CC BY
61С. М. Передерй
УДК 821.111 (73) 09
АМЕРИКАНСЬКА ДЕТЕКТИВНА Л1ТЕРАТУРА 20-30-х poKiB ХХ столптя: ТРАДИЦП I НОВАЦП
гдтею iз потужних сил розвитку лгтературних жанрiв, рiзних за змютом, якiстю вiдтворення дiйсностi, художшми правилами, у тому числi й детективу, е взаемодтя традицш i новацш, канонiзацiя та деканонiзацiя як взаемопов'язат явища, чия методологiчна роль полягае у виявленнi усталених, трансформованих i нових творчих форм, що визначають художню своерiднiсть, багатограншсть творчосп письменника. У цих поняттях концентруеться велика енергiя, що народжуеться внасладок взаемоди творчих, рецепцiйних та функцюнальних чинни-шв л1тературного процесу, як1 утверджують i високий статус метажанру. Адже останнiй, за визначенням Ц. Тодорова, - це «мюце зустрь чi загально! поетики та фактично! ютори л1тератури; з ще! точки зору вiн е предметом прившейованим, i завдяки цьому вш може стати головним персонажем лгтературних дослвджень...» [4, с. 30].
У буремному ХХ столтт, та й не лише у ньому, i в епосi, i в трищ, i в драмi усввдом-лення необхiдностi постшного творчого переосмислення традицш i нетрадицiйностi е не лише бажаною, але й необхвдною умовою для зростання художньо! майстерностi, нагальною потребою будь-яко! нацюнально! л1тератури.
Безумовно, «жанри iснують як iнститут, вони функцюнують як «горизонти сподь вання» для читача, як «моделi писання» для авторiв [4, с. 29]». Глибоко ввдчуваючи вимоги свое! доби i жанровi сподiвання читача, американський майстер «крутого»
детективу Керолл Джон Дейт створив литературного героя, якого ще не було у детективному тип письма, а саме: вш мав риси вдеального борця за справедливiсть, ведомого ще з чаав Фенiмора Купера. Справедливють для такого героя була найбшьшою цiннiстю. Навiть закон поступався перед нею. Звали цього героя-лицаря Рейс Вшьямс. Зберiгав вiн популярнiсть до п'ятдесятих рок1в ХХ стол1ття, а вперше з'явився в оповiданнi К. Дейл1 у 1923 роцi в журнал «Black Mask», за кшька мiсяцiв до появи першого оповвдання не менш вiдомого майстра детективу Дешилла Геммета, з не менш ввдомим л1тературним героем - Оперативником iз детективного агентства «Континенталь».
Однак й досi ставлення американських лгтературних критиков до творчостi К. Дейт лишаеться неоднозначним. Так, Рон Гуларт, Дейввд Медден, Вiльям Нолан та iншi дослвд-ники вважають, що за сучасними стандартами твори К. Дейл1 нечитабельнi, а основний його внесок у розвиток «крутого» детективу - першкть за часом публшаци творiв цього жанрового рiзновиду. Перевагу названi критики надають Д. Геммету i Р. Чандлеру. Проте щ автори випускають з уваги, що К. Дейл1 i Д. Геммет довгий час йшли «нога в ногу» у напрямi ститстичного впливу на сво!х послвдовнишв, а вплив Д. Геммета обмежувався одним десятилитям.
Безперечно, автор «Червоних жнив», «Прокляття Дейшв», «Мальтшського соколам» та шших детективних творiв вiдiграв значну роль у створеннi морального кодексу амери-канського приватного детектива, проте твор-чiсть його послвдовниюв - Рауля Впфилда, Фредерiка Небеля, Пола Кейна, Роджерi Торрi стали забувати вже в 40-i роки ХХ столитя, коли набрав силу «суб'ективний» стиль Реймонда Чандлера, а його лтера-турний герой - Фшп Марлоу - самотнiй чесний лицар iз поетичним ореолом - бшьше нагадував героя К. Дейл1 Реймса Вшьямса, шж оперативника Д. Геммета.
