CC BY
7Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 22 (61). № 1. 2009 г. С. 217-222.
УДК 343.159: 343.156
Захаров Д.О.
ВИПРАВЛЕННЯ СУДОВИХ ПОМИЛОК ШЛЯХОМ ПРИЙНЯТТЯ УХВАЛИ АПЕЛЯЦ1ЙНОГО СУДУ ПРО СКАСУВАННЯ ВИРОКУ I ПОВЕРНЕННЯ СПРАВИ НА НОВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД
Стаття присвячена теоретичным та практичным проблемам прийняття ршень про повернення справи на новий судовий розгляд, яю приймаються за результатами перевiрки законносп та обгрунтованосп судових рiшень судом апеляцшно! шстанцц. Розглядаються функцiональне призначення, шдстави та умови винесення цiх ршень та вирокiв, можливостi прискорення провадження по справi.
Ключовi слова: законшсть, обгрунтованiсть, судова помилка, апеляцiйний суд, скасування вироку, новий судовий розгляд.
Впровадження апеляцшно! форми перевiрки вироюв, що не набрали законно! сили, повинно було позитивно вплинути на виршення проблеми надто повiльного судового розгляду кримiнальних справ, в тому чист й через суттеве зменшення обсягiв застосу-вання iнституту повернення кримшально! справи на новий судовий розгляд. Моделi класично! («повно!») апеляцп не передбачають цього iнституту взагалг Результати практичного досягнення вказаних цшей, пiдтверджують думку В.К. Случевського, якш бiльш нгж сто рокiв: "У кримшальному процесi у повнiй мiрi вiдображена iстина, що будь-яке перетворення зазнае впливу скасовуемого ним порядку речей". Вона досить вiрно може охарактеризувати положення, яке склалося у кримшальному судочинств Укра!ни з шститутами повернення кримiнальних справ на додаткове розслщування та новий судовий розгляд, широке застосування яких однозначно вказуе на те, що суди апеляцшно! шстанци школи нехтують повноваженнями, наданими в результат "мало! судово!" реформи. Пiдтвердження цьому можна знайти у виступi говови Верховного Суду Укра!ни В.Онопенка, яке вщбулося 7 грудня 2007 р. На його думку одшею з клю-чових проблем правосуддя на сьогодш е «неналежне виконання апеляцшними судами покладених на них завдань щодо постановлення нових судових ршень (у цивiльних справах апеляцiйнi суди при скасуванш рiшення мiсцевого суду постановляють нове рiшення приблизно у кожному другому випадку, у кримшальних справах - приблизно у кожному десятому)» .
Перш за все зазначений шститут шддаеться критицi з точки зору його невщповщносп принципу змагальносп кримiнального судочинства, що може привести до порушення прав шдсудного через прийняття на себе судом функцп обвинувачення. В.Т.Маляренко з цього приводу називае направлення справи на новий судовий розгляд
одшею з форм попршення становища засудженого або виправданого [1, с. 219]. Непря-
*
Одна з перших була викликана Семир1чною вшною (1756-1763 рр.) у Великобританп, Франщя тзнала це явище за часи Велико! французько! революцп (1789-1794 рр.), Сполучеш Штати у перюд Громадянсько! вшни (1861-1865 рр.), Росшська 1мпер1я тд час Кримсько! вшни (1853-1856 рр.).
мим аргументом на користь даного ствердження може служити наявнють передбачено-го ст. 6 Свропейсько! Конвенцп права особи на розгляд справи впродовж розумного строку.
