CC BY
36
Сколоздра С.В., к.т.н., доцент, Чайковський Б.П., доцент © Лье1еський нацюнальний ушеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
iмет С.З.Гжицького
НАЦЮНАЛЬНА 1ДЕЯ ЯК СКЛАДОВА БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
Як стеерджують багато наукоеще, тдеищення piem наечання студентiе у контекстi Болонського процесу поеинне базуеатись на знанн кторичног праеди про Украгну, eipи, erne^^^i у сили сеого народу.
Визначено, що це можлиео на осноei наяeностi i знанн украгнськог iдег.
Встаноелено, що украгнська iдея об'ектиено кнуе, гг потpiбно лише еияеити i задiяти.
Показано, що одтею з найеажлиеших проблем е eiдноeлення кторичног пам 'ятi укратще е епоху перед Кигеською Руссю.
Сформульоеано ноеий погляд на кторт даеньог Украгни, який полягае е iдеï етшчног спадкоeостi наpодie, як прожиеали i прожиеають на територп сучасног Украти.
Розглянуто i охарактеризоеано етноси, яю прожиеали з даешх-даеен на украгнсьюй територп.
Подано найeipогiднiшi гтотези походження назе "Русь", "Украгна" i констатоеано, що Руссю споконeiчно назиеали сучасну територт Украгни, а назеа "Украгна" мае сутоукратськ кореш.
Ключовi слова: молодь, укратськ студенти, патрютизм, еихоеання, украгнська iдея, етнчна iстоpiя, даеня Украгна, Русь, Украгна, укратщ
Патрютичне виховання студентсько1 молодо збагачення ïï духовност можливе на знанш icTOpiï своeï земл^ тзнання iсторичноï правди про крашу, в якш ця молодь народилась i живе, формування почуття гордост за свою батьювщину, оптимiзму, вiри, впевненост в свш народ i буде сприяти тдвищенню рiвня навчання студенев вщповщно до Болонського процесу, шдготовщ спещашспв европейського i свггового рiвня, яю в перспективi будуть працювати на змщнення економжи Украши, ïï поличного i культурного рiвня, входження Украши в Свропейський Союз, iншi европейсью та свiтовi структури.
Виховання патрютизму сучасноï украшсь^' молодi необхщно вести через переконання ïï у здатност побороти тепершш тимчасовi труднощ^ бо на долю наших пращурiв випадали й тяжчi випробування.
З часу створення незалежноï Украши в 1991 р. багато говориться i пишеться про необхщшсть вироблення, розвитку i впровадження в свщомють украшщв нацiональноï iдеï, яка мала б бути дороговказом на шляху до майбутнього Украшсь^' держави. Оскшьки украшська нацiональна iдея об'ективно кнуе, ïï потрiбно лише виявити i задiяти.
© Сколоздра С.В., Чайковський Б.П., 2011
На жаль, укра!нське суспшьство перебувае в сташ нащонального безпам'ятства - страшно! хвороби, що вражае душу людини. Укра!нська iсторiя багато столт неймовiрно фальсифiкувалась, що спотворювало в генетичну пам'ять народу i породжувало комплекс нащонально! неповноцiнностi. Укра!нська iсторiя завжди була заручником полiтичного штересу - самi термiни "Укра!на", "укра!нський народ", "укра!нська мова" не вживались. Таким способом заперечувалося iснування на теренах Укра!ни автохтонного населення, тобто здшснювався духовний геноцид в iсторiографiчному аспектi.
У багатьох народiв св^у давня доба починаеться шiсть тисячолт тому, а европейське середньовiччя у V ст. н. е., в Укра!ш давньоукра!нська iсторiя продовжуе тлумачитись початком доби Ки!всько! Русi - в середиш IX ст. зненацька виникае народ з самобутньою культурою i мовою, який створюе власну державу, воюе i налагоджуе зв'язки, в т.ч. родинш, з наймогутшшими державами тогочасного свiту. А що ж передувало цьому ? В Укрш'ш продовжуеться вважати офщшною концепщею привнесення державностi з пiвночi - т.зв. нормандська теор1я. Таким чином у сучасно! укра!нсько! молодi виховувалося усвiдомлення меншовартостi, ущербностi в порiвняно з iншими народами, вiдсутностi нащонально! гiдностi i самоповаги. На основi цього пропагувалися великоiмперськi твердження, що украшщ нездатнi до самоуправлiння i потребують чужого правителя.
