Особливості композиції п’єси Володимира Винниченка "брехня" Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комумкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 284 - 289.

УДК 821.161.

ОСОБЛИВОСТ1 КОМПОЗИЦП П'еСИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА "БРЕХНЯ"

Мейзерська Т. С.

Швденноукратський державний педагогiчний утверситет, Одеса, Украта

У статт розглядаеться п'еса В.Винниченка «Брехня» з точки зору художнього втшення письменником його фшософй щастя як мети людського юнування. Авторка видшяе текстовi та пiдтекстовi (символiчнi) пласти композицшно'1 оргашзаци твору. Ключовi слова: тдтекст, щастя, радють, ютина, контекст.

Очевидно, що драма В. Винниченка „Брехня" вщбила складний процес пошуку { художнього втшення драматургом його щей фшософй шастя як сенсу 1 мети людського юнування. У трактат „Конкордизм" письменник виведе свое розумшня щастя, як почуття, що дае довгу, постшну радють життя, а в його основ1 лежить „закон погодження взаемоелеменпв буття" - здоров'я, розуму, кохання та ш. „Погодженють 1х м1ж собою та з силами навш, - писав вш, - дае той стан, який ми можемо з цшковитим правом назвати щастям" [3, с. 245-246].

Проте цшком очевидним е 1 те, що п'есу можна розглядати, як певний експеримент з анаттично! антропологи, покликаний зафшсувати „збш" його концепци, своерщну кризу запропонованого „закону погоджень". Отож ймов1рною видаеться думка, що драма вже заздалепдь реатзуе художньо закладену д1алектичнють, суперечливють його фшософсько1 теори.

Центральний смисловий проспр твору простягаеться саме у сфер1 пошуюв головною герошею Нататею Павл1вною можливих „погодженостей" з1 сво!м найближчим оточенням та його онтолопчних версш. Семютична с1тка драми е довол1 напруженою 1 густою. Композицшно тв1р оргашзований так, що у р1зних „чужих" контекстах поведшка Натат Павл1вни постае, як р1зш тексти. Таким чином, головний екзистенцшно-онтолопчний текст брехш геро1ш (брехня може давати радють, або ж радють може приносити все: „брехня, правда, любов, ненависть, хвороба, навгть... нав1ть смерть" [2, с. 79]) постае р1зним у текстах Андр1я Карповича, Тося та 1вана Стратоновича, у вщгуках чи вщлуннях Карпа Федоровича, його доньок Дос 1 Саш, служнищ Пульхери.

Верс1я Натат Павл1вни, таким чином, розмножуеться у р1зних штерпретащях -вщдзеркаленнях 11 протагошспв. А через них герошя, з одного боку, виявляе себе, а з другого - осв1тлюе свое оточення, до реч1 гендерно найпотужшше представлене саме як чолов1че. Специфша тако! побудови сприяе створенню цшюно! оргашзаци твору, у межах яко! кшькють можливих прочитань основного тексту геро!ш вардаеться залежно вщ цшком ¡ндивщуальних { самодостатшх трактувань шших персонажв. Цшком релятивютський тдтекст твору стае довол1 очевидним.

Мотиващя поведшки Натат Павл1вни у контекст 11 чоловша Андр1я е такою:

- кормилиця;

- з нею вш „зо вшх бокiв щасливий: як син, як мужчина, як брат, як муж, як людина...", одним словом, за загальним шдсумком його сестер, - „Мати Божа".

Мотивацiя поведiнки у контекстi Тося:

- ти взяла на себе подвиг любови;

- тобi потрiбний молодий, здоровий любовник, бо твш муж хворий;

- не любиш ти ш мене, нi його, а тшьки себе...;

- просто иншого мужчини треба;

Мотивацiя поведiнки у контекст 1вана Стратоновича:

- жадiбнiсть i матерiальний iнтерес;

- безодня брехш, така страшна, нахабна прiрва брехш...

- безодня хитростi, лукавства.

Отож спостертаемо, що психологiчний контекст героГш реалiзуeться у сферi накладання один на одного рiзних И текста - тексту Андрiя, Тося, 1вана. Так вiднаходиться повторювана структура, психоанал^ична iнтерпретацiя яко! приводить до вщкриття И особистого мiфу - центрально! тези, що генеруе ус И контексти-сценарп - теза про жалють до людини i прагнення будь-якою цiною надiлити И радiстю. За вершею Наталi Павлiвни И необхщшсть брехати мотивована жалiстю, яку вона почувае до кожного з героГв, та почуттям жертвоприношення (чоловiку, його батьку, сестрам, коханцям). Це означуе справжнш смисл И життя. У чоловiковi вона бачить вченого i всiляко сприяе його науковому устху, у Тося !й вiдкриваеться талант поета, i вона стае його покровителькою i музою-натхненницею, реалiзувати приховану до 1вана любов вона не може i (що в п'ес пiдкреслюеться особливо) нi за яких обставин не робить цього. Отож внутршньо глядач мае сприймати И як високоморальну, „чесну з собою" жшку. Хоча, за вершею Тося, брехня у нш присутня „в принциш", вш констатуе „страшенну щирiсть" брехнi, нiби пiдтверджуючи думку героГш про те, що „пошла брехня завжди найправдоподiбнiша".

