CC BY
63
УДК 323.21(477)
I. О. Полщук, доктор пол^ичних наук, професор
ЕТНОГЕНЕЗА УКРАШСЬКОГО НАРОДУ ТА УТВОРЕННЯ ЙОГО ПЕРВ1СНО1 МЕНТАЛЬНОСТ1
Розкриваютьсяр^зноматтш тдходи 7 концепцИ етногенезиукрагнського народу в контекст7 формування його перв1сног ментальност1. У рамках ¡стор1ософськог парадигми вивченняукрагнськог ментальност1 описуються основм в1хи етногенези украгнства. Наголошуеться на яскраво виявленому хл1боробському характер1 Три-тльськог культури - протокультури украгнщв, яка визначила особливост1 гх перв1с-ног ментальност1. Антська державарозглядаеться як перша протоукрагнська по-л1тична стльмсть, що заклала ментальна властивост1, якг знайдуть свт розвиток у подальшт полтичнт ментальност1 украгнства: демократизм, в^дцентроватсть, рег1онал1зм тощо.
Ключовi слова: етногенеза, украгнська ментальмсть, Тритльська культура, Антська держава, Кигвська Русь, демократизм, рег1онал1зм.
Постановка проблема. Ментальна детермшовашсть пол^ичних про-цеав уже тривалий час перебувае у цешр уваги науковщв та пол^июв, адже наочна нащональна самобутшсть в щентичних умовах розвитку со-щуму завжди надае оригшальний вiзерунок здшснення владарювання та реакцп на нього. Осмислення та дослщницька рефлекая щодо впливу ю-торичного та ментального чиннимв на пол^ичш процеси належить до своерщних наукових констант, яю то звужують, то розширюють свiй вплив на розгляд першопричин («глибинного коршня») оригiнального контексту поточно! полiтики. Важливо пiдкреслити, що украшське суспiльствознавство знаходиться в авангардi вивчення означених аспекпв.
Поступово у вiтчизнянiй полiтичнiй наущ утворилася ¡сторгософська парадигма вивчення украшсько'1 нащонально'1 ментальностi, основний сенс яко'1 полягае в тому, що базовий ментальний тдмурок формуеться на етат етногенези певно! нацп. У ходi юторп вiн зазнае певних трансформацш, але внаслiдок того, що географiчнi, клiматичнi, геополiтичнi умови iснування нацп зберiгаються в основному незмiнними, юторична ментальна пiдойма зберiгае свою актуальнють, репродукуючись у тих чи шших формах у спосо-бi мислення прийдешшх поколiнь. Як справедливо зауважуе доктор пол^ич-них наук I. А. Побочий, ментал^ет вiдрiзняеться вщ свiдомостi, але через комплекс когштивних та афективних структур включае п у свiй склад. Вiн мiстить елементи суспшьно'1 психологи, iсторичну пам'ять, сощальш емоцп,
152
© Полщук I. О., 2016
бажання, настро!, реакцiю на змшу зовнiшнього середовища, як природного, так i соцiального [1, с. 37]. Т. Г. Бабина також звертае увагу на iсторичну вко-ршешсть багатьох аспектiв нащонально! ментальностi, тдкреслюючи, що менталiтет з точки зору смислотворення виявляеться на свщомому та несвь домому рiвнях, включаючи вимiри генетично! пам'ят [2, с. 9].
О. Стражний розглядае «негативш» риси ментал^ету укра!нщв як «вщ-гомони забутих недуг» — провшцшшсть, знижену самоощнку, брак цше-спрямованостi, анархiчнiсть, слабку допитливiсть, зневагу до здоров'я, шфантильшсть, замкненiсть у сво!й груш, непослщовшсть, амурний авантюризм [3, с. 35]. Отже, юторичш основи формування нащонально! мен-тальностi потребують грунтовного та уважного вивчення, адже заперечува-ти !х вплив на модерний пол^ичний процес е неможливим. Звернення до епохи етногенези мае сприяти пошуку того самого «глибинного коршня» нащонально! ментальностi, про яке пише переважна бiльшiсть дослiдникiв.