Суть нового погляду на етшчну iсторiю давньо! Укра!ни полягае в тому, щоб розглядати змiну одного народу шшим не як почергове "виткнення", а як черговий етап суспшьно-пол^ично! ктори давнього Пiвнiчного Причорномор'я, тобто вдея етшчноУ спадковост1. На територи Украши не зафжсовано жодного факту цшковито! змiни етносу - певна частина того чи шшого народу неодмшно лишалася на сво!х предковiчних землях. Давш автори малюють переважно стабшьш етнiчнi картини, тодi як бшьшють пересувань за "принципом домшо" - шщатива сучасних iсторикiв. Так само iсторiя не знае жодного випадку, коли б внаслiдок змiшання народу а та народу Ь витворився новий етнос с, бо за законами етшчного розвитку результатом такого змшання насправдi буде перемога того чи шшого етносу.
Дуже стисло розглянемо етноси, яю проживали i зафжсоваш на територи тепершньо! Украши.
Юммершщ (кхмери) були першим народом на територи Укра!ни, назву якого зберегла iсторiя. Це не означае, що юммершщ - найперший народ на втизняних теренах, достеменно не вщомо вiдколи кiммерiйцi перебували на цих землях.
За Геродотом, юммершщ, не протистоячи збройно сюфам, подалися з давньо! Укра!ни до Мало! Азi! та Центрально! Свропи, а скiфи зайняли !хню, вже безлюдну кра!ну. Проте сучасш дослiдники наполягають на тому, що оповщь Геродота, очевидно, не зовам повно вщтворюе iсторичну дшсшсть, що тут переплелися iсторичнi й нашвлегендарш подi!, а про цшковитий вiдхiд кiммерiйцiв зi сво!х терешв не може бути й мови. Плутарх прямо каже: лише
незначна частина юммершщв тшла з Меотиди до Мало! Ази, основна ж частина !х лишилася на предковiчних землях.
К1ммер1йц1 та скчфн. Хоча в iсторичних працях та пiдручниках кiммерiйцi та скiфи ледь не протиставляються один одному, юторична традицiя, навпаки, засвiдчуе тiсний зв'язок обох народiв. Так, наприклад, бiблiйна легенда про походження народiв називае Гомера-Юмершця старшим сином Яфета -родоначальника шдоевропейських народiв. Старшим сином Гомера вважався Сюф. Давньоперськi написи часто змшують назви юммерШщ й ск\фи.
Ск1фн. Появу скiфiв у причорноморських степах традицшно вiдносять до УШ-УП ст. до н.е. Однак це твердження пiддаеться сумнiву, тому що довколишш народи, наприклад, греки знали скiфiв набагато ранiше. Геродот зазначав: як твердять самi сюфи, !хнiй родоначальник Таргiтай жив за тисячу роюв до перського царя Дарiя (VI ст. до н.е.). Також античш iсторики оповiдають про запеклу суперечку мiж египтянами i скiфами щодо давностi !хнього походження при тому, що iсторiя Сгипту в Геродотовi часи налiчувала 11 тисячолт. Давнi автори згадують похщ египетського фараона Весоза на скiфiв, який закiнчився втечею Весоза в свое царство.
За Геродотом, самi сюфи називали себе сколотами, назву ж стфи дали !м еллши. Укра!нський iндолог Степан Наливайко тлумачить, що етношм сколоти складають компоненти с-коло-ти, де ти - закшчення множини, кула-кол(о) «рщ, плем'я», а початкове с-префжс сукупностi, збiрностi. Тодi сколоти означае «ствроди, ствплемена» i е рiзновидом назви слов 'яни.
