CC BY
1013. Beauvoir S. de Les Belles images / Beauvoir S. de - P. : Gallimard, 1966. - 187 p.
14. Beauvoir de S. Lettre a Nelson Algren. Un amour transatlantique / Beauvoir de S. - P. : Gallimard, 1997. - 615 p.
15. Beauvoir S. de Les Mandarins / S. de Beauvoir. - P. : Gallimard, 1954. -V. I. - 509 p.
16. Beauvoir S. de Les Mandarins / S. de Beauvoir. - P. : Gallimard, 1954. -V II. - 507 p.
17. Beauvoir S. de The Second Sex / S. de Beauvoir. - New York : Alfred A. Knopf, Inc., 1989. - 267 p.
18. Beauvoir S. de Une mort trns douce / S. de Beauvoir. - P. : Gallimard, 1964. - 128 p.
19. Brodin P. Beauvoir dans littérature / P. Brodin. Paris : Nouv. M. Debresse, 1956. - 480 p.
20. Fullbrook E. Simone de Beauvoir and Jean-Paul Sartre : The Remaking of a Twentieth-Century Legend / E. Fullbrook, K. Fullbrook. - New York : Basic Books, 1994. - 224 p.
21. Stone B. Simone de Beauvoir and the Existential Basis of Socialism / B. Stone // Social Text. - №№ 17, 1987. - P. 123-142.
УДК 821.111 - 31.09
О.Р. Крючкова (Кам'янець-Подшьський),
викладач гуматтарних дисциплш Кам'янець-Подшьського коледжу культури i мистецтв
Християнська концепщя «безодн rpixa» в роман Г. Нормштона «Корабель дуршв»
«Корабель дуршв» («The Ship of Fools») - дебютний роман молодого британського письменника Грегорi Нормштона, який захщна преса одноголосно назвала шедевром та еталоном сучасно1 штелектуально1 прози. Натхненний знаменитим полотном £. Босха, Нормiнгон створив вишука-ну постмодершстську мозашу, ожививши уах геро1в картини й вклавши в уста кожного власну iсторiю-стилiзацiю.
Творч^ь письменника, попри загальне захоплення чш^в i газетярiв, вивчалася спорадично. 1снуе дешлька грунтовних розвщок роману «Корабель дуршв», у яких йдеться про поеднання у ньому рiзних стилiв, сим-вотчтсть образiв, наявнiсть численних алюзiй та ремiнiсценцiй, зауважуеть-ся, що цей роман копiюе не Середньовiччя, а е «вдалою стилiзацiею пiд лiтературу епохи Вiдродження» (I. Мегела) [4]; дослщжуеться еволюцiя екфрасису у европейськ1й культурi та функщя цього прийому в Нормшто-на (Н. Бочкарьова) [2]. £. Карабегова у розвипк присвяченiй специфiцi вико-ристання £. Босхом та С. Брантом гротеску в «Кораблi дуршв», кшькома
© Крючкова О. Р.
реченнями згадуе й роман Г Нормштона, назвавши його «блискучим зраз-ком уже сучасно! модифтаци гротеску» [3]. Але, за вае1 глибини цих спо-стережень, повно! картини все ж немае. Тому аналiз християнського образу морсько! безоднi, як символу загибелi гршно1 душi та вивчення бiблiйних мотивiв у творчосп Нормiнтона, потребують дослщницько1 уваги.
Вибiр Г. Нормiнтоном ренесансного та барокового свиу, як об'екта постмодершстськох штерпретацп, видаеться зовсiм невипадковим. Дуже популярний сьогоднi на Заходi й схвально сприйнятий лiтературною критикою тдхщ Г. Нормiнтона е цiкавою авторською спробою тлумачення шляхiв культури Нового часу, вш синтезуе численнi щейно-естетичш пошуки та провiднi лiтературно-стильовi традици епохи, що стали тдгрун-тям нашо! сучасностi.