Повноваження щодо повернення справи на попередш стадп судочинства повинно бути суттево обмежено, через надання можливостей для виправлення вказаних недолiкiв, безпосередньо судом друго! шстанцй. Дiяльнiсть апеляцшно! шстанцп у цьому напрямку пов'язують з проведенням повторного судового слщства, в умовах якого здiйснюегься дослiдження док^в щодо встановлення обставин, яю були предметом дослщження у судi першо! шстанцй. В звязку з цим, визивае дискусiю позицiя, що викладена авторами науково-практичного коментарю до Кримшально-процесуального кодексу за редакцiею В.Т. Маляренка та В.Г. Гончаренка, згщно з якою у тих випадках коли, однобiчнiсть або неповнота дiзнання чи досудового слiдства можуть бути усунуп в судовому засiданнi, вирок або постанова пщлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у суд першо! шстанцй [2, с. 710, 724]. По-перше, це суперечить ч.2 ст. 374 КПК, вщповщно до яко! апеляцшний суд повертае справу на новий судовий розгляд, якщо при розгщщ справи у судi першо! шстанцп були допущеш таю ютотш порушення закону, якi виключали можливють постановлення правосудного вироку чи постанови, тобто в разi встановлення апеляцшно! пiдстави передбаченiй у ст. 370 КПК (Аналопчну помилку допускае С.В.Слшько, наводячи в якостi пщстав на-правлення справи на новий судовий розгляд випадки однобiчностi й неповноти судового слщства та невщповщнють висновкiв суду першо! iнстанцi! фактичним обставинам справи [3, с. 222-225]). По-друге, не вiдповiдае сутностi апеляцшного порядку перевiрки судових рiшень, а особливо тому, що у впчизняному кримшальному процесi дiе модель апеляцп в якiй сторони не обмежеш у поданнi нових доказiв, а суд, що розглядае апеляцiйнi скарги - у проведенш судового слщства у порядку, передбаченому КПК для розгляду справи по сутi. Але слщ зазначити, що необмежена можливють, щодо подання нових доказiв безпосередньо до апеляцiйного суду, може призвести до того, що ршення суду першо! iнстанцi! буде сприйматися, як попередне, а головне "змаган-ня" сторiн буде вiдбуватися у апеляцшнш iнстанцi!, куди сторонами надаються всi до-кази по справа Це мае мiсце у деяких державах, де застосовуеться апеляцiйне провад-ження (наприклад, у Германi! [4, с. 422]). Крiм того, з урахуванням того, що меж про-ведення судового сл1дства, а саме визначення того якi обставини справи повинш перевiрятися за матерiалами справи, а яю - при безпосередньому дослщженш доказiв, як за ддачим КПК, так i за проектом, встановлюеться за розсудом судово! колегп, що проводить розгляд справи, тягне за собою порушення положень ст. 66 КПК щодо оцiнки доказiв у сукупносп. Наприклад, за КПК РФ, касацшний суд, що перевiряе рiшення, яю не набрали законно! сили та теж мае повноваження щодо безпосереднього дослщження доказiв, вправi використати жш матерiали для обгрунтування свого ршення, лише якщо данi та вщомосп, що у них мiстяться, не потребують перевiрки судом першо! шстанцп. Ця норма гарантуе чiткий розподш процесуальних функцiй м1ж судами першо! та апеляцшно! шстанцй. У цившьному процеш (ст.303 Цивiльно-процесуального кодексу Укра!ни) апеляцiйний суд досл1джуе кш докази, якщо нена-дання !х до суду першо! iнстанцi! було зумовлено поважними причинами. Але у цившьному процеш суб'екти доказування дiють у власних приватних iнтересах i
218
вщповщальшсть за належне обгрунтування cboïx вимог закон покладае саме на них. У кримшальному процесс одним з основних принцишв якого е публ1чшсть, а диспозитивнють судочинства у пор1внянш i3 цившьним суттево обмежена, застосуван-ня такого пщходу неможливе. Категоричне визнання доказ1в, без поважних причин неподаних до суду, що постановив оскаржуеме ршення, недопустимими протир1чить вимогам встановлення ютини по справ1 та допустимосп доказ1в.
