CC BY
25Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комушкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 209 - 213.
УДК 821.161.2 - 2.09
Л1ТЕРАТУРОЗНАВЧ1 Й ТЕАТРАЛЬН1 ШТЕРПРЕТАЦП П'еСИ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА "БРЕХНЯ"
Гуменюк В. I.
Тавршський нацюнальний ушверситет 1м В.1. Вернадського, С1мферополь, Украта
У стата розглядаються основш лiтературознавчi пращ, присвячеш п'ес В. Винниченка "Брехня", а також театральш постановки, яю розкривають художню багатограншсть твору. Ключовi слова: драма, театр, штерпретащя.
П'еси, написаш Винниченком до "Брехш" - то здебшьшого все високомистецью л1тературш твори, а "Брехню", мабуть, можна вважати справжшм шедевром автора. Вона привернула особливу увагу критики 1, що особливо цшно -театр1в, до того ж не лише укра!нських, таких, скаж1мо, як Театр Миколи Садовського в Киев1 чи "Руська бесща" у Львов1 (обидв1 постановки здшснеш 1911 року, невдовз1 тсля появи п'еси), а й росшських та захщноевропейських. Досить сказати, що в 1тали за участю славетно! актриси Емми Грамапки "Брехня" виставлялася бшьше трьохсот раз1в, йшла також в багатьох театрах Н1меччини, Бельги, Чехи, шших кра!н [1].
З-пом1ж перших вщгуюв на п'есу видшяеться досить розгорнута розвщка М. Вороного "В путах брехш", що з'явилася друком у кшькох числах ки!всько! газети "Рада" в липш 1911 року [2]. Власне ця стаття е певним продовженням попередньо! "Драма живих символ1в" [3], в якш дослщник прагне окреслити особливосп ново! драми, котр1, як вш наголошуе, полягають передуем в перенесенш уваги з зовшшньо! акци на внутршнш св1т персонаж1в: "Нова драма малюе боротьбу вдивщуума з самим собою; се драма почувань, передчувань, докор1в сумлшня, драма неспокою, вагання вол1, ляку { жаху; се страшний образ кривавого побо!ща в душ1 людини..." [4]. Властива новш драм1 схильшсть до увиразнення внутршшх конфл1кпв, на думку Вороного, який тут певною м1рою спираеться на м1ркування С. Пшибишевського, висловлеш ним в есе! "Про драму { сцену", пов'язана передуем з1 сцешчним уреальненням в зовш правдопод1бнш (у вигляд1, наприклад, якогось родича чи приятеля провщного персонажа), а насправд1 глибоко символ1чнш ютот1, затаених прагнень чи поривань героя. "Виймаючи з душ1 дшово! особи все те, що складае трагед1ю !! життя, - пише М. Вороний, - автор утворюе нову постать, утворюе проект внутршньо! боротьби { конфлшту, - { вже мае дв1 сильш постам, що раз у раз впливають одна на одну" [4, с. 167]. М1ж тим така постать може бути в п'ес (як Невщомий в "Жшщ з моря" Г. 1бсена чи Командор, явлений Дон-Жуану у фшат "Камшного господаря" Лес Укра!нки), а може й не бути. Зводячи неозорий арсенал засоб1в символ1зацп образно! мови до якогось одного, 1 С. Пшибишевський,
i М. Вороний явно спрощують картину, так би мовити, замють бодлер1вського "люу символ1в" бачать лише одне дерево [5].
