CC BY
54
ГУМАН1ТАРНА ОСВ1ТА В СИСТЕМ1 ВИЩО1 ШКОЛИ
HUMANITARIAN EDUCATION IN HIGHER SCHOOL
УДК 055.2 (347.156)
Бежук О., доцент ©
Льб1еський национальный университет ветеринарног медицины та б1отехнологт 1мем С. З. Гжицького, м. Львгв, Украгна
Ж1НОЧ1 1СТОР11 РОДИНИ С.ФЕДАКА
У статтг представленi жточг персонала, котрг походять з родини ведомого львгвського адвоката С. Федака. Аналiзуeться гх життевий та професшний шлях, вклад у дiяльнiсть полтичних, громадських та жточих тституцш краю та зарубiжжя.
Представлен жiночi персонала родини С.Федака рiзнили епохи, з гх трагiчними умовами, проблемами виживання, де надзвичайно легко було загубити себе як людину, втратити власне кортня. Але ц жтки зумти зберегти й передати нащадкам лейтмотив батьювщини. Пропагуючи нацюнальш цiнностi, створюючи унжальш моделi громадських оргатзацш, беручи участь у мiжнародному та нацюнальному жточому руй, публкючи власт спогади, вони, як i решта сучасниць, творили украгнську кторт.
Ключов1 слова: родина С.Федака, виховання, журналютська праця, громадсью оргатзацп, жточий рух, спогади.
УДК 055.2 (347.156)
Бежук О., доцент
Львовский национальный университет ветеринарной медицины и биотехнологий имени С. З. Гжицкого, г. Львов, Украина
ЖЕНСКИЕ ИСТОРИИ СЕМЬИ С. ФЕДАКА
В статье представлены женские персоналии, которые происходят из семьи известного львовского адвоката С. Федака. Анализируется их жизненный и профессиональный путь, вклад в деятельность политических, общественных и женских институтов края и зарубежья.
Представлены женские персоналии семьи С. Федака, отличало эпохи, с их трагическими условиями, проблемами выживания, где чрезвычайно легко было потерять себя как человека, потерять свои корни. Но эти женщины сумели сохранить и передать потомкам лейтмотив родины. Пропагандируя национальные ценности, создавая уникальные модели общественных организаций, принимая участие в международном и национальном женском движении, публикуя собственные воспоминания они, как и остальные современниц, творили украинскую историю
Ключевые слова: семья С. Федака, воспитания, журналистская работа, общественные организации, женское движение, воспоминания.
© Бежук О., 2015
366
UDC 055.2 (347.156)
Olha Bezhuk
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after
S. Z. Gzhytskyj, Lviv, Ukraine
WOMEN'S STORIES OF S.FEDAK FAMILY
The article represents the female personalities coming from a family of S. Fedak, the famous Lviv lawyer, and analyzes their life and professional way as well as the contribution to activities ofpolitical, civil and women's institutions of the region and abroad.
Key words: family of S. Fedak, education, journalistic work, civil organizations, women's movement, memories.
На сьогодшшнш день дослщники гендерного напряму радикально розширили предметне поле юторичних пошуюв, утвердивши жшок як рiвноцiнних та рiвноправних суб'екпв юторичного процесу та включивши ïx досвщ у Bci сфери життeдiяльностi. Особливо важливим став висновок вггчизняних науковщв, що минуле може бути вщбудованим та об'ективно реконструйованим не тшьки вщповщно до юторичних подш, але вщповщно до сфер домшування Жшки, тобто через юторда певноï родини, приватних взаемовщносин, iсторiй повсякденностi, досвiд яких е вартiсним внеском до академiчного знання в цшому. Масив грунтовних наукових праць, що розкривають рiзнi аспекти ютори украïнського жiноцтва дають тдстави стверджувати: украïнська жiноча iсторiя як достатньо сформована i вiдносно самостшна дiлянка iсторичниx студiй iснуе.
Представлена робота е спробою вiдновити юторичну справедливiсть щодо жiнок, котрi залишились «невидимими» в тiнi своïx славетних чоловiкiв. Мова пiде про львiвську родину, з якою асоцiюються iмена Степана та Ярослава Федакiв, Лева Шепаровича, Свгена Коновальця, Андрiя Мельника, Романа Шухевича. Цим персоналiям юторична наука вiддала належне публiкацiями у авторств З. Баран, С. Гелея, М. Напрного, О. Стасюк, I. Чорновола, академiчними й дiаспорними розвщками, науково-популярними творами. Але це лише половина ютори. Нова iсторiя повинна грунтуватися на розумiннi того, що шшу частину людства (i родини також!) становлять жшки, яю завше були i будуть невiд'емними учасниками iсторичного процесу. Усвiдомлення iнакшостi, вщмшносп, нерiвностi помiж чоловiчою та жшочою iсторiею слiд доповнити усвiдомленням шакшосп, вiдмiнностей та нерiвностей помiж самими жшками [1, с. 164]. Зважаючи на це, розглядатимуться жiночi персоналп трьох поспiль поколiнь однiеï родини. Вони рiзнилися не лише сво1'ми псиxологiчними характеристиками, але й тими ролями, котрi 1'м випало з^рати на певному iсторичному етапi. Спшьним, окрiм походження, була активна громадянська позищя, вагома участь в полггичному та соцiокультурному життi тогочасних суспшьств.
