Заперечення проти позову як спосіб захистувідповідача у цивільних справах, що виникаютьіз земельних правовідносин Текст научной статьи по специальности «Право»

Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 25 (64). 2012. № 1. С. 68-74.

УДК 347.922

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ ПОЗОВУ ЯК СПОС1Б ЗАХИСТУ В1ДПОВ1ДАЧА У ЦИВЫЬНИХ СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ 13 ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВ1ДНОСИН

Сшдевич О. С.

КиТвський нацюнальний ушверситет м Т. Г. Шевченка, м. Киев, УкраТна

У статп аналiзуються особливост окремих заперечень проти позову як способу захисту вдаовь дача у цивiльних справах, що виникають iз земельних правовiдносин. За результатами дослщження сформульованi пропозици щодо виршення проблемних питань судово! практики, вдосконалення дю-чого законодавства.

Ключов1 слова позов, способи захисту вщповщача, заперечення проти позову, земельш право-вщносини.

У вщповщносп з принципом р1вноправносп сторш у цившьному процес вщ-повщач по справах, що виникають ¡з земельних правовщносин, надшений низкою прав, яю надають йому можливють ефективно захищатися проти пред'явленого позову.

Виходячи з положень ст.27 ЦПК Укра!ни одним з найбшьш важливих способ1в захисту вщповщача проти позову е його заперечення. Загалом, загальнотеоретичш питання заперечень проти позову були предметом дослщження багатьох науковщв, зокрема, Васильево! Г. Д., Гурвича М. А., Добровольського А. О., Пушкаря С. Г., Штефана М. Й., Щеглова В. Н. та шших. Пом1ж тим, дослщження заперечень проти позову у окремих категор1ях цившьних справ, зокрема, й у справах, що виникають ¡з земельних правовщносин, процесуальною наукою майже не здшснюеться.

Метою зазначено! статп, таким чином, е вивчення окремих проблемних аспек-т1в заперечень проти позову у справах, що виникають ¡з земельних правовщносин, внесення пропозицш щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

Необхщно погодитися з класиком цившьного процесу Гурвичем М. А., що за-переченнями проти позову е пояснення вщпов1дача, здатш слугувати його захисту. Заперечення позову подшяються на процесуальш заперечення та заперечення проти заявлених вимог по сут [1, с.117-119].

На наш погляд, заперечення проти позову зводяться до заперечення правильно-сп, законносп та обгрунтованосп його структурних елеменпв - предмету, тдстави, сторш та змюту. Матер1ально-правов1 заперечення спрямоваш на спростування елеменпв позову, змют яких обумовлюеться матер1альним правом (предмету, шдстави

68

та сторш позову), процесуально-npaBOBi - на спростування змюту позову як елемен-ту, обумовленого процесуальним законодавством.

Нaйбiльш поширеним засобом захисту вщповщача проти позову е мaтерiaльно-прaвовi заперечення. Мaтерiaльно-прaвовi заперечення спрямоваш проти сутi позову, ними спростовуються позовнi вимоги з юридично1 або фактично1 сторони.

У цившьних справах, що виникають iз земельних прaвовiдносин, мaтерiaльно-прaвовi заперечення вщповщача можуть спростовувати, заперечувати предмет позову (наприклад, вказувати на неправильне обрання позивачем способу захисту по-рушеного права з помiж передбачених законом способiв), пiдстaву позову (наприклад, спростовувати його юридичну чи фактичну сторону), а також вказувати на не правильне визначення сторш позову (наприклад, на те, що право позивача порушила шша особа, а не вщповщач).

Зокрема, вщповщач, захищаючись проти позову, може спростовувати факти, яю мютить пiдстaвa позову.

Так, ще з початку 2000 роюв у Киевi набула практика пред'явлення позовiв до громадян про звiльнення начебто самовшьно зайнятих у дворах жилих будинюв земельних дiлянок, на яких розмщеш нaлежнi цим громадянам гарага, та 1х знесення. Позивaчi (органи мюцевого самоврядування, в iнтересaх яких досить часто пред'являють позови прокурори), пред'являючи тaкi позови, виходять з того, що щ дiлянки зайнят вiдповiдaчaми сaмовiльно, будь-яких прав на земельну дшянку, на 1х думку, вiдповiдaчi не мають, а тому зпдно зi ст. 212 ЗК щ дiлянки пiдлягaють по-верненню власникам землi чи землекористувачам.