Таким виразно символiчним персонажем, на думку М. Вороного, е в n'eci В.Винниченка "Чорна Пантера i Бiлий Медвщь" Снiжинка - "символ самощнного мистецтва в душi художника" [6]. Але хiба ж Рита не е за вше! свое! психолопчно-побутово! окресленостi менш виразним символом - символом цiлком земно! краси, буяння життево! сили, яка так само не байдужа художнику? Так само не зовшм слушно М. Вороний вид^е з решти персонажiв "Брехш" 1вана Стратоновича, котрий, на думку критика, "е живий символ того морального пречуття, того невблаганного закону, що живе на дш душi Наталi Павлiвни i що руйнуе !! апологiю брехш", "нищить всi !! плани самоодурення" [6, с. 179]. Здаеться, Л.С. Дем'яшвська дещо категорично заперечуе можливють подiбного трактування постатi 1вана Стратоновича: "...спроба представити один з образiв - 1вана Стратоновича - як образ символiчний, друге "я" геро!ш, щось на зразок чорта-двiйника 1вана Карамазова в романi Ф. Достоевського "Брати Карамазови", не мае, на наш погляд, шд собою грунту" [7]. Думаеться, постать 1вана Стратоновича мае не лише житейсью, а й символiчнi вимiри. Але це можна сказати про переважну бшьшють персонаж1в, про всю образну тканину п'еси. Якщо 1ван Стратонович е alter ego геро!ш, втiлення того, що становить "трагедда !! життя", так би мовити, тугу за абсолютною безгршнютю, то чому Тось не може сприйматися як ще одне alter ego геро!ш, як втшення радостi життя, самоцiнностi чуттево! насолоди, а Андрiй Карпович як втшення жертовносп, а Карпо Андршович як втiлення безмежно! доброти, а Пульхера як втшення ращонально! розпорядносп (адже Наталя Павлiвна пiшла на смерть, вважаючи це цiлком доречним в конкретних життевих обставинах)?.. Врешт найсимволiчнiшою постаттю п'еси е сама Наталя Павлiвна.
Характеризуючи в статп "В путах брехнi" Наталю Павлiвну як людину, яка попри свою штел^ентшсть, освiченiсть, визначний розум, практичний хист i палкий жшочий темпрамент "не зумiла зорiентуватись в житп", бо !! "не звабили ш глибини свiтопiзнання i вища наука, ш полiтична боротьба i партшна дiяльнiсть", як таку собi в^рогонку, якiй хочеться i "невинность соблюсти, и капитал приобрести", як жшку, яка виявляе "здрiбнiлiсть пасивно! мщансько! натури" i т. д. [6, с. 177], М. Вороний дае ращонально вичерпне i до того ж досить поверхове трактування п'еси, зводячи !! глибинний символiзм нашвець, звужуючи його лише до суто техшчного засобу. Хоча наголос на приналежносп п'еси В.Винниченка до ново! драми, в якш оповщш мотиви подаються лише окремими невщдшьними вщ дiевостi штрихами, в якiй штрига з !! мелодраматичними ефектами шдпорядковуеться розкриттю внутрiшнiх конфлiктiв, засвiдчуе плщнють багатьох мiркувань дослiдника.
У сво!й оглядовiй статтi "На сучаснi теми" коротко зупинився на п'еш "Брехня" критик часопису "Укра!нська хата" М. Срiблянський, зазначивши, що головна геро!ня, "сердешна молодиця", "так заплуталась в тенетах свое! фшософи та практики брехш, що не знайшла шших дверей в житп, як тшьки дверi в могилу" [8]. Важко погодитися з В. Стельмашенком, який вважае, що згiдно зi Срiблянським Винниченко "поетизуе брехню" [9]. Насправдi М. Срiблянський подае ряд доволi суперечливих мiркувань, якi об'ективно засвщчують незглибимiсть художньо!
Лiтературознавчi й театральнi iнтерпретацiíп'еси В. Винниченка
проблематики п'еси та И несmвмiршсть з його ж тезою про те, що це 'тир сугубо тенденцшний" [10]. "Брехня" доказуе, - пише критик, - що коли брехня дае радють - то хай живе брехня!", але тут же додае: "Брехнею весь св^ пройдеш, а назад не вернешся. Брехня - це одна з тих "шкаралупин", як Винниченко взявся розбивати без милосердя" [10, с. 171].
Симптоматична упереджешсть М. Срiблянського стосовно деяких суттевих стильових рис п'еси. Зазначаючи, що твiр "написаний майстерно", критик все ж зауважуе: "...деякi немотивованi психологiчнi фокуси здаються штучними". Залучаючи до аналiзу ще й оповiдання автора, критик узагальнюе: "Пише Винниченко занадто похапливо... схематично... А це дае перевагу штущ, а не мистецтву" [10, с. 173-174]. Вщтак М. Срiблянський не зовсiм безпiдставно вiдмовляе Винниченковi в "клясицизмГ', який, на його думку, властивий М. Коцюбинському та Леш Украшщ. Певну осторогу щодо авангардно! вибагливо! розхристаностi Винниченкового стилю, як бачимо, виявляв не лише С. Ефремов, а й критики "Укра!нсько! хати", якi були типовими представниками раннього модернiзму, отже апологетами класично! гармонi! i краси, зокрема й М. Срiблянський. Цiкаво, що щ авангарднi риси об'ективно угледiв М. Срiблянський в такому зовш гармонiйному та композицiйно злагодженому творi як "Брехня".
