CC BY
14Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 22 (61). № 1. 2009 г. С. 142-150.
УДК 347.951.3
Шиманович О.М.
ДО ПИТАННЯ ПРО ЗМ1СТ Р1ШЕННЯ СУДУ В ЦИВ1ЛЬНИХ СПРАВАХ
Стаття присвячена дослщженню змюту рiшення суду в цившьних справах. Автор-ка ан^зуе кожну частину судового рiшення, виявляе особливостi та значення кожно! окремо! частини рiшення суду в цившьних справах, формулюе вiдповiднi висновки та рекомендацп з приводу забезпечення ефективно! процедури ухвалення судових рiшень у цившьних справах, удосконалення цивiльного процесуального законодавства.
Ключовi слова: рiшення суду, складовi частини судового рiшення, вступна частина рiшення, описова частина ршення, мотивувальна частина рiшення, резолютивна час-тина ршення.
У зв'язку з тим, що судове рiшення - найважливший акт правосуддя, закон приписуе дотримання спецiальних вимог до його змюту. Дотримання змiсту судового ршення необхщно як для самого суду, тому що це гарантуе повноту, послiдовнiсть i логiчнiсть викладу ршення, так i для учасниюв процесу, яким важливо усвiдомити змiст i обгрунтування висновкiв суду.
Дослщженню змюту ршення суду в цивiльних справах присвячено чимало теоре-тичних дослщжень, достатньо назвати вже класичнi роботи таких радянських процесуалiстiв як М.Г. Авдюкова, М.А. Гурвича, П.П. Заворотька, М.Й. Штефана, М.Б. Зейдера, Д.М. Чечота [1-5]. Але в той же час питання змiсту судового ршення залиша-ються надзвичайно актуальними як для практики, так i для теорп цивiльного процесу, заслуговують детальнiшого дослiдження та потребують сучасного погляду на цю проблему.
Завданням ще! статтi е дослщження кожно! частини судового рiшення, виявлення своерiдностi та значення кожно! частини ршення суду для судово! практики, а також вироблення обгрунтованих пропозицш для удосконалення чинного вiтчизняного зако-нодавства.
Змютом судового рiшення е його структура, складовi частини та !х реквiзити, у яких вщображене виршення певним складом суду всiх питань, що були передаш заiнтересованими особами на розгляд суду й розглядалися з участю необхщних суб'ектiв цившьних процесуальних правовщносин.
Однак на думку Д.М. Чечота, змют рiшення полягае у визнанш чи невизнаннi права, у присудженш чи вiдмовi в присудженнi до виконання певних дiй. У даному випад-ку йдеться про форму рiшення, тому i назва повинна бути такою [5, с. 18].
На наш погляд, мiркування вченого не вщповщають закону. Вщповщно до ЦПК законодавець у поняття "форма ршення" вкладае його зовнiшнiй письмовий прояв, що ж до змюту, то це т структурш питання, яю шдлягають висвiтленню в рiшеннi.
Законом встановлена письмова форма судового ршення. Ршення без письмово! форми, вважаеться не ухваленим. Усне вирiшення спору м1ж сторонами, навiть якщо воно виходить вщ суду, не породжуе будь-яких юридичних наслiдкiв. Судове рiшення
повинно являти собою окремий процесуальний документ. Ршення будь-якого суду Укра!ни ухвалюеться iменем держави. Ця формула тдкреслюе значення судового рiшення, додае йому особливий авторитет i значимiсть. Змiст ршення втiлюеться в процесуальнiй формi, яка вщображае спосiб i мову його викладення, порядок i послiдовнiсть окремих його частин та кожно! частини окремо.
