CC BY
36Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комушкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 219 - 226.
УДК 821.161.2-2.09
ОСОБЛИВОСТ1 ЕВОЛЮЦП ДРАМАТУРГ1ЧНО1 ПОЕТИКИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА (П'еСИ «ДОРОГУ КРАС1» I «БРЕХНЯ» )
Ковалик М.О., МихидаС.П.
Кровоградський державний nедагогiчний утверситет 1м. В. Винниченка, Кровогра, Украта.
У статп розглядаеться рання п'еса В. Винниченка "Дорогу край" як своерщний есюз майбутнього
шедевру - драми "Брехня".
Ключовi слова:драма, поетика, творчi пошуки.
Будь-яке вступне слово, приурочене п'ес В. Винниченка «Брехня», буде мати нараз1 присмак банальност - надто вщомий це тв1р, надто популярний свого часу, пощнований { осмислений як сучасниками драматурга, так { нишшшми дослщниками. Огляд джерел, необхвдний при оформленш наукових статей, зайняв би чимало сторшок, що неможливо в умовах цього жанру. Пошлемося на авторитеты у винниченкознавсга «Анотовану б1блюграф1ю», укладену В. Стельмашенком (1989) [8], та б1блюграф1чний покажчик, шдготовлений Г. Сиваченко (2000) [6], де той огляд зроблено докладно й високопрофесшно. До зазначених там праць, у яких п'ес «Брехня» придшено належну спещальну увагу, додамо монографи В. Гуменюка [3], , Н. Малютшо! [4], С. Хороба [10] та власну [5], що вийшли друком шзшше.
Попри зазначену масштабшсть «Брехшани», говорити про И вичерпашсть явно зарано. Один ¡з «найзагадковших у свгговш драматурги» (Л. Мороз) твор1в мае колосальний поетикальний, естетичний, психолопчний, морально-етичний потенщал, тож { потребуе пильного дослщження, осягнення глибинно, без постху, як це шод1 трапляеться в сучасному украшському л1тературознавств1, змушеному вщнаходити й повертати втрачене. Словами В. Старого (псевдошм Василя Королева) кажучи, «не слщ забувати, що «Брехня» належить перу кращого сучасного письменника [...], I п'еса мае право спод1ватися на нерядове до себе вщношення»[7]. Зазначена критиком «сучасшсть» В. Винниченка немовбито мала вважатися сьогодш ештетом, але вщдаль у час тшьки переконуе у позачасовш ютинносп цього означення. Нараз1 дослщникам варто лише обрати ракурс дослщження п'еси, розглянути И «шд мшроскопом» на кожному з названих р1вшв, аби тв1р завдяки спшьним зусиллям увиразнився в л1тературознавчш рецепцп, справедливо набув таки статусу тих небагатьох, як визначають обличчя нащонально! л1тератури, презентують И на св1товому р1вш.
У статп ми ставимо перед собою завдання простежити витоки поетики твору, особливост пщбору життевого матер1алу, з'ясувати мотиви до написання, виявити штертекстуальш паралелт Приймаючи за незаперечну нараз1 тезу про те, що драма «Брехня» - це устх В. Винниченка - драматурга 1 украшсько! драматурги в цшому,
дамо вщповщ на питання: як народжувався ycnix, де його кореш, яка Mipa в ньому литературного й особистого? Переконаш, що криються вони в мегатексп письменника: мемуарах, зокрема, в листуванш, та драматичних творах написах до «Брехш». Адже вiдомо, що його вабила слава майстра у найскладшшому з лггературних родiв, а твори, яю з'явилися до цього, не вщповщали бажаному iдеалy.«Дизгармонiя», «Щаблi життя»,«Великий молох», «Memento» стали претензiйними, але нежиттевими спробами оновити репертуар укра!нського театру. Вони не були сприйнят цнотливою традицiоналiстською критикою, котра цшковито вiдкидала революцiйнi для укра!нсько! театрально! традици проблеми шлюбу, спадковостi, ново! морат тощо. Та й, вщверто кажучи, це були яскравi, але не портрети, а шюстраци авторських щей, i хибували, як i кожна шюстращя, на вiдсyтнiсть цшсного уявлення про обсервоване явище. Драматурпя вимагае дещо бiльшого: хyдожнiх узагальнень, проекци загальнолюдських цiнностей, всеохоплюючого проникнення в сyтнiсть буття i, разом з цим, власне драматурпчно! майстерносп, уваги до форми, котра великою мiрою породжуе сценiчнiсть, таку бажану для автора.
