CC BY
21Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комумкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 240 - 248.
УДК 821.161.
НОВ1ТН1 МИСТЕЦЬК1 ТЕНДЕНЦП У ДРАМАТУРГИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА ТА ЛЕОН1ДА АНДРееВА
Колошук Н. Г.
Волинський державний ушверситет м. Лес1 Укратки, Луцьк, Украта
У статп йдеться про декадансно-натуралютичш тенденцй у творчост В. Винниченка та Л. Андреева, котрi яскраво виявилися у драмах «Брехня» та «Катерина 1вашвна» як притаманш декадентськш епос загалом. П'еси вщзначаються iнтересом до iнтимного боку стосунюв у Ым'!, до мотивiв адюльтеру; зростанням ваги символiчного пiдтексту; розмиванням характеру персонажа i тим самим наближенням до «драми настрою» (Л. Андреев); експериментальним характером морально-психологiчних тизш (В. Винниченко).
Ключов1 слова: декаданс, натуралiзм, модернiзм, нова драма, драма настрою, символiзм, позитивiзм, мотив, персонаж.
Ставлячи завданням у цш статп показати зв'язок драматурги В. Винниченка та Л. Андреева з декадансно-натуралютичними тенденщями поруб1жжя Х1Х-ХХ ст., виходимо з того, що в такому аспект!, та ще й у пор1внянш, цих письменниюв у нас не розглядали*. Загалом л!тературознавщ в Укра!ш I в Росп розглядають !хню драматурпю у контекст ново! европейсько! драми вщнедавна - вона повернута читачев! у 1991 рощ [див. перевидання драматичних твор1в: 1; 4**], шсля довгого несправедливого забуття у радянськ часи. Про росшського письменника, щоправда, вщ перюду «вщлиги» не раз писали [див. широку б!блюграф1ю та анатз дослщжень у монографп I. Московкшо!: 15, с. 4-12, 268-286], вш був представлений в юторп росшсько! л1тератури дореволюцшно! епохи як «дуже хороший { соковитий реалют» (за висловом А. В. Луначарського [11, с. 430]), котрий, мовляв, не спром1гся «стати пролетарським» [10, с. 428]. А Володимир Винниченко, як вщомо, належить до «повернено! л1тератури» укра!нсько! ем1грацп, доступно! укра!нському читачев1 лише за час1в незалежност1.
Щцставами для типолопчного пор1вняння цих художниюв е не лише те, що обидва свого часу були громадянами одше! кра!ни, а шзшше майже синхронно то присутшми, то неприсутшми у в1тчизнянш л1тератур1 й л1тературознавствц що обидва яскраво представлен! передуем як проза!ки I драматурги доби поруб1жжя-декадансу, котр1 тяжши до реалютично-натуралютично! тематики { стильово!
* Показово, як на нашу думку, що Н. Паскевич у своему дисертацшному дослвдженш про драматурпю В. Винниченка у контекст ново! европейсько! драми не згадуе Л. Андреева [17], а Н. Мамай, дослвджуючи драматург!ю Л. Андреева, не проводить паралел! з укра!нським письменником; драма «Катерина 1вашвна» в !! дисертац!! названа поб!жно [12].
** Надал! при цитуванш текст!в п'ес будемо вказувати у квадратних дужках лише стор!нку за вщповщним виданням.
манери, - а й те, що п'еси, про яю вдеться, написаш практично в один i той же час (1910 року - «Брехня», 1912 - «Катерина 1вашвна») ^ вочевидь, входили / могли входити у свш час до репертуару одних i тих же театрiв тодшньо! Росшсько! iмперп як вiдомi зразки гостроактуально! сучасно! драматурги. О^м того, обидвi п'еси належать до одного жанру - психолопчно! мелодрами; в обох основою конфлшту е трапчна доля жiнки; в обох структурна сюжетно-образна форма близька - це камерш п'еси про шмейну драму, зумовлену адюльтером.
