CC BY
20
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" Т. 7, № 1, 2020
КОНСТИТУЦ1ЙНЕ ТА М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО
УДК 340.12
Вiталiй Ковальчук
доктор юридичних наук професор, завщувач кафедри конституцiйного та мiжнародного права 1нституту права, психологи та шновацшно! освiти Нацiонального унiверситету "Львiвська полггехшка"
Ярина Богiв
кандидат економiчних наук, доцент кафедри конституцшного та мiжнародного права 1нституту права, психологи та шновацшно! освгги Нацiонального унiверситету "Львiвська полiтехнiка"
ПРОБЛЕМА СУТНОСТ1 НАРОДНОГО СУВЕРЕН1ТЕТУ ТА ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ В КОНСТИТУЦ1ЙНОМУ ПРАВ1
http://doi.org/10.23939/law2020.25.223
© Ковальчук В. Б., Бог1в Я. С., 2020
З'ясовано сутшсть народного суверештету як правового феномену та запро-поновано його авторське визначення для науки конституцшного права. Доведено, що "народний суверештет" е складним правовим поняттям, яке складаеться з двох взаемо-пов'язаних та взаемодоповнювальних елементiв - "суверештет" та "народ", як форму-ють цiлiсну правову категорiю, яка одночасно е основоположним принципом сучасного конституцюнашзму. Змкт народного суверенiтету полягае у тому, що це сформована в процеа суспшьного життя природна властивкть народу володiти верховною, незалеж-ною, установчою владою, яка виражае загальну волю кожного iндивiда i реалiзуеться у правах громадян, за Тх безпосередньоТ участi, в межах наявноТ конституцшноТ держави.
Ключовi слова: народний суверештет, нацюнальний суверенiтет, конституцшна держава, конституцiоналiзм, права людини, громадянство, суверенна влада, народ, нацiя.
Постановка проблеми. Протягом ХХ столггтя поняття "народний суверенiтет" мiцно укорiнилося i в державно-правову, i полiтичну та юторичну науки. До того ж у конституцшному правi воно стало одним iз фундаментальних. Поряд iз цим, говорити про загальноприйняту визначенють його змiсту чи усталенi чпта його межi не доводиться. Потрiбно констатувати, що в правовiй наущ так i не було вироблено бшьш-менш цiлiсну i неупереджену теорда народного суверенiтету. Це можна пояснити рiзними гносеологiчними та аксiологiчними шдходами до вирiшення цього питання, з одного боку, а з шшого - юторичними особливостями розвитку держави i суспiльства та сучасними реалiями функцiонування публiчно! влади в тш чи iншiй кра!ш.
Як засвщчуе аналiз науково! лiтератури, присвячено! зазначенiй проблемi, серед дослiдникiв немае навiть бiльш-менш усталеного визначення поняття "народний суверештет". Бшьшють вчених акцентують увагу на iнструментальнiй сутностi народного суверештету, яка вказуе на володшш
народом полгтичних, соцiально-економiчних 3aco6iB для реалiзацil учасп в управлiннi суспiльства та держави. Тодi опускаеться питання про тдстави, обсяг та npaBOBi межi його реатзаци. Це вимагае вiд науково! спiльноти ще раз повернутися до суп та змiсту народного суверенитету як складного правового феномену.
Аналiз дослiдження проблеми. Поняття "народний суверенитет" та його ознаки неодноразово поставали як проблеми в зарубiжнiй та вгтчизнянш правовiй теорп. Становлення класичного розумшня народного суверенiтету пов'язане i3 правовими iдеями Й. Альтузiя, Ж. Бодена, А. Га-мшьтона, Г. Гегеля, Е. Геллнера, Т. Гоббса, Г. Грощя, А. Дайа, Л. Дюгi, Т. Джефферсона, Р. крин-га, Г. Сллшека, А. Есмена, I. Канта, Г. Кельзена, Дж. Локка, К. Маркса, Ш.-Л. Монтеск'е, М. Орiу, Ж.-Ж. Руссо та шших.
Серед украшських вчених юриспв питання правово! сутностi та природи народного суверештету вивчали: В. Гапотш, А. Заець, М. Кармазша, М. Козюбра, В. Людвш, Н. Онiщенко, О. Пет-ришин, П. Рабiнович, В. Сiренко, О. Скакун, О. Скрипнюк, М. Цвш, Ю. Шемшученко, О. Щер-банюк. 1х працi сформували теоретичну основу нашого дослiдження.
Мета статт - здшснити комплексний аналiз сутi та змюту народного суверенiтету як складного правового феномену i запропонувати його авторське визначення для науки конституцшного права.
Виклад основного мaтерiaлу. "Народний суверенiтет" як категорiя науки конституцшного права характеризуеться певними якостями. Насамперед потрiбно зазначити li комплексний характер, який виявляеться в тому, що вона складаеться з двох взаемопов'язаних та взаемодоповню-вальних елемешгв. Це власне "суверенитет" i складова, що його специфшуе - "народний". Тому дослщження ще1 категори, з одного боку, повинно передбачати аналiз обох елемешгв, а з iншого, -"народний суверенитет" розглядають як едину категорда.