Хотiлося б зазначити, що до прийняття ЦПК 1963 року, у попередтх ЦПК були вщсутш норми права, яю б визначали складовi частини судового рiшення. Статп 176, 197 ЦПК 1923 р. встановлювали сiм обов'язкових реквiзитiв, яю визначалися судовою практикою як його частини. Проанашзувавши законодавство й лгтературу того часу, можна сказати, що в судовому ршенш обов'язково повинш були мiститися: час ухва-лення рiшення; склад суду та найменування сторiн; зазначення предмета спору; шдстави рiшення i закони, якими керувався суд; змiст ухваленого в справi рiшення та порядок його виконання; порядок оскарження; розподiл судових витрат [6, с. 232].
У юридичнш лiтературi тих часiв також по^зному визначали кiлькiсть i назву складових частин рiшення. Так, О.Ф. Клейнман, характеризуючи змiст судового рiшення, вважав, що воно повинно складатися з 3 частин: описово!, мотивувально! та резолютивно! [7, с. 41]. А С.Н. Абрамов та Я.Л. Штутш стверджували, що, крiм цих трьох, е ще одна частина судового ршення - вступна [8, с. 294; 9, с. 220].
1з прийняттям ЦПК 1963 р. було закршлено правило, що рiшення складаеться з вступно!, описово!, мотивувально! та резолютивно! частин (ст. 203 ЦПК УРСР). Треба зазначити, що сучасш процесуалюти одностайно дотримуються думки, що судове ршення складаеться з чотирьох частин [10, с. 298-300; 11, с. 180-182]. Крiм того, ця думка збкжтться з позицiею законодавця. Чинний ЦПК Укра!ни досить чгтко регламентуе змiст судового рiшення. Стаття 215 ЦПК прямо закрiплюе вимогу, що ршення суду повинно складатися з вступно!, описово!, мотивувально! та резолютивно! частин, кожна з яких мае свш змiст i значення. Ре^зити кожно! з частин визначаються також статтею 215 ЦПК Укра!ни.
Вступна частина повинна мiстити в собi такi вiдомостi:
1) Час i мiсце ухвалення судового ршення. У поняття часу ухвалення ршення мо-же вкладатися рiзний змют. Так, iснуе розширений змiст - весь час розгляду справи (вщ вщкриття судового засiдання до його закриття); обмежений змiст - включаеться тiльки час оголошення рiшення; буквальний змiст - час, протягом якого суд ухвалював рiшення (перебування в нарадчш кiмнатi).
Але пiд часом ухвалення ршення треба розумiти весь той час, протягом якого суд, перебуваючи в нарадчш юмнап, обговорював справу й приймав рiшення, тобто з годи-ни входу до нарадчо! кiмнати й до проголошення рiшення. Тому що час, затрачений судом для виконання процесуальних дш щодо розгляду справи й оголошення ршення не входить до дш iз ухвалення рiшення. Тобто ця норма права тдлягае буквальному тлумаченню.
За загальним правилом рiшення суду ухвалюеться негайно шсля розгляду справи. Але законодавство встановлюе, що у виняткових випадках залежно вiд складностi справи складання повного рiшення може бути вщкладене на строк не бшьше тж п'ять днiв з дня закшчення розгляду справи. Коли суд, на щдсташ ст. 209 ЦПК, вщклав на п'ять днiв складання мотивованого рiшення, то часом його ухвалення буде не день за-
143
вершального оформлення, а час затрачений пiсля розгляду справи в нарадчш KiMHaTi до оголошення вступно! та резолютивно! частин рiшення в тому ж судовому засщанш. Тому що перюд, протягом якого складають мотивоване рiшення, не е часом його ухва-лення.
Мiсце ухвалення ршення визначаеться мiсцем проведення судового засщання. Мiсцем ухвалення рiшення слщ вважати геогрaфiчну назву населеного пункту. Мюце ухвалення зазначаеться для того, щоб суд вищо! iнстaнцiï, коли буде виявлена потреба перевiрити судове ршення, знав мiсце знаходження суду першоï iнстaнцiï.
2) Найменування суду, що ухвалив рiшення. Найменування суду означае вкaзiвку на точну й повну назву суду, де розглядалася справа i було ухвалене конкретне судове рiшення.