Про п'есу Володимира Винниченка «Брехня» вщомо, що вона, як пише С. Михида, «за якийсь десяток роюв, облепвши театри Роси... здобувае популярнють i за межами iмперп... на батьювщиш творцiв ново! европейсько! драми»* [13, с. 88]. Серед п'ес укра!нського письменника ця - одна з найбшьш вiдомих i неодноразово коментованих як «найзагадковша» та найскладшша (Л. Мороз, В. Гуменюк, С. Михида та ш.; з останшх грунтовних дослiджень варто назвати для прикладу дисертащю, статтi й монографда Н. Паскевич [див.: 17]).
П'еса «Катерина 1вашвна» у драматургiчному доробку Леошда Андреева посiдае значно скромшше мiсце. Здебiльшого И згадують серед «реалютичних» п'ес письменника, тодi як бшьш вiдомi й ширше коментуються тi, котрi становлять корпус його «умовно!» / «символютсько!» (так здебшьшого И називали критики [див.: 16, с. 344]) драматурги [див.: 16, с. 341-371; 21, с. 379-398; 12; 15, с. 161-165, 229-233; 18, с. 148-151 тощо]. Прочитання творчосп цього митця донедавна незмшно вщбувалося в контекстi суто росшсько! реалютично! традици: дослiдники, як правило, мимохщь вiдзначали його зв'язок iз «захiдними» напрямками, вказуючи на «обрывки идей западного мещанства, маленьких идеек, чуждых нам», як ще на злет його популярносп висловився М. Горький (у статп про Л. Андреева вщ 1909 року «Руйнування особистостi» [7, с. 438]). У комеш^ до «перестроечно!» публiкацi! андреевських п'ес Б.С. Бугров жодним словом не обмовився про те, чи були вiдомi !хньому авторовi тодшш постановки п'ес Винниченка в Роси [3, с. 658661]. У найновших дослiдженнях росiйськi лiтературознавцi пишуть про Л. Андреева як про модершста-еклектика [22] та як про одного з найвидатшших провiдникiв «екзистенщально! концепцi! драматургi!» [9, с. 136-146], однак знову-таки нi словом не згадують у порiвняннi з ним укра!нського драматурга, котрий був у той же час не менш знаменитим у дореволюцшнш Роси, шж сам Л. Андреев, до того ж був одним iз авторiв, котрими цiкавився МХТ, у той же час ставлячи й п'еси Л. Андреева.
Отже, спробуемо порiвняти двi п'еси з огляду на близьюсть теми, геро!в, конфлiкту й образно-стильово! манери майстрiв драми однiе! доби та близьких лтературно-мистецьких традицiй.
По-перше, головна мелодраматична конфлiктна колiзiя - подружня зрада головних геро!нь i ревнощi чоловiка та коханцiв - дае шдстави говорити як про схожють, так i про вщмшшсть. Винниченкова геро!ня Наталя Павлiвна зраджуе подружнiй обов'язок, водночас дбаючи про шм'ю, захищаючи рiдних i чоловша вiд
* Про популярнють п'еси В. Винниченка в Захвднш £врош у 1920-х рр. див. у статп професора з Фшадельфп Л. Рудницького: 19.
неслави, шклуючись про !хнш добробут i спокiй та жертвуючи заради них навiть власним життям. У п'есi Андреева Катерину 1вашвну не можуть утримати вщ падiння в безодню розпусти ш коханий (нiбито) чоловiк, нi двое дггей, нi добрi друзi й родич^ котрi намагаються (зокрема художник Коромислов - чоловшв друг, рщний брат чоловiка Олексiй, сестра геро!ш Лiза) протверезити !!, повернути в лоно им'!. За характером розвитку головного зовшшнього конфлiкту (сiмейнi стосунки, любовш перипети / пристрастi) укра!нська драма - п'еса про саможертовшсть, самозречення i справдi любов; росшська ж - про нiбито-любов, яка веде на машвщ гри у спокусу - зраду - ^х - муку - насолоду.
В обох драмах е промовист евангельсью алюзи. Геро!ня Винниченка каже про чоловшового старого батька - затурканого темного селянина, до якого вщчувае дочiрню нiжнiсть, - що готова обмити йому ноги i витерти сво!м волоссям, тим втiшаючи й тдносячи його за життевi незгоди i терпеливе страждання, як праведника. Андреевська Катерина 1вашвна позуе художниковi Коромислову в костюмi Саломе!, вимагаючи, щоб на тацю, яку вона тримае, поклали голову справжнього пророка. Вже через цю деталь бачимо, наскшьки геро!ш п'ес рiзнi: по сут^ можуть бути протиставленi в опозици мотивiв «каяття i самопожертва» -«спокуслива розпуста», пов'язаних з концепщею жiночого характеру, котрий для творчосп вибраних нами авторiв е ключовим i концентруе !х найважливiшi риси.