Та й питання «возвеличення украшського» стояло для письменника досить гостро. Згадаемо лише лист до С Чикаленка вщ 27.08.1908, де «хрещеник» просить його знищити твори, якi не приймають у Роси. «Я не хочу, - зауважуе В. Винниченко, - щоб в украшськш лiтератyрi появилось щось мое, чого не схотiли в рос[шськш] лiтератyрi. Обидно. Укра!нська лггература не повинна бути смiтником, куди можна скидати все негодяще» [11].
Отож, маемо два мотиви, яю рухають письменником при створеннi по-справжньому сценiчного драматичного твору: фройдiвське марнославство, яке у психострyктyрi автора займае дуже важливе мюце, i бажання вивести укра!нську лiтератyрy на високий европейський рiвень. Обидва, як зауважувалося вище, реалiзyвалися у п'ес «Брехня», котра одразу ж шсля публшаци пiшла мандрувати сценами Роси та Свропи, пришсши автору без перебшьшення шалену попyлярнiсть.
Але перед цим з'явиться твiр, який визначить цей поступ, сприятиме його широта Мова йде про п'есу «Дорогу красЬ>, котра була написана протягом тижня, 14-23 сiчня 1910 року, в Париж^ рiвно за 9 мюящв до появи на сторшках «Лiтератyрно-наyкового вiстника» «Брехнi». I! рукопис збер^аеться в Центральному державному архiвi вищих органiв влади та управлшня Украlнi в особистому фондi Володимира Винниченка, а 2005 року твiр було пiдготовлено до друку та видано у юровоградському жyрналi «Вежа» [2]. На час написання ново! свое! драми письменник i «за сумюництвом» револющонер - personanongrata в Роси. Проте вш активно листуеться з друзями на батьювщиш, i шсля кшькох мiсяцiв тяжко! депреси та лiкyвання в санаторiях Швейцари перебувае на вершинi творчого шднесення.
У сyпровiдномy листi до Свгена Чикаленка, якому одразу шсля написання (лист вщ 24.01.1910 з Парижа) вщюлав твiр, В. Винниченко просить висловитися з приводу тексту i говорить, що особливо радий був би прочитанню його Миколою Садовським (як говорилося вище, митця непоко!ть питання постановки сво!х драм на сцеш). Хоча одразу ж зауважуе:
Як бачите сам^ я не м^ удержатися, щоб не втиснути щею. Не можу iнакше, Свг(ене) Х(арламповичу). [...] Менi гидко писать тшьки для того, щоб уподобатися публщ. [...] Чи повинен я тшьки про заробггок авторський дбать? Чи, може, завдання всякого чесного художника лежить ще й поза власним матерiальним iнтересом [11].
Вщповщь С. Чикаленка була не зовшм втiшною. Процитуемо його листа цшком, адже критичнi зауваги мецената й товариша серйозно вплинули на творчi амбщи драматурга:
Публiка (читав десь чол. 20-тьом), що вислуховувала п'есу, висловлювалася неоднаково, але всi одноголосно сказали, що п'еса щкава, але на сценi успiху не матиме.
Кажуть, що у Вас нема хисту до писання сцешчних п'ес i що Ви хоч би схотши, то й «Пана Штукаревича» не змогли-б написати, бо у Вас тенденщя забивае художественнiсть, а через те виходять фшософсью трактати, а не п'еси для сцени.
Найбшьше сподобалась «Дорогу красЬ> Олесев^ вiн ^е! думки, що п'еса матиме усшх, як-що Ви 11 зробите бiльш компактною. Одним словом тшьки я з Олесем вважали, що варто над нею попрацювати, щоб приспособити 11 до сцени, решта-ж пе! думки, що п'еса з штересом прочитаеться в журнал^ але до сцени вона не здатна i що взагалi Вам не слщ братися за писання п'ес [11].