У «Кораблi дуршв» Нормiнтона, романi, написаному як розгорнута образна аналогiя до вiдомого однойменного полотна £. Босха, спостерь гаеться складна постмодершстська гра з духовною спадщиною Ренесан-су, причому Ренесансу Пiвнiчного, ускладненого глибоким переживаниям християнського спiритуалiзму Середньовiччя. «Пiвнiчне Вщроджен-ня, сповнене мiстики, вiдчуття нетривкосп земних форм, сильно зв'язане традищями середньовiчноl готики та фольклорною свщомютю. Часом тут, як у шдерландських майстрiв, пануе моторошна атмосфера екзаль-тованого видiния; домiнують марення, образи пекла i земних спокус, що набирають диявольсько1 зловiсностi (картини £. Босха)» [1, с. 138].
В «ЕпшозЬ» роману к1нець матерiального оргатзму (а саме такою волiе бачити людину позитивiстська свiдомiсть) подаеться з неприхованою оги-дою: «The stench is not that of your usual gas but redolent of entire Glutton. Its as though a whole life has been broken down and expelled as vapour. One catches the honeyed fetor of baby turd; a mothers sweet milk; and the oniony tang of growing bone. The crew of the boat gags at chemical miasmas of lust and ambition, and at disappointment, which reeks of rancid cheese. There is no escaping this olfactory chronicle: it passes through fingers into the nose, as a shout, for all that one covers one's ears, will penetrate the skull» [8, с. 271]. Фшал, до якого приводить читача Г. Нормiитон, - це вдея, що в житп тчого реального, ^м творчосп, немае, а людина, яка прирекла себе на кнуван-ня в свт винятково чуттевих задоволень, призводить до розкладу оргашз-му на iнгредiенти - i бшьше шчого. Природно, що ситуацiя зашнчуеться масовою блювотою, яка, втiм, стае провюницею справдi есхатолопчно1 ситуаци, коли безодня грiха поглинае персонаж1в «Корабля» й нищить !х; це супроводжуеться зловiсною сюрреалiстичною чудасiею: з води вири-нають велетенсью щупальця, що хапають людей; пальцi гхт ростуть i пере-творюються на порожш трубки; шк1ра провисае мiшком тощо: «The sea, only yards away, explodes. A quivering mass, twice the width of the vessel, surfaces. It looks at first like a net winched heaving with fish. I cannot, for all my frightened efforts, assemble the parts into an animal whole. Sickly opalescent bodies twitch within its ambit, exposing the supposed worm as the tip of an appendage» [8, с. 272]. Упм образ титашчного чудиська, що пожирае свп, врешп-решт дуже детально нагадуе образ Диявола, що пожирае гршниюв, з картини Босха «Сад земних насолод»: «A slow, lugubrious creature, with
eyes of unblinking anthracite, swallows the Monk's watery cries, which re-emerge, excreted as whispers, from a dark, mysterious rectum» [8, с. 275].
У цьому загальному KaTaKri3Mi й насуванш небуггя раптом npopi3yerb-ся людський голос, загострюються людськ почуття вiдрaзи й волi до життя. Не одразу й зрозумшо, кому належить цей голос, монолог вщ пер-шо! особи. I цей новий наратор виявляеться в псному контaктi 3i вже вщомим нам Плавцем, з яким пов'язаний початок того «параду дуршв», яким е наративна структура «Корабля». Плавець шдносив у сво!й роз-повiдi iдеaли юностi, очiкyвaння щастя, плaтонiчного кохання й контрас-тував з «фламандськими» фiзiономiями iнших персонаж1в, але цей поет, що намагався «одухотворити» усе земне й чуттеве, не захищений вiд за-гально! зaгибелi й огидного «тiлесного» шнця: «Something clammy, like poultry skin, brushes against my feet. I read sickness and dread in the Swimmer's face. His tapering fingers slip wetly from mine. Sharp pain travels up my arm as the creature burrows into him. Our eyes meet across the chasm. My mouth, I know, is incapable of speech, and I bid the Swimmer no farewell as he slips, lifeless, out of my reach» [8, с. 275].