Родина для Степана Федака завше служила надшною фортецею i тихою гаванню одночасно, де вiн знаходив сили для свое1' щоденно1' титашчно1' працi. Адже в послужний список адвоката входили: товариство «Днютер», Центробанк, Ревiзiйний Союз, «Карпатiя», «Просвiта», мерiя м. Львова, осередки УГКЦ. Будучи людиною сильною, авторитетною у будь-яких питаннях, що стосувались його професшних зацiкавлень, дiм i виховання дггей вiн повнiстю покладав на свою дружину - Марш Федак-^чинську. Думаеться, що цей вибiр був добре
367
виваженим кроком у житп С. Федака, адже одружився вш у 32 роки, коли його обранищ було 19.
Марiя Счинська народилася 1874р. в с. Угринь Сокальського деканату в им'1 греко-католицького священика, де традицшно панували моральнють та релшйнють. Батько був сотрудником в селах Тернопшля, згодом парохом, а з 1897 року перевiвся до Львiвськоl архиепархп. Вiдомо, що отець Лукiян Сiчинський був двоюрщним братом одного з найвiдомiших украшських полiтикiв Олександра Барвiнського, а мати дiвчини - Наталiя Брилинська доводилась сестрою С. Олесницькому, котрий i познайомив молоду пару. 1893 року в с. Мшана (ниш Городоцького р-ну Львiвськоl обл.) вщбулося вшчання С.Федака з М. Сiчинською [ 2, с. 8]. Цшавим е той факт, що в ушатськш церквi Галичини шлюбна присяга була такою: жшка присягала чоловiковi на любов, вiрнiсть i послушнiсть, а вш 1й на любов та вiрнiсть.
Незважаючи на патрiархальне виховання, що сповщувало дiвчинi-галичанцi майбутне в межах родини, домашнього господарства, церкви й виховання дггей, Марiя ^чинська була однiею з перших, хто зосередив свою увагу на ролi жшки у суспiльствi. Вона була активною в жшочому просвiтницькому рус Галичини, багато читала, декламувала поезда «Кобзаря», цитувала «Каменярiв», особливо захоплювалася творчiстю Б. Лепкого. З молодих роюв була скарбничкою (бухгалтером) Товариства «Руська Захоронка», адже дуже любила дггей. Впродовж сiмейного життя, Марiя народила С. Федаку восьмеро дгтей: доньок Галину (Олену), Ольгу, Марда, Софiю, Оксану, Дарiю та двох сишв - Стефана-Ярослава й Богдана.
Значне фiзичне i моральне навантаження, що доводилось нести у им'1, не стало завадою для жшки в подальшш громадськiй пращ. Вщомо, що Марiя Федак була серед оргашзаторок у краю Вакацшних осель - iнституцiй канiкулярного вщпочинку для дiтей-вихiдцiв iз найбiднiших верств мюького населення. Жiнка ввiйшла до складу Головного Видшу для ведення навчально-виховного процесу у Товарисга разом з Барвшською-Бачинською Ольгою, Бережницькою Оленою, Вахнянин Ольгою, Левицькою Софiею, Макарушковою Свгенiею, Цеглинською Марiею. Освiченi та передовi жiнки того часу шщдавали у 1905 р. вiдпочинок для дiвчат-украlнок у селi Миловання Товмацького повгту (тепер Милування Тисменецького району 1вано-Франювсько! областi), що базувався на засадах нацюнального та релiгiйного виховання через використання рщно! мови, поезп, пiснi, iгор. Такий пiдхiд сприяв формуванню нацюнально! свiдомостi наймолодших представниюв украшського народу, а молитва та шсш духовного змiсту служили основними засобами релшйного виховання дошкiльнят. Про авторитет оселi серед львiв'ян свщчило те, що число вихованок з 1905 по 1909 рш зросло майже вп'ятеро i сягнуло 115 ошб [3, с. 13]. Зважаючи на популярнiсть закладiв та вагомють одержаних результатiв, у подальшому фундаторами товариства Вакацшних осель стали представники галицько! штел^енци серед, яких були Степан Федак, 1ван Боберський, Микола Вахнянин, Роман Перфецький.
Марiя Федак - маленька жшка, завше спокшна, небагатослiвна, сильною рукою тримала у взiрцевому порядку дiм на Сиксутськш i дбала про достойне виховання власних дп"ей, котрi називали и лише «Мамунця». Пiсля народження правнучки вона напише И матерi: «Я вiрю, що ти виховаеш И на добру украшку - а це найважшше! [4, с. 17] ». Це були не просто слова, цiле И життя було взiрцем виконання обов'язку дружини, матера громадянки. Маючи власнi цiннi документи
368
та рахунки у Банку Крайовому Королiвства Галщи i Лодомери (близько 11 тисяч 180 корон), дружина одного з найбагатших украшщв Австро-Угорщини, зумша привити сво1м дггям скромнiсть i ощадливiсть у всьому, наголошуючи на першорядностi духовних скарбiв перед матерiальними.
Архiвнi данi подають, що Федак Марiя мала право участ (разом з чоловiком) у виборах депутата Ради королiвськоl столично! м. Львова на перiод з 1913 -1914рр. [5, с. 17]. Ця деталь засвiдчуe рiвноправнiсть дружини С. Федака не лише у дом^ а й у справах громадських. Не дивно, що й дгги були виховаш на свщомих украшщв, беруть участь у полггичному життi свого краю. Вiдомо, що тсля атентату на Ю. Пшсудського, здiйсненого сином Ярославом у 1921р., спокшна «Мамунця» пiсля нiчного трусу та побоща у домi тихо, але ршуче заявила:«Я горда, що це саме мш син виконав цей атентат [4, с. 16] ».