Розроблетсть проблеми в науковому дискурси Наукова л^ература з приводу питання етногенези украшщв мае рiзнi пiдходи i концепцп. Серед них чiтко видшяються три.
Першу концепцiю можна визначити як великодержавну росшсько-шовь нiстичну, фундатори яко! — вiдомi дворянськi юторики М. Щербатов, С. Со-ловйов, М. Карамзш, В. Татiщев та !хш сучаснi послiдовники I. За!чкш, I. Почкаев стверджують, що шякого укра!нського народу не було i немае, натомiсть iснуе дiалектна група росшського народу, його складова частина, так зваш «малороси».
Друга концепщя знайшла якнайбiльше поширення в радянськ часи у працях представникiв тогочасного наукового офщюзу В. Мавродiна, Л. Че-репнiна, Б. Рибакова, М. Третьякова; сьогодш серед !! прихильниюв ф^уру-ють iмена О. Мощ та М. Гуслистого. Це так звана концепщя «триедино! РусЬ>, суть яко! вичерпуеться тезою, що укра!нський народ разом iз росш-ським та бшоруським з'явився вiд единого кореня — «давньоруського народу».
Проти цих теорш виступили ще дореволющйш укра!нсью iсторики, якi розробили третю, вiдмiнну вiд цих двох, автохтонно-автономютичну кон-цепцiю. 1! суть полягае у твердженш, що укра!нський етнос е автохтоном на сво!й земль Iсторичнi коренi його треба шукати в сивiй давнинi (за М. Гру-шевським — в антах). Укра!нський народ розвивався автономно, на власнш базi. Початки ще! концепцп заклав автор «1сторп Малоросп» М. Ф. Маркович, зазначивши, що украшський народ походить вщ шшо!, нiж великорусь-кий, племенно! основи. Мiркування згаданого вченого розвинув «батько» укра!нсько! етнопсихологп М. I. Костомаров у сво!й працi «Двi русью на-родностi», а згодом М. С. Грушевський у роботi «Звичайна схема "Русько!"
icTopiï й справа ращонального укладу icTopiï схщного слов'янства». Подшяв цi позицп видатний росшський iсторик В. Ключевський. Бiльшiсть сучасних в^чизняних та закордонних дослiдникiв схильна вважати автохтонно-авто-номiстичну концепцiю найбшьш прийнятною в науковому, а не лише у пол^ично-кон'юнктурному планi.
Ментал^ет украшського народу складае основу дослщжень сучасних науковцiв Т. Бабино'1, В. Бебика, В. Васютинського, В. В^ковського, С. Да-цюка, I. Лисого, В. Лобаса, I. Побочого, О. Романчука, О. Стражного, О. Фшьца та ш.
Мета cmammi полягае в тому, щоб визначити основш вiхи етногенези украшського народу в контекст формування його первюно'1 пол^ично'1 мен-тальностi.
Виклад основних положень. Автохтоншсть украшського етносу означае, що вш, як зауважуе визнаний науковий авторитет Д. I. Дорошенко, «живе на тш самiй територп, яку здобув в початках свого розселення в Схщнш Сврот, дуже мало уступивши з ще'1 територп чужим народам, а те, що вш здобував, це було продуктом колошзацп порожшх, незаселених просторiв, з яких не було потреби когось усувати та прогоняти. Отже, украшський народ був не завойовник, лише мирний колошзатор» [4, с. 27].
