CC BY
7Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комушкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 339 - 343.
УДК 821.161.2
ДО ПИТАННЯ ПРО МИСТЕЦЬКЕ ЕКСПЕРИМЕНТАТОРСТВО ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
Шупта-В'язовська О. Г.
Одеський нащональний утверситет м Мечшкова, Одеса, Украгна
У стата розглядаеться п'еса «Брехня» у контекст художньо-творчого експерименту В.Винниченка. Зокрема авторська доктрина «чесносп з собою» як, з одного боку, споЫб встановлення порядку, а з другого - перехщ системи до вищого рiвня. Ключовi слова: художньо-творчий експеримент, хаос, порядок.
Постать Володимира Винниченка досить виразно асощюеться з художньо-творчим експериментом як своерщним надзавданням письменника. Вщразу стд зауважити, що поняття художньо-творчого експерименту не належить до розроблених { ч1тко окреслених. Бшьше того, видаеться, що на л1тературознавчому грунп належним чином зробити це навряд чи можливо та й потр1бно. Адже творчють, у тому числ1 1 словесна, вщ початюв е експериментом, а художнш тв1р -його результатом (чи не найбшьш очевидною ланкою наслщюв-результапв). Можна говорити про дещо парадоксальну ситуащю, коли письменники давно 1 наполегливо експериментують, але експеримент як такий культурна свщомють «поселила» в шших сферах, { тшьки окремим представникам красного письменства вдаеться ш нагадати, що чи не найрадикальшший експеримент - художньо-словесний.
Вщразу читач { критика помнили цю тенденщю у Винниченка, який згодом вщкрито декларуе морально-етичний експеримент шд назвою «чеснють з собою». Симптоматичною 1 виразно-концептуальною у цьому плат е його авторська ор1ентащя та самощентифшащя у строкатому <азмами» литературному процес початку ХХ столггтя.
Сказане змушуе зробити висновок про те, що «локальш» експерименти Винниченка не слщ сприймати замкненими, самодостатшми - вони мають складати цшсну систему. З ще! точки зору творчють письменника загалом становить експеримент, причини { мета якого потребують свого з'ясування.
Дозволимо припустити, що одшею з причин звернення Винниченка до творчосп була потреба осмислення навколишньо! дшсност1, яка синхрошзувалася з И художшм баченням. Звичайно, под1бне можна сказати чи не про кожного митця, але справа в тому, що ця загальна законом1рнють у кожному окремому випадку реал1зуеться через неповторний суб'ективний ракурс. Принциповою складовою цього ракурсу у нашому випадку можна вважати, зокрема, неприйняття несправедливост { примусу як двох взаемозумовлюючих складових юнування людини на р1зних р1внях, !хне неприйняття як принципу оргашзаци дшсносп, а вщтак - прагнення { пошук виходу з под1бно! ситуаци.
Чи не найбшьш вагомими з перерахованих моментiв стали саме прагнення i пошук «виходу», саме вони спричинили Винниченка-революцiонера, Винниченка -письменника-експериментатора. I все-таки, чому експериментатора? Мабуть тому, що екзистенцшний дух доби, И шту!щя живилися вщчуттям марностi пошуку у вщсутност виходу, а iндивiдуальний дух i творча свобода його знали i вимагали, а пiдтвердженням знання завжди е експеримент. Досить виразно це засвщчуе письменницький дебют Винниченка, який традицшно i цiлком справедливо пов'язуеться насамперед з шоком, спробою «висадити в повiтря» ситуацiю.
Драма «Брехня» належить до виразно винниченювських п'ес, хоча загалом властива його драматурпчнш манерi еднiсть художньо! пластики i штучностi, привнесено! тенденцiйностi, може здатися, не знаходить тут необхщно! рiвноваги. Передовсiм тому, що характер центрально! геро!ш, яка акумулюе i генеруе «брехню», не мае надшно!, виразно розроблено! мотивацi!. Справдi, навiщо так самозречено i впевнено бреше Наталя Павлiвна? Щоб усi були щасливi? Але ж це i стае причиною нещастя всiх. Чи варто було заради такого тривiального висновку писати твiр?
