CC BY
3
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcькa полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (31), 2021
УДК 340.12 Ольга Колич
Нацюнальний ушверситет "Львiвська полтехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! осв^и, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорп та фшософп права, конституцшного та мiжнародного права,
Kolycholha@i .ua, ORCID ID: 0000-0002-6772-4877, Researcher ID V-9745-2017
ЗАКОНОТВОРЧ1СТЬ: Ф1ЛОСОФСЬКО-СОЦ1ОЛОГ1ЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА
http: //doi.org/10.23939/law2021.31.079 © Колич О., 2021
Проаналiзовано поняття npae0TB0p40CTi як складноТ cyKynHOCTi pi3HOMaHiTHix елементiв (реaлiзaцп державнот волi i правовот норми; санкщонування державою норм поведiнки людей; безпосередне формування нових норм компетентними правотворчими органами). Зазначено, що сучасне розумшня прaвотворчоcтi грунтуеться на iдеях то-тожноcтi та розмежування права i закону. Цi щет можна умовно подшити на три напря-ми: природно-правовий, позитивно-правовий, юридико-сощолопчний. Позитивicти ро-зумiють право як продукт держави, прихильники природно-правовот концепцн - як форму правосвщомосл, як унiверcaльний регулятор, основою якого е система единих нормативно-цшшсних принцитв, якi icнують у cуcпiльcтвi та природi та як слугують критерiем cпрaведливоcтi та юридичного права; представники сощолопчного пiдходу вважають, що кнування права можливе, але не у формi простих текс^в закону, якi дiють без усвщомлення, а також не як прaвовi знання та уявлення, якi рiзномaнiтнi та недостатньо дiевi, а як порядок суспшьних в1дносин у поведшщ людей та тхшх дiях. Зазначено, що найповшше розкрити cутнicть права та законотворчост можна, поеднавши сощолопчний та природно-правовий пiдходи. Норми позитивного права повинш слугувати iнcтрументом забезпечення норм природного права, як коригуються сусшльними реaлiями. Акцентовано на тому, що сучасний перюд розвитку Укратни ха-рактеризуеться пошуком ефективних моделей будiвництвa правовот держави, що вима-гае залучення нового стилю науково-правового мислення, яким повинен стати фшо-софсько-сощолопчний пiдхiд. Хоча право е сощальним явищем, воно не може не мати природнот основи. Наслщком неадекватного вiдобрaження природного права у позитивному стануть спотворення права, деформащя його сутност та призначення. Наголо-шено, що перед законодавцем постае завдання - якнайповшше зaкрiпити норми природного права у позитивному вщповщно до реaлiй конкретно-кторичного етапу розвитку cуcпiльcтвa. Тобто право кожнот держави визначаеться також його правовою та сощальною культурою. Вщомо, що нacкiльки високим е рiвень сощально'т та правовот культури у певн1й держaвi, нacтiльки розвинене право.
Ключовi слова: зaконотворчicть; природне право; фшософсько-сощолопчний пiдхiд.
Постановка проблеми. Процес творення норм права е надзвичайно важливим етапом розбу-дови правово! держави i громадянського суспiльства. Особлива увага до законотворчого процесу пояснюеться тим, що вироблення, прийняття, змiна чи скасування тих чи шших нормативно-правових актiв прямо впливають на стан закршлення, реалiзащ! та захисту прав людини i громадя-нина, на розвиток держави i суспшьства загалом. Законодавець у сво!й дiяльностi, окрiм досконало! законодавчо! технiки, повинен враховувати загальноправовi цiнностi (фiлософський аспект) та реалп розвитку суспiльства i його потреби (соцiологiчний аспект). Тому, з огляду на сучасний цив> лiзацiйний розвиток держави i права, вважаемо, що необхщно поглибити фшософсько-сощолопчш дослiдження законотворчого процесу з метою його подальшого наближення до природно-правових iдеалiв та тенденцiй успiшного розвитку суспшьства.
Аналiз дослiдження проблеми. Деяю аспекти фiлософсько-соцiологiчного осмислення зако-нотворчост висвiтлено у працях теоретикiв права: В. Копейчикова, П. Рабiновича; фiлософiв права О. Балинсько!, Т. Гарасимiва, О. Грищук, О.Костенко, О. Лейст, Г. Мальцева, С. Сливки; а також у сощолопчно-правових дослщженнях С. Ерлiха, Р. 1ванюка, В. Лапаево!, I. Настасяк.
