CC BY
15Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 1. С. 19-23.
УДК 340.12(075.8)
ЗД1ЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ В РЕТРОСПЕКТИВ1 ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКО1 ДУМКИ
Андреев Д. В.
Нацюнальна академш внутршшх справ, м. Кшв, Украша
В статп розглядаеться динамiчний процес розвитку правосуддя, починаючи зi стародавнього «ефекту залякування» до областi абстрактно! сввдомосп, коли ефективнiсть покарання полягае не в його видовищносп, а перш за все у розумшш його невщворотносп. Крiм того в робота досшджуються засоби здiйснення правосуддя. Особлива увага придiляеться здiйсненню правосуддя в ретроспективi формування громадсько! думки, яка виникае, формуеться та функцюнуе як сукупнiсть оцiночних су-джень.
Ключовi слова: злочин, система правосуддя, санкщя, покарання, амнiстiя, помилування, громад-ська думка.
Постановка проблеми. Питання сшввщношення злочину та покарання виник-ли одночасно з моментом народження перших прояв1в правових стосунюв. Дискусп з цього приводу древшх правниюв та фшософ!в точилася не лише навколо вщповщ-ност м1ри покарання ступеню провини, а в бшьшш м1р1 проблематищ вдосконален-ня мехашзму здшснення правосуддя. При чому дискурс з цього приводу виходив школи на дивовижш висновки, зокрема, що е бшьшим злом - сам злочин, чи здшс-нення покарання за його вчинення? Не дають вщповщь на це питання { сучасш представники наукових фшософсько-правових шкш, зокрема щодо вщображення шлях1в здшснення правосуддя у громадськш думщ.
Стан дослiдження. Науковий розгляд питань здшснення правосуддя в юто-ричнш ретроспектив!, рол! громадсько! думки у цьому процес вщбуваеться вже тривалий час. Плщними в цьому напрямку е пращ як заруб1жних, так { в1тчизня-них науковщв та мислител1в П. Бараева, Л. Буево!, В. Вовк, В. Грищука, О. Данильяна, С. Максимова, В. Моюеева, О. Миронгнка, У. Палея, М Панова, П. Рабшовича, О. Ратнова, Ж.-ЖРуссо, I. Усенка, М.Фуко, Й. Хейзинга, М. Цимбалюка.
В той же час, мета i завдання статт полягае у тому, що незважаючи на ро-зма!ття концептуальних шдход!в щодо шлях1в { способ1в здшснення правосуддя та !х вплив на формування громадсько! думки, сьогодш залишаеться недостатшм фшософське-правове узагальнення { осмислення цього процесу в сучасних роз-робках ново! модел! укра!нського суспшьства.
Виклад основного матерiалу. В цьому контекст! досить щкавими е доробки У. Палея - видатного представника епохи Просв!тництва, присвячеш досл!дженню застосування основних принцип!в фшософп покарання. У сво!й прац! «Принципи морально! ! пол!тично! фшософп» (1785 р.) У. Палей вщстоюе утилггаристське
19
Здгйснення правосуддя вретроспектив1 формування...
вчення про моральшсть. З цих позицш вш трактував покарання не як кару за ское-ний злочин, а як попередження злочину.
Справжньою причиною i метою покарання проголошуеться мiрило жорстокостi вiдплати, але ця причина полягае не у винуватост злочинця, а у потребi попередження злочишв, що плануються. Покарання злочинця державою залежить не вщ ступеню його провини, а вщ ступеню складностi i необхiдностi превенци злочину. Покарання не повинно бути жорстоким в тому випадку, якщо злочину можна запо-бiгти iншим способом. Покарання е зло, яке застосовуе суд з необхщносп запоб> гання бшьшому злу.
Покарання, на думку У. Палея, повинно мати на мет двi цiлi - виправлення та демонстрацгю. При цьому виправлення е бшьш практичною метою, але менш ефек-тивною. З усiх покарань, як вважав У. Палея, для досягнення мети виправлення найбiльш дiевим е тюремне ув'язнення. Тому що щ заходи посилюють ефект за-лякування покаранням, здатнi вiдображати в громадськш думцi всi змiни в по-ведiнцi засудженого та сам процес iзолювання злочинця вiд суспшьства [1, с. 168].
Палей одним iз перших обгрунтував думку про доцшьшсть використання фiзи-чно! пращ засуджених з метою досягнення виправного ефекту. Адже антипапя до пращ е причиною бшьшосп людських вад.