Подiбнi мiркування можуть бути вагомими, якщо розглядати драму Винниченка як твiр реалiстичний, але ж чи е вiн таким?
З одного боку, вщмовити у реалютичному типi узагальнення авторовi п'еси недоречно. Хронотоп твору, характери дшових ошб, причини i засоби !хньо! iндивiдуалiзацi! цiлком узгоджуються з реалютичною поетикою. Але з iншого, ця настанова руйнуеться чи то штучшстю, чи то якоюсь неприхованою декларатившстю, пов'язаною з волею автора. Поступово починаеш розумiти, що автор «Брехш» не вiдображае життя, а чинить з ним як експериментатор. Адже художне, тим паче реалютичне вщображення передбачае рух назус^ч життю, проникнення в нього, розумiння i вщкриття його смислу i логiки. Автору «Брехш» смисл i логiка життя вщом^ i не !х вш хоче донести читачевi чи глядачевь
Йдучи вiд схеми, можна говорити про те, що в драмi шд назвою «Брехня» мала йти мова про брехню як спошб i смисл iснування чи то окремих дшових ошб, чи то загально! тенденцi! суспiльного життя, з чого мали робитися вiдповiднi висновки (людина, яка засновуе свое життя на брехш, тим самим його руйнуе, суспшьство, яке живиться брехнею, е недосконалим тощо). Може здатися, що подiбне ми бачимо i у Винниченка. Але насправдi це не зовшм так. Першим своерщним ударом-розчаруванням для читача-глядача стае те, що автор без будь-яко! тдготовки, соцiально! або психологiчно! експозици, абсолютно прямолiнiйно зiштовхуе його з очевидшстю брехнi, з брехнею в !! примiтивно-елементарному, а тому незаперечному виглядь Уже на початку першо! дi! стае вiдомо, що Наталя Павлiвна обманюе свого чоловiка. Згодом з'ясовуеться, що те ж саме вона робить iз ушма шшими - крiм чоловiка вона обманюе Тося, 1вана Стратоновича, батька чоловша, а вiдтак i його двох сестер. Але при цьому вона - жшка розумна i сильна, адже на нш тримаеться матерiальне благополуччя сiм'! на момент ди, не вважае себе брехухою, а тим бшьше злочинницею. Розмовляючи з кожним, вона не намагаеться приховати вiд нього йому вiдоме, тобто обманути його. 1нша справа, що вона не говорить,
наприклад, своему чоловiковi про те, чого вш не знае, а швидше - не хоче знати, не хоче бачити (не випадково вш недобачае).
Постае ще одне питання - чи тшьки Наталя Павлiвна бреше? Не будемо брати до уваги дрiбний побутовий обман, до якого змушена вдаватися Пульхера, коли Наталя Павлiвна не дае !й грошей, щоб заплатити за квартиру чи в магазиш. Безперечно, усвщомлюють свою брехню Тось та 1ван Стратонович, вони мучаться усвщомленням подвiйностi свого становища, але при цьому схильш перекладати свою брехню на Наталю Павлiвну: вона змушуе !х до цього, вони ж, навпаки, хочуть правди, хочуть все розставити на сво! мюця.
Художнш свiт драми е оргашзованою системою, яка може розглядатися i як пiдсистема тако! вищо! цшсносп як суспiльство, оскiльки все, що вщбуваеться з !! героями, зумовлене нормами i станом самого суспшьства.
Вигукнувши «I звiдки ти в нас такий взявся!», I. Франко тим самим уже запрограмував сприйняття Винниченка як письменника, що не схожий на жодного шшого. Але все-таки маемо розум^и, що при всш iндивiдуальнiй своерiдностi Винниченко був i залишаеться письменником укра!нським. При всш оригшальност його точок зору, ракуршв, прийомiв i концептуальних пiдходiв, авторський пошук Винниченка внутрiшньо синхрошзований з пошуками М. Коцюбинського, В. Стефаника, Лес Укра!нки.