Що ж, усяка людська екзистенщя, навгть коли вона ставить за мету вирва-тися з кругооб^ мaтерiaльно-чyттевих об'екпв i знайти шлях до нового, вiчного буття, завжди приречена, як i Плавець Нормштона, на фiзичнy смерть i це суголосне з доктриною постмодершзму, який незмшно вказуе на вто-риншсть будь-чого нового [6, с. 36]. Водночас трaгiчнy загибель Плавця го-стро переживае автор: «I picture the Swimmer nearing the sea floor, arms mildly floating above his head, his eyes closed, a world locked in behind the lids. All that he'd wanted was an open ear - and I would have listened, yes, in spite of his conceit. Gladly I'd have trudged, all puckered, in the wash, kept afloat by his discourse, had it only been new, always renewed I mean» [8, с. 275].
У розв'язщ ситуацп знову вимальовуеться мапчна стереоскошчтсть, пов'язана в ромаш зi включенням образу автора: «Now that he has sunk, I must come to the surface... The Second Swimmer is me» [8, с. 275].
Головний Наратор, Автор, як виявилося, вже натякав на свою при-сутшсть у сюжетг «I alluded, did I not, at the outset, to a begging-bowl but never assigned it a beggar, placing it in nobody's hands? Of course, the begging-bowl is mine. I had filled it with seawater. Quite intentionally, for the others to take note. 'Drink, dream and be merry, friends: to this brine you must sink'» [8, сс. 275-276]. I не треба довго доводити, що йдеться у Г. Нормштона не стшьки про смерть фiзичнy, сшльки про духовну загибель у безодш ^ха. Тут не мюце для розв'язання теолопчних питань на зразок того, що смерть за Бiблiею - винахвд диявола, що фiзично померлi мають воскреснути тощо. Досить зазначити, що Г. Нормштон спираеться на традицшний христи-янський образ морсько! безодш як символ зaгибелi гршно! душг
До того ж Автор не береться судити сво!х недолугих ближшх за вщсто-роненими нормами абстрактно! теолопчно! морaлi: «Exactly why they must drown I never know. Is it punishment or cleansing? For sins venial or mortal?» [8, с. 276]. Але тут знову-таки значною мiрою виднеться постать Блазня, який тдноситься над загальним рiвнем слшо! чyггевостi сво!х супутнишв: «If either, why the Fool? The fate of the others - with their carnality, their pride
and despair, their sloth and gluttony - I could perhaps account for. But licensed fools should be reprieved: their satirical calling ensures them immunity... Or does Fortune weary of those that know Her game? The Fool was, after all, so sure of himself, defined by dress and custom» [8, с. 276]. Огож, Блазня не визволила вщ неминучо! загибелi його тотальна скептичнють.
Натомють (з волi автора) виживае Плавець-2: «No such certainty for me, the Mute. I am like an echoing chamber <.> Is it not telling that I should forget the fundamentals (of my life, I mean) when I cannot purge myself of the meanest syllable that they uttered?... I rage at their voices, which circle about me like gnats at sundown. I imagine them all, becoming argil on the seabed, such as potters use or vintners sometimes to bung their bottles. But alive, what was their purpose? What use were they put to?» [8, с. 276]. I це зрозумшо. Вш мусить стати свгдком icmopii, або, вiрнiше, i! iнтерпретатором, бо ж, як зазначав Р. Марiус, говорячи про зв'язок мiж литературою та ютс^ею, нара-ця розповвдае про еторичш поди, i вона ж е грунтом для кторп [7, с. 69]. Адже Плавець-2 зрештою виступае в ролi судщ, сввдка, «скриптора», i в цьо-му його покликання i роль: «They bore witness. However clumsily, however fancifully. Where there was absence, they added to Creation. Now that I have recalled their loss, and repeated their tales, surely like them I deserve release? It is my ever rekindled hope. That in this act of retelling I too - being watched over and suffered for - will be permitted to forget» [8, с. 276-277].
