CC BY
16УДК: 821.152.1 - 2 Беккет.09
Н. В. Кулинич,
кандидат фтолопчних наук, асистент кафедри культурологи Нацюнального ушверситету "Юридична академiя УкраТни iменi Ярослава Мудрого"
Засоби образотворення у ni3Hix п'есах С. Беккета
Художнi образи посщають важливе мiсце у драматурпчнш творчостi С. Беккета (1906-1989), поряд i3 дiями та мовленням персонаж1в вони репрезентують концептуальне навантаження п'ес письменника. Особливо зростае значення образност в пiзнiй драматурги С. Беккета, де зменшуеться роль динамiчного начала на дшовому та вербальному рiвнях п'ес, тому сюжето , характеро-та смислотворчу функци виконують саме образи.
Проблема образотворення цкавила дослщнимв театру абсурду, зокрема драматурги С. Беккета (Л. Гарвей, О. Геню, С. Гонтарш, М. Есслiн, В. Тшдолл, Т. Якимович). Як результат, на сьогодш беккетознавством описано окремi образи та метафори, вiдзначено лакоычнють, абстрактнiсть та тенденцiю до поетичност образiв, в яких вiзуально вттено концентрованi щеТ небуття, порожнечi, безгпуздосп та незначущостi людського iснування. Проте лп"ературознавц систематично не дослщжували ц художнi елементи та залишали поза увагою унiкальнiсть пiзнiх п'ес драматурга.
Мета ^еТ статтi полягае в тому, щоб провести систематичний аналiз образiв пiзньоТ драматургiТ С. Беккета й типолопзувати Тх за смисловим наповненням.
У театрi пiзнього С. Беккета («Щасливi дш», 1961; «Театр I» та «Театр II», 1960 i рр.; «Нарис для радю» та «Есш для радю», 1960 i рр.; «Гра», 1963; «Каскандо», 1963; «Дихання», 1968; «Не я», 1973; «Кач-кач», 1980; «Експромт в стилi Огайо», 1980; «Що де», 1984; «Катастрофа», 1984) можна видтити таю групи образiв: аудiообрази, свiтловi, колiрнi, речовi / предметнi, вiзуальнi пейзажн та портретнi.
У радiоп'есах 1960-х — «Ea^i для радю» та «Каскандо» — С. Беккет використовуе аудюобраз записаного на плiвку стороннього голосу. В обох п'есах присутнш персонаж, що виконуе функци ведучого, вiн здiйснюе контроль над голосом, вмикае та слухае його, мае в ньому потребу: «He. It has become a need, madam» [4, с. 107]
(«BiH. Це стало потребою, мадам»). Прозорою в «Каскандо» е думка про те, що записаний голос належить власне ведучому: «Opener. What do I open? They say, He opens nothing, he has nothing to open, it's in his head» [4, с. 137] («Ведучий. <...> Так що ж я вмикаю? Говорять — шчого вш не вмикае, шчого й не потрiбно вмикати, все це в його головЬ). Тож, один 3i смислових шарiв аудюобразу голосового запису — це самовщчуження, розшарування особистосп. Цей «стороннiй» голос може бути голосом позасвщомого, що важко пщдаеться контролю. Потреба ж постiйно чути голос, очевидна залежнють вiд нього персонажiв зумовлюе видiлення й шшого смислу образу-символу — це iлюзiя комушкацп, страх перед самотнiстю, можливють ТТ подолати, заповнити порожнечу шляхом увiмкнення аудiозапису.
Слiд вiдмiтити, що в обох п'есах запис голосу чергуеться та поеднуеться з музикою — шшим аудюобразом драматурги С. Беккета. У «Каскандо» за допомогою музики перериваеться голос, що розповщае юторш про Моню, отже, музика сприяе дискретност вербального руху. Доки голос звучить самостшно, тривае «iсторiя» (е щось подiбне до сюжету), коли ж до голосу додаеться музичний супровщ, розповщь перетворюеться на лiричний твiр, набувае ознак емоцшносл та суб'ективностi, повторюваностi, позбавляеться динамiчного, особового начала.
У текстi «Есмзу для радiо» музика безпосередньо пов'язуеться з множиною у порiвняннi з самотнютю голосу, що говорить. Голос виявляеться метафорою людсько'Т самотностi, а музика уособлюе оточуючий космос.
