CC BY
7Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-2. С. 158-164.
ЗЕМЕЛЬНОЕ ПРАВО; АГРАРНОЕ ПРАВО; ЭКОЛОГИЧЕСКОЕ ПРАВО; ПРИРОДОРЕСУРСНОЕ ПРАВО
УДК 34 (091); 348.42:348.73; 349.412:332.2
ЗМ1СТ ПРАВА ВЛАСНОСТ1 МОНАСТИР1В НА ЗЕМЕЛЬН1 Д1ЛЯНКИ НА Л1ВОБЕРЕЖН1Й УКРА1Н1 У ХУП-ХУШ СТ.
Волощенко-В^лобокова О. М.
КиТвський утверситет права НащональноТ академи наук УкраТни м. КиТв, УкраТна
У статл анатзуеться змгст права власносп монастирш на земельш дiлянки на Лiвобережнiй Укра!ш у ХУП-ХУШ ст. Здшснено огляд законодавчих актш зазначеного перюду, що визначали обсяг права власностi монастирш. Проаналiзовано змiст права володшня, користування та розпорядження землями. Вiдзначено особливосл здшснення господарсько! дiяльностi на власних землях, а також застосування права земельного сервитуту. Автор доходить висновку про нечасте вщчуження земельних дiлянок мона-стирями внаслiдок iснування заборони, встановлено! церковним правом.
Ключов1 слова: право власносп, монастир, володiння, користування, розпорядження, земельш дшянки, церковне право, гетьмансью ушверсали.
Актуальшсть проблеми. Реформування правово! системи Укра!ни на сучасному етат потребуе дотримання задекларованих стандарт1в сощально-правово! держави, зокрема, прав { свобод людини { громадянина. Ключовим з них е право на свободу думки, совют { в1росповщання. Вивчення та переосмислення ставлення до церкви, норм церковного права дасть змогу сучасним правникам удосконалити законодавство, що визначае статус релпшних оргашзацш в Укра!ш; уточнити !х права та обов'язки у сфер1 земельних правовщносин, окреслить напрямок вдосконалення вщносин м1ж державою 1 церквою, як одшею з шституцш сучасного громадянського суспшьства.
Мета статт1. Визначити змют права власносп монастир1в на земельш дшянки на Л1вобережнш Укра!ш у ХУП-ХУШ ст.
Аналгз наукових джерел г публгкацШ. Висвггленню окремих аспекпв визначення змь сту права власносп монастир1в на украшських землях у ХУП-ХУШ ст. присвятили сво! роботи такi дослщники, як Лазаревський О., який з1брав та опубл1кував частину архiвних джерел та видав ряд монографш, в т. ч й про певш особливосп реашзацп монастирями права на землю [3; 4; 5]. Детальтше розкрив склад монастирсько! нерухомосп та питан-ня, пов'язаш з користуванням земельних д1лянок на Л1вобережнш Укра!ш в ХУП-ХУШ ст. Мордв1нцев В. [9], Хоча його робота мютить здебшьшого загальну характеристику екожмчно! складово! права власносп на землю, проте з1 змюту можна визначити пра-
вовi аспекти щодо особливосп реашзацл монастирями права користування. Але найваж-ливiшим джерелом для дослщження означено! проблематики е оригшальш документи i матерiали, зокрема, ушверсали укра!нських гетьманiв, що е доступними для нас завдяки аривним фондам, а також науковим !х публiкацiям новiтнього часу.
Повноваження православних монастирiв Лiвобережно! Укра!ни як власникiв в ХУИ-ХУШ ст.ст. визначали норми, що мiстились у Литовському статутi 1588 р., збiр-никах нiмецького мюького права, актах органiв загальноiмперсько!, росшсько!, та укра!нсько! влади - царських указах та грамотах, в ушверсалах гетьманiв, а також у збiрниках церковного права та iн. У вщповщних нормах була закрiплена можливють фактичного володiння монастирями землею [11, с. 477; 12, с. 127, 233, 247-248]. Отже, право власносп монастирiв було юридично забезпечене. Змют права влас-ностi складали правомочносп володiння, користування й розпорядження землею. Застосовуючи сучасну термiнологiю, можна сказати, що кожен монастир мав статус юридично! особи й фактично виступав незалежним власником майна. Тобто церков-на iерархiчна структура не поширювалась на майновi вiдносини й кожна юридична особа самостiйно здiйснювала управлшня, господарювання на земельних дiлянках, що !й належали, самостiйно визначала долю свого майна.