Сучасний дослщник В. Киричук, спираючись на нов^ш досягнення археолопв, констатуе: «Територiя Украши здавна була заселена людьми. I це не випадково. Адже на час виникнення людства територiя сучасно'1 Украши мала чи не найсприятливiшi умови для людського життя... Уперше на тере-нах Украши людина з'явилася понад мшьйон рокiв тому» [5, с. 143]. Перюд масового заселення на майбутшх украшських просторах вiдбуваеться в добу тзнього палеолiту (40-15 тис. роюв тому). У цей час головними видами людсько'1 життедiяльностi були полювання i збиральництво, вiдкрито спосiб штучного добування вогню. Для нас особливого значення набувае свщчен-ня про те, що основою суспшьного устрою давшх праукрашщв був матрь архат [5, с. 143]. Напевно, саме на цьому етат ранньо'1 етногенези украшщв починае формуватися одна з базових його ментальних домшант — прева-люючий жiночий архетип, докладна мова про який даль
Так звана неолгтична револющя (7000-2500 рр. до н. е.), суть яко'1 полягае у переходi людського суспшьства вiд привласнювальних форм госпо-дарства (мисливство, рибальство, збирання) до вщтворювальних (рiльництво й тваринництво), заторкуе одним iз перших праукрашський регюн. Знову-таки цьому сприяють природно-географiчнi умови — теплий клiмат, родю-чий грунт, велика кiлькiсть рш тощо. Виникае одна з найдавшших i найроз-винутiших за тих чаав Трипiльська культура (вiд назви селища Тритлля, що пiд Киевом, де археологами знайдено базовий масив залишмв ще'1 культури).
Англшсью археологи С. Шгот та Г. Кларк у монографп «Передюторичш суспiльства» розглядають територiю Праукраши як прабатьювщини шдо-европейських народiв, а носпв тришльсько!' культури — як попередниюв iндоевропейськоi етнiчноi им'!', до яко'1 належать слов'яни, а вщтак i укра-шщ. Французький вчений Г. Руа, ангшець Г. Чайлд, австралiець В. Чайлд, нашi стввтизники Л. Силенко та В. Пшк i багато iнших дослiдникiв до-тримуються аналогiчних поглядiв щодо ролi тришльсько!' культури в загаль-ноцившзацшному процесi.
Перелiченi дослiдники звертають увагу на яскраво виявлений хлiбороб-ський характер цiеi культури, який обумовлюе свiтоглядну еволюцiю пра-украшського субстрату. Погляд збирачiв i мисливцiв звичайно спрямований униз, на землю, бо вщ нех залежить ххне фiзичне iснування. Тому надзви-чайнi ютоти-божества, що 1'м поклоняються люди у дотрипшьський перiод, знаходяться, згiдно з х'хшми уявленнями, у деревах, камеш, рiчцi чи водой-мищi, отримуючи вщповщш назви Лiсовика, Водяника, Мавок та ш. Хлiбо-роб-трипiлець починае зводити свш погляд на небо, з яким пов'язуеться доля врожаю: виникають боги сонця, грому, в^ру — Сварог, Дажбог, Перун. В. Киричук висловлюе думку, «що знак тризуб символiзував саме цю тршцю бопв, де середнш зуб закшчувався хрестом-знаком життедайного сонця, тому Тризуб — це емблема вiчностi украшського народу» [5, с. 145].
Переважно хлiборобський характер дiяльностi трипiльцiв формуе в 1хшй ментальностi базовий архетип матерьземл^ який якнайкраще узгоджуеться з матрiархатними тенденцiями попередньоi доби та закршлюе роль жiночо-го початку як ментальноi домiнанти майбутнього слов'янства й украшства. Це пiдтверджують знайдеш в розкопках Трипiлля фiгурки МатерьЗемл^ що символiзують ментальне усталення на цш стадii етногенези переваги жшо-чого початку.
Пiсля неолiту наступае вiк металiв, який започаткувала мiдна доба (ено-лiт), а продовжуе бронзова. Часовi рамки цього перiоду: вiд 2500 до 800 роюв до н. е. Бронзовi знаряддя працi значно тдвищують продуктивнiсть працi. Цей факт багато в чому спричиняе подальшi сощальш трансформацii, а саме розклад родового ладу. Залежно вщ характеру основно'1 дiяльностi виникае суспiльно-ладова диференщащя, що в подальшому великою мiрою обумовить ментальну диференцiацiю цiлих народiв. У хлiборобськiй лiсо-степовiй смуз^ де головним чином мешкали протоукрашсью елементи, на мiсце родово'1 громади приходить територiальна. Це було природно i зако-номiрно, адже хлiбороби ведуть переважно осiлий образ життя, який пов'язаний iз необхiднiстю мати постшш земельнi угiддя. Територiальна стльнота сприяе утвердженню осiлоi прикутостi до конкретного шматка земл^ котрий продовжуе виступати чи не единим джерелом хлiборобськоi
життeдiяльностi. Ця особливють знайде свш вщбиток у ментал^ет майбут-шх украшщв, зокрема у вщсутносп в них експансiонiстських устремлшь та мотивацiй.