Захищаючись проти позову, вiдповiдaчi стверджують, що земельш дiлянки са-мовiльно вони не займали, що гараж були встановлеш на цих дiлянкaх ще впро-довж 1950-1970 рокiв за дозволами вщповщних компетентних оргaнiв та зпдно з законодавством, що дiяло впродовж того часу.

Так, ршенням Голосiïвського районного суду мiстa Киева вщ 12.06.2002 р. бу-ло задоволено позов прокурора Голосiïвського району мюта Киева в iнтересaх Кшв-ськоï мiськоï ради до Т. про повернення сaмовiльно зaхопленоï земельноï дiлянки. Рiшенням aпеляцiйного суду мюта Киева вщ 27.08.2002 р. це ршення суду було скасоване та в позовi було вiдмовлено.

Судова палата в цившьних справах Верховного Суду Украши ухвалою вiд 10.03.2004 р. залишила рiшення aпеляцiйного суду мюта Киева без змш та правильно, на наш погляд, вказала, що належний Т. гараж, зведений на сшрнш земельнiй д^нщ, не е сaмовiльно побудованою спорудою, його будiвництво у 1955-1956 роках проводилось за згодою землекористувача та з дозволу компетентних оргашв Кшвради. При цьому, тдлягае врахуванню й та обставина, що Т. та ïï шм'я майже 45 роюв користувалася гаражем i жодних претензiй з боку оргaнiв виконавчо1' влади та комунальних служб мюта щодо користування гаражем та земельною дшянкою до Т. не виникало [2].

Крiм того, необхiдно враховувати, що законодавство передбачало певш права громадян-шваладв на встановлення в дворах жилих будинюв збiрно-розбiрних га-рaжiв для утримання в них автомобшв. Тaкi права, зокрема, передбaченi постано-вою Ради Мiнiстрiв УРСР № 778 вщ 12.07.1962 року «Про заходи по впорядкуван-ню утримання легкових aвтомобiлiв i мотоциклiв, що знаходяться в особистш влас-носп громадян Укра1'нсько1' РСР». У рaзi пред'явлення до таких громадян позовiв

69

про звшьнення земельних дшянок, заперечення вщповщача щодо npaBOMipHOcri ко-ристування земельною дiлянкою для розмщення гаражу за наявностi рiшення компетентного органу про дозвш на встановлення такого гаражу е обгрунтованими. Од-нак, у разi смерт таких громадян права щодо розмщення в дворах будинюв гаражiв не переходять до ïx спадкоемцiв, а припиняються, оскiльки е безпосередньо пов'язаш з ïx особою. У зв'язку з цим, на наш погляд, правильною е практика тих судiв, яю вважають, що в цьому випадку спадкоемець такого громадянина зо-бов'язаний звшьнити земельну дiлянку вщ гаражу. Це пояснюеться тим, що корис-тування спадкоемцем земельною дшянкою пiсля смертi спадкодавця - швалща роз-глядаеться законодавством, що дiяло на час смертi (наприклад, ст. 212 чинного ЗК Украши, положень вщповщних ЗК, що втратили чиншсть) самовiльним ïï зайнят-тям.

Так, заступник прокурора Оболонського району мюта Киева в штересах держа-ви в особi Киïвськоï мiськоï ради пред'явив позов до Особа 1 про повернення само-вiльно зайнято1' земельно!' дiлянки та приведення земельно!' дшянки у придатний для використання стан.

Вiдповiдач у судовому засщанш заперечував проти позову та пояснив, що зпд-но з розпорядженням Мiнськоï районноï адмiнiстрацiï у 1993 рощ його матер^ яка була швалщом першоï групи, було надано дозвiл на встановлення на сшрнш земе-льнiй дiлянцi збiрно-розбiрного металевого гаражу для розмщення в ньому автомо-б^ «Москвич». Ще за життя матерi вiн почав користуватися цим гаражем. Пiсля смертi матерi вiн користуеться даним гаражем на законних пiдставаx, оскiльки е единим ïï спадкоемцем.

Ршенням Оболонського районного суду мiста Киева вщ 18.02.2007 року позов було задоволено. Не вважаючи заперечення вщповщача обгрунтованими, суд правильно, на наш погляд, не взяв ix до уваги, зокрема, вказавши, що матерi вщповща-ча як швалщу першоï групи фактично було надано лише дозвш на встановлення на земельнш д^нщ збiрно-розбiрного гаража, фактично, навт матерi вiдповiдача земельна дшянка не надавалася [3]. Таке ж ршення винiс i Печерський районний суд мюта Киева у 2012 рощ [4].