На своерiднiй стилютищ "Брехш" наголосив рецензент вистави в Театрi Миколи Садовського, критик, що виступив тд псевдонiмом ЛНепш (очевидно, цей псевдошм мав пiдкреслити безстороншсть суджень). Вiдзначаючи, що в п'ес згiдно з новiтнiми мистецькими тенденщями переважае драматизм буденностi i вщтак "драма одбуваеться тихо, непомiтно, там, в душi людини", вiн веде мову про суттеве в нш "тонке психологiчне переживання", яке з'ясовуеться "лише натяками", i запорукою усшху Любовi Лiницько! в головно! ролi вважае перш за все гру "з потрiбною нюансiровкою" [11]. Саме брак подiбно! витонченостi у виконанш Олександром Корольчуком ролi 1вана Стратоновича зумовив, як пише критик, певну поверховють сцешчно! постатi. Дещо прямолшшно наголошуючи на силi характеру персонажа, незламносп його волi, актор в його подобi був "якимсь манекеном". Але це тшьки на кшькох перших показах вистави. Згодом О. Корольчук спром^ся на бiльш вщповщне авторськiй стилiстицi трактування, осягнув характерш психологiчнi нюанси: 1ван Стратонович "зрозумiв, що його кремiнна воля обсипаеться од дотику чарiв Наталi Павлiвни, тодi вiн перейшов на тон байдужости, сарказму, але це його не спасае i вш на наших очах перетворюеться в тдвладного !й", стае "наче лялька в руках Наталi Павлiвни" [11, с. 192]. Вщ манекена до ляльки - приблизно так можна схарактеризувати, використовуючи вислови рецензента, еволющю акторового вживання в роль, яке, найiмовiрнiше, i далi продовжувалось, i, можна припустити, не на шкоду точно вщчутих актором (вже з першо! вистави) iгрових аспектiв винниченкiвського образу.
Звичайно, у тогочаснш виставi важко було осягти всю складшсть та багатограншсть поетики Винниченкового твору (наприклад, як шдкреслюе рецензент, "палкий, рухливий, красиво могучий, iмпозантний" 1ван Мар'яненко в ролi Тося виявився однак надто статичним, лишився в межах "старо! школи"). I все
ж загалом вистава здобулася на глибоке трактування п'еси, цшком далеке вщ поверхового засудження Натал1 Павл1вни ("брехня не може царювати серед тих, хто !й не тдкоряеться"), в нш розкрита особлива схвильовашсть, емоцшна впливовють авторського письма ("сид1ти спокшно, не дригнувши ш одним нервом, не моргнувши усом - не можемо"). Драматурпчне новаторство автора 1 вщчуття цього новаторства сцешчним колективом ЛНепш тдкреслюе дещо риторичною, але промовистою фразою: "З часу постановки "Брехш" ми можемо рахувати нову еру в ютори нашого театру" [11, с. 193].
На незглибимосп художнього змюту "Брехш" й неосяжних можливостях !! трактувань наголошуе Л.З. Мороз, посилаючись зокрема й на сцешчш втшення п'еси - берлшську постановку 1923 року, режисер яко! Фрщр1х Кайслер прагнув шдкреслити "рщюсний випадок вияву людсько! шляхетност засобами брехш"; на вщносно недавню виставу Льв1вського театру ¿м. М.Заньковецько!, дещо, так би мовити, фемшютично приперчену (режисер Алла Бабенко подае "верс1ю трагедн неординарно! особистосп в оточенш людей с1ро-утил1тарних") [12].
Лггературознавч! й сцешчш трактування "Брехш", засвщчуючи особливу мистецьку вишукашсть та цшсшсть ще! п'еси, загалом дають поштовх до глибшого осягнення провщних особливостей драматурпчного письма автора. Називаючи "Брехню" твором "одним з найзагадковших у св!товш драматург!!", Л.З. Мороз тдкреслюе, що в межах незмшного тексту "геро!ню можна трактувати в багатьох, вщмшних один вщ одного аспектах", ! додае: "Ут!м, це стосуеться б!льшост! п'ес Винниченка" [12, с. 104].