1нше впорядкування отримала людська маса у степовiй зош. Тут пре-валюючим видом дiяльностi було скотарство, яке вимагае вщ людей, якi 1'м займаються, перманентного освоення щоразу все нових i нових просторiв. Тому територiальна громада за таких умов виникнути не могла, бо не мала тд собою вщповщного тдгрунтя. На змшу материнськiй родовiй громадi приходить у кочових скотарiв батькiвська або патрiарxальна, що обумовлюе панування в ментал^ет представникiв цих племен чоловiчого первня, а також формуе налаштоватсть до перманентно!' експансп. Такого типу мен-тальнi настанови спонукають до безперервного загарбання нових терешв та забезпечують вольову перевагу над осiлими xлiборобами, яка проявила-ся у завоюванш кочовиками величезних праукра'нських просторiв та утво-реннi на них досить потужно!' Сюфсько!' держави.
Вiдомостi про цю державу мiстить праця «батька» юторп Геродота, яка так i називаеться «Скiфiя». 1з не!' дiзнаемося, що у I тисячолiттi до н. е. скь фи (по версп Геродота — скити, автоназва — сколоти) сформували держав-не утворення, яке досягло найбшьшого розкв^у приблизно у VII-IV ст. до н. е. Територiально Скiфiя охоплювала всю степову й частину люостепово!' Надчорноморщини вiд морського узбережжя до Киева, тобто майже всю територш сучасно'1' Украши. Територiя Сюфп подшялася на двi частини: xлiборобський степ i скотарський лiсостеп. Населення вщповщно склада-лося з двох базових груп — xлiборобськоi i скотарсько!'. Щодо першо!' групи, то бшьшють дослiдникiв вважають ix нащадками трипшьщв-орпв i поперед-никами слов'ян. Стосовно друго!' групи iснуе певна невизначешсть: бшь-шiсть вчених вважае щ племена iранськими за походженням.
Територiальна община зберiгаеться як основний осередок xлiборобськоi Сюфп. Усi орнi землi становили общинну власнiсть, але для обробки подь лялися мiж окремими родинами. Проюнувавши майже тисячу роюв, 7-мшь-йонна за населенням Сюфсько-сколотська iмперiя впала на зламi II-III ст. тд ударами сxiдниx сарматських племен. Зрозумiло, що самi сюфи-сколо-ти — безпосереднi нащадки тршшьщв-орпв — не зникли з вторично! мапи Схщно!' Свропи. Можна припустити, що, увшшовши до складу держави сарматв, вони, як це часто трапляеться в юторп, змiнили свою етшчну назву. Значна частина колишшх скiфiв стала вiдомою пiд назвою «слов'яни», оскiльки саме в цей час на ру'нах Сюфсько-сколотсько!' держави виникае нове державне об'еднання — Антське царство, що займало територп Се-реднього Придншров'я та басейн Швденного Бугу. Використання для озна-чення населення Антсько!' держави етношма «слов'яни» виправдовуеться
зб^ом у час загибелi Сюфсько-сколотсько'! iмперii з першими випадками вживання названого етнонiма — у працях давньогрецького вченого Птолемея у II ст. Iншi iсторичнi джерела того часу мютять й iншi назви праукрашсько-го субстрату: «венеди», «склавши», «руси» й нарештi «анти».
Отже, у II ст. у твденнш (люостеповш) частинi Схщно!' Свропи форму-еться велика група схiднослов'янських племен, вщома в юторюграфп пiд назвою «анти». На захщ вiд них утворюеться шша група схiднослов'янських племен, що отримала назву «словени» або «склавши». Схщш слов'яни, що жили на територп теперiшньоi Украши, об'едналися в досить велику для того перюду державну формащю — Антську державу, яка простяглася на твшч вщ Чорного моря вiд Дшстра до Дону й охоплювала, о^м слов'ян, сарматiв, готiв, гунiв, греюв та iнших тогочасних мешканцiв праукрашських просторiв.