Таким чином, обгрунтованють заперечень вщповщача щодо наявносп в нього певних прав на земельну дшянку пiд гаражем, вiдсутностi факту самовшьного за-йняття земельноï д^нки потребуе оцiнки цього факту виходячи iз законодавства, що дiяло на час зайняття дiлянки. Обгрунтовано вказуючи на надання йому у вста-новленому законодавством порядку права на розмщення гаражу вщповщач спрос-товуе покладений позивачем в основу свого позову факт самовшьного зайняття зе-мельноï дiлянки. Встановлення факту розмщення гаражу на земельнш дшянщ зпд-но з вимогами дiючого на час такого розмщення законодавства повинне призводити до вщмови в позовi про звiльнення самовiльно зайнятоï земельноï дiлянки.

Особливiстю матерiально-правовиx заперечень вщповщача в окремих категорi-ях цившьних справ, що виникають iз земельних правовщносин, е те, що досить часто вони спрямоваш на спростування факпв, наведених позивачем в обгрунтування своïx вимог, зокрема, шляхом вказiвки на ïx недоведенiсть допустимими засобами доказування.

Так, досить часто в процеш позивач обгрунтовуе своï права на землю актами мюцевих рад та виконкомiв, рiшеннями та наказами оргашв колгоспiв та радгосшв,

70

техшчними актами, складеними БТ1, актами вiдводiв земельних дшянок, актами за-будови тощо. Це пов'язуеться з доволi складною фактичною проблемою шдтвер-дження прав на землю, яю виникали, зокрема, в 60-80-х роках двадцятого столiття.

Однак, зпдно з ч. 2 ст. 59 ЦПК Укра!ни обставини справи, якi за законом мають бути шдтверджеш певними засобами доказування, не можуть пiдтверджуватись ш-шими засобами доказування. У зв'язку з цим, необхщно погодитись з судовою палатою в цившьних справах Верховного Суду Укра!ни, що на тдтвердження права на земельну дiлянку сторони в земельному спорi повиннi надавати суду документи, якi згiдно iз законодавством можуть засвiдчувати таке право [5, с.111].

Тому для встановлення наявносп у позивача права на земельну дшянку йому необхiдно надати суду документ, який згiдно з законом може тдтверджувати це право.

Такими документами, зокрема, можуть бути:

- у разi виникнення прав на земельш дiлянки за дп ЗК УРСР 1970 року - а) у сiльськiй мiсцевостi - виписки з земельно-шнурових книг сшьськогосподарських пiдприeмств i органiзацiй та погосподарських книг сiльських Рад, та б) в мютах i селищах мюького типу - виписки з реестрових книг виконавчих комiтетiв мiських, селищних Рад депутатiв трудящих (ст. 20 ЗК УРСР 1970 року);

- у разi виникнення прав на земельш дшянки за дп ЗК УРСР 1990 року в редак-ци 1992 року - державш акти на право приватно! власносп на земельну дiлянку (право постшного користування земельною дiлянкою) та акт вщводу земельно! д> лянки в натурi (на мiсцевостi) (ст.ст. 22, 23 ЗК УРСР); ршення сшьських, селищних, мiських рад народних депутата про передачу у власшсть громадянам ранiше нада-них !м земельних дшянок (ст.ст. 3, 6 Декрету Кабшету Мшс^в «Про приватизацiю земельних д^нок» [37]);

- у разi виникнення прав на земельнi дшянки за дп ЗК Укра!ни 2001 року -державш акти на право власносп на земельну дшянку (ст. 126 ЗК Укра!ни).

Якщо позивач не надасть суду необхщних документiв, заперечення вiдповiдача щодо недоведення факту наявностi у позивача права на земельну д^нку за наявно-ст певних обставин можуть бути цшком обгрунтованими.

Так, при розглядi справи за позовом Р. до Ки!всько! мiсько! ради про визнання неправомiрним рiшення, яке порушуе права та охоронюваш законом iнтереси позивача та захист права власносп, Дарницький районний суд мiста Киева у своему рь шеннi вщ 12.01.2005 року погодився iз запереченнями вiдповiдача та вказав, що те-хнiчний паспорт, поданий позивачем в обгрунтування свого права користування земельною донкою, не посвiдчуе цього права, а лише вщображае фактичний розмiр земельно! дiлянки [6].