Значну увагу п'ес! «Брехня» присвятив у сво!й монограф!! «Сл!дами його експеримент!в», присвяченш драматург!! В. Винниченка, Серг!й Михида [13]. Досл!дник слушно наголошуе на художнш незглибимост! твору, вказуе на суттеву роль в його поетищ стих!! символ!зму. Однак сл!дом за М. Вороним арсенал символютських засоб!в п'еси С. Михида дещо звужуе, вбачаючи символ!зм лише в окресленш постатей окремих персонаж!в, насамперед 1вана Стратоновича й Сан!.
П'еса «Брехня» належить до тих твор!в В. Винниченка, як! викликали особливу защкавлешсть л!тературознавц!в ! привернули найб!льшу увагу театральних колектив!в. Критична рецепц!я та непоодиною сцен!чн! прочитання п'еси свщчать про складн!сть та неоднозначн!сть втшено! в н!й авторсько! художньо! концепцн, про високий ¿нтелектуал!зм твору, про загадкову принадн!сть !! поетичного свггу.
Список лiтератури
1. В пращ В. Стельмашенка знаходимо вщомосп про постановки "Брехш" на европейських сценах: с. 203, 204, 463 - 470; див. також: Жулинський Микола. Драматичш парадокси долi або Хто такий В. Винниченко // Укра!нський театр. - 1990. - № 1. - С. 23 - 24; Рудницький Леошд. П'еси В. Винниченка на шмецькш сцеш // Там же. - С. 24 - 27.
2. Вороний М. В путах брехш: Критичний нарис // Рада. - 1911. - 8, 11, 12 липня.
3. Вороний М. Драма живих символiв // Рада. - 1911. - 2 лютого.
4. Вороний М. Театр i драма: Збiрка статей. - К., 1989. - С. 165.
5. Див. зокрема: Рубчак Б. Пробний лет: Тло до книги // Розсипаш перли: Поети "Молодо! Музи". -
К., 1991. - С. 20 - 21; Наливайко Д. Шарль Бодлер - поет скорботи i протесту // Бодлер Ш.
Лiтературознавчi й театральнi iHmepnpemau,iiп'еси В. Винниченка
Поезп. - К., 1989. - С. 28 - 30; Карабутенко I. Лаб1ринт Бодлерово! естетики // Там же. - С. 255 -286.
6. Вороний М. Театр 1 драма... - С. 167.
7. Гшдан О. Д., Дем'яшвська Л.С. Володимир Винниченко. - К., 1996. - С. 216.
8. Ср1блянський М. На сучасш теми // Укра!нська хата. - 1911. - № 3. - С. 172.
9. Стельмашенко В. Володимир Винниченко: Анотована 61бл1ограф1я... - С. 109.
10. Ср1блянський М. На сучасш теми... - С. 173.
11. АНепш. Нова драма: З приводу постановки "Брехш" В. Винниченка трупою М.К.Садовського // Укра!нська хата. - 1911. - № 3. - С. 191.
12. Мороз Л.З. "Сто р1вноцшних правд": Парадокси драматурги Володимира Винниченка. - К.: 1нститут л1тератури ¡м. Т.Г. Шевченка НАН Укра!ни, 1994. - С. 106.
13. Михида С. Слщами його експерименив: Зм1стов1 домшанти та поетика конфлкту в драматурги
Володимира Винниченка. - Юровоград, 2002. - С. 87-100.
Гуменюк В.И. Литературоведческие и театральные интерпретации пьесы В. Винниченко "Ложь" / В.И. Гуменюк // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 211-215
В статье рассматриваются основные литературоведческие работы, посвященные пьесе В. Винниченко "Ложь", а также театральные постановки, которые раскрывают художественную многогранность произведения.
Ключевые слова: драма, театр, интерпретация.
HumeniukV.I.Vynnychenko's Play"The Lie" in the Literary Critism and Theatre Interpretations /V.I. Humeniuk // Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications.- 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 211-215
The article deals with the main critical works, dedicated to V. Vynnychenko's Play "The Lie", with the theatre perfomances which expose the artistic wealth op drama. Key words: drama, theatre, interpretation.
Стаття надйшла доредакцп 29 липня 2010року