Мета статтi - здшснити характеристику законотворчо! дiяльностi з позицш фшософп права та соцюлогп права.
Виклад основного матерiалу. Пщ правотворчiстю розумiють соцiальну державну та сус-пiльну, громадську дiяльнiсть, у результат яко! створюеться, пiдтримуеться i розвиваеться система законодавчих актiв та шших правових норм. Процес правотворчосп е складним та багатогранним, юридико-сощальним та детермiнованим взаемодiею об'ективно-суб'ективних факторiв, зокрема економiчних, полiтичних, правових, еколопчних тощо.
Правотворча (законодавча) дiяльнiсть - складна сукупшсть рiзноманiтних елементiв: реалiза-цiя державно! волi та правово! норми; санкщонування державою норм поведшки людей; безпо-середне формування нових норм компетентними правотворчими органами [7, с. 102].
Сучасне розумiння правотворчосп грунтуеться на iдеях тотожностi та розмежування права i закону. Ц iде! можна умовно подiлити на три напрями: природно-правовий, позитивно-правовий, юридико-соцюлопчний [6, с. 83].
Прихильники позитивно-правово! концепцi! праворозумiння пiд правом розумдать продукт держави, тобто наказ офщшно! влади, формальне джерело позитивного права (закон, указ, постанова тощо) [4, с. 24-25]. Така штерпретащя базуеться на лепстському ототожненш права та закону. Право розумтть як систему норм, яю викладенi у законах та нормативно-правових актах. Вщ-повщно, за такого розумiння права, правотворчють розглядаеться як форма владно! дiяльностi уповноважених державних органiв, спрямовано! на утворення, змiну та скасування нормативно-правових акпв, за допомогою яких у чиннiй юридичнiй системi запроваджуються, змiнюються чи скасовуються правовi норми [1, с. 161].
1з позицi! природно-правово! концепцi! право - це не тiльки закон, але i форма правосвiдомостi, осмислена суспшьством система понять про загальнообов'язковi норми, заборони, права, обов'язки, умови !х виникнення та реалiзацi!, порядок та форми захисту [5, с. 263-269]. Тобто природне право невщ'емне вщ форм буття людини, для нього характерна оргашчна поеднанiсть iз суспшьними вiдносинами. Такий пiдхiд до права пояснюе його як явище, що регулюе вщносини мiж людьми, координуе !х, задовольняе потреби та штереси. Природно-правова доктрина розглядае право як уш-версальний регулятор, основою якого е система единих нормативно-цiннiсних принцишв, якi юну-ють у суспшьсга та природi та якi слугують критерiем справедливостi та юридичного права. Норми природного права похвдш вщ природного порядку речей, свiтобудови та природи людини як не-вщ'емно! частини свiтобудови [8, с. 89]. Природне право формуеться iз сутносп людини. Його
формування пов'язане iз дiяльнiстю, яка спрямована на впорядкування вщносин мiж людьми, !х сощальних вчинкiв. Воно жодною мiрою не вщкидае вiтальнi та соцiальнi компоненти, проте вони е суттевими тшьки тодi, коли визначають структуру, змют i спрямованiсть духовного дiяння особи.
Природне право охоплюе не лише особистюш, суб'ективнi складовi, але також i об'ективнi способи життедiяльностi, яю необхiднi для нормального iснування суспшьства, держави, особи. Прогресивний розвиток суспшьства можливий тод^ коли людина формуе у сво!й свiдомостi щеаль-ну модель права i намагаеться вщповщати !й. До того ж формування тако! моделi не повинно здшснюватися лише з урахуванням позитивного права. Iдеалiзацiя права у правосвiдомостi конкретно! особи повинна вщбуватися з урахуванням абсолютних цiнностей та iдеалiв, а не виключно з пози-цш позитивного права чи особистих его!стичних iнтересiв.
Мету права можна визначити як забезпечення життевих завдань (штерешв) окремо! людини i суспiльства загалом, i, як наслiдок, забезпечення справедливост [8, с. 90]. Необхiдно зауважити, що норми позитивного права з часом застарiвають, потребують змiн та доповнень, деяю закони взагалi не працюють (так званi "мертвi закони"), iншi втрачають актуальнiсть й через це вщмирають. Право повинно сформувати ту основу, завдяки якш окремий iндивiд та суспiльство загалом зможуть вико-нувати сво! моральнi завдання.