Зазначимо, що в полiтичному та юридичному лексиконi першим з'явилося поняття "державного суверенитету", воно деякою мiрою i стало пiдrрунтям для появи шших видiв суверенiтету. Так у свщомосп европейцiв, починаючи з XVII столггтя, вкорiнювалися поняття "держава" (state) i "суверенiтет" (sovereignty). Ц поняття вiдображали тогочаснi европейськi реали: на мiжнароднiй аренi поряд з iмперiею, вiльним мiстом, графством чи герцогством поставали новi полiтичнi гравщ -сувереннi держави. Цей процес пов'язують iз укладенням Вестфальського мирного договору 1648 року, який заклав основи тогочасно1 мiжнародноl системи оргашзацп публiчноl влади та мiждер-жавних вщносин. У наступний перiод сфера застосування поняття "суверенитет" в Сврош почала стрiмко розвиватися. Зокрема, тсля подiй Велико1 французько1 революци 1789 року, термш "нащо-нальний суверенитет" стали застосовувати на рiвнi конституцшного законодавства як Францп, так й шших нових суверенних держав. Натомють сучасний процес становлення демократичних правових держав нерозривно пов'язаний iз поняттями "народовладдя" та "народного суверенiтету".
Утвердження народного (нащонального) суверенiтету як полгтико-правового явища е складним процесом вольових зусиль суспшьства на шляху становлення конституцшно1 держави, в якiй вш змiг проявитися сповна. Його теоретичною основою стала доктрина конституцiоналiзму, яка окреслила конституцшш межi функцiонування державно1 влади та проголосила права та свободи людини найбiльшою суспiльною щннютю. Як зазначав М. Орiу, питання про суверенитет наци виникае тод^ коли, з одного боку, починае вщчуватися необхiднiсть обмеження абсолютного правлшня, а, з iншого - люди помiчають, що iснуе певний встановлений порядок речей, якому вла-да повинна тдкорюватися. Цей встановлений порядок ототожнюеться з нащею, яка стае одночасно i володарем i тдвладним. Державний суверенiтет перетворюеться на нащональний завдяки сукупностi факторiв: децентралiзацiя i розподiл влади; поява писаних конституцш; формування доктрини прав людини [1, с. 582].
Коротко зупинимося на змют поняття "суверенитет", яке доволi повно представлене в довщ-ковш та науковш лгтературт Серед великоï кiлькостi визначень термшу "сyверенiтет" видiлимо лише тi, що з нашого погляду бiльшою чи меншою мiрою вiдображають його сутшсть загалом, безвщносно до певного його виду. Вважаeться, що iдея суверенитету зародилася у середнi вiки на територи сyчасноï Францiï. Термiн "суверештет" у перекладi з францyзькоï означаe "верховна влада". Його появу в полгтико-правовому дискyрсi пов'язують iз латинським словом "superareitas" (вiд supera - superior - superanitas - soveranitas), що буквально означаe вищий, найвищий, верхов-ний. У середнi вши щ термiни характеризували втiленy у правi владу одних осiб (особи) над шшими, фiзичнy i / або правову здатнють володiти чимось [2, 13-14].
Отож, "суверенитет", перед ушм, це верховенство та незалежнють влади. У широкому сенсi це означаe, що влада суверенна e вищою стосовно всiх iнших носив влади i становить першоджерело ушх iнших влад. ïï незалежний характер проявляeться через вiдсyтнiсть заперечення залежносп вiд будь-кого, будь-чого та вщсутнють обмеження iншою владою. Верховенство i незалежнють нерозривно пов'язаш мiж собою i формують якiснy суть ^eï категорiï.
Для поняття "народного суверенитету" сyверенiтет e визначальною якiстю, яка вказye на верховенство, незалежнiсть влади народу. Суверенитет e тieю властивютю народу, яка e його невщ^мною складовою, без якоï вiн не може юнувати як цiлiсна, оргашзована полiтико-правова спiльнота. Цю властивiсть виражено через невщчужуване, неподiльне i безумовне право народу на владу. Це право rрyнтyeться на первинносп його статусу як суспшьства. Влада виникла разом iз людським сyспiльством i разом з ним пройшла довгий шлях становлення та розвитку. Вона кор> ниться в самш природi людини як сyспiльнiй iстотi. Верховенство народного суверенитету зумов-люe виключне право народу створювати державу, установлювати та змшювати ïï конституцшний лад, обирати органи державноï влади, контролювати ïхню дiяльнiсть, i у разi yзyрпацiï влади, чинити опiр нелептимнш владi. Бiльшiсть цих прав прямо передбачеш конститyцiями eвропейсь-ких краш, або ж вони випливають зi змiстy основоположного закону в процес його розширеного, доктринального тлумачення.
Сyверенiтет - це властивють тiльки тих сyб'eктiв, яю здатнi ïï набувати незалежно вщ iнших. У разi сyверенноï влади народу, це також здатнють установлювати стратепю та правила влада-рювання для себе та шших суб^кив. У цьому контекстi слушною видаeться думка Р. Циппелiyса, який, характеризуючи теоретичний змют поняття народного суверенитету, звертаeться до класичноï францyзькоï конститyцiйноï теорiï i визначаe його через дiалектичний взаeмозв'язок термiнiв "pouvoir constituant" та "pouvoirs constitues" ("влада, яка конститyюe" та "влада конституйована") [3, c. 196].
