CC BY
7
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (31), 2021
ТЕОР1Я ТА Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 340.137
Анастаая Баран
Нащональний унiверситет "Львiвськa полтехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! oсвiти, кандидат юридичних наук, асистент кафедри теори та фшософи права, кoнституцiйнoгo та мiжнaрoднoгo права,
NastyaBaran@i .ua
ПОНЯТТЯ ТА ЗМ1СТ ПРИРОДНИХ МЕЖ ПОЗИТИВНОГО ПРАВА
http: //doi.org/10.23939/law2021.31.031 © Баран А., 2021
Доcлiджено поняття та змкт природних меж позитивного права. Наголошено, що cуcпiльcтво користуеться природними нормами, як cтворенi еволюцiйно. Держава в нормотворенш може врахувати ix або ш, хоча вони е атрибутами позитивного права, визначають верхш та нижш меж1 буття i дй". Неврахування cуcпiльно-правовиx норм у законотворенш призводить до руйнацй' природних меж позитивного права, швелювання цшнкних влаcтивоcтей права, яке формуе держава. Найефективнiшi межi вcтановлюе ментальне право як найбшьший детермiнант природного права, випробуване вжовою життедiяльнicтю cуcпiльcтва.
Крiм вiдомиx ментальних (природних) атрибутiв до позитивного права зарахову-ють cтабiльнicть права та cтупiнь вмicту природних норм у позитивному правь Утвер-джений менташтет у прав1 чаегково зазнае змiн. Наявний принцип cвоечаcноcтi вказуе на змiну заcтарiлиx норм i недопущення передування можливих нових норм. Для цього враховують кторичш надбання нацп. Проблемою для вcтановлення меж буття i дй на-цiонального права е европейcьке право, яке може cуперечити нацiональному звичаево-му праву. У такому разi держава повинна "приcлуxатиcя" до правових норм влашого громадянcького cуcпiльcтва.
У позитивному правi пануе змiннicть меж, яка школи бувае незаперечною i навiть cуперечить уcталеному в держав! позитивному праву. Цi змiни об'ективнi та cуб'ективнi. Причини об'ективних змш не залежать в!д вол! людини, зокрема законодавця, а фор-муютьcя !з реальних потреб cуcпiльcтва: природш чи техногенн! впливи, в!йни, рево-люцй', катаcтрофи тощо. До причин cуб'ективниx зм!н належить воля кер!вних оciб, котр! не враховують думки члешв cуcпiльcтва, реальних обcтавин та шш! фактори.
Ключов! cлова: позитивне право; природш меж! позитивного права; змкт природних меж позитивного права.
Постановка проблеми. Сощально-пол^ична ситуащя в нaшiй дeржaвi нaсьoгoднi така, що навряд чи можна знайти сферу суспшьного життя, яка б не потребувала кардинальних змiн. Особлива роль у цьому процес выводиться позитивному праву, яке поряд i3 eкoнoмiчнoю, духовно-моральною та пол^ичною сферами е одним i3 вагомих aтрибутiв життетворно! дiяльнoстi. У мь ру змiн суспiльнoгo розвитку значення цих сфер та вид !х взаемоди iстoтнo змiнюються.
Зокрема, в умовах сьогодення, коли за основу управлшня суспшьством взято принцип люди-ноцентризму, що передбачае обдумане й особливо справедливе ведення усiх людських справ, ютот-но змiнюеться вид взаемоди правово! сфери i3 полiтичною, економiчною та духовно-моральною сферами. Саме позитивне право, за сутнютю, мае стати основою розвитку вшх шших сфер людсь-кого життя. Для цього право, його змют, межi та напрям ди повиннi бути iстотно збагаченi, вщ-повiдно до сучасних потреб суспшьного розвитку. Наявнiсть такого права може статиреальним чинником пiднесення принципу верховенства права в суспшьств^ спрямованосп дп права на вико-нання його сутнiсних функцiональних характеристик.
Отже, право, базуються на оновленiй духовно-моральнш сферi суспiльства, мае стати найважлившою цiннiстю суспiльства, оскiльки не може розглядатись як обслуговувальна ланка, яка сприяе розвитку економiчно! та пол^ично! сфер. Навпаки, право, яке е виключно справедливим за основою, мае стати шдгрунтям функцiонування суспiльства. На його тдвалинах та пiдкоряючись його щнностям розвиваються економiчна та пол^ична сфери.