Катерина Iванiвна у сво!й сiмейнiй драмi (яка, до реч^ закiнчуеться двозначною вiдкритою розв'язкою: тсля чергового дня розваг, замiсть повернутися додому, до дiтей, жiнка !де кататися в автомобiлi з новим залицяльником, не зважаючи на принижене прохання чоловiка не робити цього) поводиться як типова психопатка, що доводить до нестями уих, хто опиняеться у полi !! чарiв. Винниченкова ж Наталя Павлiвна по-жшочому експресивно, однак цiлком вмотивовано веде свою ризиковану гру до трагедшного кiнця, добиваючись, щоб внаслiдок !! самогубства всi, хто !й дорогий, зберегли добре iм'я, вiру в любов, благородство i честь та мали змогу бути щасливими без не!.
Драму «Брехня» називають «портретною» (В. Гуменюк [8, с. 153]). Те ж саме можна би, судячи з назви, сказати й про «Катерину 1вашвну». Але насправдi портрет геро!ш Андреева проступае, порiвняно з Наталею Павлiвною, навмисно розмитою штригуючою плямою, хоча й та, i друга геро!нi, очевидно, за задумом авторiв, представляють неординарних «фатальних» жiнок, чи! характери позначенi явним впливом нов^шх фемiнiстських концепцiй доби декадансу.
У Наталi Павлiвнi декадентсью риси менш виразнi, натомiсть вона надшена симпатичними характеристиками прихильницi простого люду, яю видiляють !! з ряду Винниченкових неординарних геро!нь - щоразу життево переконливих, повнокровних, яскравих непересiчних особистостей з високими духовними запитами, сильними почуттями i волею, гнучким розумом та водночас безкомпромюних, рiшучих, саможертовних. Наталя Павлiвна приваблюе тим, що не лише тримае своею працею лад i добробут власно! сiм'!, а й щиро пiклуеться про чоловшову родину, про молоденького коханця - студента-поета Тося (Антона), а особливо про старого спрацьованого свекра-селянина, котрий шяк не сподiвався на любов i щиру ласку вiд невютки-«паш», а тому спершу почувае себе в синовш
господ! шяково, не знае, на яку ступити, проситься общати на кухню 1 навпь плаче вщ зворушення.
Щоправда, поведшка Натат Павл1вни, як одразу бачить глядач, небездоганна, бо автор уже першою сценою - розмова геро!ш наодинщ з коханцем Тосем -показуе !! подвшне життя. Але вона мотивуе це досить лопчно (типовий Винниченюв хд встановлення умов морально-психолопчного експерименту, який чиниться над персонажами): за ¡нженера Андр1я Карповича, каже Наталя, «виходила, скажу правду, з гордост1, з абстрактной любов1 до людськост1... Я знала, що Андрт мае велик7 математичш зд1бност1, ну й хотыа через нього дати людськост1 "нов1 цтност1". Ну, от як, скаж1мо, револющонери ¡дуть на смерть, на жертви "за друз1 своя". Я теж тшла на жертву» [с. 149]. Стосунки Натат Павл1вни з Тосем показаш натомють бшьш психолопчно вмотивовано: молода жшка (яка, до того ж, не мае власних дгтей, але здатна на щиру любов { турботу) ладна по-материнськи пестити й откати його, охоче прощаючи { юнацьку жорстоюсть, { его!зм закохано! молодосп, { гарячковють, { нерозважливють, бо вважае себе покликаною бути наставницею юнака на життевш дороз1, а не просто коханкою. Вона з1знаеться { самому Тосев1, { його суперников1 1ванов1 Стратоновичу, що мае вщ Тося «рад1сть життя», «розкш життя», що потребуе його як «молоденького мужчину», однак це бажання не долае в !! душ1 почуття обов'язку. Про чоловшового батька вона говорить так, що неможливо не пов1рити у !! щирють та безкорисливють: «Вт... в1н - затурканий життям. В1н - селянин. В1н страшенно под1бний до мого батька...» [с. 149]. I згодом самому Карпов1 Федоровичу: «Мт тато був за сторожа при церкв1. <...> В1н був схожий на вас, такий же тихенький. В1н тыьки в трун1 знайшов спочинок. Не довелось, татуню, йому спочити тут. Ви за нього спочинете, правда?» [с. 191].