Варто акцентувати увагу i на тому, що подiбних до героя К. Дейлi персонаж1в
можна знайти i у TB0p40cri Росса Мак-дональда, Роберта Паркера, Била Пронцит. MiKKi Спiллейн завжди визнавав себе послвдовником К. Дейлi. Другий роман пись-менника про Майка Хаммера «My Gun is Quick» побудований за художньою моделлю роману К. Дейлi «The Hidden Hand» (1929).
На неоднозначне ставлення до творчосп К. Дейлi можуть впливати рiзнi фактори - як об'ективт, так i суб'eктивнi. До остантх, зокрема, можна зарахувати бiльшу увагу редактора журналу «Black Mask» Джозефа Шоу до творчосп Д. Геммета, його «об'ектив-ного», реалiстичного стилю i недостатню увагу до творчосп К. Дейлi, його «суб'ектив-ного» стилю, досить «розхристаного», але такого популярного серед читачш «золото!» епохи американського детективу.
Новаторською рисою творчосп ведомого майстра «крутого» детективу Раймонда Чандлера було його вмшня вибудовувати сюжет, який тдкреслював неповторнiсть лiтературних геро!в, а не вщкидав !х на заднiй план заплутатстю рiзноманiтних прийомiв розслiдування, таемничютю тощо. Р. Чандлер ставився до сюжету як до живо! ютоти, що поступово розвиваеться разом iз розвитком перипетш самого твору. Письмен-ник досить прохолодно оцiнював п детектив-нi твори, в яких детективне розслiдування завуальовував особистiснi риси ллературних геро!в. Очевидно, цим пояснюсться те, що популярний герой роматв Р. Чандлера -Фiлiп Марлоу, мае яскрав™ особистiснi риси, шж геро! Д. Геммета. Фiлiп Марлоу поеднуе досить критичне ставлення до дшсносп з iдеалiзмом, романгичнiстю. Часто вш виступае у ролi своервдного гiда щодо читача, оцiнюючи реали Лос-Анджелеса 30-х рокiв ХХ столптя.
Ще однiею новаторською рисою Р. Чанд-лера було його ставлення до естетичних ресурсiв мови, до стилю. Саме тому вiн часто шдкреслював, що вважае себе письменни-ком, а не автором детективних романiв, у яких значення стилю недооцшювалось.
Безперечною заслугою Р. Чандлера е також його вмiння змшювати рiвень сприй-
няття детективного тексту читачем. Його твори - це вже не «особлива казка про злочин», а вщдзеркалення морального рiвня сустльства, однак без нав'язливо! дидак-тичностi. Письменник вiдтворюe особливу атмосферу, наповнену вiдчуттям морально!, духовно!, сощально! катастрофи, що хвилюе та штригуе водночас, змушуе читача задума-тись i поступово розгадувати причини стихшних i спланованих подiй, спонтанно! i усвiдомлено!' волi лiтературних геро!в. У творах Р.Чандлера протистояння особистостi й сустльства максимально загострене, а тому в читача i виникае бажання вiдчути нарештi очiкувану гармонiю, яко! так не вистачае в недосконалому свiтi. Професiйна етика, моральний кодекс популярного литературного героя ромашв Р. Чандлера Фiлiпа Марлоу незмшш й постiйнi, вселяли вiру у торжество справедливосп i в часи Р. Чандлера, утверджують !! i на початку ХХ1 столптя.
Авторський стиль, безперечно, вдоско-налюеться. Р. Чандлер поступово звiльняе-ться ввд «об'ективностi^» новел 30-х роюв ХХ столiття. Його стиль стае у романних версiях бiльш барвистим, яскравим, суб'ективним, виразним, сюжетнi лшл - динамiчнiшими, значно змiстовнiшають дiалоги.