Природне право набувае особливого значення у множит аспектов, зокрема: як форма вщображення потреб та штерешв людини; як справедливий засiб упорядкування суспшьних вщно-син; як спошб захисту внутрiшньо! та зовнiшньо! природи людини; як засiб дотримання формально! рiвностi; як форма об'ективацi! сощальних якостей людини; як правовий щеал та духовне виправ-дання юридичного права; як критика дiючого позитивного права з позицш природного права; як основа позитивного права; як незмшш норми права, яю протиставляються змшним юридичним нормам; як гумашзащя правопорядку та вщображення цiнностi людини.
Представники сощолопчного пiдходу вважають, що юнування права можливе, але не у формi простих текстiв закону, яю дiють без усвiдомлення, а також не як правовi знання та уявлення, якi рiзноманiтнi та недостатньо дiевi, проте як порядок суспшьних вщносин у поведшщ людей та !хшх дiях. На такому розумшш базуються юридико-соцiологiчнi концепцi! права, з огляду на яю поняття правотворчостi мае зовсiм iнший змют. Право, як об'ективне сощальне явище, не е продуктом державно! волi [2, с. 182]. Як зазначав С. Ерлiх: "центр ваги розвитку права в наш час, як i в ус iншi часи, знаходиться не в законодавств^ не в юриспруденцп чи судочинствi, а в самому суспшьствГ' [10].
На нашу думку, найповшше розкрити сутнють права та правотворчостi можна, поеднавши соцiологiчний та природно-правовий пiдходи. В основi теоретичних уявлень про причини юнування права повинно бути розумшня закономiрностей його iснування, iснування природи та суспшьства, шляхiв розвитку останнього, умов юнування людини, формування !! потреб, реалiзацi! iнтересiв, особливостей мислення, прояву людини у сощальних спшьнотах [8, с. 91]. Бюсощодуховна сутшсть людини, !! свiдомiсть та правосвщомють, а також соцiальна дшснють е сполучним елементом для уах вищезазначених явищ. Природне право пов'язане iз буттям людини у суспшьста, вони нероз-ривнi та еволющонують разом у ходi iсторичного розвитку. Вщповщно до розвитку суспiльства змшюються певнi аспекти тлумачення природно-правових норм. Уш без винятку природнi права розвиваються разом iз розвитком суспшьства. Змют природно-правових норм постшно розширю-еться, разом iз розширенням антрополопчних уявлень про право на життя, спiлкування, продов-ження роду, на особисту пднють тощо. Обсяг кожно! природно-правово! норми постiйно по-повнюеться вiдповiдно до реалiй суспiльного життя, потреб особи та !! запипв стосовно повноцiн-но! реалiзацi! того чи шшого права. Таке розширення змiсту природно-правових норм пов'язане iз цивiлiзацiйним розвитком та прогресом i спрямоване на гуманiзацiю та вдосконалення позитивного права.
Не заперечуючи ролi норм позитивного права, зауважимо, що саме вони повинш слугувати шструментом забезпечення норм природного права, яю коригуються суспшьними реалiями. Цей
складний процес виявлення, усвщомлення, закрiплення та охорони актуальних та необхщних для суспiльства норм природного права повинен здшснюватися у законотворчость Природ не право грунтуеться на сутносп людини. Сутнiсть людини нерозривно пов'язана iз суспiльством, у якому особа юнуе. Тому закони повиннi вщповщати духу права, загальнолюдським цiнностям, мораш. Хоча така повна вiдповiднiсть видаеться утошчною, все ж держава повинна прагнути максимально забезпечувати природнi права людини i постiйно вдосконалювати цей процес.
Метафiзичнiсть природного права орiентуе соцiального iндивiда дiяти вiдповiдно до розумно! волi, а не бути ретранслятором системи правих норм, яю можуть суперечити И розуму та свщомосп. Право iснуе насамперед не "поза" людиною, а "всередиш", як iмперативний корелят, зорiентований у напрямi iдеалiв "належного бути", а лише поим як система штерсуб'ективних вщносин, описаних у поняттях "закон", "правопорядок" тощо.