Цiлком очевидно, що комплекс брехш розкривае глибоку внутршню нереалiзованiсть героГш, яка проявляеться принаймнi у двох площинах. По-перше, щиро! потреби любити: „Ну-так, - каже вона до 1вана Стратоновича, - я погана, гидка, я це знаю, я дшсно, хочу жити, хочу мати розюш життя, хочу багацтва, я обманюю Андрiя й маю любовника. Але, 1ване, меш цього мало. Я хочу любити. Любити душу, любити..." [2, с. 40]. А по-друге, героГня шдсвщомо реалiзуе ущербленi комплекси доньки (спогади про свого батька, яю накладае на ставлення до свекра) та матерi (вони проявляються в ошщ над Сонею, Досею та Тосем). Характерною е Г! поведшка перед смертю: вона добре прораховуе ситуащю, усiх збирае, до кожного промовляе найпотаемшше, нiби ув'язуючи навколо себе потужний вузол любов^ щирост i глибокого спiвчуття. З'являючись перед присутшми у момент смертi, Наталя Павлiвна не забувае винести рушника, який часто клала на голову своему хворому чоловшу. О^м того героГня мае свое бачення життя як даваннярадосп: „А без радости я не можу нi... любити, ш жертвувати, нi жити".

У творi знаходять свою реалiзацiю три ероси героГш, розбудоваш за градацiею:

1. Любов - жалють (Н.П. - Андрш);

2. Любов - пристрасть (Н.П. - Тось);

3. Любов - нереатзована, вибух (Н.П. - 1ван).

У межах цих трьох презентацш здшснюеться iнверсiя розумiння героГнею субстанци спокою та реалiзуеться форма поразки, що у значнiй мiрi виникае через розбiжнiсть цих еросiв, !х емоцiйну несумiснiсть.

Ментальне тло твору постае як складне плетиво почуттевих нашвтошв, очiкувань загрози. Прикметним е те, що лопчно, рацiонально вибудована фiлософiя Наталi Павлiвни грунтуеться все ж на iррацiональних засадах - вiрi, шту!цп та iн., таким чином лопчно програмована ситуащя випробовуеться ^зь призму рiзних почуттево-емоцiйних комплекшв.

Поведiнковi парадигми героГв побудованi за принципом опозицш - точнiше -градаци конфронтацiй. I цей нерацiоналiзований i неформалiзований „надлишок" iнверсуе ситуащю з гармоншно! у наскрiзь деструктивну: гармошзуюча брехня Наталi Павлiвни одночасно е i причиною шмейно! дисгармони.

Зовнiшньо екзистенцiйний простiр геро!ш символiчно замкнений однiею кiмнатою, злиднями i боргами, необхiднiстю вираховувати кожну копшку, для молодо! жiнки фактично це просир смертельно! задухи, у якому мюця для двох немае, недаремно сво! стосунки з Тосем вона представляе, як шжш стосунки з кузеном. Внутршньо трагедiя мотивуеться зштовхненням рiзних розумiнь кожним iз геро!в екзистенцiалу „щастя-спокiй". Протягом твору значення поняття „щастя-спокою" терпить докоршно! змiни, цiлковитого перевороту, глобально! текстово! шверси. Якщо на початку твору у розмовi з Тосем Наталя Павлiвна вiдкидае спокiй, асоцiюючи його з рутиншстю домашнього застою, то в кшщ вона бажае спокою небуття як виходу iз екзистенцшно! пастки, що постае вiдкритою лише для 1вана Стратоновича: „Я хочу спокою... 1ване. Хоч смертного, аби спокою. Робт зо мною, що хочете, меш все одно" [2, с. 41]. Звщти починаеться обговорення з 1ваном Стратоновичем сценарiю !! смертi.