Аналiз дослiдження проблеми. Поняття природних меж позитивного права та змюту природних меж позитивного права дослщжували у сво!х працях багато втизняних науковцiв. З-помiж них особливо потрiбно виокремити працi А. Деркача, С. Рабшовича, О. Скакун, С. Сливки та ш. Проте поза сферою дослщження залишилося чимало проблем, що стосуються змiсту природних меж позитивного права в сучасних реалiях розвитку правово! системи держави в контекст глобального та нащонального.
Мета статт - розкрити поняття та змiст природних меж позитивного права.
Виклад основного матерiалу. Коли аналiзують якесь поняття в тому чи шшому науковому дослiдженнi, у певний момент виникае необхщнють конструювання його атрибутiв, властивостей.
Вiдомо, що атрибут (вщ лат. attribute) - невщ'емна, необхiдна для забезпечення цшсносп об'екта (предмета) або суб'екта (людини) властивють, його частина, додаток [9, с. 32], це при-належний, наданий; необхiдна, невiд'емна властивiсть. Сшввщноситься з поняттями "субстанщя", "модус" [4, с. 26].
Властивють - багатозначний термш, який, залежно вщ контексту, може означати: прояв у взаемоди iз суб'ектом притаманно! об'ектовi якосп; вiдмiтна особливiсть, характерна ознака об'екта. Властивють - фшософська категорiя, яка виражае один iз моментiв виявлення сутностi речi у вiдношеннях з шшими речами; те, що характеризуе li подiбнiсть до iнших предмеив або вщ-мiннiсть вiд них [3], це характеристика реч^ яка визначаеться через взаемне порiвняння речей та робить !х або в чомусь подiбними до iнших, або вщмшними вiд них. У такому порiвняннi виявля-еться те, що належить як вирiзняльна риса цш речi [4, с. 37].
Отже, атрибут е невщ'емною властивiстю, частиною предмета чи явища, водночас як властивють, будучи багатозначним термшом, характеризуе речi чи явища, порiвнюе, зiставляе чи про-тиставляе !х. Тобто властивiсть е ширшим поняттям.
У виявленнi природних меж позитивного права потрiбно окреслити тi атрибути та властивосп, якi власне визначають належнють норми конкретному суспiльству. Тобто суспшьство (здебiльшого регiонально) користуеться природними нормами, якi створило для себе еволюцшно. Держава, як правило, створюеться революцшними дiями, в результатi чого усталеш суспiльно-правовi норми можуть знайти мюце в державно-правових нормах, а можуть i не бути враховаш.
Держава повинна усвiдомити, що суспiльно-правовi норми у законотвореннi е атрибутами позитивного права. Це верхш й нижш меж буття i ди створюваного права. Неврахування суспшьно-правових норм у законотвореннi призводить до руйнаци природних меж позитивного права, шве-лювання цiннiсних властивостей права, яке формуе держава.
Суспiльно-правовi норми нашстотшше вщображеш в ментальному правь Доцшьно погодити-ся з думкою I. Коваля, що "ментальне право - це система етшчно-природних вдач людини, якi визначають i деякою мiрою регулюють синергетично утворену модель мислення i поведшки" [60, с. 82]. Саме природш вдачi членiв сустльства повиннi вiдображатися в позитивному правь Вони будуть найкращими, найефектившшими межами буття i дп.
Ментальне право е належним, бажаним, повсякденним. Людина ним i користуеться, i визна-чаеться за ним як особистють. Тобто в кожно! людини норми власного ментального права лежать на поверхш, !х потрiбно вщчути, оскiльки розумом зрозумiти !х неможливо [2, с. 82]. Завдання держа-ви полягае у дослiдженнi ментального права, його впливу на межi позитивного права, що буде при-родним регулятором, апробованим вшовою життедiяльнiстю суспiльства.
Тож ментальне право формуеться населенням, що проживае на територп певно! держави, мо-же видозмшюватися упродовж певного перiоду часу (як правило, тривалого) та характеризуе пра-вову свiдомiсть, правову культуру, правову щеолопю тощо певно! сощально! групи.
Важливо встановити критерп, за якими можна класифшувати ментальнiсть держав, нацш, народностей для дослiдження меж позитивного права.
Для цього потрiбно розглянути такi категорп теорп права, як система права, правова система, правова сiм'я.
Система права - об'ективно зумовлена внутршня органiзацiя права певного сустльства, яка полягае у едносп та погодженосп всiх юридичних норм та диференцiацiй !х за галузями, шдгалу-зями та шститутами [1, с. 113].
Правова система - це комплекс взаемозалежних i узгоджених юридичних засобiв, призначе-них для регулювання суспiльних вiдносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслщок такого регулювання (правовi норми, правовi принципи, правосвiдомiсть, законодавство, правовi вщ-носини, юридичнi установи, юридична технiка, правова культура, стан законносп та И деформацп, правопорядок тощо) [6, с. 258].