Подiбно приймала усi удари дол^ власним прикладом навчаючи, що школи не «випадае» плакати i показувати свое горе чи свое невдоволення публiчно [4, с. 14]». Адже завше хтось з найближчих перебував за гратами чи у небезпещ: чоловш, син, доньки Дарiя i Марiя, зятi Свген Коновалець та Андрш Мельник. Носила рщним у Бригiдки харчi, бiлизну, листи й школи не наршала на долю.
Деяю iсторики наголошують на родинних зв'язках Мари з ^чинських та Мирослава Сiчинського, який 12 квггня 1908 р. застрелив у робочому кабшеп графа А. Потоцького. Вiдсидiвши у в'язницi Станiславова 3 роки, Мирослав тшае та перебираеться за границю, що, як вщомо, було органiзовано i профiнансовано родиною Степана Федака [6, с.76].
На жаль, Марiя Федак-Сiчинська не залишила жодних записiв, споминiв, якi б проливали свггло на И особистий внутршнш свiт, взаемовiдносини з чоловшом, дiтьми. Нi приватний архiв, не кажучи про архiви iнституцiйнi, не мютять письмових свiдчень про дружину С. Федака. Можливо, !х не вважали за потрiбне зберiгати. Вщомо, що за рiк до смерт 22 березня 1936 року, Степан Федак складав заповп, згiдно з яким «ушверзальною наслiдницею» усього майна родини призначалась дружина - Марiя з Сiчинських. Останнiми словами заповиу були: «.. .а Тебе , Кохана Маршко, сердечне пращаю i прошу дарувати вс прикростi, яких вщ мене дiзнала [4, с.19] ».
Вiдомо, що Марiя Федак дуже стiйко перенесла смерть чоловiка 6 шчня 1937року, але заявила рщним, що «вщ смертi дiдуся свят у мене не буде [4, с. 14]». Як писала газета «Дшо», грандюзна панахида 9 счня 1937 р. за участю 25 духовниюв та городян перекрила рух головно! артери Львова й завершилась похованням С. Федака на Личаковi без промов, вiнкiв та квтв, з огляду на останню волю покшного [7, с. 76].
Впродовж мюяця на адресу Мари Федак надшшла велика кiлькiсть жалiбних лисив та телеграм вiд господарських та громадських установ: «Народна оргашзащя украшщв м. Львова», «Фортуна Нова», «Торбан», «Самопомiч», «Днютер», «Мiщанське Братство», Союз украшок Перемишля, Екзекутива Ради службовщв Ревiзiйного Союзу Укра1нських кооператив у Львовi та iн. Це ще раз засвщчувало вагу особистого внеску Степана Федака в дiяльнiсть мюцевих iнституцiй краю. Украшсью дiячi: Мирон та Роман Кордуби, Володимир Дашкевич, Дмитро Дорошенко, 1ван Кузеля, Роман Савицький, Степан Смаль-Стоцький, Микола Заячювський, Олена Кисшевська, Стефана Онишкевич, Сергш Пеленський засвiдчували щире спiвчуття им'1 та дружинi у зв'язку з понесеною втратою й
369
висловлювали сподiвання, «що i цей удар долi знесете мужньо, як уже не раз мужньо ставили чоло супротивним хвилям життя [8, арк. 2] ».
На цей час Мари Федак виповнилось 64 роки. Разом з дГтьми та онуками вона переживе загибель зятя Свгена Коновальця у Роттердаму прихщ радянсько1 влади та початок Друго1 свгтово1 вшни. У 1942 рощ покине Украшу i оселиться у Люксембурзi разом з донькою Софieю та ïï чоловiком - Андрieм Мельником. За кордоном для Мари Федак також знаходився час на музику й подорожi по Свропг И так i не сказали про трагiчну кончину улюбленого сина Стефана-Ярослава. До кiнця життя (9 грудня 1952р.) тдтримувала дгтей матерiально й морально. Дiти ж рiвно як i зятг онуки, душГ не чули в цш мудрш жшщ й виконували заповГт свого великого батька: «Прошу вас, дГти, щобисьтеся взаемно любили i собГ помагали, любили i шанували Мамусю [4, с. 20] ». Поховали Марда Федак-СГчинську у столищ герцогства Люксембург на кладовищГ Боневуа [9, с. 15].
Схожою на матГр (принаймнi, зовнГ) була найстарша з дiтей Федакiв - донька Галина, котра бшьш вiдома тд iменем Олени Федак-Шепарович. Вона народилась 1894 року, отримала вщ матерi Грунтовш моральнi засади i вже змалечку стлкувалась з гувернантками французькою та нiмецькою мовами.
Перший урок патрютизму Галя отримала у шчш 1907р., коли у ЛьвГвському ушверситет студенти вiдстоювали право на складання присяги украшською, а не польською мовами. ТодГ мiсцева адмiнiстрацiя заарештувала багато представникiв академiчноï молодг Марiя Федак входила до комiтету, що займався забезпеченням продукта харчування для заарештованих, а тому дГти «найбатшого украïнця краю», пили чай без цукру i дуже гордилися щею «посвятою». Згодом за сприяння С. Федака при «Краевому союзГ кредитовому» був створений Фонд допомоги заарештованим.