Тобто влада може вважатися суверенною (souveräner) лише тод^ коли вона не виходить iз бyдь-якоï iншоï влади. Згiдно з демократичною теорieю та iдеeю конститyцiоналiзмy джерелом конститyцiйноï влади маe бути тшьки народ, взятий у свош цiлiсностi, що означаe, що вш e eдино легiтимним конститyцieдавцем, тодi як yсi iншi влади в державу зокрема й законодавча влада, виводять своï компетенцiï безпосередньо або опосередковано з конституций
Такий установчий характер сyверенноï влади народу наявний у процес творення держави та встановлення основоположних принцишв ïï конституцшного ладу. Це якють сyверенноï влади зокрема народу, яка проявляeться вкрай рщко, лише в переломнi перюди його iсторiï. Вона жодною мiрою не заперечye верховенство та незалежнють влади самоï держави, оскiльки конституцшна держава e безпосередньою формою реалiзацiï влади народу. Бшьше того, як зазначаe Ю. Ключ-ковський, суверенитет народу та сyверенiтет демократичноï правовоï держави, цим народом уста-новленоï, потрiбно розглядати як рiзнi прояви одного i того ж полгтико-правового явища [4, c. 16].
Нерщко суверенитет пов'язують ще з однieю якiстю - необмеженiстю (абсолютнiстю) влади суверена. Саме про такий характер сyверенноï влади писав Ж. Боден та Т. Гобс. Абсолютнють суверенитету наявна тод^ коли влада не знаe жодних обмежень для проявiв своeï могyтностi. Таке розумшня сyверенiтетy далеке вiд eвропейських цiнностей конститyцiоналiзмy та верховенства права.
Абсолютистский характер суверенитету (без рiзницi держави чи народу) означав би свавшьнють вщповщно1 влади. Як слушно зазначае А. Крусян, "вщрванють", "звшьнення" народу вщ права -шлях до безправ'я [5, с. 87]. Подiбне твердження висловлюе М. Козюбра, на думку якого "народ здшснюе владу безпосередньо, але в формах i межах, визначених Конституцiею [6, с. 112].
Таке розумшня пщтверджуеться правовою позищею Конституцiйного Суду Украши, який у сво1х рiшеннях неодноразово вказував на те, що "Влада народу здшснюеться у межах територiï держави у спошб i формах, встановлених Конститущею та законами Украïни". В одному з останшх своïх ршень вiд 26 квiтня 2018 року Конституцшний Суд Украïни визнав неконституцшним Закон Украïни "Про всеукраïнський референдум" вщ 6 листопада 2012 року, який надавав громадянам Украши широк законотворчi повноваження, зокрема з прийняттям Основного Закону та внесенням конституцшних змiн на всеукрашському референдумi. Суд зокрема зазначив, що "народ, маючи суверенну прерогативу щодо здiйснення установчо1' влади, водночас перебувае у визначених Конститущею Украши межах щодо порядку ïï здшснення".
Друга складова поняття "народний суверенитет", яка вказуе на специфiчний характер цього виду суверенитету - народ. Як зазначають науковщ рiзних сфер суспiльних знань (сощологи, поль тологи, юристи), поняття "нард" е збiрним, загальним, а тому абстрактним [7, с. 283]. Враховуючи нормативний характер ще1' правово1' конструкций виникае необхiднiсть у його конкретизации Однак це породжуе певнi труднощ^ якi зумовленi як самою правовою природою цього суспшьного феномену, так i тим, що у рiзнi перюди часу правову категорiю "народ" протиставляли чи навпаки ототожнили з шшою категорiею - "нацiя".
Розумшня правово1' природи народу безпосередньо пов'язане з питанням: народ е самостшним суб'ектом владних правовщносин чи лише сукупнютю (колективом) громадян, кожен з яких надшений власною правосуб'ектнiстю? Ц два пiдходи щодо розумiння народу як правового феномену започатковали французью мислителi та суспiльно-полiтичнi дiячi XVIII столiття Жан-Жак Руссо та Емануель-Жозеф ^ес. Так на переконання Ж.-Ж. Руссо, народ як носш суверенитету е сукупнiстю громадян, яю формують "загальну волю" (volonté commune) в процес особистого голосування. Суверенитет народу не може бути представлений, оскшьки передаватися може лише влада, але не воля, тому суверенитет е невщчужуваним. 1ншу концепцiю запропонував Е. ^ес, який замiнив "народ" Ж.-Ж. Руссо "нащею" - юридичною абстракщею, единим неподшьним цiлим, яке об'еднуе ушх громадян, однак не зводиться до них, а дiе вщ власного iменi, тобто володiе власною правосуб'ектнiстю i е ношем нацiонального суверенiтету. Як абстрактний суб'ект "нащя" Е. Сiеса може дiяти лише через представництво.