Правова шм'я - це певна сукупшсть правових систем, об'еднаних спiльнiстю юторичного формування, структури права, його джерел, провщних галузей та iнститутiв правозастосування, правосвiдомостi, понятiйно-категорiального апарату юридично! науки [5, с. 33].
З аналiзу зазначених вище понять стае зрозумшо, що правова сiм'я е сукупшстю низки правових систем, одним iз елементiв яко!, своею чергою, е система права.
А нашим завданням е встановлення меж спшьносп права, зокрема позитивного за менталь-ними природними критерiями.
Отже, якщо розглядати право в межах правово! им'!, то, на нашу думку, ментальними крите-рiями права виступатимуть джерела права, що домiнують у суспшьствь В межах правово! системи критерiями правово! ментальностi будуть !! елементи, а саме: система права; система законо-давства; правовi шститути та правовi установи; суб'екти права; правовi поняття, норми, принципи, правовi вiдносини, правова поведiнка, правова щеолопя, правова свiдомiсть, правовi погляди, правова культура; юридична практика тощо. I, нарешл, для системи права критерiями правово! менталь-ностi е предмет та метод правового регулювання.
Предмет правового регулювання - це сукупшсть сощальних вщносин певного виду, що т-длягають правовому регулюванню. До структури предмета належать: суб'екти та !х поведшка, явища навколишнього свiту, соцiальнi цiнностi, з приводу яких люди вступають у правовi вщноси-ни. 1накше кажучи, це сфера, на яку право поширюе свою дда [1, с. 115].
Метод правового регулювання - сукупшсть прийомiв i засобiв правового впливу на суспшьш вiдносини. Вiн несе основне навантаження в динамiцi, "роботГ' права, показуе, як регулюються суспшьш вщносини, якими прийомами та в як способи [6, с. 242]. Метод передбачае встановлення меж правового втручання, розподш мiж соцiальними суб'ектами юридичних прав та обов'язюв за певними принципами (субординацп, координацi!), визначення ступеня деталiзацi! моделi правово!
поведшки та характеристики суб'екпв, вибiр засобiв захисту конкретного виду вщносин (мiри вщ-повiдальностi та процесуально! регламентованостi) [1, с. 115].
До природних (зокрема ментальних) атрибуив позитивного права деякi дослiдники зарахо-вують: наявнiсть захисту гiдностi людини; ставлення до освiти i науки; ставлення до влади; сшввщношення форм власносп; вiдродження iсторико-правових цiнностей у нацюнальному правi; ступiнь вмiсту моральних норм у позитивному правi; причетшсть до наказового права; дотримання задекларованих зобов'язань; вiдображення зовшшньо! мирно! пол^ики; iснування взаeмовигiдних вiдносин iз шшими державами, нацiями, що вiдображаeться на шдсвщомому рiвнi в культурологi! нацюнального права [8, с. 187].
На нашу думку, до природних (ментальних) атрибупв позитивного права потрiбно також за-рахувати стабiльнiсть права та стутнь вмiсту природних норм у позитивному правь
Стабшьшсть права пов'язана iз наявнiстю, фiксацieю тако! онтолопчно! засади в чинному за-конодавсга, як захист гiдностi людини, особливо коли йдеться про нацюнальну пдшсть. Такий ду-ховний феномен пдносп, як мiра утвердження в людит особистiсного начала, прояв особистiсних цшностей людини, е вищим, первинним щодо матерiальних благ, духовною першоосновою, що визначае сутнiсть людини, !! автономда, забезпечуе погляди на життя, притаманш нацi!, захищае вiд можливого державного свавшля, сприяе повсякденному олюдненню людини. Ментальшсть гiдностi людини найкраще вщображена у розвитку вчення про нацюнальну iдею, яка мае бути вщгворена в позитивному правi. Саме нацiональна iдея дае гарантi! пдносп, визначае цiннiсть людини, забезпечуе формальну рiвнiсть i свободу, сприяе збереженню свое! особистостi й неповторностi [8, с. 187].
Стаття 1 Загально! декларацi! прав людини, прийнято! ООН 10 грудня 1948 р., проголошуе, що всi люди народжуються рiвними та вiльними у сво!й пдносп та правах. Практично в ушх основ-них законах свiтових держав визначено прюритет прав та свобод людини, основне мюце серед яких посщае !! право на пдне iснування.