Вщповщач по справам, що виникають iз земельних правовiдносин, може запе-речувати позов також й шляхом вказiвки на новi факти, встановлення яких може призвести до вщмови у позови

Особливо! уваги заслуговуе питання про те, чи грунтуеться на закош посилання вiдповiдача на пропуск позивачем позовно! давностi як на тдставу вiдмови у задо-воленш позову. Для визначення обгрунтованостi таких заперечень необхщно з'ясувати, чи обмежуе законодавство можливосп судового захисту земельних прав певним строком.

71

Iсторiя земельного законодавства колишньоï УРСР свщчить про те, що шститу-ту позовноï давностi у земельному правi не було. Його не мютили анi ЗК УРСР 1970 року, аш ЗК УРСР 1990 року. Позовна давнють застосовувалася виключно до захисту майнових (цивiльниx) прав, пов'язаних iз земельними правовщносинами.

Так, п.17 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР №7 вщ 27.06.1986 р. «Про практику застосування судами Украïнськоï РСР земельного законодавства при розгщщ цивiльниx справ» вказував на те, що земельним законодавством не встано-влений строк для звернення за захистом права користування земельною дшянкою, тому землекористувачi вправi в будь-який час, незалежно вщ часу порушення права землекористування, звернутися з вимогами про його захист. Що ж до майнових спорiв, зв'язаних iз земельними вiдносинами, то на них поширюються загальнi правила цившьного законодавства про строки давность

На вiдмiну вiд iншиx галузевих кодексiв (ЦК Украïни, СК Украши, КЗпП Укра-ïни) iнституту позовноï давностi не мiстить й ддачий ЗК Украïни. Однак, на практи-цi позовна давнiсть застосовуеться при захист земельних прав.

Пункт 26 постанови Пленуму Верховного Суду Украши №13 вщ 25.12.1996 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгщщ цившьних справ» передбачав, що вщповщно до статей 48, 50 Закону «Про власнють», ст. 71 ЦК у спорах про захист прав власниюв земельних дшянок, стороною в яких е громадянин, застосовуеться трирiчний строк позовноï давност^ якщо шше не пе-редбачено законом. Аналопчне положення мютить й п. 27 чинноï постанови Пленуму Верховного Суду Украши №7 вщ 16.04.2004 р. з однойменною назвою, з пею лише вщмшнютю, що вказуе на не на ст. 71 ЦК 1963 року, а ст. 257 ддачого ЦК Украши.

На наш погляд, загалом з такою позищею Пленуму Верховного Суду Украши можна погодитись.

Стаття 13 Закону «Про власнють» передбачала як один з об'екпв права приват-ноï власностi земельш дiлянки. Згiдно ж зi ст.ст. 48, 50 цього ж Закону щодо спорiв про витребування майна з чужого незаконного володшня власником або особою, яка володiе майном на шшш пiдставi, передбаченiй законом чи договором, встанов-люеться трирiчна позовна давнiсть.

У зв'язку з цим на вимоги про захист прав на витребування земельних дшянок з чужого незаконного володшня можна було поширювати трирiчну позовну давшсть, передбачену ст.ст. 48, 50 Закону Украши «Про власнють». Щодо ж шших вимог про захист земельних прав, на наш погляд, позовна давшсть, встановлена цим Законом, не поширювалася.

З прийняттям ЦК 2003 року його положення, зокрема, згщно зi ст.ст. 9, 181, 373, 395, застосовуються й для захисту цившьних прав, яю одночасно е земельними. Це на даний час дае можливють застосовувати передбачену ст. 271 ЦК Украши позовну давнють у будь-яких спорах щодо захисту земельних прав, яю водночас но-сять характер цившьних. Однак з урахуванням того, що ддачий ЗК Украши як акт спещального законодавства по вщношенню до ЦК Украши взагалi не мютить поло-жень про позовну давнють щодо захисту земельних прав, твердження про ïï юну-вання в земельному правi е не досить переконливим. З метою усунення можливосп неоднозначного тлумачення питання позовноï давност у земельному правi законо-давцю доцшьно, на наш погляд, висловитися щодо цього у самому ЗК Украши.