Час рiзкого протиставлення суверенiтету нацiï та суверенитету народу минув, адже таке протиставлення у сучасних полiтичних i правових реалiях не мае жодних ращональних пiдстав. Якщо на початках формування нащонально1' конституцiйноï держави, який припадае на кшець XVIII - Х1Х ст., це було виправдано, з метою запобтання встановлення як абсолютно!' монархи, так i диктатури бшьшосп, то в сучасних умовах практичного втшення доктрини конституцiоналiзму, яка все бшьше набувае транснацiональних ознак, дискушя навколо цього питання втратила свою актуальнють. Тому вiдмiнностi мiж народним та нащональним суверенiтетами у сенс Ж.-Ж. Руссо та Е. ^еса можна вважати такими, що мають юторичне значення.
Ще один аспект сшввщношення народного та нацiонального суверенитета пов'язаний iз тим значенням термшу "нацiя", яке застосовують у сферi етнополiтики. У цьому разi до уваги беруть ту спшьноту, яка становить основу лептимносп держави. Нею вважають етшчне населення, що ви-никло на територiï сформованоï держави (автохтони) i е ношем мови, релiгiï, звича1в громадян (пщ-даних) цiеï держави. З iдеï нащонального суверенитету випливае, що не може бути визнана легитимною держава, нав'язана народовi ззовнi проти його волт Ця iдея набула особливоï актуальностi в Gвропi у перюд формування нацiональних держав (XIX ст.). Пюля утворення такоï держави, вважае Е. Смгт, може йтися лише про полгтичну (територiальну) нацiю, щодо якоï в правовiй лiтературi все часпше застосовують термiн "народ" [8, с. 224].
I хоча в захщноевропейськш правовш традицп частше звертаються до концепцiï нащональ-ного суверенiтету, на вiдмiнну вщ краïн пострадянського простору, враховуючи i Украïну, де закрiпився термiн "народний суверештет", щ два поняття розглядають як нерозривно пов'язанi. Це вщображено в текстах багатьох конституцiй. Так, у статп 3 Конституцiï Францп (1958 р.) визна-чено, що "нащональний суверенiтет належить народу". Детальшше це положення сформульовано в статп 1 Конституцiï Iспанiï: "Носieм нащонального суверенiтету являеться iспанський народ -джерело влади". Отже, на сьогодш в практичному застосуванш цi два термши рiвнозначнi, а роз-бiжностi мiж ними мають лише юторичне значення.
Як вже зазначено, сучасна наука конституцiйного права не виробила единого шдходу щодо розумiння категори "народ". Свiдченням цього е таю його штерпретацп: народ - громадяни вшх нацiональностей, що проживають на територи дано1' держави; народ це сукупнють фiзичних осiб, пiдпорядкованих верховнш владi; народ - це сукупнють окремих осiб, що входять до складу держави, сукупнють вшх члешв держави, суб'ект i об'ект державно1' влади; народ - стiйка сукупнють людей, що юторично сформувалася на певнш територiï, мае спшьш, вiдносно сталi особли-востi мови i культури, а також осмислення свое1' едностi й вiдмiнностi серед шших подiбних утворень, що вщображаеться у самоназвi; народ - населення держави, тощо [9, с. 9]. Наведеш визначення дають змогу виокремити специфiчнi ознаки, якi характеризують "народ" як полггико-правову категорiю.
Отож, першою ознакою у характеристицi народу е народ як "спшьнота" або "колективнють". Проблема спiвiснування людей i творення ними спшьноти та суспшьства е предметом науки соцiологiï. ïï висвгглено не в одному науковому дослщженш й, зокрема, в пращ засновника класичноï соцiологiï Ф. Тьоннюа "Про спiльноту та суспiльство", в якш проведено детальний аналiз факторiв, якi впливають на формування нового сощального буття людини [10, с. 262]. Ця проблема не оминула наукового штересу правознавцiв, якi вказують на те, що одним iз таких факторiв може слугувати спшьне походження iндивiдiв, мова, культура, територiя. Так С. Днiстрянський в свош роботi "Загальна наука права i политики" пише про те, що: "Народ е втир iсторичного процесу в боротьбi проти територiальноï самовлади держави. Вш заснований на трьох основних чинниках: натурi (спiльне родове походження), культурi й територiï. Iсторiя витворила гармонiю цих елементiв, зводячи ï^ до спiльного знаменника тд гаслом нацiональноï iдеï" [11, с. 31]. Потрiбно зауважити, що вчений ототожнював поняття "народ" та "нащя". Окремо в науковш лiтературi ак-центовано увагу на тому, що народ - це духовна спшьнота, яка складае одне цше не лише з наявних у даний час людей, але й багатьох попередшх та наступних поколшь. Як влучно висловився один iз засновниюв науки етнополгтики Р. Челлен : "Народ - поняття, протяжне у часГ' [12, с. 152].
Наступною ознакою народу е його приналежнють до полгтичного союзу (держави) - народ як "полгтична спшьнота" чи, як його ще називае Р. Моль, "сукупнють вшх члешв держави". Народ (нащя) е основою будь-якоï держави. Бшьше того, держава е результатом вольових прагнень народу. Як народ не може юнувати без держави, так i держава не можлива без народу [13, с. 91]. Держава, засновником я^' е народ, це полгтична оргашзащя влади, основною цшлю якоï е забезпечення штерешв i потреб ïï громадян. У межах держави "народ - спшьнота" набувае вищого свого розвитку, "втшення i^ï розуму, свободи i права" [14, с. 291]. З щею метою держава набувае суверенноï влади у виглядГ повноважень, обсяг яких визначае народ. Конститущя своею чергою е тим установчим актом, в якому закршлеш межi функщонування державноï влади, а також права та обов'язки громадян держави.