Американськ! й англiйськi лiтературнi критики не одразу оцiнили першi кроки Р. Чандлера у метажанрi детективного роману. Можливо, мав рацiю Р. Остш Фрiмен, коли акцентував увагу на тому, що статус детективних творiв, любовних iсторiй та кторичних романiв визначаеться кращими зразками, однак детектив оцшюють виключ-но орiентуючись на невдачi [5, с. 28]. Можна погодитись i з тим, що, «детектив, здатний повнiстю вщгворити всi характернi риси метажанру, залишаючись при цьому твором, написаним досконалою мовою, з умiло змальованим фоном i цiкавими характерами, що вщповвдають найсуворiшим лiтературним канонам, залишаеться, можливо, надзви-чайно рiдкiсним явищем у художнiй прозi [5, с. 29]». Мiж iншим, таке сприйняття харак-
терне i в наш дт. Авторитетна енциклопедш «Бритатка» (2002) визначае детектив не як самостшний жанр, а як вид популярно'' лiтератури. На думку ато^в енциклопедй' традицiйними елементами детективно'' iсторiï е: 1) досконалий, на перший погляд, злочин, тобто такий, що заслуговуе на увагу читача чи глядача; 2) навмисне невiрно визначений пвдозрюваний, на якого вказують сввдчення, що, безперечно е штригуючим сюжетним елементом; 3) помилки недалеко-глядних, обмежених спiвробiтникiв полщи; що пвдкреслюють досконал1 особистiснi риси детектива, 4) неординарнi здiбностi де тек-тива, що проявляються у процеа спостере-ження, та його високий штелектуальний рiвень; 5) непередбачувана розв'язка, у як1й детектив розкривае спосiб встановлення особистостi злочинця [6, с. 39].
Досить невисоку ощнку отримав перший роман Р. Чандлера «Вiчний сон». Однак, лицарськ1 риси героя роману Фшпа Марлоу, майстерно змальованi письменником, який надзвичайно високо ставив естетичш цiнностi, з часом зумши змiнити професшну оцiнку лггературних кригикiв, побачити у ньому новий тип героя, що продовжуе героïчну лiнiю, започатковану Рейсом Вiльямсом К. Дейл1, а отже розвивае лтера-турну традицто.
Необхвдно зазначити, що еволюцшний шлях цiеï традици був досить складним, на що, на жаль, не завжди звертають увагу сучасш дослвдники. Варто пригадати, що один iз найпопуляршших авторiв детективiв Еллерi Квiн вказував у сво'х спогадах пвд назвою «Сторшки iз записно'' книжки редактор1в», що протягом сiмнадцяти рок1в пiсля першого видання (1845 р.) «Новел» Е. По у Сполучених Штатах Америки не було надруковано книги, до яко'' б увшшов хоч один детективний твiр. Лише 1863 року побачили свiт двi книжки: «Незвичайш оповвдання детектива, або цiкавi випадки злочишв», що була надрукована нью-йоркським видавництвом "Dick and Fitzgerald", а також збiрка «Янтарш боги та
iншi оповiдaння» Гappiет Пpескотт, де вмщено одне детективне оповiдaння «У погpебi». У 18б5 p. видавництво "Dick and Fitzgerald" видало книжку iз
записно1' книжки нью-йоpкського детектива. Особистi нотатки Дж. Б», написану Джоном Б. Вiльямсом, яка мютила 22 новели пpо подвиги детектива Джеймса Бpaмптонa.
Тpивaлий час дослвдники детективу та твоpчостi Eллеpi Kвiнa вважали, що цей псевдошм обpaли двоюpiднi бpaти -Фpедеpiк Денней i Maнфpед Лi - вiдомi pедaктоpи жypнaлy «Mystery Legue Magazine» (з 1941p. «Ellery Queen Mystery Magazine»), yклaдaчi збipок детективниx твоpiв. Однак виявляeться, що цi iменa теж вигaдaнi, на що, зо^ема, звеpтae увагу А. Гaгapiн у mслямовi до однieï зi збipок детективниx твоpiв Eллеpi Kвiнa [2, сс. 388 -389]. Дослвдник вкaзye, що один iз бpaтiв -Деннiель Нетен, в опублжованш aвтобiо-гpaфiï пiд назвою «Золота осшь» (19б3) pозкpивae чеpговy «мютифкацш»: вiн обpaв псевдонiм Фpедеpiк Денней, а його 6par Maнфpед Лшофсю - Maнфpед Беннiнrтон Лi.