Володшня монастирями землею могло бути як законним, так i недобросовюним незаконним. Недобросовiсними незаконними володшнями можна назвати дiлянки, захоплеш у iнших власникiв [6, с. 355, 467-468]. Недобросовюш незаконнi володшня монастирi перетворювали у законнi за допомогою правовстановлюючих документiв - передусiм гетьманських унiверсалiв [14, с. 492-494].
Право користування землею фактично означало для монастирiв-землевласникiв можливють вилучати корисш властивосп землi для задоволення сво!х потреб. На-приклад, монастирi використовували землi для будiвництва оборонних, виробничих, житлових, культових примiщень, для заняття сiльським господарством. 1м як влас-никам також належало право на результати господарського використання землi: про-дукцiю, плоди, доходи.
Здiйснення окремих видiв господарсько! дiяльностi та бущвництво на власних землях певних видiв споруд потребувало в розглядуваний перюд спецiального до-зволу. Зокрема, це стосуеться бущвництва споруд вiйськового, зокрема, оборонного характеру. Монополда на !х зведення мало Вiйсько Запорiзьке. Однак монастирям за наявносп !х бажання та поважних зовнiшнiх причин дозволялося зведення такого виду споруд. Таю дозволи надавалися гетьманами у вигщщ окремих унiверсалiв. Так, ушверсалом Д.Многогршного вiд 1 липня 1669 р. Максаювському монастирю дозволялося побудувати фортецю та обвести !! влом та парканом, а козацькш стар-шинi заборонялося перешкоджати монастирю у здшсненш робiт: «монастир оный Максаковский для оборони своеи ... замыляет до кола валом и парканом обваровати и фортецу, подлуг силы монастирское, селами до того монастира прислушными, учи-нити_ такое велебного отца кумена дело похволяем» [14, с. 509-510].
Також спещального дозволу потребувало здшснення на власних землях такого виду господарсько! дiяльностi, як шинкування: виробництво та реалiзацiю горшча-них напо!в: горiлки, пива, вина, сивухи, меду. Подiбно до попереднього прикладу дозволи надавалися гетьманами у вигщщ спещальних унiверсалiв [13, с. 176, 270;
14, с. 184, 553, 637, 671, 758, 769-770]. Вони також могли бути надаш монастирям росшськими царями у вигщщ окремих указiв. 1нша господарська дiяльнiсть здшс-нювалась монастирями вшьно й не вимагала спецiального дозволу.
Право монастирiв на земельнi дшянки, маетки, поширювалось на поверхневий (грунтовий) шар в !! межах, на водш об'екти, лiси i багаторiчнi насадження, якi на нiй знаходились. Для здшснення користування це зокрема означало вирощування сiльськогосподарсько! продукцi! та будову виробничих примiщень для !! переробки та зберiгання. Зокрема, у монастирях вирощувалися в ХУП-ХУШ ст.ст. жито, овес, ячмшь, пшениця, горох, гречка, льон, конопля, просо, мак. Зокрема, жито використо-вували для виробництва хлiба та горiлки; ячмшь йшов на пиво, льон та конопля - на олда. У монастирських садибах вирощували грушi, яблука, сливи, волосью горiхи, виноград, малину. З городини культивували огiрки, ршу (турнепс), капусту, буряк, цибулю, пастернак, моркву, часник, хрш, редьку, петрушку, боби, диш, гарбузи, каву-ни. Картопля в документах ще не згадуеться [9, с. 3, 15, 16]. Також монастирi на сво!х землях займались скотарством. Вони розводили коней, овець, коз, свшей, корiв, робо-чу худобу - волiв. В маетках Киево-Печерсько! лаври, с. Лосиновське та Смшвське iснували коне заводи [9, с. 9]. У свинарсти використовували вiдходи вiнокуреного виробництва. Вщповщно, продукцiю велико! рогато! худоби монастирi споживали самi, а також реалiзовували: сир, масло, м'ясо, сало, вовну. Також в монастирських господарствах займались птахiвництвом: вирощували гусей, качок, кур, шдиюв.