Рiвень гiдного iснування людини в складi певно! державностi прямо залежить вiд задекларованих щею державою позитивних норм, з одного боку, та реально! можливосп самоствердження iндивiда в межах дi! цих норм - з iншого.
Ставлення до осв^и й науки як ментальний атрибут позитивного права свщчить про духовну дiяльнiсть суспiльства. Позитивне право повинно внормовувати види осв^и, притаманнi конкретнiй нацi!, суспiльству. Йдеться не так про вищу осв^у, як про дошкiльну, загальну, спещальну, якi формують захист проти тих сил, що знеособлюють людину, позбавляють можливостей розвитку природних задатюв. Для розвитку науки важливо використовувати нащональт феномени, не захоплю-ватися упровадженням чужоземних правових iнститутiв. Тобто об'ектом дослщження повиннi бути власнi культурно -цившзацшш засади, щоб не вщмежовувати право вiд ментальних властивостей. Загалом, освiта i наука в державi повиннi бути пiдпорядкованi правовому менталiтетовi зi збере-женням самобутньо! духовно! специфши народу [8, с. 187, 188].
Звичайно, не потрiбно вщкидати позитивнi чужоземнi надбання у сферi освiти i науки, адже в державi можуть жити люди кшькох нацiональностей, що нерiдко е представниками рiзних правових сiмей, а тому i прiоритетнi ментальнi пiдходи до осв^и вiдрiзнятимуться. Позитивне ж право, яке урегульовуе вiдносини у сферi освiти, дiе не в межах лише певно! наци, а в межах уше! держави, тому повинно вщображати насамперед штереси, бажання наци, що е домшантною в тш чи iншiй державi, проте ш в якому разi не ущемляти принципових, сокровенних догм нацiональних меншин.
Ставлення до влади в кожнш нацi! е рiзним, специфiчним, особливо коли йдеться про один iз вцщв полiтично! влади - державну. Державна влада намагаеться свiдомо контролювати всi суспiль-нi процеси, часто нехтуючи природними механiзмами. Тому виникають антрополопчш конфлiкти мiж волею людини i суб'ектом влади. Рiзнi наци цей вольовий акт тдпорядкування людини владi трактують по-рiзному, здебiльшого тут проявляеться релтйний вимiр. Пiдкорення одше! людини через закон волi шшо!, навiть iз використанням насильницькх методiв, елементiв зловживання вла-дою, свщчить про мiцнi iерархiчнi вiдносини панування влади, безапеляцiйну субординацiю, по-
клоншня i безумовне служшня влад^ вождизм. Антропологiчний аспект у такому випадку полягае у страху, боязш перед суспiльними силами, яю ототожнюються iз природними. Такий ментальний атрибут позитивного права мае певне юторичне та географiчне обгрунтування, релшйне пояснення, що вiдображено в захщних i схвдних цивiлiзацiях. Важливо знайти прояв i нормативного, i ненормативного примусу влади, наявшсть авторитету влади та !! вплив на стабшьний правопорядок, який не суперечить нормам природного права народу [8, с. 188].
Цей ментальний атрибут позитивного права необхщно розглядати в кшькох розумшнях. Пе-редусiм потрiбно пам'ятати, що влада - це i е народ, що делегований представляти штереси бшь-шостi, з урахуванням потреб меншостi. Тобто влада в республшанських формах державного прав-лiння е змiнною величиною, а тому i ставлення до не! може змшюватися.
Друге - ставлення до влади залежить не тшьки вiд само! влади, !! способiв управлiння в дер-жавi, а й бшьшою мiрою вiд свщомо! позицi! народу, нацi!, iндивiда. Яскравим прикладом змшносп влади, котра порушувала не лише природнi, а й позитивш норми, завдяки спротиву народу, е поди в Укра!ш на зламi 2013-2014 рр.
Ступiнь демократичной! суспiльства, тобто можливiсть участi народу в управлшш держав-ними справами залежить вщ того, як часто змшюеться влада. Йдеться не лише про окремих посадо-вих оиб чи змiну назв полiтичних сил, а про кардинально iншi пол^ичш пiдходи, програми, стра-тегi! розвитку державотворчих процесiв.
Форми власностi - також ментальш атрибути. Власнiсть визначае споиб присвоення людьми предметiв виробничого й особистого споживання, якi пов'язаш з матерiальною чи духовною рiччю, що шдлягае привласненню. Тому кожне нацюнальне право власностi скероване на захист майнових, духовних речей, яю не стосуються iнших суб'ектiв власносп. У фiлософi! права влас-шсть не повнiстю вiдповiдае присвоенню, персошфшацп. У приватнiй власностi можуть перебувати елементарш речi особисто! гiгiени. Все шше - це дари природи або нацiональнi культурнi здобутки багатьох члешв суспiльства. Тому процес !х присвоення мае пройти природно-правову процедуру, яка е однаковою для кожного громадянина, незважаючи на його суспшьне становище [8, с. 188].