Eллеpi Kвiн пpиxодить до висновку, що «детективна новела, нaдpyковaнa генieм По, ледве не пiшлa paзом з ним у могилу», а також ввaжae, що в англшськш лiтеpaтypi цей жaнp одpaзy отpимaв бшьш свiтлi пеpспективи. Адже, починаючи з 1850 pокy, пiсля опyблiкyвaння чотиpьоx статей пpо полiцiю в жypнaлi «Home Reading» («Домaшнe читання^>), який видавав Чapльз Дiккенс пpотягом 1850 - 1890-x pокiв, aвтоpи детективниx «спогaдiв» наповнювали книж-ковий pинок лавиною детективниx «спо-гaдiв». Дослвдник згaдye твоpи Eндpю Фоppестеpa-молодшого, Чapльзa Mapтелa (Томаса Делфа), Aльфpедa ^юза та iн.
Eллеpi Kвiн пiдкpеслюe, що з 1845 по 18б2 piк лише час вiд часу детективш новели з'являлись у жypнaлax ^<для сiмей-ного читання». Болгapський дослiдник Богомiл Райнов теж пеpеконaний: «Xочa aмеpикaнськa лiтеpaтypa завдяки Eдгapy По i ввaжaeться однieю iз pодонaчaльниць детек-
тивного жанру, до юнця минулого столптя у нш не помчали явищ, що заслуговують на б1льш чи менш серйозну увагу. I не дивно. Нечисленна читацька «елта» ставилась до жанру, що перебував у стан становлення, з презирством, а для широкого загалу геро! на зразок Дюпена були на занадто високому штелектуальному р1вн1 [3, с. 58]».
Особливу увагу заслуговуе «листок четвертий» 1з записно! книжки Еллер1 Квша. Саме у ньому вш роздумуе про цшстсть детективних твор1в, яка визначаеться стльною вдейно-тематичною спрямовашстю. На його думку, одну третину вщомо! на той час тисяч1 зб1рок детектив1в оповвдань становлять зб1рки змшано! i загально! тематики, у яких бшьшкть творiв присвяченi розкриттю злочинiв, але мають рiзних центральних персонаж1в. Понад половина цiеï тисячi - твори, не пов'язанi м1ж собою сюжетом, але об'еднанi головним героем. Приблизно шосту частину ввд загально! кшькосп становлять записки агенпв секрет-них служб, збiрки пародй i стилiзацiй, антологи тощо.
Мра лiтературноï едносп названих груп неоднакова. Об'еднавчим фактором для першо! групи е те, що вони написан одним автором i тому мають ввдбиток його стилю. У збiрках друго! групи ступiнь едностi значно вищий.
Автори детектив1в прагнули теоретично осмислити принципи такого типу письма, визначити перспективи його майбутнього розвитку. Керуючись цими завданнями, Р. Оспн Фрiмен в есе «Мистецтво детективу» (1924) вказуе на його ввдмшшсть ввд кримiнального роману. В основi сюжету останнього - поди трапчт, жахливi. Основне завдання автора кримшального роману - створення атмосфери жаху з досить помiтним вiдтiнком грубо! сенса-цiйностi [5, с. 30].
Ще однiею специфiчною рисою детективу, яка в1дазняе його вщ iнших прозових творiв, е те, що задоволення, яке вiн приносить, мае, передуам, iнтелектуальний
характер. Звичайно, автор детективу, як шших прозових твор1в, звертае увагу на красу стилю, мовного вираження, гумор, цiкавi характери, емоцiйну сюжетну напру гу. Однак, на вщмшу вщ шших прозових жанрiв, усi цi властивосп у детективi пiдпорядкованi штелектуальному аспекту [5, с. 31].