3) Прiзвище та шщали судд (при колегiaльному розглвд справи - судщв). У судовому ршенш обов'язково вказувати не тшьки прiзвищa суддiв, але й 1х iменa та по батьковг Дотримання цього правила надае можливють суду вищоï iнстaнцiï перевiрити законний склад суду, що ухвалив ршення. Також не можна не погодитися з М.Г. Ав-дюковим, що зазначення складу суду поiменно пщвищуе особисту вiдповiдaльнiсть суддiв за якють рiшень [1, с. 38].
4) Прiзвище та iнiцiaли секретаря судового засщання. Вкaзiвкa на прiзвище та мщали секретаря мае значення для перевiрки зaконностi його учaстi в процесс
5) 1мена (найменування) сторш та iнших осiб, якi брали участь у справа Перелiк оаб, якi беруть участь у справу та ïх процесуальна назва закршлюеться в ст. 26 ЦПК. Якщо в спрaвi приймае участь представник, то необхщно зазначити, чш конкретно штереси вiн представляе. Якщо заяву подано в порядку ст. 45 ЦПК, то зазначаеться у чих штересах порушена справа. У вщношенш юридичних осiб повиннi бути наведеш всi вiдомостi, що характеризують ïх у повнiй вiдповiдностi з тим, як це зазначено в зареестрованих статутах i положеннях.
6) Предмет позовних вимог. Тобто суд викладае конкретну мaтерiaльно-прaвову вимогу позивача до вщповщача, стосовно яко1' вш i просить ухвалити рiшення. У практищ судiв вкaзiвкa на предмет спору або характер справи робиться досить короткою i чгткою. У вступнш частиш судового ршення суд повинен вказати характер судового засщання (вщкрите чи закрите), хоча ця вимога прямо i не передбачена п. 1 ст. 215 ЦПК.
Дотримання зазначеного змюту вступно1' частини судового ршення мае суттеве значення. Тому що, наприклад, точна вкaзiвкa часу ухвалення ршення необхщна для визначення моменту набрання рiшенням суду законно!' сили.
Другою частиною ршення е описова частина. Описову частину рiшення деякi процесуалюти називають iсторичною його частиною [12, с. 101; 13, с. 216]. Це зумовле-но тим, що вона повинна мютити даш про виникнення мaтерiaльних правовщносин i зародження спору у зв'язку з ним. Описова частина ршення бувае досить великою за-лежно вiд конкретних обставин справи.
У цiй частиш ршення повиннi бути виклaденi:
1) Узагальнений вигляд позицiï вiдповiдaчa. В описовш чaстинi рiшення повинно бути вщображене вщношення вщповщача до зaявленоï вимоги: чи визнае вiн позов (якщо визнае - то цшком, чи частково); обгрунтування ним своïх заперечень i надання
144
ним доказiв у спростування пред'явленого до нього позову (при запереченш з його боку стисло викладаються мотиви невизнання позову). Також у цiй частит ршення повиннi бути викладенi самостшш вимоги вiдповiдача (зустрiчний позов).
Треба зазначити, що вщповщно до ст. 203 ЦПК Укра!ни 1963 р. в описову частину рiшення входило положення обов'язково викласти вимоги, яю пред'являються позива-чем. У чинному ЦПК такого положення немае. У зв'язку з цим виникае закономiрне питання: де повинна викладатися позищя позивача? Де повиннi вiдбиватися змши ви-мог позивача? Адже щ вказiвки в описовiй частинi ршення необхiднi для того, щоб чгтко визначити предмет вимоги, яка тдлягае задоволенню.