На жаль, у процес юторичного розвитку суспшьства виникла майнова нерiвнiсть, котра, зрештою, була вiдображена i в позитивно-правових нормах. Приватна власнiсть е вщчужуваною в певному порядку, i цей порядок може дещо в^^знятися для рiзних правових систем iз позицi! позитивного права та е однаковим у природно-правовому поль
У кожному нацiональному правi лею чи шшою мiрою вiдображено iсторико-правовi цiнностi. Але проблема полягае у повнот такого вiдображення з метою ефектившшого еволюцiйного розвитку власно! правово! системи. Нацiональна динамiка, фшософсько-правова рефлексiя формуе певнi iсторичнi закони, яю необхiдно використовувати в синергетичному, нелiнiйному розвитку суспiльства, зокрема позитивного права. Завдяки юторико-правовим цiнностям вдаеться природно оцiнити сучасне чинне законодавство i визначити необхiднi атрибути його подальшого розвитку, виробити природнi закономiрностi його модернiзацi!. Адже кожне модерне нацюнальне право не дiе тривало, якщо повнiстю не використано власш iсторико-правовi цiнностi. Чужоземнi норми права рщко приживаються в чинному нацюнальному законодавствi, оскiльки часто суперечать утвердженому менталiтетовi [8, с. 189].
Утверджений ментаттет у правi також зазнае змш. Тут мае панувати принцип своечасносп, котрий означае, що норми позитивного права, з одного боку, не повинш бути застаршими, а з шшо-го - не передувати суспшьним процесам. Тобто, безумовно, необхщно брати до уваги юторичш надбання народу, нацi!, адже вони е найпристосованiшi до правово! дшсносп певно! правово! системи, притаманш !й, проте тiльки тi, що ще не втратили рацюнального зерна, правового змюту. I навiть бшьше, у перiод евроiнтеграцi!, зокрема нашо! кра!ни, виникае необхiднiсть у ратифшацп рiзноманiтних мiжнародних позитивно-правових норм, котрi iнколи можуть й не збтатися iз нацiональ-ною iсторико-правовою позищею, проте загалом позитивно впливати на розвиток правово! держави та громадянського суспшьства.
Необхщним природним атрибутом позитивного права е стутнь введення у нього моральних норм. 1деться не про моратзащю права, а про гармоншш, збалансованi морально-правовi норми, закршлеш законодавчим органом. Позитивне право мае надшний орiентир - моральне право. Мо-ральнi вiхи повиннi скеровувати позитивне право до природного. Ментальшсть у цьому випадку проявляеться у використанш стiйкостi моральних норм, традицш народу, до яких суспiльство звикло та яю е авторитетом у регулюванш суспiльних вiдносин. Вiдхiд вщ власно! моралi послаблюе мен-тальш особливостi, а отже, нiвелюе позитивне право [8, с. 189-190].
Безперечно, мораль i природне право - дуже схожi поняття, але не тотожш. Адже природне право усталене вiд створення свiту i назавжди! А мораль, як бачимо, видозмшюеться у ходi юто-ричного розвитку, оскiльки змiнюеться позитивне право. Взаемозв'язок права позитивного з мораллю неминучий, але потрiбно вiдзначити, що позитивне право не завжди е моральним, а особливо неприродне. I це залежить не тiльки вiд суб'ективних чинниюв (наприклад, волi законодавця чи меркантильних iнтересiв), а вiд цшком об'ективно! причини - наказовостi права. I саме в цьому випадку основну роль i вщграе ментальнiсть народу, нацi!. Тобто що бшьше цей народ чи нащя змо-же дотримуватися природного права, то бшьше мораль буде наближена до нього, а вщтак i вiдображатиметься в позитивному правi певно! кра!ни [7, с. 89-90].
Серйозним орiентиром у ментальностi права е причетнють до наказового права. Адже позитивне право е здебшьшого наказовим, оскшьки владнi велiння повинш бути iмперативними. Але лiнгвiстичний спошб викладення правових норм може бути рiзним. Йдеться про те, що окремi нацi! вважають: людина здатна виконувати не прохання, застереження чи спонукання, а лише наказ, звертання до iншо! особи. Це особливо вщчутно в державах з диктаторським режимом. У цьому випадку з'являеться наказове право, яке в конкретному суспшьсга сприймаеться адекватно за вщсутносп альтернативи, що унеможливлюе тим самим появу прецеденту [8, с. 189].