У великш сГмЧ Федаюв, дГти усвщомлювали незаперечнють батьювського авторитету: вш годувальник родини, вш ïï голова. З шшого боку, праця батька поза домом, пов'язувала усГх з зовшшшм свГтом. Для ГалГ батько був втшенням цього неозорого, сповненого пригод свГту, складного i дивовижного, який вона хотша осягнути i зрозумГти.
1912 року 16-рГчна Галина разом з батьком та подружжями Свгена та Ярослава Олесницьких репрезентували на протипожежному конгрес у ПетербурзГ Австро-Угорщину вщ товариства «Днютер». Користуючись вщсутшстю митних ревГзш у Сврот, делегаци пощастило вщвщати у ВаршавГ видатного украïнського лГричного тенора О. МишуГу - товариша С. Федака по дяювськш бурс у «Ставропiгiï». КрГм того, у ПетербурзГ молода дГвчина спшкуеться з мюцевими украïнцями, у МосквГ знайомитися з С. Петлюрою, у КиевГ разом з батьком вщвщуе «Украïнський Клуб». Тут львГв'ян тепло зустрши вщомГ дГячг М. Лисенко, М. Коцюбинський, Л. Старицька-ЧерняхГвська, С. Чикаленко та ш. [10, с. 110]. Знайомство i спшкування з видатними особистостями, любов до подорожей, бажання завше бути в епщентрГ усГх подш, мабуть, надихнули в подальшому Галину Федак до журналютського фаху. Вона навчаеться у ЛьвГвському ушверситетг студдае журналютику у Берлшг фшософда у Вщш, залучаеться до громадських справ.
Галина Федак за вдачею була дГвчиною надзвичайно самостшною, активною i цшеспрямованою. Маючи за щеал батька як уособлення чоловГчих чеснот, вона шукала для себе обранця, але такого, який був би здатний подарувати ш належну пднють та мати високу свщомють. Для багатьох стало несподГванкою , що
370
найбагатша i найбажашша наречена Львова, котра школи не була обдшена увагою cboïx «адораторiв» (прихильниюв), зупинила свiй вибiр на юнаковi без статкiв та звань. Ним став кадет Австрiйськоï армiï в Требшп (Герцеговiна) на прiзвисько «Радю» - Лев Шепарович.
Iсторiю цього кохання, як i психолопчш портрети адресата, привщкривае переписка мiж молодими людьми з липня по листопад 1916 року- етстолярний роман на 74 аркушах. Пюля знайомства, яке вщбулося за сприяння подруги Гат -Марти Герасимович, образ галичанки з «пишними, гордими очима», «неспокшною чорною гривкою та енергiйним профшем» повнiстю заволодiв думками молодого Шепаровича: «Ваш iнтелект, так повнi шштативи, так оригшальш... » [11, арк. 2225]. Молода Федакiвна теж пдно оцiнила характер молодого Шепаровича, котрий ще 1906р., студiюючи електротехшку, став засновником «Клубу украïнських студента в Карлсруе». Левко долучився до дiяльностi товариства, що проводило вщчити про справу украïнського унiверситету, шформувало мiсцевий загал про украïнсько-польськi вщносини, мало свою бiблiотеку (200 томiв), украшський хор [12, арк.1]. Перебуваючи у складi австрiйськоï частини з 1914р., Л.Шепарович силою свого штелекту й професiйними навичками завоював прихильнють нiмецьких та австрiйських колег по збро1', зумiв завше « не поступати як маса, а йти сво1'м шляхом» й <жрити у свгтлу будучнiсть нашого народа [11, арк. 2] ». Таке ставлення до життя вiдповiдало особистим переконанням Галини Федак. На той час, перебуваючи у Вщш, вона дiяльна в «Украшському жiночому комiтетi допомоги пораненим воякам» («Ukrainisches Damenhilfskomitee fur Verwundete Soldaten»), що займався харитативною тдтримкою украшщв у австршських шпиталях.
Маючи сильну вдачу, Галя зумiла переконати у правильносп свого вибору не тшьки «Дзядзя» (дiдуся) - Луюяна Сiчинського, але й надзвичайно принципову «Мамую», на що Л. Шепарович зауважуе: «Ти умieш справдi справи боронити лучше шж всi конщелянти... [11, арк.47]». Хотiлось би ще навести цитату щодо бачення Галею сво1'х заручин, котра засвiдчуе глибою моральнi принципи, закладенi у шм^ С. Федака: «I Дзядзьо нас поблагословить на нове життя i зголосимо ту присягу ..в тш нашш сшьськш церковцi - без електричних свiтильникiв, диванiв, без вельону, букета. I шхто не буде оглядати як я убрана, чи плачу... Прийдемо собi тшки з двiрця i нап'емося лиш сшьсько1' кави так якби пршхали на прогульку.. .[11, арк. 41 зв.] ».
Весшля вiдбулося у листопадi 1916 року, як тшьки молодому дали дозвш покинути вшськову частину i прибути до Львова. Зважаючи на обставини вшськового часу, все було «скромно i елегантно, iз тихим благословенням батьюв [4, с. 12]» . Кошти, що мали бути витрачеш на повщомлення в преш про гучну забаву, Степан Федак передав у фонд Червоного Хреста. Пюля цього молодi Шепаровичi вщЧ'жджають у Вiдень.