М. С. Грушевський, який вважав державу ант1в першим власне украш-ським державним формуванням, посилаючись на свщчення антських сучас-ниюв Прокопiя та Маврикiя, зазначае, що анти «не знають монархiчного правлшня, живуть у племiннiй роздрiбненостi i всякого роду справи вирiшуе воля народу» [6, с. 33]. В. Киричук приеднуеться до цього свщчення i пише, що «у цш державi панував демократичний лад» [5, с. 146] . М. I. Костомаров у робот «Закон Божий (Книга буття украшського народу)» у своерщнш манера що вiдповiдае жанровш стилiстицi цiеi працi, по сут вказуе на цю саму особливють: «I поприймали слов'яни од шмщв королiв i князiв, i бояр, i панiв, а преж того королi були в '1х вибраш урядники... I панiв у слов'ян не було, а були старшини: хто старший л^ами i до того розумшший, того на радi слухають, а то вже стали пани, а у 1'х невольники» [7, с. 22].
Наведенi характеристики пол^ичного ладу, який утвердився в Антськш державi, означають, що вже в цей час доволi ч^ко проступають певнi мен-тальнi властивосл, якi знайдуть свiй розвиток у подальшш полiтичнiй ментальностi украiнства: схильшсть до демократичних форм суспiльно-демократичноi органiзацii, брак консолiдацii, прагнення до вщцентрових схем державного устрою та певного регiоналiзму. Провiдна роль в антсько-му державотвореннi мiсцевих голiв рад старiйшин, що обиралися на пле-мiнних зборах (таких як Бож у 360-х рр., Мезамир (Мезимир) у 550-х рр.), багато в чому спричинила недовготривалють юнування Антсько'1 держави — три стшття, вiд кiнця IV до початку VII ст., неспроможшсть на згуртований опiр краще зорганiзованим аварам.
Натомють на р^нах Антсько'1 держави досить швидко виникае нове дер-жавне утворення, значно бшьше й могутшше, — Киiвська Русь. Пiсля зане-паду держави антiв основна маса п населення вiдступила на пiвнiч вiд Чорного моря — на тепершш Ки'1'вщину, Полiсся, Волинь, Черншвщину,
де оргатзовуе нове життя, в 0CH0Bi якого був подш на племена. Давньорусь-кий л^опис «Повють врем'яних лт> мютить таке описання племен, що у VIII-IX ст. проживали на сучасних укра'нських теренах: на правому бе-резi Днiпра, бiля Киева, мешкали поляни; над Десною, Сеймом i Сулою — аверяни; дулiби (бужани, волиняни) — вздовж Бугу; над Бугом — уличц над Дтстром — тверт; мiж Прип'яттю i Тетеревом — деревляни. Саме щ племена прийнято вважати етнiчною тдоймою укра'нства.
М. С. Грушевський, справедливо заперечуючи iснування «давньорусько' народносп», зауважуе, що «великоруська народнiсть формуеться переважно на фшському rрунтi, бiлоруська — у близькому спшкувант з литовською групою, укра'нська — у вiчному сусiдствi з тюрками» [6, с. 14]. Це спосте-реження визначае базовi неслов'янськi асимiляцiйнi компоненти, яю вщь гравали суттеву роль у етногенезi схiднослов'янських народiв.
Треба сказати i про iснування племшно' диференщацп у схщнослов'ян-ському середовищi: на вщмшу вiд згадано' твденно' групи племен, на базi яко' з тюркськими домiшками утворилася укра'нська народтсть (про тюрк-ський чинник украшсько' етногенези влучно сказав академiк О. Прщак: «Татари — це не дию зайди, грабiжники, а на рiвнi iз запорожцями — нашi предки» [8, с. 56]), твтчно-захщна група, до яко' належали кривичi й дре-говичi, разом з певним литовським елементом стала предком тепершшх бiлорусiв. Окремо слiд зупинитися на етногенезi росiян, адже ця проблема е, мабуть, найскладтшою у схщнослов'янськш етногенезi.