Така реакщя не розчаруе письменника у можливост писати драми взагал^ хоч саму «Дорогу красЬ> обiцяе знищити (на щастя це були тшьки общянки i твiр таки дiйшов до читача, нехай iз запiзненням у майже 100 рокiв). Воно й зрозумшо, адже неореалiстичний потенцiал, який В. Винниченко вже показав у проз^ давав про себе знати й у драматурги. А широта обсервованого письменником життя давала йому прекрасний матерiал для творiв. Тому й дивуе його реакщя кшвсько! богеми (зауважимо: у переважнiй бiльшостi маловшзно! за кордон):
Щодо деяких уваг про «натяжки» в цш п'еш, то згадайте хоча б Олеся, який не один пор^ оббив, поки добився, щоб надрукували його книжку, про яку критики тепер пишуть, що таю книжки народжуються раз у столотя [цей же мотив знаходимо у текст драми, коли мова йде про книжку Остапа - С.М., М.К.]. -Хворий Михайло - це Петро Михалевич, тшьки трохи прибшьшений. А сцена з проханням убить його i розбиванням склянки була на мо1х очах. Не розумда, чого не може бути таких хворих? По1дьте в якусь санаторда i подивiться, яких там «неможливих» хвороб тшьки немае [11].
У той же час, В. Винниченко погодився iз присудом театралiв, i в цьому ж лисп з Парижа, датованому 5 лютим 1910 року, зауважить:
Я хочу, щоб мо! рiчi ставились i дивились з охотою, а не так собг Раз вся(п'еса не сценiчна й не захопить глядача, то шяю правки шчого не поможуть. [...] Не хочу. Краще постараюсь написати щось нове, дивлячись на цю, як на покажчик того, що так не треба робити [11].
Драма «Брехня», як наступний крок письменника в цариш драматурги покаже, що вш не був голо^вним. Основою цього, на наш погляд, стала досить вдала композицшна схема, зароджена саме в п'еш «Дорогу красЬ» i по-новому наповнена у «Брехш». Це вже не просто реалiзацiя тези «чесшсть з собою», котра була виграшна
для ново! драматург^ своею новочасною претензшшстю, як, скашмо, у попередшх драмах, це - повноцшний полiконфлiкт з единим центром, котрий захоплюе у поле свого тяжшня практично вс1х дшових ос1б. Композицiйна домiнанта - головна геро!ня - { в першому, { в другому вар1антах виструнчуе арх1тектошку твору, сприяе сцешчнш виразносп, коли рецитент неминуче перебувае шд впливом харизматичносп одше! дшово! особи. Саме в «Дорогу красЬ> В. Винниченко вперше «не вщпускае» свою геро!ню з1 сцени, акцентуюе И присутшсть: 1нна, а услщ за нею 1 Натал1я Павл1вна, беруть участь в ус1х без винятку сцешчних ешзодах. Причому це не просто присутшсть, а можливють реал1зувати у кожному з випадюв один ¡з мiкроконфлiктiв твору: 1нна - Остап, 1нна - Крамаренко, 1нна - Михайло, 1нна - Марта, 1нна - Тихш у «Дорогу красЬ»; й, вщповщно, Наталя Павл1вна -Андрш Карпович, Наталя Павл1вна - Тось, Наталя Павл1вна - 1ван Стратонович, Наталя Павл1вна - Саня, Наталя Павл1вна - Дося, Карпо Федорович, Пульхера у «Брехш». С ус шдстави говорити про те, що гелiоцентричнiсть конфлiкту як прийом, що робить п'есу сцешчною, зародилася саме в «Дорогу крас» й прекрасно реатзована у п'есьспадкоемищ й подальших драматурпчних пошуках митця.
Наявшсть сильного центру, навколо якого обертаються нездатш до сильно! опозици учасники конфлшту, посприяла появ1 принципово нового типу драми, власне «ново!», про яку досить слушно зауважуе С. Хороб:
У Володимира Винниченка, як { у захщноевропейських експресюнют1в, уже нелегко вщнайти традицшне сшввщношення сил, коли конфлшт розвивався в з1ткненш головно! дшово! особи з ч1тко визначеним середовищем або ж у боротьб! двох виразно заявлених табор1в персонагав [110, с. 319].