Галина Федак-Шепарович була одшею з небагатьох галичанок, котрим вдалося уникнути жiночого рабства. У замiжжi вона не втрачае власно1' iндивiдуальностi, в не1' власний свгт, сво1' прагнення, якi роздiляе i тдтримуе Лев Шепарович: «Галя так характерна, i належить до тих рщких, що як скаже «так», то е дшсно «так». на таких людях будуеться свгт i його щеальна часть -стремлшня до доброго, до висшого, до щастя [11, арк. 33.]» Бачучи себе суверенним суб'ектом, молода жшка прагне удосконалити суспшьство, в якому живе, звшьнити
371
його вщ пут i застарших звича1'в. Вона активно долучаеться в роботу громадських i полГтичних оргашзацш Галичини.
1918 року подружжя ШепаровичГв повертаеться до Львова й включаеться в поди Листопадового зриву. «Я не могла бути в щ велик дш тшьки пасивним глядачем, усГма клГтинами розуму i серця я хотша бути активною...», - згадувала згодом дГячка [13, с. 2.]. Вщомо, що Л. Шепарович та пщпорядкована йому група зв'язкових УГА захопила у ЛьвовГ головну пошту та телеграф. Пщ час вщступу УГА на Наддншрянщину, дружина супроводжувала його, будучи недалеко вщ лши фронту «не з особистих амбщш, а з глибокого почуття обов'язку [13, с. 2.] ».
КрГм того, вподовж украшсько-польського конфлГкту ш доручають оргашзацш кухш для украшських жовшрГв у примщенш колишньо1' Духовно1' Семшарп. В цей непростий час освГчена журналютка могла замшити декшькох чоловтв у канцеляри Народного Дому. ПГзшше жшка залучаеться до роботи Самаритянськоï секцiï Украшського Горожанського КомГтету у Львову що був оргашзований 1918 р. силами ïï батька. За сприяння Галини Федак-Шепарович та Олени Косевич вщ генерала СГкорського було отримано дозвш на вщвщування жшками украïнських шпиталГв, а згодом в'язнищ БригГдки. Будучи на посадГ секретарки, Галина як i решта жшок Секцiï, откуеться украïнськими раненими i полоненими: забезпечуе ï^ продуктами, цигарками, часописами та «добрим словом» [14, с. 110.].
22 квГтня 1919 року Галина Федак-Шепарович разом з Кирилом Студинським та Владиславом Дзедушицьким, за дорученням Ради Державних секретарГв, вшхала до Перемишля i впродовж восьми дшв перевГряла побутовГ умови, санГтарний стан, харчування полонених та штернованих у таборах Домб'е та ВадовичГ. Особисто, без вГдома обох делегата i польського наглядача, молода жшка роздала в таборах 100 тисяч австршських корон, наданих ш Степаном Федаком для потреб украшських вояюв [5, с. 25.]. У вересш того ж року Галина Федак-Шепарович разом з д-ром С. Панчишином та о. Л. Сембратовичем веде переговори з д-ром ФрГком - представником МГжнародного Червоного Хреста у ЖеневГ, щодо звГльнення украïнських полонених та штернованих. Вона працюе як перекладач, секретар, веде протоколи перемовин, шукае та наводить статистичш даш чисельносп, вГкового цензу украïнцiв у таборах Австро-Угорщини, наполягае на якнайшвидшому виршенш питання звГльнення спГввГтчизникГв та повернення ï^ на БатькГвщину [15, с. 30.].
ЗГ закГнченням Першоï свiтовоï вГйни, дГячка серед кращих представникГв галицькоï iнтелiгенцiï 20-30рр. минулого столггтя, котрГ пГд гаслом «вГри у власнГ сили» розпочали вперту, чорну роботу за вщбудову власних шституцш у складГ ворожих ¡мперш. 1ван Кедрин заслужено ставить ïï поряд з такими непересГчними особистостями як Дмитро Левицький, Остап Луцький, Степан Баран, Мшена Рудницька [16, с. 331.]. Пщ Гменем Олени Федак-Шепарович вона ввшшла до оргашзацшного комГтету З'ïзду украïнських ж1нок 22-23 грудня 1921 р. у ЛьвовГ, що започаткував Союз украïнок (СУ). У перюд, коли ФедакГвнГ випала честь очолити СУ, в польських Бригщках 9 лютого 1924 р. було замучено Ольгу Левицьку-Басараб - зв'язкову УВО. За сприяння О.Шепарович, «справа Басарабовоï» набула не тшьки мГсцевого, а й мГжнародного резонансу, стала яскравим прикладом патрютизму та активноï громадянськоï позицiï сучасниць.
Поле дГяльносп Союзу украïнок охоплювало не тшьки полгтичш, економГчнГ, але й духовш аспекти суспГльного життя. Його представнищ брали активну участь
372
у житп парафш та церковних товариствах, зокрема вщомо про роботу О. Федак-Шепарович в Украшському комгтеп допомоги безробггним та убогим, що постав у Львовi в мiжвоенний перюд. Тiсно ствпрацюе жшка з такими персоналiями як Олена Кисшевська, Катря Гриневичева, 1ванна Блажкевич. Разом з Мiленою Рудницькою редагуе часопис «Жшка», а шсля його закриття у 1935р., стае ствзасновницею двотижневикiв «Громадянка» та «Свгт укра1нки» [17, с. 191].