Акцент на соцiальнiй складовi природного права робить П. Рабшович. Вiн вважае, що це явище, яке виникае незалежно вiд держави, мае загальносощальну сутнiсть i е загальносощальним феноменом. Тому природне (загальносощальне) право - це можливостi учасниюв суспiльного життя, якi об'ективно зумовлеш рiвнем розвитку суспiльства i мають бути загальними та рiвними для вшх однойменних суб'ектiв. Залежно вщ виду носив цих можливостей, дослщник розрiзняе права людини, права сощальних спiльнот та права людства [9, с. 9]. Природне право, як i всi без винятку сощальш iнститути, iснують не самi для себе, а орiентуються на людину, функцiонують задля обслуговування 11 потреб, iнтересiв, забезпечення належного рiвня буття.
Право та суспiльство окреслеш та визначенi передусiм сутнiстю людини, особливостями 11 в> тального, сощального та духовного буття. Суспiльство чинить вплив на людину, однак такою ж м> рою i людина впливае на суспшьство i право. Тому для правильного розумшня сутносп права потрiбно дивитися на нього через призму сутшсних особливостей людсько! сутностi [8, с. 98]. З огляду на вищевказане, використання природно-сощолопчного пiдходу до правотворчостi е ефек-тивним та необхiдним засобом ошташзаци державно-правових перетворень, подальшого вдоскона-лення соцiально-економiчних i юридичних механiзмiв управлшня суспiльством.
Сучасний перiод розвитку Укра!ни характеризуеться пошуком ефективних моделей будь вництва правово! держави, що потребуе залучення нового стилю науково-правового мислення, яким повинен стати фшософсько-сощолопчний шдхщ.
Правотворча дiяльнiсть повинна бути фактором, вщ якого значною мiрою залежить форму-вання громадянського суспiльства i побудова демократично!, соцiально орiентовано! правово! держави з ринковою економшою. Тому надзвичайно важливим видаеться пошук вiдповiдi на запитання: "Право - це вигар природи чи людей? А якщо того й шшого, то яка роль природи i яка роль людей у творенш права?" [3, с. 98]. У контексп вiдповiдi на питання треба зауважити, що все суще у свт -це i е Природа у рiзноманiтних формах прояву. Тому юнують норми природного права, яю спiльнi для всього сущого i поширюються на фiзичну, бюлопчну та соцiальну форми природи. Тому мо-жемо констатувати, що сощальш явища також е природними, i виникають вони унаслiдок розвитку фiзично! та бiологiчно! форм, якi за суттю е нижчими за сощальну форму.
Як слушно зауважуе О. Костенко, сощальш явища потрiбно розглядати як таю, що юнують так само за законами природи, як i бюлопчш чи фiзичнi. Це означае, зокрема, що воля i свщомють утворюються в людей не для того, щоб жити поза законами природи, а, навпаки, для того, щоб жи-ти у злагодi iз ними [3, с. 99]. Саме тому, створюючи норми позитивного права, необхщно орiенту-ватися на сощальну доктрину, яка грунтуеться на природному правi й цшком йому вщповщае. За-конодавчi норми, якi прийняп з добрими намiрами, проте суперечать законам природи, неодмшно матимуть негативш наслiдки, масштаби яких можуть бути доволi рiзними, проте неминучими.
Хоча право е сощальним явищем, воно не може не мати природно! основи. У процеш зако-нотворчосп природний фактор вiдiграе ту роль, що вш створюе норми, яю ми називаемо "законами природи", а людський фактор вщграе ту роль, що люди називають "законами природи" сощально! форми, яку ми називаемо "законодавством", або "нормативно-правовими актами" [3, с. 101]. Упов-
новажений орган держави повинен надавати законам природи форму позитивного права, яке при-водитимуть у дда окремi особистосп та суспiльнi групи. Людина не виступае творцем права зага-лом, проте вона творить законодавство i правову практику, тобто позитивне право, яке у едносп з природним аспектом утворюе феномен права. Таке розумшня людського фактора у процесi за-конотворення запоб^ае як применшенню цiе! ролi, так i !! перебiльшенню, тобто дае змогу уникну-ти як правового шгшзму, так i правового волюнтаризму. Позитивне право та правова практика по-винш еволюцiонувати, розвиватися та вдосконалюватися так, щоб найповшше втшювати, охороня-ти та захищати закони природного права.