На першому еташ свого становлення держава як полгтична спшьнота виражена у ФормГ нацiональноï держави, або "наци - держави". Це полгтичний союз, який в основГ свош е моно-етшчним. Саме на таких засадах формувалася бшьшють суверенних держав у перюд XVIII-XIX столГття, виключення становлять США та Швейцарiя, якГ з перших роюв здобуття суверенiтету задекларували себе як полiетнiчнi союзи. Для таких держав нащя, яку формували коршш народи, становила лептимуючи основу державноï влади. В силу певних юторичних процешв (розширення
держави завоюванням чужих територш, укладенням мiждержавних союзiв i т. д.) до складу нацiональноï держави потрапляли представники шших народiв. Це, на думку Р. Челлена, призвело до конфлшту двох принцитв - нацiональноï iдентичностi та лояльности На основi першого принципу формувалася нащональна (моноетнiчна) держава, на основi другого - багатонацiональна (полiетнiчна), перший став основою згуртування в середиш держави для нацiï, другий - для народу [15, с. 155-159]. Незважаючи на те, що такий конфлшт призвiв до багатьох трапчних сторшок iсторiï, зокрема, расовоï нетерпимостi, в мультикультуралiстичному варiантi вш сприяв вироб-ленню принципу толерантносп у вiдносинах мiж тими нащями, якi були довгий час чужими одна однш.
Вищою формою оргашзаци народу е "правова спiльнота" чи "спшьнота правосвiдомих громадян". Це спшьнота, в якш принцип верховенства права та прюритетносп прав та свобод людини стае визначальним у процес функщонування суспшьства та держави. Для такого полгтико-правового утворення не лише формально-юридичш, а, насамперед, сутнiсно-правовi вiдносини, вектор розвитку суверенноï конституцiйноï держави. В цьому сенсi, як наголошуе Б. Чичерин, термшом "народ" описують не просто будь-яку сукупшсть громадян, яку школи тлумачать як некеровану масу, яку легко тдбурити i яка тде на будь-що аби тшьки задовольнити своï миттевi пристрастi [16, с. 66]. Критикуючи саме таке розумшня поняття "народ" П. Шванебах писав: "якщо ми тлумачитимемо народ саме так, то тодi це слово позбавлене реального значення... це багато-маштний, рiзнорiдний мурашник, який займае певну територш, в якому немае ш свщомого само-визначення, нi думки, ш волi". Народ - це така спшьнють людей, в якiй вшьш громадяни по-годжуються слiдувати справедливим правовим законам, яю е вищими як за штереси держави, так i за тимчасовi потреби самих громадян [17, с. 29]. Саме з цiеï позици до визначення цього поняття тдходять й сучасш науковцi.
Народ - це суспшьство з високим рiвнем громадянськоï правосвщомосп, яка вiдкидае будь-яку нетерпимють до iнших, зокрема расову. Як слушно зазначае Б. Барбер: "бути громадянином означае брати участь у певному усвщомленому способi буття, що припускае усвщомлення юну-вання шших i залучення до спiльноï дiяльностi разом з ними" [18, с. 261]. У цьому контекст Ю. Габермас говорить про перехiд "вщ народу, пов'язаного з народним духом, до наци громадян". Це означае, наголошуе шмецький вчений, що мiж громадянами однiеï державно-правовоï структу-ри, кожному гарантуеться право залишатися шшим i збер^ати свою особисту автономш [19, с. 194-200].
Визначальним для розумшня сутносп "народ" е поняття "громадянства", пiд яким слiд розу-мiти стiйкий правовий зв'язок мiж особами всiх нацiональностей (полiтичною нащею) та державою, який породжуе спшьш права та обов'язки. Таке сшввщношення етнiчноï наци та народу (полiтичноï наци) на момент уконституювання держави яскраво виражене в преамбулi Конституци Украши: "Верховна Рада Украши вщ iменi Украшського народу - громадян Украши вех нащо-нальностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовшову юторда укра1нського державотворення i на основi здiйсненого украшською нацiею, усiм Укра1нським народом права на самовизначення..., приймае цю Конститущю" [20]. Подiбне визначення народу у ч. 2 ст. 1 Конституци Азербайджану (1995 р.): "Народ Азербайджану складаеться iз громадян Азербайджанськоï Республши, що проживають на територи Азербайджанськоï Республiки та за ïï межами." [21]. Близькими за формулюванням е ст. 56 Конституци Естонп (1992 р.): "Верховну державну владу народ здшснюе через громадян, що мають право голосу." [22]. У ст. 2 Конституци Республши Маке-дошя (1991 р.) зазначено: "В Республщ Македошя суверенiтет виходить вщ громадян i належить громадянам" [23].
Отож, народ е складним полгтико-правовим феноменом, який пройшов певну еволющю вiд звичайноï спiльноти до суспшьства правосвщомих громадян. На рiзних етапах iсторичного розвитку та чи шша класифiкуюча ознака народу мала першочергове, визначальне значення. У сучасних умовах вш вищезазначеш ознаки е невщ'емними складовими цього суспшьного феномену.
