CC BY
26Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комумкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 278 - 283.
УДК 821.161.2
ДО ПИТАННЯ ПРО ЖАНРОВУ СПЕЦИФ1КУ ДРАМАТУРГИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (НА МАТЕР1АЛ1 П'бСИ "БРЕХНЯ")
Малютта Н. П.
Швденноукратський державний педагог1чний ушверситет, Одеса, УкраИна
У стата розглядаеться жанрова специфжа драми В. Винниченка „Брехня", окреслюються ознаки л^ературно! гри у творЦ розкриваться психолопчно-екзистенщйний „внутршнш" план драми. Ключов1 слова: Тенденцшшсть, жанр, драма, гра, дiя.
Концепт „брехня" у однойменнш п'ес В. Винниченка стае своерщним перехрестям зовшшньо! та внутршньо! ди. Контекстуально-1ндив1дуальне сприйняття брехш та оперування р1зними смислами утворюе л1тературну штригу, яка вщсилае до комедш-водевшв засновника „добре зроблено! п'еси" Е. Скр1ба. 1нтрига у його п'есах, зокрема у добре знанш, перекладенш С. Федоровим комеди у 5 д1ях „Клевета" (1841), структуруе д1ю за принципом ди-дуель Витримуеться принцип марюнетковосп у веденш ди, яка розгортаеться за лопкою авторсько! стратегИ, нацшено! на сершне виробництво. У згадуванш п'ес Е. Скр1ба („Клевета") неспод1ваний наклеп на геро!ню поширюеться внаслщок хибного переконання одного героя, який сприймае шюз1ю (або симулящю) за дшсшсть. Вже у цьому прийом1 „добре зроблено! п'еси" актив1зуються мехашзми, яю дозволяють перевести штригу з плану зовшшньо! ди до плану внутршньо!.
Анатзуючи витоки под1бно! л1тературно! штриги, звертаемось до вщомо! пращ О. Фрейденберг „Походження л1тературно! штриги", у якш дослщниця виявляе жанров! особливост штриги у давньоримськш комеди палтати: „У нш не лише брехня приймаеться за правду, але I сама правда до певно! м1ри е брехнею" [8, с. 498]. Погляд дшових ос1б у такш п'ес (наприклад, у комеди Плавта) виявляе те, чого немае, оскшьки основними чинниками штриги е фокус та престигнащя. Суб'ект ди ¿м1туе, симулюе об'ект, упод1бнюе себе об'екту за принципом комедшно! метошми. Поняття не продовжують образ, а створюються у ньому, як його протир1ччя (з-за будь-якого поняття визирае образ). 1нтрига виявляе два плани причинности об'ективна причиншсть сшввщнесена з правдою, брехня ж зумовлена суб'ективною причиншстю, що виявляе роздвоешсть комедшного героя.
Ц м1ркування О. Фрейденберг варто згадати шд час анашзу мехашзм1в, яю допомагають перевести зовшшню штригу в п'ес В. Винниченка „Брехня" у внутршню. Вже на початку першо! ди в драм! виникае кол1з1я „брехш", зовшшнш план яко! представлено штригою Натали Павл1вни, що пропонуе Тосю брехню, яка дасть йому спокш { радють. У самому розумшш Наталею Павл1вною брехш виявляеться ефект гшнотичного впливу: плететься прядиво з1 сл1в, яю й справляють гшнотичне враження:
ТОСЬ (хапасться руками за голову). Н1, я в цш плутаниш зверну собi голову! Я шчого не розумiю. Де початок, де кшець, де... [2, с.14].
У розлогих зiзнаннях Натали Павлiвни розгортаеться лiтературна феноменологiя брехш, пояснення геро1ш мiстять лiтературнi алюзп, типовi для рiзних жанрiв драми. Звернемо увагу хоча б на об^рування герошею мотивацп жертвопринесення у шлюбi („...хотша через його дати людськост новi щнносп"). Ситуацiя, що нагадуе мiщанську драму або мелодраму, в контекст мiркувань про брехню додае дещо iронiчного забарвлення уславленню брехнi.
Загалом лейтмотив самопожертви вщграе помiтну роль в архiтектонiцi дп. Вiн артикулюеться у другiй дп: Тось дорiкае Натали Павлiвнi тим, що вона намагаеться приносити жертву з ушма зручностями, тобто маючи кохання. Ще одна профанiзацiя „саможертовносп" вiдчутна у дiалозi 1вана Стратоновича з герошею. 1ван Стратонович зводить образ „самопожертви" до прагматичного споживацтва. Лейтмотиви „самопожертви" i „безодш" утворюють план „внутршньо1 дп", готують переключення з „внутршньоГ' дп до зовшшньо! i навпаки.