Визначальною рисою детективу, без-перечно, е i те, що його структура шдпоряд-кована читай логiчнiй схемi розслщування [5, 3 с. 3]. З огляду на щ специфiчнi риси, дослвдник визначае чотири основнi компо-ненти сюжету: 1) детективна проблема висвилюеться з урахуванням того, що злочин проти особистостi iнтригуе читача бiльше, ашж злочин проти власносп, а вбивство як злочин надае сюжетовi особливого драматизму; 2) автор детективного твору поввдомляе про факти злочину за умови, що вони виникають в оповiдi без 1хнього ютинного взаемозв'язку; 3) роз-криття таемнищ злочину зазвичай е кульмь нацшним моментом оповiдi, однак драматизм повинен поеднуватись iз аргументо-ватстю висновшв; 4) аргументованiсть вис-новюв - одна з найважливших властивостей детективу, адже саме вона приносить чита-чевi очiкуване iнтелектуальне задоволення [5, сс. 34 - 36].
Ввдомий американський письменник С. С. Ван Дайн (псевдошм Уiлларда Хантшг-тона Райта) визначив своервдне кредо, що базуеться на практичному досвiдi визнаних майстрiв детективу, а також на своему власному. Створення детективного роману, на його переконання, передбачае дотримання певних правил, що були зафшсоват у його «Twenty Rules for Writing Detective Stories» («Двадцяти правилах для написання детективних романв», 1928) [1, сс. 38 - 41]. Дотримання цих правил певною мрою визначало достатньо високий рiвень сприй-няття читачем детективних творiв, адже, наприклад, першi два правила, запропоноват С. С. Ван Дайном, забезпечували, насам-перед, шанобливе ставлення письменника до
особистосп читача: 1) читач повинен мати piBHi з детективом можливосп для розкриття таемниц1 злочину, Bci способи розкриття злочину повиннi бути ясно визначеш та описанi; 2) забороняеться вводити в оману читача, окр!м тих випадк1в, коли його разом з детективом за вама правилами чесно! гри обманюе злочинець. Досить важливим для сприйняття е i правило 20 (у детективному творi забороняеться використання занадго ввдомих та стереотипних засобiв розкриття таемницi).
Автор намагався також забезпечити жанрову «чистоту», яку б щдтримували так! правила: 3) у роман! не повинно бути любовно! лшп; 8) (абсолютно неприпустим! так! способи встановлення ютини, як ворожшня, спригачт сеанси, читання чужих думок тощо; 9) у твор! повинен д1яти лише один детектив, тобто лише один головний герой дедукци, лише один deus ex machina; 14) споаб убивства i засоби розкриття зло-чину мають вiдповiдати критерiям рацю-нальносл й науковостi, неприпустимi гiпотетичнi та фантастичт елементи, адже вони - прерогатива пригодницького типу письма; 16) слвд уникати лiтературних ввдстушв, глибокого аналiзу характер1в, що однак не заперечуе змалювання чгтко окреслених рис особистосп; 19) ус! злочини повинн зд1йснюватися з особистих мотив!в; м!жнародш протистояння та вшськова политика не е предметом детективу. Одне з його завдань - звшьнення ввд власних пригнчених бажань i емоцш.