Чи не найбшьш впiзнаваним i виразним напрямком у художньо-творчому експеримент Винниченка е його «чеснють з собою», що може розглядатися не тшьки як морально-етична концепщя, але i як спошб урiвноваження, гармонiзацi!, стабiлiзацi! безкшечно суперечливого. Але сама назва «чеснють з собою» передбачае певну аномалда, роздвоенiсть людини, !! безкiнечний вихщ за власнi межi i повернення в них. Ця пульсацiя людсько! свiдомостi мае на метi само-заспокоення, само-задоволення, само-зупинку. Таким чином думка Винниченка, моралiзатора i експериментатора, виршуе одвiчну проблему, яка полягае в суперечносп i нездоланностi сташв руху i спокою, що у ХХ столгтп постае як стиль вщношень хаосу i порядку.
Уже сама назва драми - «Брехня» - передбачае розгортання у нш смислу «чеснють», адже вони настшьки мiж собою пов'язанi, що уможливлюють юнування одне одного.
1снування «чесносп» з собою постае як наслщок усвiдомлення неможливостi (непотрiбностi) чесностi з шшими, оскiльки останне не дозволить людиш, вийшовши за власнi меж1, повернутися в них, - вона буде захоплена i тдкорена шшими.
Художньо репрезентована Винниченком система перебувае в специфiчному, але закономiрному сташ. Вона тяжiе до стабiльностi, самозбереження, що неминуче пов'язано з посиленням !! структурованостi: Наталя Павлiвна не тшьки збертае родину, але й посилюе !!, запросивши батька i сестер чоловiка мешкати разом. Загалом метою !! вчинкiв, а власне i смислом життя постае встановлення справедливостi. Вона не любить чоловша, але вiн заслуговуе бути винагородженим за свою працю i безмежну довiру до жiнки, i це е справедливо i чесно стосовно нього. Його батько все життя трудився i тепер мае право вщпочити, це також е
справедливим { чесним стосовно нього. Сестри чоловша також мають право на краще життя. Справедливо 1 чесно, коли кожен отримуе те, чого вш хоче. I Наталя Павл1вна прагне дати кожному саме це, будучи чесною з кожним. Встановлюючи справедливють, вона тим самим стабшзуе систему, посилюе 1 знерухомлюе И структуру. Тим самим геро!ня прагне захистити свш св1т вщ того хаосу-несправедливосп, який пануе навколо 1 загрожуе його зруйнувати.
Трагед1я Натат Павл1вни полягае в тому, що в нш сшвюнують дв1 протилежш тенденци, як не просто суперечать одна однш, а кардинально одна одну заперечують, процес !хнього взаемозаперечення передбачае згубний шлях. Смерть геро!ш, чи то и самогубство - це не тшьки, а може й не стшьки данина жанру, скшьки лопка авторського експерименту, коли в однш дшовш особ1 закладене непереможне бажання щастя, гармони, любов1 { одночасно не менш потужне 1 свщоме спалення моспв до них. Конфлшт, який переживае геро!ня, ютотно мае сковородишвське формулювання (як { загалом, кол1з1я чесност з собою), адже розгортаеться вш у координатах "розуму" та "серця".
На перший погляд, поведшка Натат Павл1вни позначена еднютю рацюнального та емоцюнального: вона усвщомлюе, що не можна говорити чолов1ков1 правду, але 1 ставиться вона до нього щиро; вона усвщомлюе, що його батько заслуговуе на повагу { спокшне життя, { щиро даруе йому це; вона розум1е, що Тось та 1ван Стратонович потребують любов1, { щиро об1цяе !м И. Отже, видаеться, думки й почуття узгоджеш. Але вся справа полягае у тому, що Наталя Павл1вна прагне дати лад щастю, зробити так, щоб ус були щаслив1 I щоб усе було справедливо. Але под1бний стан речей передбачае жорстокий порядок, у який передовым не вписуеться сама Наталя Павл1вна, тому що саме вона, будучи единим по-справжньому активним елементом структури, пов'язана з хаотичшстю 1 дестабшзащею.