У другiй дп спостерiгаемо кiлька висловлювань, якi свiдчать про перехiд вiд зовшшньо1 дп до внутрiшнiх емоцiй, переживань геро!в. Так, на звинувачення 1вана Стратоновича Наталя Павлiвна несподiвано виявляе емоцшний стан радостi, щастя.
НАТАЛЯ ПАВЛ1ВНА. (Однiмае руки, встае. Лице и сяе радiстю, захватом). Говорiть ще... Говорiть.
1ВАН СТРАТОНОВИЧ. (Хмуро здивовано дивиться на не!). Це ще що за трюк?
НАТАЛЯ ПАВЛ1ВНА. (Прикладае руки до лиця; одшмае !х. Зхвильована, на лицi то мука, то радють, робить кшька крокiв уперед i назад, видно, вагаеться щось сказати). Господи, це як сон... [3, с. 35].
Подальше зiзнання Натали Павлiвни у коханш до 1вана Стратоновича дозволяе читачевi уявити перипети И переживань, що все ж таки приховаш шд флером загадковостi, вiрогiдностi. Принципово важливою е можливють неоднозначного трактування ще1 ситуаци. Не випадково 1ван Стратонович оцiнюе И як „нахабну прiрву брехнi".
У другiй дп iнтригу ускладнюе перипетiя, яку готуе пiдслухана 1ваном Стратоновичем сцена пояснень мiж Наталею Павлiвною i Тосем, впродовж яко! геро1ш вдаеться повернути штригу так, що вона знов стае шщатором !х любовно1 драми. Тось зiзнаеться у принадностi брехш, яка його вабить „як тайна, як безодня". Артикулящя метафори „брехня - безодня" пунктирно накреслюе можливий екзистенцшний план колiзil, який виявляе помяну лiтературизацiю художньо! дЦ в драм1 Зiзнання Тося у тому, що Наталя Павлiвна вабить його, „як тайна, як безодня", через свою брехню вабить, нагадуе колiзiю „ново1 драми" Г. 1бсена, Г. фон Гофмансталя, С. Пшибишевського, Л. Андреева, коли герошя е символiчним втiленням стихiйних, позасвiдомих сил, що виявляють той чи шший компонент психши героя. Так, Катерина 1вашвна, геро1ня однойменно1 п'еси Л. Андреева, бреше з точки зору усього закоханого в не1 чоловiчого свггу, але мае власний свiт, у якому вона щира i оргашчна, керуеться вiтальними силами ества. Порiвняння з майже одночасно написаною драмою Л. Андреева виявляе принципову вщмшшсть авторсько1 позицil: екзистенцiйно-психологiчний план дп iнодi поступаеться в п'есi
В. Винниченка плану гри, штриги, театральное' ди, тому стiльки цiкавих перипетiйних моментiв, словесних змагань тощо. Але найцiкавiше, що в однш реплiцi зiставляеться кшька лiтературних клiше, якi взаемовiдштовхуються i через це пародiюються. Розкриваючи мотиви „фатально! пристрасп", з'ясовуючи, що Наталя Павлiвна тягне його, як тайна, як брехня, можливо, через цю брехню i тягне, Тось переводить психолопчне зiзнання у площину побутово! мелодрами. Вiн вимагае повернути його листи, осмислюе власну залежнiсть вщ пристрастi, „прокручуючи" можливi сценарп, власти мелодрамi, „примiряе" на себе поведшку героя фарсу.
ТОСЬ. ... Я почув - все одно, знай i це! - я почув, що скажи ти меш повзти за тобою й дивитись, як ти будеш цшувати другого, i я поповзу... (Понуро). А може, тут же вбив би й тебе, й того, i себе... Не знаю... [2, с. 33].
Ознаки лпературно! гри створюють особливе штелектуальне насичення п'еси. Не випадково П. Богацький (АНепш) виявив у драмi В. Винниченка ознаки „ново! драми", а саме психолопчно! драми, що вщбуваеться „в душi дшових осiб, а не зовнi". За вщсутшстю „геро!чносп в рухах, трапчност в висловах", все „одбуваеться в ^ лиця, в iнтонацiях, мiмiцi" [1, с. 190.]