В шшш п'ес «Зола», створенiй для радю, С. Беккет звертаеться до аудюобразу моря, який бере на себе частину семантичного навантаження твору та посилюе його експресивний ефект. Шум моря постшно супроводжуе монолог Генр^ гштить i, в той же час, не вщпускае його. Образ моря в художньому свт С. Беккета асоцшеться, перш за все, iз порожнечею, смертю, хаосом (слщ вiдмiтити, що звук моря заповнюе ус паузи п'еси). Постартий Генрi живе на краю моря, що може штерпретуватись як перебування на межi життя та смертк Кожного дня вiн прогулюеться вздовж берега, не навагаючись зайти у воду. Монотонний шум спокшного моря завдае Генрi страждань, нагадуе про порожнечу власного життя, що згасае, порiвнюеться iз «засмоктуванням» [4, с. 99], яке протиставляеться бурхливому хвилюванню, що минуло, — життю, ам'Т', переживанням тощо.
У п'есах «Кроки», «Нарис для радю» й «Експромт в стилi Огайо» С. Беккет уводить аудюобрази дзвшку, свистку, стуку. Цi звуки шщГюють драматургiчну дiю, спонукають персонажiв до активности регулюють Т'хне сценiчне буття. Звуковi образи дзвiнку, свистку, стуку е пародiйними втiленнями зовнiшнього iмперативу, божественно' сили. До того ж, у ц образи закладена семантика обмеженост людськоТ поведiнки (екзистенцп) заданими умовами, як не пiддаються рацюнальному поясненню.
Квiнтесенцiею людського iснування — миттевого фрагменту мiж життям i смертю — е образ-символ дихання в однойменнш п'есi С. Беккета. На тлГ хаотично розкиданих речей при тьмяному свГтлГ глядач чуе запис слабкого скрику, по™ вдиху та видиху (через пщсилювач), за яким слщуе ще один скрик i затемнення сцени. Так людське життя, за С. Беккетом, починаеться з непомГтноТ появи в невпорядкованому свт, являе собою нетривале фiзичне iснування, що замикаеться непомiтним вщходом.
Свiтлова образнiсть посiдае важливе мюце у драматургiТ С. Беккета та формуеться за допомогою взаемодГ'' антагонютичних образiв-символiв — свiтла й темряви. СвГтло мае стале значення життя, проблиску, спонтанно'' та неверифкованоТ ознаки присутност смислу. Образ-символ свiтла наявний в «Каскандо» — у п'ес говориться про те, що свГтло оточуе Моню, але вГн цього не бачить: «Voice. ... light... of the land... the island... the sky... he need only... lift his head... his eyes... he'd see them... shine on him... but no <...>» [4, с. 138] («Голос. ... свГтло... землк.. острову... неба... йому ттьки потрГбно... пщняти голову... очк.. i тодГ вш побачить... що воно свГтить на нього... але н <...>»).
Звернення до символГки свГтла проходить крГзь увесь монолог п'еси «Не я». У цьому текст свГтло асоцшеться з дитинством, молодютю, що незворотньо минули: «<...> when suddenly... gradually... all went out... all that early April morning light <...>» [6, с. 1] («<...> коли несподГвано... поступово... усе щезло... усе це штневе ранкове свГтло <...>»). У словосполученн «штневе ранкове свГтло» кожний елемент символГзуе свГтанок життя, назавжди втрачений.
Непостшнють свГтла, його переривчасте сприйняття позначаеться на образнсимволГ «очей, якГ то розплющуються, то заплющуються», наявному в «Кач-кач» та Гнших п'есах С. Беккета: «<...> just the eyelids... presumably... on and off... shut out the light <...>» [4, с. 273] («<...> лише повГки... певно... уверх i вниз... затуляють свГтло <...>»), — i передуе його поступовому зникненню.
«Промшь свпла» стало сполучаеться з «мюячним сяйвом», «хмарами», що несе в семантику свiтла тьмяного, свпла, що з часом вщдаляеться, ^ вiдповiдно, мае смисли сrарiння, розчарування. В образн символi свпла закладена семантика надГГ, можпивостi виправдання—свпло iснуе, але «з шшого боку всесвiту», людина не здатна його побачити внаслдок власного безсилля, нiкчемностi, метафiзичноT короткозоростi, i з часом неможлив^ь його сприйняття стае все бтьш очевидною.