72

Таким чином, твердження вщповщача про пропуск позивачем позовно! давнос-тi завжди пiдлягае перевiрцi судом з урахуванням характеру права, на захист якого позивач звернувся до суду, а також часових параметрiв дi! актiв законодавства, що передбачають таку позовну давнiсть, на земельш вiдносини, що виникли мiж сторонами.

Встановлення судом обгрунтованост матерiально-правових заперечень вщпо-вiдача у справах, що виникають iз земельних правовiдносин, тягне, зокрема, вине-сення судом рiшення про вiдмову в позови

На вiдмiну вiд матерiально-правових заперечень, процесуально-правовi запере-чення, на наш погляд, спрямоваш на спростування змiсту позову як вимоги до суду. Як правильно вказуе Штефан М. Й., процесуальними запереченнями обгрунтовуеть-ся неправомiрнiсть виникнення i подальше продовження судочинства у цившьнш справi з пiдстав вiдсутностi у позивача права на пред'явлення позову або порушен-ня умов його реатзаци [7, с. 348]. Необхiдно погодитись також з Васильевою Г. Д. , що процесуально-правовi заперечення завжди спрямоваш проти процесу [8, с. 96].

У справах, що виникають iз земельних правовщносин, як в шших категорiях цивiльних справ, сутшсть процесуально-правових заперечень може полягати в неш-двiдомчостi справи суду, вказувати на неправовий характер вимоги позивача, на вже наявшсть рiшення суду, що набрало законно! сили, у спорi мiж тими ж сторонами, про той самий предмет i з тих самих тдстав, нешдсудшсть справи суду, на те, що заява подана особою, яка не мае цившьно! процесуально! дiездатностi. Фактично такi процесуально-правовi заперечення спрямоваш проти передумов права на пред'явлення позову та умов його належно! реатзаци.

Ц та окремi iншi процесуально-правовi заперечення потребують особливо! ува-ги та можуть бути предметом самостшних дослiджень. Такi дослiдження можуть грунтуватися, зокрема, й на висновках, зроблених у цiй статтi.

Список л^ератури

1. Советский гражданский процесс. Учебник / [А. Т. Боннер, М. К. Воробьев, М. А. Гурвич и др.] / [под ред. М. А. Гурвича]. - М., 1975. - 399 с.

2. Ухвала судово! палати в цившьних справах Верховного Суду Украши вщ 10.03.2004 р. у справ1 про повернення самовшьно захоплено! земельно! д1лянки //Арх1в Верховного Суду Укра!ни. 2004 р.

3. Цившьна справа №2-357/2007 // Архш Оболонського районного суду мгста Киева.

4. Цившьна справа №2-2468/11 //Арх1в Печерського районного суду мгста Киева.

5. Застосування судами цившьного [ цившьного процесуального законодавства / [упоряд. П. I. Шевчук]. - К., 2002. - 415 с.

6. Цившьна справа №2-259/2005 // Арыв Дарницького районного суду мюта Киева.

7. Штефан М. Й. Цившьне процесуальне право Укра!ни: Академ1чний курс / М. Й. Штефан. - К., 2005. - 624 с.

8. Васильева Г. Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве / Г. Д. Васильева. - Красноярск, 1982. - 108 с.

Снидевич А. С. Возражения против иска как способ защиты ответчика по гражданским делам, возникающим из земельных правоотношений / А. С. Снидевич // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2012. - Т. 25 (64). № 1.2012. - С. 68-74

В статье анализируются особенности отдельных возражений против иска как способа защиты ответчика по гражданским делам, возникающим из земельных правоотношений. По результатам исследования сформулированы предложения относительно решения проблемных вопросов судебной практики, усовершенствования действующего законодательства.

73

Ключевые слова: иск, способы защиты ответчика, возражения против иска, земельные правоотношения.

Snidevych О. Objections against a lawsuit as defence methods of defendant on civil cases arising from land legal relations / О. Snidevych// Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. -Series : Juridical sciences. - 2012. - Vol. 25 (64). № 1. 2012. - Р. 68-74.

In the article problems objections against a lawsuit are analysed as defence methods of defendant on civil cases arising from land legal relations. As a result of the research conclusions are drawn to serve as the basis to improve the relevant case law and current legislation.

Keywords: lawsuit, defence methods of defendant, objections against a lawsuit, land legal relations.

Статья поступила в редакцию 14.02.2012.

74