У зв'язку з викладеним позицiя законодавця незрозумiла. Адже, якщо не зазначати позицiю позивача в судовому ршенш, воно стае нелопчним i не дае уявлення про те на пщст^ чого висувалися вимоги позивача, а також про змши в правовш позицi! позивача пщ час розгляду справи (змша предмета чи пщстави позову, повна або часткова вщмова вщ позову, збiльшення чи зменшення позовних вимог). З огляду на це, було б доцшьно i лопчно доповнити частину 1 пункт 2 статп 215 ЦПК Укра!ни реченням на-ступного змiсту: "узагальнений виклад позицi! позивача". I лише шсля цього зазначати наступним пунктом "узагальнений виклад позицй вщповщача".
2) Пояснення осiб, яю беруть участь у справа
3) Iншi докази, дослщжеш судом.
В данiй частинi ршення фактично обставини справи викладаються так, як вони сформульоваш й обгрунтоваш сторонами й iншими особами, яю беруть участь у справi, а не в тому вигляд^ як вони представляються суду на пщст^ вже зроблено! ним оцiнки доказiв. У складних цивiльних справах у випадках, коли справа була предметом розгляду не перший раз, через те, що ршення скасовувалось судом вищо! iнстанцi! й справа передавалася на новий розгляд, в описовш частинi рiшення треба викладати рух справи в рiзних судових шстанщях.
Вiдсутнiсть описово! частини в ршенш не дало б змоги перевiрити правильнiсть висновкiв суду в справу оскiльки з тексту рiшення не буде вщомо, у вiдношеннi яких вимог сторiн воно ухвалене та на яких пщставах цi вимоги заявлялися. Без описово! частини не може бути дшсного мотивування судового ршення.
Пiсля описово! частини викладаеться мотивувальна частина. Мотивувальна частина судового ршення - це та його частина, у яюй, як видно iз само! назви, суд наводить мотиви свого ршення. Мотивувальна частина ршення е однiею з найважливших його частин. Тому слщ погодитися з М.Б. Зейдером i П.Я. Трубнiковим, якi вважають, що мотивувальна частина ршення мае велике принципове значення, з точки зору завдань, що стоять перед судом, i переконливють судового рiшення цшком залежить вщ того, як судом викладена мотивувальна частина рiшення [4, с. 78; 14, с. 41].
Значення мотивувально! частини ршення полягае в цшй низщ аспектiв. По-перше, з не! випливае, насюльки обгрунтоване рiшення, якими наявними в справi дока-зами пiдтвердженi висновки суду. Суд не може просто констатувати наявнiсть чи вiдсутнiсть тих, чи шших обставин, вiн повинен зробити це з посиланням на мат^али справи. У цьому й виявляеться одна з суттевих вщмшностей правосуддя в1д iнших форм юрисдикцшно! дiяльностi - суд зобов'язаний мотивувати свое рiшення. По-друге, висновки суду, викладеш ним у мотивувальнiй частит, мають преюдицiальне значення.
145
Ця частина ршення мае безпосередне вiдношення до вимоги законносп й 06rpyHT0BaH0CTÎ рiшення.
Згщно п. 3 ст. 215 ЦПК у мотивувальнш частит ршення повинно зазначатися:
1) Встановленi судом обставини й визначеш вiдповiдно до них правовщносини. Правильно складена мотивувальна частина ршення повинна показати, якi саме обставини й правовщносини суд вважае встановленими чи, навпаки, не встановленими, i в силу чого суд прийшов до певних висновкiв щодо взаемовiдносин стоpiн. Обставини справи встановлюються судом на пiдставi пеpевipки всх матеpiалiв, поданих заiнтеpесованими особами.
2) Мотиви, з яких суд вважае встановленою наявнють або вiдсyтнiсть факпв, яки-ми обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або вщхиляе докази, застосовуе зазначенi в ршенш ноpмативно-пpавовi акти. Мотиви - це вс тi мipкyвання суду, за якими вiн прийшов до свого ршення. Викладення мотивiв додае ршенню пеpеконливостi та робить висновок суду в спpавi зpозyмiлим для усх. Резолютивна частина piшення не повинна випливати з безпщставного враження сyдцiв, а повинна спиратися на фактичне та юридичне обгрунтування.