Ефект залякування покаранням повинен бути пропорцшним загрозi суспiльству вiд шкоди злочину. Смертна кара мае застосовуватися як один з найбшьш ефектив-них засобiв залякування i запоб^ання злочинам, зокрема:
- каральний ефект смертно! кари збертаеться до того часу, поки умовно взята частина злочинщв вщчуватиме вплив цього феномену, а !х протиправну поведь нку стримуватиме страх перед покаранням;
- випадки застосування смертно! кари повинш принципово залежати вiд точного i всебiчного встановлення обставин злочишв;
- недопустимють присутностi однозначного зв'язку мiж присудженням смертно! кари i фактом попереднього осудження особи за якийсь злочин.
М. Фуко (видатний мислитель ХХ столггтя) проаналiзував механiзм европейсь-кого правосуддя в його традицшних i сучасних формах. Для нього ютинними причинами правових реформ ХУШ столiття були не жорстоюсть каральних заходiв, тортур, страт, яю вразили просвiтникiв, а те, що зазначеш заходи були занадто дорогими й неефективними [2, с. 12]. Так з'явився новий девiз судових реформ в €в-рош: карати не слабше i менше, а краще, тобто ращональшше.
М. Фуко з'ясував юридичний парадокс, пов'язаний зi стратою: ф^ура ката дис-кредитуе саму щею справедливого покарання, адже за його безпосередньо! участi на ешафотi вчиняеться новий злочин, коли одна людина «законно» вбивае iншу [2, с.118].
Тому недосконалiсть системи правосуддя полягае в тому, що !! мета — не виправлення злочинця i не запоб^анняя злочинам, а як можна точнiша класифiкацiя пра-вопорушення за шкалою каральних мiр. Працiвники тако! системи прагнуть точно виконувати покарання — вiдплату, при цьому вважаеться, що збiльшуеться стушнь невразливостi закону.
Але означене е великою юридичною утопiею, оскiльки закон з початку вже вра-зливий у його нормативнш функцi!, тобто вже в самому призначенш норматзацп життя, гармонiзацi! соцiальних вiдносин.
20
М. Фуко у пращ «Наглядати i карати. Народження в'язнищ» акцентуе увагу на змш прояву влади. Влада суверена - це влада окремо! людини, яка карае за злочин як за дда проти корони. Але право карати i3 помсти суверена перетворюеться в право захисту суспшьства. Владна сила окремо! людини трансформуеться у силу вшх, у ту силу, яка бере початок у Законах, Прав^ Нормi i мае справу з людиною як пред-ставником загального типу, а не з конкретною особистютю.
Фiлософ-правник детально розглядае взаемозв'язок мiж покаранням i тiлом, який уже проявляеться через засоби публiчного насилля як у часи публiчно! страти, де тортури розглядались не тiльки як судовий, але i полiтичний ритуал, церемошя. Покарання поступово перестае бути театром: зникнення публiчних страт i тортур означае зникнення видовища, а також послаблення влади над тшом. Вщниш фiзичне страждання, власне тiлесний бшь не е складником покарання. Основною метою покарання стае «душа», оскшьки вщбуваеться позбавлення iндивiда свободи, яка вва-жаеться його правом i власнiстю [2, с. 190].
Змщуються точки виконання покарання — з тша на душу, що мае кiлька наслщ-кiв. Покарання залишае сферу повсякденного сприйняття i входить в область абстрактно! свщомосп. Ефективнiсть покарання полягае не в його видовищному дiйствi, а у його невщворотносп. Тим самим правосуддя бшьше не бере на себе публiчно! вiдповiдальностi за насилля, а покарання з мистецтва завдання неймовiрних страж-дань трансформуеться в економда «призупинених» прав. У зв'язку з гумашзащею права в CT^^i покарання використовуеться уже не тшо, а уявлення про покарання.
Й. Хейзинга — шдерландський культуролог, особливу увагу придшив досл> дженню ролi iгрового начала в правосуддi (праця «Homo ludens»).
Хейзинга доводить, що в багатьох древшх культурах судочинство шдкорялось трiадному принципу класифiкацi!:
- суд як змагання;
- суд як азартна гра, що об^е або виграти, або програти;
- суд як словесний поединок [3, с. 212].