Варто щдкреслига, що четверте правило Ван Дайна (аш сам детектив, аш будь-хто з офщшних донавач!в не повинен виявитись злочинцем) [1, с. 38], як i 7 правило Рональда Нокса (з такою ж вимогою) !з його «Ten Commandments for Detective Fiction» («Десяти заповедей детективного роману») (1929) [1, с. 79] не завжди знаходили шдтримку автор!в детектив!в, на вщмшу, скаж!мо, в!д таких правил: 5) злочинець визначаеться дедуктивним шляхом за допомогою лопчних висновк1в, а не завдяки
випадковост чи немотивованому 3i3HaHH^ 6) детектив вибудовуе сво1 узагальнення на основi aнaлiзу зiбрaних факпв, 10) злочинець мае бути досить помгтним персонажем чи 12) скшьки б не було в роман вбивств, злочинець мусить бути лише один; звкно вiн може мати помiчникa чи спiвучaсникa, але тягар вини мае лежати на плечах одше! людини. Як приклади, наведемо романи А. Крют «The Murder of Rodger Ackroyd» («Убивство Роджера Екройда», 1926), «Hercule Poirot's Christmas» (<^здво Еркюля Пуаро», 1938), у яких формуеться новий «екстремальний досввд» метажанру, роман Е. Квiнa «Труна з секретом». Прикметним е те, що, порушуючи 4 правило Ван Дайна та 7 правило Рональда Нокса, А. Крют порушуе свою ж традищю, а саме: уникнувши елеменпв натурал1зму у бшьшосп твор1в, у ромaнi «Рiздво Еркюля Пуаро» вона зображуе особливо кривавий характер убивства, водночас дотримуючись 7 правила Ван Дайна (у детективному творi використання натуратстичних елеменпв цшком виправдане).
Пропонуе Ван Дайн i правила «меншого масштабу», можливо, дещо нaïвнi з погляду сучасного дослвдника та читача: 11) убивцею не може бути хтось iз прислуги; 13) у детективному ромаш не треба змальовувати таемних мaфiозних угруповань; 15) у будь-який момент розкриття таемнищ мае бути очевидним; 17) тягар вини за здшснений злочин повинен нести не злочинець-професюнал, а людина, що стала на хибний шлях; 18) злочин у детективному ромаш не повинен бути нещасним випадком чи самогубством.
Правила-«заповвд» Рональда Нокса, як i жaнровi принципи С. С. Ван Дайна, теж можна под1лити на групи. Групу, що забез-печувала б достaтнiй рiвень сприйняття детективного твору, сформували таш правила: 8)автор мусить вчасно давати достатню для роздум1в читача шформащю, в тому чи^ й секрет розкриття таемнищ; 9 друг детектива виконуе роль штелек-
туального спаринг-партнера щодо читача; 10) брати-близнюки i взагалi двшники не повинт з'являтись, якщо автор вщповщним чином не п^дготував до ще! появи читач1в.
«Заповiдi», що забезпечували б жанрову «чистоту», Р. Нокс пропонуе так1: 2) запере-чуеться вплив на розвиток сюжету надпри-родних сил; 6) детективу нiколи не повинен допомагати щасливий випадок; вш також не може керуватися щдсввдомою, але вiрною iнтуïцiею.
Група правил «меншого масштабу»: 1) злочинцем мае бути хтось, згаданий ще на початку роману, а не випадковий, таемничий незнайомець; 3) слад уникати наявностi бiльш нтж одного таемного примщення чи таемного ходу, 4) неприпустимо застосову-вати невiдомi отруйнi речовини, а також засоби, що вимагають детального наукового пояснення наприкiнцi твору; 5) персонажем-злочинцем не повинен бути китаець (можливо для того, щоб змiнити звичне для Заходу уявлення про жителя Щднебесно! 1мпери як про людину надто розумну, але недостатньо моральну). Як бачимо, позици обох письменниюв щодо формування жанро-вих принцитв детективу досить близьк1.
Е.Квш, починаючи зi свого першого роману «The Roman Hat Mystery» (1929) (варiанти перекладу росшською мовою: «Тайна римской шляпы», «Тайна исчезнувшей шляпы», «Таинственный цилиндр»), дотримуеться певних правил, запропонова-них С. С. Ван Дайном, насамперед, тих, що виявляють повагу до читача, утверджуючи доктрину «чесно! гри з читачем». Однак, заручившись щдтримкою оповщача Дж. Дж. Мак-К., героьдетективи Е. Квш та Р. Квш, перебуваючи за сюжетною легендою в «щитчному» iталiйському хронотопi, вручили йому рукопис майбутньо! книжки, що максимально розширюе жанровий проспр детективного роману. Адже Е. Квш-автор апелюе у нiй до загадкових, видуманих текспв: роздумiв детектива Тамаю Хiро, мемуарiв префекта полiцiï Огюста Брiльона, «Посiбника для мисливця за злочинцями»
Джеймса Редiкса-молодшого, статтi свого романного батька-детектива Рiчарда Квша «Американський кримшальний свiт i методи розкриття його злочинiв», ускладнюючи й водночас прикрашаючи структуру детективного роману лиературними вщступами та пильною увагою до характерiв геро!в, що було неприпустимим, зпдно з правилами С. С. Ван Дайна.