№ Остап, котрий безсило намагаеться протистояти ршучосп дружини, яка бере грош! на видання його книжки з пожертвувань, з1браних на лшування псих1чно хворого Михайла, ш Марта, яка "викривае" 1нну перед друзями, не е достойними суперниками у !! боротьб! за утвердження щеалу краси як найвищо! цшносп, краси, як рушшно! сили життя. Под1бну ж неспроможшсть протистояти центральнш ф1гур1 конфлшту В. Винниченко показуе 1 у «Брехш». Натат Павл!вш, котра вщстоюе свою модель досягнення мети, свое право на щастя, також протистоять вщверто слабюш! персонаж!. Н Андрш Карпович, ш Тось, ш навггь 1ван Стратонович (за умови фабульного трактування твору) неспроможш вщстояти свою позищю. 1хш аргументи - в чолов!чш, патр!архальнш установщ на неможливють виявлення жшкою свое! особистост!, спромоги до реатзаци певного принципу. Кожен ¿з персонаж!в-чоловшв прагне використати геро!ню у власних щлях (сексуальних, матер1альних, духовно-естетичних), не враховуючи при цьому власно! неспроможност!, викликано! шфантильшстю, з одного боку, { безшдставними чолов1чими амбщями не шдкршленими належним прагненням до досягнення мети, високою м1рою сили вол!, вщповщного темпераменту, з шшого.
Така розстановка сил у конфлштнш схем! засвщчуе ще одну знахщку письменника: героТню а 1аУуппуеЬепко, дшову особу, яка прикрасить укра!нську сцену нестандартнiстю (жшка, яка не тдтримуе домашне вогнище, а добувае для нього дрова), оригшальшстю (Мефютофель не часто з'являеться на оч1 в жшочш
подоб^ i шармом жшочотнезалежносп, якого так не вистачало до цього i текстам самого Винниченка й украшськш драматурги загалом.
Пiдтвердженням життевосп тако! моделi творення жшочого характеру стали блискуч^ визнанi глядачем i критикою, перевiренi часом i сценою драми «Чорна Пантера i Бший Медвiдь», «Грiх», «Закон», де головну роль, як i в аналiзованих, буде грати сильна жiнка, а шфантатзований чоловiк виконуватиме лише функщю тла, «скрипки» (образ iз п'еси «Дорогу красЬ»), - на якш майстерно «грае» повна сил, енерги, бажання i можливостi змiнювати св^ за законами краси i «ново!» моралi обраниця, вiрнiше кажучи, жшка, яка здатна сама обирати чоловша для реалiзацil власних задумiв.
Саме такою постае у драмi «Дорогу красЬ» 1нна, дружина нiкому, ^м близьких друзiв, незнайомого поета Остапа. Власне, вш е 11 чоловшом, бо роль першого i единого «скрипаля» в родинi виконуе таки вона. 1нна прагне дати громадянству красу, сво!ми пiснями й грою на шаншо навiюючи Остаповi тексти вiршiв, якi будуть визнанi за гешальш. Прообразом Остапа, за свщченням самого В. Винниченка, став Олександр Олесь, власне, не особистють поета, а його талант, непроминальна вартють для украшсько! культури. Все це разом стане прекрасним матерiалом для художньо! трансформаци ще одше! ще!, яку «розбуджуе» i пропагуе пером чоловша 1нна - нацюнально!, котра знайде себе в драматурги В. Винниченка дещо шзшше, у драмах «Мiж двох сил» та «Пюня 1зра!ля».
А у п'есi «Брехня» головна герошя Наталя Павлiвна (типолопчна схож1сть, як зовнiшня, так i характером, з 1нною не викликае жодного сумшву) «даватиме людству новi цiнностi», пiдтримуючи матерiально й морально свого чоловша, iнфантильного, безвольного, хворого, але талановитого винахвдника. Введенням символу двигуна як рушшно! сили прогресу В. Винниченко унiверсалiзуе iдею, подае у «формати» загальнолюдських цiнностей, зрозумших свiтовому читацькому й глядацькому загалу, що одразу дало результат - вистави за п'есою з устхом пройшла на кращих сценах Росп i Свропи.