Перипетiя, тобто переворот ходу речей у драмi пов'язаний саме з появою 1вана Стратоновича. Його „прочитання" поведiнки Наталi Павлiвни шби вивертае ситуацiю i вiднинi вона починае розвиватись симетрично, в усякому разi вербальний проспр геро!ш чи, за Лаканом, принцип „домшаци мови" у !! психоаналiтичному просторi („спочину", „нiколи не гратиму", „це ще не доказ...") починае виразно прочитуватися у двох !! поведiнкових площинах, як по-рiзному вiдбивають моделювання нею розв'язки вузла протирiч i гармошзаци стосункiв мiж усiма героями. Св^ герош стае цiлком розколотим, розбитим у межах двох взаемовиключних !! характеристик: „Мати Божа" i „безодня брехнi". У просторi брехнi знаходять чинш випробування субстанци радост^ любов^ спокою i смертi.

Переворот мае руйшвну спрямованiсть, адже ситуацiя уже упорядкована: ось-ось буде згода на контракт - „довгожданний день" Ац^я, влаштована суперечка з Тосем. Проте створений розумною силою геро!ш св^ раптово кардинально змiнюеться - душа падае в сутiнок, шукаючи виходу. Структура трагедшного свiту драми прокреслена злою волею шшого бачення ситуацi!, вiдрефлексована

навальною чолов1чою агреаею - в контурах злого, а не доброго начала. Вщниш врятувати герошю може лише взята на себе вина, притому вина наскр1зь метаф1зична - неявлена, потаемна. 1ван Стратонович порушуе принцип самощентифшаци геро1ш, 11 самототожносп, який вона змушена заново вщновлювати, проте в бшьш жорсткш, штучно заданш ситуаци. Подолати 11 герошя уже не здатна 1 в першу чергу трансцендентно, а тому, як наслщок, { ф1зично.

П'еса реал1зуе опозищю рацюнального й ¡ррацюнального, усвщомленого 1 неусвщомленого. Перша, здаеться, розгортаеться у парадигм1 Наталя Павл1вна -Андрш - Тось, друга - у парадигм1 Наталя Павл1вна - 1ван Стратонович. Через цю опозищю 1 проходить центральний розкол екзистенцшно1 психограми геро1ш.

З певного моменту, якщо застосувати тонко пом1чену Р. Бартом проблему семантичного розщеплення мови, на р1вш елементарно1 фрази мова герош „вибухае", роздр1бнюеться, розходиться р1зними шляхами, вщбуваеться 11 роздшення, але не на р1вш звичайно1 комушкаци, а на р1вш певних „невротичних структур", що оргашзують ¡з мови „поле браш". Таким чином вщбуваеться розщеплення смислового символ1чного поля, що позначае невротичне розщеплення психши Натал1 Павл1вни [1, с. 536]. В1дтод1 у назагал цшком реалютичному ход1 п'еси вщдшяеться 11 другий - символ1чний - тдтекст, в оптищ якого виразшше вияскравлюеться позищя геро1ш.

П е р ш и й р я д п { д т е к с т у виникае уже при першш розмов1 Андр1я Карповича з 1ваном Стратоновичем, коли вжарт йдеться про щну 1х завершально1 роботи:

АНДР1Й КАРПОВИЧ. ...Голову даю, що через тиждень здамо в ком1сда мотор. 1ВАН СТРАТОНОВИЧ. Раз голову даете, то здамо. АНДР1Й КАРПОВИЧ. Даю! Дв1 голови даю!

АНДР1Й КАРПОВИЧ. Чи1? Мою й вашу? (Входить Наталя Павлгвна).

АНДР1Й КАРПОВИЧ. Ха-ха-ха! НИ Мою й... (..............) й ось чию... Ось чию!

НАТАЛЯ ПАВЛ1ВНА (З сяючим лицем). Що таке?

АНДР1Й КАРПОВИЧ. Тасю! Я кажу, що через тиждень здамо в ком1с1ю мотор.

Даю дв1 голови, що здамо. Мою й твою. Правда, здамо? Даеш? НАТАЛЯ ПАВЛ1ВНА. Даю.

АНДР1Й КАРПОВИЧ. Урра! А ще через тиждень, як дасть Бог, може вже й авансик

нам наш1 бельгшсью кашталюти одпустять. Одпустять, 1ване Стратонович, га? АНДР1Й КАРПОВИЧ. Як даете голову, то одпустять... АНДР1Й КАРПОВИЧ. Ха-ха-ха! Дв1 голови даю!.. [2, с. 20].

Д р у г и й п { д т е к с т прочитуе, очевидно, Саня, яка уважно стежить за Нататею Павл1вною, коли 1ван Стратонович шдкреслено натякае на те, що вони з Тосем „в1рш друз1 й нерозлучш приятелГ'. До реч1, при цих словах вперше виникае ремарка, яка свщчить про певну напругу завжди весело1 1 спокшно1 геро1ш: вона „неспоюйно дивиться в гхмй б/к" [2, с. 21].