Його можна охарактеризувати як юторично сформована спшьнють людей ¡з високим рГвжм полiтичноï оргашзацп та правовоï культури. Невiд'емною, невiдчужуваною властивiстю народу е суверештет.
Висновки. Пщсумовуючи все зазначене вище, е вс пiдстави стверджувати:
1. Суверенна влада народу коршиться в самш природГ людини, яка володдачи особистою свободою, одночасно е ютотою суспшьною. Вона е тим стрижнем, який об'еднуе людей в одне цше, робить ¡з хаотичноï маси едине спiвтовариство, котре мае своï особист iнтереси та волю до спшьного життя.
2. Суверештет е визначальною якютю, яка вказуе на верховенство, незалежнють та уста-новчий (констатуючий) характер влади народу. Вш е иею властивiстю народу, яка е його невщ' ем-ною складовою.
3. Народ - юторично сформована спшьнють людей ¡з високим рГвжм полiтичноï органiзацiï та правовоï культури, невiд'емною властивiстю якого е суверенна влада.
4. Суверештет народу як окремого суб'екта правовщносин можна забезпечити лише за активноï учасп у реалiзацiï сво1х прав кожноï особи як через представницью органи, так i без-посередньо.
5. Суверештет обумовлюе виключне право народу створювати державу, установлювати та змшювати ïï конституцшний лад, обирати органи державноï влади, контролювати ïхню дГяльнють, i у разi узурпацiï влади, чинити ошр нелегiтимнiй владi.
6. Народний суверештет як полгтико-правове явище утвердилося в процес юторичного розвитку суспшьства, завдяки його вольовим зусиллям на шляху становлення конституцiйноï держави, i може бути реалiзований лише в межах конституцшного та лептимного правопорядку.
Отже, поняття "народний суверештет" можна визначити так - це сформована в процес суспшьного життя природна властивють народу володгти верховною, незалежною, установчою владою, яка виражае загальну волю кожного шдивща i реалiзуеться у правах громадян, за ï^ безпосередньоï участi, в межах наявноï конституцiйноï держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ориу М. Основы публичного права // пер. с фр.; под ред. Е. Пашуканиса, Н. Челяпова. М.: Издательство коммунистической академии, 1929. 582 с. 2. Куян I. А. Суверенитет: проблеми теорп i практики (конституцшно-правовий аспект): моногр. - К.: ВЦ "Академ1я", 2013. 558 с. 3. Циппел1ус Р. Фшософ1я права. К.: Тандем, 2000. С. 196. 4. Ключковський Ю. Б. Суверештет: держави, наци чи народу? . Публ1чне право. 2013. № 3. 16 с. 5. Крусян А. Р. Сучасний украшський конституцюнал1зм: монограф1я. К.: Юршком 1нтер. 560 с. 6. Козюбра М. Щодо необх1дносп визначення предмету референдуму. Вибори та демокрапя. 2006. № 4. С. 112. 7. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: курс лекцш. М.: Юрид. лит. 1997. 283 с. 8. Смгг Ентош Д. Нацюнальна дентичшсть / пер. з англ. П. Таращука. К.: Основи, 1994. 224 с. 9. Людвж В. Д. Принцип народного суверештету в юторп полггико-правово1 думки, теор11 права та полггичнш практиц1: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.01 "теор1я та 1стор1я держави i права; 1стор1я пол1тичних та правових вчень". Харшв, 2009. 13 с. 10. Тьошс Ф. Сп1льнота та сусп1льство. Основш поняття чисто1 соц1олог11. К.: Дух i литера. 2005. 262 с. 11. Дтстрянський С. Загальна наука права i политики -Прага: Наклад украшського ун1верситету в Праз1, 1923. С. 31. 12. Челлен Рудольф. Государство как форма жизни. М.: РОССПЭН., 2008. 173 с. 13. Моль Р. Энциклопедия государственных наук: соч. / пер. А. Попов. СПб.: Издание М. О. Вольфа, 1868. 591 с. 14. Гегель Г. В. Философия права. М.: Мысль, 1990. С. 291. 15. Челлен Рудольф. Государство как форма жизни. М.: РОССПЭН., 2008. С. 155-159. 16. Чичерин Б. Н.