Намагаючись протистояти тенденци антиiнтелектуалiзму в кра1, Союз укра1нок пiдтримав заснування у Львовi в жовтнi 1924 р. Украшського товариства жiнок з вищою освгтою, куди ввiйшла Олена, Марiя та Софiя Федак. В складi Товариства старша Федакiвна, через публiчнi доповiдi, реферати намагалась залучати жшок з середньою освiтою до продовження навчання в унiверситетах Свропи. Саме Олена Федак-Шепарович була однiею з перших, хто правильно розставив акценти щодо сутносп украшського фемшзму, зазначаючи: «Завданням укра1нсько1 фемiнiстки являеться праця, ... позитивна, громадська праця з народом i для народу. Тодi здшснення всiх наших iдеалiв, цебто визволення нашого народу, буде рiвночасно цшковитим визволенням укра1нсько1 жiнки [ 18, с. 23.] ».
Надзвичайно видною була участь Олени Федак-Шепарович у мiжнародному жiночому русi. Вона перебувала з 28 травня по 8 червня 1926 року в складi украшсько1 делегацп Мiжнародного союзу суфражисток у Парижу була единою, хто представляв Союз украшок на похоронах Симона Петлюри. В наступш роки вона у складi делегацп Жiночого конгресу в Берлiнi (1929 р.) та Вщш (1932 р.), де поборюючи ус перешкоди польсько1 влади, гостро пiднiмалися питання дискримшацп укра1нсько1 меншостi в Другiй Речi Посполитiй. Щоб продемонструвати свою еднють й гiдно заявити про себе св^ов^ жiнки-галичанки проводять у жовтш 1937 р. Всесвiтнiй з'1зд Союзу украшок, до головно1 управи якого була включена i Олена Федак-Шепарович.
Говорячи про громадську працю Олени (Галини) Федак-Шепарович, слщ пiдкреслити И участь у полгтичному життi галицьких украшщв. 1928 року пiд час виборiв депутатiв до польського сейму i сенату !й довiрили репрезентувати штереси жiноцтва в УНДО. Зважаючи на те, що УНДО було коалщею помiркованих партiй i груп, жiнкам тут було легше втриматись та повноправно використати парламентську трибуну для захисту власних штереив. Така ситуащя була не на руку юнуючш влад^ тому 1935 р. доказом «нормалiзацil» стало право поляюв схвалювати або вщкидати кандидапв-украшщв у виборчих процесах. Оленi Шепарович та И соратницям Г. Палш, М. Бшяк, М. Мудрик керiвництво УНДО запропонувало компромiс зi владою. Жшки вщповши на це вiдкритою заявою «Вибори без жiнок», де проголошувалось: «Полгтична рiвноправнiсть - це для нас, украшських жiнок, спiввiдповiдальнiсть за те все, що твориться в украшському свт, також за те, що робиться без нас, жшок, навгть за те, що робиться проти нас [17, с. 272.]». Тому у виборчих списках УНДО - найбшьшо1 партшно1 коалщи не було жодно1 жiнки. У вщповщь на це мiсцева влада припиняе дiяльнiсть СУ.
У жовтнi 1937 р. украшки засновують нову шститущю - Дружина Княгинi Ольги, куди ввшшла i О. Федак-Шепарович. Це була не тшьки полгтична оргашзащя жiнок, а й iдеологiчний центр щодо питань релт1, родини, освгти, культури та етики громадського життя.
З приходом на Захщну Украшу радянсько1 влади, сiм'я Олени Федак-Шепарович ем^руе в Захiдну Свропу, а з 1949р. - до США. Тут деякий час жшка
373
змушена перебиватись тимчасовими заробГтками (працювала куховаркою у родиш гталшського лшаря), згодом влаштовуеться на роботу в Украшський шститут Америки. До кшця життя Олена Федак-Шепарович не припиняла зв'язюв з Батьювщиною, працювала за кордоном з шшими сшввгтчизницями, наголошуючи, що «ус пости здобували ми собГ своею невсипущою працею, сво1м гарячим бажанням служити свош ДержавГ [15, с. 32.]». Останш роки життя, Олена (Галина) Федак-Шепарович важко хворша. Просила поховати себе у чорнш сукш з бшими рукавичками , тихо, без промов i тризни. Померла 1982 року у Нью-Йорку у вщ 88 роюв. «Людина високоï товариськоï культури, мила, привГтна, справжня представниця роду Федаюв», - писав про œï I. Кедрин [16, с. 332.].
Можна без перебшьшення стверджувати, що тд цей словесний портрет тдпадае донька Олени (Галини) та Лева ШепаровичГв Ольга Кузьмович -наймолодша репрезантка роду Федаюв. ïï дитячГ та юнацью роки на Сиксутськш, 48, атмосфера дому, ЛьвГв з його родинними та сощальними парадигмами сформували ïï стосунки зГ свГтом, заклали пщвалини життевих прюртелв, характерних для генерацп галицькоï iнтелiгенцiï 30-40 рр.
Маючи батьюв, активно задГяних у громадських справах, дГвчинка виховувалась бабунею, якш вона присвятить найтеплшГ спомини. Читаючи ï^, розумГеш, що пам'ять письменнищ мов перфокарта, пронизана дитячими i отроцькими враженнями про свГт, в якому юнувала радють i бшь. Хресними малоï стали Ольга Федак-Коновалець та АндрГй Мельник. Останнш не дарував анГ Гграшок, анГ солодощГв, а тГльки клаптики зшиткового паперу, де були коротю побажання та альбом з родинними фотографГями. Вже у 3-рГчному вщГ Оля стала свГдком погрому дому С. Федака, спричиненого атентатом на Ю. ПГлсудського. Коли полГцГя розпорювала без жалю дитячГ ляльки в пошуках таемних паперГв, бабуня - МарГя Федак навчала нГколи не плакати перед ворогом. Згодом 1923 року, дГвчинка стала ствучасницею «пiдпiльноï працГ», перевозячи з БерлГну зашш! в комГрГ плащика грошГ, призначеш для дГяльностГ УВО [4, с. 13.].