Темнота е вiзуальним образом небуття, хаосу та, як правило, займае бтьшу частину сценiчного простору («Експромт в спш Огайо», «Театр II», «Не я», «Гра» та iн.). Поступове поглинання свпла темрявою, що спостерiгаеться в п'есах «Дихання» та «Катастрофа», символiзуе вичерпання, закiнчення, семантичне заперечення життя, смислу тощо.
Колористична образнiсть С. Беккета характеризуеться тяж1нням до монохромносл, домiнування сiрого кольору. Тьмяний колiр переважае в iнтер'ерi беккетiвських п'ес, де свпло поступово переходить у темряву.
У зовншньому виглядi та одязi персонаж1в також переважае ара колористика. У «Катастрофi» асистент режисера вiдмiчае, що пiд чорним безформним пальто, одягненим на протаroнiста, знаходиться спдня бiлизна попелястого кольору. Бтьшють беккетiвських персонаж1в одягнена в ст^ бляклi речi, мае сиве волосся,—усе це фактично зливае людсью образи з тьмянiстю та артстю сценiчного простору.
Сiрий колiр схоплюе перехiд свiтла в темряву, передае вщчултя лiмiнального стану — на меж1 життя та смерп, у наближеннi до небуття. Фра, тьмяна колористика символiзуе посереднiсть, безякюнють, нейтральнiсть; порожнечу; старiсть, близькiсть шця. Крiм того, еднiсть кольору гомогеызуе художнiй свiт письменника, зрiвнюе, уподiбнюе його складовi, знеособлюе персонаж1в.
У використанн колiрноГ' образностi драматург iнодi вдаеться до чорного кольору: затемнення сцени та чорний одяг персонажiв («Катастрофа», «Кач-кач»). Чорний традицiйно символiзуе траур i, вiдповiдно, геро'Гня п'еси «Кач-кач» одягнула свм «кращий чорний», приготувавшись до смертi, так само як до цього и мати, про що говориться в текст [4, с. 282].
У театрi С. Беккета представлен й речовi / предметнi образи-символи. Серед них—вiзуальнi образи погребальних урн. У «ГрЬ> з урн виглядають лише обличчя персонаж1в, пщкреслено беземоцiйнi, вони нiби е невд'емними частинами урн. Образ-символ погребальних урн е конкретно-чуттевим, матерiалiзованим влленням щеТ поступового наближення до смерп.
Речовим образом-символом смертi, небуття в п'еа «Щасливi днi» е револьвер: спочатку в сумцi Вiннi, згодом на видимому мiсцi, на пагорб^
—символ «смерт в житп», нагадування про смерть, а також можлив^ь «визволення» вiд життя. У сумц Вiннi також знаходяться лiки вщ втрати iнтересу до життя [5, с. 13]. Тема небажання жити е поширеною у творчостi С. Беккета, героям якого необхщна штучна пiдтримка, можпивiсть забуття.
Семантика фiзичноT неповноцiнностi бекке^всько''' пюдини, нецiпiсностi особистост втiпюеться в групi семантично спорщнених речових образiв симвопiв — це велосипед, швалщний возик, мипицi, яю, з одного боку, компенсують, а, з Ышого, пiдкреспюють фiзичну недосконалють персонаж1в («Театр I» та Ы.).
Центральним у пiзнiй п'есс письменника «Кач-кач» е образ символ крюла качалки. Крiспо, за ремарками драматурга, повинно мати вигнут ручки, як нiби обiймають героТню, видаватися частиною и тiпа. Воно гойдаеться незалежно вiд ТТ' вопi та рух1в, причому розгойдування поступово уповiпьнюеться, що вщтворюе регресивний рух часу. Крюло-качалка, безперечно, е символом смертi, осктьки героТ'ня вдягнена в чорне та опускае голову наприкiнцi п'еси. Але, крм того, воно може ^ерпретуватись як символiка народження, материнсько'Т утроби, оскiльки в текстi п'еси згадуеться про матiр герон яка в ньому ж i померла, а також вживаеться словосполучення «мати-качалка» [4, с. 282].