Але час Останнього Суду, християнського Кшця свпу, ще не настав. Автор, визволившись ввд ренесансно! парадигми гедошзму й безперерв-ного святкування, виринувши зi смертоносного моря тотально! чуттевосп й культу насолод, усе ще н е в i л ь н и й, бо людство, до якого вш належить, перебувае в полош мiфологiчно-язичницько! свщомосп. Говорячи словами М. Елiаде, це ситуащя «жчного повернення», що грунтуеться на «при-мiтивнiй» онтолопчнш концепци, в якiй «реальнiсть набуваеться винятко-во шляхом повторения чи учасп», а людина ввдчувае себе такою, що юнуе лише тсда, коли вiдтворюе чи повторюе вчинки iншого [5, с. 56-57]. Це кругооби- одних i тих самих помилкових моделей поведiнки. Померлi вос-кресають з невiдворотнiстю «порочно! нескiиченностi», i ця реiнкарнацiя е справжшм сансаричним полоном: «I picture them caught among banners of kelp. Fishes pick at their bones. Their lives unravel like spools of wool. They are forgetting, undreaming their lives» [8, с. 277]. Цей фрагмент перегукуеться з юнцем ютори про Муху (яка була вкладена в уста Блазня), який також нама-гався «ввддумати назад» тих, хто йому не подобався.
Напришнщ оповiдi все розпочинаеться спочатку, i стомлений Автор знову готовий розпочати свою зовшшньо життерадюну, а по сутi дуже сумну оповiдь про невикорiненiсть у людиш ницостi, банальностi й вульгарно! чуттевосп, про споконвiчно грiшну й зшсовану людську природу: «The tree seems, at first, to grow out of the water, as thought his were land not long ago flooded. Something dark, like the undercase of a walnut, and colourfully occupied, sits beneath the boughs. No voices carry on the timid breeze; yet I imagine well enough the banter and the bawling. That old familiar sickness squats in the quag of my belly. I swim towards the ship, which is, rather, a boat <. >Let me describe it to you» [8, с. 277].
Роман завершуеться тими самими словами, що й розпочинався, -нехай посеред моря вже iншi люди, але й на них чекае та сама доля, яка стткала персонаж1в попередньо! гстори. I це е наочним втшенням ще! про повторювашсть людських помилок та циклiчнiсть юнування людини у безоднi сво!х ницосп та бруду.
Ренесансний мотив корабля дуртв у ромаш Нормiнтона якомога кра-ще демонструе безглуздiсть юнування, яке так полюбляють декларувати постмодершсти. Ми бачимо тут й iронiчнi переспiви середньовiчних ли-царських ромашв i новел епохи Вiдродження, i сатирико-гумористичне використання алюзiй та ремшсценцш з багатьох творiв шзшшо! класич-но! лiтератури, вiдгомiн вдей Ф. Рабле, Дж. Свiфта, романтиков, штерпре-тацп сюжету Уленшпiгеля Ш. де Костером тощо. На борту корабля роз-гортаеться справжнiй «парад масок», сощально-психолопчних ролей, на-писаних у дуй гротеску, яш втшюють глух1 шляхи розвитку людсько! iндив-щуальносп (гедонiсти, волоцюги, авантюристи тощо). Позищя кожного персонажа розгорнута з глибоким авторським проникненням в 11 суть: читача ведуть ввд гривуазностi до святенництва, ввд рафiнованого телек-туал1зму до брутального авантюризму, вiд оствування бурхливосп виаль-них сил до трагедл та реквiему.
У «Кораблi дурнiв» Г. Нормiнтона пародiйне моральне знищення сте-реотипiв старовинно! культури набирае тотального характеру, але водно-час парадоксально стае закарбуванням цього духовно-культурного досвь ду, його глибоким критичним осмисленням в iсторичнiй ретроспективi та поза 11 тяж1нням, навиъ бiльше - шдгрунтям для власно! орипнально! концепций, адже сучасний автор може бути оригiнальним лише за допомогою пародп [9, с. 14]. Цей аспект творчосп Г. Нормштона ще дуже мало пору-шувався у вiтчизняному лiтературознавствi та потребуе подальшого досл-вдження.
Список використаноТ лiтератури
1. Абрамович С. Церковне мистецтво : навч. поаб. / С. Абрамович // К. : Кондор, 2005. - 206 с.