Наказовють права ч^ко розмежовуеться мiж природним i позитивним. Для природного права основним рушiем обов'язковостi виконання е внутршнш iмператив, котрий е суб'ективним, поде-куди альтернативним, i буде обов'язковим лише для людей, яю глибоко вiрять у нього.
Що стосуеться позитивного права, то тут набагато проспше, адже наказовють е одшею з основних його ознак - "забезпечуеться державою аж до застосування легального апарату примусу". 1нша справа, як народ, нащя ментально сприймае позитивно-правову норму, наскшьки розвинеш !х правова свiдомiсть та правова культура.
Зважаючи на те, як виконуються задеклароваш державою у позитивному правi зобов'язання, можна робити висновки про окремий вид ментальносп народу - дотримання обiцяного. Таю общя-нки мiстяться, насамперед у конституцн кожно! держави, присягах президенпв, виборчих програ-мах членiв оргашв влади, а також у нормативно-правових актах. Звичайно, державш зобов'язання бувають посильними i непосильними, своечасними i випереджувальними (або запiзнiлими), але так чи так вони зводяться до реальних i нереальних, що вщображае буття нацi! всерединi. У нереальних зобов'язаннях право втрачае свою регулятивну силу i цiннiсть, що негативно характеризуе менталь тет нацi!. А оскшьки, хоч менталтот характеризуе нащю, гарантом виконання правових зобов'язань е державш органи, а нереальними зобов'язаннями держава може шдривати авторитет наци, що е неадекватним менталитету [8, с. 189-190].
На нашу думку, в такому випадку потрiбно вщмежувати об^нки влади чи певних полгтичних сил щодо народу вiд общянки держави у спiввiдношеннi iз свповою спiльнотою. У першому випадку проявляеться саме ментальшсть народу, наци, !! спроможнють дотримуватися обiцяного шсля досягнення бажаних цiлей. Що ж до другого - залежно вщ адекватного виконання обiцянок певною державою про не! й складаеться загальне ментальне враження в iнших учасниюв мiжнародних вiдносин.
Одним iз важливих ментальних атрибутiв позитивного права е вщображення мирно! полiти-ки. Це стосуеться невойовничосп, небажання захоплювати чужi територi!. Прагнення вiйни чи миру - це головна ознака пашвно! щеологн. Менталiтет у позитивному правi iнодi вiдображений пiд
виглядом миру, але насправдi народ може тяж^и до вшн, силового виршення рiзноманiтних конф-ткпв - i зовнiшнiх, i внутршшх. Таку нацiю вiдрiзняе вiд шших менталiтет нетерпiння, непрощення, недипломатичностi тощо, що проявляеться у позитивному правi [8, с. 190].
Справдi, чи не головним критерiем ментальностi у вшх iсторичних епохах людського юну-вання е рiвень войовничостi наци, !! загарбницький "апетит". Звичайно, прагнення збiльшити тери-торi! свое! держави школи формувалось i з демографiчних, соцiально-економiчних потреб. Проте переважно, якщо проанатзувати свiтову iсторiю, простежуеться певна тенденщя бiльшо! схильнос-тi окремих нацш до войовничостi, порiвняно з шшими. А це i е, на нашу думку, проявом менталгте-ту. Навт коли в законодавствi певно! держави чiтко простежуеться мирна зовшшня, вiйськова по-лiтика, що, зрештою, е вимогою сучасно! св^ово! спiльноти, дi! тако! держави-агресора зауважено, з використанням пбридних способiв ведення агресивно! полiтики проявляеться i на сьогодш.
У позитивному правi завжди вiдображений такий ментальний атрибут, як зовшшш вщноси-ни: взаемовигiднi вщносини з iншими державами та нащями. Цей атрибут повинен свiдчити про ненав'язування думки шшим народам, небажання !х пiдкорювати тощо. Окремi ментальш ознаки нацiонального права можуть вщображати патерналiзм як "батьювське" патронування економiчно слабших держав, "ошкування" слабкорозвиненими нащями. Звичайно, надання економiчних благ рано чи тзно призводить до бажання отримати полiтичнi вигоди, з одного боку, i до полiтично! покори - з шшого. Таю вимушеш вiдносини не характеризують нащю позитивно, а, навпаки, викри-вають !! справжне обличчя, неприродний правовий ментаттет [8, с. 190].