Пiвнiчно-схiднi слов'янськi племена вятичiв та родимичiв, безперечно, е одним iз складових чинникiв формування росiйського етносу. Але в другш половинi XII ст. вiдбулися певш поди, якi, на думку росшського iсторика К. Добринiна та украшського Д. Дорошенка, мали важливе значення в ро-сiйськiй етногенезi. Йдеться про переселення тд половецьким натиском деяких представнимв швденнослов'янсько', украшсько' групи племен у бшьш природно захищет пiвнiчнi землi мiж Верхньою Волгою й Окою, куди вже ратше направився значний колотзацшний потiк iз землi новго-родцiв i вятичiв. «Колонiсти розселялися серед мiсцевого фшського населення, доволi рiдко, й асимшювали його з собою. Так, з м^анини слов'янських колонiстiв з фшами сформувалася пiд владою князiв Рюрико-вого дому народнiсть великоруська» [4, с. 63]. Напевно, саме цей факт спо-нукав М. С. Грушевського назвати великоруську народтсть «молодшою сестрою» украшсько' [6, с. 62].
Щодо часових рамок завершення украшсько' етногенези одностайностi серед наукових авторитетв немае. Так, за вераею вiдомого росiйського етнолога Л. М. Гумшьова, Запорiзьку Сiч слiд уважати за «ту консорщю, з яко' малоросiйський субетнос перетворився через 200 рокiв в укра'нський
етнос» [9, с. 550]. Д. I. Дорошенко пише шакше: «...Ледве чи можна уявля-ти œôi процес диференщацп схiдного слов'янства, процес формування окремих племен i об'еднання ïx в окремi групи, rnrpi пiзнiше перетворили-ся в три русью народностi... вже закiнчився тод^ коли лiтописець в XI вщ давав свiй знаменитий огляд етнографп сxiдного слов'янства. Цей процес затягнувся ще принаймнi на два стшття...» [4, с. 35]. Тобто, на думку Д. I. Дорошенка, утворення украшського, бшоруського та росiйського етно-сiв в основному склалося у XIII ст. М. С. Грушевський розглядае факт сплюндрування Киева вшськом суздальського князя Андрiя Боголюбського у 1169 р. як першi початки протистояння мiж украшцями та роЫянами [6, с. 62]. Така оцшка ще1 подп вiдбивае погляд, що вже у другш половинi XII ст. конституювалася доволi чiтка диференщащя мiж украшським та росiйським етносами.
Думаеться, що ближче до ютини знаходиться твердження Д. I. Дорошенка, адже саме у XIII ст. вщбуваеться занепад Киева як центру вщносно мо-нол^но!' держави. Превалювання центробiжниx тенденцiй, роздрiбненiсть, вихщ на перший план периферiйниx князiв можна розглядати в сукупностi як етшчне усталення сxiднослов'янськиx народiв. Час, наведений Л. М. Гу-мшьовим, бiльшою мiрою можна вiднести до початку формування украш-сько1 нацп, а не перетворення «малоросшського субетносу в украшський етнос». Кшвсью ж поди 1169 р. е дшсно показовими з точки зору юнування вже у той час наочних початюв рiзноï етшчно1 самосвiдомостi у захисниюв Киева та суздальського вшська.
Висновки. Таким чином, необxiдно констатувати таке. Розв'язати оста-точно проблему украшсько1 етногенези та чiтко, переконливо й послщовно вiдтворити ïï перюди й особливостi е досить важким завданням з огляду на складну динамiчнiсть процеав етноутворення, що далеко не завжди зна-ходить адекватне i всеосяжне вщдзеркалення у певних наукових джерелах. Проте можна вести мову про можливють i необхщшсть пошуку найбiльш прийнятних та науково коректних ппотез щодо украшсько1 етногенези. У цьому зв'язку автохтонно-автономютична верая виникнення украшства виглядае як така, що найбшьш вiдповiдае зазначеним вимогам.
Узагальнюючи деякi моменти украшсько1 етногенези, треба звернути увагу на окремi особливосп формування первюно1 ментальностi праукра-шщв, якi згодом отримають належний розвиток у ментал^ет украшського етносу.