Ск1фн й слов'янн. Численнi давш джерела промовляють про ймовiрну етшчну спорщнешсть скiфiв i слов'ян. Автор «Велесово! книги» вважае скiфiв сво!ми предками. «Повiсть врем'яних лт> вживае щодо слов'ян назву Велика Скгфгя. Йоакимiвський л^опис наводить легенду про етшчну спорщнешсть слов'ян i скiфiв, розказуючи про похiд Словена з братом Сюфом на захiд i пiдкорення ними багато земель бшя Чорного моря та Дунаю.
Могутшсть скiфiв пiдтверджуе найвiдомiша подiя сюфсько! iсторi! - вiйна з перським царем Дарiем Гiстапом наприкiнцi VI ст. до н. е., в якш перси зазнали нищiвноl поразки, а сам Дарш ледве урятувався з рештками свого 700-тисячного вшська. Олександр Македонський так i не наважився рушити на Скiфiя, а похiд одного з його полководщв, Зопiрiона, 331 р. до н. е. завершився загибеллю вшська й самого полководця.
Вершини могутноси Сюфська держава досягла за царя Атея (IV ст. до н.е.). Завершальний етап сюфсько! ютори охоплюе перюд у пiвтисячолiття, починаючи з юнця III ст. до н. е.
Легенди багатьох народiв оповщають про переселення цих народiв з яко!сь прабатькiвщини, в скiфських легендах сюфи не виходять за межi укра!нського степу й лiсостепу (Подншров'я).
Сарматн (савроматн). За Геродотом, сармати походять вщ скiфiв i амазонок i розмовляють скiфською мовою, але з помилками. Густинський лiтопис XVII ст. пов'язуе сармаив (принаймнi територiально) з кiммерiйцями i виводить !х вiд енетiв-венетiв, давнього населення Тро!, що пiсля зруйнування
мкта осши в землi цимбрiв (юммершщв). Сврейський iсторик I ст. Йосиф Флавш характеризуе сарматiв як частину скiфiв. Страбон, перераховуючи народи Ази, пише про сарматiв як про скiфiв, що сягають на швдш Кавказьких гiр.
Готи. Дослщники давно i майже одностайно, базуючись на легендi, переказанiй Йорданом, вщнесли готiв до народiв германського кореня. Але таке уявлення про гоив зовам не безперечне. Йосиф Флавш, один з багатьох давшх авторiв, вщзначае тотожнiсть готiв i скiфiв, пов'язуе готiв з нащадками Магога, сина Яфета. Вiзантiйський хронiст VIII ст. Георгш Сiнкел прямо зазначае: "Сюфам рiдною мовою iм'я готи ". Усталений погляд на германське походження готiв, який внiс Йордан, завжди пiддавався сумнiву, тому що сама праця Йордана називалась "Про походження i дiяння гетiв". А гети - народ, здавна вщомий у Швшчному Причорномор'1. 1сторики прийшли до висновку, що готи i гети - це один i той же причорноморський народ з тотожними назвами, який зафжсований на швшчних берегах Чорного моря упродовж кшькох тисячолiть.
Численнi давнi та середньовiчнi iсторики тiсно пов'язували гоив зi слов'янами, вважаючи, що готи - найдавшша назва слов'ян.
Далматинський iсторик XVII ст. Мавро Орбм стверджував, що анти були готського походження, вщ готiв нiбито походили ще й слов'яни, авари, сюри, алани а також деякi iншi народи. Цитуючи свiдчення десяткiв давшх авторiв, Орбiнi стверджуе тотожнiсть гоив i слов'ян. Росiйський iсторик Василь Татищев писав, що готи не прийшли з-за моря, а 1'хш початки пов'язаш з Руссю, через що руЫв литовщ ще й дос називають гути. Серед гоив рано поширилось християнське вчення, а готський епископ Ульфша (311-386 р.р.) брав участь у Першому Шкосшському Соборi 325 р. Готи мали й власну писану iсторiю, на не! в римському сенат посилався 1'хнш король Теодорiх (493-526 р.р.). Римсью духовнi особи в XI ст. називали слов'янську абетку готською i казали, що И винайшов якийсь еретик Мефодiй.