Правильною е позищя А.К. Р1хтера, який вважав, що вщсутнють обмеження щодо надання нових доказ1в у суд друго1' шстанцп може призвести до того, що апеляцшний суд, розглядаючи ïх, буде розглядати кримшальну справу, що ютотно вщр1зняеться за сво1'ми фактичними обставинами вщ тих, що покладеш в основу вироку на який подаш апеляцй' [5, с. 5]. У такий спос1б у суд друго1' шстанцп справа буде фактично розглянута по суп в перший раз, що виключае можливють належного виконання апеляцшним судом його процесуально1' функцп - повторного розгляду справи по суп. Слщ також пого-дитися !з П.1. Шевчуком, який вважае що таке "притримування" доказ1в веде до пору-шення прав шшо1' сторони, i по суп е зловживанням правами учасника кримшального судочинства [6, с. 9]. Наведення учасниками вперше у апеляцшному сущ ютотних нових факпв або подання нових доказ1в, може призвести до того, що фактична сутнють сшрно1' справи може представлятися в шшому вид1, шж вона була пояснена сторонами та дослщжена судом першо1' шстанцп. У такому випадку апеляцшний суд замють перев1рки правильносп ршення й виправлення допущених у ньому помилок i недолшв, як суду, так i сторш, виршить справу заново, внаслщок виявлення нових фактичних даних. У результат! виноситься два самостшних ршення по фактично р1зних справах, з причини р1зного, двоякого викладення фактичного змюту справи, а апеляц1я, як ютотна гарантя справедливого суду, втрачае в такому випадку свое прак-тичне значення [5, с. 15]. "Притримування" доказ1в може призвести до обмеження права особи на захист через обмеження можливосп подальшого оскарження у пор1внянш з апеляцшним. Слщ обмежити надання сторонами нових доказ1в до апеляцшно1' шстанцп вимогами повноти дослщження обставин справи, недодержання яких призводить до порушення кримшально-процесуального законодавства та доповнити ст. 370 КПК вщповщною тдставою. На вщмшу вщ апеляцшного, касацшний суд може належно оцшити лише правову сторону ршення, i тшьки в результат! виявлення ютотних по-рушень кримшально-процесуально1' форми винести ршення, яке вплине i на встановлення обставин справи. Розгляд справи в касацшному порядку в залежносп вщ змюту скарги може завершатися постановленням двох вид1в ршень. В першому випадку судом виршуються питання, не пов'язаш з перев1ркою фактично1' сторони справи (при погодженш сторш з доведенютю фабули справи, викладено1' у вироку суду першо1' шстанцп касацшний суд перев1ряе правильнють застосування кримшального закону або справедливють призначеного покарання, стосовно до встановлених факпв). Також може бути встановлено, що при допущених порушеннях кримшально-процесуального закону, вирок не м1г бути обгрунтованим, у зв'язку з недотриманням передбачених законом ютотних гарантш його правосудносп. При цьому при встановленш порушень, включених до перелшу безумовних пщстав до скасування вироку, вищестоящому суду досить вказати ïх в ухвал1, оскшьки законом встановлено, що за умови ïхнього вчинен-ня вирок не може бути правосудним. Таким чином, безпосередньо касацшний суд пи-
219
тань факту не виршуе, тому що вщповщш повноваження можуть бути реалiзованi лише у певних процесуальних умовах. У даному випадку це загальнi умови провадження у судi, якi як звюно у судi першо! та касацшно! iнстанцiï суттево розрiзнюються. Отже, повертаючись до питання правовоï природи ршень суду другоï iнстанцiï можна зазна-чити наступне. Рiшення касацiйного суду (або апеляцшного який виконуе функцп касацiйного) може мiстити висновок не про виннють або невинуватiсть особи, а лише про правильнють або неправильнють ïx встановлення нижчестоящим судом, в той час, як у ршенш апеляцшно1' iнстанцiï цi питання можуть бути виршеш безпосередньо.