2. Бочкарева Н. С. Функции живописного экфрасиса в романе Грегори Норминтона «Корабль дураков» / Н.С. Бочкарева // Вестник Пермского университета. Российская и зарубежная филология. - 2009. - Вып. 6. - С. 81-92.
3. Карабегова Е. В. Проблема гротеска в искусстве Реформации (образ «Корабля дураков» в живописи Иеронима Босха и в поэме Себастиана Бранта) / Е. В. Карабегова // Дживелеговские чтения / [редкол.: Е.В. Карабегова, И. А. Атаджанян, Н.М. Хачатрян и др]. - Ереван : Лингва, 2009. -Вып. А. - Ч. II. - С. 43-59.
4. Мегела I. «Корабель дуршв» як алегорiя Ноевого ковчега [Елект-ронний ресурс] / !ван Мегела. - Режим доступу: http://korekta.io.ua/ s121896/ivan_megela._korabel_dumiv_yak_alegoriya_novogo_ kovchega. -Загол. з екрану.
5. Элиаде М. Миф о вечном возвращении: архетипы и повторяемость / Мирча Элиаде; [пер. с франц. Е. Морозовой, Е. Мурашкинцевой]. - СПб. : Алетейя, 1996. - 250 с.
6. Brook Th. The New Historicism and Other Old-Fashioned Topics / Thomas Brook. - Princeton : Princeton university press, 1991. - 254 p.
7. Marius R. A Short Guide to Writing about History / Richard Marius. -New-York: Harper Collins, 1989.
8. Norminton Gregory. The Ship of Fools / G.Norminton. - London: Scepter, 2002. - 278 p. - ISBN 0 340 82102 7.
9. Onega S. «AKnack for Yarns»: the Narrativization of History and the End of History / Susan Onega // Telling histories : Narrativizing history, historicizing literature / Ed. by S. Onega. - Amsterdam; Atlanta : Rodopi, 1995. - 212 p.
УДК: 821.152.1 - 2 Беккет.09
Н.В. Кулинич (Харкав),
кандидат фшолопчних наук,асистент кафедри культурологи
Нацюнального ушверситету "Юридична академiя Украши ím. Я. Мудрого"
Мотиви й мотивш комплекси драматурги С. Беккета
Творчють С. Беккета пронизана великою кшькютю смислових лшш, що в сукупносп утворюють концентровану семантичну цшстстъ. Смисли, закладет у беккепвських п'есах, виявляються в íxmx назвах, вербалiзуються в реплiкаx та монологах персонажiв, виражаються за допомогою образ-ностi й дiй протаготспв. Задля семантично! реконструкцй' драматурпчних творiв С. Беккета вперше в юторп беккетознавства звернемось до методики мотивного аналiзу, а саме iнтертексгуального, постструктуралютського напрямку, представленого у працях Б. Гаспарова [1], К. Жолковського [2], Ю. Щеглова [2]. Пiд «мотивом» розушемо смисловi лiнii, якi, повторюю-чись та переплiтаючись у тексп, формують його семантичну eднiсть та неповторну поетику. Оперуючи поняттям «мотивного комплексу» як складно! динамiчноi едносп, що включае в себе широкий спектр взаемодш та взаемовпливу мотивiв рiзного масштабу, об'ему та способiв функцюну-вання, спираемось на дисертацшне дослiдження О. Русаново! [3].
Мета ща стагтi полягае у виявленш та дослiдженнi системи мотивiв у драмагургiчнiй спадщинi С. Беккета. Поставлена мета передбачае вико-нання таких завдань: 1) виявити ключовi мотиви п'ес письменника; 2) згру-пувати !х у мотивнi комплекси; 3) простежити, як розвиваються мотиви й мотивш комплекси ввд «великих» до шзшх п'ес письменника, а саме: яш комплекси розширюються, збагачуються новими значенневими вщпнка-ми, переосмислюються.
Передусiм визначимо поняття «великих» п'ес - це драматурпчш твори зрiлого перюду творчостi письменника - 1950-х рошв: «Чекаючи на Годо» («Waiting for Godot», 1953), «Кшець гри» («Endgame», 1957-1958),
© Кулинич Н. В.