Дослщники Винниченково! п'еси писали про «експериментальний» характер ситуацш, у яких автор випробовуе сво!х геро!в, змушуе !х перев1ряти т щеолопчш чи моральш максими, як сам висувае [див.: 8; 13 та ш.]. Через Наталю Павл1вну перев1ряеться максима «чеснють 1з собою» в шмейних стосунках: що дае радють життю - повна правда чи правдопод1бна тактовна брехня в ¡м'я щастя { спокою близьких? «Правда, може, зовс1м малюстька» [с. 164]; «1стина е постарыа брехня. Всяка брехня бувае ¡стиною» [с. 193], - каже Наталя Павл1вна Тосев1, добре знаючи, що вш з1 сво!м его!стичним правдолюбством просто не здатний адекватно сприйняти всю правду свого двозначного становища, не зачшаючи мимохщь почуття й штереси шших людей. Сво!м вимогливим его!змом трое чоловшв, котр1 пред'являють права на Наталю Павл1вну, штовхають !! на самогубство, оскшьки це шбито единий переконливий доказ щирост !! почутпв до кожного з них, тобто «правди» в !хньому розумшш.
Ще Микола Вороний пом1тив, що у цш Винниченковш п'ес чолов1ч1 образи-персонаш, «як реалютичш, без пор1вняння легш1 для виконання» [5, с. 270], шж роль головно! геро!ш. Серед них е винятком х1ба 1ван Стратонович - то справд1 швидше не самостшний характер, а «техшчний» (М. Вороний) - alterego Натат Павл1вни, темно-похмурий б1к !! сонячно! натури - вш втшюе докори сумлшня { муку каяття. Нюанси внутршнього / психолопчного конфлшту докладно 1
переконливо трактуються у дослщженнях В. Гуменюка та - дещо шакше -С. Михиди, однак зауважимо, що дослщники не вщмежовуються вiд тверджень перших критиюв п'еси, зокрема М. Вороного, котрий, у дусi часу, писав про «людей дрiбнобуржуазно! верстви», нiбито втшених у геро!нi «Брехнi», й акцентував «дрiбнобуржуазну», «мiщанську, хоч i споибну натуру», «здрiбнiлiсть !! пасивно! мщансько! натури», нiбито не здатно! «кинутись у вир життя, переступити через якийсь моральний порт» [5, с. 257, 260].
Таю переступи давно втратили актуальшсть i вже не викликають захоплень, та й явно критик перебшьшував перспективи демошзаци геро!ш: п'еса не дае на те шдстав, натомiсть у нiй тдкреслена банальнiсть ситуаци «трикутника», в якш заплуталась молода жшка. Наталя Павлiвна - надто «неординарна особистiсть в умовах буденщини» [13, с. 89], i применшувати природнiсть !! жертовно! любовi -то значить позбавляти п'есу актуального ниш, як i в ус часи, морального змюту.