Направляючи справу на новий судовий розгляд, апеляцшний суд виступае в ролi суду касацiйноï iнстанцiï. У теорп кримiнального процесу перiоду iснування Росшсько1' iмперiï сформувалися двi протилежнi позицп. Вiдповiдно до першо1', апеляцiйний суд повинен виршити остаточно справу, яким би недосконалим не було провадження в сущ першо1' iнстанцiï й не мае права повертати його в нижчестоящий суд для нового провадження й постановлення нового ршення (I.G. Енгельман, К.П. Победоносцев [Див.: 7, с. 49], аналопчно дане питання було виршено й у ст. 772 Статуту кримшального судочинства 1864 р.; слщ зазначити, що на сьогодшшнш день таким же шляхом шшли автори КПК РФ i Казахстану). 1ншу позицiю займають В.К. Случевсь-кий й А.К. Рixтер. На ïxню думку, повернення кримiнальноï справи в суд першо1' iнстанцiï, може мати мiсце, коли фактично вiдсутнiй предмет апеляцiйноï перевiрки, тобто рiшення суду першо1' шстанцп. Це вщбуваеться при постановленi неповних рiшень (коли судом не виршеш усi питання, передбаченi кримiнально-процесуальним законом для даного виду ршень), або коли щ рiшення е шкчемними внаслiдок пору-шення нижчестоящим судом при провадженш по справi або постановлен вироку або постанови ютотних форм судочинства. У зв'язку iз цим, слiд погодитися з А.К. Рixтером, що до кримiнально-процесуального законодавства варто внести норму, спря-мовану на вщновлення встановленого або нормального розподшу обов'язкiв м1ж судами двох шстанцш. На його думку вщсутнють тако1' норми у Статутi кримшального судочинства 1864 р. призвело до того, що судова практика не тшьки радикально змшила систему Статуту, але й "скасувала саме поняття про апеляцп в його ютинному юридич-ному змюп" [7, с. 12]. Згщно ст. 374 КПК, у кримшальному процеа Украши мае мюце прямий зв'язок повноваження апеляцшного суду на винесення ршення про направлен-ня справи на новий судовий розгляд з лише одшею апеляцшною пiдставою - ютотним порушенням кримiнально-процесуального закону. Вдалою виглядае термiнологiя за-стосована росiйським законодавцем у ст.156 Кодексу про адмшютративш правопору-шення згiдно з якою у випадку виявлення суттевих порушень процесуально1' форми справа вважаеться "нерозглянутою".
Вивчення судово1' практики свiдчить про те, що суди вищо1' шстанцп досить широко тлумачать зазначене положення ч. 2 ст. 374 КПК про необхщшсть повернення справи на новий судовий розгляд. Як правило, неповнота або однобiчнiсть судового слщства визнаеться порушенням ст. 22 КПК або ст. 64 КПК .
Сказане не вщноситься до вщчуження земельних д1лянок шоземним ф1зичним i юридичним особам, яш можуть у встановленому законом порядку набувати i реал1зовувати право власносп на землю, оск1льки п1сля придбання д1лянки вони не над1ляються
220
При цьому часткове скасування вироку передбачене КПК тшьки для тих випадюв, коли апеляцшний суд, скасовуючи вирок нижчестоящого суду, постановляе власний. Тому у р^ направлення справи на новий судовий розгляд, вирок скасовуеться повнютю й справа розглядаеться заново. Отже, коли апеляцiйний суд мав можливють виправити помилку суду, змшивши вирок або ухваливши власний iз частковим скасу-ванням вироку суду першо1' iнстанцiï, але не зробив цього, провадження по справi абсолютно необгрунтовано затягуеться, тому що суд першо1' iнстанцiï повинен повторно розглянути питання, яю були правильно виршеш i у первюному вироку. До того ж, ця процедура буде ускладнена бiльшою вщдаленютю у часi вiд моменту вчинення злочи-ну, небажанням свiдкiв повторювати те, що вони вже один раз повщомляли суду.
Не виршено питання й про самостiйнiсть суду щодо виршення питання про засто-сування безумовних пщстав скасування судового ршення. Бiльшiсть авторiв, що роз-глядають дану проблему, визнають за судом не тшьки право, але й обов'язок реагування на даш порушення, навiть якщо вони не зазначеш в апеляцп, але, разом з тим, вказують на колiзiï норм, а саме, у впчизняному кримiнальному судочинствi, ст. 365 КПК, що визначае меж апеляцiйноï перевiрки й ст. 370 КПК, яка характеризуе вщповщну пщставу скасування ршень суду першо1' iнстанцiï "в усякому разГ'. Новим Цившьно-процесуальним кодексом Украши це питання вирiшене однозначно. Згщно ч. 3 ст. 303 ЦПК, апеляцiйний суд не зв'язаний доводами апеляцiйноï скарги, якщо шд час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування матерiального права або порушення норм процесуального права, що е обов'язковими шдставами для скасування ршення. Досить актуально було б включення аналогiчноï норми й в КПК (у той час як вона вщсутня у проекту бо редакщя ст.436 проекту КПК за станом на 21.05 2007 р., викладае лише вичерпний перелш пiдстав повернення справи на новий судовий розгляд).