Для утримання велико! рогато! худоби, звичайно, монастирi потребували спещаль-них площ для вирощування кормiв. Цей вид земель - пасовища, або у документах -сшожап, окремо видiляеться архiвними джерелами. Так, Хмельницький Б. ушверса-лом вщ 5 березня 1657 р. надав Лубенському Мгарському монастирю «сшожап»: «за отпущене грехов наших, даем моц сим писанием нашим до уживаня сеножатей тых, которые перед тым бернардыни лубенские держали» [13, с. 217-218].
Ще одшею категорiею земель цiльового використання були водоймища. Здебшь-шого це були озера, ставки та ш. Вони, природньо використовувались монастирями переважно для розведення та вилову риби. Але саме на такому способi !х використання наголошували документи про !х надання. Наприклад, Мазепа I., що видав низку ушверсатв монастирям на володшня водоймищами так зазначав спошб !х використання [15, с. 243, 334, 351-352, 112, 221, 609].
Земельш д^нки, що знаходилися у власносп монастирiв, не були позбавлеш недолiкiв, якi можна було усунути за допомогою встановлення права земельного серв^уту - права власника земельно! дшянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною дшянкою чи дшянками. Цей правовий шститут вже був вiдомий Литовському статуту 1588 р. Монастирi в дослщжуваний перiод висту-пали як власниками обслуговуючо!, так й пашвно! дiлянки.
Власниками панiвно! дiлянки вони виступали у таких випадках. По-перше, монастирям надавалося право на користування сусщшми водоймищами з метою вилову риби, що перебували у власносп Вшська Запорiзького. Так, Виговський I. ушверса-лом вiд 11 лютого 1659 р. Прилуцькому Густинському монастиревi встановив право цього монастиря користуватись р. Дшпро задля вилову риби: «на реце Днепре волное риб ловенне...» [14, с. 92] та ш. приклади [15, с. 171, 321].
Ушверсали гетьмашв про надання монастирям права на вилов риби в даному ви-падку можемо назвати документами про встановлення земельних сервиупв, але не про надання права постшного користування земельною дшянкою, оскiльки при при-пиненш iснування водойми (наприклад, у зв'язку з посухою, виснаженням шдзем-них вод, якими поповнюеться водойма, тощо) земельний сервiтут скасовувався через припинення його пiдстав. У подiбних обставинах землекористувач продовжував би iншим чином господарювати на земельнiй дiлянцi, наприклад, використовувати ïï як пасовище, вилучати з œï торф чи шше.
Ознаками сервiтуту в наведених прикладах е: 1) наявшсть двох дшянок - панiвноï та обслуговуючоï; 2) обслуговування однiеï дiлянки iншою вщбувалося в межах прав, якi були надаш монастирям як власникам пашвно1' земельно!' дiлянки щодо користування обслуговуючою. Такi права е обмеженими i передбачають користування лише певною частиною обслуговуючоï земельноï дiлянки для ч^ко зафiксованих потреб. Пiдставою встановлення земельного серв^ту для монастирiв-власникiв панiвноï дiлянки були гетьманськi унiверсали.
Одшею з найважливiших правомочностей власника е право розпорядження земельною дшянкою, яке монастирi реалiзувували через здшснення самостшного й незалежного виршення юридичноï чи фактичноï долi земельноï дiлянки, припинення (шляхом продажу чи обмшу) чи обмеження (шляхом передачi в оренду) належного 1м права власностг
Монастирi передавали право володшня та користування земельною дшянкою (без права ïï вщчуження) шшш особi внаслiдок договору оренди, що випливало з зм> сту документу, який або не мютив назви, або м^ мати такi назви, як, наприклад, «контракт» [16]. Передачу земельних дшянок орендаревi монастирi здiйснювали на певний строк за орендну плату. Тим самим вони передавали право володшня, користування i розпорядження земельною донкою (без права ïï вщчуження).