Подiбнi спостереження шдводять критика до переконливого висновку: „Брехню вважаемо тараном, яким пробито дорогу для лтературних драм, для серйозного репертуару" [2, с. 193]. №би розвиваючи цю думку, сучасний дослщний драматурги В. Винниченка В. Гуменюк наголошуе на iнтелектуалiзацil штриги в п'еш. Слушно вiн зауважуе, що поеднання психолопчно! мотиваци i натуралiстичного способу вiдтворення „дiткливо! життево! достовiрностi", яка „набувае обрисiв незглибимо! символiки" пiдносить драму до вершин модерного мистецького iнтелектуалiзму" [3]. Загалом художнiй синтез психологiчного символiзму i натуралiзму вiдкривав необмеженi можливостi для численного експериментаторства укра!нськими драматургами у 20-30 роках, що позначилося на широкому спек^ жанрово-стильових трансформацiй у межах лггературного вiднесення до мютершно-трагедшних форм, фарсу, трагiкомедi!, трагiфарсу тощо.
У поетищ тексту драми „Брехня" вщчутш лiтературнi контексти, зокрема жанровi клiше комедп, мелодрами, водевiля („добре зроблено! драми" в дусi Е. С^ба). Водевiльно-мелодраматичнi прийоми даються взнаки у сценi пiдслуховування 1вана Стратоновича, викрадення ним листiв, що й утворюе перипетда, увиразнюючи разом з тим план екзистенцшно-психолопчно! драми Натали Павлiвни. Згадаемо принагiдно, що введення перипети у драмi (трагеди) виявляло вплив трансцендентних сил, фатуму.
Своерiдний дiалог 1вана Стратоновича з Наталею Павлiвною з'ясовуе, що вiн понад усе прагне перебувати у магнетичному полош !! слiв.
1ВАН СТРАТОНОВИЧ. (Хапае !! за руку, з ненавистю). Ну, говори ж! Говори, бреши, давно любиш? [2, с. 39]
Отож, виникае шдмша пристрасп до жшки залежнiстю вiд магп !! мовлення, очевидно, образ геро!нi i манера впливу словом на чоловшв взаемоуподiбнюються, що ще раз змушуе згадати персонажiв комедп паллiати.
Пропозищя доказу смертю тдбурюе 1вана Стратоновича розгорнути словесну штригу дал! 1 накреслити мелодраматичний сценарш самогубства, який всерйоз бере до уваги Наталя Павл1вна. Запропонован вар!ацп розв'язки: спалення лист1в, моментальне отруення тут { зараз викликають неспод1вану реакщю Натали Павл1вни, яка уявила себе марюнеткою в руках штригана.
НАТАЛЯ ПАВЛ1ВНА. Н за що! Насильно я школи не оддамся. Та ще людиш, яка мене не любить? Ншоли! [2, с. 44]
Фшуранти мелодраматично! штриги немовби м!няються м!сцями: тепер Наталя Павл!вна не в!рить 1вану Стратоновичу, який провокуе !! до екстремальних р!шень.
1ВАН СТРАТОНОВИЧ. Н!, смерт! пов!рю. Даю нав!ть слово, що буду жатть Андр!я так, як ви... [2, с. 44].
1нтрига розгортаеться так, що репл!ки 1вана Стратоновича ! Натали Павл!вни утворюють два плани ди: в!дбуваеться зрозумша лише !м гра словами, коли нагадування про лавро-вишнев! крапл! означае провокащю смерт!, ц! ж сам! реплши сприймаються шшими героями у побутовому сенс! й впл!таються у звичайш родинно-побутов! розмови. Таким чином, розшруються д!я в ди, п'еса в п'еш. У цьому проявляеться реакщя ще на один характерний принцип будови п'ес Е. Скр!ба, а саме „принцип марюнетковосп". У водевшях Е. Скр!ба це було основою ком!зму („Скр!б розум!в, що людина, яка не за власною волею неспод!вано потрапила у незручне становище або яка через нерозумшня обставин робить не те, що мала б робити, е ком!чною" [6, с. 622]). До реч!, цей прийом пот!м трансформуе у сво!х п'есах Г. 1бсен, а у драм! В. Винниченка комедшно-водевшьна техшка лише ускладнюе „внутр!шню кол!зда" в душ! Натал!! Павл!вни.