Т р е т { й п { д т е к с т е найбшьш широким у твор1, однак прочитуеться вш уже лише у площиш стосунюв Натат Павл1вни з 1ваном Стратоновичем: „1ван Стратонович. Я 1й пропоную лавровишневих крапель, а вона мовчить" [2, с. 45]. Для шших 1х мова до кшця залишиться незрозумшою, як { 1х стосунки.

За Лаканом, дшсшсть - це все, що юнуе. Але е ще таке, чого не юнуе, що не е реальним, проте чинить на людину потужний вплив. Це сфера Реального, яку в принцип не можна ш змалювати, нi описати. Воно виявляеться тшьки як викривлення, брак, помилка - щось невиразиме: або тому, що вщсутне i невидиме, або навпаки - „занадто присутне" i як таке потворне i травматичне [4, с. 308]. 1стина про справжнiй смисл життя i вчинюв Наталi Павлiвни нiби „занадто присутня" i чiтко прочитувана у кожному з ïï оточуючих, разом з тим вона i глибоко прихована заслоною сутiнкiв ïï душ^ що ледь прориваеться на поверхню у реплiках, мовчаннi, мимохiть сказанш фразi, схвильованому поглядi та ш., якi кожен може привiдкрити лише своею рукою, залишивши на нш лише свiй, а не шший слiд.

Звернемо увагу на те, що смерть чи швидше самознищення героïнi е наслiдком ïï особистого вибору i тшьки, шантаж 1вана Стратоновича при цьому носить лише провокативний характер (вш навiть повертае герош ïï листування з Антосем) i цю смерть по сут зовсiм не обумовлюе. Така розв'язка одразу ж переводить Наталю Павлiвну у сферу легенди, причому священноï для кожного героя по-своему: але змiст цiеï легенди однаковий для кожного - ця жшка любила мене i дарувала радiсть. Хворий чоловш i його батько залишаються в достатку, Соня i Дося „прилаштоваш" до Тося та 1вана Стратоновича. Нiхто нiколи не затякнеться про зради Наталi Павлiвни. Отож мета досягнута. Вузол розв'язаний, герошя залишилася непереможеною. „Людям зовсiм не треба правди чи брехш, 1'м треба щастя, розумiеш, щастя, покою. Коли брехня може це дати, слава брехш!" [2, с. 11]. У сферi брехш, таким чином, Наталя Павлiвна реалiзуе свою фшософда iстинностi: „1стина е постарiла брехня. Всяка брехня бувае ютиною... Фiлософiя, правда?" Таким е ïï бачення, i в межах такого бачення вона спромоглася на короткий час подарувати радiсть i кожному залишити загадку нереалiзованого кохання i життя. А що може цьому зарадити? Вщповщь мае бути у кожного своя. Велика лггература завжди ставить великi питання...

Список лггератури

1. Барт Р. Война языков // Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. - Москва: Прогресс, 1989. - С. 535-541.

2. Винниченко В. Брехня. П'еса на 3 дн. - Льв1в - Кшв, 1925. - 85 с.

3. Горський В. 1стор1я украшсько'1 фшософи. Курс лекцш. - К.: Наукова думка, 1996.

4. Потканський Я. Психоанал1з у л1тературознавчих дослщженнях // Л1тература. Теор1я. Методолопя. - К.: Видавничий д1м „Киево-Могилянська академ1я", 2006. - С. 292-312.

Мейзерская Т.С. Особенности композиции пьесы Владимира Винниченко "Ложь"/Т.С. Мейзерская// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 286-291

В статье рассматривается пьеса В. Винниченко "Ложь" с точки зрения художественного воплощения писателем его философии счастья как цели человеческого существования. Автор выделяет текстовые и подтекстовые (символические) пласты композиционной организации произведения. Ключевые слова: подтекст, счастье, радость, истина, контекст.

Meiserskaya T.S. The role of composition in the ontological version of lie: play "Lie" of V. Vynnychenko / T.S. Meiserskaya// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. -Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 286-291

Oco6nueocmi K0Mn03uuii n'ecu BonoduMupa BuHHuneHKa "EpexHn"

This article provides the analysis of the play "Brechnya" ("Lies") from the point of view of V. Vynnychenko's artistic embodiment of his philosophy of happiness as the main aim of human existence. The author distinguishes textual and subtextual (symbolic) levels in the compositional structure of the play. Key words: subtext, happiness, joy, truth, context.

Cmammn Hadiumna dopedau^ii 15 nucmonada 2010poKy