Прикладом договору оренди можна навести документ, опублшований у додатках до юторичного нарису Киево-Братського монастиря. Цей документ називаеться «Зо-бов'язання грецького Катериншського монастиря» про щорiчну сплату Киево-Брат-ському монастирю орендноï платнi за землю, на якш розпочато будову церкви, датований кв^нем 1745 р. В ньому орендар зобов'язуеться не порушувати право власносп на означену земельну дiлянку Киево-Братського монастиря, не намагатись навертати на ïï свою користь, не оскаржувати право власносп: «хочайби на означенную нашу церковь Высокомонаршая и грамота имела быть испрошена, еднак оной обители братской земле вту грамоту вносить как я, так и в будущое время никто другой с поссессоров моих не должни» [10, с. 384-385].
Ознаками права тимчасового користування земельною дшянкою тут виступають строковють, платнють, укладання договору та використання орендованоï земельноï дшянки для здшснення господарськоï чи ш. дiяльностi.
Монастирi-власники земельних дшянок також могли припинити належне хм право власностi шляхом ï^ вiдчуження через, наприклад, продаж. Таке повноваження iнколи зазначали документи про передачу права власносп - запов^и, акти про дару-вання, пожертву чи ш. Наприклад, у тексп, що наводиться, обдарованому церковному закладу, Киево-Братському монастирю, передаеться право власносп на земельну
д^нку, що включае й повноваження !! вщчужувати: вiддавати, дарувати, продавати на свш розсуд: «...на обнятье футора в Ивангородищу ...Епископа Мстиславского, Могилевского и Оршанского за его рукоданною през письмо поссесда... на их монастырь в вечную поссесда отдалисмо... даючи им целую моц тим лесом и грунтами при нем належитыми... шафовати, отдати, даровати, продати ведлуг подобанья своего...» [10, с. 357-358]. Але самих прикладiв продажу монастирями земель в розгля-дуваний перюд обмаль, хоча дехто з дослщниюв, зокрема росшський юторик кшця XIX ст. Мшютш В., стверджуе, що !х було протягом ХУИ-ХУШ ст. чимало [8, с. 162]. Iншi дослiдники, навпаки, або обходять увагою це питання, або зазначають, що ш-коли землю монастирi все ж продавали. Але це рщюсне явище було спричинене або економiчною необхщшстю, або невиправданою безпечнiстю настоятеля чи управителя [7, с. 402; 17, с. 263-264]. Покаранням за «марнотратство» було зняття з посади, переведення до шшого монастиря чи шше.
Часто самi документи про передачу прав власника на землю монастирям мютили заборону вщчуження, в т. ч. шляхом продажу !х в iншi руки. Як правило, це гетьман-ськi унiверсали про надання, акти про дарування, заповiти рiзних категорш осiб.
Насправдi, норми цивiльного права ХУШ ст., чиннi на Лiвобережнiй Укра!нi, не обмежували монастирi як суб'екти правовщносин у розпорядженнi земельними донками. Але норми церковного права, обов'язковi для виконання церковними особами та шститутами, забороняли продавати чи в шший спосiб вщчужувати будь-яке майно, що надiйшло у церковну власшсть [1, с. 70, 123, 177, 218-219, 229, 263-266, 340-341.]. Настоятель, адмшютращя та брапя мали турбуватися про користь, прибу-ток та цшсшсть цих земель.
В 1786 р. на Лiвобережнiй Укра!ш вiдбулося примусовое вилучення переважно! бiльшостi монастирських земель. Це вилучення, секуляризащя, можна стверджува-ти, вщбулося з мотивiв суспiльно! необхiдностi та для суспшьних потреб. Доклад-шше про проведення секуляризацi! див. шдроздш «Етапи законодавчого обмеження монастирського землеволодшня та секуляризацiя церковних земель на Лiвобережнiй Укра!нi».
Отже, змiст права власносп монастирiв на землю полягав в тому, що !м належали вс три види правомочностей, тобто володшня, користування i розпорядження земельними дшянками.