Рекс Стаут написав свш перший твiр «How Like a God» («Подiбний до Бога») теж 1929 року, однак у жанровому рiзновидi психолопчного роману. I лише у 1934 рот побачив свiт детективний роман «Fer-de-Lance» («Вiстря списа»), де вперше злочин розкриватимуть знамении №ро Вульф та його компаньйон Арчi Гудвiн. Наступний роман «The League of Frightened Men» («Лпа наляканих чоловiкiв», 1935) закрiпив устх попереднього. Варто акцентувати увагу на тому, що обидва романи досить швидко були екратзоваш, що служить щдтвердженням активно! взаемодо лiтератури та шномистец-тва та е характерною ознакою епохи 30-х рошв ХХ столiття. Талановитий, ексцентрич-ний Нiро Вульф одразу ж наблизився до типологiчного ряду геро!в «крутого» детективу, адже, на вщмшу ввд геро!в класичного детективу, вiн розкривае злочини не заради штелектуально! забави чи наукового ште-ресу, а утверджуючи статус незалежно! особистостi, яка може творити свш неповтор-ний, хоча й дещо утопiчний свiт.
Перiод 20 - 30-х роюв ХХ столптя пд-тверджуе: розвиток детективного письма виз-начався не лише орiентацiею на окремi класичнi, взiрцевi форми у дус Е. По, У. Коллшза, Е. Габорiо, А. Конан-Дойла, Г. Честертона, А. Крiстi та in, а й переосмис-ленням авторами детективiв уае! сукупностi здобутшв та естетичного досвщу.
АНОТАЦ1Я
У статп розкриваеться щейно-образна спорiдненiсть американського детективу 2030-х рошв XX столптя, а також новаторсью спрямування, що визначають нацiональну своерiднiсть жанру.
Ключовi слова: американська ттера-тура, детектив, жанр, традици, новаци.
АННОТАЦИЯ
В статье раскрывается идейно-образное родство американского детектива 20-30-х годов XX века, а также новаторские направления, определяющие национальное своеобразие жанра.
Ключевые слова: американская литература, детектив, жанр, традиции, новации.
SUMMARY
The article focuses on the unity of ideas and images in the American detective genre in the 1920-1930's as well as the innovative trends defining the genre's national peculiarities.
Key words: American literature, detective, genre, traditions, innovative trends.
Л1ТЕРАТУРА
1. Ван Дайн С. С. Двадцать правил для писания детективных романов / Стивен Ван Дайн // Как сделать детектив / [сост. А. Строева] / Пер. с англ., франц., исп., нем. С. Белова и др. - М. : Радуга, 1990. -С. 38-41.
2. Гагарин А. Мистическая сила детектива / Анатолий Гагарин // Квин Э. Санаторий смерти; Таинственный цилиндр: Романы. - Екатеринбург : Стрибог, 1994. -С. 388-392.
3. Райнов Б. Черный роман / Богомил Райнов. - М. : Прогресс, 1975. - 285 с.
4. Тодоров Ц. Поняття лггератури та iншi есе / Ц/ Тодоров. - К. : Вид. дiм «Киево-Могилянська академiя», 2006. - 162 с.
5. Фримен Р. Искусство детектива / Р. О. Фримен // Как сделать детектив. - М. : Радуга, 1990. - С. 28-37.
6. The New Encyclopaedia Britannica. -V.4. - 15th ed., 2002. - 980 p.