У подальшому Ольга Шепарович закГнчуе середню школу, потГм -Украшський 1нститут для дГвчат у ПеремишлГ. Вже 1934 р. з'являються ïï першГ журналГстськГ дописи у пластовому журналГ «На слГдГ», замГтки до журналу «ЖГнка», що редагувався Галиною Федак-Шепарович. З 1935 по 1939 рр. дГвчина, як матГр у минулому, вивчае журналютику у Варшава Отримавши ступГнь магГстра, працюе у щоденнику Львова «Дшо», але з приходом радян^^ влади змушена емГгрувати у Крак1в. Тут Ольга вщнайшла свого нареченого - Миколу Кузьмовича. М. Кузьмович був сином вщомого дГяча Володимира Кузьмовича -посла до галицького сейму, сшвробгтника газети «Дшо», прихильника УНДО. М. Кузьмович до вшни працював хГрургом у лГчнищ Андрея Шептицького, тому поляки забирають його у полон на посаду лГкаря. Добившись у властей дозволу на визволення нареченого, Ольга i Микола у КраковГ побралися. Вщомо, що свщком на весшлГ у КузьмовичГв був Юрш Шухевич - брат Романа Шухевича.
Проживаючи у ПольщГ, Ольга Кузьмович два роки працюе на посадГ секретаря полковника Р. Сушка, а вщтак М. Скрипника (в подальшому Митрополита УПЦ - Мстислава). 1941року Ольга Кузьмович з чоловГком повертаеться до Львова , продовжуе роботу у юнацькому журналГ «Дорога» тд керГвництвом редактора Миколи Шлемкевича. Коли у 1944 рощ ЛьвГв знову захопили радянсью вГйська, сГм'я перебираеться у АвстрГю, а з 1949 року родина ШепаровичГв-КузьмовичГв емГгруе в США.
374
У чужш краш життя Ольги Кузьмович було тюно пов'язане i3 юнацькою оргашзащею «Пласт». Маючи за приклад MaTip та бабуню, KOTpi в межах ворожих окупацш вели активну громадську роботу, Ольга не мала морального права на помилку. Зайнявши провщне мiсце у Пластовш оpгaнiзaцiï США, жiнкa направляе свою дiяльнiсть на збеpiгaння та транслящю нaцiонaльного компоненту серед дiaспоpноï молодi. У 1960-1963 рр. ïï обрано головою Кpaйовоï Плaстовоï Старшини в США, вона серед члешв pедколегiï «Пластового Шляху», вiдповiдaльнa за пластову сторшку газети «Свобода». 25 роюв поспiль жiнкa редагуе журнал пластового юнацтва «Юнак», а в 1970-1974 рр. ïï обирають очшьницею Головноï Плaстовоï Ради (вперше такий пост було доручено жiнцi). За бaгaтоpiчну плiдну працю у «Пласт!» О. Кузьмович двiчi була удостоена золотоï медaлi святого Юpiя .
Як журналютка, маючи легкий стиль викладу, поеднаний з реальним свгтосприйняттям та витонченою спостеpежливiстю, вона на перший план завше ставила проблеми людських взаемин, i майже школи не торкалась полГтичних. Ольга Кузьмович була удостоена чесп очолити Спшку Украшських жуpнaлiстiв Америки (1976р), вона член управи НТШ Америки, редактор «Вютей НТШ», стоpiнки НТШ-А у «Свобода. На лiтеpaтуpних конкурсах СФУЖО дютавала двiчi нагороди за своï оповiдaння. У доробку О.Кузьмович понад 1900 нарисГв, оповiдaнь, статей, фейлетошв, pепоpтaжiв, спогaдiв, що головним чином стосуються укpaïнськоï iстоpiï. Вона е автором передмов до зiбpaнь твоpiв I. Кедрина, Ц. Пaлiïвa, Р.Купчинського, альманаху «Карпатський Лещетарський Клюб», порадника для молодi «Як писати листи» [19, с. 32.].
Нaйбiльшим лГтературним надбанням О.Кузьмович е книги «Про це i те» (2000 р.) та «Про вчора i сьогодш» (2003 р). Останш е щнними тим, що мютять ностaльгiйнi портрети пеpсонaлiй Львова початку ХХ столгття. Серед них представники родини С. Федака: Мapiя Сiчинськa, Ольга та Свген Коновалець, Андpiй Мельник, Лука Мишуга, Стефан-Ярослав Федак. Вони звичайш у своïй «повсякденнiй дiяльностi», зi своïми слабкими i сильними сторонами, власними свiтоглядaми. Висвiтлюючи чоловiчi й жiночi вiзiï тогочасного суспiльствa, Ольга Кузьмович сприяла вщтворенню бiльш цiлiсноï картини iстоpичного минулого, яке вона проектуе на сучaснiсть. Серед ïï геpоïв i представники наймолодшого поколшня Федaкiв, котpi pозсiялись по усьому свГту, але попри це бажають пiзнaти спiльну родину й Украшу.