Позитивне право формуеться свщомютю та волею людей, i вони заддають його. Тобто законодавство - це шструмент, який працюе тод^ коли його застосовують люди. В такому разi ви-рiшальне значення мае соцiальна культура, яка розглядаеться як мiра узгодженост свiдомостi та волi людини iз законами соцiально! природи.
Неадекватнiсть вщображення природного права у позитивному призведе до спотворення права, деформацп його сутностi та призначення. Перед законодавцем постае завдання якнайповнiше закршити норми природного права у позитивному вщповщно до реалiй конкретно-iсторичного ета-пу розвитку суспiльства. Тобто право кожно! держави визначаеться також його правовою та со-цiальною культурою. Наскшьки високим е рiвень сощально! та правово! культури у певнш державi, настiльки розвинене право.
Правова доктрина е одшею iз форм юнування соцiально! культури. За умови вщсутност правово! доктрини неможливо створити належне законодавство та ефективно застосовувати його на практищ, адже вона дае змогу пiзнати закони природи, на яких повинно базуватись право. Найкра-щим законодавцем е той, хто користуеться найкращою правовою доктриною. Так само той, хто користуеться найдосконалшою правовою доктриною, найналежшше застосовуе законодавство, прийняте в держав^ тобто створюе найкращу правову практику.
Висновки. Для розумшня законотворчосп в сучаснш наущ використовують три напрями: природно-правовий, позитивно-правовий, юридико-соцюлопчний. Найповшше сутшсть зако-нотворчостi можна розкрити, поеднавши природно-правовий та соцюлопчний пiдходи.
1. Прихильники позитивно-правово! концепцп вважають, що право - це не тшьки закон, але i певна норма свiдомостi. Природне право невщ'емне вiд буття людини, i для нього характерна ор-гашчна поеднанiсть iз суспiльними вiдносинами.
2. Для розкриття глибинно! сутi та змюту законотворчостi необхiдно поеднати природно-правовий та соцюлопчний шдходи. Позитивне право повинно слугувати шструментом забезпечен-ня норм природного права, яю коригуються суспiльними реалiями. Природне право, як i всi без ви-нятку соцiальнi iнститути, iснуе не само для себе, а орiентуеться на людину, функцiонуе задля об-слуговування !! потреб, iнтересiв, забезпечення належного рiвня буття. Тому використання природ-но-соцiологiчного пiдходу до законотворчосп е ефективним та необхiдним засобом оптимiзацi! державно-правових перетворень, подальшого вдосконалення соцiально-економiчних i юридичних механiзмiв управлшня суспiльством.
3. Створюючи норми позитивного права, необхщно орiентуватися на сощальну доктрину, яка грунтуеться на природному правi й цiлком йому вщповщае. Людина не е творцем права зага-лом, проте вона творить законодавство i правову практику, тобто позитивне право, яке у едносп з природним аспектом утворюе феномен права.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Загальна теор1я держави 1 права. (1998). За ред. В. В. Копейчикова. Ки!в: Юр1нком 1нтер. 320 с.
2. 1ванюк Р. В. (2003). Специфжа юридико-соц1олог1чних чинник1в в правотворчому процес1. Проблеми фшософПправа. Т. 1. С. 182-183.
3. Костенко О. М. (2006-2007). Соцюлопчний натуралiзм як методолопчний принцип фшософп права. Проблеми фшософп права. Т. IV-V. С. 98-106.
4. Лапаева В. В. (2000). Социология прав / под ред. В. С. Нерсесянца. Москва: Норма. С. 24-25.
5. Лейст О. Э. (2002). Сущность права. Проблеми теории и философии права. Москва: ИКД "Зерцало-М". С. 263-269.
6. Мальцев Г. В. (1999). Понимание права. Подходи и проблемы. Москва. 419 с.
7. Настасяк I. Ю. (2008). Соцюлопя права: навч. поаб. Львiв. 196 с.
8. Сливка С. С., Грищук О. В., Гарасимiв Т. З. та ш. Проблеми правосвщомосп особи: навч. поаб. (2010) / за ред. О. М. Балинсько!. Львiв: ЛьвДУВС. 508 с.
9. Рабшович П. М. (2001). Основи загально! теори права та держави: навч. поаб. вид. 5-те, 3i змшами: Ки!в: Атжа. 176 с.