Крiм того слщ доповнити перелш пiдстав для повернення справи на попередш стадй' кримшального судочинства суттевою неповнотою судового ршення. Це стосуеться тих випадюв коли судом першо1' iнстанцiï фактично не виршеш питання, обов'язковi для розгляду при постановлен вироку або виршеш у формi, що не вщповщае вимогам кримiнально-процесуального законодавства. Тобто вщсутнш предмет апеляцiйноï перевiрки (наприклад, не призначено покарання за одшею зi статей КК, коли по справi мае мiсце сукупнiсть злочишв) .
Забезпечення розгляду справи по суп в двох iнстанцiяx з дотриманням процесуально1' форми не дозволяе назвати впчизняний апеляцiйний суд органом "самодостатшм" для виправлення будь-якого типу судових помилок. З урахуванням цього, апеляцда в Украïнi слiд вважати неповною.
Вирок буде незаконним у випадках, коли судом першо1' шстанцп допущеш iстотнi порушення кримiнально-процесуального закону, або в xодi розгляду справи не були нейтралiзованi порушення, що були допущеш на досудовому слщсга. Правосудним може бути тшьки вирок, ухвалений при строгому дотриманш закону протягом всього
державним суверен1тетом 1 мають зд1йснювати таке право у рамках нацюнально-правово!' системи як суб'екти приватного права.
«Про стан правосуддя в Укра1ш»(доповщь Голови Верховного Суду Украши Василя Онопенка на другш частин1 VIII позачергового з'!'зду судд1в Укра!ни 7 грудня 2007 р.) // www.scourt.gov.ua
221
попереднього кримшального судочинства. Це вказуе на необхщшсть збереження шституту повернення справи на новий судовий розгляд. Але його застосування повинно бути обмежено лише пщставами суттевого порушення кримiнально-процесуального закону та неповноти судового рiшення, через надання можливостей для виправлення iнших недолшв безпосередньо у судi друго! шстанцп.
Список використаних джерел та лгтература:
1. Маляренко В.Т. Перебудова кримшального процесу Украши в контекст Свропейсьюх стандарта: теор1я, 1стор1я, практика: Дис.... д-ра юрид. наук.- Х., 2005. - 449 с.
2. Науково-практичний коментар до Кримшально-процесуального кодексу Украши / За ред.
B.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка. - К.: Форум, 2003. - 940 с.
3. Слинько С.Н. Судебное производство по уголовным делам. - Х.: РИФ "АРСИС, ЛТД", 2002.384 с.
4. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. -М.:Зерцало-М, 2002. - 528 с.
5. Рихтер А.К. О полной и неполной апелляции // Журнал министерства юстиции, 1907. - № 3. -
C.1-50.
6. Шевчук П.1. Апеляцшне i касацшне оскарження судових ршень // Адвокат. - 2001. - №6. -С.9-25.
7. Рихтер А.К. О порядке обжалования неполных и заочных решений / Журнал министерства юстиции. - 1908. - №1 - С.1-50.
Захаров Д.О. Исправление судебных ошибок путем принятия постановления апеляционного суда об отмене приговора и возвращения дела на новое судебное рассмотрение.
Статья посвящена теоретическим и практическим проблемам постановления определений о направлении дела на новое судебное рассмотрение, выносимых по результатам проверки законности и обоснованности судебных решений судом апелляционной инстанции. Рассмотриваются функциональное назначение, основания и условия постановления данного определений и приговоров, возможности ускорения производства по делу.
Ключевые слова: законность, обоснованность, судебная ошибка, апелляционный суд, отмена приговора, новое судебное рассмотрение.
Zakharov D.O. The correction of court errors by the adopting of court of appeal's decision of abolishing a judgement and warrant of review.
The article is devoted to theoretical and practical problems of the adopting warrant of review which adopt by court of appeal on the base of chek-out the lawfulness and reasonableness of the court decisions. The functions, bases and conditions of adopting such decisions and judgements, the possibilities of acceleration of legal proceedings are considered.
Key words: lawfulness, reasonableness, court errors, court of appeal, abolishing a judgement, new trial.
Надшшла до редакцп 15.12.2008 р.
222