Написавши спогади, ушкальш в мемуарному доробку галицьких сiмей минулого столгття, жуpнiлiсткa О. Кузьмович залишила ще багато бших плям у цш iстоpiï. Адже, як пише О. Забужко: «...жодна «сторЬ» не е закшченою, шчия. I смерть не ставить у нш крапку [20, с. 130.]» Думаеться, що справу онуки Степана Федака продовжать його нащадки в Украш та поза межами.
Таким чином, представлеш жшочГ пеpсонaлiï родини С. Федака рГзнили епохи, з ï^ трапчними умовами, проблемами виживання, де надзвичайно легко було загубити себе як людину, втратити власне коршня. Але щ жшки зумГли зберегти й передати нащадкам лейтмотив батькГвщини. Пропагуючи нащональш цГнностГ, створюючи унГкальнГ моделГ громадських оргашзацш, беручи участь в мГжнародному та нацГональному жГночому русГ, публГкуючи власнГ спогади, вони, як i решта сучасниць, творили укpaïнську юторда. Такою ж мГрою, як i чоловГки.
Лiтература
1. КГсь О. Жшоча ГсторГя як напрямок юторичних дослГджень: становлення фемiнiстськоï методологiï. / О. Кюь // У1Ж. - К. - 2012., № 2, - С. 159-172.
375
2. Напрний М. Степан Федак (9.01.1861-6.01.1937): 150-рошв забутого фшантропа / М. Напрний // Украшське слово. - 2011 р. - № 3. - 19-25 ачня, - С. 8-9.
3. Звгт з д1яльносп Видшу «Товариства вакацшних осель» у Львов1 ввд основаня т.е. ввд року 1905 до 1909 включно - Жовква: Печатня ОО. Василиян, 1910. - 32 с.
4. Кузьмович О. Про це 1 те. / О. Кузьмович. - Нью -Йорк, 2000. - 287 с.
5. ЦД1АУЛ. - Ф. 373. - Оп. 1. - Спр. 36. - Посввдчення Федак Мари на право прийняття участ у виборах депутатов в раду м. Львова. - 1 арк.
6. ЦД1АУЛ. - Ф. 360. - Оп. 1. - Спр. 332. - Матер1али судово! справи Мирослава С1чинського. 1908-1909 рр.- 91 арк.
7. Д-р. Степан Федак. // Дшо. -Льв1в, 1937.- 12 ачня, - С. 3.
8. ЦД1АУЛ. - Ф. 373. - Оп. 1. - Спр. 37. - Листи Федак М. ввд господарських оргашзащ. 1937 р. - 28 арк.
9. О-ка. А наш1 родини меншають.../ О-ка // Наше життя. -Нью-Йорк, 1982. -11 грудня. - С. 15.
10.Баран З. Степан Федак - правник, фшансист, громадський д1яч / З. Бара н // Украшська кооперащя. - Льв1в, 2001. - С.103-112.
11.ЦД1АУЛ. - Ф. 373. -Оп. 1. - Спр. 40. -Листування Федак Гал1 з Шепаровичом Львом. 1916 р. - 74 арк.
12. ЦД1АУЛ. - Ф.834.-Оп.1. - Спр.134. - Стаття Л.Шепаровича. 12 червня, 1908 р. -2 арк.
13.Шепарович О. Листопадов1 спогади / О. Шепарович // Жшка. - Льв1в, 1936. -1 листопада. - С. 3-5.
14. Бежук О. Благодшна д1яльнють самаритянсько1 секцп Украшського Горожанського Ком1тету у Львов1 / О. Бежук // Вюник «Держава та арм1я» нац1онального ун1верситету «Льв1вська пол1техн1ка». -Льв1в, 2011 р. - С. 108-113.
15.Шепарович О. УЧХ у Львова 1918-1919. / О. Шепарович // Вю-п Комбатанта. -Нью-Йорк, 1961. - Ч. 3. - С. 25-32.
16. Кедрин I. Життя. Люди. Поди. Спомини [ коментарг / I. Кедрин // -Нью-Йорк, 1976 р. - 724 с.
17.Богачевська-Хом'як М. Бшим по бшому: Жшки в громадському житп Укра1ни 1884-1939рр. / М. Богачевська-Хом'як // - Кшв, 1995, - 423 с.
18. Шепарович О. Модерний фемшзм { украшська жшка./ О. Шепарович // Жшоча доля: Альманах. - Коломия, 1928. - С. 23.
19. Махно В. Людина з юторп. До 90-лгття журнал1стки Ольги Кузьмович./ В.Махно // Альманах УНС, 2007., №8 - С.122-124.
20. Забужко О. Музей покинутих секретов: Роман. // О. Забужко / - К.: Факт, 2009. -832 с.
Стаття надшшла до редакцИ 29.09.2015
УДК 261.5
Берко П. Г., доктор фшософп, к.ф.н. доцент ©
Льегеський нацгональний медичний утеерситет гмеш Данила Галицького Дзера М. М., доктор фшософп, професор Льегеський нацгональний утеерситет еетеринарног медицини та бготехнологШ гмеш С. З. Гжицького
СВ1ТОГЛЯДН1 ПОЗИЦП 1ВАНА ФРАНКА КР1ЗЬ ПРИЗМУ Ф1ЛОСОФСЬКО1 УСТАНОВКИ
© Берко П. Г., Дзера М. М., 2015
376