Бшьше того, драматург проявляе себе як режисер-експериментатор, вдаеться до програвання одно! ! то! ж ситуаци р!зними героями: коли 1ван Стратонович пропонуе Натал!! Павл!вш вистрибнути з третього поверху („Смерть буде напевне"), на що геро!ня продовжуе плести словесну гру („I це ви мене так любите"), реплша героя сприймаеться глядачем як провокащя. Одразу тсля ц!е! сцени Саня з! вшею щир!стю екзальтовано! особи виявляе готовшсть довести Натал!! Павл!вн!, що насправд! !! любить.
САНЯ. Ой! Скажиь мен! головою вниз кинутись оттуди на улицю, побачите! [2, с. 46]
Перед тим Саня з!знаеться, що завжди вщповщала на брехню правдою, яка була помстою особистост! загалу. Композиц!йне зштовхування обох сцен створюе ефект авторсько! гри кл!ше „добре зроблено! п'еси", що водночас кр!м парод!йних штенцш автора увиразнюе психолог!чне дв!йництво Натал!! Павл!вни. Ситуац!! створюються так, шби Натал!! Павл!вн! даеться можлив!сть постшного самоанал!зу ! самооц!нки.
Подв!йну гру веде й 1ван Стратонович: вш ще раз провокуе геро!ню на вщверт! реакц!! (д!!), запропонувавши читати листи. 1нтрига 1вана Стратоновича сприймаеться як послщовно витримана тактика впливу на геро!ню: звучить пропозиц!я почитати, дал! у вщповщь на реакщю сл!дуе порада випити лавровишневих крапель, врешт!, 1ван Стратонович наполягае на тому, щоб засшвати
„Запов^" („Як умру, то поховайте..."). Не дивно, що цей психолопчний тиск призводить до того, що геро!ня вiдмовляeться продовжувати цю гру i, нiби усуваючись, пропонуе 1вану Стратоновичу бути шщатором подальшого розгортання подiй. Неоднозначнiсть драматично! ди, акценти у складнiй полiфонiчнiй iнтризi виявляють характерну для психолопчного театру роль драматурга-режисера.
Розвиток ди нагадуе принципи будови „добре зроблено! п'еси": кожна сцена е наслщком попередньо! та передумовою наступно!. До певно! мiри витримано i принцип марюнетковостк всi геро!, якi вступають у дiалоги з Наталею Павлiвною, що е центром i провокатором ушх iнтеракцiй, по сутi тдкоряються волi авторсько! стратегi! всупереч лопщ життево! правди. Так, у дiалозi Андрiя Карповича з Наталею Павлiвною герой мимоволi проголошуе те, що остаточно переконуе геро!ню у невщворотносп смертi, яка була б у тисячу разiв менш вразливою для нього, шж брехня.
Сцена повернення векселя i листiв знов надае Наталi! Павлiвнi iнiцiативи у веденш iнтриги, все бiльше виявляються внутршш переживання, зафiксованi у ремарках. Застосовано композицшний принцип гойдалки, властивий водевшю (його спостерiгаемо у п'есi Олени Пчшки „Свггова рiч"). Дiалог Натали Павлiвни й 1вана Стратоновича вбирае рiзнi iнтенцi! геро!в: Наталя Павлiвна влаштовуе випробовування, 1ван Стратонович прагне отримати переконливий доказ !! щиростг Детальне розiгрування геро!нею сцени доказу - отруення, !! екзальтоване збудження, очiкування Досi, вмотивоване необхiднiстю публiчностi цiе! розв'язки, ефектна сцена прощальних поцiлункiв - все це створюе iронiчне обiгрування драматургом типових клше „добре зроблено! п'еси".
Варто наголосити, що подiбний прийом будови штриги, за основу яко! береться рiзне ставлення геро!в до брехнi, спостер^аемо у майже одночасно написанiй п'ес А. Крушельницького „Тривога", у якш суто адюльтерна iнтрига i рiзне ставлення геро!в до брехнi утворюють розвиток драматично! ди. Мав, очевидно, ращю М. Свшан, коли вщшс цю п'есу до взiрцiв „лубочно! лтератури". За основу п'еси береться романсовий сюжет кохання геро!нi Олени до двох закоханих у не!: чоловша 1вана Верха i його друга Щербатого. Вщдашсть 1вана Верха суспшьнш роботi створюе конфлiкт мiж ним i люблячою його дружиною, яка намагаеться утримати його вщ виклику громадi.