Гунни. З легко! руки французького кторика i орiенталiста Жозефа-де-Гiня хрестоматiйним стало уявлення, що десь у середиш II ст. об'еднання кочових племен хунну швшчного Китаю i Монголи з якихось причин полишило сво! земл^ а через кiлька столiть джерела засвщчили його вже в швшчному Причорномор'1 пiд назвою гунни. Але дотепер ця теорiя переконливо не доведена.
Причорноморська кторична традицiя подае цшком конкретнi свiдчення про походження гуншв. Iсторики V-VI ст. писали, що народ гуншв мешкав колись навколо тк! частини Меотiйського озера, що звернена до сходу, i жив швшчшше рiки Тана1с. Що гунни шшли вiд готiв, каже й шмецький iсторик Вiдукiнд Корвейський (X ст.). Давньоримський кторик Зосим у другш половинi V ст. мовив, що гунни - и ж царсью скiфи. Прiск Панiйський вживав термши гуннський i скгфський як синошми i писав, що гунни розмовляють скiфською мовою, спiвають сюфських пiсень, а 1хня верхiвка - царсью скiфи.
Гунни i слов'яни. Прокопш Кесаршський у "Готськш вшш", характеризуючи слов'ян, зазначае, що вони менш за все пщступш i в простои (свош) зберiгають готський норов. Вiзантiйський письменник Лев Диякон (Х ст.), оповщаючи про русiв, яких називае сюфи, зауважуе, що цей народ називають i гунни. Захщш автори, починаючи вiд Беди Достоповажного (VIII ст.), часто називають слов'ян саме гуннами. У швшчних етшчних творах гуннсью богатирi Ярослав i Ярожир виявляються слов'янами.
Гунни та Русь. Данський кторик XII ст. Саксон Граматик вважав руЫв i гуншв одним народом. Лев Диякон (X ст.) називав гунном князя Святослава. Саме з гуннами давш автори пов'язували назву Рус - Гушвар (Йордан), Гунi Гард (Адам Бременський), Куногардiя (Саксон Граматiк). Гунни започатковують тисячолiтнiй "тюрський" перiод вiтчизняноï ктори. Джерела щодо гуннiв i болгар дадуть змогу поставити на твердий реальний грунт iсторiю слов'янства у середиш I ст. н.е.
Слов'яни. Пол^ична i етнiчна iсторiя давшх слов'ян майже невiдомi, тому кторики, працюючи над проблемами походження слов'ян, часто мусили компенсувати брак документальних даних абстрактними теоретичними схемами i гшотетичними побудовами.
Поява слов'ян упродовж VI-VIII ст. постае настшьки раптовою i повсюдною, що в iсторичнiй лiтературi ïï iнодi називають тиха слов'янська револющя.
Вшентш Хвойка вважаеться основоположником автохтонноï теорiï етногенезу слов'ян в середньодшпровському варiантi - вiн уперше висловив думку про неперервний розвиток тубшьнох' хлiборобськоï людностi вiд енеол^у до Русько1' держави, вбачаючи предюв слов'ян ще в носiях тритльськох' археологiчноï культури.
За лiнгвiстичними даними, вщмежування праслов'янських народiв вiд 1хшх сусiдiв по iндоевропейськiй спiльнотi вщбулося приблизно 3500-4000 рокiв тому. Першою достеменною згадкою про слов'ян вважають свщчення Йордана (VI ст.) i Прокотя Кесарiйського (VI ст.). Польський хронкт XVI ст. Матвiй Меховський зазначав, що слов'янсью народи лишаються на сво1х мiсцях ще вщ потопу, а не прибули звщкшясь. Вiзантiйський iсторик Феофiлакт Сiмокатта (VII ст.) називае слов'ян гети й твердить, що обидвi назви (гети й слов 'яни) мають однакове значення, належать одному народу i що гети - первкна назва слов'ян.
Слов'янсью народи умовно належать до iндоевропейськоï спшьноти, що сформувалася в докторичш часи на величезних просторах вщ Атлантичного до 1ндшського океану та вiд Льодовитого океану до Середземного моря з приблизним центром у Циркумпонтшськш зош. Разом з тим треба зважити на те, що единого народу пщ назвою слов 'яни школи не кнувало, а збiрний термiн слов 'яни вживаеться ниш на означення сукупност народiв, кожен з яких мав i власне походження, i власну кторш.