Художньо-творчий експеримент Винниченка полягае вже у тому, що вш руйнуе узвичаену кол1з1ю любовного трикутника. Його геро! опиняються, якщо продовжити аналопю з геометричною ф1гурою, в якомусь дивному багатограннику. Справа ускладнюеться { тим, що Наталя Павл1вна в принцип залишаеться незрозумшою шшим героям, оскшьки вони вважають сво! стосунки з нею любовними (чи розглядають !х в цш площиш), вона ж !х такими по-справжньому не вважае. I! ставлення { почуття до чоловша, Тося, 1вана Стратоновича грунтуються не на любовнш пристрасп чи !! вар1ащях, а зумовлен внутршньою потребою геро!ш встановити лад, гармошю в житп шших, побачити !х щасливими, адже вона сама е втшенням щастя з1 своею в1рою у справедливють.
Як правило, брехню пов'язують з образом Натал1 Павл1вни, { до певно! м1ри це законом1рно: вона обманюе чоловша, Тося, 1вана Стратоновича, але з шшо! точки зору брехнею обертаеться той свгт, у якому вона живе, адже Андрш Карпович просто не хоче бачити стосунки Тося { дружини. Тось обманюе не тшьки Андр1я Карповича, але й себе. Не випадково в цьому плат е 1 ледь нам1чена лшя 1вана Стратоновича 1 Дос1. Отже, Наталю Павл1вну по сут не любить шхто. Вона притягуе шших, бо волод1е тим, чого !м бракуе - щирютю, справжшми почуттями, в1рою у щастя. Страшшшою за брехню Натат Павл1вни постае брехня шших, бо
вони не тшьки обманюють i шших, i самих себе, але, i то головне, бояться подивитися правдi в очi. Найризиковашше тут грае 1ван Стратонович, i не випадково саме вiн стае призвщцем трагiчного фiналу.
Ми вже згадували деформацiю Винниченком любовного трикутника, яку можна потрактувати i в тому сенш, що у нього трикутник стае замкненим коло, центром якого е Наталя Павлiвна. Саме вона потрапляе у регламентований i впорядкований свгг, у який, разом iз нею, приходить чуже цьому свiтовi щастя. Руйнуеться впорядкованiсть свггу, пiдвищуеться його хаотичнiсть i стае очевидною неможливють його узвичаеного юнування. Самогубство Наталi Павлiвни одночасно руйнуе старий порядок i дае можливють народитись новому - вищому i бiльш гармонiйному.
Сьогоднi небезпiдставно вважаеться, що, на вiдмiну вiд наукових, гумаштарш iстини - iстини у сферi суспiльно-полiтично!, загалом життево! дiяльностi людини -не вiдкриваються, але створюються самою людиною. Дозволимо собi стверджувати, що художньо-творчий експеримент Винниченка у драмi "Брехня" мае не тшьки морально-психолопчну природу, е не тшьки варiацiею "чесност з собою", але покликаний вщповюти на основоположне питання людського юнування -сформулювати певну гумаштарну iстину: чи можуть бути вш, а не тшьки окрема людина, щасливими. Отримана ним вщповщь очевидна. №хто не може встановити такого порядку, необхщно! рiвноваги. Чи не отримав Винниченко-письменник вщповда на питання яке вирiшував i Винниченко-революцiонер, полiтик?
Шупта-Вьязовская О.Г. К вопросу о художественном экспериментаторстве Владимира Винниченко /О.Г. Шупта-Вьязовская// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 341-345
В статье рассматривается пьеса "Ложь" в контексте художественно-творческого эксперимента В. Винниченко. В частности авторская доктрина «честности с собой» как, с одной стороны, способ воплощения порядка, а с другой - переход системы к высшему уровню. Ключевые слова: художественно-творческий эксперимент, хаос, порядок.
Shupta-Vyаzovska O.H. To the question about V. Vynnychenko's creative and artistic experiment /O.H.Shupta-Vyаzovska// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 341-345
This article provides the analysis of the play "Brechnya" ("Lies") in the context of V. Vynnychenko's creative and artistic experiment. The author's idea of "being honest with himself" is, on the one hand, a means of creating order and, on the other hand, a means of putting the system on a higher level. Key words: creative and artistic experiment, chaos, order.
Стаття надйшла доредакцп 7 жовтня 2010року