Вiзуальна пейзажна образнють у драматургiT С. Беккета представлена достатньо бщно, оскiльки провiдною просторовою характеристикою п'ес письменника е пустельнють. Серед найбiльш яскравих пейзажних образiв символiв беккепвсько''' драматурпТ слщ вдмгтити землю / земляний насип / канаву («Щасливi днi» та Ы.). «Геро'ня» п'еси «Щасливi днi» ВЫы поступово заглиблюеться в землю, що символiзуе процес старiння, життя вмирання. У цьому образi закпаденi смисли плинност часу, його деструктивного вектору, складност темпорально' перцепцп.
У тзых драматургiчних творах С. Беккета з'являеться вiртуальний пейзажний образ-символ острову («Каскандо», «Експромт в стилi Огайо»). Ос^в символiзуе усамiтнення, спокiй, до якого прагне Моню («Каскандо») та глибоку самотнiсть, вiд яко''' страждае персонаж «Експромту в стилi Огайо».
Достатньо об'емною в драматурги С. Беккета е група вiзуальних портретних образiв-символiв, осктьки людинi выводиться прiоритетне мiсце в художньому свiтi письменника. До таких слщ вiднести, передусiм, хвороби-символи беккелвських персонаж1в, якi утворюють цiлий спектр символiчних значень. Короткозорiсть, слiпота, глухота персонаж1в («Театр I», «Щасливi днЬ> та iн.) втiлюють ще' вщособленосп, маргiнальностi, метафiзичноT замкненостi, важкостi, неможливост когытивно''', фiзично''', комуыкативно''' взаемодп з зовышым свiтом. Хвороби н1г; кульгав^ь («Театр
I» та н) cимвoлiзyють нeмoжпивicrь поступального, пpoгpecивнoгo pyxy, а також прикупсть пepcoнaжiв до зeмлi, пocriйнe нагадування про cмepтнicrь, нaближeння до «юнця». Пepcoнaжi С. Бeккeтa xвopiють на пyxпини, нoвoyтвopeння («Тeaтp I», «Зола»), що cимвoлiзye нecпpoмoжнicrь людини контролювати влacнe тiлo, диxoтoмiю фiзичнoгo та мeнтaльнoгo acпeктiв ocoбиcrocri, а також постмну pyйнaцiю людcькoгo тiлa.
У низц п'ec («Тeaтp II», «Кач-кач» та iн.) пpeдcraвлeний образний кoмплeкc «cлiпoтa I зaплющeнi o4i I xyc™ на oбличчi I широкополий кaпeлюx», що втiлюe tqeï вiдмeжyвaння людини вiд peaльнocri. Пepcoнaж «Tearpy II» С протягом ycieï п'еаи iз зaплющeними очима стоУть бтя вiкнa, cпинoю до аудитори', нepyxoмo i бeзмoвнo. Пepоoнaжi А i В, яю вивчають пиоьмoвi cвiдчeння життя С, вГдмГчають мoмeнти, що вказують на втрату С iнтepecy до життя, на його вибГр бeздiяльнoгo icнyвaння, на прагьюння до нeбyття. НаприкГнцГ п'eои А бepe нoоoвy xyоткy i нepiшyчe пiднocить ïï до обличчя С [4].
Симвoлiчнe знaчeння зaмкнeнocri, вiдмeжoвaнocri вщ овiтy нeоe вiдcropoнeний пильний погляд пepcoнaжiв, опpямoвaний y нГкуди, — вГзуальний образ, пoшиpeний y rïecax С. Бeккeтa. Пepоoнaжi «Екопpoмтy в стилГ Огайо», «Кач-кач», «Кaтaотpoфи» наприюнц п'eои завмирають y craтичнiй позицй' та бeзпpиотpaонo й довго дивлятьcя в зал, або ж на влacнoгo двГйника.
У п'eоax «Катастрофа», «Кач-кач», «Що дe» пpeдcraвлeний вГзуальний образ оxилeнoï на груди голови пepоoнaжa, що оимвoлiзye його cмeprь. Цим образом зaвepшyeтьcя п'eоa «Що дe», а також кoжeн ïï «цикл».