Справд^ полiтично-соцiально-економiчно сильна держава, нацiя зi стiйко сформованим мен-талiтетом школи не нав'язуватиме власно! думки, пол^ично! позицi! заради особистiсних iнтересiв, а не загального блага. У не! просто немае тако! потреби, тому що вона i так самоствердилася.
Держави ж, котрi у сво!й зовшшньопол^ичнш дiяльностi використовують квазiпатерналiзм, насправдi керуються, з одного боку, вщчуттям меншовартостi, неповноцiнностi, порiвняно з шшими народностями, а з шшого - банальною заздрютю. Тож, щоб задовольнити сво! амбiцi!, бодай на рiвнi iлюзi!, завдяки силi, обману чи шшим проявам злочинносп, завдають шкоду самодостатшм та сформованим нацiям. О^м цього, така нацiя, котра не здатна самостшно, достатньо, цивiлiзовано реатзуватися, створити правову, демократичну, соцiальну формащю, не може спокiйно спостерша-ти за благополуччям сво!х сусiдiв, тому за допомогою злочишв, терактiв, вшн дестабшзуе поль тичну, економiчну, сощальну ситуацi! iншо! держави, переносячи акцент зi сво!х неблагополуччя та жалюпдноси на фальшивi авторитет i значущють.
У позитивному правi пануе змшшсть меж, яка i е незаперечною та залежить вiд кiлькох фак-торiв, якi умовно можна подшити на об'ективнi та суб'ективнi. До об'ективних зарахуемо причини, котрi не залежать вiд волi людини, законодавця, а випливають iз реальних потреб суспшьства. Це, зокрема, час, коли чинна певна правова норма, адже дiевою вона буде лише тод^ якщо не передува-тиме потребам суспшьства i не поширюватиметься на вже вiдмерлi правовi вiдносини; мюце (тери-торiю), на яке ця правова норма поширюеться. Особливо очевидна ця обставина на сьогодш на прикладi територш Сходу Укра!ни, тимчасово окупованих так званими ЛНР та ДНР. Ще однiею важливою об'ективною причиною, що призводить до змшносп права, е виникнення особливих обставин, чи то природних, техногенних, а чи навт военних. Звичайно, такий перелш об'ективних причин змшносп позитивного права е поверхневим, насправдi вш набагато ширший.
Суб'ективнi чинники, що впливають на змшшсть права, на нашу думку, випливають iз сощально! цшносп права.
О. Скакун у сво!х працях пропонуе такий перелш чинникiв, котрi визначають соцiальну цш-нiсть права:
- по-перше, за допомогою права забезпечуеться загальний i стабiльний порядок у суспiльних вщносинах;
- по-друге, завдяки праву досягаеться вщповщшсть, точшсть у самому змют суспiльних вщ-носин. Правове регулювання спроможне охопити соцiалъно корисш форми npaBOMipHOÏ поведiнки, вiдмежувати Ïx вiд свавiлля i несвободи;
- по-трете, право забезпечуе можливють нормальних активних дiй особи, оскiлъки не припус-кае незаконних втручань у сферу його пpавомipноï дiялъностi за допомогою меxанiзмiв юpидичноï вiдповiдалъностi та шших примусових заxодiв;
- по-четверте, право у громадянському суспiлъствi забезпечуе оптимальне поеднання свободи i справедливости
- по-п'яте, на пpавовiй основi формуеться громадянське суспiлъство: ринкова економша, ба-гатопаpтiйнiстъ, демократична виборча система, незалежшсть засобiв масовоï iнфоpмацiï та правова держава [6, с. 251].
Висновок. Основою формування сощально цшного позитивного права - державного е обов' язкове використання, дотримання, виконання загальноприйнятих природно-правових догм.
Проблема сшввщношення природного i позитивного права завжди була i е одшею з головних для фшософп та теоpiï права.
Природне право е першоджерелом правового змiсту, моральним кpитеpiем i моральною оцш-кою позитивного права. Вiдомо, що позитивне право характеризуе суспшьство, визначае його зага-лънi пpiоpитети щодо якост дотримання прав людини, ступеня пpавовоï активностi громадян, мож-ливостi ïx pеалъноï участi в органах деpжавноï влади, piвня соцiалъного забезпечення тощо.
Тобто, що бiлъший вiдсоток природно-правових норм наповнятиме позитивне право, то яюс-нiшим буде останне. Адже природне право е еталонним правом загального блага, що збалансовуе, гармошзуе вiдносини у всix сферах суспшьного буття людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гусарев С. Д., Олшник А. Ю., Слюсаренко О. Л. (2008). Теор1я права i держави: навч. поаб. Кшв: Всеукр. асоц. видавщв "Правова едшсть". 270 с.