Про походження назв "Русь" i "Украша". Назва "слов'яни" виникае майже одночасно з назвою "анти". Останнш раз термш "анти" зустрiчаеться в 602 р., а в Х ст. зникае плем'я слов'ян.
У VIII ст. вiзантiйськi i арабсью джерела для позначення населення, яке проживало на сучасних украшських землях, починають використовувати термш "русь". Походження ще! назви являе одну iз загадок iсторiï Украши, яка до цього часу цшком не виршена.
Деякi стародавнi iсторичнi джерела не ототожнюють слов'ян i русiв, а деяю говорять про iсторичну спшьшсть русiв з слов'янами.
Щодо походження назви краши "Русь" умовно сформувалось понад 10 концепцiй. Бiльшiсть мовознавщв вважае, що назва "Русь" не мае слов'янського походження, а прижилась в Кшвськш держава
Вважаеться, що найдавшша згадка про Русь сягае VI ст. до н.е., коли в rami Iезекiïля, однiй з пророцьких книг Бiблiï, згадуеться народ рош, до того ж в етшчному контекстi з кiммерiйцями й сюфами.
Етнонiм рус (hrus) уперше згадуеться в сирiйськiй хронiцi VI ст. н.е. стосовно якогось населення в Швшчному ПричорноморЧ', етшчна атрибущя якого невiдома. Найвiрогiднiше, що роси (руси) в середиш I тис. до н.е. - це одне з iраномовних сармато-аланських племен Середньо' Надднiпрянщини, яке, можливо, входило в антський племшний союз. У процес слов'янiзацiï мiсцевого iраномовного населення етношм рос (рус, русь) разом з шшими мовними елементами був прийнятий слов'янами.
G багато iнших подiбних свiдчень, але й цього достатньо, щоб константувати: назва русь виступае в документованiй iсторiï на берегах Понту й Меотиди принаймш за кшька столiть до "закликання варяпв".
У давньоруських джерелах термiн Русь мае подвшне значення: Русь первкна, надднiпрянська, i Русь - уся Кшвська держава разом з приеднаними до неï землями неслов'янських племен i народiв.
Отже Руссю споконвiчно називали сучасну територiю Украши, а прикметник руський вживався як самоназивання украшщв. Але через несприятливi пол^ичш обставини й вiдсутнiсть украïнськоï держави тсля розпаду Киïвськоï Русi й занепаду Галицько-Волинського князiвства термiн Русь присвоши собi нашi пiвнiчно-схiднi сусщи - росiяни. Це всебiчно i глибоко розкрито в монографи львiвського дослiдника G.Наконечного "Украдене iм'я: Чому русини стали украшцями". З пращ виходить, що присвоення Московiею давнього iменi Украши - Русь вщбулося в XIV-XV ст. i було зумовлене насамперед великодержавницькими амбщями московських царiв. Проте iстотну роль в цьому вдаграли й константинопольський патрiарх та його адмiнiстрацiя.
Жорстокий i тдступний московський князь 1ван Калита за винятковi заслуги перед Золотою Ордою дктав вiд ïï хана Узбека титул великого князя "вая РусГ, який поширювався лише на Русь татарську.
В 1253 р. князь Данило Романович разом з королiвською короною дктав вiд папи римського титул "усiеï Русi" в Галицько-Волинськш державi i вiн справдi
тодi панував над уЫею Руссю в давньому розумшш И етнографiчного ареалу. Все ще в cani залишаються слова вiдомого польського юторика й мовознавця Александра Брюкнера: "Той, хто вдало пояснить назву Руа, оволодie ключем для розумiння початюв ll' ктори".
Поширене, але поверхове значення слова "Украша" зводиться до значення "земля, що лежить скраю ". Але коли слово "Украша" вже писалося у давнiх документах, не кнувало нi Роси, ш iнших держав, якi б могли дати назву нашш державi Окра1'на.
Назву "Украша" можна пов'язати з шдоевропейською основою ушра-ухра-укра "самець, бик", доповнену компонентом iана-яна, який мае значення "краша".