Загальнолюдський дискурс, вщмова вiд акцентуацil певно! iдеl уможливили продемонструвати у «Брехш» те, чого не вистачало в перших драматурпчних спробах, коли письменник намагався осягнути неосяжне, у межах тексту, який за родовим каноном мае вщзначатись доцшьним лаконiзмом, пiднiмав одразу декiлька масштабних проблем тощо. У той же час матриця, за якою вш створить чи не найкращий у сво1й драматургil образ - Натали Павлiвни, з'явиться перед цим у п'еш «Дорогу красi», де, незважаючи на окремi хиби композицiйного плану, образ головно! героlнi 1нни митцевi вдався без сумнiву. II зовшшню привабливiсть, шарм, жiночнiсть (риси, яких, вщверто кажучи, не вистачало украшськш лтератур^ i це незважаючи на походження - 1нна походить «з народу») уже визнаний у прозi майстер портрету вiдтворить кiлькома значущими штрихами у ремарках, на зразок «Рухи плавю, навiть злегка лшивь Сама гнучка, дуже чорнява, в лищ мае щось сх1дне», «м'яко хитаючись iде»тощо. При порiвняльному аналiзi двох творiв переконуемося у тому, що Наталiя Павлiвна писалася з 1нни. I це при тому, що у «Брехш» В. Винниченко цшковито зшмае портретнi характеристики головно! геро!ш, немовбито з усвiдомленням того, що вони вже вiдомi рецитенту з
попереднього твору. Такий шдхщ можна було б розцшювати як огр1х, якби знову ж таки не та архетипна схема, за якою образ писався. Особливють Винниченково! модел1 полягае в тому, що традицшш художш засоби, зокрема, характеристика шшими персонажами, завдяки яким постають перед рецишентом геро!ш, зосереджеш на внутршньому !хньому св1тов1, { власне портретш риси виявляються зайвими. Чи потр1бно говорити про зовшшню привабливють Натат Павл1вни, коли знаемо, що в не!, як, до реч1, й у 1нну, закохаш трое чоловтв?.. Це вже не кажучи про ¿рошчну, але досить точну самохарактеристику, до яко! вдаеться Наталя Павл1вна, 1 котра шдкреслюе цю привабливють: «У мене закохаш дв1рник, лавушник, Рябко - вс1, бо вс на мене дивляться. Розум1еться, у тебе вс в мене закохаш. Звичайно, шакше й бути не може» [1, с. 152].
У текстах обох драм переважають характеристики, яю стосуються особливостей характеру, темпераменту, вольово! сфери неперешчних жшок артикульоваш оточуючими. Як, наприклад, у випадку з 1нною: «Ах, ви така спокшна, сильна. Да, да! Ви страшенно сильна »(Марта); «Я, як каже Марта, тыьки твоя скрипка. Да, тыьки скрипка, на якш ти граеш, що тоб1захочеться» (Остап), «Ти - кам1нь, ти - безсердечна» (Остап)тощо [тдкреслення наш! - С.М., М.К.]. Наталя Павл1вна постае як «... оце сонце наше» (Андрш Карпович), «1стинно ж, кормителька» (Пульхера),а характеристики Тося дозволяють побачити ютинну глибину !! внутршнього св1ту та силу впливу на оточуючих: «О, ти завжди знайдеш слова (тдкреслення - В.В.). I таю слова, що приемт, що ласкають»[1, с. 163]; «Я не можу дивитись на других. [...] Ти тягнеш до себе, як тайна, як безодня. Я почув [...], що скажи ти меш повзти за тобою й дивитись, як ти будеш цыувать другого, г я поповзу...»[1, с. 165] [тдкреслення наш1 - С.М., М.К.].
Ефективним для В. Винниченка залишаеться { показ героя в дп - в образПнни утверджуеться щеал сили I д1евост1, вона не лише декларуе прюритет краси I радосп над нищстю й «гниллю», але й демонструе його сво!ми вчинками на фабульному р1вн1: заради майбутньо! книжки, де той щеал буде втшено, вона важко працюе, недо!дае у буквальному розумшш цього слова, просиджуе вдень { вноч1 «над цифрами» та «щотами», утримуючи таким чином с1м'ю; вона спонукае до творчосп свого чоловша; вона, врешт1, зважуеться на вчинок, який суперечить загальновизнаним нормам; вона доводить до кшця задумане 1 з честю (хоч для бшьшосп персонаж1в такий вчинок не видаеться благородним) йде з1 сцени, залишаючи читача перед розв'язанням питання, а що ж таки важливше: «гниль» чи «краса 1 життя».Наталя Павл1вна «успадковуе» д1ев1сть свое! попереднищ у досягненн1 мети. На !! тенд1тних плечах - чолов1к { його рщня (батько й дв1 сестри), прислуга. Цього разу В. Винниченко «влаштовуе» геро!ню приватною вчителькою, яка, б1гаючи по уроках, утримуе с1м'ю в оч1куванн1, коли чоловш зак1нчить роботу над двигуном. I все це «з абстрактно! любов1 до людськост1», аби опосередковано через чоловша «дати людству «нов! цшносп». Ну, от як, скаж!мо, революц!онери !дуть на смерть, на жертви «за друз! своя» [1, с. 149].