Дослщник виявляе глибоку арха!чну основу уявлень про агонально-iгровi пер-шоджерела правосвiдомостi. У Середньовiччi та Новий час щ уявлення зберiгаються в практицi поединюв i дуелей, що замiнюють судовi розправи як такi. Громадська думка визнавала дощльшсть i законнiсть зазначених форм виршення конфлiктiв. Результат дуел^ як ритуально! iгрово! форми, що велась без порушень, прирiвнюва-вся до справедливого судового ршення i позбавляв права кровно! помсти з боку родичiв убитого.
З точки зору сшввщношення злочину та покарання можна видiлити засоби здiйснення карного правосуддя. Юридична система, тобто система численних закошв та !х функщонування. Дебати дозволяють встановити так звану справедли-ву дистанцiю мiж потерпшим i звинуваченим (скеровують розгляд справи вiд стану непевностi до стану впевненосп). Реальна жертва i звинувачений трансформуються в позивача i того, хто захищаеться. Пасивний суб'ект (той, кого судять) перетворюеться у дiяча.
Безпристрасна третя сторона, яка не бере участ в обговоренш та надшена повноваженням для вщкриття дискусi!: держава, яка мае лептимну форму насилля; недержавнi об'еднання, громадянське суспiльство; юридичний персонал — суддя.
21
Здшснення правосуддя вретроспектив1 формування...
Вирок, завдяки якому обвинувачений змшюе свш юридичний статус: i3 презу-мпцшно невинного перетворюеться пiсля виголошення вироку на винного [4, с. 11-17].
Важливими елементами здiйснення карного правосуддя виступають: санкцiя — реабiлiтацiя - помилування.
Санкцгя характеризуе вирок як завершальний акт процесу. Покарання набирае свого законного характеру тсля закшчення мовно! церемонiï, пiд час яко1 завершу-еться розрив iз практикою вщомщення, й насильство перемагаеться на рюш промови
Чи зумовлена санкщя громадською думкою? Так, оскiльки громадська думка -носш, поширювач, основний сткер бажаноï помсти. Тому публiчнiсть санкцiï -своерiдна перемога справедливое! [5, с. 76-77].
Наслiдками санкцп стають: фiзичне i географiчне вилучення з мюця проживания, втрата громадсько].' поваги та правоздатностi.
РеабШтацгя вважаеться логiчним продовженням санкцiï. Термш «реабшта-щя» походить вiд лат. «reabilitatio» — придатнiсть, здатнiсть. Вш з'явився та закрь пився у правовш сферi у часи Середньовiччя. Реабiлiтацiя е сукупнiстю заходiв, щодо поновлення особи в ïï правах, здатност^ юридичному статусi, який вона втра-тила [6, с. 103]. Амтстгя — рiзновид реабiлiтацiï, який походить не вщ юридично].' шстанцп, а вiд полiтичноï. Помилування — прившей, звiльнения вiд покарання як вдячшсть за колись зроблене добро.
Bti цi елементи правосуддя, перш за все направлены на публiчне вщдзеркален-ня в громадськiй думщ. В свою чергу громадська думка виникае, формуеться i функцюнуе, як сукупнють ощночних суджень, що виражаються у ставленш суспiльства до факту злочину в щлому та до процесу здшснення правосуддя зокрема.
Свого часу Гегель досить широко висв^лив питання щодо сутност громадсько].' думки. Громадська думка, за Гегелем, породжуеться публiчною свiдомiстю як емт-ричною спiльнiстю багатьох поглядiв i думок. У громадськш думцi, вважае вiн, м> ститься все помилкове i щире, вона е багатомаштною, оскiльки мiстить всi елементи i спектри думок величезних мас людей. Гегель ч^ко видiляе те, що е спшьним в су-купност iидивiдуальних думок: «Формальна, суб'ективна свобода, яка полягае в тому, що окремi особистосп якi мають i висловлюють власну думку, судження про спшьш справи i дають поради щодо них , проявляються в тш сумюносп, що назива-еться громадською думкою» [7, с. 332].
А до Гегеля досить щкаву трактовку громадсью думки зробив Ж.-Ж.Руссо, роз-робивши концепцiю трьох титв законiв, на яких заснована держава (сустльне право, карне право, цившьне право). «До цих трьох вцщв законiв необхiдно додати чет-вертий, найбiльш важливий з ушх: закони цього виду не викарбуваш у мармурi i мiдi, а вщбит в серцях громадян; вони складають щиру конституцiю держави; ix сила вiдновлюеться щодня; вони заповнюють i повертають до життя iншi закони, що старiють чи згасають, збер^ають у народi дух державних установ i непомiтною силою замшюють силу влади. Я говорю про вдачi i звичаï, а особливу про громад-ську думку. Ця частина законiв невiдома нашим пол^икам, але вiд неï залежить ус-пix всix iншиx законiв...» [8, с. 257-258].