Философия права. Санкт-Петербург: Наука, 1998. 344 с. 17. Шванебах П. Х. О народном представительстве. К.: Тип. Т-ва И. Н. Кушерев, 1909. С. 29. 18. Барбер Б. Сильна демокрапя: политика учасницького типу. Демокрапя: антолопя / упоряд. О. Проценко. К.: Смолоскип, 2005. 261 с. 19. Хабермас Ю. Политические работы / пер. с нем. Б. Скуратова. М.: Праксис, 2005. С. 194-200. 20. Конститущя Украши: Прийнята на п'ятш сесп Верховно1 Ради Украши 28 червня 1996 р. // Ввдомосп Верховно1 Ради Украши. 1996. № 30. Ст. 141. 21. Конституция Азербайджанской Республики. URL:https://static2.president.az/media/W1siZiIsIjIw MTgvMDMvMDkvY3dodDN2dzF0X0tvbnN0dXRpc3lhX1JVUy5wZGYiXV0?sha=83f38924a4086483. 22. Конституция Эстонской республики. URL:https://president.ee/ru/republic-of-estonia/constitution-of-the-republic-of-estonia/index.html 23. Конституция Республики Македония. URL:http://lib.rada.gov.ua/LibRada/static/ LIBRARY/catalog/law/makedon_constitut.html. 24. Конститущя Французько1 Республ1ки (з передмовою Воло-димира Шаповала). К.: Москаленко О. М., 2018. С. 18. 25. Конституция Королевства Испании / Конституции зарубежных государств. Учебное пособие. 2-е изд., исправ. и доп. М.: Издательство БЕК, 1997. С. 297-354. 26. Кармазша М. С. Суверенитет: еволющя тлумачення поняття та розвитку явища Науков1 записки. 1нститут полгтичних i етнонащональних дослщжень 1м. I. Ф. Кураса НАН Украши. 2013. № 3 (65). С. 174. 27. Ршення Конституцшного Суду Украши в1д 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здшснення влади народом) // Офщшний в1сник Укра1ни. 2005. № 11. С. 2605. 28. Ршення Конституцшного Суду Украши в1д 26 квгтня 2018 року № 4-р/2018 (справа щодо вщповщносп (конституцшносп) Конституци Украши Закону Украши "Про всеукрашський референдум") // В1сник Конституцшного Суду Украши. 2018. № 3. С. 94.
REFERENCES
1. Oryu M. Osnovbi publychnoho prava [Fundamentals of public law] // per. s fr.; pod red. E. Pashukanysa, N. Cheliapova. M.: Yzdatelstvo kommunystycheskoi akademyy, 1929. 582 p. 2. Kuian I. A. Suverenitet: problemy teorii i praktyky (konstytutsiino-pravovyi aspekt) [The problems of theory and practice (constitutional and legal aspect)]: monohrafiia. K.: VTs "Akademiia", 2013. 558 p. 3. Tsyppelius R. Filosofiia prava. [Philosophy of law]. K.: Tandem, 2000. P. 196. 4. Kliuchkovskyi Yu. B. Suverenitet: derzhavy, natsii chy narodu? [Sovereighty: states, nations or peoples?]. Publichne pravo. 2013. No. 3.16 p. 5. Krusian A. R. Suchasnyi ukrainskyi konstytutsionalizm [The modern Ukrainian constitutionalism]: monohrafiia. K.: Yurinkom Inter. 560 p. 6. Koziubra M. Shchodo neobkhidnosti vy/nachennia predmetu referendumu. Vybory ta demokratiia [ On the need to determine the subject of the referendum. Elections and democracy]. 2006. No. 4. P. 112. 7. Atamanchuk H. V. Teoryia hosudarstvennoho upravlenyia [The theory of government]: kurs lektsii. M.: Yuryd. lyt. 1997. 283 p. 8. Smit Entoni D. Natsionalna identychnist [The national identity] / Per. z anhl. P. Tarashchuka. K.: Osnovy, 1994. 224 p. 9. Liudvik V. D. Pryntsyp narodnoho suverenitetu v istorii polityko-pravovoi dumky, teorii prava ta politychnii praktytsi [The principle of the national sovereighnty in the history of political and legal thought, theory of law and political practice]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. yur. nauk: spets. 12.00.01 "teoriia ta istoriia derzhavy i prava; istoriia politychnykh ta pravovykh vchen". Kharkiv, 2009. 13 p. 10. Tonis F. Spilnota ta suspilstvo. Osnovni poniattia chystoi sotsiolohii [Community and society. Basic concepts of pure sociology]. Kyiv: Dukh i litera. 2005. 262 p. 11. Dnistrianskyi S. Zahalna nauka prava i polityky [The general science of law and politics]. Praha: Naklad ukrainskoho universytetu v Prazi, 1923. P. 31. 12. Chellen Rudolf. Hosudarstvo kak forma zhyzny [The state as the form of life]. M.: ROSSPЭN., 2008. 173 p. 13. Mol R. Эntsyklopedyia hosudarstvennbikh nauk [Encyclopedia of State Sciences]: soch. / per. A. Popov. SPb.: Yzdanye M. O. Volfa, 1868. 591 p. 14. Hehel H. V. Fylosofyia prava [The philosophy of law]. M.: Mbisl, 1990. P. 291. 15. Chellen Rudolf. Hosudarstvo kak forma zhyzny [The state as the form of life]. M.: ROSSPЭN., 2008. P. 155-159. 16. Chycheryn B. N. Fylosofyia prava [The philosophy of law]. Sankt-Peterburh: Nauka, 1998. 344 p. 17. Shvanebakh P. Kh. O narodnom predstavytelstve [About the people's representation]. K.: Typ. T-va Y. N. Kusherev, 1909. P. 29. 18. Barber B. Sylna demokratiia : polityka uchasnytskoho typu. Demokratiia [The strong democracy:participatory type politics]: antolohiia / uporiad. O. Protsenko. K.: Smoloskyp, 2005. 261 p. 19. Khabermas Yu. Polytycheskye rabotbi / per. s nem. B. Skuratova. M.: Praksys, 2005. P. 194-200. 20. Konstytutsiia Ukrainy [The Constitution of Ukraine]: Pryiniata na piatii sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 chervnia 1996 r // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy. 1996.