1снування або вiдсyтнiсть певних обставин справи обгрунтовуеться доказами з необхщним ïх аналiзом. Коли суд, оцiнивши докази, кожний окремо й у ïх сyкyпностi, встановив, що тi чи iншi поданi матеpiали, показання свщюв, iншi фактичнi данi не шдтверджують обставин, на яю сторони посилались як на основу вимог i заперечень, вш повинен у ршенш переконливо мотивувати свiй висновок про це.
Посилання на докази та ïх оцiнкy повиннi бути конкретними. Тому що, наприклад, таю вирази в мотивyвальнiй частинi piшення, як вимоги позивача, "пщтверджеш матеpiалами справи", не мають цiнностi, якщо вони не пщкршлеш посиланням на конкретш докази. Вщкидаючи тi чи iншi докази, суд повинен обов'язково вказати мотиви вщхилення даних доказiв.
Мотивувальну частину piшення необхiдно викладати з вичерпною повнотою. Од-нак у судовому ршенш не потpiбно вщтворювати всi показання свiдкiв у тому ж вигляд й з такими ж подробицями, як вони записаш в жypналi судового засщання, або цiлком вiдтвоpювати змiст наявних у спpавi докyментiв, повторюючи майже повнiстю змiст журналу судового засщання. Це приводить до загромадження ршення непотpiбними подробицями й не дае можливосп yсвiдомити сyтi piшення.
Таким чином, на аналiзi фактiв i доказiв, на ïх оцiнцi й юридичнш квалiфiкацiï суд робить висновки в справа Нiчим не пщсилеш твердження суду, його загальнi мipкyвання з приводу обставин справи - е порушенням вимог закону, яю пред'являються до цiеï частини судового ршення.
3) Зазначаеться чи були порушеш, невизнанi або оспоpенi права, свободи чи штереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.
4) Назви, статп, ïï частини, абзаци, пункти, пщпункти закону, на пщст^ якого виpiшено справу, а також процесуального закону, яким керувався суд. У мотивyвальнiй частинi ршення, кpiм фактичних, приводяться й пpавовi його пiдстави. Пpавовi пщстави ршення означають, що, встановивши фактичнi обставини в справ^ суд дае юридичну квалiфiкацiю взаемов1дносинам стоpiн iз зазначенням в1дпов1дного закону, який регулюе щ пpавовiдносини.
146
Правове обгрунтування ршення е зовнiшнiм вiдобрaженням того, що при виршенш справи суд керувався тiльки законом. Правове обгрунтування ршення пщлягае як з мaтерiaльно-прaвовоï, так i процесуaльноï сторiн.
Суд не повинен обмежуватися простим посиланням на статтю закону, а зобов'язаний обгрунтувати правову квaлiфiкaцiю встановлених судом вщносин, а також необхiднiсть застосування цього закону до конкретних, дшсно iснуючих вiдносин. Рiшення суду, яке ухвалене не на пiдстaвi норми мaтерiaльного права, визнаеться неза-конним i е об'ектом скасування в апеляцшному порядку. Отже, зазначення в судовому ршенш мaтерiaльно-прaвових пiдстaв е необхщним для того, щоб надати рiшенню характеру акту правосуддя, зробити його законним, обгрунтованим, зрозумшим i пере-конливим.
Слщ погодитися з М.С. Шакарян, яка вважае, що посилання на норми мaтерiaльного права обов'язкове в уах випадках, незалежно вiд того, чи були встановлеш обставини, що служать пщставою для задоволення заявлених вимог, чи щ обставини встaновленi не були, i у вимозi було вiдмовлено. В останньому випадку су-довим ршенням пщтверджуеться неможливiсть застосування до обставин справи тiеï норми права, яка приблизно повинна бути застосована згщно з зазначеними обставина-ми [15, с. 212].