Тривале юнування матрiарxального родового ладу в далеких попередни-кiв украшщв забезпечило домшування в 1хньому менталiтетi жшочого первня, який закрiплюеться в часи Тритльсько1 культури в культi земль матерi, характерного, проте, для вах xлiборобськиx народiв. Напевно, у цей
час виникае майбутня ментальна домшанта слов'янства — жшочий архетип ЗемльМатерь Виникнення в добу металiв територiальноï громади, де пануе общинна власшсть на землю, а обробка здшснюеться окремою родиною, з одного боку, визначае збереження велико'1 ролi родини (фактично ролi матер^ у вихованш i житп конкретного iндивiда, а з другого боку, закршлюе осiлiсть, прикутiсть до певного шматка земл^ що формуе в ментал^ет пев-ну вщсутшсть експансiонiстсько-загарбницьких мотивацiй i, як наслщок, — миролюбнiсть. Остання риса якнайкраще проявиться в украшщв, котрi за всю власну юторш нiкого школи не завойовували, але, проте, самi були об'ектом перманентного завоювання.
Iснування на сучасних украшських теренах С^ф^ю-сколот^ко^ Ант-сько! держав, до яких термш «держава» у тепершньому розумiннi можна застосувати з великою мiрою умовностi, усе ж е показовим щодо спромож-ност протоукрашського субстрату до полiтичноï оргашзацп. Студiювання громадсько-полiтичного устрою Антсько! держави, яку М. С. Грушевський взагалi вважав першим украшським державним утворенням, дозволяе ви-значити i певш особливостi власне полiтичноï ментальностi найближчих попередниюв украшщв.
Визначальна роль племшних зборiв, котрi згодом трансформуються у Кшвськш Русi у вiче, засвщчуе iманентнiсть демократичних настанов первiсноï украхнсько! ментальностi. У той же час фактичне здiйснення влад-них функцш помiж скликанням племiнних зборiв радою старшшин, що часто-густо не мала однооабного керiвника — свого голову, про що пише той же М. С. Грушевський [6, с. 33], указуе як на схильшсть до колепальних форм управлшня, так i на ^норування принципу единовладдя i певну недо-вiру чи нехтування власними авторитетами. Остання настанова розiв'еться в типову для пол^ичного ментал^ету украïнцiв i отримае назву «егал^а-ристського негативiзму» у ставленш до власних полiтичних лiдерiв та по-лiтичноï елiти. Полiцентричний державний устрш (поняття використову-еться умовно) Антсько! держави визначае пол^ико-ментальну орiентацiю наших давнiх попередникiв на вщцентровашсть, яка еволюцiонуватиме до регiоналiзму украшщв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Побочий I. А. Ментал1тет укра1нського сусп1льства: витоки та сучасний стан / I. А. Побочий // Вюн. СевДТУ. — 2008. - Вип. 91 : Полгтолопя. - С. 37-40.
2. Бабина Т. Г. кторичш вим1ри ментал1тету: своер1дн1сть укра1нського св1ту / Т. Г. Бабина // Вюн. Дншропетр. ун-ту. Сер1я: Ф1лософ1я. Соцюлопя. Пол1толо-г!я. - 2012. - Т. 20, вип. 22 (2). - С. 8-12.
3. Стражний О. Украшський менталтет. 1люзи - мiфи - реальшсть / Олександр Стражний. - К. : Книга, 2009. - 368 с.
4. Дорошенко Д. I. Нарис юторп Украши : в 2 т. Т. I / Д. I. Дорошенко. - К. : Глобус, 1992. - 238 с.
5. Киричук В. 1сторичш кореш украшського народу: до питання етногенези украшщв / В. Киричук // Генеза. - 1994. - № 1. - С. 142-149.
6. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевский. -2-е изд. - Киев : Лыбидь, 1991. - 400 с.
7. Костомаров М. I. Закон Божий (Книга буття украшського народу) / М. I. Костомаров. - К. : Либщь, 1991. - 40 с.
8. Прщак О. Що таке iсторiя Украши / О. Прщак // Слово i час. - 1991. - № 1. -С. 55-60.
9. Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь / Л. Н. Гумилев. - М. : Мысль, 1989. - 765 с.
10. Фшос. i сощол. думка. - 1994. - № 3-4. - С. 36-73.