1накше прочитуеться наразi «Катерина 1вашвна» Л. Андреева. Дещо штучна демошзащя головно! геро!нi робить п'есу, як на нишшнш погляд, вiдчутно декадентською. Позiрно «реалiстична», вона насправдi досить близька до модних на початку ХХ ст. декадентських «драм настрою»: !! дiя зiткана з недомовок, натяюв, двозначних ситуацiй, химерних мiзансцен у ретельно виписаних iнтер'ерах аристократично-богемних будуару, помщицько! садиби, художницько! студи, де реалютичне нiбито зображення стае дво!стим, амбiвалентним завдяки невизначеностi головного образу. Власне, головно! геро!ш глядач майже не бачить: на сцеш лише постшно говорять про не!, i в цих вiдгуках вона постае то втшенням пiдступно! брехливо! розпусти, то ображено! невинностi, то нещасно! жертви («Андреев хотiв показати трапзм i беззахиснiсть чисто! душ^ що зрадила себе. <...> у свт пошлостi, жорстокостi, захланностi та розпусти...» [16, с. 362]). При появi на очi глядача геро!ню супроводжуе персонаж-тiнь: боягузливий, злодiйкуватий приживал Ментшов - перший випадковий коханець, близьюстю з котрим жшка почуваеться приниженою i безповоротно заплямованою. У першш ди (усього !х чотири, на вiдмiну вiд канонiчних для ново! драми - зокрема iбсенiвсько! - трьох, як у Винниченка) Катерина 1вашвна з'являеться власною персоною лише на мить, iз трьома ютеричними реплшами та екзальтованими жестами (вони характерш i потiм будуть варiативно повторюватися при !! появк «закрывает глаза ладонями рук» i «закидывает голову назад, точно готовясь упасть» [с. 356]). У другш ди бачимо !! в центрi сiмейних перипетiй: сцена примирення з чоловшом свiдчить про нiбито щире каяття жiнки. Конфлiкт загалом здаеться вичерпаним, однак натякаеться на незагоену душевну рану геро!нi, що в наступних дiях проросте темним почуттям, котре штовхатиме жiнку до ^ха. Варiюеться лейтмотив: поривчастi жести Катерини 1вашвни «похожи на взлёт или прерванный танец» [с. 267], вона «прижимает ладони рук к глазам» [с. 374] або сто!ть, «поднявруки, как для полёта» [с. 374] i т. п.
У третш i четвертш дiях геро!ня часто зупиняеться з цим жестом перед великим вшном у майстерш художника Коромислова, але трагедiя так i не завершиться: замiсть самогубства Катерина 1вашвна обирае до пори до часу розгульне життя. Пояснення причин такого вибору досить непевне: у розмовi Коромислова з
чоловшом геро!ш Георпем Дмитровичем iдеться про особливу жшочу природу, яку шбито не дано зрозумiти чоловiкам («А женщина? Чёрт её знает, куда она идёт! То ли она распутничает, то ли она молится своим распутством или там упрекает кого-то... вечная Магдалина, для которой распутство или начало, или конец, но без которого совсем нельзя, которое есть её Голгофа, её ужас и мечта, её рай и ад. Молчит, таится, на всё согласна, улыбается, плачет...» - фшософствуе Коромислов [с. 394]).
Двозначно нюансоваш у п'ес не лише метання головно! геро!ш, але й чоловшв з !! оточення. Художник Коромислов то шддаеться !! чарам, то гидливо вщштовхуе !!; чоловшв брат-студент то в усьому !! захищае, то проклинае i тшае з дому, щоб не тддаватися спокусц сам чоловш на очах опускаеться, втрачае надiю наладити сiмейнi стосунки, водночас на пряме запитання Коромислова - «... Что у вас дома делается?» - малодушно вщповщае: «А что? Как будто ничего особенного» [с. 393]. Обидва - i чоловш, i його приятель-художник - задивляються у те саме вшно, котре притягуе й Катерину 1вашвну:
КОРОМЫСЛОВ: Шестой этаж. Пропасть!
ГЕОРГИИ ДМИТРИЕВИЧ: А красиво. Так как же, Павел - жить-то ведь надо? [с. 395].
У четвертш дп (у студи-майстерш Коромислова, котрому позуе Катерина 1вашвна, зiбралися гостi) атмосфера стае ще бшьш непевною, тривожною на граш iстерики, проте закiнчуеться банально: Катерина 1вашвна по!хала на прогулянку з новим коханцем, але попрощалася з чоловшом пiдкреслено серйозно, шби назавжди; чоловiк i постiйний кавалер Менпков залишились у якомусь безпорадному очшуванш; сестра Лiза не стримуе отз. Хоча нiхто не говорить жодного слова про зруйновану им'ю, однак ясно, що надiй на майбутне геро! вже не мають.