Поруч !з традицшними, Винниченко використовуе ! досить модерн!, як для укра!нсько! драми, прийоми, зокрема, психолопзоваш ремарки, як! вщображають не просто повед!нку персонажа на сцен!, а й нюанси псих!чних сташв у кожний
окремий момент ди: «лукаво», «живше», «байдуже», «нiби здивовано», «спокiйно i твердо», «задираючи», «стрепенувшись»,«раптом пiднято», «пильно озирае 1! з чудною, але спокшною усмiшкою», «з посмiшкою»,«смiючись», «усмiхаеться», «ще бiльш смiючись», «похмурюючись», «здивовано», «серйозно», «рiзко випроставшись», «голосно i спокiйно», «поспiшно», «весело»тощо у випадку з 1нною. Наталю ж Павлiвну психологiзованi ремарки репрезентують в усьому багатсга психiчних проявiв, демонструючи тим самим завершення учнiвського перiоду у драматурга, врахування попереднiх помилок i широту спектру художнiх можливостей у розкритп особливостей Психе! дiйових ошб, якi визначають сутнiсть модерно! драми. Наталя Павлiвна «смiеться», «схоплено», «шжно-весело, трохи насмiшкувато», «серйозно, тихо», «схвильовано», «вкрадливо», «з сяючим обличчям», «неспокшно», «з мукою», «тривожно», «кусае губи, напружено думае», «стрибае на нього й хоче вирвати, листи», «серйозно», «застигло, задумано», «цшуе з дикою жагою», «пiднято» тощо.
Враховуючи недолши п'еси «Дорогу красi», особливу увагу драматург придшив i конфлiкту, демонструючи важливють переходу його iз зовшшньот сфери, що е визначальною рисою традицшно! драми, у внутрiшню - домшанту драми «ново!». Якщо 1нна - безапеляцiйна у сво!й правой, «чесна з собою» i розв'язка конфлшту цiлковито вмотивовуеться 1! установкою на результат, коли висока й благородна мета цшком виправдовуе засоби, то для Натали Павлiвни перешкоди на шляху до свое! мети мають скорше внутршнш, нiж зовшшнш характер, що й породжуе глибинний психолопчний конфлiкт, який розв'язуеться самогубством.
Досить щкавими е й наративнi форми, використовуваш драматургом. Скаж1мо, образ Марти («Дорогу красЬ»), попри слабкiсть позицп у конфлiктi драми, заслуговуе на увагу з огляду на мовш засоби творення. I! реплши в дiалогах носять вiдверто новаторський характер - письменник вдаеться до вкраплення ново! для драматурги викладово! форми - потоку свщомосп, що виконуе характеротворчу (Марта розсiяна, невпевнена в соб^ i зображально-виражальну (точно передае псиичний стан геро!ш, 1! неврiвноваженiсть, розгубленiсть) функци. Такий же прийом В. Винниченко використае i у «Брехш» при зображеннi дiйових ошб «другого плану» Карпа Федоровича [1, с. 160] та Саш [1, с. 176], демонструючи завдяки цьому складш псиичш стани, зумовлеш змшою природного для них середовища, необхщшстю адаптаци в нових умовах.
