургарт Т. I. Особливосп екософсько-правово! методологи / Т. I. Бургарт // Наук. зап. Харкш. ун-ту ПовЬр. Сил. - Х. : ХУПС, 2009. - Вип. 1 (32). - С. 183-190. -(Соц. фiлософiя, психологш).
18. Бургарт Т. I. Сучасна екософiя права як некласичний тип праворозумшня / Т. I. Бургарт // Вюн. Нац. юрид. акад. Укра!ни iменi Ярослава Мудрого. Сер.: Фшосо-фш, фшософш права, полггологш, соцюлогш ; редкол. : А. П. Гетьман та ш. - Х. : Право, 2011. - Вип. 7.
19. Захарова В. О. Захiдна екоправова ментальна традищя / В. О. Захарова // Вюн. Нац. юрид. акад. Укра!ни iменi Ярослава Мудрого. Сер.: Фiлософiя, фiлософiя права, полггологш, соцiологiя ; редкол. : А. П. Гетьман та ш. - Х. : Право, 2010. -Вип. 5. - С. 52-60.
20. Шефель С. В. Предметна сфера правово! культури сучасного украшського суспшь-ства / С. В. Шефель, Т. I. Бургарт // BicH. Нац. юрид. акад. Украши iM. Ярослава Мудрого. Сер.: Фiлоcофiя, фiлоcофiя права, полiтологiя, сощолопя ; редкол. : А. П. Гетьман та ш. - Х. : Право, 2010. - Вип. 3. - С. 104- 117.
21. Шефель С. В. Екоcофiя права як форма дiатропiчноl методологи / С. В. Шефель // Вгсн. Нац. юрид. акад. Укра!ни iменi Ярослава Мудрого. Сер.: Фшософш, фшо-cофiя права, полiтологiя, соцюлогш ; редкол. : А. П. Гетьман та ш. - Х. : Право, 2010. - Вип. 6. - С. 63-70.
22. Шилин К. И. Живая метаформальная логика творчества / К. И. Шилин. - М. : Белые альвы, 2004. - 344 с. - (Первая энциклопедия третьего тысячелетия ; т. 3).
23. Юзвишин И. И. Информациология или закономерности информационных процессов и технологий в микро- и макромирах Вселенной / И. И. Юзвишин ; 3-е изд., испр. и доп. - М. : Радио и связь, 1996. - 215 с.
24. Вершинин Г. Д. Высшее образование в свете эниологии / Г. Д. Вершинин, С. В. Шефель // Инженер XXI века: личность и профессионал в свете гуманизации и гуманитаризации высшего технического образования : монография / под ред. М. Е. Добрускина. - X. : Рубикон, 1999. - 448-499.
25. Швебс Г. И. Идеи ноосферы и социальная экология / Г. И. Швебс // Вопр. философии. - 1991. - № 7. - С. 36-45.
НЕКОТОРЫЕ ОСОБЕННОСТИ ЭКОСОФСКОЙ РЕФЛЕКСИИ ПРАВА
Бургарт Т. И.
Выяснены некоторые принципиальные особенности экософскойрефлексии права. Определена ее специфика как неклассического подхода в познании предельных оснований экологического права посредством понимания характера взаимодействия носителей разных типов правосознания с их природной средой.
Ключевые слова: познание, экософская рефлексия права, экологическое правосознание.
SOME FEATURES OF THE ECOSOPHICAL REFLECTION OF LAW
Burgart T. I.
In the article investigates some fundamental features of the ecosophical reflection of law, examines its specificity as non-classic approach to cognition the boundary grounds environmental law through understanding the character of the interaction of mediums of different types of sense of justice with the natural environment.
Keywords: cognition, ecosophical reflection of law, ecological sense of justice.