Л. Борисова пише про характерну рису символютських «драм настрою»:
Така була найважливша особливють образу. Зпдно з естетикою символiзму йому належало вислизати. Самодостатня, гшертрофована мiнливiсть (один з найяскравших проявiв музичностi в драм^ повнiстю руйнувала характер. Вш втратив будь-який вплив на дда. Зате зростала роль випадковостей [2, с. 44].
Хоча Л. Андреев не належав до кола молодшого поколшня росшських символю^в - сво!х ровесникiв, однак, будучи гнучким еклектиком, охоче використовував новаци !хньо! естетично! форми [див., зокрема, про п'есу того ж перюду «Чорнi маски»: 2, с. 42-43].
Натуралютичш аспекти п'ес Винниченка та Андреева проявляються, власне, в тематищ - то передуим iнтерес до буденного, малопривабливого своею рутиною сiмейного становища геро!в, до грiховно! плотсько! природи в жшочш натурi, до мотивiв адюльтеру, показаного так одверто й приземлено чи не вперше у втизняних традищях. Щоправда, естетика огидного драматургами не використовувалася, адже це не було прийнято в Рос^ аж до розквггу експресiонiстського театру у 1920-х рр. (горьювська п'еса «На дш» вiд 1902 року довго була екстравагантним винятком). Тим не менше з натуралiзмом п'еси Винниченка й Андреева зближуе саме трактування головних геро!нь - жшок, що
посмши заводити соб1 коханщв, виявивши тим незгоду з нехтуванням сво!х плотських, тшесних потреб, свого вибору сексуального партнера.
Наталя Павл1вна у Винниченковш п'ес говорить про це Тосев1 як про звичайшсшьку р1ч { тим страшенно обурюе його: молодий поет не тямиться вщ само! думки про те, що кохана жшка може належати не лише йому. 1ван Стратонович теж обурюеться { навпь заявляе, шби мае право на помсту за те, що Наталя Павл1вна мучила його понад р1к своею показною неприступнютю. У п'ес Л. Андреева чоловши - гост Коромислова - поводяться у присутност Катерини 1вашвни та молоденько! Л1зи брутально, нахабно, навперебш заявляють про сво! претензи на прихильшсть головно! геро!ш. Н ютерика, ш при!зд законного мужа не позбавляе !! вщ двозначних пропозицш та масних компл!ментв. По-декадентськи вишукана богемна обстановка салону-студи модного художника вщгонить душком розюшного борделю, де жшку-жертву оглядають як натурницю, сексуальну рабиню для потреб чужого задоволення.
Щось у цш сцеш е вщ роману Е. Золя «Нана», щось - вщ купршсько! «Ями» та шших декадентських твор1в росшського «ср1бного вшу», коли натурал1зм був своерщною реакц1ею на надм1рне вишукане естетство й пуританство пережитюв попередньо! епохи (зокрема консервативно! в1ктор1ансько! морал1, вплив яко! був в1дчутний { поза Англ1ею) та претенз1й ново! доби - АМе8!ес1е, коли, за висловом Т. Свербшово!, «дивно поеднувалися природознавч! та рел!г!йн! ор!ентири» [20, с. 39].
Про натуралютичш тенденц!! у драматурпв поруб!жжя з! сх!днослов'янських терешв л!тературознавц! донедавна не писали. С. Хороб з ус!х напрямк!в декадентсько! епохи, котр! в!дбилися в украшськш драматург!! цього пер!оду, не згадуе х!ба натурал!зм [23, с. 5-112, 320-331]. Однак говорити про нього стосовно драм Винниченка та Л. Андреева таки е потреба. Не випадково вщ перших рецензш (М. Вороний, М. Ср!блянський та ш.) п'еса Винниченка поставала в единому контекст! з новою европейською драмою зокрема, у перегуку з щеями та творчютю С. Пшибишевського (його есе! цитуе й коментуе М. Вороний [6]). На нашу думку, проблема натуратзму / реал!зму / позитив!зму (останнш термш польсью колеги-л!тературознавц! широко вживають не лише для позначення напрямку ф!лософського мислення, а й як назву в!дпов!дно! епохи, коли цей напрямок був пров!дним) потребуе детальшшого опрацювання, зокрема як феномен щейних комплекс!в та поетики, вживлено! на наших теренах в декадентський антураж водночас ¿з впливом символютсько! л!тератури, котра на початку ХХ столгття завоювала пров!дн! позиц!! у свповому л!тературному процес! загалом, у тому числ! й у драматург!!.