У мотивувальнш частиш обов'язково повинш бути також посилання на норми процесуального права, оскшьки судове рiшення е процесуальною формою, у якш зaкрiплюються висновки суду з приводу розгляду правових питань, переданих на його вирiшення. Також обов'язковють посилання на норми процесуального права пояснюеться тим, що при виршенш судом справи вирiшуеться одночасно низка проце-суальних питань (наприклад, розстрочка виконання), яю врегульовaнi нормами процесуального права, й обгрунтоване задоволення або вщхилення яких можливе тiльки з застосуванням норм ЦПК Украши до конкретних випадюв.
Варто погодитися з П.Я. Трубшковим, який вважае, що необхiднiсть мотивування судового ршення викликаеться обов'язком суду ухвалювати таю рiшення, у безумовнiй правильност й спрaведливостi яких нi в кого не повинно виникнути сумшву. На його думку, якщо сформоване в судщв у результaтi розгляду ними цивiльноï справи переко-нання розумiти тiльки як суб'ективне почуття впевненостi в здiйсненнi вщповщачем цившьного правопорушення чи незaконностi претензiй позивача, то ш про яке мотивування ршення не може бути й мови, тому що воно неможливе. Якщо ж судщвське пе-реконання - це суб'ективне вщображення об'ективно iснуючих фaктiв i явищ, i суд дшде висновку про взаемовщносини сторiн не з певних суб'ективних вражень, а з aнaлiзу встановлених ним фaктiв, то цей висновок суду лопчно випливае з об'ективних пщстав, зазначення яких у ршенш i служить його мотивуванням [16, с. 66].
Мотивувальна частина ршення св1дчить про якiсть розглянутоï справи. От чому часто саме недолiки мотивувaльноï частини складають пщстави для скасування рiшення. Таким чином, у мотивувальнш частиш ршення повинш мютитись: вичерпна оцiнкa докaзiв, висновки суду по суп справи й посилання на ва закони, якими керувався суд, тобто все те, що е основою резолютивноï частини ршення.
Останньою частиною ршення е резолютивна частина. У резолютивнш чaстинi рiшення даеться нiби квштесенц1я всього судового рiшення. Тут сформульована
147
вщповщь суду в конкретнш спpавi. Резолютивна частина ршення - це владне розпо-рядження суду як органу державно' влади, яке буде предметом виконання сторонами та шшими органами й особами, щодо яких воно ухвалене.
У цш частинi судового ршення вказуються: 1) висновки суду про задоволення позову або вщмову в позовi повнiстю або частково; 2) висновки суду по суп позовних вимог; 3) про розподш судових витрат; 4) строк i порядок набрання piшенням суду законно' сили та його оскарження.
Резолютивна частина судового piшення викладаеться у фоpмi лаконiчного наказу ("зобов'язати", "вщшкодувати", "стягнути", "вщмовити" тощо). Вщповщь суду в ршенш на позовш вимоги повинна бути визначеною, безумовною, категоричною i повною. Резолютивна частина ршення повинна бути викладена в таюй точнiй i визначенiй форм^ щоб вона не викликала ускладнень при виконаннi piшення держав-ним виконавцем. Вщ того наскiльки точними будуть розпорядження суду, залежить можливють i пpавильнiсть виконавчих дiй. Тому резолютивна частина повинна твердо базуватися на мотивувальнш частит ршення, саме на констатацп судом iснyвання чи вщсутносп певних правовщносин, прав чи факпв.
Висновок суду по суп справи мае бути коротким, у ньому вказуеться тшьки результат, до якого прийшов суд. Суд у резолютивнш частит повинен зазначити: повшстю чи частково задоволено позовш вимоги або в позовi вщмовлено; якi саме права позивача визначено або поновлено; pозмip грошових сум чи пеpелiк майна, присуд-жених стоpонi; якi конкретно дп i на чию користь вщповщач повинен вчинити або яким шшим передбаченим законом способом мае захищатися порушене право.