Назву "Украша" нашш землi дали нашi предки нашою мовою. В тi часи широко вживалось слово "украяти" ("вкраяти"), що означало "видiлити", "вiдiрвати", "вщокремити". Украяна, тобто вiдокремлена вiд решти, видiлена з-помiж iнших земля буде називатись Укра1'ною (Вкра1'ною), (земля, видшена нам Богом).
Термiн "Украша" дуже давнш, ймовiрно, давнiший за термш "Русь", хоча в офiцiйному Кшвському лiтопиci його вперше згадано лише у XII ст.
Назви Русь i Украгна семантично тотожш, вони несуть однакове значення -"Кра1'на Тура-Бика"
До походження назви "укра'шщ". Етнiчна назва роксолани у cередньовiчнiй кторюграфи стала cинонiмом до означення украгнщ, саме до роксолашв зводили себе запорiзькi козаки, а численш вiтчизнянi i зарубiжнi icторики повщомляли про витоки Руci вiд сармаив. Не виключено також, що подш Сармати у чаcтинi джерел на Велику, Бшу й Чорну може вщбивати майбутнiй подiл на Великорусш, Бiлоруciю й Малоруciю, де остання назва сходить не до "малий", "менший", а до iндоевропейcького mala "темний, чорний" i означае "Чорна Русь", "Чорнорусь". В етнонiмiчнiй моделi нова земля - метропол1я саме Малий означае Старий, а Великий - Новий, Молодий. Тож i традицшна концепщя "старшого брата" виявляеться вiрною з точнicтю навпаки.
Висновки:
1. Концепщя "великого переселення народiв" полягала в намаганнях заперечити щею етшчно! cпадковоcтi - намаганнi штучно створити розрив мiж кiммерiйцями i давнiми арiями, кiммерiйцями i сюфами, cкiфами й сарматами, сарматами й готами, готами й гуннами i т.д.
2. На територи Украши не зафжсовано жодного факту щлковито! змiни етносу - певна частина того чи шшого народу неодмшно лишалася на сво1'х предковiчних землях.
3. Сучасну територш Укра1'ни cпоконвiчно називали "Руссю", а прикметник "руський" вживався як самоназивання украшщв.
4. Назву "Украша" нашш землi дали нашi предки нашою мовою. Назви "Русь" i "Украгна" семантично тотожш, вони несуть однакове значення -"Кра1'на Тура-Бика".
Л1тература
1. С.Наливайко. Етшчна iсторiя Давньо! Укра1ни. - К.: Свшан-зшля. 2007, 619 с.
2. £. Наконечний. Украдене iм'я: Чому русини стали украшцями. - Львiв.: Свгг. 2001, 172 с.
3. Крип'якевич 1.П. Iсторiя Укра1ни. - Львiв.: Свгг. 1990. - 307 с.
4. Лггопис руський / Пер. з давньорус. Л. £. Махновця. - К.: Дншро. 1990, 591 с.
5. Мороз В. Походження назви "Украша" в свiтлi украшського iсторичного фольклору // Другий мiжнародний конгрес укра!шспв. - Львiв, 1994. - 213 с.
Summary Skolosdra S.V., Chaikovsky B.P.
Shown that increasing students in the context of the Bologna Process shobased on knowledge of the historical truth about Ukraine, optimism th, faith, confidence of his people.
Determined that it is possible based on availability and knowledge of the Ukrainian idea.
Established that the Ukrainian idea objectively exist, it need only identify and engage.
Shown that a major challenge is to restore the historical memory of Ukrainian in the era before the Kievan Rus.
Formulated a new look at ancient history of Ukraine, which lies in the idea of heredity ethnic peoples who live and reside in the Su-time not Ukraine.
Considered and described ethnic groups who lived from time immemorial in the Ukrainian territory.
Most likely hypothesis is adduced the origin of the name "Rus", "Ukraine" and stated that Russ initially called the present territory of Ukraine, and the name "Ukraine " is a purely Ukrainian roots.
Key words: young Ukrainian students, patriotism, education, the Ukrainian Petro Kalyta idea, ethnic history, ancient Ukraine, Russia, Ukraine, Ukrainian.