У цшому аналiз п'ес «Дорогу красЬ» та «Брехня» засвiдчуе не лише бажання В. Винниченка «дшти свого» [11, 05.02.1910] у створеннi сцешчно! модерно! драми, а й коштку роботу заради досягнення ц1е! мети. Характери дшових осiб, якi в новш драмi, на противагу до традицшно!, де домшуе дiя, вадграють визначальну роль, постають у текстах обох творiв досить цiлiсно й виразно. Драматург подав !х уже цшком сформованими, ми не спостертаемо (за винятком хiба Санi) за !х еволюцiею, а насолоджуемося !х оригiнальнiстю. Це - прекрасна шюстращя тези I. Франка про те, що «письменники ново! генерацiI [...] зовсiм не втаемничують нас у свш творчий процес, виводять сво! постатi перед нашi очi вже готов^ силою свого натхнення овiвають нас чародiйною атмосферою сво!х настро!в, або сугестiюють
нашш душi вщразу, без видимого зусилля 3i свого боку, таю думки, чуття, настро', яких ïm хочеться, i держать нас у им гiпнотичнiм сташ, доки хочуть...» [9, с. 110]. А ще - пiдтвердження класичноï iстини: "рукописи не горять", вони - чудова можливють побачити ще одну, шкому досi не вщкриту, iпостась митця i його творчосп. У нашому випадку - Володимира Винниченка, який шукав, i знайшов свое мюце в iсторiï вiтчизняноï i свiтовоï драматургiï. А драма "Дорогу красГ', яку ми проаналiзували на iнтертекстуальному рiвнi, не претендуючи при цьому на всеохопнiсть (ця робота ще чекае на свого дослщника), послужила добру службу у цьому процесс шдготувавши появу одного з найнеперевершешших явищ у свгговш драматургiï - драми «Брехня».
Список лггератури
1. Винниченко В. Вибраш п'еси. - К.: Мистецтво, 1991. - 605 с.
2. Винниченко В. Дорогу крас / Вступне слово, тдготовка до друку, примаки М. Ковалик, С. Михида // Вежа. - 2005. - №17. - С. 118-179.
3. Гуменюк В. Сила краси: Проблеми поетики драматурги Володимира Винниченка. - Омферополь, 2001. - 340 с.
4. Малютша Н. Укра'нська драматурпя юнця Х1Х - початку ХХ столтя: аспекти родо-жанрово'
динамжи. - Одеса: Астропринт, 2006. - 350 с.
5. Михида С. Слщами його експерименив: Зм1стов1 домшанти та поетика конфлкту в драматурги Володимира Винниченка. - Юровоград: Центрально-Укра'нське видавництво, 2002. - 192 с.
6. Сиваченко Г. Украшська наукова Винниченюана: 1987-2000 / Б1бл1ограф1чний покажчик // Слово i час. - 2000. - № 7. - С. 89-96.
7. Старий В. Укра'нський театр // Рада. - 1911. - 18 червня.
8. Стельмашенко В. Володимир Винниченко: Анотована б1бл1ограф1я. - Едмонт, 1989.
9. Франко I. Старе й нове в сучаснш укра'нськш л1тератур1 // З1бр. твор1в: У 50 т. - Т. 35. - К., 1982. - С. 91-111.
10. Хороб С. Украшська модерна драма юнця XIX - початку ХХ столтя. (Неоромантизм, символ1зм, експресюшзм). - 1вано-Франювськ: Плай, 2002. - 414 с.
11. ЦДАВО Укра'ни. - Фонд № 1823. - Опис 1. - Од. зб. № 35. Цитуючи листування В. Винниченка з £. Чикаленком, вказуемо лише дати лисив у текста
Ковалик М.А., Михида С.П. Пьеса "Дорогу красоте" и развитие ее основных мотивов в драме "Ложь" (к вопросу о специфике драматургической поэтики В. Винниченко) /М.А.Ковалик, С.П.Михида // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 221-228
В статье рассматривается ранняя пьеса В. Винниченко "Дорогу красоте" как своеобразный эскиз
будущего шедевра - драмы "Ложь".
Ключевые слова: драма, поэтика, творческие поиски.
KovalykM.O., MykhydaS.P. V. Vynnychenko's plays "The Road for Beauty" and "The Lie": the genesis of the new drama poetics / M.O. Kovalyk, S.P.Mykhyda// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 221-228
This article provides the early play of V. Vynnychenko "The way to the beauty" as special draft of future masterpiece - the play "Brechnya" ("Lies"). Key words: drama, poetics, creative researches.
Стаття надшшла до редакци 30 жовтня 2010року