У тогочасному законодавствi не мютилося визначення поняття користування. Проте, для монастирiв та шших землевласникiв воно означало цiльове виробниче та iнше використання землi для певних життево необхiдних потреб з метою задово-лення сво!х економiчних, соцiальних i духовних потреб. Власник земл^ монастир, мiг використовувати землю для здшснення господарсько! та шшо!, не заборонено! законом, дiяльностi. Монастирi самостiйно, без зовнiшнього втручання з боку вищо-го церковного чи державного керiвництва будували житловi, культов^ господарськi будiвлi (млин, свiчний чи склозавод, пивоварня та ш), насаджували сiльськогоспо-дарськi культури, виробляли сшьськогосподарську продукцiю; також вони самостiй-но використовували для власних потреб наявш на земельних донках лiсовi насад-ження, воднi об'екти та ш. Вони мали право на майно та кошти, придбаш в результап цiе! господарсько! та iншо! комерцшно! дiяльностi створених ними заснованих тд-
приемств. При здшсненш вс1х вид1в правочишв з землею, в документах (актах дару-вання, кушвл^продажу та ш.) вказувалось цшьове призначення земельно! дшянки, шляхом вживання певного термшу: сшожать, орне поле, «огород», «комора в великом ряду» та ш. Але не було врегульовано питання про дшсшсть укладено! угоди у випадку змши новим власником цшьового призначення земель. Визначення та змша належносп земельно! дшянки до певно! категорн земель була прерогативою, в першу чергу, носив державно! влади, гетьмашв чи цар1в. Монастир! могли змшити цшьове призначення земель, яю перебували у !х власност^ за дозволом гетьмана.
В дослщжуваний перюд було вщомо та встановлювалось право земельного серв1туту. Ознаками серв1туту монастирських земель е: 1) наявшсть двох дшянок -пашвно! та обслуговуючо!; монастир! виступали власниками пашвно! дшянки, в ш-ших випадках - обслуговуючо!; 2) обслуговування одше! дшянки шшою вщбуваеть-ся в межах прав, яю надаш монастирям як власникам пашвно! земельно! д1лянки щодо користування обслуговуючою. Пщставою встановлення земельного серв1туту для монастир!в-власниюв пашвно! дшянки були гетьмансью ушверсали. З цього можна зробити висновок, що гетьмани при наданш у власшсть монастир1в д1лянок з зручностями, перевагами, корисними характеристиками передбачали встановлення або встановлювали сам1 щодо цих д1лянок земельний серв1тут, тобто обмежене плат-не користування територ1ею з метою сприяння зростанню матер1ального становища монастир1в.
Право розпорядження монастир1 реал1зували через передачу сво!х земельних д1ля-нок у коротко- чи довгострокову оренду (волод1ння I користування) для господарсь-кого використання, а також вони вшьно обм1нювали землю та продавали !!. Цив1льне право ХУП-ХУШ ст. не обмежувало монастир1 у прав! розпорядження майном. Але норми церковного права приписували збшьшувати та збериати набуте майно, дозво-ляючи вщчужувати його лише за надзвичайних обставин. Тобто мало м!сце норма-тивне (встановлене законодавцем) обмеження права вшьного розпорядження майном в штересах церкви, под!бно до того як сьогодш може бути обмежене це право в ште-ресах суспшьства. Тому !снуе нечисленна к!льк!сть приклад!в продажу монастирями земельних маетк!в.
Список л^ератури:
1. Бенешевич В.Н. Древнеславянская Кормчая в Х1У титулах без толкований - Вип.1-2. - СПб., 1906. - 504 с.
2. Выпись из книг нежинской ратуши / В кн. Мухин Н. Киево-Братский училищный монастырь. Исторический очерк. - К., 1893. - С. 357-358.
3. Лазаревский А.Л. Акты по истории землевладения в Малороссии (1630-1690) // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. - К.,1890. - Кн. 4. - Отд. 3. - С. 85-135.
4. Лазаревский А. Акты по истории монастырского землвладения в Малороссии (1636-1730) // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. - К., 1891. - Кн. 5. - С.49-93.
5. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения, управления. В 3 т. - К., 1888-1902. - 708 с.
6. Лазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. - К., 1888 - т. 2 Полк Нежинский. - 602 с.