Теза про «реалютичний символ!зм» [докладшше див. у Л. Борисово!: 2, с. 37, 61-63, 102, 113, 130 та ш.], а також теза Л. Мороз (вона, у свою чергу, посилалася на мистецтвознавця Д. Горбачова [14, с. 45]) про Винниченка - «символюта в реалютичнш оздобЬ> теж потребуе стосовно цих драматург!в суттевого роз'яснення. Безумовно, у драмах «Брехня» та «Катерина 1вашвна» е символ!чний шдтекст. Але говорити про символ!зм як свгтогляд творчо! особистост! з його принципами двосв!ття, з його мютицизмом ! пошуками «св!тово! душ!» у цьому випадку не
доводиться. 1деться про певний колорит декадентства, який проявлясться в обох п'есах. Л. Андреев за св^оглядом - типовий експресюнют, однак прояви експресюшзму у нього досить нетипов^ адже експресюшзм як напрям свiтового масштабу сформувався трохи шзшше.
У свггогляднш основi творчостi обох драматургiв (принаймш, на першому етапi, коли п'еси створеш) лежать позитивiстськi ще1, вузьюсть та обмеженiсть яких автори вщчувають i намагаються виразити протест проти них через сво!х герошь. З точки зору стилютично! обидвi п'еси - зразок своерщно! полютильово1 еклектики, значною мiрою притаманно! лiтературi декадентсько! доби. Однак якщо украшський драматург у перюд створення «Брехш» - ще реалiст, котрий вже перерю натуралiстськi ще! i смiливо експериментуе з традицшною мелодраматичною формою, випробовуючи грунт для нових морально-етичних концепцш, то росiйський у той самий час перебувае на меж роздвоення мiж притягальною традицiею росшсько! класично! сощально-психолопчио! драми i все бшьш привабливою для нього модною декадентською «драмою настрою»; таке роздвоення й породжуе еклектичну за характером п'есу «Катерина 1вашвна».
Список лiтератури
1. Андреев Л.Н. Пьесы / Сост., предисл. Б.С. Бугров. - Москва: Сов. писатель, 1991. - 670 с.
2. Борисова Л.М. На изломах традиции: Драматургия русского символизма и символистская теория жизнетворчества. - Симферополь: [Б. и.], 2000. - 220 с.
3. Бугров Б.С. Комментарии // Андреев Л.Н. Пьесы. - М.: Сов. писатель, 1991. - С. 643-668.
4. Винниченко В.К. Вибраш п'еси / Упоряд. М.Г. Жулинський, В.А. Бурбела; Авт. вступ. ст. М.Г. Жулинський. - К.: Мистецтво, 1991. - 605 с.
5. Вороний М.К. В путах брехш («Брехня», п'еса В. Винниченка) // Вороний М.К. Поезп. Переклади. Критика. Публщистика / Упоряд. i прим1т. Т.1. Гундоровоц Авт. вступ. ст. i ред. тому Г.Д. Вервес.
- К.: Наук. думка, 1996. - С. 255-270.
6. Вороний М.К. Драма живих символ1в // Там само. - С. 248-254.
7. Горький М. Разрушение личности // Русская литература ХХ века. Дооктябрьский период: Хрестоматия: Пособ. для студ. нац. групп пед. ин-тов / Сост. И.Т. Крук. - Ленинград: Просвещение, 1991. - С. 431-440.
8. Гуменюк В.1. Сила краси. Проблеми поетики драматурги Володимира Винниченка: Монограф1я. -С1мферополь: [Б. в.], 2001. - 340 с.
9. Заманская В.В. Экзистенциальная традиция в русской литературе ХХ века. Диалоги на границах столетий: Учеб. пособие. - Москва: Флинта; Наука, 2002. - 304 с.
10. Луначарский А.В. Задачи социал-демократического творчества // Русская литература ХХ века. Дооктябрьский период: Хрестоматия: Пособ. для студ. нац. групп пед. ин-тов / Сост. И.Т. Крук. -Ленинград: Просвещение, 1991. - С. 426-429.