ЭТНОГЕНЕЗИС УКРАИНСКОГО НАРОДА И ОБРАЗОВАНИЕ ЕГО ПЕРВИЧНОЙ МЕНТАЛЬНОСТИ
Полищук И. А.
Раскрываются различные подходы и концепции этногенезиса украинского народа в контексте формирования его первичной ментальности. В рамках историософской парадигмы изучения украинской ментальности описываются основные вехи этногенезиса украинцев. Отмечается ярко выраженный земледельческий характер Трипольской культуры — протокультуры украинцев, которая определила особенности их первичной ментальности. Антское государство рассматривается как первая протоукраинская политическая общность, которая заложила ментальные свойства, которые найдут свое развитие в дальнейшей политической ментальности украинства: демократизм, децентрализм, регионализм и др.
Ключевые слова: этногенезис, украинская ментальность, Трипольская культура, Антское государство, Киевская Русь, демократизм, регионализм.
ETHNOGENY UKRAINIAN PEOPLE AND FORMATION ITS ORIGINAL MENTALITY
Polishchuk I. О.
Revealed a variety of approaches and concepts ethnogeny of the Ukrainian people in the context of its primary mentality. Within historiosophical Ukrainian mentality paradigm study describes key milestones ethnogeny of Ukrainians. Emphasized on the bright tilling discovered the nature of Tripoli culture — protocultural Ukrainian, which defined the original features of their mentality. Ants state is seen as the first proto-Ukrainian political
community, which laid the mental qualities that find their further development in the political mentality of the Ukrainians: democracy, decentralization, regionalism and more.
The article made the following conclusions. To solve the problem of Ukrainian eth-nogeny finally and clearly, convincingly and consistently play its period features and is quite a difficult task given the complex dynamic processes ethnogeny. The process of the emergence of ethnicity is not always adequate and comprehensive reflection of scientific sources. But we can talk about the possibility and the need to find the most acceptable and scientifically correct hypotheses concerning Ukrainian ethnogeny.
In this connection, the indigenous-origin Ukrainians autonomous version looks like is that most meets the requirements. Summarizing some moments Ukrainian ethnogeny should pay attention to the specific features of the formation of primitive mentality of pre Ukrainians who subsequently receive proper development of the mentality of the Ukrainian people. Prolonged existence of matriarchal clan system in the distant predecessors Ukrainian ensured the dominance of women in their mentality primary which is fixed at the time of Tripoli culture in the cult of the earth-mother, typical, however, for all grain-growing nations. Surely this time there is a future mental dominant Slavs — female archetype of the Earth Mother. The emergence of a day of metals territorial community where there is communal land ownership, and processing is carried out a separate family, on the one hand, determines saving big role family (actually a mother) in the education and life of a particular individual, and withother hand, reinforces sedentary, propensity to a certain piece of land that forms the mentality of a no-aggressive expansionist motivations and as a result — peacefulness. The latest feature best manifested in Ukrainian, which for all its history never won one but, however, were themselves the object ofpermanent conquest. The existence of modern Ukrainian territory Scythian-Skolot, Ants States is representative of the capacity of the substrate to the proto-Ukrai-nian political organization. Study of the socio-political system Ants state, which M. S. Grushevsky generally believed the first Ukrainian state formation, and to determine certain characteristics of political mentality of their own immediate ancestors Ukrainian. The decisive role of tribal assembly, which later transformed into Kiev Rus in the council, shows immanence democratic guidelines original Ukrainian mentality. At the same time the actual exercise offunctions among convening meetings of tribal council of elders, which often had the sole head — his head, which writes the same M. S. Gru-shevsky [6, p. 33], indicating both the propensity to collective forms of governance, and in disregard of the principle of autocracy and a mistrust or neglect their own authorities. The latter attitude will develop in a typical Ukrainian political mentality and will be called «egalitarian negativity» with respect to their political leaders and the political elite. Polycentric state system Ants state determines the political and mental focus our ancient predecessors decentralism that evolutionary regionalism to Ukrainian.
Key words: ethnogeny, Ukrainian mentality, Tripoli culture, Ants state, Kiev Rus, democracy, regionalism.