7. Лазаревский А. Описание старой Малороссии : В 3 т. - К., 1902. - Т. 3 Полк Прилуцкий. - 684 с.
8. Милютин В. О недвижимых имуществах духовенства в Росии // Чтения в обществе истории и древностей российских при Московском университете. - 1860. - Кн. 3. - С. 162.
9. Мордвинцев В.М. Сельское хозяйство в манастырских вотчинах Левобежной Украины в XVIII в. - К., 1998 - 48с.
10. Мухин Н. Киево-Братский училищный монастырь. Исторический очерк. - К., 1893 - 426с.
11. Сборник императорского русского исторического общества. - 1885. - Т.43. - 504с.
12. Статут Валжага княства Штоускага 1588: Тэксты. Даведтк. Каментарьи. - Мшск, 1989. - 573с.
13. Ушверсали Богдана Хмельницького (1648-1657) - К., 1998. - 416с.
14. Ун1версали украшських гетьмашв вщ 1вана Виговського до 1вана Самойловича (1657-1687) -Киев-Льв1в, 2004. - 1088 с.
15. Ушверсали 1вана Мазепи (1687-1709) - К.-Л., 2002 - 802с.
16. ЦД1АУ, м.Кшв Ф.161 оп.1 спр.78 арк.1.
17. Шпачинський Н. Киевский митрополит Арсений Могилянский и состояние Киевской митрополии в его правление (1757-1770) - К., 1907 - 394с.
Волощенко-Вислобокова О. Н. Содержание права собственности монастырей на земельные участки на Левобережной Украине в XVII-XVIII вв. / О. Н. Волощенко-Вислобокова // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2013. - Т. 26 (65). № 2-2. - С. 158-164.
В статье анализируется содержание права собственности монастырей на земельные участки на Левобережной Украине в XVII-XVIII вв. Сделан обзор законодательных актов указанного периода, которые определяли объем права собственности монастырей. Проанализировано содержание права владения, пользования и распоряжения землями. Отмечены особенности осуществления хозяйственной деятельности на собственных землях, а также применение права земельного сервитута. Автор приходит к выводу о нечастом отчуждении земельных участков монастырями вследствие существования запрета, установленного церковным правом.
Ключевые слова: право собственности, монастырь, владение, пользование, распоряжение, земельные участки, церковное право, гетьманские универсалы.
CONTENT OWNERSHIP MONASTERIES OF LAND IN LEFT BANK UKRAINE IN XVII-XVIII CENTURIES
Voloshchenko-Vislobokova O. M.
Kyiv University of Law of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukrane
This article analyzes the intent ownership of land of monasteries in Left-Bank Ukraine in XVII-XVIII centuries. Carried out a review of legislative acts of the period, which determines the intent of property rights monasteries: Lithuanian Statute 1588, the collections of German town law, Russian tsar decrees and edicts, Ukrainian hetman universals and in the collections of canon law and others. Determined that the content of property rights constituted possession, use and disposal of land. Highlight features of the economic activities of monasteries on their own lands.
Established that the monasteries themselves, without outside interference from senior church or civil authorities were building houses, religious, commercial buildings (mill, candle or glass factory, brewery and so on.). The monasteries planted crops, produced agricultural products, as they are used the forest plantations, water bodies, etc for their own needs. They had the right to property and assets acquired as a result of economic and other business activities.
Monastery pointed purpose of the land at the conclusion of agreements of sale, donation, etc. when his name was used - the sinozhat, the field for plow, garden, the shop. Monasteries can change the purpose of land that was in their property, with the permission of the hetman.
It is noted that in the study period was known the right of servitude. The basis for the establishment of servitude owners were hetman universals.
The right of disposal monastery implemented through the transfer of their lands in the short or long term lease (possession and use) for commercial use, and freely exchanged land and sold it.
Civil Law XVII-XVIII centuries not limited monastery in the right to dispose of property. But the norms of canon law enacted to preserve the acquired property, and allow them to dispose of only in exceptional circumstances. The author concludes that the monastery rarely alienated land, because the norms of canon law forbade it.
Key words: right to property, monastery, possession, use and disposal, land, canon law, hetman universals.