10. Ehrlich E. (1913). Grundiegunug der Soziologie des Rechts. München und Leipzig. Vorrede. 302 p.
REFERENCES
1. Zahalna teoriia derzhavy iprava (1998). [General Theory of State and Law]. Za red. V. V. Kopieichykova. K.: Yurinkom inter, 320 p.
2. Ivaniuk R. V. (2003). Spetsyfika yurydyko-sotsiolohichnykh chynnykiv v pravotvorchomu protsesi [Specifics of Legal and Sociological Factors in the Law-Making Process]. Problemy filosofii prava, T. 1, рр. 182-183.
3. Kostenko O. M. (2006-2007). Sotsiolohichnyi naturalizm yak metodolohichnyi pryntsyp filosofii prava [Sociological Naturalism as a Methodological Principle of Philosophy of Law]. Problemy filosofii prava, T. IV-V, рр. 98-106.
4. Lapaeva V.V. (2000). Sotsyolohyia prava [Sociology of Law] / pod red. V. S. Nersesiantsa. Moskva: Norma, рр. 24-25.
5. Leist O. Э. (2002). Sushchnostprava. Problemy teoryy y fylosofyy prava [The Essence of Law]. Mjskva: YKD "Zertsalo-M", рр. 263-269.
6. Maltsev H. V. (1999). Ponymanyeprava. Podkhody y problemy [Understanding the Law. Approaches and Problems]. Moskva, 419 p.
7. Nastasiak I. Iu. (2008). Sotsiolohiiaprava [Sociology of Law]: navch. posib. Lviv, 196 p.
8. Slyvka S. S., Hryshchuk O. V., Harasymiv T. Z. ta in. (2010). Problemy pravosvidomosti osoby [Problems of Legal Consciousness of the Person]: navch. Posib / za red. O. M. Balynskoi. Lviv: LvDUVS, 508 p.
9. Rabinovych P. M. (2001). Osnovy zahalnoi teoriiprava ta derzhavy [Fundamentals of the General Theory of Law and the State]: navch. posib. vyd. 5-e, zi zminamy Kyiv: Atika, 176 p.
10. Ehrlich E. (1913). Grundiegunug der Soziologie des Rechts [Foundation of the Sociology of Law]. Munchen und Leipzig. Vorrede, 302 p.
Дата надходження: 28.06.2021 р.
Olha Kolych
Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Lviv Polytechnic National University Candidate of Jurispondence, Associate Professor of the Department and Philosophy of Law, Constitutional and International law, Kolycholha@i.ua, ORCID ID: 0000-0002-6772-4877, Researcher ID: V-9745-2017
LEGISLATION: PHILOSOPHICAL AND SOCIOLOGICAL CHARACTERISTICS
The article analyzes the concept of lawmaking as a complex set of various elements (implementation of state will and legal norms; state sanctioning of human behavior; direct formation of new norms by competent law-making bodies). It is noted that modern understanding of lawmaking is
based on the ideas of identity can be divided into three areas: natural law, positive law, legal and sociological. Representatives of positivism understand law as a product of the state; proponents of natural law concept - as a form of consciousness, a universal controller, based on a system of common values regulatory guidelines that exist in society and nature, and which serve as a criterion of justice and legal rights; representatives of the sociological approach believe that the existence of law is possible, but not in the form of simple texts of law that operate without awareness, and not as legal knowledge and ideas that are diverse and ineffective, but as an order of social relations in human behavior and actions. The author notes that the essence of law and law-making can be most fully revealed by combining sociological and natural-legal approaches. Norms of positive law should serve as a tool to ensure the rules of natural law, which are adjusted to social realities. Emphasis is placed on the fact that the current period of Ukraine's development is characterized by the search for effective models of building the rule of law, which requires the involvement of a new style of scientific and legal thinking, which should be a philosophical and sociological approach. Although law is a social phenomenon, it cannot but have a natural basis. The inadequacy of the reflection of natural law in the positive will result in distortion of law, deformation of its essence and purpose. It is emphasized that the legislator has a task to consolidate the norms of natural law in the positive in accordance with the realities of a particular historical stage of development of society. That is, the law of each state is also determined by its legal and social culture. The higher the level of social and legal culture in a given state, the more developed the law.
Key words: lawmaking; natural law; philosophical and sociological approach.