Пpoвeдeний аналГз образГв пГзнього С. Бeккeтa-дpaмaтypгa дозволяе кoнcraтyвaти ïx yзaгaльнeний, yотaлeний, повторюваний та пoлiceмaнтичний xapaктep, що опiввiднoоитьоя Гз cимвoлoм. Цe уможливлюе пeвнe yтoчнeння дeфiнiцiï та yвeдeння поняття «образу-cимвoлy» вiднoонo циx xyдoжнix eлeмeнтiв.
Orne, образи^имволи poзглянyтиx бeккeтiвоькиx п'eо, — звуковГ, овiтлoвi, колГрнГ, peчoвi, вГзуальнГ пeйзaжнi та пopтpeтнi — можуть бути типологГзованГ за омиолoвoю пpинaлeжнicтю та вiднeоeнi до тaкиx ceмaнтичниx кoмплeкоiв. НайбГльший oxoплюe пpoблeми «нeбyття та нaближeння до нього». ^ шум моря, тeмpявa, зeмля I урни, кaпeлюx, кpiолo-кaчaлкa, peвoльвep, лГки «вГд втрати iнтepeоy до життя», cipий колГр (пoprpeтy, пeйзaжy та im"ep'epy), пyотeльнa мiоцeвiоть, оxилeнa голова пepоoнaжiв.
До oбpaзнo-cимвoлiчнoгo кoмплeкоy «життя I впорядкованостГ» опiд вiднeоти овiтлo, аудГообрази диxaння, дзвГнку та овиcrкy тощо. Показово, що цГ образи мають нeгaтивнy або ж ГронГчну конотацГю—cвiтлo нГколи нe
е яскравим у TeaTpi С. Беккета, дихання коротке, символка порядку / божественно'!' сили зводиться до речового рiвня.
До комплексу «безособовосл» вщнесемо: запис голосу, музику, образи велосипеда, швалщного возика, крiсла-качалки, капелюха, безформний одяг персонаж1в.
Символiка «стражцання» охоплюе хвороби н1|, зору, слуху, пухлини, на якi страждають беккетiвськi персонаж], а також мехаычы прилади, яю нерозривно поеднанi з людським ттом та е допомiжними засобами покращення зору та полегшення пересування.
Останым видiлимо комплекс образiв-символiв «самотносri / замкненосл» людини: запис самотнього голосу, що протиставляеться музицi, темрява, ос^в.
Розподiл на семантичнi комплекси е досить умовним, осктьки образи-символи е пол^мантичними художнiми елементами й один i той самий образ-символ може бути вщнесений до рiзних смислових груп. Проте здiйснена типологiзацiя виявляе провщы смисловi вектори бекке^всько''' драматурги та вщкривае перспективи для подальшого дослiдження поетикального рiвня п'ес письменника.
Лггература
1. Генис А. Беккет : поэтика невыносимого / А. Генис // Знамя. — 2003. — № 3. — С. 210—213.
2. Эсслин М. Поэзия движущихся образов / М. Эсслин ; [публ. и предисл. И. Дюшена] // Искусство кино. —1998. — № 6. — С. 57—66.
3. Якимович Т. К. Монодрами тзнього Беккета / Т. К. Якимович // Всесвгс — 1978. — № 10. — С. 192—196.
4. Beckett S. Collected Shorter Plays of Samuel Beckett / S. Beckett. — L. : Faber and Faber, 1984.—320 p.
5. Beckett S. Happy Days. A Play in Two Acts / S. Beckett. — N. Y. : Grove Press, 1961. — 68 p.
6. Beckett S. Play. Breath. Not I. Catastrophe // The Samuel Beckett On-Line Resources and Links Pages. — Режим доступу: http: // www. samuel-beckett. net.
7. Gontarski S. E. Birth astride a grave: Samuel Beckett's «Act Without Words» / S. E. Gontarski // Journal of Beckett Studies. — Florida State University. — № 1. — Winter. — 1976. — P. 29—35.
8. Harvey L. H. Samuel Beckett : Poet and Critic / L. H. Harvey. — Princeton : Princeton Univ. Press, 1970.—451 p.
9. Tindall W. Y. Samuel Beckett / W. Y. Tindall. — N. Y. : Columbia University Press, 1964. — 48 p.