2. Коваль I. М. (2018). Ешфашя права: ментальш визначення у термшах та сентенщях: навч. поаб. Льв1в: .Шга-Прес. 156 с.
3. Макаренко Л. О. (2012). Принцип верховенства права: проблеми розумшнята ди. Держава i право. № 58. С. 9-18.
4. Петрушенко В. Л. (2011). Фшософський словник: термши, персоналп, сентенци. Льв1в: Магнол1я 2006. 352 с.
5. Пор1вняльне правознавство: тдруч. для студ. юр. спец. вищ. навч. закл. / за ред. В. Ткаченка. (2003). Харшв: Право. 274 с.
6. Скакун О. Ф. (2001). Теор1я держави i права: тдручник / пер. з рос. Харшв: Консум. 656 с.
7. Сливка С. С. (2015). Проблеми фшософп права: навч. поаб. Вид. 2-ге, перероблл допов. Харшв: Право. 192 с.
8. Сливка С. С. (2012). Фшософ1я права: навч. поаб. Кшв: Ат1ка, 256 с.
9. Сучасний тлумачний словник украшсько1 мови (2007): 60 000 сл1в / за заг. ред. проф. В. В. Дуб1чинського. Харшв: Школа. 832 с.
REFERENCES
1. Husariev S. D., Oliinyk A. Yu., Sliusarenko O. L. (2008). Teoriia prava i derzhavy: navch. posib. Kyiv: Vseukr. asots. vydavtsiv "Pravova yednist", 270 p.
2. Koval I. M. (2018). Epifaniia prava: mentalni vyznachennia u terminakh ta sententsiiakh: navch. posib. Lviv: Liha-Pres, 156 p.
3. Makarenko L. O. (2012). Pryntsyp verkhovenstva prava: problemy rozuminniata dii. Derzhava i pravo, No. 58, pp. 9-18.
4. Petrushenko V. L. (2011). Filosofskyi slovnyk: terminy,personalii, sententsii. Lviv: Mahnoliia 2006, 352 p.
5. Porivnialne pravoznavstvo: pidruch. dlia stud. yur. spets. vyshch. navch. zakl. / za red. V. Tkachenka.
(2003). Kharkiv: Pravo, 274 p.
6. Skakun O. F. (2001). Teoriia derzhavy iprava: pidruchnyk / per. z ros. Kharkiv: Konsum, 656 p.
7. Slyvka S. S. (2015). Problemy filosofii prava: navch. posib. vyd. 2-he, pererobl.i dopov. Kharkiv: Pravo,
192 p.
8. Slyvka S. S. (2012). Filosofiiaprava: navch. posib. Kyiv: Atika, 256 p.
9. Suchasnyi tlumachnyi slovnyk ukrainskoi movy: 60 000 sliv / za zah. red. prof. V. V. Dubichynskoho
(2007). Kharkiv: Shkola, 832 p.
Дата надходження: 24.06.2021 р.
Anastasiia Baran
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Assistant of the Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law
THE CONCEPT AND CONTENT OF THE NATURAL BOUNDARIES OF POSITIVE LAW
The article examines the concept and content of the natural limits of positive law. It is emphasized that society uses natural norms that are evolutionarily created. The state in rule-making may take them into account or not, although they are attributes of positive law, determine the upper and lower limits of existence and action. Failure to take into account social and legal norms in lawmaking leads to the destruction of the natural boundaries of positive law, the leveling of the value properties of law, which is formed by the state. The most effective limits are set by mental law as the greatest determinant of natural law, tested by the age of society.
In addition to the known mental (natural) attributes (integral properties of the object), positive law includes the stability of law and the degree of content of natural norms in positive law. The established mentality in law is partially changing. The existing principle of timeliness indicates the change of outdated norms and the prevention of possible precedence of possible new norms. To do this, take into account the historical heritage of the nation. The problem for establishing the limits of existence and effect of national law is European law, which may contradict national customary law. In this case, the state must "listen" to the legal norms of its own civil society
Positive law is dominated by variability of boundaries, which is sometimes indisputable and even contradicts the positive law established in the state. These changes are objective and subjective. The reasons for objective changes do not depend on the will of man, in particular the legislator, but stem from the real needs of society: natural or man-made influences, wars, revolutions, catastrophes, and so on. The reasons for subjective change include the will of leaders who do not take into account the views of members of society, real circumstances, and other factors.
Key words: positive law; natural limits of positive law; content of natural limits of positive law.