11. Луначарский А.В. Леонид Андреев. Социальная характеристика // Там же. - С. 429-430.
12. Мамай Н.М. Концепщя особистоси в драматурги Л. Андреева: Автореф. дис. ... канд. фшол. наук: 10.01.02 / Азовський морський ш-т Одесько1 нац. морсько1 академп. - Херсон, 2005. - 18 с.
13. Михида С.П. Слщами його експерименив: Зм1стов1 домшанти та поетика конфлжту в драматурги Володимира Винниченка. - Юровоград: Центр.-Укр. вид-во, 2002. - 190 с.
14. Мороз Л. Загадки Володимира Винниченка // Слово i час. - 1993. - № 5. - С. 40-46.
15. Московкина И.И. Между «PRO» и «CONTRA»: координаты художественного мира Леонида Андреева. - Харьков: ХНУ им. В. Н. Каразина, 2005. - 288 с.
16. Муратова К. Д. Леонид Андреев // История русской литературы: В 4 т. Т.4: Литература конца Х1Х
- начала ХХ века / Ред. тома К. Д. Муратова. - Ленинград: Наука, 1983. - С. 330-373.
17. Паскевич Н.М. Специфка та структура конфлкту у драматурги Володимира Винниченка в контекст «ново! драми» юнця XIX - початку ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. фшол. наук: 10.01.05 / 1н-т лт iм. Т.Г. Шевченка. - К., 2000. - 19 с.
18. Роговер Е.С. Русская литература ХХ века: Учеб. пособ. - 2-е изд., доп. и перераб. - СПб. -Москва: САГА ФОРУМ, 2006. - 496 с. - (Сер. «Профессиональное образование»).
19. Рудницький Л. П'еси В. Винниченка на шмецькш сцен // Укра!нський театр. - 1990. - № 1. - С. 24-27.
20. Свербшова Т. Персонажi Винниченкових п'ес - кати чи жертви? // Слово i час. - 1993. - № 5. - С. 32-40.
21. Соколов А.Г. История русской литературы конца Х1Х - начала ХХ века: Учеб. - 4-е изд., доп. и перераб. - Москва: Высш. шк.; Изд. центр «Академия», 2000. - 432 с.
22. Старосельская Н. Драматургия Леонида Андреева: модерн 100 лет спустя // Вопр. лит. - 2000. - № 6. - С. 125-148.
23. Хороб С. На лтературних теренах: Дослщження, стата, рецензн. - 1вано-Франювськ: Прикарпатський нац. ун-т iм. Василя Стефаника, 2006. - 410 с.
Колошук Н.Г. Новейшие художественные тенденции в драматургии Владимира Винниченко и Леонида Андреева /Н.Г. Колошук// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 242-250
В статье говорится о декадансно-натуралистических тенденциях в творчестве В. Винниченко и Л. Андреева, которые ярко проявились в драмах "Ложь" и "Катерина Ивановна" как присущие эпохе декаданса вообще. Пьесы отличаются интересом к интимной стороне отношений в семье, к мотивам адюльтера; усилением значения символического подтекста; размытием характера персонажа и тем самым приближением к «драме настроения» (Л. Андреев); экспериментальным характером морально-психологических коллизий (В. Винниченко).
Ключевые слова: декаданс, натурализм, модернизм, новая драма, драма настроения, символизм, позитивизм, мотив, персонаж.
Koloshuk N.G. Decadence-naturalistic tendency in the dramatic art of Volodymyr Vynnychenko and Leonid Andreew / N.G. Koloshuk // Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. -Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 242-250
The article deals with decadence-naturalistic tendency in the creation of V. Vynnychenko and L. Andreew that were brightly shown in the dramas "Lie" and "Catherina ^атут" as characteristic of decadence epoch in general. Plays are notable for the interest to intimate side of relationships in the family, tunes of adultery, growing of symbolic subtext's weight, "washing away" of personage's character and this way approaching to the "drama of temper" (L. Andreew); experimental nature of moral-psychological clashes (V. Vynnychenko) Key words: decadence, naturalism, modernism, new drama, drama of temper, symbolism, positivism, tune, personage.
Стаття надшшла до редакци 15 жовтня 2010року