Громадська думка е духовно-практичним утворенням, вона мае значний тзна-вальний потенцiал та здатшсть адекватно вiдбивати сутнiсть дiйсностi. Колективна думка, як правило, точно фшсуе ri чи iншi явища, процеси дiйсностi. Тому досл>
22
дження громадсько! думки стосовно те! чи шшо! проблеми е дослiдженням реально! сощально! ситуацi!.
В зв'язку з цим, на думку автора, маемо можливють зробити певш висновки. При дослщженш основних складових здшснення правосуддя (санкцiя — реабшта-щя - помилування) слiд враховувати, що вони можуть досягти максимально! проф> лактично! (з точки зору попередження злочину), та сощально! (вщновлення справедливости дiевостi лише при адекватному вщображеш у проявах громадсько! думки. Оскшьки громадська думка виступае ношем, особливим «спiкером» бажано! помсти, тому публiчнiсть у здiйсненнi правосуддя сприймаеться суспiльством як свое-рщна перемога добра над злом, закршлення домiнанти принципу верховенства права.
Однак найбшьшого значення вiддзеркаленнi елементи забезпечення правосуддя у громадськiй думцi набувають тод^ коли громадська думка, перебравши е на себе i сощальну, i профiлактичну ознаку, сама стае виховним та попереджувальним еле-ментом здшснення правосуддя.
Список використано1 лггератури
1. Популярна юридична енциклопедiя / [кол. авт. : В. К. Пжевський, В. В. Головченко та ш.]. -К. : Юршком 1нтер, 2002. - 538 с.
2. Фуко М. Наглядати i карати. Народження в'язнищ / М. Фуко // Б1блюграф. - К. : Основи, 2011. - 220 с.
3. Хейзинга Й. Человек играющий: ст. по истории культуры / Йохан Хейзинга. - М. : Айрис пресс, 2003. - 486 с.
4. Горшенков А. Г. Преступность как социальный феномен / А. Г. Горшенков, Г.Г. Горшенков, Г. Н. Горшенков // Философия права. - 2004. - № 2.
5. Ржер П. Право i справедливють / П. Ржер. - К. : Дух i лгтера, 2003. - 114 с.
6. Миролюбов Н. И. Реабилитация, как специальный правовой институт / Н. И. Миролюбов // Журнал Министерства Юстиции. - 1902. - №4. - С. 103.
7. Гегель Г. Философия права: Пер. с немецкого / Г. Гегель. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.
8. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре или принципы политического права / Ж.-Ж. Руссо. -Х. : Право, - 2005. - С. 257-258.
Андреев Д. В. Свершение правосудия в ретроспективе формирования общественного мнения / Д. В. Андреев // // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2013. - Т. 26 (65). № 1. - С. 19-23.
В статье рассматривается динамичный процесс развития правосудия, начиная от древнего «эффекта запугивания» до сферы абстрактного сознания, когда эффективность наказания заключается не в зрелищности, а прежде всего в осознании его неотвратимости. Кроме того в работе исследуются способы свершения правосудия. Особое внимание уделяется свершению правосудия в ретроспективе формирования общественного мнения, которое возникает, формируется и функционирует как совокупность оценочных суждений.
Ключевые слова преступление, система правосудия, санкция, наказание, амнистия, помилование, общественное мнение.
Andreev D. V. Machinery of justice in retrospective review of forming of public opinion / D. V. Andreev // // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vemadsky University. - Series : Juridical sciences. -2013. - Vol. 26 (65). № 1. - Р. 19-23.
This article investigates the dynamic process of justice, starting with the ancient "deterrence effect" in the abstract consciousness field when the effectiveness of a penalty is not in its visual appeal, but above all in the sense of its unavoidability. In addition, the article investigates methods of enforcement of criminal justice. Particular attention is given to the machinery of justice in retrospective review of forming of public opinion that arises, forms and operates as a set of value judges.
Key words: crime, justice system, penalty (sanction), punishment, amnesty, free pardon, public opinion.
23