No. 30. St. 141. 21. Konstytutsyia Azerbaidzhanskoi Respublyky [Constitution of the Azerbaijan Republic]. URL:https://static2.president.az/media/W1siZiIsIjIwMTgvMDMvMDkvY3dodDN2dzF0X0tvbnN0dXRpc3lhX1JVU y5wZGYiXV0?sha=83f38924a4086483. 22. Konstytutsyia Эstonskoi Respublyky [Constitution of the Republic of Estonia]. URL: https://president.ee/ru/republic-of-estonia/constitution-of-the-republic-of-estonia/ index.html. 23. Konstytutsyia Respublyky Makedonyia [Constitution of the Republic of Macedonia].URL: http://lib.rada.gov.ua/LibRada/static/LIBRARY/catalog/law/makedon_constitut.html. 24. Konstytutsiia Frantsuzkoi Respubliky [The Constitution of French Republic] (z peredmovoiu Volodymyra Shapovala) / V. M. Shapoval. K.: Moskalenko O. M., 2018. P. 18. 25. Konstytutsyia Korolevstva Yspanyy [The Constitution of the Kingdom of Spain] / Konstytutsyy zarubezhnbikh hosudarstv. Uchebnoe posobye. 2-e yzd., ysprav. y dop. M.: Yzdatelstvo BEK, 1997. P. 297-354. 26. Karmazina M. S. Suverenitet: evoliutsiia tlumachennia poniattia ta rozvytku yavyshcha. Naukovi zapysky [Sovereighty the evolution of the interpretation of the concept and the development of the phenomenom. Scientific notes]. Instytut politychnykh i etnonatsionalnykh doslidzhen im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy. 2013. No. 3 (65). 174 p. 27. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy vid 5 zhovtnia 2005 roku No. 6-rp/ 2005(sprava pro zdiisnennia vlady narodom) [Judgment of the Constitutional Court of Ukraine of 6 October 2005 No. 6-rp / 2005 (Case of the exercise of power by the people) // Official Journal of Ukraine. 2005. No. 11. P. 2605.] // Ofitsiinyi visnyk Ukrainy. 2005. No. 11. P. 2605. 28. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy vid 26 kvitnia 2018 roku No. 4-r/2018 (sprava shchodo vidpovidnosti (konstytutsiinosti) Konstytutsii Ukrainy Zakonu Ukrainy "Pro vseukrainskyi referendum") [Decision of the Constitutional Court of Ukraine of April 26, 2018 No. 4-r / 2018 (case of conformity (constitutionality) of the Constitution of Ukraine to the Law of Ukraine "On All-Ukrainian Referendum") // Bulletin of the Constitutional Court of Ukraine. 2018. No. 3. P. 94] // Visnyk Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy. 2018. No. 3. P. 94.
Дата надходження 21.01.2020р.
Виталий Ковальчук, Ярина Богив
ПРОБЛЕМА СУЩНОСТИ НАРОДНОГО СУВЕРЕНИТЕТА И ЕГО ОПРЕДЕЛЕНИЕ
В КОНСТИТУЦИОННОМ ПРАВЕ
Выяснено сущность народного суверенитета как правового феномена и предложено его авторское определение для науки конституционного права. Доказано, что "народный суверенитет" является сложным правовым понятием, которое состоит из двух взаимосвязанных и взаимодополняющих элементов - "суверенитет" и "народ", которые формируют целостную правовую категорию, которая одновременно является основополагающим принципом современного конституционализма. Содержание народного суверенитета заключается в том, что это сложившаяся в процессе общественной жизни природное свойство народа владеть верховной, независимой, учредительной властью, выражает общую волю каждого индивида и реализуется в правах граждан, при их непосредственном участии, в рамках существующей конституционной государства.
Ключевые слова: народный суверенитет, национальный суверенитет, конституционное государство, конституционализм, права человека, гражданство, суверенная власть, народ, нация.
Vitaliy Kovalchuk
Dr. of Law, the Honored worker of Education of Ukraine Chair of the Department of Constitutional and International Law Institute of Law, Psychology and Innovative Education of Lviv Polytechnic National University
Yaryna Bohiv
PhD in Economics, Associate Professor of the Department of Constitutional and International Law of Lviv Politechnic National University
THE PROBLEM OF THE NATURE OF PEOPLE'S SOVEREIGHTY AND ITS DEFINITION IN THE CONSTITUTIONAL LAW
The essence of people's sovereignty as a legal phenomenon is clarified and its author's definition for the science of constitutional law is proposed. It is proved that "people's sovereignty" is a complex legal concept that consists of two interrelated and complementary elements - "sovereignty" and "people", which form a coherent legal category, which is at the same time the fundamental principle of modern constitutionalism. The content of people's sovereignty is that it is formed in the process of public life natural attribute of the people to possess a supreme, independent, constitutive power, which expresses the universal will of each individual and is realized in the rights of citizens, with their direct participation, within the existing constitutional state.
Key words: people's sovereignty, national sovereignty, constitutional state, constitutionalism, human rights, citizenship, sovereign power, people, nation.