Оскiльки резолютивна частина ршення дослiвно переноситься у виконавчий лист, вона повинна мютити повш данi про сторони, якi спорять, i вщповщь на кожну з заяв-лених вимог. Тому найменування позивача й вiдповiдача робиться повним i вичерпним, тобто зазначаеться пpiзвище, iм'я та по батьковi громадянина або повне найменування юридично' особи. Порушення цiеï вимоги е серйозним недолгом piшення. Також, якщо в одному провадженш об'еднано декiлька вимог або прийнято зyстpiчний позов, чи по-зов третьо' особи, яка мае самостшну вимогу, в резолютивнш частит ршення нале-жить сформулювати, що саме ухвалив суд з кожно' позовно' вимоги. При винесенш piшення на користь кiлькох позивачiв суд вказуе, в яюй частит воно стосуеться кожного з них чи право стягнення е солщарним. При винесеннi piшення проти кiлькох вiдповiдачiв суд вказуе, в яюй частинi кожен iз вiдповiдачiв повинен виконати piшення й чи е 'х вiдповiдальнiсть солiдаpною.
У резолютивнш частит зазначаеться, як суд розподшив сyдовi витрати: чи стягнеш вони та у якому pозмipi з однiеï сторони на користь шшо' сторони чи в дохщ держави. Якщо сторона звiльняеться вщ судових витрат, у piшеннi мае мютитися висновок про таке звшьнення. Вказуючи на pозподiл судових витрат, суд, ^м того, повинен визначити й долю речових доказiв, досл1джених у спpавi.
Усяю пояснення щодо сум, якi пщлягають стягненню, чи щодо дiй, яю повинна виконати зобов'язана сторона, у резолютивнш частит не допускаються. Уш пояснення приводяться в мотивyвальнiй частит, i повторювати 'х не треба. У резолютивнш частит ршення вказуються вжип заходи для забезпечення виконання ршення суду, надаеться в1дстрочка чи розстрочка виконання piшення, встановлюеться термш вико-
148
нання ршення чи приписуеться звернення рiшення до негайного виконання, якщо при розгщщ справи й ухвaленнi рiшення щ питання обговорювалися.
Обов'язково у ршенш вказуеться термiн i порядок оскарження рiшення. Це важли-ва гарантя захисту iнтересiв сторiн. Необхiдно зазначити, в якш суд може бути оскар-жене рiшення в апеляцшному порядку, а також яким чином подаеться aпеляцiйнa скар-га, термш, протягом якого може бути подана скарга. Роз'яснення головуючим у судовому засщанш при оголошеннi ршення порядку й термiнiв його оскарження не звшьняе суд вiд обов'язку вказати на це в ршенш.
Слщ пiдтримaти В.К. Пучинського, Р.Ф. Каллютратову, Л.Ф. Лесницьку, якi вва-жають, що особливого значення ця вимога набувае у випадку, коли суд оголошуе тiльки вступну та резолютивну частину рiшення. У ошб, якi беруть участь у справу не повинно залишатися шяких сумнiвiв щодо термiну оскарження, який починае спливати тшьки з моменту ухвалення ршення в остаточному видi [17, с. 264].
Хотшося б зазначити, що Е.М. Мурадьян i В.Г. Тихиня пропонують з метою забез-печення кращого сприйняття сенсу проголошеного рiшення видозмiнити структуру судового ршення таким чином, щоб мотивувальна частина викладалася пiсля резолютивноï [18, с. 37].
Однак, на наш погляд, така структура судового ршення навпаки ускладнить його сприйняття. Згщно з законами лопки, легше спочатку сприйняти мотиви, а потiм вже остаточний висновок до якого прийшов суд, а не навпаки. У зв'язку з викладеним, структура ршення суду запропонована законодавцем не викликае у нас заперечень.