ВЕРХ. Сьогоднiшню справу розголошено усюди. Про не! вс говорять. I ждуть на вислщ. Не пiти - значить: злякатися ошни - поступитись. Я кинув брехш визов в очi - тепер не буду тшати... [5, с. 49].
Закоханий з дитинства в Олену Щербатий страждае жадобою правди, тому спокутою за ^х любовi стае самогубство героя. Наступна дiя виявляе психологiчний план розвитку сюжету, зумовлений здогадкою 1вана Верха про зраду дружини i вимогами з'ясування причин трагедi!, яка сталася iз Щербатим. Апогеем внутрiшнiх перетворень у душi 1вана е кульмшацшний момент, потрясiння, прозрiння (anagnorisis), коли той дiзнаеться, що Олена мае народити дитину вiд Щербатого. 1ван Верх переживае кризу свiдомостi, яку лшар, брат Олени,
кватфшуе як „мютерда в душi людини". Ефективнiсть мелодраматично! розв'язки доповнюеться вiдтворенням особливого психолопчного стану духовного зростання героя над собою, що свiдчить про драматизащю мелодраматично! дiï, навiть стилiзацiю ознак моралте у нiй.
Очевидно, подiбна тенденцiйнiсть не була органiчною для драматурпчного хисту В. Винниченка у тих п'есах, що виявляли жанрову домшанту мелодрами. Поряд з тим вш не обмежився у свош драмi „Брехня" експериментуванням з драматичною фабулою „добре зробленоï драми" або ж мелодрами. Психолопчно-екзистенцiйний „внутршнш" план драми поглиблюеться та увиразнюеться саме завдяки примiтивiзму, пiдкресленiй штучносп зовнiшнiх подiй, до того ж структурноï чинностi набувае помiтний лтературний контекст iнтриги. Це виявилося навт у тому, що ремарки, яю утворюють екзистенцiйно-психологiчний план колiзiï, поряд з тим вщбивають ще й план емоцшних рух1в, якi нагадують мелодраматичнi клiше (назвемо деякi з них: „Наталя Павлiвна пильно дивиться на його, кусае губи, напружено думае"; „1ван Стратонович (З понурою зловтгхою) ". Отож i в цьому авторськi чи, можливо, наративш стратегiï формують iронiчний жест у бш мелодрами або ж „добре зроблено!' драми".
Список лiтератури
1. Alienus [Богацький П]. Нова драма: З приводу постановки „Брехш" В. Винниченка трупою М.К. Садовського // Украшська хата. - 1911. - № 3. - С. 187-193.
2. Винниченко В. Брехня. П'еса на 3 дп. - Л^в - К., 1925. - 85 с.
3. Гуменюк В. Сила краси: Проблеми поетики драматурги Володимира Винниченка. - Омферополь, 2001. - 340 с.
4. Свшан М. Критика. Л^ературознавство. Естетика. - К.: Основи, 1998. - 658 с.
5. Крушельницький А. Тривога. Драма в 3 д. - Вiдень-Львiв, [б. р.]. - 132 с.
6. Луначарский А. Парижские письма. Скриб и скрибизм // Театр и искусство. - 1911. - № 33. - С. 622-624.
7. Скриб Е. Клевета. - 1841. - 65 с.
8. Фрейденберг О. Происхождение литературной интриги // Труды по знаковым системам. Ученые записки Тартус. гос. ун-та. - 1973. - Вып. 308. - Т. 6. - С. 497-512.
Малютина Н.П. К вопросу о жанровой специфике пьесы В. Винниченко "Ложь" /Н.П. Малютина// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 280-285
В статье рассматривается жанровая специфика драмы В. Винниченко "Ложь", подаются признаки литературной игры в произведении, указываются психолого-экзистециональный, "внутренний" план драмы.
Ключевые слова: тенденциозность, жанр, драма, игра, действие.
Malutina N. P. Literarisation of V. Vynnychenko's drama "Brechnya" ("Lie") as marker of genre specific / N.P. Malutina // Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 280-285
In the genre specific of V. Vynnychenko's drama "ВгесЬтуа" ("Lie")is shown up, indication of literary play in the composition are described, psychology-existential "inner" plan of drama is revealed. Key words: tendency, genre, drama, play, act.
Стаття надшшла до редакци 13 вересня 2010року