Таким чином, резолютивна частина кожного судового ршення повинна мати чпта, безумовнi, вичерпш й тaкi, що випливають iз встановлених фактичних обставин, висновки по суп розглянутих вимог i давати вщповщ на всi iншi питання залежно вщ характеру справи. Однак в той же час, резолютивш частини ршень в^^зняються великою розмaïтiстю в залежносп вщ особливостей мaтерiaльних правовщносин i конкрет-них обставин справи.
Список використаних джерел та лгтература:
1. Авдюков М.Г. Судебное решение. -М.: Юрид. лит., 1959. - 192 с.
2. Гурвич М.А. Решение советского суда в исковом производстве. -М.: ВЮЗИ, 1955. - 128 с.
3. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове ршення. - К.: Вид-во Кшвського ун-ту, 1971. - 188 с.
4. Зейдер Н.Б. Судебное решение по гражданскому делу. -М.: Юрид. лит., 1966. - 192 с.
5. Чечот Д.М. Постановления суда первой инстанции по гражданским делам. - М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1958. - 166 с.
6. Гойхбарг А.Г. Курс гражданского процесса. - М.-Л.: Тип. Печатный двор в Лгр., 1928. - 320 с.
7. Клейнман А.Ф. Гражданский процесс. - М.: "Советское законодательство", 1934. - 64 с.
8. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. - М.: Юрид. изд-во Министерства Юстиции СССР, 1948.- 349 с.
9. Штутш Я.Л. Лекци з радянського цившьного процесу. - К.: Вид-во КДУ, 1954. - 344 с.
10. Васильев С.В. Гражданский процесс. - Х.: Одиссей, 2006. - 512 с.
11. Цившьний процес / За ред. Ю.В. Бшоусова. - К. : Прецедент, 2006. - 293 с.
12. Абрамов С.Н. Гражданский процесс. -М.: Госюриздат, 1950. -227 с.
13. Гражданский процесс / Под ред. А.Ф. Клейнмана. - М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1940. -325 с.
14. Трубников П.Я. Судебное разбирательство гражданских дел отдельных категорий. - М.: Былина, 1996.-240 с.
149
15. Гражданское процессуальное право России / Отв. ред. М.С. Шакарян. - М.: Былина, 1996. -400 с.
16. Трубников П.Я. Судебное разбирательство гражданских дел. -М.: Госюриздат, 1962. - 102 с.
17. Комментарий к ГПК РСФСР / Отв. ред. Р.Ф. Каллистратова, Л.Ф. Лесницкая, В.К. Пучин-ский. -М.: Юрид. лит., 1976. - 600 с.
18. Мурадьян Э.М., Тихиня В.Г. Оптимальное судопроизводство (по гражданским делам). -Минск: Изд-во "Университетское", 1989. - 80 с.
Шиманович О.Н. К вопросу о содержании решения суда по гражданским делам.
Статья посвящена исследованию содержания решения суда по гражданским делам. Автор анализирует каждую часть судебного решения, выявляет особенности, и значение каждой отдельной части решения суда по гражданским делам, формулирует соответствующие выводы и рекомендации по поводу обеспечения эффективной процедуры вынесения судебных решений по гражданским делам, усовершенствования гражданского процессуального законодательства.
Ключевые слова: решение суда, составные части судебного решения, вводная часть решения, описательная часть решения, мотивировочная часть решения, резолютивная часть решения.
Shimanovich O.N. To the question about content of court decision in civil cases.
The article is devoted to the research of content of court decision in civil cases. The author analyses the every part of a court decision, points out the peculiarities and the significance of the each separate part of the court decision in civil cases. The author also formulates the corresponding conclusions and recommendations as far as the guaranteeing of the effective procedure of court decisions is concerned. The refinement of the legislation of the civil procedure is also proposed by the author in the present article.
Key words: court decision, constituents of a court decision, the introductory part of a decision, the descriptive part of a decision, the part of a decision containing motivation, the part of a decision containing a resolution.
Надiйшла до редакцл 03.02.2009 р.
150
